Як же поєднувати неминучі заборони і обмеження з наданням малюкові свободи дій і вихованням самостійності?
Нерідко батьки, взаємодіючи з дитиною, витрачають багато енергії, забороняючи їй щось («Цього робити не можна!»), ніж направляючи її дії на більш конструктивні заняття. У цьому випадку все спілкування з дитиною носить в основному негативний характер, що однаково неприємно як для дитини, так і для дорослого. До того ж дитина в даному випадку, може відчувати (хай і несвідомо), що немає ніякого сенсу поводити себе краще – все одно чутимеш тільки докори. До того ж «погана» поведінку надійно забезпечує їй увагу дорослого. Навіщо ж тоді змінювати поведінку, як того хочуть мама чи тато?
Англійський психолог Дженні Лешлі пропонує дорослим переглянути свої дії в процесі спілкування з дитиною, а саме:
- Скоротити число «не можна».
Взагалі, заборони і обмеження обов’язково повинні бути в житті дитини. Діти відчувають себе впевненіше, якщо знають межі допустимої і неприпустимої поведінки. І, навпаки, відчувають тривогу, якщо їм надають повну свободу поведінки.
Допоможе в цьому «правило світлофора». За ступенем дозволеності поведінку дітей можна розділити на три кольорових поля: зелене, жовте, червоне. Поле зеленого кольору позначає таку поведінку, яка допускається і заохочується. Жовте поле – це область вчинків, які допустимі тільки у виняткових випадках. В даному випадку, не слід карати малюка, коли він ще тільки вчиться основам поведінки. Деякі вчинки можна допустити, маючи на увазі, що в міру «дорослішання» поведінка покращиться. Наприклад, якщо 3-річна дитина взяла в гостях чужу річ, ми не розглядаємо це як крадіжку і не караємо її, але з часом зможемо пояснити йому, чому не можна брати чуже без дозволу. Поле червоного кольору означає таку поведінку, яка неприйнятна зовсім і не допускається ні за яких обставин. Це вчинки, які загрожують безпеці та здоров’ю самої дитини та інших людей (наприклад, не можна звисати з вікна на вулицю), вчинки, заборонені етичними і соціальними законами (не можна бити слабкого, не можна брати чуже).
При чому, речення, якими ви повідомляєте заборону, краще будувати в безособовій формі. Наприклад, замість: «Не смій гратися із сірниками!» – краще сказати: «Сірниками не грають, це небезпечно».
Також дуже важливий тон, яким ви повідомляєте ту чи іншу вимогу або заборону. Він не повинен бути грубим або таким, що принижує.
- Збільшити кількість «можна».
Припустимо, ваш малюк хоче відібрати у сусіда по пісочниці вподобану йому іграшку. Можна запропонувати йому натомість іншу або захопити будь-яким заняттям. Хоче залізти в калюжу? Чому б і ні, але тільки в високих чоботях.
- Надати можливість вибору.
Наприклад, якщо ви знаєте, що дитина на прогулянці може зірватися і побігти, запропонуйте їй вибір: йти спокійно поруч з вами або тримаючись за вашу руку, «як маленькому». Якщо він вибере «дорослий» варіант, підкресліть: «З тобою дуже добре розмовляти, коли ти йдеш ось так». Акцент повинен бути зроблений на позитивному результаті поведінки дитини, а не забороні («не можна»).
Вибір може стосуватися будь-яких сторін життя дитини: «Яку кашу ти хочеш на сніданок – рисову або манну?», «Ти сьогодні одягнеш червоне або блакитне плаття?». Якщо малюк вередує і відмовляється купатися перед сном, запитайте його: «Ти сам залізеш у ванну або я допоможу, посаджу тебе?».