Виховання потреби у здоровому способі життя

Фізичне здоров’я є головною умовою духовного і морального здоров’я дитини. Від ставлення людини до здоров’я багато в чому залежить його збереження і зміцнення. Навчити дітей берегти і зміцнювати своє здоров’я – одне з найважливіших завдань сучасних дошкільних навчальних закладів. У дошкільному дитинстві закладаються основи здоров’я, виховуються основні риси особистості людини. Дошкільні заклади та сім’я мають створити сприятливі умови для оптимального фізичного розвитку дитини, отримання знань про людський організм, опанування санітарно-гігієнічних навичок. У період дошкільного дитинства закладається фундамент здоров’я, формується життєво необхідні рухові навички, вміння, розвиваються важливі фізичні якості, що свідчить про необхідність правильного фізичного виховання, яке має сприяти оздоровленню і повноцінному розвитку дитини.

Здоровий спосіб життя для більшості людей не представляє життєвої цінності, що більшою мірою пов’язане з недостатнім розумінням і осмисленням даного феномену. Актуальність проблеми формування здорового способу життя дошкільників підтверджується тим фактом, що за останні роки дуже зросло число дітей з порушеннями психічного здоров’я, постави, зору, органів травлення, збільшується число дітей які мають спадкові хвороби, а також хвороби, пов’язані з екологією.

Дошкільний вік – безцінній етап у розвитку фізичної культури людини. У цей період формуються основи особистості, у тому числі позитивне відношення до спорту.

Успішне вирішення проблеми можливе за умови створення в дошкільних закладах ефективної системи роботи з пропаганди здорового способу життя, метою якої є:

  • зміцнення морального та фізичного здоров’я дітей;
  • спрямування уваги дошкільників на власне здоров’я та розвиток умінь і навичок його збереження;
  • постійна пропаганда принципів здорового способу життя;
  • інформування дітей про негативні наслідки шкідливих звичок;
  • залучення батьків та громадськості до утвердження принципів здорового способу життя.

Здоров’я людини – як повітря: його не помічаємо, про нього не турбуємось, доки воно є. І головне завдання освіти – допомогти майбутньому поколінню зрозуміти, що його необхідно цінувати, берегти і підтримувати.

Фундамент здоров’я закладається в перші роки життя, що визначається особливостями нервової системи. У цей період починають розвиватися етичні якості, задатки інтелекту, менталітет (образ думок), формується і спосіб майбутнього життя людини.

У 6 років починається усвідомлення людиною місця і значущості своєї фізичної суті в структурі особи і свідомому плані. У молодшому дошкільному віці ставлення дитини до свого здоров’я визначається впливом найближчого оточення. Роль дорослих полягає в допомозі при освоєнні дій щодо поліпшення стану здоров’я, сприянню формуванню якостей і фізичної підготовленості.

Очевидно, що ставлення дитини до свого здоров’я повинно бути предметом педагогічного опікування. Форми, зміст, способи прямо пов’язані з тими віковими особливостями, які визначають своєрідність кожного етапу розвитку дитини і стають основою формування у неї певних внутрішніх установок, у тому числі і на здоровий спосіб життя.

Аналіз особливостей фізичного і психічного розвитку дитини в період дошкільного віку дозволяє зробити висновок про те, що даний період є сенситивним для формування основ здорового способу життя оскільки:

  • спостерігається підвищена рухова активність;
  • розвивається інтерес до себе, свого тіла, до нових знань;
  • дитина легко підкоряється вимогам, правилам і нормам поведінки;
  • у дитини формується підвищена потреба в схваленні вчинків і дій.

До складових здорового способу життя також належать: здібність до рефлексії; раціональне харчування; режим.

Серед форм і методів процесу формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя пріоритетна роль належить активним методам, що ґрунтуються на демократичному стилі взаємодії і сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості.

Доцільно застосовувати традиційні методи: бесіда, спостереження, роз’яснення, переконання, позитивний і негативний приклади, методи вироблення звичок, методи вправ, контролю й самоконтролю тощо. Застосування цих методів сприяє створенню у дітей мотивації на здоровий спосіб життя. З нетрадиційних для педагогіки методів ефективно діють методи «педагогічної психотерапії», а саме: саморегуляції, рефлексотерапії. Ці методи створюють певну єдність і доповнюють один одного.

Критеріями формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя є:

  • на рівні фізичного здоров’я: прагнення фізичної досконалості, ставлення по власного здоров’я як до найвищої цінності, фізична розвиненість, загартованість організму, дотримання раціонального режиму дня, виконання вимог особистої гігієни, правильне харчування;
  • на рівні психічного здоров’я (психологічного комфорту): відповідність пізнавальної діяльності вікові, розвиненість довільних психічних процесів, наявність саморегуляції;
  • на рівні духовного здоров’я: узгодженість загальнолюдських та національних морально-духовних цінностей, почуття прекрасного в житті, у природі, мистецтві;
  • на рівні соціального здоров’я: сформована відповідальність за наслідки нездорового способу життя, доброзичливість у ставленні до людини тощо.

Мотивація на здоровий спосіб життя — це система ціннісних орієнтацій, внутрішніх спонук до збереження, відновлення і зміцнення здоров’я.

Указане свідчить про доцільність формування таких знань про: фізичне здоров’я; психічне здоров’я; духовне здоров’я; соціальне здоров’я.

Завдання фізичного виховання дітей дошкільного віку поділяють на три групи:

  1. Оздоровчі завдання.
  2. Формування рухових навичок і умінь, виховання фізичних якостей.
  3. Виховання у дітей культурно-гігієнічних навичок і вмінь здорового способу життя.

Ця робота може проводитися у формі

  • фізкультурних занять (індивідуальних і групових):
  • оздоровчо – профілактичної роботи: вітамінотерапія, загартовування (басейн, ходьба босоніж, полоскання горла солоною водою), фітотерапія;
  • систематичне проведення ранкової гімнастики, занять плаванням, рухливих ігор, физкультхвилинок на заняттях, гімнастики після сну, «Годин здоров’я», логоритмики, пальчикової гімнастики, спортивних свят, дозвіль, розваг, туристичні походи.
  • організація різних заходів за участю батьків (з використанням їхнього професійного досвіду медичного працівника, спортсмена);
  • ознайомлення батьків з результатами навчання дітей (відкриті заняття, різні загальні заходи, інформація в куточках для батьків та інше);

Для дітей і батьків бажано організовувати тематичні виставки малюнків по пропаганді здорового способу життя.

Здоровий спосіб життя – складне явище. Він містить в собі матеріальні і духовні цінності, характеризується непростим специфічним процесом соціальної діяльності і формується упродовж життя. Теоретичні знання, які дозволяють формувати культуру здорового способу життя, зароджуються разом з культурою суспільства.

 

Психофізіологічний розвиток дошкільників

Після періоду гармонійного зростання у перші роки дошкільного дитинства дошкільників відбуваються якісні зміни у побудові тіла: воно набирає типово «шкільної форми», тобто мова іде про формування у цьому віці первісних форм, характерних для чоловічої і жіночої конституції. Радикальні зміни відбуваються і в центральній нервовій системі. Збільшується маса мозку, який на кінець шостого року досягає 1350 грам, що становить 90 % маси мозку дорослої людини. Розвиваються і його функції. Це проявляється в тому, що значно зростають порівняно з попередніми стадіями розвитку дитини сила і роль гальмівних процесів, зокрема, удосконалюється умовне і диференційоване гальмування. Ускладнюється і сама структура аналітико-синтетичної діяльності. Так, утворення нових нервових зв’язків відбувається за безпосередньою участю другої сигнальної системи, тобто в обох сигнальних системах одночасно. Завдяки цьому розширюється сфера впливу на розвиток діяльності дитини словесних подразників або сигналів. Нервова система дітей шостого року життя дуже вразлива і тому для подальшого встановлення та закріплення врівноваженої взаємодії процесів збудження й гальмування потрібно подбати про раціональну зміну навантаження та спокою, напруження й розрядки в процесі організації життєдіяльності старших дошкільнят. Нормальний фізичний розвиток дитини має величезне значення для формування особистості. Однак психічний розвиток визначається не тільки ним, а здійснюється внаслідок активної взаємодії дитини з її найближчим соціальним середовищем.

Соціальна ситуація розвитку дитини дошкільного віку суттєво змінюється порівняно з попередніми роками її життя. У зв’язку з необхідністю підготовки до шкільного навчання зростають вимоги до дитини – дошкільника з боку дорослих як до суб’єкта різних видів предметно-практичної діяльності і спілкування. У рамках кожної вікової групи утворюється «дитяча спільність» (механізм дії якої подібний до функціонування громадської думки), що активно формує оцінне ставлення дитини до себе. При цьому оцінне ставлення членів дитячої групи до окремої дитини може не збігатися з оцінним ставленням до неї дорослих.

Збагачення індивідуального й суспільного досвіду дитини в процесі гри та інших видів діяльності, засвоєння нею під впливом цілеспрямованої педагогічної роботи правил і норм співжиття у колективі, загальнолюдських моральних цінностей як регуляторів соціальне належної поведінки призводить наприкінці старшого дошкільного віку до ґрунтовних якісних змін у психіці дітей. Якщо дитина розвивається нормально, то зміни у її психіці стають передумовами формування шкільної зрілості.

Найбільш суттєві зміни, які охоплюють різні психічні сфери дітей дошкільного віку – пізнавальну, вольову, емоційну – свідчать про те, що цей вік є переломним, багатим на такі новоутворення, які забезпечують перехід дитини до систематичного шкільного навчання.

Коротка характеристика цих змін:

  1. На 5-6 році життя дитини є уже достатньо усталеними і функціонально дієвими такі «внутрішні інстанції» підростаючої особистості, як її образ «Я», самооцінка, самолюбство, рівень домагань та інш., які опосередковують будь-які види активності дитини й дають змогу їй діяти самостійно – від імені власного «Я». Поява цих інстанцій як регуляторів діяльності і поведінки є свідченням диференціації внутрішнього і зовнішнього боку особистості дитини і розвитку у неї здатності діяти довільно, згідно з поставленою метою.
  2. З названими фундаментальними новоутвореннями особистості дошкільника органічно пов’язана його установка, на досягнення бажаного результату в різних видах діяльності. Бажаний результат – це той, який відповідає рівню домагань дитини. Діяльність дошкільників дедалі більше спонукається не окремими, ізольованими від інших мотивами, що не пов’язані одне з одним або навіть вступають між собою у конфлікт, а певною системою мотивів, де провідні, найбільш значущі для досягнення успіху в діяльності, набувають провідного значення і підкоряють собі більш часткові, ситуативні мотиви, які гальмують процес досягнення результату. Завдяки цьому й розривається здатність дитини до морального вибору, що дає змогу їй діяти свідомо, самостійно, відповідно до суспільне значущих вимог.
  3. На основі зазначених змін формується довільність поведінки і нове ставлення дитини до себе, до своїх можливостей та вчинків. Оволодіння вмінням керувати собою, регулювати власні наміри, дії та вчинки виділяється як окреме завдання. Дитина вже більш-менш реально оцінює свої можливості щодо здійснення того чи іншого завдання: «можу», «не можу», «це у мене не вийде» та інш. Створюється відповідний грунт для усвідомлення дитиною своїх особистих властивостей, які формуються у неї в процесі різних видів діяльності і спілкування під впливом оцінного ставлення оточуючих.
  4. Розвиток взаємин дитини з дорослими та однолітками піднімається (порівняно з молодшим шкільним віком) на якісно новий ступінь. У процесі комунікативної діяльності дошкільнят формується одна з найспецифічніших людських властивостей – здатність до рефлексії. Ця здатність полягає в тому, що дитина починає оцінювати себе з точки зору інших людей, вона навчається ніби з боку аналізувати свої дії, приймати рішення, враховуючи при цьому можливу реакцію на її дії партнерів по спілкуванню. Із здатністю до рефлексії пов’язане і таке новоутворення старшого дошкільного віку, як антиципація, тобто передбачення можливих дій та оцінок збоку інших, упередження тієї чи іншої ситуації.
  5. Описані новоутворення у сфері особистості за правильних умов виховання закономірно ведуть до позитивних зрушень у розвитку всіх психічних процесів – сприймання, пам’яті, уяви, мислення та інш. Ці процеси у старшому дошкільному віці набирають довільного характеру, збагачуються за змістом та вдосконалюються за своїми регулятивними функціями. Так, істотним показником зрушень у розвитку психічних процесів дитини старшого дошкільного віку є виникнення у неї первинних форм довільної уваги, завдяки чому дитина вже здатна підпорядковувати свою увагу вимогам вихователя, зосереджуватися, керувати своєю психічною діяльністю, її сприймання предметів та явищ формується як відносно самостійний процес (у ранньому дитинстві, як відомо, сприймання невіддільне від діяльності дитини з предметами). Старші дошкільнята виявляють риси більш стійкого і цілеспрямованого сприймання, ніж діти молодшого дошкільного віку. У їхнє сприймання дедалі більше включаються другосигнальні зв’язки, які надають йому узагальнюючого характеру, тобто сприймання старших дошкільнят стає категоріальними.

Діти цього віку здатні вже до вибіркового й усвідомленого запам’ятовування. Отже, їхня пам’ять набуває якісно нових особливостей. Серед них найголовніша – це довільність процесів запам’ятовування та відтворення. З цією особливістю органічно пов’язані і такі, як більша міцність пам’яті та її досить широкий обсяг, який значно збільшується під кінець дошкільного віку завдяки нагромадженню дитиною життєвого досвіду.

Істотні зміни відбуваються у розвитку мислення старшого дошкільника. Воно підноситься на новий ступінь розвитку. Це виявляється не тільки в умінні оперувати уявленнями, а й у збагаченні змісту цих уявлень. Мислення дитини відокремлюється від сприймання і водночас від практичної дії та стає відносно самостійним процесом. Залишаючись ще переважно наочно-образним, воно поступово робиться словесним. Формування форм словесного (вербального) мислення є надзвичайно важливим у тому відношенні, що дитина готується до засвоєння розумових дій, характерних для шкільного навчання.

У нерозривному зв’язку з розвитком мислення дитини здійснюється і її мовний розвиток. На кінець шостого року діти загалом засвоюють систему рідної мови. Формування нових взаємин з оточуючими – дорослими і однолітками, а також опанування, нових видів діяльності веде до збагачення форм і функцій усного мовлення дитини. На цій основі здійснюється перехід від діалогічних форм мовлення до розгорнутих висловлювань, які нерідко набувають форми монологу. Центральною ланкою у розвитку зв’язної мови є збагачення функцій внутрішнього мовлення. Внутрішнє мовлення починає функціонувати тоді, коли у дитини в умовах її практичної діяльності виникає проблемна ситуація, яку дитині треба осмислити. В цих випадках внутрішнє мовлення виконує функції планування, угадування, обмірковування з самим собою того, що треба зробити. Отже, опанування у старшому, дошкільному віці зв’язної і виразної мови, засвоєння її граматичних структур, а також розвиток функцій внутрішнього мовлення виступають основними передумовами засвоєння писемної мови.

Невіддільною від розвитку мислення і мови є уява дошкільнят. Уява зароджується у надрах уявлень дитини про навколишню діяльність. У молодших дошкільнят уява ще не скеровується спеціальною метою уявити ті чи інші предмети, явища, події. Старші дошкільнята здатні вже керувати процесом фантазування для досягнення певної мети. Завдяки цьому можна говорити про розвиток у старшому дошкільному віці не лише репродуктивної уваги, а й про зародження творчих форм уяви. У зв’язку з формуванням внутрішнього світу дитини, її образу «Я», самооцінки та інших новоутворень з’являється також особливий вид уяви – мрія, що знаходить свій вияв у створенні образів бажаного для дитини майбутнього.

Психічні процеси не тільки виявляються, але й формуються у різних специфічно дитячих видах діяльності. Провідною діяльністю залишається гра. Зміст її дедалі більш інтелектуальний, відповідає рівню розумового розвитку старших дошкільнят. У цьому змісті відображаються суспільні події, що їх починають усвідомлювати діти, етичні правила, якими регулюються взаємини між людьми, різні фантастичні сюжети. Змінюється і мотивація ігор. Серед ігрових мотивів значне місце посідають пізнавальні інтереси, потреба в порівнянні себе в якомусь відношенні з однолітками, у співробітництві з ними, самооцінка та інш.

Завдяки включенню старших дошкільнят у різні види діяльності відповідно до їхніх схильностей та інтересів досягається не тільки значний виховний ефект, а й створюються позитивні передумови для розвитку здібностей підростаючої особистості – як загальних, так і спеціальних.