Вибираючи іграшку багато батьків змушенні ламати голову над тим, яку вибрати іграшку для своєї дитини. В будні це питання не перестає бути актуальним, адже нова іграшка — це завжди море радості, емоцій і пустотливого сміху! А вже якщо іграшка по-справжньому зацікавить малюка, у батьків буде можливість трохи відпочити від невгамовного «чомучки», у якого з’явиться нове завдання для вирішення.

Поради, наведені нижче, допоможуть вам вибрати захоплюючі іграшки в залежності від віку вашої дитини, з допомогою яких дитина зможе задовольнити свою цікавість, навчиться спілкуватися з навколишнім світом і обов’язково буде радіти життю!

Якість

Основним чинником вибору іграшок є їх надійність і якість. На жаль, сьогодні кількість низькоякісних товарів, у тому числі і дитячих, зростає з кожним днем. Іграшки низької якості, виготовлені з шкідливих матеріалів і не пройшли спеціальні дослідження, є загрозою для дитини. Під час звернення з такою іграшкою в організм дитини можуть потрапити шкідливі речовини, що викликають алергічні реакції і отруєння.

 Вік і параметри

Вік багато в чому визначає, чи зацікавить іграшка вашого малюка. Те, що викличе захоплення у немовляти, що може розчарувати дошкільника. Рекомендований вік і вікові обмеження зазвичай вказуються на упаковці, тим самим, допомагаючи батькам підібрати «правильну» іграшку для дитини.

Вік 4-5 років — найбільш вдалий період для розвитку творчості і фантазії. Дітки в цей час обожнюють малювати олівцями, фарбами, фломастерами, а також популярної нині темперою (суміш фарб і мила, яка легко змивається водою). Малюки люблять робити аплікації з паперу, ліпити з пластиліну й глини, тому в якості подарунка можна купувати дитині набори для творчості. Іграшковий конструктор, кеглі, м’ячі — найбільш популярні іграшки для цього віку. У цей період багато дітки хочуть іграшки «як друга/подруги», але варто пам’ятати, що потурати подібним примхам малюка не завжди потрібно.

Дітям 5 років рекомендується купувати розвиваючі ігри, які зможуть підготувати дитину до школи. Відмінним варіантом будуть книги, розвиваючі кубики, для дівчаток — лялькові набори з одягом, для хлопчиків — машинки на радіоуправлінні.

 Розвиваючі іграшки

Серед іграшок, які допомагають розвивати дитячу фантазію, логіку і мислення можна виділити наступні:

— інтерактивні (різноманітні іграшки, які «видають звуки», грають мелодію, «розмовляють», рухаються, плачуть — вчать дитину розрізняти звуки і дозволяють розвивати мову і слух);

— сортери (геометричні фігурки з отворами або без, допомагають дітям вивчати кольори та числа, розвивати логіку);

— пазли (пазли розвивають уяву, логіку й дрібну моторику);

— кубики (з допомогою кубиків дитина вчиться будувати будинки, будівлі, вежі, також кубики допомагають вчити букви і числа, розвивати моторику);

— конструктори (розвивають моторику, фантазію, дитячу уяву);

— настільні динамічні ігри (настільний футбол/хокей, рольові ігри, набори типу «лікар», «кухня», «ляльковий дім» допомагають дитині пізнавати навколишній світ, розвивають зображення);

— для розвитку навичок гігієни та догляду за собою (гребінець, зубна щітка, рушник, столові прилади, ґудзики, застібки — обов’язково у двох примірниках, для дитини і його улюбленої ляльки).

Поради батькам

Купуючи дітям іграшки, пам’ятайте, що їх не повинно бути багато. Цілий скоп іграшок притупляти інтерес дитини, а також не дозволить його мислення активно розвиватися. Коли у дитини в розпорядженні обмежений вибір іграшок, він починає підключати фантазію і придумувати нові ігри зі «старими персонажами», розігрувати сценки, переодягати іграшки.

Іграшка повинна благотворно впливати на психіку малюка — не купуйте страхітливих іграшок, «злих» героїв мультфільмів. Іграшки повинні приносити естетичне задоволення, радувати і «зігрівати» дитину.

Обов’язково виділіть спеціальне місце для дитячих іграшок, бажано в дитячій кімнаті. Малюк буде вчитися складати іграшки в одне місце, переставляти їх місцями, тим самим навчаючись організованості. Крім того, з набором «Лікар», наприклад, у вас вдома буде власний медпункт, «пацієнтами» якого будуть мама й тато, а турботливим лікуючим лікарем — люблячий малюк. «Ляльковий дім» для дівчаток — особливе місце, де живуть, дружать, ходять в школу і закохуються лялечки. Подібні набори є зачатками розвитку юної господині сімейного вогнища і привчаючи дівчинку до домашніх обов’язків.

Якщо дитині набридла та чи інша іграшка, сховайте її на деякий час, а потім зробіть дитині сюрприз, нагадавши про загублену одну з них, придумайте нову гру або роль для іграшки. Таким чином, ви навчите дитину не кидати «старих друзів» і допоможете його уяві розвиватися.

Також зверніть увагу, що вікові рекомендації не завжди можуть відповідати рівню розвитку дитини. Всі діти розвиваються по-різному і відповідно, будучи одного віку, можуть мати абсолютно різні інтереси в іграх. Слідкуйте за своєю дитиною, прислухайтеся і придивляйтеся до того, що йому подобається, чим він цікавиться, від чого в нього загоряються очі». Ростіть, грайте, розвивайтеся і радійте життю разом зі своїм малюком!

Бажаємо вдалого вибору!

• Самі навчіться розлучатися з дитиною: вгамуйте тривогу і докори сумління через рішення вийти на роботу. Якщо мама впевнена, що з її малям у садку все буде гаразд, – так і буде.
• Дорогою розповідайте щось захопливе.
• Будьте чесні з дитиною. Не тікайте! Чітко скажіть: «Я йду на роботу, але я прийду за тобою після того, як ти поїси й поспиш».
• Дайте малюку із собою «талісман»: улюблену іграшку, вашу хустинку.
• Вигадайте ритуали прощання (усе, що відбувається регулярно, – заспокоює). Поцілуйте в кожну щічку, обійміть, дайте «п’ять»…
• Навчіть дитину знайомитися з іншими дітьми, звертатися до них по імені, просити, а не забирати іграшки, у свою чергу, пропонувати іграшки іншим дітям.
• Не піддавайтеся на маніпуляції дитини – плач, умовляння, гнів. Чітко кажіть: «Ти будеш ходити в садок тому, що ти вже великий. А я допоможу тобі».
• Найголовніше – не бійтеся сліз дитини, адже він поки не може реагувати інакше! Не дратуйте дитини своїми сльозами і нервозністю. Багато мам не можуть стримати емоцій при розлученні з дитиною вранці, коли дитина йде до групи.
• Пам’ятайте, що дитячий садок – це перший крок у суспільство, імпульс до розвитку знань дитини про поведінку в суспільстві.
• І ще. За час, проведений у розлуці з мамою, у малюків… немов сідає батарейка. Дитина потребує «підзарядки» – тісного спілкування з мамою. Тому, навіть якщо в домі є інші діти, хоча б півгодини приділіть особисто малюку. Разом погуляйте, почитайте книжку. А ввечері візьміть на руки, поколисайте, зайвий раз обійміть: тілесний контакт обов’язковий! Адже ваше сонечко дуже сумує за вами.

1. Організуйте життя дитини в сім’ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному закладі. Цим ви значно полегшите маляті процес звикання до садочка.
2. Треба зацікавити сина чи доньку дитячим садочком, викликати бажання йти туди.

Не можна залякувати дитину садочком, погрожувати: „Не слухатимешся – віддам у ясла”. Це викликає страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршує стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Навпаки, слід викликати в неї бажання ходити до садка: „Якщо слухатимешся, не плакатимеш, то підеш у дитячий садок”.

3. Дитині значно легше пристосовується до умов суспільного виховання, якщо в сім’ї вона оволоділа елементарними навичками самостійності.

Іноді, прагнучі зекономити час, батьки поспішають самі вдягнути, нагодувати дитину, чим стримують формування в неї необхідних умінь. Такі діти, звикнувши до надмірної опіки, у яслах почуваються безпорадними і самотніми.

Допоможіть маляті навчитися самостійно сідати на дитячий стілець, пити з чашки, вчіть користуватися ложкою, їсти суп із хлібом, різноманітні страви, треба навчити дитину самостійно мити руки, брати активну участь у роздяганні, складанні одягу. Кожну спробу зробити щось самостійно обов’язково схвалюйте: „Молодець, ти сам уже вмієш їсти”. Не шкодуйте часу – маляті це дуже знадобиться.

4. Навчіть маля гратися.

Діти, які тривало, не відволікаючись, граються іграшками, захоплюються грою і рідко згадують про розлуку з рідними, легше звикають до нового оточення.

Деякі батьки вважають, що будь-яка дитина сама добре вміє гратися. Насправді ж діти раннього віку просто маніпулюють іграшками, виконують одноманітні дії, кидають, стукають, гризуть, не знаючи як застосувати їх. Тут на допомогу має прийти дорослий. Щоб гра була цікавою, тривалою, розвивала дитину, треба розкрити їй призначення іграшки і способи дії з нею (з чашки слід напувати ляльку, ведмедика, зайчика; у ліжечку лялька спатиме). Така спільна діяльність формує в дитини, крім ігрових умінь, потребу і навички спілкування.

5. Одна з головних причин труднощів перебування дитини в садку – недостатній досвід спілкування з іншими дорослими і дітьми.

Дитина, яка спілкується лише із членами своєї родини, боїться сторонніх, не вміє правильно реагувати на їхні звертання. Звісно, опинившись серед дітей, незнайомих людей у яслах, таке маля почувається неспокійно. Щоб малюк сміливо входив у групу однолітків, не ховався за вихователя, відмовляючись гратися з дітьми, треба привчати його до контактів із дітьми заздалегідь, виховувати доброзичливе ставлення до них. Так, гуляючи з дитиною на ігровому майданчику, вчіть її нікого не ображати, не забирати іграшки, спонукати до гри з однолітками: «Покоти м’ячик, Ігорю. А тепер Ігор тобі покотить. Молодці, хлопчики, добре граєтесь».

6. Значну увагу слід приділяти розвитку мовлення.

Це теж полегшить адаптацію. Адже дитина зможе висловити свої бажання, повідомити про потреби за допомогою хоча б одного-двох слів або відповідаючи на запитання простим „так” чи „ні”, і вихователь зможе допомогти їй. Якщо ж малюка не навчили користуватися мовою, часто можна спостерігати таке: кричить, вередує, сердиться, що його не розуміють; не відповідає на лагідні запитання, відкидаючи запропоновані іграшки.

7. Ніколи не виявляйте у присутності дитини своїх переживань, не шкодуйте з приводу того, що доводиться віддавати її до садка. Навпаки, висловлюйте захоплення цікавими іграшками: усім своїм настроєм, ставленням до вихователя, інших дітей підкресліть упевненість, що вашій дитині буде тут добре.

При знаходженні вибухонебезпечного пристрою:

• негайно (з безпечного місця) повідомте екстрені служби за тел. 101, 102;
• не підходьте до предмета, не торкайтеся і не пересувайте його, не допускайте поряд із знахідкою інших людей;
• припиніть усі види робіт у районі виявлення вибухонебезпечного предмета;
• не користуйтеся засобами радіозв’язку, мобільними телефонами (вони можуть спровокувати вибух), дочекайтеся прибуття фахівців, вкажіть місце знахідки та повідомте час її виявлення.

ЗАБОРОНЕНО:

• наближатися до виявленого предмета;
• пересувати його або брати в руки;
• кидати його, ударяти по ньому;
• розпалювати поряд багаття або кидати в нього предмет, приносити предмет додому, у навчальне приміщення, інші багатолюдні місця.

У випадку, коли в будинку знайдено вибуховий пристрій і Вас евакують:

• одягніть одяг із довгими рукавами, щільні брюки та взуття  на товстій підошві. Це може захистити від осколків скла;
• візьміть документи (паспорт, свідоцтво про народження дітей тощо), гроші;
• під час евакуації слідкуйте за маршрутом, указаним службами, які проводять евакуацію;
• не намагайтеся скоротити шлях, тому що деякі райони або зони можуть бути закриті для пересування;
• тримайтеся подалі від ліній енергопостачання, що впали.

Якщо Ваш будинок (квартира) опинилися поблизу епіцентру вибуху:

• обережно обійдіть усі приміщення, щоб перевірити чи немає витоків води, газу, спалахів тощо;
• у темряві в жодному випадку не запалюйте сірника або свічки – користуйтеся ліхтариком;
• негайно вимкніть усі електроприлади, перекрийте газ, воду;
• з безпечного місця зателефонуйте рідним і близьким, стисло повідомте про своє місцезнаходження, самопочуття;
• перевірте як ідуть справи в сусідів – їм може знадобиться допомога.

ПАМ’ЯТАЙТЕ! Розмінуванням, знешкодженням або знищенням вибухонебезпечних предметів займаються тільки підготовленні фахівці-сапери, які мають допуск  до цього виду робіт.

«Найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова»

Панас Мирний

Мовлення є основним засобом спілкування. С. Аксаков писав: «Слово є перша ознака свідомого, розумного життя. Слово є відтворення усередині себе світу». Відтворення це йде все життя, але особливо інтенсивно – у перші роки життя. І дуже важливо допомогти дитині якомога успішніше оволодіти прекрасним даром.

Дитина повинна чути правильну, виразну, багату мову. Без помилок і недоліків.

Наявна двомовність нашого середовища може позначитися на мовленні дитини або позитивно, або негативно. Якщо дорослі, які її оточують, говорять чистою, правильною мовою, вона перейме це від них, а якщо спотвореною, перевантаженою грубими формами висловлювань, жаргонізмами –відповідний буде й результат. Проте самого наслідування і запам’ятовування для оволодіння умінням говорити не досить. Потрібна цілеспрямована послідовна робота з розвитку усного мовлення.

Правила, яких потрібно дотримуватися батькам під час спілкування з дітьми.

1. Бажано, щоб дитина чула літературну мову в сім’ї, тому що мова дитини розвивається шляхом наслідування мови людей, які її оточують. Мова батьків, усіх членів сім’ї – це перший зразок, який наслідує дитина. Навіть якщо Ви мовчазні від природи – все одно постійно говоріть з малюком.

2. Супроводжуйте свої дії словами! Але не говоріть у порожнечу – дивіться малюку в очі. Це особливо важливо, якщо Ваш малюк надто активний і постійно рухається.

3. Завжди підтримуйте прагнення дитини до спілкування, вислуховуйте її уважно, не обривайте. Відповідайте на всі питання спокійно, неквапливо, чітко, виразно, голосом середньої сили, правильно виголошуйте звуки і слова – це допоможе малюку швидше опанувати правильну вимову.

4. Шануйте дитину! Давайте їй можливість чути себе і Вас. Під час розмови намагайтеся вимкнути телевізор, телефон тощо.

5. Ніколи не сюсюкайте з дитиною і не відтворюйте неправильну мову дитини.

6. Говоріть повільно, простими словами, короткими фразами, витримуйте паузи між фразами, тоді й діти, наслідуючи Вашу мову, навчаться правильно говорити.
7. Постійно читайте дитині добрі вірші, казки, розповіді, перечитуйте їх декілька разів, діти краще сприймають знайомі тексти.

8. Не вимушуйте дитину вивчати довгі вірші, не перевантажуйте мовним матеріалом.

9. Чітко називайте нові предмети та їх ознаки, спонукайте дитину до обстеження предмета.

Особливу увагу приділяйте розвитку дрібної моторики, бо вона безпосередньо пов’язана з розвитком мови. Ліплення, малювання, ігри з дрібними предметами – усе це допоможе мові, а в майбутньому – в опануванні письма.

Спілкування – це передача інформації від однієї людини до іншої. Комунікація (спілкування) може бути вербальною, наприклад, коли одна людина розмовляє з іншою, або невербальною, наприклад, коли люди бачать похмуре обличчя чоловіка, його міміка сигналізує їм, що він сердиться. Комунікація також може бути позитивною або негативною, ефективною чи неефективною.
Для батьків дуже важливо мати можливість відкрито й ефективно спілкуватися зі своїми дітьми. Відкрита, ефективна комунікація йде на користь не тільки дітям, а й кожному члену сім’ї. А отже, стосунки між батьками та їхніми дітьми значно покращуються. У цілому, якщо комунікація між батьками й дітьми позитивна, то й стосунки доброзичливі. Не варто забувати, що діти вчаться спілкуватися, спостерігаючи за своїми батьками. Якщо батьки спілкуються відкрито й ефективно, є велика ймовірність, що і їхні діти будуть чинити так само. Пам’ятайте: хороші комунікативні навички здатні принести користь на все життя.
У дітей починають формуватись ідеї та уявлення про себе на підставі того, як їхні батьки спілкуються з ними. При ефективному спілкуванні батьки засвідчують свою повагу дітям. Ті, у свою чергу, відчувають, що їх чують і розуміють, унаслідок чого самооцінка дітей підвищується. З іншого боку, неефективне й негативне спілкування між батьками й дітьми змушує їх повірити в те, що їх самих та їхні інтереси ігнорують, їх не почули або не зрозуміли.
У сім’ях, де культивується ефективне спілкування, діти більш відповідальні та обов’язкові. Вони розуміють і знають, чого очікувати від своїх батьків, і коли дізнаються про те, що батьки очікують від них самих, стають більш старанними, реалізуючи ці очікування. Вони також більш упевнено відчувають свою позицію в сім’ї й, таким чином, краще взаємодіють з батьками.

Способи позитивного спілкування з дітьми:

1. Починайте ефективно спілкуватися з дітьми, коли вони ще маленькі. Перш ніж батьки та їхні діти зможуть почати спілкуватись повноцінно, обидві сторони цього процесу повинні відчути себе досить комфортно, щоби зробити крок назустріч один одному. Доки діти зовсім маленькі, батькам необхідно вдумливо підготуватись до створення сприятливих умов для відкритої, ефективної комунікації. Батьки можуть забезпечити її, стаючи відкритими для спілкування зі своїми дітьми, особливо коли в них виникають якісь запитання чи вони просто хочуть порозмовляти. Крім того, батьки, які дарують своїм дітям багато любові, розуміння та сприйняття, допомагають створити сприятливу атмосферу для відкритого спілкування. Діти, які відчувають себе зігрітими батьківською любов’ю і приймаються своїми батьками, мають більше шансів розкритись і поділитися з ними своїми думками, почуттями, проблемами.

   2. Спілкуйтесь на рівні вашої дитини. Коли батьки спілкуються зі своїми дітьми, їм важливо спуститись до їх дитячого рівня як словесно, так і фізично. Вербально батькам треба використовувати відповідну віковим особливостям мову, яку їхні діти зможуть зрозуміти без зусиль. З дітьми молодшого віку це можна зробити, використовуючи прості слова. Наприклад, малюки найкраще зрозуміють таку форму як, «не бий свою сестру» замість «абсолютно неприйнятно бити сестру». Батькам варто спробувати використовувати різні формулювання, щоб дізнатися, що саме їхні діти здатні зрозуміти, уникаючи при цьому тих форм спілкування, які свідомо залишаться незрозумілими. Фізично батьки не повинні, наприклад, підніматись над своїми дітьми під час розмови. Замість цього їм слід опуститися донизу, щоби стати приблизно того ж «росту», що і їхні діти: стати на коліна, сісти навпочіпки, сісти на стілець, зігнутись тощо. Це забезпечить удалий зоровий контакт з дитиною, який легше буде підтримувати протягом бесіди, крім того, якщо діти дивляться прямо в обличчя батьку/матері (бачать його/її погляд), вони будуть менше боятись його/її слів.

   3. Навчіться слухати по-справжньому. Уважно слухати – це навичка, якої необхідно вчитись і практикувати її використання. Вона є невід’ємною частиною ефективного спілкування. Коли батьки слухають своїх дітей, вони висловлюють свій інтерес до них і захопленість їхніми висловлюваннями. Ось кілька важливих кроків, щоби стати хорошим слухачем:

• Установіть і підтримуйте зоровий контакт. Батьки, яким це вдається, показують своїм дітям, що вони захоплені й зацікавлені. Діти можуть відчути прямо протилежний ефект, тобто що їхні батьки не зацікавлені в тому, що кажуть діти, якщо зоровий контакт установлений на мінімальному рівні.
• Усуньте всі відволікаючі фактори. Коли діти хочуть розмовляти, батьки повинні продемонструвати їм свою стовідсоткову увагу. Вони повинні відкласти вбік усе, чим займалися, повернутися обличчям до своєї дитини і щиро дослухатись до дитячих слів. Якщо батьки, наприклад, стануть продовжувати читати газету або дивитися телевізор у той час, як їхні діти будуть намагатися спілкуватися з ними, це підштовхне малечу до висновку, що їхні батьки не зацікавлені в тому, що вони кажуть або що їхні слова не важливі. Якщо діти висловлюють бажання поспілкуватись, коли у батьків невідкладні справи, треба неодмінно виділити інший час для дружньої розмови.
• Слухайте, тримаючи язик за зубами. Батьки повинні постаратися звести до мінімуму свої спроби перервати дитину, поки вона буде висловлювати все, що вважає за потрібне. Вони можуть висловити своє схвалення, наприклад, за допомогою посмішки або дружнього дотику, але не переривати. Переривання часто порушує хід думки дитини, що може бути дуже неприємним і прикрим явищем.
• Нехай ваші діти знають, що їх почули. Після того, як діти закінчили висловлюватись, батьки можуть переконати їх у тому, що слухали уважно, повторивши сказане трохи іншими словами. Наприклад, «Синочку, схоже, ти дуже добре провів свій день в дитячому садку». Крім того, що це дозволить дитині переконатися, що батьки слухали її уважно, це також дасть дитині можливість з’ясувати і виправити неточно витлумачений батьками зміст розповіді.

4. Нехай ваші розмови будуть короткими. Чим дитина менше за віком, тим важче для неї витримувати довгі промови. Є одне чудове правило для батьків – говорити маленьким дітям не довше 30-ти секунд, потім попросити прокоментувати сказане. Тобто завдання батьків полягає в тому, щоб передавати за раз невелику порцію інформації, перевіряючи при цьому, чи утримують діти свою увагу і чи розуміють те, про що їм кажуть. Батьки також повинні надати своїм дітям право вирішувати, коли варто зупинитися. При цьому дорослим учасникам діалогу важливо звертати увагу на ті підказки, які допоможуть зрозуміти, що дітям вже достатньо отриманої інформації. Деякі підказки – непосидючість, відсутність зорового контакту, відволікання та ін. Батьки повинні знати не тільки те, коли спілкуватися зі своїми дітьми, а й коли їм треба припинити розмову.

   5. Формулюйте правильні запитання. Деякі запитання сприяють тривалій і плідній бесіді, у той час як інші можуть зупинити спілкування, відбивши будь-яке бажання продовжувати розмову. Батькам важливо постаратися при спілкуванні зі своїми дітьми ставити відкриті запитання. Саме вони часто вимагають ґрунтовної відповіді, яка буде продовженням бесіди. Відкриті запитання, що починаються зі слів «що», «куди», «хто» або «як», часто дуже корисні для того, щоб допомогти дітям краще розкритись. Батьки повинні уникати запитань, які потребують формальної відповіді «так» чи «ні» (тобто закритих запитань). Уміння ставити правильні запитання всіляко сприяє розмові, але батькам слід проявити обережність, щоб у ході спілкування зі своїми дітьми не поставити занадто багато запитань. Коли це відбувається, розмова швидко стає схожою на допит, і дітям стає дуже складно розкритись.

   6. При спілкуванні з дітьми висловлюйте власні почуття та ідеї. Для ефективного спілкування необхідний «двосторонній рух». Не тільки батьки повинні бути доступними та уважно слухати дітей, а й у дітей повинна бути така ж можливість; а тому, батьки завжди повинні бути готовими поділитися своїми думками й почуттями. Саме у процесі двостороннього діалогу вони можуть багато чого навчити своїх дітей, наприклад, родинних цінностей і моралі. Однак і тут батькам необхідно бути обережними, щоб не проявити засудження або зарозумілість. Цілком логічно, що чим більше батьки відкриваються своїм дітям, тим більше їхні діти будуть відкриті для них.

   7. Плануйте та систематично проводьте сімейні зустрічі або виділяйте час для спілкування. Є один дуже корисний інструмент спілкування для сімей з дорослими дітьми – це заздалегідь запланований час для нього. При цьому можна використовувати різні варіанти. Насамперед це сімейна рада, яка може скликатись, наприклад, раз на тиждень або коли є привід обговорити щось у родинному колі. Сім’ї можуть використовувати час для сімейних зустрічей, щоб налагодити повсякденне життя, наприклад, розподілити обов’язки в домі або визначити час відходу до сну. Час сімейної ради можна використовувати також для того, щоб висловити образи, скарги, незадоволення і порозмовляти про існуючі проблеми. Цей час можна провести і за розмовою про позитивні моменти, які відбулися протягом останнього тижня. Важливо те, що кожному члену сім’ї дається час висловитися, щоб його почули інші.
   Час, відведений для сімейного спілкування, не обов’язково повинен бути таким «офіційним», як на сімейній раді. Наприклад, сім’я може використовувати час вечері, щоби «зловити» один одного в метушні дня. Або ж батьки можуть виділити час, щоби пограти в комунікативні ігри, такі як, наприклад, вибір конкретних тем для обговорення та надання кожному члену сім’ї можливості висловити свою думку. Важливо, щоб сім’я виділяла для цього час систематично, тоді спілкування буде плідним і повноцінним.

   8. Зізнайтесь, якщо ви чогось не знаєте. Коли діти ставлять запитання, на які їхні батьки відповісти не можуть, варто визнати, що дане запитання потребує вивчення. Батьки можуть використовувати такі випадки, як отримання спільного (з дитиною) досвіду навчання. Наприклад, батьки можуть навчити своїх дітей того, як отримати інформацію, взявши їх у бібліотеку, відкривши для них енциклопедію або сторінку в Інтернеті. Для батьків набагато краще буде показати своїм дітям, що вони люди і тому не можуть знати абсолютно все, ніж давати неточні відповіді.

   9. Постарайтеся, щоб ваші пояснення були повноцінними. Відповідаючи на запитання дітей, батьки повинні постаратись дати їм стільки інформації, скільки потрібно, навіть якщо тема така, що, обговорюючи її, батьки відчувають дискомфорт. Це не означає, що вони повинні вдаватись в усі можливі подробиці. Просто важливо, щоб батьки знали, який обсяг інформації потрібен їхнім дітям, а потім давали його. Важливо, щоб батьки переконалися, що інформація, яку вони надають, відповідає їхньому віку. Також батьки повинні заохочувати дітей формулювати запитання. Це допоможе з’ясувати, чим вони цікавляться. Якщо дітям не надавати достатньо інформації, вони можуть зробити певні висновки, що можуть виявитися хибними.

До досягнення 3-річного віку дитина має оволодіти елементарними навичками самообслуговування: їсти, одягатися/роздягатися, вмиватися, складати речі/іграшки. Також для цього періоду характерний прояв свободи вибору – одежі чи іграшок для прогулянки, улюбленого посуду для їжі, улюблених місць для дозвілля на вулиці.
Виховання самостійності у дітей 3-4 років полягає в тому, аби підтримати бажання проявляти свою незалежність та відтворювати сценки із дорослого життя. Розширте його межі, залучаючи до щоденних справ, які з допомогою казок та ігор трансформуються у захоплюючі пригоди.
Старшим діткам доручайте виконувати щоденні обов’язки, що стосуються всієї родини. У цьому віці приходить усвідомлення власної відповідальності за дії, можливість аналізувати результати та помилки.
Як привчити дитину до самостійності:
• Не квапте малюка, дозвольте йому самому зробити будь-що. Звичайно, зручніше та швидше одягти трирічку, аніж терпляче очікувати, доки він впорається самостійно, але така допомога лише нашкодить у майбутньому;
• Заохочуйте ініціативу: хваліть за вимиту підлогу (нехай і з калюжами) чи вдягнену самостійно сукню (можливо, задом наперед);
• Створіть безпечне середовище для розвитку. Замість того, щоб регулярно обмежувати дії дитини пересторогами та заборонами, приберіть всі потенційно небезпечні предмети з дитячого простору;
• В ситуаціях, що постійно повторюються дозвольте обирати, не забуваючи про відчуття міри. Так, малюк має право обрати футболку із трактором чи тваринами для виходу на вулицю, рис чи картопляне пюре на обід. Відмову їсти суп із котлетою на користь шоколадного батончика коректно відхиліть, аргументуючи свою позицію;
• Визнайте право на помилку, не сваріть в разі невдачі. Адже тільки в результаті багаторазового повторення та аналізу своїх невдач можна навчитися будь-чому;
• Дайте зрозуміти, що будь-яка дія має свої наслідки;
• Використовуйте вербальне підкріплення та вірте у свого малюка. «Злізай, а то впадеш» – подібні фрази відбивають бажання робити будь-що. «Тримайся міцніше, і ти не впадеш» – така риторика вселяє в маленьку людину віру у власні сили.