«Найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова»

Панас Мирний

Мовлення є основним засобом спілкування. С. Аксаков писав: «Слово є перша ознака свідомого, розумного життя. Слово є відтворення усередині себе світу». Відтворення це йде все життя, але особливо інтенсивно – у перші роки життя. І дуже важливо допомогти дитині якомога успішніше оволодіти прекрасним даром.

Дитина повинна чути правильну, виразну, багату мову. Без помилок і недоліків.

Наявна двомовність нашого середовища може позначитися на мовленні дитини або позитивно, або негативно. Якщо дорослі, які її оточують, говорять чистою, правильною мовою, вона перейме це від них, а якщо спотвореною, перевантаженою грубими формами висловлювань, жаргонізмами –відповідний буде й результат. Проте самого наслідування і запам’ятовування для оволодіння умінням говорити не досить. Потрібна цілеспрямована послідовна робота з розвитку усного мовлення.

Правила, яких потрібно дотримуватися батькам під час спілкування з дітьми.

1. Бажано, щоб дитина чула літературну мову в сім’ї, тому що мова дитини розвивається шляхом наслідування мови людей, які її оточують. Мова батьків, усіх членів сім’ї – це перший зразок, який наслідує дитина. Навіть якщо Ви мовчазні від природи – все одно постійно говоріть з малюком.

2. Супроводжуйте свої дії словами! Але не говоріть у порожнечу – дивіться малюку в очі. Це особливо важливо, якщо Ваш малюк надто активний і постійно рухається.

3. Завжди підтримуйте прагнення дитини до спілкування, вислуховуйте її уважно, не обривайте. Відповідайте на всі питання спокійно, неквапливо, чітко, виразно, голосом середньої сили, правильно виголошуйте звуки і слова – це допоможе малюку швидше опанувати правильну вимову.

4. Шануйте дитину! Давайте їй можливість чути себе і Вас. Під час розмови намагайтеся вимкнути телевізор, телефон тощо.

5. Ніколи не сюсюкайте з дитиною і не відтворюйте неправильну мову дитини.

6. Говоріть повільно, простими словами, короткими фразами, витримуйте паузи між фразами, тоді й діти, наслідуючи Вашу мову, навчаться правильно говорити.
7. Постійно читайте дитині добрі вірші, казки, розповіді, перечитуйте їх декілька разів, діти краще сприймають знайомі тексти.

8. Не вимушуйте дитину вивчати довгі вірші, не перевантажуйте мовним матеріалом.

9. Чітко називайте нові предмети та їх ознаки, спонукайте дитину до обстеження предмета.

Особливу увагу приділяйте розвитку дрібної моторики, бо вона безпосередньо пов’язана з розвитком мови. Ліплення, малювання, ігри з дрібними предметами – усе це допоможе мові, а в майбутньому – в опануванні письма.

Спілкування – це передача інформації від однієї людини до іншої. Комунікація (спілкування) може бути вербальною, наприклад, коли одна людина розмовляє з іншою, або невербальною, наприклад, коли люди бачать похмуре обличчя чоловіка, його міміка сигналізує їм, що він сердиться. Комунікація також може бути позитивною або негативною, ефективною чи неефективною.
Для батьків дуже важливо мати можливість відкрито й ефективно спілкуватися зі своїми дітьми. Відкрита, ефективна комунікація йде на користь не тільки дітям, а й кожному члену сім’ї. А отже, стосунки між батьками та їхніми дітьми значно покращуються. У цілому, якщо комунікація між батьками й дітьми позитивна, то й стосунки доброзичливі. Не варто забувати, що діти вчаться спілкуватися, спостерігаючи за своїми батьками. Якщо батьки спілкуються відкрито й ефективно, є велика ймовірність, що і їхні діти будуть чинити так само. Пам’ятайте: хороші комунікативні навички здатні принести користь на все життя.
У дітей починають формуватись ідеї та уявлення про себе на підставі того, як їхні батьки спілкуються з ними. При ефективному спілкуванні батьки засвідчують свою повагу дітям. Ті, у свою чергу, відчувають, що їх чують і розуміють, унаслідок чого самооцінка дітей підвищується. З іншого боку, неефективне й негативне спілкування між батьками й дітьми змушує їх повірити в те, що їх самих та їхні інтереси ігнорують, їх не почули або не зрозуміли.
У сім’ях, де культивується ефективне спілкування, діти більш відповідальні та обов’язкові. Вони розуміють і знають, чого очікувати від своїх батьків, і коли дізнаються про те, що батьки очікують від них самих, стають більш старанними, реалізуючи ці очікування. Вони також більш упевнено відчувають свою позицію в сім’ї й, таким чином, краще взаємодіють з батьками.

Способи позитивного спілкування з дітьми:

1. Починайте ефективно спілкуватися з дітьми, коли вони ще маленькі. Перш ніж батьки та їхні діти зможуть почати спілкуватись повноцінно, обидві сторони цього процесу повинні відчути себе досить комфортно, щоби зробити крок назустріч один одному. Доки діти зовсім маленькі, батькам необхідно вдумливо підготуватись до створення сприятливих умов для відкритої, ефективної комунікації. Батьки можуть забезпечити її, стаючи відкритими для спілкування зі своїми дітьми, особливо коли в них виникають якісь запитання чи вони просто хочуть порозмовляти. Крім того, батьки, які дарують своїм дітям багато любові, розуміння та сприйняття, допомагають створити сприятливу атмосферу для відкритого спілкування. Діти, які відчувають себе зігрітими батьківською любов’ю і приймаються своїми батьками, мають більше шансів розкритись і поділитися з ними своїми думками, почуттями, проблемами.

   2. Спілкуйтесь на рівні вашої дитини. Коли батьки спілкуються зі своїми дітьми, їм важливо спуститись до їх дитячого рівня як словесно, так і фізично. Вербально батькам треба використовувати відповідну віковим особливостям мову, яку їхні діти зможуть зрозуміти без зусиль. З дітьми молодшого віку це можна зробити, використовуючи прості слова. Наприклад, малюки найкраще зрозуміють таку форму як, «не бий свою сестру» замість «абсолютно неприйнятно бити сестру». Батькам варто спробувати використовувати різні формулювання, щоб дізнатися, що саме їхні діти здатні зрозуміти, уникаючи при цьому тих форм спілкування, які свідомо залишаться незрозумілими. Фізично батьки не повинні, наприклад, підніматись над своїми дітьми під час розмови. Замість цього їм слід опуститися донизу, щоби стати приблизно того ж «росту», що і їхні діти: стати на коліна, сісти навпочіпки, сісти на стілець, зігнутись тощо. Це забезпечить удалий зоровий контакт з дитиною, який легше буде підтримувати протягом бесіди, крім того, якщо діти дивляться прямо в обличчя батьку/матері (бачать його/її погляд), вони будуть менше боятись його/її слів.

   3. Навчіться слухати по-справжньому. Уважно слухати – це навичка, якої необхідно вчитись і практикувати її використання. Вона є невід’ємною частиною ефективного спілкування. Коли батьки слухають своїх дітей, вони висловлюють свій інтерес до них і захопленість їхніми висловлюваннями. Ось кілька важливих кроків, щоби стати хорошим слухачем:

• Установіть і підтримуйте зоровий контакт. Батьки, яким це вдається, показують своїм дітям, що вони захоплені й зацікавлені. Діти можуть відчути прямо протилежний ефект, тобто що їхні батьки не зацікавлені в тому, що кажуть діти, якщо зоровий контакт установлений на мінімальному рівні.
• Усуньте всі відволікаючі фактори. Коли діти хочуть розмовляти, батьки повинні продемонструвати їм свою стовідсоткову увагу. Вони повинні відкласти вбік усе, чим займалися, повернутися обличчям до своєї дитини і щиро дослухатись до дитячих слів. Якщо батьки, наприклад, стануть продовжувати читати газету або дивитися телевізор у той час, як їхні діти будуть намагатися спілкуватися з ними, це підштовхне малечу до висновку, що їхні батьки не зацікавлені в тому, що вони кажуть або що їхні слова не важливі. Якщо діти висловлюють бажання поспілкуватись, коли у батьків невідкладні справи, треба неодмінно виділити інший час для дружньої розмови.
• Слухайте, тримаючи язик за зубами. Батьки повинні постаратися звести до мінімуму свої спроби перервати дитину, поки вона буде висловлювати все, що вважає за потрібне. Вони можуть висловити своє схвалення, наприклад, за допомогою посмішки або дружнього дотику, але не переривати. Переривання часто порушує хід думки дитини, що може бути дуже неприємним і прикрим явищем.
• Нехай ваші діти знають, що їх почули. Після того, як діти закінчили висловлюватись, батьки можуть переконати їх у тому, що слухали уважно, повторивши сказане трохи іншими словами. Наприклад, «Синочку, схоже, ти дуже добре провів свій день в дитячому садку». Крім того, що це дозволить дитині переконатися, що батьки слухали її уважно, це також дасть дитині можливість з’ясувати і виправити неточно витлумачений батьками зміст розповіді.

4. Нехай ваші розмови будуть короткими. Чим дитина менше за віком, тим важче для неї витримувати довгі промови. Є одне чудове правило для батьків – говорити маленьким дітям не довше 30-ти секунд, потім попросити прокоментувати сказане. Тобто завдання батьків полягає в тому, щоб передавати за раз невелику порцію інформації, перевіряючи при цьому, чи утримують діти свою увагу і чи розуміють те, про що їм кажуть. Батьки також повинні надати своїм дітям право вирішувати, коли варто зупинитися. При цьому дорослим учасникам діалогу важливо звертати увагу на ті підказки, які допоможуть зрозуміти, що дітям вже достатньо отриманої інформації. Деякі підказки – непосидючість, відсутність зорового контакту, відволікання та ін. Батьки повинні знати не тільки те, коли спілкуватися зі своїми дітьми, а й коли їм треба припинити розмову.

   5. Формулюйте правильні запитання. Деякі запитання сприяють тривалій і плідній бесіді, у той час як інші можуть зупинити спілкування, відбивши будь-яке бажання продовжувати розмову. Батькам важливо постаратися при спілкуванні зі своїми дітьми ставити відкриті запитання. Саме вони часто вимагають ґрунтовної відповіді, яка буде продовженням бесіди. Відкриті запитання, що починаються зі слів «що», «куди», «хто» або «як», часто дуже корисні для того, щоб допомогти дітям краще розкритись. Батьки повинні уникати запитань, які потребують формальної відповіді «так» чи «ні» (тобто закритих запитань). Уміння ставити правильні запитання всіляко сприяє розмові, але батькам слід проявити обережність, щоб у ході спілкування зі своїми дітьми не поставити занадто багато запитань. Коли це відбувається, розмова швидко стає схожою на допит, і дітям стає дуже складно розкритись.

   6. При спілкуванні з дітьми висловлюйте власні почуття та ідеї. Для ефективного спілкування необхідний «двосторонній рух». Не тільки батьки повинні бути доступними та уважно слухати дітей, а й у дітей повинна бути така ж можливість; а тому, батьки завжди повинні бути готовими поділитися своїми думками й почуттями. Саме у процесі двостороннього діалогу вони можуть багато чого навчити своїх дітей, наприклад, родинних цінностей і моралі. Однак і тут батькам необхідно бути обережними, щоб не проявити засудження або зарозумілість. Цілком логічно, що чим більше батьки відкриваються своїм дітям, тим більше їхні діти будуть відкриті для них.

   7. Плануйте та систематично проводьте сімейні зустрічі або виділяйте час для спілкування. Є один дуже корисний інструмент спілкування для сімей з дорослими дітьми – це заздалегідь запланований час для нього. При цьому можна використовувати різні варіанти. Насамперед це сімейна рада, яка може скликатись, наприклад, раз на тиждень або коли є привід обговорити щось у родинному колі. Сім’ї можуть використовувати час для сімейних зустрічей, щоб налагодити повсякденне життя, наприклад, розподілити обов’язки в домі або визначити час відходу до сну. Час сімейної ради можна використовувати також для того, щоб висловити образи, скарги, незадоволення і порозмовляти про існуючі проблеми. Цей час можна провести і за розмовою про позитивні моменти, які відбулися протягом останнього тижня. Важливо те, що кожному члену сім’ї дається час висловитися, щоб його почули інші.
   Час, відведений для сімейного спілкування, не обов’язково повинен бути таким «офіційним», як на сімейній раді. Наприклад, сім’я може використовувати час вечері, щоби «зловити» один одного в метушні дня. Або ж батьки можуть виділити час, щоби пограти в комунікативні ігри, такі як, наприклад, вибір конкретних тем для обговорення та надання кожному члену сім’ї можливості висловити свою думку. Важливо, щоб сім’я виділяла для цього час систематично, тоді спілкування буде плідним і повноцінним.

   8. Зізнайтесь, якщо ви чогось не знаєте. Коли діти ставлять запитання, на які їхні батьки відповісти не можуть, варто визнати, що дане запитання потребує вивчення. Батьки можуть використовувати такі випадки, як отримання спільного (з дитиною) досвіду навчання. Наприклад, батьки можуть навчити своїх дітей того, як отримати інформацію, взявши їх у бібліотеку, відкривши для них енциклопедію або сторінку в Інтернеті. Для батьків набагато краще буде показати своїм дітям, що вони люди і тому не можуть знати абсолютно все, ніж давати неточні відповіді.

   9. Постарайтеся, щоб ваші пояснення були повноцінними. Відповідаючи на запитання дітей, батьки повинні постаратись дати їм стільки інформації, скільки потрібно, навіть якщо тема така, що, обговорюючи її, батьки відчувають дискомфорт. Це не означає, що вони повинні вдаватись в усі можливі подробиці. Просто важливо, щоб батьки знали, який обсяг інформації потрібен їхнім дітям, а потім давали його. Важливо, щоб батьки переконалися, що інформація, яку вони надають, відповідає їхньому віку. Також батьки повинні заохочувати дітей формулювати запитання. Це допоможе з’ясувати, чим вони цікавляться. Якщо дітям не надавати достатньо інформації, вони можуть зробити певні висновки, що можуть виявитися хибними.

До досягнення 3-річного віку дитина має оволодіти елементарними навичками самообслуговування: їсти, одягатися/роздягатися, вмиватися, складати речі/іграшки. Також для цього періоду характерний прояв свободи вибору – одежі чи іграшок для прогулянки, улюбленого посуду для їжі, улюблених місць для дозвілля на вулиці.
Виховання самостійності у дітей 3-4 років полягає в тому, аби підтримати бажання проявляти свою незалежність та відтворювати сценки із дорослого життя. Розширте його межі, залучаючи до щоденних справ, які з допомогою казок та ігор трансформуються у захоплюючі пригоди.
Старшим діткам доручайте виконувати щоденні обов’язки, що стосуються всієї родини. У цьому віці приходить усвідомлення власної відповідальності за дії, можливість аналізувати результати та помилки.
Як привчити дитину до самостійності:
• Не квапте малюка, дозвольте йому самому зробити будь-що. Звичайно, зручніше та швидше одягти трирічку, аніж терпляче очікувати, доки він впорається самостійно, але така допомога лише нашкодить у майбутньому;
• Заохочуйте ініціативу: хваліть за вимиту підлогу (нехай і з калюжами) чи вдягнену самостійно сукню (можливо, задом наперед);
• Створіть безпечне середовище для розвитку. Замість того, щоб регулярно обмежувати дії дитини пересторогами та заборонами, приберіть всі потенційно небезпечні предмети з дитячого простору;
• В ситуаціях, що постійно повторюються дозвольте обирати, не забуваючи про відчуття міри. Так, малюк має право обрати футболку із трактором чи тваринами для виходу на вулицю, рис чи картопляне пюре на обід. Відмову їсти суп із котлетою на користь шоколадного батончика коректно відхиліть, аргументуючи свою позицію;
• Визнайте право на помилку, не сваріть в разі невдачі. Адже тільки в результаті багаторазового повторення та аналізу своїх невдач можна навчитися будь-чому;
• Дайте зрозуміти, що будь-яка дія має свої наслідки;
• Використовуйте вербальне підкріплення та вірте у свого малюка. «Злізай, а то впадеш» – подібні фрази відбивають бажання робити будь-що. «Тримайся міцніше, і ти не впадеш» – така риторика вселяє в маленьку людину віру у власні сили.

Сучасна сім’я несе найбільшу відповідальність за виховання дитини. Саме вона має виконувати головне завдання – забезпечувати матеріальні та педагогічні умови для духовного, морального, інтелектуального й фізичного розвитку юного покоління.
Конституційним обов’язком батьків є утримання своїх дітей до повноліття. Законом України «Про освіту» на батьків покладена відповідальність за фізичне здоров’я та психічний стан дітей, створення належних умов для розвитку їхніх природних здібностей.
Життєвою дорогою дитину ведуть два розуми, два досвіди: сім’я та навчальний заклад.
Якщо:
• Дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;
• Дитину висміюють, вона стає замкнутою;
• Дитину хвалять, вона вчиться бути шляхетною;
• Дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;
• Дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;
• Дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;
• Дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;
• Дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей;
• Дитина росте у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;
• Дитина росте в розумінні і дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Постава — це здатність людини тримати своє тіло в різних положеннях. Правильна постава — це коли тулуб випрямлений, голова піднята, плечі розправлені.
Систематичні заняття фізичною культурою допомагають виробити правильну поставу. Особливо корисні для вироблення гарної постави плавання, веслування, гімнастика, волейбол, баскетбол.
Проблема профілактики порушення постави — одна з найбільш часто обговорюваних серед фахівців, що займаються питаннями зміцнення здоров’я дітей.
Для підвищення ефективності роботи по профілактиці порушень постави і плоскостопості розроблена система домашніх завдань. Основа цієї системи — щоденне багаторазове виконання спеціальних вправ, що сприяють виробленню відчуттів правильного положення тіла в просторі, а також спеціальних вправ, спрямованих на зміцнення м’язів ніг.
Успіх впровадження домашніх завдань в значній мірі залежить від організації контролю за їх виконанням.
Вправи, спрямовані на формування навички правильної постави
1. Прийняти правильну поставу біля стіни. При цьому потилиця, лопатки, сіднична область, ікри ніг і п’яти повинні торкатися стіни.
2. Прийняти правильну поставу біля стіни. Закрити очі, відійти від стіни на один-два кроки.
3. Прийняти правильну поставу біля стіни. Присісти, розводячи коліна в сторони. Повільно встати, не відриваючи спини від стіни.
4. Прийняти правильну поставу біля стіни. Зробити один-два кроки, присісти, встати. Знову прийняти правильну поставу біля стіни. Можна виконати з закритими очима.
5. Прийняти правильну поставу біля стіни. Піднятися на носках, утримуватися в такому положенні 3-5 с. Повернутися в початкове положення.
6. Те ж вправу, але без стіни.
7. Прийняти правильну поставу біля стіни. Виконання різних рухів руками (руки вгору, в сторони, до плечей, на пояс, вперед).
8. Прийняти правильну поставу біля стіни. Нахили вперед на 45, ноги і поперекова область притиснуті до стіни.
9. Прийняти правильну поставу біля стіни, руки до плечей. Виконання нахилів вправо, вліво, не відриваючи спини від стіни.
10. Прийняти правильну поставу біля стіни, руки на пояс. Різні рухи ногами, не відриваючи спини від стіни.
11. Прийняти правильну поставу біля стіни. Пересування приставним кроком вправо і вліво, не відриваючись від стіни.
12. Прийняти правильну поставу біля стіни. Потягнутися всім тілом вгору, опустити плечі, витягнути хребет, видих. Вихідне положення — вдих.
13. Розслабиться, опустити голову. Повернутися у вихідне положення.