All posts by admin

Психологічний центр

«Як долучити дитину до трудових доручень»

Дошкільний вік – сприятливий період, під час якого формуються цінні якості, необхідні людині. На основі правильного трудового виховання, отриманого в дошкільному віці, у дітей розвиватиметься бажання працювати і в старшому віці. Своєчасне трудове виховання необхідне і для підготовки дитини до школи, де зміст навчання і життя пов’язані з працею.

Праця розвиває відповідальність, уміння розпоряджатися своїм часом і планувати свою роботу, привчає поважати буденну, хоч і не завжди цікаву, але необхідну домашню роботу, цінувати й поважати працю старших. А також потрібно виховувати інтерес до результатів праці, тобто знаходити радість і задоволення від закінченої справи.

 

Дотримуйтесь певних принципів трудового виховання:

  • Праця в сім’ї не повинна бути важкою, примусовою. Вона має бути творчою.
  • Виховання працелюбства у дітей потрібно поєднувати з моральним вихованням, з гуманним ставленням до людей.
  • У трудовому вихованні дітей слід виходити з того, що в праці дитина розвивається не тільки фізично, а й духовно.

 

У роботі з дітьми використовуйте такі прості і корисні правила:

  • Усе, що я можу, – зроблю сам;
  • Якщо я не вмію, то навчуся;
  • Умію сам – допоможу іншим.

 

Поради щодо трудового виховання дітей

– залучати дитину до трудових справ сім’ї якомога раніше;

– за дитиною старшого дошкільного віку потрібно закріпити постійні обов’язки, за виконання яких вона має бути відповідальною;

– не допускати відхилень від встановлених дорослим вимог, щоб не давати дитині приводу до ухиляння від своїх обов’язків;

– не карати дитину працею: праця має приносити радість та задоволення;

– учити дитину працювати, прищеплюючи їй елементарні навички культури трудової діяльності;

– раціональні прийоми праці, правильне використання знарядь праці, планування та завершення трудового процесу;

– не давати дитині непосильних доручень, але доручати роботу з достатнім навантаженням;

– не підганяти дитину, чекати, поки вона закінчить роботу сама;

– завжди дякувати дитині за допомогу чи старанно виконане доручення;

– не забувати хвалити дитину за ту роботу, яка вимагала від неї особливих зусиль.

Таким чином, трудова діяльність є одним з важливих чинників виховання особистості. Головна розвивальна функція праці – це перехід від самооцінки до самопізнання. Крім цього в процесі праці розвиваються уміння і навички. В трудовій діяльності формуються нові види мислення. Внаслідок колективної праці дитина одержує навики роботи, спілкування, співробітництва, що покращує адаптацію дитини в суспільстві.

Поради батькам

«Майбутній першокласник не хоче йти до школи: які причини та що робити»

Зовсім скоро школи відкриють свої двері для учнів, які  відправляться на навчання вперше. Як правило, першокласники йдуть до школи з радістю і цікавістю, але є і такі діти, які оголошують справжній бойкот батькам. Які можуть бути причини у такої поведінки першокласника, і як налаштувати дитину на позитивний лад.

Страх невідомості

Всі люди чогось бояться, і діти – не виняток. Цілком нормально, що дитина переживає і боїться робити перший крок у доросле життя. Її може лякати як новий колектив, так і нові правила і обов’язки. Тому, перше, що необхідно зробити батькам, з’ясувати причину, через яку дитина відмовляється від походу в школу.

У першокласників страх школи часто пов’язаний з труднощами соціальної адаптації. Якщо дитині важко зав’язувати нові знайомства і вибудовувати відносини з однолітками, вона може сильно боятися йти в новий колектив, вважаючи за краще залишатися в комфортному для себе середовищі. У цих випадках потрібно активно займатися соціалізацією дитини, даючи їй прості доручення, які потребують взаємодії з навколишнім світом. Намагайтеся моделювати ситуації, в яких дитина зможе проявити самостійність.

 

Відповідальність

Деякі діти не хочуть йти до школи через небажання вчитися. Усвідомлення того, що в школі доведеться слідувати правилам і виконувати великі обсяги завдань, лякає дитину. Тривога, пов’язана зі зміною способу життя нормальна. Намагайтеся заспокоїти школяра і налаштувати його на те, що в початковій школі навчання дуже цікаве. Нагадаємо, що за правилами Нової Української Школи, дітям в першому класі не задають домашніх завдань. Це може підбадьорити дитину.

 

Невдачі

Багато дітей бояться не виправдати очікувань батьків. У таких випадках кожна маленька невдача або зауваження вчителя викликає у дитини стрес. Намагайтеся не пред’являти дитині завищених вимог, не сваріть її за дрібні неприємності і помилки. Пояснюйте першокласнику, що допускати помилки в процесі навчання нормально, оскільки не у всіх все виходить з першого разу. Не лякайте дитину двійками і покараннями за провини. Навпаки, підбадьорюйте і надихайте школяра на перемоги.

Розлука

Ще одна причина, через яку дитина може відмовлятися йти до школи, це небажання розлучатися з батьками. Якщо дитина не відвідувала дитячий сад, цей страх може бути особливо великим. Підтримуйте дитину в період її адаптації в школі, більше розмовляйте про її почуття і переживання. Якщо першокласник відчуває вашу підтримку і любов, йому буде легше звикнути до нового колективу і розпорядку дня.

 

Що робити батькам: покрокова стратегія:

  • Спокійно поговоріть: не сваріть, а запитайте, що саме лякає або не подобається. Уникайте довгих нотацій про важливість навчання.
  • Встановіть режим дня: забезпечте повноцінний сон, укладайте дитину раніше.
  • Створіть позитивну мотивацію: розповідайте цікаві історії про школу, зосереджуйтеся на друзях та цікавих заняттях, а не на оцінках.
  • Перевірте наявність конфліктів: якщо дитина скаржиться на однокласників, обговоріть це з класним керівником.
  • Підтримайте самостійність: навчіть дитину базовим навичкам самообслуговування, щоб вона почувалася впевненіше.
  • Не ігноруйте, а допомагайте: якщо дитина демонструє сильний стрес (плач, фізичне нездужання), зверніться до психолога.

За словами психологів, період адаптації в початковій школі триває від місяця до півроку. Після цього рівень тривожності й страху у першокласників зазвичай приходить в норму. Якщо проблеми не зникли, варто звернутися за допомогою до фахівця. Пам’ятайте, що ваш дім – це острівець безпеки для дитини, де вона може не боятися висловити свої емоції. Підтримуйте дитину і пам’ятайте, що перший клас – це великий стрес для неї.

 

Психологічний центр

«Допоможіть своїй дитині розвинути ерудицію»

Ерудит — це освічена людина, яка має не лише всебічні знання в обраній сфері та багатьох суміжних. Справжній ерудит широко поінформований в усіх сферах науки, техніки, культури, мистецтва, суспільних і політичних подіях. Більше того, він постійно здобуває все нові й нові знання — але не просто «щоб було», а щоби розширити власні можливості та творити щось нове на стику багатьох наукових дисциплін.

 

Як розвивати ерудицію в дитини

  1. Заохочуйте допитливість! Дитина виявила до чогось інтерес — дайте їй цікаве джерело відповідних знань і час, щоб із ними ознайомитися. Дитячі енциклопедії, науково-популярні фільми, гуртки, пізнавальні ігри, бібліотеки, майстер-класи… Забезпечте доступ до пізнавальних ресурсів максимально — у міру своїх можливостей.

 

  1. Що різноманітніші в дитини інтереси — тим краще. Предмет зацікавленості може змінюватися дуже часто — головне, аби допитливість не зникала. Дитина отримала найбільш загальне уявлення про щось і переключилася на інше — отже, для її віку цього досить. А коли вона стикнеться з цим удруге, то пригадає, одразу зацікавиться й дізнається більше. Психологи давно помітили закономірність: чим більше ми про щось знаємо, тим цікавішою нам здається ця тема – і навпаки.

 

  1. Не змушуйте дитину вивчати щось поза програмою «від і до». Так можна «вбити» допитливість. Пізнання нового має бути, як кажуть нинішні діточки, «в кайф».

 

  1. Обмежуйте ґаджети. Якщо є забавка, що вимагає менше зусиль і обіцяє швидше задоволення, ніж книжка, дитина вибере не книжку. Через ґаджети наші діти не знають, як це прикольно — у дощовий вихідний заховатися під шторою і притулитися до теплого радіатора з книжкою в руках…

 

  1. Заохочуйте читання. У дитини має бути власна бібліотечка чи/і доступ до шафи з «дитячими» й «дорослими» науково-популярними та художніми книжками. У стародавні часи, коли про Інтернет не чули, у багатьох оселях була багатотомна енциклопедія. Розумні батьки її ставили на найнижчу полицю шафи — щоби дитина могла витягти том і знічев’я його погортати. Як подумаєш, що нинішні діти не розуміють насолоди, яку можна отримати, розгортаючи товстелезний том у випадковому місці й читаючи щоразу якусь несподівану інформацію: муміфікація, мірра, Менделєєв, Магріб…

 

  1. Допомагайте дитині розширювати словниковий запас. Це допоможе їй краще навчатися. А для цього навчіть користуватися словниками та привчіть звертатися до них щоразу, коли дитина натрапила на незрозуміле слово.

 

  1. Логічне продовження попередньої поради: уточнюйте все, про що маєте занадто слабке уявлення. Коли ви читаєте текст і там у кущах пищить горобець — тут усе зрозуміло, ви горобців мало не щодня ганяєте. А якщо якийсь… приміром, щедрик — пташка, яку ви ніколи не бачили, — краще зробити паузу й погуглити. Подивилися, які в щедрика хвостик-дзьобик-пір’ячко, прочитали, де він живе, а якщо пощастило — і послухали запис співу… Текст набув нових барв, а ви дізналися дещо для себе новеньке.

 

  1. Учіть дитину аналізувати та оцінювати нову інформацію, поєднувати її з тією, що вже в неї була, обговорювати негативні та позитивні її сторони.

 

  1. Заохочуйте дитину писати. Коли навички письма в дитини вже закріпилися, вона може вести словничок, щоденник, журнал маленьких відкриттів. Видатні мандрівники вели щоденники своїх подорожей — то чому і вашій дитині не завести красивий записник, де вона могла б записувати, малювати, вклеювати вирізки… Словом — творити!
Поради батькам

«Вчимо дитину виявляти доброту»

Як ми розуміємо поняття “доброта”? Коли ви промовляєте це слово, то зазвичай маєте на увазі дії, продиктовані співчуттям, розумінням чужих емоцій, повагою, справедливістю, чемністю, тактовністю, прагненням допомогти, зменшити чуже страждання або запобігти йому.

 

Як навчити дитину розуміти почуття оточуючих і виявляти доброту?

  1. Зупиняйте негативну поведінку дитини, коли вона поводиться, на ваш погляд, неприйнятно щодо інших людей чи тварин. Завжди запитуйте сина чи доньку: “А що б ти відчу(в/ла), якби з тобою повелися так само?” Заохочуйте дитину думати вголос, відповідати на це запитання щиро і вдумливо.

 

  1. Подавайте приклад доброти не лише хорошими вчинками, а й слідкуючи за власною повсякденною поведінкою. Добрі діти мають батьків, які ніколи не дозволяють собі такої негативної поведінки, як:
  • висміювати незнайомих людей за незграбність, дивний вигляд, фізичні вади тощо;
  • пліткувати чи негативно відгукуватися про родичів і друзів у присутності дитини;
  • кривдити чи висловлювати неповагу до чоловіка, дружини, інших членів родини; жорстоко поводитися з домашніми улюбленцями.

Якщо ви уникаєте такої поведінки самі та засуджуєте її в інших, дитина теж не вдаватиметься до неї та ставатиме на бік скривдженого.

 

  1. Пояснюйте дитині, навіщо люди роблять ті чи ті дрібні та великі добрі справи. Розповідайте, як той чи той ваш вчинок полегшує життя іншій людині. Скажімо, чому ви віддаєте речі, з яких виросла дитина, дитячому будинку. Навіщо у вас на роботі всі “скидалися” на операцію для хворого колеги. Чому ви, входячи в метро, притримуєте двері для людини, яка йде слідом за вами. Навіщо поступаєтеся місцем у громадському транспорті мамі з маленькою дитиною чи допомагаєте сусідові занести у під’їзд громіздку коробку.

 

  1. Розповідайте, до яких наслідків призводять ті чи ті вчинки. Ви давно навчили дитину, що коту боляче, коли його смикають за хвіст і, як і дитині, потрібно регулярно їсти та пити. Але молодшому школяру слід також розуміти, чому не слід, приміром, будити кота, щоб з ним погратися. Пухнастику потрібно довше спати, ніж дитині, і від недосипання він буде дратівливий і може навіть захворіти.

 

  1. Виявляйте повагу до дитини, не обзивайте її, не кричіть, коли вона поводиться нечемно. Повірте, чемна поведінка, коли ви гніваєтеся, на дитину це справляє сильніше враження, ніж крик! Це навчить її не кривдити інших дітей, поведінка яких її дивує, ображає чи порушує правила, заведені у колективі.

 

  1. Не дражніть дитину! Жартівливий “тролінг” припустимий тоді, коли дитина чітко відчуває різницю між невинним, ущипливим і відверто злим жартом. Пам’ятайте, діти по-різному реагують, коли їх дражнять. І якщо дитина мавпуватиме вашу поведінку щодо неї, дражнячи однолітків, ті можуть сприймати це як образу чи навіть знущання!

 

  1. Не дозволяйте дитині відповідати різким тоном чи грубіянити – ні вам, ні будь-кому у вашій присутності! Якщо з вами чи у вашій присутності це можна – отож можна з будь-ким. Дитині слід навчитися бути доброю до людей навколо, а виявляти це слід передусім у повазі та чемності!

 

  1. Учіть дитину “читати” чужі почуття. Дитині важко зрозуміти чужі почуття з міміки, жестів, тону голосу і відповідно змінювати свою поведінку? Регулярно влаштовуйте гру “Вгадай почуття”.

 

У вихідний, сівши на лавку в парку, вкажіть дитині на перехожого, який виявляє сильну емоцію: смуток, незадоволення, радість, спокій, занепокоєння, стурбованість тощо. Запитайте дитину: “Що відчуває зараз цей перехожий?” Попросіть її придумати історію про цю людину. Обговоріть з дитиною її спостереження і висновки. Це допоможе дитині сформувати уявлення, що призводить до виникнення тієї чи тієї емоції.

 

Дуже добре розвиває розуміння емоцій та навчає доброти читання й обговорення художньої літератури. Тому якнайбільше читайте дитині самі та заохочуйте її самостійне читання дитячої класики та сучасних книжок для дітей. Обговорення прочитаного і запитання на кшталт: “А чому головні герої образилися одне на одного? А що їм слід зробити, щоб помиритися? А що б ти відчув на місці цього персонажа?” – допоможуть дитині вчитися на чужому досвіді та уникати багатьох помилок у взаєминах.

Психологічний центр

«Як підтримати себе у стресових умовах: п’ять технік»

Якщо людина тривалий час відчуває стрес, це негативно впливає на її фізичне та психічне здоров’я, виснажує, а також викликає обтяжливі думки та болісні почуття, що віддаляють людину від її цінностей. Для того щоб навчитися долати стрес, пропонуємо опанувати кілька технік. Вони допоможуть вам залишатися в моменті, піклуватися про себе й, відповідно, мати сили, щоб підтримати інших. Ці техніки не потребують значних зусиль чи особливих умов, важливо лише регулярно їх виконувати. Адже що більше практикуватиметеся, то ліпшим буде ваше самопочуття.

  1. Заземляємося

Коли ви потрапляєте на гачок тривожних думок, страху за близьких і непевності щодо майбутнього, ви відсторонюєтеся від життя. У такому стані складно працювати, займатися буденними справами, отримувати задоволення від того, що раніше тішило. Повернутися до життя й навчитися бути в моменті допоможе заземлення. Воно дасть вам змогу подбати про себе й у моменти «емоційних бур» зосередитися на роботі, спілкуванні.

Заземлятися — означає включатися в життя й повністю зосереджуватися на тому, що ви робите. Ви можете розвивати цю навичку будь-коли і будь-де: коли їсте, працюєте, спілкуєтеся з друзями чи приймаєте душ. Ви приділяєте діяльності всю увагу, не відволікаєтеся на соцмережі, новини. Якщо починаєте думати про інше, зупиняєтеся й повертаєтеся до справи. Якщо постійно практикуватимете заземлення, то з часом відволікатиметеся рідше.

Як заземлитися, коли переживаєте «емоційну бурю»

Зосередьтеся на тому, як ви почуваєтеся і про що думаєте.

Сповільніться, з’єднайтеся зі своїм тілом. Повільно видихніть усе повітря, а відтак ще повільніше вдихніть. Притисніть ступні до підлоги, так само повільно зімкніть долоні перед грудьми в замок або повільно витягніть руки вздовж тіла. Переключіть увагу на світ навколо. Подумки відзначте п’ять предметів, які бачите, та три-чотири звуки, які чуєте. Вдихніть повітря й визначте, який запах відчуваєте. Зверніть увагу на те, де ви перебуваєте, що робите. Доторкніться до коліна або найближчої поверхні. Зверніть увагу на свої тактильні відчуття. Так само звертайте увагу на те, які виникають думки й почуття. Пам’ятайте, що заземлення не позбавить вас негативних емоцій. Утім, воно допоможе контролювати свій емоційний стан і зосереджуватися на тому, чим ви займаєтесь, робити це ліпше й отримувати насолоду. А також воно дасть змогу бути уважнішими до своїх близьких і рухатися назустріч своїм цінностям, а не тікати від себе.

  1. Як звільнитися від негативу

Зосередьтеся на думці та/або емоції, яка виникла. Назвіть її. Наприклад, «Я відчуваю дискомфорт у грудях. Мені сумно, коли згадую про…». Додавайте фразу «Я звертаю увагу на…», коли називаєте почуття. Наприклад, «Я звертаю увагу на свій гнів». Думки й почуття чіпляють вас на гачок, коли ви їх не усвідомлюєте. Коли ви прислухаєтеся до себе й називаєте свої почуття і думки, то можете переключити увагу на реальне життя та людей поруч і, відповідно, діяти згідно зі своїми цінностями. Діємо згідно з власними цінностями

Ви завжди можете знайти спосіб діяти згідно зі своїми цінностями. У складних обставинах, коли почуваєтеся розгубленими, насамперед запитуйте себе, чи ваші дії відповідають вашим цінностям. Чітко визначте, що для вас важливо, якою людиною ви хочете бути, й щодня робіть маленькі вчинки, які наближають вас до цього.

  1. Як перетворити цінності на дії

Визначте, які цінності — головні для вас. Оберіть близьку людину, із якою регулярно бачитеся. Поміркуйте, як ви можете щодня реалізувати свої цінності у взаєминах із нею. Наприклад, ви щодня читаєте казки своїй дитині та граєтеся з нею і в такий спосіб реалізуєте цінність «бути турботливою людиною». Складіть план дій, завдяки яким зможете реалізувати свої цінності. Обирайте реалістичні завдання, щоб не демотивувати себе. Намагайтеся починати кожен день із думками про дві-три цінності, які наразі для вас найважливіші. Якщо щодня робитимете щось важливе для вас, то відчуватимете, як ваше життя набуває сенсу й ваги. Проявляємо доброту.

  1. Як бути добрим до себе

Кажіть собі приємні слова. Зупиняйте внутрішню критику й не знецінюйте себе: «Я не заслуговую на любов» або «Мої потреби не на часі».

Зважайте на власні потреби і ставте їх на перше місце. І лише тоді, коли потурбуєтеся про себе, починайте допомагати іншим.

Намагайтеся частіше викроювати час для себе, щоб побути наодинці, заспокоїтися й відпочити. Створюємо простір для того щоб навчитися створювати простір для своїх негативних емоцій, подумайте про небо, хоч якою дощовою та похмурою була б погода, небо має для неї простір. Погода не визначає небо, а лише займає частину його простору, що рано чи пізно змінюється. Так само і ваші негативні емоції, сумніви чи біль не визначають вас повністю, адже вони постійно змінюються, а ви залишаєтеся собою.

  1. Як створити простір для власних емоцій

Зосередьтеся на емоціях, які відчуваєте, і поспостерігайте за ними з цікавістю.

Повільно видихніть і порахуйте до трьох. Відтак повільно вдихніть і уявіть, що повітря проникає у ваші біль, сум, гнів тощо й огортає їх. Ваша грудна клітка розширяється і створює простір для цих емоцій, скористайтеся альтернативними варіантами. Уявіть, почуття, яке вас обтяжує, як предмет, що має розмір, колір і температуру. Приміром, камінь або цеглина. Дихайте й заповнюйте предмет та простір довкола нього повітрям. Або ж спробуйте уявити, що важка думка — річ, яку ви можете носити з собою. Вона є, але вона не завадить вам бути в просторі: взаємодіяти з оточенням, приділяти увагу

тому, чим ви займаєтесь тощо

Практикуйте ці техніки щодня. Оберіть час, коли заземлятиметеся, заплануйте маленькі добрі справи на щодень та роботу, що наближатиме вас до своїх цінностей. Пам’ятайте, що коли ви турбуєтеся про свій стан, ви турбуєтеся про своє оточення. Бережіть себе!

Поради батькам

«Розвиваємо навички критичного мислення»

Зараз ми всі живемо в умовах постійного та безмежного інформаційного шуму. Більшість людей приймають «новинний душ» навіть не один-два рази на день. Вони цілодобово перебувають під щільним потоком різних новин, контенту та обговорень. У цьому середовищі важливо вміти фільтрувати інформацію, відділяти факти від вигадок, а слушні думки від нісенітниці. Саме в цьому нам допомагає критичне мислення.

Таке мислення — це не просто критичний підхід і заперечення усього почутого. Якщо коротко, то це вміння:

  • ставити влучні питання;
  • шукати докази, а не вірити на слово;
  • перевіряти джерела інформації;
  • розглядати проблему комплексно, щоб зробити аргументований висновок;
  • дискутувати, наводити аргументи;
  • визнавати власні помилки та змінювати думку.

Ці навички вже давно перестали бути перевагою лише науковців чи журналістів. У сучасному світі критичне мислення стає життєво необхідним для кожної людини.

Ця навичка суттєво допомагає дітям у багатьох сферах життя:

  1. Покращує навчальні результати. Дитина краще запам’ятовує матеріал, якщо не просто читає та намагається зазубрити, а аналізує, порівнює, ставить запитання й намагається розібратися.
  2. Готує до життя в цифровому світі. На жаль, у так звану епоху після правди оцінювати інформацію стає дедалі складніше. Розвиток навичок критичного мислення допоможе максимально убезпечити себе в цифровому середовищі.
  3. Розвиває самостійність і відповідальність. Дитина з високим рівнем критичного мислення сама бере відповідальність за власний світогляд, не боїться помилок, вміє ухвалювати рішення, аргументувати свою думку й поважати думку інших.

Таким чином, для дітей критичне мислення є основою для гарного навчання,  психологічної стійкості, медіаграмотності, впевненості в собі та майбутнього успіху. Тому розвивати цю навичку потрібно змалку. Для цього є кілька хороших вправ.

Як допомогти дитині розвинути цю навичку?

Критичне мислення не з’являється просто так — це вміння, яке можна й потрібно тренувати. Нижче — добірка завдань, які можна легко використовувати вдома.

  1. «Факт чи думка». 

Мета: допомогти дитині розрізняти об’єктивну інформацію та суб’єктивну оцінку.

Як виконувати: наведіть дитині якесь твердження (це може бути уривок із газети, підручника чи інтернет-статті) та запропонуйте їй визначити, факт це чи думка.

Наприклад:

  • яблуко червоне — факт;
  • це найсмачніше яблуко у світі — думка.

«Факт чи думка» — це надзвичайно важлива вправа для розвитку критичного мислення.

  1. «П’ять чому».

Мета: навчити дитину розуміти, у чому полягає причина події, вчинку чи явища.

Як виконувати: потрібно, щоб дитина взяла якусь конкретну ситуацію чи судження, після чого поставила запитання «Чому?» до неї та до кожної наступної відповіді.

Наприклад:

Не можна гратися на телефоні перед сном!

Чому? Бо тоді людині складно заснути.

Чому? Бо яскраве світло бадьорить, а не заспокоює.

Чому? Бо мозок сприймає його як сигнал до того, що потрібно прокидатися.

Чому? Бо порушуються біоритми, гальмується виділення гормону сну, що дуже шкідливо для людини.

Чому? Тому що сон є дуже важливим для життя. Він дає можливість відпочивати, набиратися сил і почуватися добре.

Цю вправу можна застосовувати до будь-якої ситуації чи явища, і вона допоможе дитині розбиратися в суті проблеми, а не сприймати її поверхнево.

3.«Чи правда це?»

Мета: навчити дитину перевіряти інформацію.

Як виконувати: батьки дають перелік тверджень, а дитина має визначити, правда це чи ні, та пояснити чому. Ця вправа вчить дитину ретельно перевіряти інформацію, яку вона чує.

4.«Аргументи за і проти».

Мета: навчити дитину розглядати питання з кількох боків.

Як виконувати: візьміть якусь просту тему, відповідну до віку дитини, та попросіть сказати 3 аргументи за і 3 проти.

Це розвине гнучкість мислення та звичку розглядати явище максимально комплексно.

Водночас можна допомагати дитині розвивати критичне мислення навіть у повсякденному житті:

  • Ставте відкриті запитання. Наприклад, замість «Чи сподобалася тобі книжка?» можна запитати: «Що найбільше запам’яталося?».
  • Розмовляйте, проводьте обговорення повсякденних ситуацій. Важливо спілкуватися з дитиною, показувати їй важливість глибшого погляду на речі, цінність знань і емпатії.
  • Заохочуйте сумніви. Якщо дитина ставить під сумнів інформацію, це говорить про її критичне мислення. Проте потрібно дати зрозуміти, що не варто задовольнятися лише сумнівом — треба шукати відповідь!
  • Будьте прикладом. Діти багато вчаться через приклад дорослих. Пояснюйте, як ви самі ухвалюєте рішення, перевіряєте джерела або аналізуєте новини.

Отже, критичне мислення — це не інтелектуальна перевага, а навичка, якої людина потребує щодня. І що більше часу ви приділите розвитку цього вміння в дитини, то простіше їй буде жити та досягати успіху в сучасному світі.

 

Поради батькам

«Як створити для дітей безпечне інформаційне поле в умовах воєнної небезпеки».

На сьогодні інтернет є безмежним простором для задоволення найрізноманітніших потреб дитини у навчанні і відпочинку, у комунікації з рідними, у самоствердженні і визнанні серед однолітків, в отриманні чергової порції інформації з фронту. Водночас всесвітня мережа може нести загрози здоров’ю і матеріальному добробуту своїх користувачів, де діти можуть бути як жертвами, так і потенційним джерелом в інтернеті. Загроза в інтернеті – це ймовірність завдання збитків заподіяних фізичному, психічному здоров’ю людини, соціальному або матеріальному благополуччю внаслідок користування інтернетом.

 

Як забезпечити безпеку дітей в мережі Інтернет?

  1. Поговоріть зі своїми дітьми про друзів, з якими вони спілкуються в онлайні, довідайтесь, чим вони захоплюються і як проводять дозвілля.
  2. Розміщуйте комп’ютери з Інтернет-з’єднанням поза межами кімнати дитини.
  3. Контролюйте інформацію, яку завантажує дитина (ігри, фільми, музику, тощо).
  4. Вивчіть програми, які фільтрують отримання інформації з мережі Інтернет, наприклад «Батьківський контроль в WINDOWS».
  5. Цікавтесь, чи не відвідують діти сайти з агресивним змістом.
  6. Навчіть дітей ніколи не надавати свою інформацію про себе та свою родину, електронною поштою.
  7. Навчіть дітей відповідальному та етичному поводженні онлайн. Через природну цікавість, довірливість і брак досвіду дитина може, сама того не усвідомлюючи, завдати шкоди, своїй сім’ї.

Інформаційні платформи дають нам можливість отримувати доступ до світових подій та останніх новин в режимі онлайн. Це є гарною можливістю дізнатися про ситуацію, яка відбувається у світі. Однак, через велику кількість інформації про війну і бойові дії дитина може бути стурбована тим, що відбувається. Неможливо проконтролювати потік інформації з безлічі сайтів. Це означає, що дитина може зустріти в інтернеті тривожний контент, навіть не здійснюючи його пошук.

 

Кілька порад, які допоможуть слідкувати за безпекою дітей в інтернеті:

  • вимкніть повідомлення про новий контент, щоб допомогти дитині відпочити;
  • підтримайте свою дитину, допоможіть їй зрозуміти те, що вона побачила, і дайте можливість поставити їй питання;
  • використовуйте налаштування і фільтри, які допомагають обмежити небажаний контент;
  • розкажіть дітям, про те, що інколи інформація в інтернеті не ґрунтується на фактах;
  • нагадайте дитині не ділитися чутливим контентом, оскільки це може засмутити інших.

Щоб забезпечити безпеку в інтернеті для дітей, дайте дитині знати, що вона може звернутися до вас з будь-якими питаннями чи побоюваннями щодо проблем, з якими вона могла зіткнутися в онлайн-просторі. Пам’ятайте, що інтернет – одночасно і можливість, і ризик для дітей. Тому дорослим варто робити усе можливе, щоб зробити цифрове освітнє середовище максимально безпечним для дітей. Та найголовніше те, що дитина повинна розуміти – ви не позбавляєте її вільного доступу до комп’ютера, а насамперед, оберігаєте.

 

Дитина повинна Вам довіряти!

Психологічний центр

«Допомагаємо дитині подолати тривожний стан»

Фрази, що допоможуть малюкові впоратися з тривогою, страхом, занепокоєнням і стресом

Ранок. Час збиратися в садок або школу. День обіцяє бути чудовим, але дитина каже: «Мамо, я не хочу нікуди йти». Ви знервовані, адже щодня повторюється одне й те ж: ви переконуєте малюка швидше збиратися, а він плаче й хвилюється.

Звичайно, ви намагаєтеся заспокоїти дитину й говорите їй, що все буде добре, для хвилювання немає підстав. Але вона каже, що її чекає безліч жахливих речей, тому їй страшно й хочеться залишитися вдома. Як же знайти правильні слова, які дійсно допоможуть малюкові впоратися з тривогою, страхами й хвилюваннями?

Якщо ваша дитина страждає від підвищеної тривожності, ви добре знаєте, як важко її заспокоїти. Коли ви хочете підбадьорити й підтримати дитину, ваші слова тільки підсилюють її страхи. Замість того, щоб говорити стандартне: «Все буде добре» або «Немає чим перейматися», використовуйте наступні фрази:

  • «Я з тобою, ти в безпеці». Відчуваючи занепокоєння, дитина схильна бачити ситуацію в гіршому світлі, ніж вона є насправді. Її страхи посилюються, вона відчуває, що втрачає контроль над ситуацією. Ці слова дозволять малюкові відчути себе в безпеці.
  • «Розкажи мені, що тебе турбує». Дайте дитині можливість поділитися своїми страхами, не перебивайте її. Деяким дітям потрібен час для того, щоб почати говорити. Не приймайте рішень за неї й не пропонуйте варіанти вирішення проблеми. Іноді малюкові буває простіше говорити, коли він чітко розуміє часові рамки, тому ви можете запропонувати: «Давай 10 хвилин поговоримо про те, що тебе турбує».
  • «Як сильно ти хвилюєшся?» Допоможіть висловити словами те, наскільки сильно малюк схвильований та стурбований. Дитина може висловити це за допомогою рук (руки зімкнуті разом або розставлені на всю ширину) або у вигляді кола, намальованого на папері (маленьке, середнє або велике). Намалюйте кілька кіл різної величини й запропонуйте вибрати найбільш влучне.
  • «Що б ти хотів сказати своєму страху?» Поясніть дитині, що занепокоєння схоже на настирливу муху, яка літає навколо неї та змушує хвилюватися. Придумайте разом з дитиною кілька фраз, і нехай вона звернеться до цієї «мухи»: «Іди!» Або «Я більше не хочу тебе слухати!» Нехай дитина скаже це спочатку тихо, а потім голосно.
  • «Намалюй те, що тебе турбує». Багато дітей не можуть розповісти про свої емоції. В такому випадку можна висловити занепокоєння на папері. Наприклад, намалювати його. Коли дитина закінчить малюнок, попросіть її пояснити. Ставте запитання для уточнення: «Я бачу, у тебе на малюнку багато синього кольору. Що тут намальовано?»
  • «А як ми можемо змінити кінець історії?» Діти, які відчувають тривогу з приводу будь-якої ситуації, що повторюється, часто не бачать з неї виходу. Допоможіть дитині: перекажіть її історію, але залиште її незавершеною. Потім придумайте разом кілька варіантів закінчення цієї історії. Деякі варіанти можуть здатися безглуздими, але хоча б один виявиться реалістичним. Сконцентруйтеся на тому, як малюк долає свій страх.
  • «Що ще ти знаєш про?..» Деякі діти відчувають силу, коли дізнаються більше про джерело свого страху (особливо, якщо вони бояться грози, собак або їздити в ліфті). Візьміть у бібліотеці книгу про те, що лякає дитину, проведіть науковий експеримент, пошукайте інформацію в Інтернеті. Як інші люди справляються зі своїми страхами?
  • «Як тебе заспокоїти?» Дійте на випередження: напишіть список зі способів, які допомагають дитині заспокоїтися. Випробовуйте дані методи протягом дня, коли дитина спокійна. Коли ж вона відчує перші ознаки занепокоєння, використовуйте спосіб, який вибрав малюк.
  • «Я роблю глибокий вдих». Іноді дитина може бути настільки стурбована, що вона відкидає всі спроби її заспокоїти. В такому випадку покажіть їй приклад того, як угамувати тривогу. Говоріть, що ви робите й що при цьому відчуваєте. Деякі батьки пригортають дитину до себе, щоб вона могла відчувати ритм їх дихання.
  • «Це страшно і…» Продовження фрази допомагає визнати страх і не злякатися ще більше. Ви можете продовжити фразу, наприклад: «Це страшно, і ти в безпеці», «Це страшно, і тобі вдавалося впоратися зі страхом раніше», «Це страшно, і у тебе є план». Ці моделі внутрішнього діалогу дитина може використовувати в майбутньому.
  • «Пізніше ми можемо поговорити про…» Батькам боляче дивитися на те, як їх малюк страждає від внутрішніх хвилювань. Багато батьків намагаються всіма силами позбавити дитину від ситуації, що викликає тривогу. Переконайте дитину в тому, що вона може впоратися з цим неприємним почуттям, якщо розповість про це пізніше – на перерві, за обідом тощо.
  • «Чим я можу тобі допомогти?» Дайте дитині можливість самій сказати, яка допомога їй потрібна. Якщо ви не можете зробити те, що просить дитина (наприклад, якщо вона хоче, щоб ви не залишали її в дитячому садку), пофантазуйте разом з нею про те, що це можливо: «Мені б хотілося, щоб дорослим теж можна було залишатися в дитячому садку».
  • «Це мине». Дану фразу можна використовувати, коли дитина відчуває сильну паніку. Всі почуття минають. Часто дитині здається, що тривога ніколи не мине, що вона з нею не впорається або це виявиться для неї занадто важким завданням. І це нормально. Акцентуйте увагу дитини на тому, що скоро їй стане легше.

Тривожність і занепокоєння проявляються в кожної дитини по-різному. Можливо, не всі з описаних стратегій допоможуть вашій дитині. Ви краще за інших знаєте свою дитину. Якщо якийсь спосіб не допомагає впоратися із занепокоєнням – не впадайте у відчай. Наступного разу спробуйте інший спосіб. Так із часом ви знайдете слова, які допоможуть дитині заспокоїтися, підбадьорюючи її, до дадуть сил.

Поради батькам

«ГІПЕРАКТИВНІСТЬ: особливість характеру чи нездоров’я?»

Часто гіперактивними називають дошкільнят, які, на думку педагогів, надто енергійні, норовливі, агресивні. Та чи завжди ці риси свідчать про медичний діагноз?

Гіперактивна дитина в групі дитячого садка завжди викликає занепокоєння педагогів та підвищену увагу до себе. З таким малюком складно навіть дуже терплячому вихователеві. Дитина постійно порушує дисципліну, неуважна під час занять, може встати з місця та бігати по групі, ставить безліч запитань, не слухаючи на них відповіді, проявляє агресію щодо однолітків. Хтось може сказати, що вона просто невихована чи з проблемної сім’ї. Проте вчені довели: неправильне виховання чи негаразди у родині можуть впливати на поведінку малого, але не є її причинами.

Причому помічено: гіперактивність спостерігається у хлопчиків у 3-4 рази частіше, ніж у дівчаток, що пояснюється більшою вразливістю їхнього організму до різних негативних чинників.

Слово гіперактивність походить від гр. hyper — багато і лат. activus — діяльний, дослівно перекладається як підвищена діяльність, тобто яскраво виражене переважання збудження над гальмуванням.

Гіперактивність часто супроводжується дефіцитом уваги. Тому в картці дитини з висновками лікаря можна побачити абревіатуру СДУГ, що означає синдром дефіциту уваги з гіперактивністю.

Прояви цього синдрому помітні вже в дуже ранньому віці. Це при тому, що фізичний розвиток таких дітей зазвичай відповідає віковим нормам або ж навіть випереджає їх. Вони раніше починають сидіти, ходити, говорити, проте в них підвищений тонус м’язів, проблеми зі сном. Яскравіше означені симптоми проявляються, коли дитина приходить до дитячого садка, що пов’язано з проблемами адаптації. Малюк порушує дисципліну, в нього поганий сон, апетит, поведінка зовсім виходить з-під контролю. СДУГ негативно позначається на таких важливих психічних процесах дитини, як пам’ять, увага, сприймання. На прохання припинити безцільний рух дитина не реагує, на неї не діють ні вмовляння, ні погрози. Дуже важливо вчасно привернути увагу батьків до цієї серйозної проблеми, порадити їм звернутися до дитячого психолога, лікаря.

Фахівці виділяють три основні ознаки СДУГ: неуважність, гіперактивність, імпульсивність, які проявляються в дитини віком до семи років у різних сферах діяльності, причому не тільки, скажімо, на заняттях, бо тоді йшлося б просто про небажання вчитися, а й в іграх, трудовій діяльності, під час їди, на прийомі в лікаря тощо. Розглянемо основні прояви, які можуть свідчити про наявність у малюка цього синдрому.

 

Прояви дефіциту уваги в дитини

♦ Не може сконцентрувати увагу на деталях. Робить багато помилок під час виконання завдань.

♦ Часто не реагує на звернене до неї мовлення. Складається враження: дитина просто ігнорує вихователя.

♦ Постійно щось забуває. Наприклад, може взути черевики й забути про шкарпетки чи, взагалі, не зняти верхній одяг після прогулянки.

♦ Уникає справ, які їй нецікаві. Особливо, якщо діяльність потребує наполегливості й терпіння.

♦ Не може організувати власну діяльність — підготуватися до заняття, зібратися на прогулянку.

♦ Не доводить роботу до кінця. Наприклад, може почати малювати, проте дуже швидко їй це набридає і вона береться за іншу справу.

♦ Постійно губить речі. Майже щодня доводиться щось шукати — іграшки, одяг, взуття тощо.

♦ Відволікається на сторонні стимули. Розмова інших дітей під час заняття, олівець, який впав зі стола, можуть на тривалий час повністю переключити увагу дитини.

 

Прояви гіперактивності в дитини

♦ Встає з місця без дозволу. Під час денного відпочинку, обіду чи занять дитина не зважає на заборони, може раптово підскочити з місця, побігти кудись без певної мети. « Метушлива. Не може спокійно всидіти на одному місці, постійно перебуває в русі.

♦ Не може спокійно гратися. Тихі ігри їй швидко набридають.

♦ Безцільно рухається. Бігає, підстрибує, пересуває предмети, які поруч, човгає ногами просто так. На запитання, навіщо ти так робиш, не має відповіді.

Прояви імпульсивності в дитини

♦ Нетерпляча. Не може дочекатися своєї черги, не дослухавши запитання до кінця, намагається викрикнути відповідь.

♦ Не вміє дотримуватися правил. Зокрема в іграх не враховує інтересів інших учасників, не вміє планувати свої дії тощо.

Усі ці ознаки не можна розглядати окремо. Висновки, що маємо справу саме з гіперактивною дитиною, можна робити лише в тому разі, якщо ці ознаки в поведінці дитини поєднуються та зберігаються не менш як 6 місяців!

У будь-якому разі сумніви педагогів мають спростувати чи підтвердити досвідчені спеціалісти — лікар-невропатолог, дитячий психолог!

 

 

 

 

 

ЯК ВІДРІЗНИТИ АКТИВНУ ДИТИНУ ВІД ГІПЕРАКТИВНОЇ

Застерігаємо: не варто поспішати зараховувати до категорії гіперактивних кожну активну дитину. У будь-якій групі є вперті, неслухняні, енергійні малюки. Дитина, яка неуважно виконала завдання сьогодні, а наступного разу, в доброму гуморі, зробить усе правильно й до кінця, — не є гіперактивною.

Отже, маємо відрізняти звичайну активність від неврологічного розладу.

 

Спільне та відмінне у поведінці дітей

♦ Постійно перебуває в русі. Активну дитину можуть зацікавити й пасивні заняття, скажімо, складання мозаїки чи конструктора. Гіперактивна дитина не здатна контролювати себе — продовжує рухатися навіть, коли втомилася. Спокійні заняття її не цікавлять. Може й проявити інтерес до них, однак ніколи не доводить справу до кінця.

♦ Говорить швидко та багато. Активний малюк ставить безліч запитань: “куди?”, “навіщо?”, “чому?” та завжди з інтересом слухає відповіді на них. Гіперактивна дитина перебиває дорослих, постійно втручається в чужі розмови з різними запитаннями, які можуть зовсім не стосуватися теми. Відповідь для неї не має значення.

♦ Дуже жвава та рухлива. Активна дитина може бути сповнена енергії на прогулянці, однак на занятті або під час обіду здатна заспокоїтися. Гіперактивна ж не реагує на заборони, не дотримується правил та обмежень, не зважає на те, де перебуває: вдома, в садочку чи в гостях.

♦ Має порушення сну. В активних дітей рідко бувають проблеми зі сном. Гіперактивні ж малюки завжди сплять неспокійно, їх важко вкласти, вони часто прокидаються та плачуть.

Цікаво знати 

Практика показує: за своєчасної корекції з гіперактивних малят часто виростають винахідливі, творчі, талановиті особистості з високими розумовими здібностями, які досягають значних успіхів у різних сферах життя.

Психологічний центр

«Як створити довірливі стосунки з дитиною»

Любов іноді дається нелегко, серед її основних принципів – довіра й безпека, які ще треба налагодити. Але якщо вони будуть присутні у стосунках між батьками й дітьми, знаходити вихід зі складних ситуацій буде набагато легше. Довіра, безпека й любов взаємопов’язані, їх можна віднести до трьох складових щасливого сімейного життя і щасливого дитинства ваших дітей. Далі наводяться сім стратегій створення довірливих стосунків з дитиною.

 

Стратегія № 1: самі практикуйте те, що проповідуєте

Установлення довірливих стосунків з вашою дитиною подібне лідерству. Якщо лідер робить правильні речі, люди, для яких він є провідною й авторитетною особою, будуть слідувати за ним. Якщо ви кажете дитині, що їй корисно їсти овочі, а самі їх не їсте, то ви робите «неправильну річ» і даєте її підсвідомості хибне повідомлення. Будьте не тільки формальним, а й неформальним лідером: впливайте на малюка своїми вчинками, своїми якостями й сприйняттям вас як людини, в якої слова не розходяться зі справами. Вибудовуйте зв’язок між вами й вашою дитиною, практикуючи те, що проповідуєте ви самі.

 

Стратегія № 2: учіться слухати

Більшість дорослих не надають достатнього значення навичкам слухання під час спілкування із власними дітьми. Це неправильно. Щоб завоювати довіру своєї дитини, ви повинні завжди прислухатись до того, що вона каже. Не використовуйте критичних висловлювань і тим більше тих висловлювань, що засуджують, не підходьте до обговорення виключно зі своєї власної позиції, яка не визнає іншої думки. Знаючи, що ви її слухаєте, ваша дитина буде почуватись більш комфортно, а отже, про своє життя буде розповідати більш відкрито й довірливо.

 

Стратегія № 3: кажіть правду

Якщо ви будете казати своїй дитині правду із самого початку, з перших днів її життя, це призведе до формування міцного зв’язку між вами і, звісно, разом з ним прийде й довіра. Наскільки це можливо, майте справу з вашою дитиною або дітьми на рівні виключно чесних стосунків; наприклад, якщо він (або вона) питає, чи буде болючим укол на прийомі в лікаря, скажіть правду, слова якої будуть повністю відповідати віку вашої дитини. Звісно, треба враховувати вікові особливості вашого малюка, щоб правда не виявилася для нього травмуючою.

Стратегія № 4: обіцянки не повинні порушуватись

Не давайте вашим дітям обіцянок, яких ви не зможете дотриматись. Це може бути досить важко і проблематично, тому що ситуації можуть змінюватись. Однак постарайтеся докласти всіх зусиль, оскільки порушення обіцянок може руйнівно позначитися на ваших стосунках з дитиною. Якщо тато каже, що у вихідні збирається дивитись футбольний матч і не зможе погуляти, то він дійсно повинен буде робити тільки це, бо в іншому випадку наступного разу, коли щось пообіцяє, діти будуть сумніватися, чи дійсно тато каже це серйозно і чи можна вірити його словам. Якщо вам здається, що ви не зможете стримати свою обіцянку, краще розкажіть дитині про це заздалегідь та обов’язково поясніть причину.

 

Стратегія № 5: покарання не повинні бути голослівними

Якщо ваша дитина зробила щось погане й у якості покарання для неї ви оголосили, що вона цілий тиждень не дивитиметься телевізор, подумайте, чи зможете ви насправді дотриматись того, про що кажете. Зрозумійте, що сенс навіть не в силі та адекватності покарання, а в тому, що подібні ситуації – це хороший привід стримати своє слово й тим самим зміцнити свій авторитет. Тому покарання повинні бути реальними та здійсненними. Дивно, але це допомагає побудувати довірливі стосунки з вашою дитиною.

 

Стратегія № 6: високо цінуйте чесність і щирість

Дайте дітям зрозуміти, що ви дуже цінуєте, коли вони чесні та щирі з вами. Це дозволить установити по-справжньому довірливі стосунки між вами й дитиною. Крім того, ви будете допомагати і сприяти тому, що ваш малюк виросте цілісною людиною. Як кажуть, «Кажи, що думаєш, і думай, що кажеш». Це має значення в контексті щирості та поваги до свого співрозмовника.

 

Стратегія № 7: будьте послідовними

Якщо вдома у своїй родині ви активно пропагуєте певні правила, проаналізуйте, чи виконуєте ви їх самі. Порозмовляйте з дітьми й розкажіть їм про свої очікування. Те, що ви скажете, повинно бути чітким і зрозумілим. Жодної двозначності й неоднозначності, усе просто й доступно для сприйняття. До того ж переконайтеся, що встановлені правила незмінні, що ви не міняєте їх із приводу й без. У ваших дітей ніколи не повинно виникати сумнівів щодо вас.