«Розвиваємо мову дитини» (поради на кожен день)

Дуже важливо у дітей дошкільного віку стимулювати їх мовленнєву активність, виразність мови, розширювати словник, виробляти здатність до зв’язної розповіді, висловлення своїх вражень.

Дані мовні навички краще розвивати у дитини у вільному спілкуванні, використовуючи для цього, те, що дитина бачить навколо: на вулиці, вдома, в дитячому саду. Для цього:

  1. У 2-3 роки ми даємо дитині спеціальні мовні завдання:

прості (наприклад: повторити за вами правильно окремий звук, або слово), і більш складні (наприклад: ви можете попросити дитину: «Підійди до бабусі і скажи їй: Бабуся, дай мені, будь ласка, мою шапочку»).

За допомогою спеціальних мовних завдань, спонукаємо дитину задавати питання: «Де?», «Який?», «Куди?» Наприклад: «Запитай у тата, куди він поклав нову книгу?», «Запитай у Максима, де у нього лежить м’ячик?».

Відповідаючи на питання «Де сидить?», «Де лежить?», дитина вчиться використовувати в своїй мові прийменники.

  1. У 4-6 років під час бесіди з дитиною вводимо не лише назви предметів, а й назви їх деталей і частин. Наприклад: дорослий говорить: «Ось автомобіль, а що у нього є?». Дитина відповідає: «Руль, сидіння, дверцята, колеса, мотор …». Дорослий: «А що є у дерева?». Дитина: «Корінь, стовбур, гілки».

Коли розглядаєте предмет, задавайте дитині найрізноманітніші питання: «Якої він величини?», «Якого кольору?», «З чого зроблений?», «Для чого потрібен?», Просто запитайте: «Який він?». Так ви спонукаєте дитину називати найрізноманітніші ознаки предметів, допомагаєте розвитку у нього зв’язного мовлення.

Можна задавати питання, що допомагають засвоїти дитині властивості предметів: «Що буває білим? Пухнастим? Холодним? Твердим? Гладким? Круглим?».

Навчитися переказувати малятам добре допомагає так званий переказ з продовженням: дорослий починає фразу: «Жили-були дід …», а дитина закінчує: «Та баба», дорослий: «І була у них …», дитина: «Курочка Ряба». Потім можна перейти до переказу за допомогою питань: «Кого зустрів Колобок?» – «Зайчика». – «Яку пісеньку Колобок йому заспівав?» тощо.

Спілкування малюка з дорослим значно впливає на його мовний розвиток. Пропонуючи дитині захоплюючі спільні заняття, ми таким чином допомагаємо їй засвоїти мовні навички.

“Мова як показник успішності дитини”

На запитання: “Чому людині потрібно вміти розмовляти?” – діти 5-6 років зазвичай відповідають: “Щоб на запитання відповісти”, “Щоб одне одного розуміти”, “Щоб робити зауваження і говорити секрети”, “Щоб пояснювати, як робити всі речі”.

Мовлення – це один з видів комунікативної діяльності людини, використовується для вираження своїх думок, емоцій, для спілкування з іншими людьми. Завдяки мовленню індивідуальна свідомість людини збагачується досвідом інших людей. Причому збагачується значно більше ніж можна досягти завдяки спостереженню та психічним процесам пізнання, таким як сприймання, уява, пам’ять, мислення.

Становлення мовлення дитини – цікавий, складний процес, який не розвивається сам по собі, а потребує активної участі дорослих, інших дітей і протікає у кожної дитини індивідуально.

Спілкуючись з оточуючими її людьми, дитина вчиться розмовляти, наслідуючи їх, намагається порозумітися, зробити своє мовлення зрозумілим для співрозмовника.

Під час спілкування з дорослими, діти чекають  відповідей на свої питання, маючи невеликий словниковий запас, потребують підтримки з боку батьків у вираженні своїх думок. Також, розмовляючи з дитиною, ми надаємо їй відчуття впевненості та довіри. Підтримуючи її в процесі спілкування відкриваємо простір для того, щоб малюк вчився висловлювати свої думки, ідеї, відчуття. Ми, дорослі, розуміємо: у сучасному світі успішними є ті люди, які успішно спілкуються з іншими, які вміють повідомляти про свої потреби і розуміти потреби, пояснення, вимоги інших.

Уміння розмовляти, слухати, зауважувати позитивно впливає на розвиток самоповаги дитини.

Пропонуємо вам, за допомогою стверджень проаналізувати розвиток мовлення вашої дитини:

– говорить виразно, ясно, чітко вимовляє всі звуки,

– з готовністю відгукується на прохання розповісти про що-небудь,

– намагається повторювати за батьками, вихователями нові слова,

– прагне використовувати в мові як можна більше відомих слів,

– вміє розповідати історії, в тому числі із свого досвіду, робить це послідовно,

-вміє складати казки,

-демонструє інтерес до читання.

Якщо половина стверджень не відповідає мовленнєвим навичкам вашої дитини, намагайтеся більше розмовляти з нею. В присутності дитини говоріть завжди правильно, красиво, виразно. Спонукайте розповідати, переказувати вірші, казки, історії. Як що дитина вже вміє читати – просить її голосно читати вам.

Як розповісти дитині про її важке захворювання

Часто дитячі хвороби минають протягом двох-трьох тижнів і потребують мінімального медичного втручання. Однак є і такі хвороби, про які часто табуюють у соціумі, – рак, гепатит С, ВІЛ, діабет, аміотрофічний склероз тощо. Вони викликають страх, непорозуміння, відчуження. а хвора дитина залишається дитиною, і пояснити їй причину особливого ставлення до неї буває нелегко.

Звістка про тяжке захворювання дитини – сильний удар по всій родині. Найчастіше першим на думку батькам спадає запитання: «Чому це трапилося саме з нами?». Потім з’являються роздуми про причини захворювання, заглиблення у почуття провини за можливо допущені раніше помилки, іноді – самозвинувачення у гріхах. У такій розгубленості, пригніченості та тривозі багато батьків забувають про те, що дитині, яка захворіла, також потрібне пояснення, що з нею відбувається, яке їй потрібне лікування та скільки часу це може зайняти.

Оскільки діти не мають практичного досвіду подолання кризових, стресових ситуацій, наслідки таких переживань можуть бути набагато серйознішими, ніж у батьків при їхньому стані пригніченості. Тому дуже важливо, аби дитина вчасно змогла дізнатися про те, що відбувається, зрозумілою їй мовою та на зрозумілому рівні.

Для дитини дуже важливо обговорити цю тему у родинному колі, отримати підтримку та відчути піклування і любов.

На що орієнтуватися під час розмови?

Дитина потребує розуміння того, що відбувається. Для серйозної розмови необхідні терпіння та витримка. Намагайтеся не давати багато інформації одразу. Орієнтуйтеся на сприймання та розуміння дитиною сказаного, на її запитання (якщо такі трапляються), а не на власну завчасно продуману промову. Іноді дитина відмовляється від розмови про захворювання, ніби абстрагуючись, відсторонюючись від нього. Таким чином вона хоче позбавитися від самого захворювання. Це нормальна реакція дитячої психіки.

Орієнтація на вік дитини

Орієнтуйтеся на вік дитини. До двох років діти практичного не мають уявлення про хвороби як такі.

У віці від двох до семи років дитина вже має деякий досвід, зокрема соціальний. Вона може сприймати та розуміти більшу кількість інформації. Діти схильні пов’язувати події між собою. Вона може подумати, що захворювання викликане через її якусь провину у минулому. Ви повинні пояснити: її провини у тому, що вона захворіла, нема і всі медичні процедури проводяться для поліпшення самопочуття.

Для опису хвороби використовуйте метафори та порівняння, зрозумілі та знайомі дитині.

Завжди будьте чесними з дитиною, розповідаючи про майбутні процедури, не обіцяйте, що «це зовсім не боляче», якщо ця обіцянка не відповідає дійсності.

Джерело: журнал “Медична сестра дошкільного закладу”, №9/2012.

Перша долікарська допомога при анафілактичному шоку

Анафілактичний шок – максимально тяжкий прояв алергічної реакції, виникає раптово і загрожує життю, супроводжується порушенням гемодинаміки, що призводить до недостатності кровообігу та гіпоксії у всіх життєво важливих органах. Виникає після контакту хворого з алергеном, до якого він чутливий. Алерген можуть містити медикаментозні препарати, вакцини, сироватки, харчові продукти, отрута комах. Анафілактичний шок також може викликати переохолодження тіла.

Симптомами анафілактичного шоку є зниження артеріального тиску, температури тіла, порушення функції центральної нервової системи, підвищення проникності судин, спазми гладком’язових органів тощо.

Можуть звитися набряк гортані, бронхоспазми, ангіоневротичний набряк. Спостерігається набряк обличчя, висипи на шкірі. Пульс – 120-150 ударів за хвилину. З подальшим розвитком анафілактичного шоку симптоми наростають, можуть виникати носові та шлункові кровотечі.

При анафілактичному шоку слід негайно припинити дію алергену, зокрема введення ліків, якщо вони викликали анафілактичний шок. Хворого слід покласти на підлогу чи іншу горизонтальну поверхню, повернути голову обличчям набік, відкрити рот, зафіксувати язик. Забезпечити доступ свіжого повітря.

При парентеральному введенні алергену необхідно обколоти навхрест місце ін’єкції або вжалення 0,1-% розчином адреналіну (з розрахунку 0,1 мл на рік життя) у 0,5 мл ізотонічного розчину натрію хлориду; прикласти до нього лід. Накласти джгут (якщо дозволяє локалізація), запобігаючи розповсюдженню алергену по крові, на 30 хвилин.

При краплинному попаданні алергену до носа та очей – промити носові ходи та кон’юктивальний мішок проточною водою. При пероральному прийнятті алергені – промити хворому шлунок, якщо дозволяє стан.

Негайно ввести внутрішньом’язово:

  • 0,1%-вий розчин адреналіну у дозі 0,05-0,1 мл на рік життя (однак не більше 1 мл) і 3%-вий розчин преднізолону у дозі 5 мг/кг у м’язи дна ротової порожнини.
  • Антигістамінні препарати: 1%-вий розчин димедролу у дозі 0,05 мл/кг (не більше 0,5 мл – дітям до року і 1,0 мл – старшим року) або 2%-вий розчин супрастину (0,1-0,15 мл/рік життя).

Після завершення першочергових заходів – ввести до вени струменево 0,1%-вий розчин адреналіну у дозі 5 мкг/кг у 10,0 ізотонічного розчину натрію хлориду.

Негайно викликати швидку допомогу. чекаючи на швидку, слід обов’язково контролювати пульс, дихання і артеріальний тиск.

Батьки приклад для дитини

Як батькам стати прикладом для наслідування?

Ви вже є прикладом для наслідування. Кожного разу, коли ви кажете що-небудь, робите певну дію або реагуєте на когось чи щось, ваша дитина спостерігає за вашою поведінкою. Саме так малюки отримують мовні навички й у результаті починають розмовляти. Дошкільнята уважно спостерігають за батьками, оскільки осягають і перевіряють те, як діють міжособистісні стосунки. І навіть підлітки вивчають усі ваші реакції, починаючи від стосунків і закінчуючи ставленням до стресу та професійних розчарувань.

Тому, подобається вам це чи ні, для ваших дітей ви вже є прикладом для наслідування. І справа тільки в тому, щоби бути позитивним прикладом та ще й якомога частіше.

i-3

Чи повинні батьки бути «досконалими»?

«Виховуйте своїм прикладом», – імовірно, найкраща, проста й найбільш всеосяжна порада про виховання дітей. Але дотримуватись її зовсім непросто, адже в кожного з нас бувають дні, коли ми розмовляємо із членами сім’ї на підвищених тонах або можемо сказати те, про що згодом пошкодуємо. Реальність така, що ніхто з нас не досконалий, і ми, безумовно, іноді будемо робити таке, що нашій дитині краще не чути й не бачити.

Ваші дії після якоїсь помилки настільки ж важливі, як і ваші початкові дії. Адже подібні ситуації дозволяють продемонструвати такі важливі якості, як уміння вибачати, смиренність та емпатію. Тож наступного разу, коли ви покажете не дуже зразковий приклад для наслідування, скористайтесь моментом, щоби зробити крок назад і порозмовляти з дитиною про те, що сталося. Якщо ви сказали щось недобре вашій дружині/чоловікові, переконайтеся, що діти почують, як ви просите пробачення й конструктивно обговорюєте інцидент.

Прикладом яких типів поведінки можуть бути батьки?

Не має значення, учите ви немовля розмовляти чи перебуваєте у стані пошуку конструктивних способів спілкування із сином-підлітком, ваш добрий приклад – це найефективніший спосіб розкрити в дітях краще, що в них закладено. Бути прикладом для наслідування треба в усіх повсякденних ситуаціях, свідком яких є ваша дитина. Тому уважно проаналізуйте все те, що ви щодня демонструєте їй своїм прикладом.

  1. Демонструйте повагу до інших і самих себе

Пригадайте про те, як ви кажете про своїх друзів, членів сім’ї, сусідів і навіть про себе. Посміхнулись би ви продавцю в магазині чи притримали би двері для сусіда в під’їзді? Ваша дитина вчиться ставитись до інших людей і різних установ, спостерігаючи за вашою поведінкою.

Дитина також приймає від вас сигнали про вашу власну самооцінку й самоповагу. Поважайте себе, і дитина буде наслідувати ваш приклад.

  1. Практикуйте навички позитивного спілкування

Хочете, щоб дитина розмовляла з вами більше? Або щоб вона спокійно розмовляла, а не кричала? Проаналізуйте те, як і з використанням яких слів ви ведете розмову: чи можете ви поранити словом, розкритикувати або засудити, навіть якщо мова йде не про ваших дітей? Якщо ви наочно демонструєте, яким негативним, грубим та зневажливим може бути ваше мовлення, дитина неодмінно наслідуватиме ваш негативний приклад.

Слухайте дитину, не перериваючи. Розмовляйте з нею з великою повагою й увагою. Таким чином ви навчите її аналогічно діяти й у ставленні до вас.

  1. Будьте оптимістом

Ваша дитина впевнена, що у неї нічого не вийде, що вона приречена на невдачу? Що ж, розгляньте уважніше настрій вашої власної сім’ї. Чи сфокусовані ви на позитивній стороні життя? Можливо, негативний погляд на обставини бере початок у вас удома? Наступного разу, коли ви припуститесь якоїсь помилки, наприклад, такої, як підгоріла вечеря, подумайте про свою реакцію. Не забудьте посміятись і порадіти тому, що вам несподівано випала нагода замовити доставку кур’єром улюбленої піци або разом вирушити в сусіднє кафе. Часто прості (і не настільки драматичні) помилки дають чудову можливість змоделювати бажану поведінку.

  1. Навчіть дітей цінувати здоров’я

Ви щосили намагаєтеся прищепити дитині культуру здорового харчування або примусити її припинити витрачати на перебування перед телевізором стільки часу? Не варто очікувати, що вона впорається із цим самостійно. Тому готуйте корисні страви не тільки їй, а й собі, а також скоротіть власний час перебування перед телевізором і заплануйте спільні заходи на свіжому повітрі, такі як прогулянка по парку або поїздка на велосипеді.

  1. Тримайте гнів під контролем

Ваша дитина швидко втрачає самовладання, закочує істерики або часто плаче від засмучення? Як щодо вас самих? Правильні реакції на стрес, гнів чи образу, які ви продемонструєте на особистому прикладі, можуть стати цінним інструментом для дитини як у дитинстві, так і в дорослому житті. Ми живемо в суспільстві, яке неймовірно швидко змінюється, висуває високі вимоги й піддає стресу; у суспільстві, де гнів є природною реакцією. Наступного разу, коли ви зіштовхнетеся із цією проблемою, постарайтеся зберігати спокій, зробити глибокий вдих і порозмовляти з дитиною. Якщо це доречно, порозмовляйте з нею про те, що викликало ваш гнів, і розкажіть про ті інструменти, завдяки яким ви з ним упорались. Дитина буде вчитися робити крок назад і наступного разу, коли гніватиметься, замислиться про свої реакції.

Майте на увазі, що навчання на власному прикладі часто простіше й ефективніше, ніж примус дітей підкорятися правилам за допомогою погроз або винагороди. Чи може мати, яка кричить на своїх дітей: «Припиніть кричати!», досягти своїх виховних цілей, якщо при цьому на своєму прикладі вона вчить їх наслідувати заборонену нею небажану поведінку?

Виховувати дітей на власному прикладі – не означає бути ідеальним батьком або матір’ю, це означає ніколи не забувати про те, що ваші слова й дії повторюються вашими дітьми. І це добре, тому що батьки щодня отримують шанс допомогти дітям стати гідними людьми.

Народна гра для дошкільнят

Народні ігри створені народом так само, як казки, приказки, загадки, вони передаються з покоління в покоління. Із їх змісті відбито національну психологію кожного народу: «У всіх народів існує чималий запас ігор, котрі якоюсь мірою відбивають побут народу».

К.Д.Ушинський підкреслював яскраво виражену педагогічну спрямованість народних ігор. На його думку, кожна народна гра містить у собі доступні форми навчання, вона спонукає дітей до ігрових дій, спілкування з дорослими. О. П. Усова писала: «У народних іграх немає навіть тіні педагогічної настирливості, й разом з тим усі вони цілком педагогічні».

Високу оцінку іграм дав В. О. Сухомлинський: «Гра – це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається живлючий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що засвічує вогник допитливості».

YYYYYYYYYYYYYYYYYYYYYYY-2015-05-14-002

Ігри та забави становлять чималий розділ народної дидактики й охоплюють найрізноманітніші її аспекти: народознавчий, мовленнєвий, математичний, природничий, пізнавальний, розважальний, оздоровчий тощо. Народні ігри супроводжують свята та національні обряди, у їх змісті відбиті сезонні явища, звичаї, пов’язані з хліборобською та землеробською працею.

Класифікація народних ігор

Народні ігри можна класифікувати за такими групами:

  • дидактичні,
  • рухливі з обмеженим мовленнєвим текстом,
  • рухливі хороводні ігри,
  • ігри мовленнєвої спрямованості,
  • обрядові та звичаєві ігри;
  • ігри історичної спрямованості;
  • ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу.

Дидактичні ігри – це ігри розумової спрямованості, які потребують використання раніше набутих знань, кмітливості, активної мислительної діяльності. Народні дидактичні ігри вчать дитину ненав’язливе, легко, захоплюють змістом гак, що вона навіть не помічає того навчання. У скарбниці народної дидактики є дидактичні ігри для будь-якого віку. Наприклад, для найменших: «Кую-кую чобіток», «Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Сорока – ворона»; для старших: «Чорне та біле», «Фарби», «Краска», «Дід Макар», «Фанти», «Бірка», «Кури» та ін.

Значну групу становлять народні рухливі ігри з обмеженим мовленнєвим текстом. У них текст подається як лічилка, примовка, перегукування. Це ігри «Панас», «їду, їду», «Звідки ти?», «Жмурки», «Горю-дуб», «Котилася бочка…», «На чім стоїш?», «Іваночку, покинь схованочку», «Зайчик і Бурчик», «Бочечка», «Квочка», «Ірву, ірву горішечки» та ін. Наприклад:

Рухливі хороводні ігри супроводжуються пісенним текстом. На першому плані — слова, рухи — нескладні (ходіння в колі), по закінченні слів, співу можливий біг. Серед таких ігор найвідоміші: «Огірочки», «Галя по садочку ходила», «Подоляночка», «Перепілочка», «Ой ягіл, ягілочка», «Іде, іде дід» та ін.

Обрядові та звичаєві ігри передають характерні події з життя українського народу: початок жнив, косовицю, великодні та купальські ігри, калиту, веснянки.

Ігри історичної та соціальної спрямованості відбивають характер тієї епохи, коли вони складались. У їх змісті трапляються архаїзми, як для нас, гравцями виступають «пан», «король», «цар», «царівна». Це ігри: «Король», «У короля», «Воротарчик», «Пускайте нас», «Нема пана дома», «У відьми», «Дзвін», «Прослужив я в пана рік», «Кружок» тощо.

Ігри побутової спрямованості відображають у своєму змісті буденне життя людей («Жили у бабусі…», «Ой сусіди, сусідоньки», «Здрастуй, сусіде», «Куй-куй, ковалі…», «Як було у баби…»). Чимало серед них ігор з сюжетами про сімейне життя: «Батько», «Батько й діти», «Горщечки», «Гладущики», «Сімейка» тощо.

 

Організація спортивних ігор

1390315139

Спортивні ігри – це найвищий ступінь розвитку рухливих ігор. Вони відрізняються від рухомих єдиними правилами, що визначають склад учасників, розміри і розмітку майданчика, тривалість гри, обладнання та інвентар та ін, що дозволяє проводити змагання різного масштабу. Змагання зі спортивних ігор носять характер спортивної боротьби і вимагають від учасників великого фізичного напруження і вольових зусиль.

Е. Вільчковський наголошує на тому, що ігри спортивного характеру сприяють зміцненню здоров’я, підвищенню рівня рухової підготовки, комплексному розвитку фізичних якостей дошкільників. Застосування елементів спортивних ігор у дошкільному віці закладає в дитини основу для систематичних занять одним із видів спорту в такі шкільні роки.

  1. Городки.

Гра у городки доступна дітям старшої групи. Вона розвиває окомір, кмітливість, точність рухів, зміцнює м’язи рук і тулуба, підвищує емоційний тонус, виховує витримку і наполегливість.

Майданчик для городків розміщують якомога далі від інших ігрових споруд, щоб не влучити биткою або городками в дітей. На землі або асфальтній доріжці креслять два квадрати (краще фарбою), на відстані 3 м проводять риску – це півкон, а на відстані 6м- іншу риску – кін. За задньою стороною квадратів роблять огорожу з металевої сітки або земляний вал для того, щоб городки і битки не летіли в різні боки.

Для цієї гри потрібні городки і битки. Вони можуть бути дерев’яними або пластмасовими. Перед тим як проводити гру в городки, необхідно навчити дітей кидати битку по городках не тільки влучно, а й правильно. Є два способи кидання битки. Ліктьовий (хто кидає правою рукою та плічовий спосіб кидання. Під час кидання ліктьовим і плечовим способами битка має обертатися. Після того як діти навчаться виконувати кидок битки, можна проводити гру, в яку можуть грати двоє або кілька дітей (до п’яти в одній команді). Мета гри полягає в тому, щоб витратити найменшу кількість биток для вибивання певної кількості фігур. Для дошкільнят використовують до 6-8 фігур. Виграє той гравець (команда), який виб’є городки всіх фігур, затративши найменшу кількість биток. Кількість фігур у партії може бути від однієї до п’яти. Роль судді виконує вихователь або хтось з дітей.

Під час гри в городки увагу приділяють заходам безпеки. Всі діти повинні стояти за лінією кону, щоб не потрапити під кидок кого-небудь з гравців. Городки та битки дозволяють встановлювати та переносити тільки після того, як припинено гру. Дошкільникам рекомендується грати не більш як 2-3 партії підряд.

  1. Бадмінтон.

Грати в бадмінтон можна на рівному майданчику або галявині, гра не потребує якогось спеціального обладнання. Для гри в бадмінтон потрібні ракетки і волан відповідно до віку дитини. Під час гри важливо правильно тримати ручку ракетки, бо від рухів кисті залежить точність ударів по волану. 0,Оволодівши елементарною технікою та прийомами гри в бадмінтон, діти починають грати вдвох. Бажано, щоб спочатку партнером дитини був підготовлений гравець. За правилами кожний з учасників гри ударом ракетки спрямовує в бік партнера волан, відбиваючи його якомога точніше. Діти підготовчої до школи групи можуть грати в бадмінтон через мотузок, натягнутий між двома стояками або через сітку заввишки 120-130 см на майданчику (5×10 м). Виграє той, хто першим набере цю кількість очок. У цю гру грають один на один або двоє на двоє (кожному гравцеві креслять зону, за яку він не заходить, щоб не заважати партнерові).

  1. Настільний теніс.

У настільний теніс діти грають у підготовчій групі. Ця емоційна, жвава, цікава для них гра розвиває швидкість, спритність, витривалість, силу та швидкість реакції. Для гри потрібний відповідний інвентар: стіл, ракетки, сітка з металевими стояками, целулоїдний м’ячик. Поверхню столу фарбують у темно-зелений колір, щоб на цьому фоні краще виділявся білий м’ячик. Дошкільники грають у настільний теніс за спрощеними правилами. Гравець підкидає м’ячик рукою і б’є ракеткою так, щоб він, ударившись об поверхню столу, перелетів через сітку й торкнувся половини столу суперника, який відбиває м’яч. Очко дістає той гравець, з подачі якого суперник не зміг відбити м’яч назад на його половину столу (попав у сітку або за межі столу). Приймати м’яч з повітря, тобто до того, як він удариться об поверхню столу, не дозволяється. Кожний гравець виконує п’ять подач підряд, після чого подає суперник. Якщо той, хто подавав, влучить м’ячем у сітку і м’яч залишиться на його боці, він втрачає очко, а його суперник очко виграє. А коли суперник не зможе відбити після подачі м’яч, він програє очко. Якщо під час подачі м’яч зачепить сітку і перелетить на половину столу суперника, ця подача не зараховується, треба виконати її ще раз. Гра складається з трьох партій і триває доти, поки один з гравців першим не набере 10 очок.

  1. Баскетбол.

Дітям старшої групи доступна гра баскетбол. Спочатку вони засвоюють прийоми ведення м’яча поштовхом об підлогу правою та лівою рукою на місці та в русі (повільним кроком і бігом). Для гри в баскетбол треба засвоїти кидки м’яча в кошик обома руками від грудей, з-за голови та однією рукою від плеча. Після того як діти засвоять усі вищезазначені технічні прийоми з м’ячем і спрощені правила гри, можна починати гру в баскетбол. Гра в баскетбол проводиться на майданчику, лінії майданчика позначають вапном або білою фарбою, у центрі креслять коло для розіграшу спірних м’ячів. На відстані 1,5-2 м від майданчика не повинно бути лав, дерев, стовбурів та інших предметів, які можуть призвести до травми. Грають у баскетбол звичайним дитячим м’ячем (діаметр 20 см) або м’ячем для волейболу, що добре відскакує від землі.

  1. Футбол.

Гра у футбол – одна з найпопулярніших у дітей старшого дошкільного віку. Грати можна на майданчику залежно від кількості гравців у командах. Перед тим як проводити гру, діти мають оволодіти найпростішими прийомами: передавати м’яч один одному в парах правою і лівою ногою, обводити м’яч навколо предметів (кеглів, кубиків) змійкою, вести м’яч і забивати його у ворота правою і лівою ногою, зупиняти м’яч, який котиться по землі, внутрішньою стороною ступні. Гра складається з двох таймів по 10-15 хв кожний з п’ятихвилинною перервою. Перед початком другого тайму команди змінюють ворота. Виграє команда, яка заб’є більше голів у ворота суперника. Керує грою суддя, який обирається з досвідчених у правилах футболу дітей.

  1. Хокей.

Гра проводиться на рівному майданчику, який утрамбовують і по краях роблять невеличкі бортики зі снігу. Довжина ключки залежить від росту дитини: ключка, встановлена вертикально до землі, повинна діставати до підборіддя. Шайба може бути з пластмаси або гуми (50-70 г). Спочатку дітей слід навчити прийомів хокею: передавати шайбу ключкою один одному в парах (відстань 3-4 м), прокочувати шайбу ключкою в заданому напрямі, вести шайбу ключкою не відриваючи її від шайби, прямо і змійкою, виконувати удари по шайбі з місця, влучати шайбою у ворота, б’ючи по ній з місця, і після введення. Діти грають без ковзанів.

Основні правила гри в хокей дуже подібні до гри у футбол. Дітей розподіляють на команди по 6 гравців. Гра складається з двох таймів по 8-10 хвилин кожний з п’ятихвилинною перервою. Кожна команда намагається забити шайбу у ворота суперника і не пропускати її у свої ворота. Воротарі відбивають шайбу ключкою, рукою, ногами або тулубом. Передавати і вести шайбу можна тільки ключкою. Якщо шайбу вибито за межі майданчика, її вводять гравці суперників з того місця, де вона перетнула лінію.

Влітку діти грають у хокей з м’ячем. Правила гри такі самі. Діти грають малим м’ячем (діаметр 5-6 см) або м’ячем для великого тенісу.