Висока харчова цінність, розмаїття видів і смаків, легкість та швидкість приготування — усе це вигідно вирізняє рибу з-поміж інших продуктів харчування. Страви з риби — і смачні, і корисні водночас, тому дуже важливо правильно готувати та регулярно подавати їх до столу дошкільника.

Риба вже давно стала традиційним продуктом в харчуванні як дорослих, так і дітей. Без рибних страв неможливо уявити дитяче харчування, дієтичний стіл, святкову та повсякденну їжу.

За своїми якостями риба не поступається м’ясу та м’ясопродуктам, адже вона містить:

-13-23% білків, високоякісних за амінокислотним складом;

-0,1-33% жирів, багатих на вітаміни А і Б;

-екстрактивні та мінеральні речовини.

Білки риби організм дитини перетравлює та засвоює легше, аніж білки м’яса. Так, якщо білки м’яса засвоюються на 87-88%, то білки риби майже повністю — на 93-99%. До того ж риба швидко розварюється та легко пережовується.

До складу практично всіх видів риби входить велика кількість мінеральних речовин, зокрема калій, магній, фосфор, а такі види риби, як морський окунь, палтус і сардина, ще й багаті на залізо. Окрім того, морська риба містить важливі для організму дитини йод і фтор.

Класифікації риби. За способом життя рибу поділяють на:

• морську (тріска, скумбрія, морський окунь, ставрида тощо] — живе і розмножується лише в солоній воді;
• прохідну (тихоокеанський лосось, російський осетер, севрюга, білуга тощо] — живе у морі, а для нересту підніма­ється в ріки та озера;
• напівпрохідну (сибірський осетер, лящ, сазан, сом і деякі види бичків тощо) — живе в опріснених пригирлових ділянках моря, розмножується в прісній воді річок та озер;
• прісноводну (форель, річковий минь, короп, товстолобик тощо) — живе і розмножуються тільки у прісній воді.

Кожен вид риби має характерні для себе смакові та поживні властивості.

Також існує класифікація риби за ступенем жирності:

• жирна — містить понад 8% жиру, зокрема, це каспійська кілька (13%), оселедець (14-19%), скумбрія (13-18%), вугор (30,5%)
• помірної жирності — 4-8% жиру, наприклад, горбуша (7%), морський лящ (6,4%), короп (5,3%), кета (5,6%) тощо;
• нежирна — менше 4% жиру, наприклад, тріска (0,3%), минтай і навага (0,9%), камбала (1,3-3%), пікша (0,2%) тощо.

Харчова цінність риби

Риба корисна для дітей, бо вона, як і молоко, м’ясо, яйця, є джерелом якісного білка. Білки риби містять дуже важливі для зростаючого організму амінокислоти. Особливо необхідною амінокислотою для дитячого організму є метіонін.

Слід зазначити, що до складу риб’ячого жиру входять поліненасичені жирні кислоти, а також жироподібні речовини (фосфоліпіди, лецитин), що мають високу фізіологічну активність.

Корисною є як морська, так і прісноводна риба. Проте в харчуванні дітей ліпше використовувати менш жирні та менш кістляві види риб, адже вони легше перетравлюються та більш безпечні для вживання (судак, тріска, морський окунь).

У процесі кулінарної обробки риба майже не втрачає свій багатий хімічний склад, за яким і визначають енергетичну цінність певного виду риби (табл. 1).

Незважаючи на високу харчову цінність риби, за різних причин і в домашніх умовах, і в дошкільних навчальних закладах її використовують у дитячому харчування рідше, ніж м’ясо. Хоча доцільно змінити це ставлення до страв із риби, оскільки риба в раціоні дитини – незамінний продукт.

Сірчані пробки у дітей виникають досить часто. На перший погляд, це незначна проблема, але такі утворення у вухах турбують дитину, викликають неприємні відчуття і можуть спричинити ускладнення. Розглянемо, як запобігти появі сірчаних пробок у дошкільника та що робити, якщо в дитини є схильність до їх частого утворення.

Слух відіграє важливу роль у формуванні мови дитини, її спілкуванні з однолітками. Однією з причин раптового зниження слуху в дошкільника може стати сірчана пробка.

У зовнішньому вусі близько 2 тис. сірчаних залоз, які виробляють приблизно 15-20 мг вушної сірки на місяць. Вушна сірка є сумішшю секретів сірчаних, сальних залоз, які виробляють приблизно 15-20 мг вушної сірки на місяць. Вушна сірка є сумішшю секретів сірчаних, сальних залоз і епітелію, що лущиться. Завдяки наявності в ній білків, ліпідів, холестеролу, ненасичених кислот, імуноглобулінів і лізоциму сірка виконує ряд функцій: очисну, зволожувальну, захисну.

У разі вироблення нормальної кількості сірки і збереження функції самоочищення вуха сірка не є показником забрудненості вуха. Сірка видаляється самостійно, просуваючись до виходу зі слухового проходу під час жування, позіхання чи мовлення.

Сірчана пробка – це скупчення вушної сірки в зовнішньому слуховому проході. Причини виникнення сірчаних пробок у дитини:

1. Чищення вух дітей ватними паличками. Паличка збирає сірку, що скупчилася на виході зі слухового проходу, але водночас проштовхує вглиб до барабанної перетинки інші сірчані маси. Паличка може наносити мікротравми шкірі слухового проходу, що підвищує ризик виникнення інфекції.
2. Посилена робота сальних залоз, що виробляють сірку, може бути індивідуальною особливістю організму дитини або виникати через дію зовнішніх чинників.
3. Вушні раковини певної будови схильні до утворення сірчаних пробок. Це не патологія, подібні проблеми характерні для багатьох людей.

Симптоми сірчаних пробок. Як правило, сірчані пробки е створюють дискомфорт для дитини і ніяк себе не проявляють. У разі неповного закупорювання вуха рівень слуху не знижується. Відчути утворену пробку неможливо, але можна візуально визначити її наявність, трохи відтягнувши вушко дитини і заглянувши всередину.

Перші скарги на порушення слуху часто виникають після контакту з водою в душі, ванній, басейні тощо. Сірчана пробка розбухає, потрапляє вглиб і повністю закриває вушний прохід.

У складних ситуаціях спостерігають тривале зниження слуху, що помітно: дитина погано чує, часто перепитує. Якщо сірчана пробка тисне на барабанну перетинку, дитина може скаржитися на головний біль, запаморочення аж до нудоти і блювання.

Рекомендації для батьків

щодо догляду за вухами дитини

1.Щодня мийте вуха дитини. Вухо здатне до самоочищення  і за відсутності у дитини схильності до підвищеного утворення сірки досить щоденного гігієнічного миття водою та очисних рухів пальцями. Після миття зовнішнє вухо протирають рушником.

2.Очищуйте зовнішнє вухо дошкільника ватними паличками з обмежувачем. Ватні палички використовують тільки для очищення зовнішнього вуха і краю зовнішнього слухового проходу. У дітей віком до трьох років для цього використовують ватні палички з обмежувачем.

3. Використовуйте церуменолітичні препарати. Церуменолітичні препарати не порушують процес самоочищення вух і розчиняють сірку. Ці препарати можна використовувати 1-2 рази на тиждень.
4. Стежте за станом вух дитини зі схильністю до сіркоутворення постійно. Діти з підвищеним сіркоутворенням, спадково замовленим або пов’язаним з певними чинниками, зокрема, в разі заняття плаванням, носіння слухових апаратів, навушників тощо, потребують ретельного догляду і частого використання церуменолітичних препаратів.

На здоров’я та розвиток дітей негативно впливають не лише інфекційні захворювання. Не менш небезпечними є неінфекційні захворювання, адже вони протікають приховано та розвиваються поступово.

Для профілактики неінфекційних захворювань особливо важливо знати та контролювати чинники ризику, зокрема якість продуктів харчування, якість повітря, яким дихають діти у приміщеннях, рівень їх освітлення, відповідність меблів зросту дитини

Благополуччя дітей – ключ до сталого розвитку суспільства. А інвестування у здоров’я дітей – найліпший внесок у майбутнє кожної країни. Згідно з Конституцією України кожна дитина має право на достатній життєвий рівень для себе, зокрема достатнє харчування, одяг та житло, на охорону здоров’я, медичну допомогу тощо. Саме стан здоров’я дітей є найголовнішим для їх росту, розвитку, формування їх особистості та всього подальшого життя. Кожна дитина від народження має власні фізичні можливості та генотип для подальшого усебічного розвитку. Проте саме в дитинстві формується фенотип, на який можуть впливати захворювання, спричинені неінфекційними захворюваннями.

За підсумками профілактичних медичних оглядів встановлено, що у дітей найпоширенішими патологіями є зниження гостроти зору, порушення постави, зокрема сколіоз, дефекти мовлення та зменшення гостроти слуху. Окрім того, на диспансерному обліку перебуває 179,5 тис. дітей-інвалідів, з них 20% — діти віком від трьох до шести років.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Показники зниження гостроти зору та порушення постави у школярів значно вищі, ніж у дітей дошкільного віку. Така ж ситуація зі сколіозом.

На жаль, усі звикли до сумної статистики та звинувачують соціально-економічне становище в країні. Але діти весь час народжуються і ростуть та не можуть очікувати, коли в країні підвищиться економічний рівень. Саме від дорослих залежить подальший розвиток дитини та стан її здоров’я. Формування у дитини відповідального ставлення до власного здоров’я та потреби у здоровому способі життя залежить перш за все від батьків та осіб, які їх замінюють, і лише потім — від працівників дошкільних навчальних закладів.

Розглянемо деякі чинники ризику для здоров’я дітей.

Якість харчування. Найважливішим чинником, що впливає на здоров’я дітей, є харчування та його відповідність фізіологічним потребам організму дитини. Нераціональне харчування може спричинити значну кількість патологічних станів і захворювань, зокрема залізодефіцитну анемію, гастрит, холецистит, виразку шлунка або дванадцятипалої кишки.

Часто на харчування дітей негативно впливають і батьки. Вдома вони дозволяють дітям вживати продукти з високим вмістом цукру, жирів, консервантів, ароматизаторів, підсолоджувачів та підсилювачів смаку. Таке харчування в поєднанні з низькою руховою активністю дітей підвищує ризик виникнення таких захворювань, як ожиріння та діабет.

Особливо важливо навчити дітей дотримуватися правил особистої гігієни, насамперед мити руки перед вживанням їжі та після відвідування туалету, а також навчати дітей тому, що під час приймання їжі теж потрібна гігієна, тобто не можна їсти удвох одне яблуко чи цуцерку.

Якість повітря в приміщеннях. Доволі важливою для здоров’я дітей є якість повітря в приміщеннях. Невідповідність температури санітарно-гігієнічним вимогам, загазованість, мікробне та вірусне забруднення повітря у приміщеннях призводить до гіпоксії, сприяє виникненню у дітей інфекційних і соматичних захворювань. На дихальну систему дитини впливає і пил, що підіймається в повітря за несвоєчасного прибирання приміщень. Отже, вкрай необхідно вчасно проводити поточне та генеральне прибирання, провітрювати, стежити за температурним режимом у приміщеннях.

Килими необхідно щоденно витрушувати або чистити пилососом. Раз на тиждень пластмасові іграшки слід мити господарським милом, м’які — знезаражувати за допомогою бактерицидних ламп*.

Якість будівельних матеріалів. Дитина за реакцією на негативні чинники довкілля нагадує барометр або лакмусовий папір. Наприклад, після фарбування приміщення за відсутності своєчасного якісного провітрювання запах фарб, лаків, клеїв може спричиняти у дітей погіршення самопочуття.

Велике значення для збереження функцій перинної системи дітей мас колір та освітлення приміщень. Загальновідомо, що є кольори. які збуджують психіку дитини. Тому під час оздоблення кімнат слід використовувати фарби спокійних кольорів. Зокрема в приміщеннях, орієнтованих на північ, — теплі кольори (бежеві, світло-рожеві), на південь — прохолодні (світло-блакитні, світло-зелені).

Рівень освітлення. Рівень як природного, так і штучного освітлень приміщень має відповідати санітарно-гігієнічним вимогам. Знижують рівень природного освітлення приміщень високі кущі, що висаджені під вікнами будівлі на відстані ближче ніж 5 м, а дерева — ближче ніж 10 м. Також якщо вікна приміщень закриті тюлем, завісами, а високі квіти розміщені на підвіконнях — це теж знижує рівень природного освітлення. Навіть забруднене скло затримує природне освітлення в приміщенні на 30%. Що ж до тюлю, завіс, кімнатних квітів, кущів, дерев — вони забирають ще 50-60%.

У приміщеннях кімнат має бути достатньо світильників, ламп відповідної потужності. За таких несприятливих умов у дітей напружується зір під час роботи з поліграфічною продукцією, яка також не завжди відповідає санітарно-гігієнічним вимогам. Тож у дітей виникають спазми акомодації, порушення в нервовій системі, поступово зменшується гострота зору, можуть з’явитися перші ознаки захворювань нервової системи.

Відповідність меблів зросту дитини. У процесі освітньої діяльності багато часу діти перебувають у вимушеній позі, що спричиняє статичне навантаження. Це може призвести до розвитку в них гіподинамії, за якої виникають порушення саморегуляції кровообігу та негативні зміни в нервовій, серцево-судинній, кістково-м’язовій системах.

За невідповідності висоти та конструкції дитячих меблів анатомо-фізіологічним особливостям дітей у них може сформуватися порушення постави. Щоб запобігти таким порушенням, слід підбирати меблі відповідно до зросту дитини та враховувати її анатомо-фізіологічні особливості.

Робота з комп’ютерною технікою та засобами мобільного зв’язку. Особливу увагу слід звернути на користування дітьми комп’ютерною технікою та засобами мобільного зв’язку. Вже в дошкільному віці діти надзвичайно багато часу проводять за комп’ютерами, планшетами, телефонами. Робота на близькій відстані з цими приладами протягом тривалого часу призводить до напруження зорового аналізатора. В подальшому воно може стати причиною порушень зору.

Малювання нетрадиційними способами, захоплююча, неймовірна діяльність, яка дивує і захоплює дітей.

Малювання з використанням нетрадиційних технік: Сприяє зняттю дитячих страхів; Розвиває впевненість у своїх силах; Розвиває просторове мислення; Вчить дітей вільно висловлювати свій задум; Спонукає дітей до творчих пошуків і рішень; Вчить дітей працювати з різноманітним матеріалом; Розвиває почуття композиції, ритму, колориту, кольоросприйняття; почуття фактурності і об’ємності; Розвиває дрібну моторику рук; Розвиває творчі здібності, уяву і політ фантазії. Під час роботи діти отримують естетичне задоволення.

 Малювання пальцями. Матеріали: розети з фарбою; папір; вологі серветки.

Спосіб виконання: Малювати можна не лише пальцями, а й усією долонею, кулачком, ребром долоні. Умочити в фарбу і віддруковувати на папері. Особливу увагу слід звертати на рух руки і правильне положення «робочого пальця». Щоб отримати відбиток «крапка» палець піднести вертикально над аркушем, а якщо торкнутися всією фалангою, то матимемо «овал». Щоб отримати різнокольорове зображення, на один палець можна наносити 2 – 3 фарби.

Рекомендації з використання:

За допомогою різних форм відбитків можна створити цікаві роботи з декоративного малювання. Цю техніку можна використати під час малювання: дощу, снігу; квітів, дерев; птахів, риб, тварин; кетягів калини, винограду тощо.

Акватипія. Матеріали: шматок целофану; дощечка для ліплення; фарби різного кольору; папір

Спосіб виконання: Одну або кілька фарб великими плямами нанести на дощечку чи целофан. Потім прикласти аркуш паперу і притискаючи розгладити. Залежно від плям, від напрямку розгладжування виходять різні зображення. Можна робити відбиток на мокрому папері – буде інший ефект.

Рекомендації з використання: Цей спосіб найчастіше використовують, готуючи тло для малювання пейзажів.

Монотипія. Матеріали: папір; фарби; пензлі.

Спосіб виконання: Аркуш паперу складаємо навпіл, прогладжуємо лінію згину. На лінію згину наносимо кілька ляпок різного кольору. Аркуш знову складаємо, прогладжуємо рукою, щоб ляпки розтеклися. Розгорнувши, отримуємо несподівані зображення, у яких можна впізнати знайомий образ і домалювати необхідні деталі, щоб він став виразнішим. Або на одній половині аркуша намалювати малюнок чи нанести фарбою яскраві плями і притиснути іншою половиною аркуша – отримаємо два однакових зображення.

Рекомендації з використання: За допомогою цього способу можна малювати малюнки на тему: «У країні двійників», «Місто на річці» тощо.

Малювання на мокрому папері. Матеріали: акварель; папір; пензлі; ємкості з водою; губка.

Спосіб виконання: Губку змочуємо у чистій воді, злегка віджимаємо і рівномірно зволожуємо нею весь аркуш паперу, рухаючись в одному напрямку. Слід навчити дітей надмірно не зволожувати папір, малювати кінчиком пензля, злегка торкаючись паперу. На вологому папері легко змішувати фарби. Розтікаючись, фарби утворюють нові відтінки кольору. Якщо потрібне тло, зафарбовуємо весь аркуш.

Рекомендації з використання: За допомогою цієї техніки можна виконати різні роботи, зображуючи, зокрема: туман; дощ; «котики верби» тощо.

Сухий пензель. Матеріали: папір (можна тонований); пензель (зі щетини).

Спосіб виконання: На кінчик пензля набираємо трішки туші або гуаші. Зайву туш чи гуаш можна обтерти об додатковий аркуш. Застосовуючи різні способи нанесення торцем пензля фарби чи туші на аркуш, зображуємо шерсть тварин, пір’я птахів, траву, крону дерев, тощо. Потім домальовуємо різні деталі, характерні для образу, який зображуємо.

Рекомендації з використання: Техніку «Сухий пензель» можна використовувати під час малювання: птахів, рослин, тварин; натюрмортів, пейзажів.

Крапковий малюнок. Матеріали: акварель або гуаш; ватні палички; вода; папір; олівець.

Спосіб виконання: Олівцем виконуємо малюнок на папері. Спочатку за допомогою ватних паличок заповнюємо крапками контур малюнка. Кожну нову фарбу беремо навою паличкою. Потім весь малюнок заповнюємо крапками відповідних кольорів.

Рекомендації з використання: Цю техніку можна застосовувати, малюючи: дощик; сніг; курчатко; казкового птаха; різнобарвних рибок.

Тампонування. Матеріали: тампони, зроблені з поролону, або зім’ятий шматочок паперу; гуаш; папір.

Спосіб виконання: Поролон або зім’ятий папір змочуємо у фарбі і наносимо відбитки на папір. Під час малювання тампоном не треба змочувати його водою. Фарба, яку набираємо на тампон, має бути дуже рідка.

Перед малюванням слід зробити кілька пробних відбитків на додатковому аркуші паперу для отримання «пухкого» сліду.

Рекомендації з використання: Цю техніку можна застосовувати, малюючи: крони дерев; річку, небо, траву, сніг; пухнастих тварин.

Граттаж (від франц. gratter) – скребти, дряпати.

Варіант 1. Матеріали: підготовлений аркуш паперу (спочатку намилюють, потім покривають гуашшю, тушшю або фарбою); ручка з пером зірочкою.

Спосіб виконання: Графічна робота на мильній основі. Робота, виконана таким чином, нагадує гравюру, тому що створюється лініями різних за напрямком, довжиною, плавністю, й виходить бархатистою за рахунок поглиблення продряпування поверхні.

Варіант 2. Матеріали: шматочок стеаринової свічки; акварельні фарби; туш.

Спосіб виконання: Графічна робота на восковій підкладці. Фарбами роблять малюнок або зафарбовують аркуш паперу різними тонами, залежно від того, що задумали. Потім ретельно протирають шматочком свічки так, щоб стеарином була покрита вся площина аркуша. Після чого тушшю покривають усю роботу (весь аркуш). Іноді два рази. Продряпують після висихання.

Рекомендації з використання: За допомогою цієї техніки можна зобразити: натюрморт; пейзаж; підводне царство; нічне місто; космос.

Набризкування. Матеріали: гребінець звичайний; пензлик або зубна щітка, фарби.

Спосіб виконання: Можна передавати напрямок вітру – для цього необхідно намагатися, щоб бризки лягали на всьому малюнку.

Рекомендації з використання: Способом забризкування яскраво можна виразити сезонні зміни. Набризкуванням займаються діти з 6-7 років.

Ляпкографія. Матеріали: папір; туш або брудна вода.

Спосіб виконання: На аркуші паперу наносять ляпки, поверх накладається чистий аркуш паперу. Ляпки переходять із одного аркуша на інший. Діти розглядають отримані ляпки, домальовують деталі або просто називають те, що вони побачили.

Рекомендації з використання: Ця техніка малювання розвиває творчість, уяву, фантазію.

Графічна аналогія. Матеріали: папір; олівці абр фломастери.

Спосіб виконання:

Так само, як і в математиці, спочатку дітям пропонують геометричні форми, з яких треба викласти якусь іграшку. Після того як діти навчаться дуже швидко викладати різних тварин, їм пропонують малювати тварин, обводячи геометричні форми. У цьому дуже допомагають такі ігри, як «Що сховала фігура?», «Нащо це схоже?».

 Малювання ниткою. Матеріали: папір; ворсиста нитка; фарби; туш.

Спосіб виконання: Аркуш паперу складається вдвоє й розгортається. На одну зі сторін довільно укладається нитка, наполовину змочена в туші або чорнилі. Чистий її кінець виводиться за межі аркуша. Змочена частина нитки придавлюється іншою частиною аркуша, і в такому положенні нитка потихеньку витягується. Відкриваємо аркуш – виявляємо зображення, залишене ниткою.

Рекомендації з використання: Така техніка малювання розвиває увагу, фантазію.

Період дошкільного та молодшого шкільного дитинства є чи не найголовнішим з точки зору естетичного виховання та формування художньо-естетичного ставлення до життя. Саме в цьому віці здійснюється найбільш інтенсивне формування ставлення до світу, яке поступово перетворюється у властивості особистості.

Уміння бачити, розуміти і створювати прекрасне робить духовне життя дітей багатшим, цікавішим, дає їм можливість відчувати найвищі духовні насолоди.

Важливого значення в естетичному вихованні дітей надавав В. О. Сухомлинський, який писав: “Краса – могутній засіб виховання чутливої душі. Це вершина, з якої ми можемо побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса – це яскраве світло, що осяває світ… Краса – це дзеркало, в якому ти бачиш самого себе, і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе”.

Серед засобів виховання дітей краса стоїть на першому місці.

Виховати естетично розвинену людину неможливо без прищеплення їй з дитинства поваги до духовних цінностей, без формування вміння розуміти, цінувати, розрізняти красиве й потворне в житті та у мистецтві. Кожна дитина народжується із закладеними природою здібностями до сприйняття прекрасного, які притаманні лише їй.

Естетичне виховання в сім’ї полягає в залученні дітей до прекрасного в житті, природі, праці й мистецтві. Перші естетичні почуття виникають у дітей дуже рано. Усвідомленню маленькими дітьми законів краси сприяють ніжна мамина пісня над колискою, материнська ласкава усмішка до дитини; приваблива іграшка, що її дарує дитині батько; чарівна бабусина казка, яка вчить добру і злу, формує поняття про красу життя й буденні недоречності, які трапляються на життєвому шляху; цікава дідусева розповідь, чи гумор; чарівна прогулянка, захоплююча гра з сестрою чи братом. Все це відкриває малюкові веселкову красу навколишнього світу.

Згодом досвід сприйняття прекрасного збагачується відвідуванням музеїв, кіно, театрів тощо. Поступово на основі естетичного сприймання формуються естетичні поняття й уявлення.

Багато естетичних переживань дітей обумовлюються спілкуванням їх з природою. Під час перебування на лоні природи батьки мають привернути увагу дітей до краси лісу і саду, до життєдайної сили сонця, всеоживляючого впливу дощику тощо. Дитина стає спостережливою, вона вчиться бачити прекрасне і незвичайне в навколишньому світі, розповідати про це зв’язно, образно та емоційно.

У сприйнятті краси не можна поспішати, неспішність виключає байдужість. Будь-яке захоплення починається з мовчазного споглядання, адже мовчанням іноді можна сказати більше, ніж словами. Потім батьки мають запропонувати дітям вдихнути красу на повні груди, щоб вона потрапила в найглибші закутки душі. Можна порадити дітям прислухатися до себе: “Відчуваєш? Ти став трохи іншим, тебе переповнюють нові почуття. Спробуй передати їх словами”. Із дитячих вуст злітатимуть слова захоплення: “Гарно! Чудово! Надзвичайно! Дивовижно!” тощо.

Вплив природи посилюється, якщо естетичні почуття виникають у процесі співтворчості з дорослими, близькими людьми. Наприклад, спільне з батьками висадження квітів та догляд за ними створюють емоційні переживання дітей і формують поняття, що прекрасне повинна створювати сама людина і прекрасна та людина, яка створює красу.

Свої відчуття від зустрічі з прекрасним діти прагнуть передати в малюнках, і суть не в тому, як малює дитина, а в тому, яку насолоду вона від цього отримує. Батьки повинні підтримувати потяг дітей до малювання, заохочувати до образотворчої діяльності, створювати необхідні для цього умови.

Якщо дитина змалечку не побачить привабливої краси художнього світу, не закохається в духмяність фарб, чутливу пластичність пензлика, ніжність пастелі, вона не перестане малювати. Але її творчість не буде сповнена любові, радості, натхнення.

Захоплення малюванням, ліпленням, вишиванням, бісероплетінням, аплікацією та іншими видами творчої діяльності підвищує рівень естетичної культури дитини, створює умови для розвитку творчих здібностей дітей, формуванню у них естетичного сприйняття, спостережливості, пам’яті, творчої уяви.

Бажання і вміння батьків відкрити для дитини світ мистецтва – важлива умова успішного естетичного виховання. Споглядання картин в музеях, виставочних залах, розгляд репродукцій картин в художніх альбомах, малюнків – у книгах; слухання музики у концертних залах або вдома в аудіозаписах, у виконанні когось із членів родини, заняття співом; відвідування лялькового театру або влаштування лялькового театру вдома; читання казок, дитячих творів та їхнє обговорення; перегляд мультфільмів та дитячих фільмів, мистецьких передач; розгляд бабусиних вишивок тощо – все збагачує дитину безцінним досвідом зустрічей і спілкування з Прекрасним, сприяє успішному естетичному вихованню в родині.

Проте для батьків важливо не лише влаштувати, наприклад, екскурсію до картинної галереї; потрібно прагнути навчити дитину естетично сприймати твори мистецтва, милуватися ними, отримувати насолоду від їх споглядання.

Важливе значення у формуванні естетичної культури дітей має музика. “Музика – це мова почуттів. Мелодія передає найтонші відтінки почуттів, недоступні слову… Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури”, – писав В. О. Сухомлинський.

Навчити дітей естетично сприймати музику нелегко. Для цього потрібно, щоб діти мали змогу постійно чути кращі зразки музичного мистецтва. Але цього недостатньо для формування слухового естетичного сприйняття. Прослуховування музики має поєднуватися з розвитком творчої уяви дітей, активізацією асоціативного мислення.

Визначний вплив на формування естетичної культури дітей мають гармонійні родинні взаємини в сім’ї, шанобливе ставлення усіх членів родини один до одного. Дитина, яка росте в атмосфері любові та взаєморозуміння, постійно відчуває красу і гармонію оточуючого світу. Ніщо не захмарює її чистого і щирого захоплення красою.

Спілкуючись з маленькою дитиною, дорослі повинні постійно підкреслювати естетичну сторону предметів, явищ і їхніх якостей словами: “Яка гарна річ!”, “Як прикрашає нашу кімнату ця картина (вишитий бабусею рушник) на стіні!”, “Як ошатно одягнена лялька!” тощо.

Поведінка дорослих, їх ставлення до навколишнього світу, до дитини стає для малюка програмою його поведінки, тому дуже важливо, щоб діти бачили навколо себе якомога більше доброго і красивого. Це необхідна умова успішного формування в них естетичного сприйняття як однієї із важливих категорій естетичної свідомості і культури дітей.

Отже, педагогічними та психологічними умовами родинного естетичного виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку є ефективна організація естетичного споглядання, завдяки якому здійснюється пізнання й оцінка навколишнього світу, формується інтерес до мистецьких творів, пробуджуються власні творчі зусилля.

Розвиваючи естетичне сприйняття, батьки вчать дітей помічати красу навколо себе, бачити надзвичайне у звичайнісінькому, дивуватися, милуватися, захоплюватися красою.

Тож вміле використання в сімейному вихованні відповідних засобів, прийомів, методів розвитку естетичного сприйняття як однієї із важливих категорій естетичної свідомості дає змогу виховати дитину, здатну жити й творити за законами краси, оберігати світ, як диво, і створювати красу своїм життям.

Формування правильних харчових звичок у дитини — запорука здоров’я у дорослому віці. Зокрема, це стосується таких найпоширеніших продуктів харчування, як сіль та цукор.

Сіль та цукор — продукти харчування, до вживання яких слід під­ходити з обережністю. З одного боку, вони необхідні організму людини, позаяк беруть участь у багатьох важливих процесах життєдіяльності. З іншого — у культурі харчування українців поширена прикра тенденція вживати забагато солодкого та пересолювати страви. Їжа, яку більшість вважає нормальною на смак, пересолена й пересолоджена вдвічі-втричі, з огляду на фізіологічні потреби організму. Проте діти змалку звикають до таких смаків і зберігають цю харчову звичку протягом життя, а з віком навіть збільшують кількість уживаних солі та цукру, бо смакові рецептори стають менш чутливими.

Відтак постає важливе запитання: як забезпечити дитячому організму користь, яку несуть сіль та цукор, і при цьому не нашкодити здоров’ю?

Найперша загальна порада для дорослих — завжди бути по­міркованими у застосуванні цих продуктів харчування і привчати до цього дитину. Наприклад, солити та солодити страви менше, ніж здається достатнім; обмежити вживання пересолених та занадто солодких шкідливих перекусів, як-от чіпси, солоні горішки, цукерки, шоколадні батончики тощо.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Солодити й солити їжу потрібно дуже обережно, якщо дитина має спадкову схильність до захворювань на кшталт цукрового діабету, ожиріння, гіпертензії тощо.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

для батьків щодо вживання солодкого дитиною

На сніданок дитині достатньо солодкого чаю або какао, не додавайте до нього цукерок. Після повноцінного обіду не пропонуйте дитині солодкий десерт, натомість прибережіть солодкі смаколики на підвечірок. Під час вечері їсти солодощі також не бажано.

У святкові чи вихідні дні усією родиною покуштуйте мармелад, зефір, пастилу або шоколад (у помірній кількості!) — це підніме настрій дітям і дорослим, підсилить відчуття родинного затишку.

Завжди контролюйте не лише кількість, а й якість солодкого в раціоні дітей. Річ у тім, що сучасні солодощі, крім великої кількості цукрози, містять жири низької якості, консерванти і ароматизатори, які накопичуються в організмі дитини та з часом призводять до порушень у функціонуванні органів та систем організму.

За найменших сумнівів щодо наявності в дитини алергічної реакції на солодке здайте з нею аналізи, аби з’ясувати напевно й усунути алергенний продукт із раціону.

Навіть якщо в дитини немає алергії, завжди дотримуйтеся правила «що менше, то ліпше», коли йдеться про цукерки, тістечка, солодку здобу тощо.