Надлишкова маса тіла й ожиріння, набуті у дитячому віці, можуть зберегтися й у дорослому житті, а також стати причиною серйозних захворювань, наприклад серцево-судинних, діабету. Таким наслідкам можна запобігти, якщо звернути увагу на надлишкову масу дитини, коли вона ще відвідує дошкільний заклад, та вчасно вжити профілактичних заходів

Експерти Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) визначають поняття «надлишкова маса тіла» й «ожиріння» як патологічне або надлишкове накопичення жиру, що є ризиком для здоров’я.

Проблеми набору надлишкової маси та поява ожиріння є глобальними. Вони все більше охоплюють держави з низьким і середнім рівнями доходів населення, серед яких, на жаль, і Україна. Найбільше страждають на ці захворювання міські жителі. За оцінками експертів ВООЗ у 2010 році кількість дітей з надлишковою масою тіла у світі перевищила 42 мільйони осіб — близько 35 мільйонів з них проживають у країнах, що розвиваються.

Групи ризику серед дітей до 7 років

Критичними для розвитку ожиріння у дітей до 7 років є два періоди.

1.Коли перегодовування дитини призводить до збільшення кількості адипоцитів, але не їх розмірів (1-1,5 року). При своєчасній і грамотній корекції раціону харчування цей період може завершитися добре.

2.Коли ожиріння може мати рецидивний характер (5-7 років). Часто буває стійким і передбачає постійне ожиріння у дорослому віці. Надлишкова кількість адипоцитів у цей період не зменшується; створюється резерв для жирових «депо».

Причини розвитку надлишкової маси тіла й ожиріння у дітей

Головною причиною набору надлишкової маси тіла й появи ожиріння у дітей є порушення енергетичної рівноваги між калоріями, що споживаються, і калоріями, що витрачаються. До цього призводять, зокрема, такі чинники:

-переважання у харчуванні висококалорійних продуктів з високим вмістом жирів і цукру та низьким вмістом вітамінів, мінералів й інших здорових поживних мікроелементів;

-зниження рівню фізичної активності через віддавання переваги сидячим формам відпочинку та розваг.

Ожиріння може бути спадковим. У гладких батьків частіше за все народжуються гладкі діти. Якщо ожиріння є тільки в одного з батьків, імовірність того, що дитина успадкує схильність до набору зайвих кілограмів, становить 50-60%. А якщо обидва батьки — близько 80%.

Соціальні чинники істотно впливають на імовірність розвитку ожиріння навіть у дітей раннього віку. До них належать:

• низькі освітній рівень і соціальний статус батьків;
• неповний склад родини з однією дитиною (частота ожиріння значно нижча у багатодітних сім’ях);
• стресові ситуації у родині, оточення, що викликає стреси. Такі чинники наносять дитині психічну травму та можуть спровокувати у неї розвиток ожиріння.

Наслідки появи надлишкової маси тіла й ожиріння у дітей

За минулими оглядами ВООЗ дитяче ожиріння часто є одним з чинників серцево-судинних захворювань, діабету, ортопедичних проблем і психічних розладів. З ним пов’язана і поява зниженої самооцінки. Безперечно, надлишкова маса тіла або ожиріння у дитинстві призводять як до короткотривалих, так і до довготривалих негативних наслідків для фізичного та психосоціального здоров’я.

До короткочасних наслідків, що супроводжують ожиріння, належать біль у суглобах, хребті, погіршення обміну вуглеводів і жирів, підвищений артеріальний тиск, набряки, задишка. До можливих довготривалих наслідків відносять діабет другого типу, неалкогольний жировий метаморфоз печінки, патології серцево-судинної системи (коронарне захворювання серця, варикозне розширення вен нижніх кінцівок, порушення мозкового кровообігу (як можливий наслідок — мозковий інсульт), дисліпідемія тощо), онкологічні захворювання, порушення скелетно-м’язової системи, зокрема остеоартрит, перелами, а також простатит, жовчнокам’яне захворювання, такі порушення дихання, як синдром обструктивного апное сну.

Профілактичні заходи у дошкільному закладі й удома

Надлишковій масі тіла й ожирінню, а також пов’язаним з ними неінфекційним захворюванням у значній мірі можна запобігти. Профілактика ожиріння передбачає встановлення правильного енергетичного обміну та підтримання його протягом усього життя.

Головними напрямами профілактики надлишкової маси й ожиріння є:

• зміна раціону харчування;
• щоденна фізична активність.

При організації харчування слід виключити аліментарний дисбаланс, зумовлений підвищеною калорійністю їжі у поєднанні з дефіцитом вітамінів та інших мікронутрієнтів, а також порушеним добовим режимом харчування. Якщо після легкого сніданку дитина протягом дня недоїдає чи голодує, а ввечері за одним разом з’їдає обід, полуденок та вечерю, організм вимушений боротися з надлишком вуглеводів, зокрема різким підвищенням концентрації глюкози у крові. А саме з надходженням до організму надмірної кількості простих вуглеводів і жирів тваринного походження й пов’язаний розвиток ожиріння.

Для профілактики появи надлишкової маси тіла дитині необхідно:

• вживати велику кількість фруктів і овочів;
• вживати бобові, цільне зерно та горіхи;
• вживати ненасичені жири замість насичених;
• обмежити вживання цукрози та інших простих вуглеводів.

Для Дітей до 7 років фізична активність передбачає ігри, занят спортом, різноманітні поїздки, оздоровчі заходи, заняття з фізкультури чи здійснення планових вправ. Такі заходи мають здійснюватися і у родині, і у дошкільному закладі. Для зниження ризику появи надлишкової маси тіла та ожиріння рекомендують дотримуватися таких правил:

• виконання вправ має тривати не менше 60 хвилин на день; цей час можна розділяти на менш тривалі блоки (наприклад, проводити вправи двічі на день по 30 хвилин);
• діти мають поступово збільшувати інтенсивність фізичної активності від помірної до високої; рівень інтенсивності має відповідати рівню розвитку дитини;
• фізичне навантаження має охоплювати різноманітні заняття;
• значна частина часу, відведеного на щоденну фізичну активність, має бути присвячена аеробним вправам;
• фізичне навантаження високої інтенсивності, вклщчно з вправами з розвитку скелетно-м’язової системи, має про­водитися, як мінімум, тричі на тиждень.

Висока харчова цінність, розмаїття видів і смаків, легкість та швидкість приготування — усе це вигідно вирізняє рибу з-поміж інших продуктів харчування. Страви з риби — і смачні, і корисні водночас, тому дуже важливо правильно готувати та регулярно подавати їх до столу дошкільника.

Риба вже давно стала традиційним продуктом в харчуванні як дорослих, так і дітей. Без рибних страв неможливо уявити дитяче харчування, дієтичний стіл, святкову та повсякденну їжу.

За своїми якостями риба не поступається м’ясу та м’ясопродуктам, адже вона містить:

-13-23% білків, високоякісних за амінокислотним складом;

-0,1-33% жирів, багатих на вітаміни А і Б;

-екстрактивні та мінеральні речовини.

Білки риби організм дитини перетравлює та засвоює легше, аніж білки м’яса. Так, якщо білки м’яса засвоюються на 87-88%, то білки риби майже повністю — на 93-99%. До того ж риба швидко розварюється та легко пережовується.

До складу практично всіх видів риби входить велика кількість мінеральних речовин, зокрема калій, магній, фосфор, а такі види риби, як морський окунь, палтус і сардина, ще й багаті на залізо. Окрім того, морська риба містить важливі для організму дитини йод і фтор.

Класифікації риби. За способом життя рибу поділяють на:

• морську (тріска, скумбрія, морський окунь, ставрида тощо] — живе і розмножується лише в солоній воді;
• прохідну (тихоокеанський лосось, російський осетер, севрюга, білуга тощо] — живе у морі, а для нересту підніма­ється в ріки та озера;
• напівпрохідну (сибірський осетер, лящ, сазан, сом і деякі види бичків тощо) — живе в опріснених пригирлових ділянках моря, розмножується в прісній воді річок та озер;
• прісноводну (форель, річковий минь, короп, товстолобик тощо) — живе і розмножуються тільки у прісній воді.

Кожен вид риби має характерні для себе смакові та поживні властивості.

Також існує класифікація риби за ступенем жирності:

• жирна — містить понад 8% жиру, зокрема, це каспійська кілька (13%), оселедець (14-19%), скумбрія (13-18%), вугор (30,5%)
• помірної жирності — 4-8% жиру, наприклад, горбуша (7%), морський лящ (6,4%), короп (5,3%), кета (5,6%) тощо;
• нежирна — менше 4% жиру, наприклад, тріска (0,3%), минтай і навага (0,9%), камбала (1,3-3%), пікша (0,2%) тощо.

Харчова цінність риби

Риба корисна для дітей, бо вона, як і молоко, м’ясо, яйця, є джерелом якісного білка. Білки риби містять дуже важливі для зростаючого організму амінокислоти. Особливо необхідною амінокислотою для дитячого організму є метіонін.

Слід зазначити, що до складу риб’ячого жиру входять поліненасичені жирні кислоти, а також жироподібні речовини (фосфоліпіди, лецитин), що мають високу фізіологічну активність.

Корисною є як морська, так і прісноводна риба. Проте в харчуванні дітей ліпше використовувати менш жирні та менш кістляві види риб, адже вони легше перетравлюються та більш безпечні для вживання (судак, тріска, морський окунь).

У процесі кулінарної обробки риба майже не втрачає свій багатий хімічний склад, за яким і визначають енергетичну цінність певного виду риби (табл. 1).

Незважаючи на високу харчову цінність риби, за різних причин і в домашніх умовах, і в дошкільних навчальних закладах її використовують у дитячому харчування рідше, ніж м’ясо. Хоча доцільно змінити це ставлення до страв із риби, оскільки риба в раціоні дитини – незамінний продукт.

Сірчані пробки у дітей виникають досить часто. На перший погляд, це незначна проблема, але такі утворення у вухах турбують дитину, викликають неприємні відчуття і можуть спричинити ускладнення. Розглянемо, як запобігти появі сірчаних пробок у дошкільника та що робити, якщо в дитини є схильність до їх частого утворення.

Слух відіграє важливу роль у формуванні мови дитини, її спілкуванні з однолітками. Однією з причин раптового зниження слуху в дошкільника може стати сірчана пробка.

У зовнішньому вусі близько 2 тис. сірчаних залоз, які виробляють приблизно 15-20 мг вушної сірки на місяць. Вушна сірка є сумішшю секретів сірчаних, сальних залоз, які виробляють приблизно 15-20 мг вушної сірки на місяць. Вушна сірка є сумішшю секретів сірчаних, сальних залоз і епітелію, що лущиться. Завдяки наявності в ній білків, ліпідів, холестеролу, ненасичених кислот, імуноглобулінів і лізоциму сірка виконує ряд функцій: очисну, зволожувальну, захисну.

У разі вироблення нормальної кількості сірки і збереження функції самоочищення вуха сірка не є показником забрудненості вуха. Сірка видаляється самостійно, просуваючись до виходу зі слухового проходу під час жування, позіхання чи мовлення.

Сірчана пробка – це скупчення вушної сірки в зовнішньому слуховому проході. Причини виникнення сірчаних пробок у дитини:

1. Чищення вух дітей ватними паличками. Паличка збирає сірку, що скупчилася на виході зі слухового проходу, але водночас проштовхує вглиб до барабанної перетинки інші сірчані маси. Паличка може наносити мікротравми шкірі слухового проходу, що підвищує ризик виникнення інфекції.
2. Посилена робота сальних залоз, що виробляють сірку, може бути індивідуальною особливістю організму дитини або виникати через дію зовнішніх чинників.
3. Вушні раковини певної будови схильні до утворення сірчаних пробок. Це не патологія, подібні проблеми характерні для багатьох людей.

Симптоми сірчаних пробок. Як правило, сірчані пробки е створюють дискомфорт для дитини і ніяк себе не проявляють. У разі неповного закупорювання вуха рівень слуху не знижується. Відчути утворену пробку неможливо, але можна візуально визначити її наявність, трохи відтягнувши вушко дитини і заглянувши всередину.

Перші скарги на порушення слуху часто виникають після контакту з водою в душі, ванній, басейні тощо. Сірчана пробка розбухає, потрапляє вглиб і повністю закриває вушний прохід.

У складних ситуаціях спостерігають тривале зниження слуху, що помітно: дитина погано чує, часто перепитує. Якщо сірчана пробка тисне на барабанну перетинку, дитина може скаржитися на головний біль, запаморочення аж до нудоти і блювання.

Рекомендації для батьків

щодо догляду за вухами дитини

1.Щодня мийте вуха дитини. Вухо здатне до самоочищення  і за відсутності у дитини схильності до підвищеного утворення сірки досить щоденного гігієнічного миття водою та очисних рухів пальцями. Після миття зовнішнє вухо протирають рушником.

2.Очищуйте зовнішнє вухо дошкільника ватними паличками з обмежувачем. Ватні палички використовують тільки для очищення зовнішнього вуха і краю зовнішнього слухового проходу. У дітей віком до трьох років для цього використовують ватні палички з обмежувачем.

3. Використовуйте церуменолітичні препарати. Церуменолітичні препарати не порушують процес самоочищення вух і розчиняють сірку. Ці препарати можна використовувати 1-2 рази на тиждень.
4. Стежте за станом вух дитини зі схильністю до сіркоутворення постійно. Діти з підвищеним сіркоутворенням, спадково замовленим або пов’язаним з певними чинниками, зокрема, в разі заняття плаванням, носіння слухових апаратів, навушників тощо, потребують ретельного догляду і частого використання церуменолітичних препаратів.