Дошкільний вік прийнято вважати періодом яскравого самовираження, прояву творчих можливостей.

Чому так важливо, допомагати малюкові з раннього віку, виявляти і розвивати свої творчі здібності?

По-перше, творча діяльність стимулює розвиток індивідуальності дитини, дає можливість самовираження.

По-друге, творчі здібності допомагають людині пристосуватися швидко до мінливого сучасного світу, а також дають можливість самому активно змінювати цей світ.

Більшість дослідників вважають, що без гармонії в родині дитина не зможе розкрити і розвинути свої таланти.

Умови для творчого самовираження і розвитку дитини:

1. Заохочуйте самостійність дитини в думках і поведінці, не заважайте бажанням дитини зробити щось по-своєму (звичайно, якщо це не завдає шкоди йому або оточуючим).
2. Надавайте дітям можливість активно задавати питання, оточіть їх новими враженнями, різноманітними предметами.
3. Поважайте точку зору малюка, якою б «безглуздою» і «неправильною» вона не здавалася вам, не пригнічуйте її своєю «правильною» точкою зору.
4. Не смійтеся і не критикуйте роботи малюка, намагайтеся дотримуватися безоцінного ставлення до дитячої творчості.
5. Пропонуйте дітям створити більше малюнків, словесних і звукових, тактильних і смакових образів, цікавих рухів та інших спонтанних творчих проявів.

Наприклад:

1. Пропонуйте дітям незвичайні сюжети для малювання, ліплення, аплікації, сюжетної гри, такі як: «Небачений звір», «Міст через вогняну річку», «Будинок для розумних собак», «Там, де я ніколи не був», «Придумай найсмішніше» і т.д.
2. Запитайте у сина або дочки, що буде якщо:

– все люди раптом стануть маленькими, як сонечка, а предмети залишаться такими ж, як були?

– всі машини раптом стануть рухатися задом наперед?

– на світлофорі запалюється фіолетовий колір?

– всі дерева стануть – шоколадними?

Творіть і грайте разом з дітьми – не як керівник, а як рядовий учасник творчого процесу. Підтримуйте в процесі взаємодії позитивний настрій у дитини, його активність, зосередженість, віру в свої сили.

Витоки волі починають формуватися з розвитку у дитини самосвідомості та довільної регуляції поведінки: рівень довільності визначає, наскільки дитина може керувати своїми діями, досягати мети, не зупинятися на півшляху, повертатися до розпочатої справи, навіть якщо її відволікають.

Головною умовою виховання довільної поведінки є формування у дитини свідомого ставлення до своїх дій.

Що потрібно робити, щоб дошкільник навчився свідомо приймати рішення та відповідати за наслідки своїх дій?

1. Даємо право дитині самій обирати, як діяти. При цьому обов’язково обговорюємо наслідки даних вчинків. Наприклад: «Ти хочеш розібрати машинку? Гаразд, вона твоя, ти можеш робити з нею, що хочеш, але тільки враховуй, що потім вона може не зібратися, і ти опинишся без машинки. Вирішуй сам». Таким чином, ми показуємо дитині її можливості в даній ситуації.
2. Даємо можливість проявляти самостійність. Дитина повинна мати певну область життя, де вона зможе сама приймати рішення і сама нести відповідальність за наслідки своїх дій. Наприклад: малюк може сам вирішувати коли він буде дивитися мультфільм, а коли складати іграшки, але батьки повинні обумовити з ним крайній строк: не пізніше якого йому треба це зробити.
3. Плануємо разом з дитиною спільні справи. Наприклад: «Машенька, давай вирішимо, коли ми будемо вчити вірш?». В такому випадку, дитина буде прагнути виконати прийняте рішення, оскільки буде відчувати його як своє.
4. Граємо разом з дітьми в ігри з правилами. Дитина також вчиться самостійно приймати рішення під час ігор. Особливо корисні ігри з правилами: настільні ігри з фішками, шашки, шахи, рухливі ігри. Дані гри – це своєрідний простір вільних дій, де можна випробувати різні варіанти своєї поведінки.
5. Підтримуємо в дитині прагнення виконувати режим дня. Виконання режиму дня привчає дитину бути самостійною, допомагає їй самоорганізуватися. Звичка до певного режиму структурує життя малюка, дозволяє йому до кінця дошкільного віку почати вчитися планувати свій час. Якщо режим дня відсутній, батькам доводиться постійно витрачати сили на «організацію» дитини, постійно «стояти» над нею і вимагати, щоб вона виконувала ту чи іншу дію.

Отже, більше довіри, більше самостійності і заохочення – ці нескладні правила допоможуть дитині навчитися свідомо підходити до своїх вчинків. Вона повинна відчувати, що її справи, вчинки дійсно потрібні і важливі для оточуючих її людей.

Гнів є сильною та суперечливою емоцією. У дітей дошкільного віку гнів виникає як реакція протесту на ситуацію, яка її не влаштовує, тому дитина прагне її змінити.

Під час прояву гніву малюк може битися, кусатися, капризувати, ображати інших. Зазвичай дорослі закликають дитину взагалі ніколи не сердитися та жодним чином не висловлювати своїх переживань. Але, якщо постійно довгий час гнів стримувати, то напруга починає накопичуватися через це можуть виникати м’язові спазми, дитина стає неуважною, плаксивою, роздратованою.

Завдання дорослих: навчити малюка виражати свої почуття адекватно та цивілізовано.

Як перевести гнів дитини в мирне русло?

1. Озвучуємо стан дитини.

Якщо дитина нащось помітно розсердилася, то батькам важливо спочатку сказати, що вони бачать стан сина (доньки). Наприклад: «На мою думку, ти гніваєшся на брата», «Я бачу, що ти сумний – напевно, щось трапилося. І я хочу тобі допомогти».

Таким чином, дорослі допомагають дитині зрозуміти своє почуття та позбавитись почуття провини, за те, що з нею відбувається щось, що не подобається батькам.

2. Приєднуємось до почуттів дитини.

Таким чином батьки з одного боку демонструють дитині свою готовність її вислухати та підтримати, а з іншого – розширюють уявлення дитини про те, що конкретно зачепило та спровокувало гнів. Наприклад: «Відчуваю ти такий злий. Так, дуже прикро, коли брат не хоче с тобою будувати свою фортецю».

3. Допомагаємо дитині виразити гнів адекватно.

Щоб звільнитися від гніву важливо, щоб відбулася реальна дія. Можливо запропонувати дитині певні звуки або рухом виявити злість, яку вона переживає в даний момент. Це може бути: крик, гарчання, тупотіння ногами, кидання м’яким кубиком об стінку. Наприклад: «Зараз я тобі пропоную швидко потупотіти ногами, щоб злість зникла».

4. Обговорюємо те, що відбулося.

Після того, як дитина втішалася, необхідно в спокійному тоні обговорити, що насправді її так роздратувало і знайти інші способи задовольнити дані потреби малюка. Наприклад: «Коли брат будує фортецю, ти можеш взяти інший конструктор і поруч з братом побудувати свою будівлю».

Якщо такої схеми дотримуватися постійно, то дитина навчиться справлятися з гнівом. Вона також буде розуміти, що з нею відбувається та зуміє поясніти це іншим.

Можна і навіть потрібно! Інакше дитині буде здаватися, що вона для вас порожнє місце. А коли у дітей складається враження, що їх не помічають, вони починають поводитися демонстративно, робити зло, нариватися на скандали – таким чином намагатися викликати у дорослих будь які емоції, нехай навіть негативні.

На жаль, батьки набагато частіше діляться з оточуючими ні радістю, а засмученнями з приводу своїх дітей.

Які теми найчастіше зустрічаються в розмовах матерів з рідними та близькими?

– Дитячі хвороби, капризи, якісь невдачі і переживання матерів через ті невдачі… А деякі жінки взагалі зводять жалоби на дитину в виховний принцип: мовляв, нехай сину або дочці буде соромно, що я розповідаю стороннім про її неподобства!

Однак ефект від таких розмов частіш за все буває прямо протилежним того, на який сподівається мама. Дитина не тільки не вгамовується, а й починає бешкетувати ще більше. І в цьому немає ніякого парадоксу. Публічне приниження озлобляє людину, та й сам факт оприлюднення недоліків придає їм додаткову вагу.

Якщо батьки вважають за необхідним обговорювати з іншими недоліки своєї дитини, це означає, недоліки дуже серйозні! І якщо навіть дорослі не можуть з ними впоратися, то дитині і тим паче з цим не впоратися! В результаті хлопчик чи дівчинка виписують собі уявну індульгенцію, від чого їх поведінка тільки погіршується.

Задайте собі питання: що ви хочете в дитині розвинути?

Якщо комплекс неповноцінності або стійкий негативізм до зауважень дорослих – тоді можете голосно обговорювати по телефону підвищену сором’язливість, страхи, некерованість чи погані оцінки свого чада.

Якщо ж вам хочеться, навпаки, підвищити у дитини її самооцінку, сприяти подоланню дитячих труднощів – допоможіть дитині зліпити позитивний привабливий образ її «я». «Призначте» її хорошою.

Частіше згадуйте при ній про її досягнення. Нехай навіть маленькі. Вказуйте (так, щоб дитина чула!) на її сильні сторони. Наприклад, поменше нарікайте з приводу невгамовної активності сина, на його неуважність і побільше розповідайте, яким він може бути акуратним, добрим, самостійним.

І. Я. Медвєдєва у своїй «Книзі для важких батьків», порівнює дитину з будинком, в якому, безліч вікон. Яку властивість будеш викликати – така і з’явиться.

Не втомлюйтеся викликати в дітях добро і не будіть погане!

Навчити дитину аналізувати, порівнювати, узагальнювати, знаходити найпростіші закономірності, міркувати, робити найпростіші умовиводи – це значить, в більшої ступені підготувати її до успішного  навчання у школі.

Пропонуємо вам ряд ігор, завдань, які допоможуть сформувати дані навички у вашої дитини.

1. Гра «Я знаю»: Запропонуйте дитині назвати якомога більше предметів або явищ, які можна об’єднати одним словом. Наприклад: «Я знаю такі міста….., Я знаю такий одяг…, Я знаю такий посуд…». 
2. Гра на встановлення причино-наслідкових зав’язків: Запропонуйте дитині певну подію (Наприклад: Маринка послизнулась і…), запросити придумати якомога більше наслідків названої події (упала на землю, випустила вазу із рук і вона розбилась, ударила Петрика ліктем…).
3. Завдання на встановлення логічної послідовності подій: Разом з дитиною спробуйте переказувати мультфільм або улюблені казки за планом: З чого все почалось і чому? Як розвивалися події? Чим все закінчилось? До віршів, маленьких оповідань придумуйте назви, які б висловлювали головну ідею цих творів.
4. Завдання на вміння міркувати:

Запропонуйте дитині поміркувати над наступними питаннями:

– Що трапиться якщо: годинники зупиняться, телевізор зламається, якщо розрізати намисто?

– Чим схожі і чим відрізняються: листопад і грудень, огірок і помідор, шафа і стілець, лисиця і собака.

– Які неголовні (другорядні) герої казок тобі подобаються (не подобаються)? Чому?

Наприклад: батько в казці «Дванадцять місяців», Хресна в казці «Попелюшка», Дід і баба в казці «Колобок».

– Які зимові явища ти міг б помітити, якби став розміром з мураху, (велетня)?

Аналогічні завдання можна самим батькам придумувати для дитини.

Пам’ятайте, що формальні знання: уміння читати, писати, рахувати – менш важливі для успішного шкільного старту, ніж уміння думати. Тому під час підготовки до школи основну увагу звертайте на розвиток інтелектуальних умінь.

Психологічний порадник

У житті кожної людини сім’я займає особливе місце. У родині, регулюються відносини дитини до навколишнього світу, в сім’ї малюк отримує перший досвід моральних норм поведінки.

Якщо батьки виховують дитину тільки добротою, постійно виконуючи всі її вимоги, запити, капризи, тоді в родині виросте безвідповідальна, безвольна дитина, вона буде проявляти неповагу до інших людей і само закохуватися.

Якщо батьки виховують дитину тільки строгістю, постійно вимагають  від неї щось виконувати, контролюють кожен її крок, при тому проявляють незадоволеність і підозрілість, в такій сім’ї виросте дитина, рисами якої  будуть лицемірство, підозрілість, грубість, агресивність, не дисциплінованість.

Якщо в сім’ї панує довіра, доброзичливість, щира турбота, дбайливе ставлення один до одного, взаємодопомога, то в такій атмосфері у дитини розвивається здатність до позитивної  взаємодії з навколишнім світом. Малюк  засвоює особливості спілкування в природних для себе умовах. І навіть якщо дитина виявляється в конфліктній ситуації, то їй легше впоратися з нею, тому що  малюк  налаштований конструктивно.

Таким чином, приклад батьків є тим провідним інструментом, який формує у дитини  соціально – значущі цінності і установки, сприяє її позитивної соціалізації.

Виховуючи своїм прикладом, батьки повинні  пам’ятати:

– Коли дитина, оточена очікуванням – вона вчиться бути терплячою.

– Коли дитина, оточена чесністю – вчиться бути справедливою.

– Коли дитина, оточена схваленням – вчиться поважати себе.

– Коли дитина, оточена свободою вибору – вчиться бути відповідальною за свої рішення.

– Коли дитина, оточена безпекою – вчиться довірі.

І така особистість є впевненою, гармонійною, цілісною, самодостатньою, щасливою, постійно прагнучою до самовдосконалення.

 За дошкільні роки батьки разом з дитиною зробили неймовірну кількість відкриттів, заново пізнали навколишній світ, разом дивувалися і замислювалися над невідомим, разом раділи і засмучувалися…

Тепер вам і вашій дитині належить дізнатися ще більше про все на світі, адже ваш малюк непомітно доріс до гордого звання «першокласник». У цьому році він піде в перший клас і у нього почнеться нова, повна пригод і нових можливостей життя. На явність у дитини наступних робочих навичок допоможе малюкові успішно освоювати шкільну програму, це:

 – вміння слухати інших;

– слідувати вказівкам дорослих;

– зосереджуватися на завданнях;

– виконувати завдання;

– обережно ставитись до дидактичного матеріалу;

– вміння проявляти повагу до чужої власності;

– готовність спробувати нове завдання;

– впевненість в своїх можливостях;

– вміння ставити запитання на з’ясування незрозумілого;

– не турбувати на заняттях оточуючих;

– наявність саме організованості.

Висновки, рекомендації:

Якщо більшість показників поки негативні, змініть методику роботи з дитиною:

– Перед заняттям з дитиною ретельно підготуйте робоче місце, при беріть все, що відволікає увагу дитини. Після закінчення разом з малюком приведіть все в порядок.

– Завдання давайте спокійним доброзичливим голосом; не повторюйте його більше двох разів.

– Попросіть дитину повторити завдання і пояснити, як вона його зрозуміла.

– Не заохочуйте нескінченні перепитування. Заохочуйте зосереджену наполегливу роботу.

– При вдалому виконанні завдання, запропонуйте зробити ще одне, і обов’язково підкресліть, що і його малюк виконає відмінно.

Однак не перестарайтеся: дошкільники швидко втомлюються.

(Рекомендації батькам по адаптації дитини до дитячого садка)

Процес переходу дитини з сім’ї в дитячий дошкільний заклад складний як для самого малюка, так і для батьків. Дитині належить пристосуватися до зовсім інших умов, ніж ті, до яких він звик у родині. А це зовсім не просто. Виникає необхідність подолання психологічних перешкод.

Як ми, батьки, можемо допомогти нашим дітям пристосуватися до нових умов:

1. Позитивно налаштуватися на дитячий сад.

Якщо ви вірите, що дитячий сад – найкраще місце на землі для вашої дитини, так саме буде вважати і ваша дитина, нехай поки на рівні внутрішніх почуттів. Якщо ви так не вважаєте, займіться аутотренінгом – візьміть листочок і напишіть відповіді на питання «Навіщо мені потрібен дитячий сад?» Все позитивне, що ви знаєте з цього приводу (наприклад, «У моєї дитини розшириться коло спілкування, а це дуже корисно для її розвитку»).

2. Частіше гуляйте з дитиною на дитячому майданчику, не поспішайте втручатися в будь-який конфлікт, дайте дитині можливість повчитися самій знайти вихід із ситуації, а собі – можливість пишатися за дитину: «Ось який молодець, так спритно забрав свою іграшку, значить, може постояти за своє майно!»
3. Ходіть з дитиною в гості і запрошуйте гостей до себе, бажано з дітьми різного віку. Вчіть дитину спілкуватися, разом грати, давати грати свої іграшки, просити чужі і т. п. Показуйте, як це треба робити.
4. Грайте з дитиною вдома в дитячий сад, починаючи від побутових процесів (годування, одягання, сон), до ігор та занять. Роль дитини може виконувати сама дитина або якась іграшка. «Ось як Саша акуратно їсть, як хлопці в дитячому садку», «Все діти спати лягли в свої ліжечка. Танечка теж спати ляже в своє ліжечко».
5. Обов’язково дотримуйтеся графіка адаптації, тобто режиму коротко-тривалого перебування дитини в дитячому садку, починаючи з 2-х годин. Дайте дитині можливість поступово звикнути до нових умов, до нових людей, до нових правил, до відсутності мами.
6. Щодня спілкуйтеся з вихователем, але не з метою випитати, хто штовхнув або хто відібрав іграшку у вашої дитини, а з метою з’ясувати, як вам скорегувати свої взаємини з малюком вдома, щоб він легше і швидше звикав до нових умов життя. Нехай вихователь стане вашим помічником у вихованні дитини.
7. Підтримуйте дитину в період адаптації, менше звертайте уваги на його примхи, даруєте йому своє тепло і любов. Постарайтеся не міняти нічого в житті дитини в цей період (не відривайте дитину від соски, груди – це краще зробити заздалегідь; не треба їхати надовго в гості, не запрошуйте до себе незнайомих вашій дитині людей). Бережіть нервову систему дитини!

Терпіння вам і оптимізму!

1. Проявляйте своє бажання і зацікавленість до вступу дитини в дитячий сад, переконуйте йому, що де дуже добре.
2. Введіть режим дня дитячого садка в режим дня вдома.
3. Особливо важко діти переносять розлуку з батьками, не залишайте дитину відразу на цілий день, спочатку нехай вона побуде в групі без вас 1-2 години, потім подовжуйте час розлуки, поступово доводячи її до цілого дня. Пам’ятайте, що на звикання до дитячого садка дитині потрібний певний час (від 2 до 5 тижнів). Розраховуйте свої сили, можливості і плани.

4. Прощаючись з дитиною, проявляйте послідовність і впевненість. Твердо скажіть малюкові, що ви залишаєте його тільки на кілька годин, що йому тут сподобається, що у нього є можливість подружитися з іншими дітьми, що Ви обов’язково прийдете за ним увечері.

5. Не затягуйте розставання з дитиною, дратуючи малюка своєю присутністю. Якщо у Вас є хоч найменші внутрішні коливання – дитина їх одразу вловить і спробує скористатися цим, і тоді піти буде ще важче. У більшості випадків відчайдушний плач дитини – це реакція малюка на втрату влади над Вами.
6. Для того, щоб дитині легше було попрощатися з Вами, створіть з нею свій ритуал прощання – це нескладна система прощальних знаків: повітряний поцілунок, помах ручкою, дотик.
7. Стимулюйте спілкування дитини з однолітками. Дитина звикне тим швидше, чим більше відносин зможе побудувати з іншими дітьми і дорослими. Допоможіть дитині в цьому.
8. Розкрийте малюкові «секрети» можливих навичок спілкування з іншими дітьми: навчіть малюка знайомитися, звертатися до них по імені, просити, а не віднімати іграшки, пропонувати свої іграшки, свої послуги дітям.
9. Зустрітися самі з іншими батьками та їхніми дітьми. Запитуйте вдома дитину про Льоню, Сашу, Сергія, заохочуйте спілкування вашої дитини з дітьми. Чим краще будуть ваші стосунки з вихователями, з іншими батьками та їхніми дітьми, тим простіше буде звикнути вашій дитині.
10. У присутності дитини уникайте критичних зауважень на адресу дитячого садка і його співробітників.

11. У період адаптації емоційно підгримуйте малюка Тепер ви проводите з ним менше часу, компенсуйте це якістю спілкування: частіше обіймайте дитину, весь час пояснюйте йому, що він для вас, як і колись, дорогий і любимий. Говоріть малюкові: «Я знаю, що ти сумуєш без мене, що тобі буває страшно. Коли щось нове, завжди спочатку страшно, а потім звикаєш і стає цікаво. Ти молодець, ти сміливий, я пишаюся тобою, у тебе все вийде!».

12. На початку відвідування дитиною дитячого садка постарайтеся створити для неї спокійний, безконфліктний клімат у сім’ї. Не збільшуйте, а зменшуйте навантаження на нервову систему малюка.

Якщо вам потрібна допомога, психолог дитячого садка чекає вас на консультацію.