Психічне здоров’я дитини – стан душевного благополуччя, емоційного комфорту, впевненості у своєму майбутньому, яке пов’язане з відчуттям захищеності свого «Я». Для дитини, для її психічного здоров’я, надзвичайно важливо бути прийнятою, захищеною близькими дорослими, знати, що її люблять.

Приймати дитину – значить бачити її індивідуальність і несхожість з іншими, надати їй право бути такою, якою вона є.

Батькам іноді дуже важко утриматись від емоційних зауважень на адресу малюка, коли він проявляє себе не так, як їм би хотілося. Більшість батьків вважають, що саме в цьому і полягає виховання.

Але давайте поміркуємо, як це впливає на душевне благополуччя дитини:

1. Зауваження, обсмикування, принизливі репліки практично ніколи не сприймаються дітьми як справедливими і часто викликають у малюка почуття протесту, образи, незгоди.
2. Оцінювання дитини з боку дорослого визначає розвиток її власної самооцінки: як батьки оцінюють дитину, так вона починає оцінювати саму себе, і з рештою, такою і стає.
3. Негативно сприймаючи ті чи інші прояви малюка, батьки якби говорять: «Коли ти так робиш, ти мені не подобаєшся. Роби ось так, і я буду тобою задоволена, буду тебе любити».

Прийняття дитини – це демонстрація малюку своєї безумовної любові: «Я люблю тебе, тому що ти є». Прийняття не виключає можливості негативного оцінювання окремих вчинків дитини, але  важливо, щоб оцінку малюк одержував від люблячих, приймаючих його батьків: «Я знаю, що ти гарний, і мені шкода, що ти поводився погано». На ці слова дитина відгукнеться переживанням невідповідності між зробленим вчинком і своєю позитивною самооцінкою.

Друга важлива складова батьківських стосунків є незалежність дитини, точніше – надання їй розумної волі і самостійності.

Дослідження показують, що на розвиток особистості дитини, на її емоційний комфорт  несприятливо впливає як надмірний контроль з боку батьків, так і вседозволеність. В обох випадках результатом стає формування слабкого «Я». При надмірній опіці дитина не учиться приймати самостійні рішення і розраховувати на власні ресурси,. При уседозволеності дитина не вміє співвідносити свої бажання і дії з вимогами ситуації, не здатна нести відповідальність за них. Все це негативно впливає на  формування у дитини почуття захищеності, впевненості у своїх силах, можливостях.

Незалежність дитини, її відносна автономність проявляється в сім’ї через наявність права у малюка на власну точку зору, що відрізняється від дорослої, вибір вчинків, друзів, ігор, занять. Така позиція допомагає дитині усвідомлювати можливі наслідки своїх дій і бути готовою до їх прийняття.

Тому перше і головне, що можуть зробити батьки для своєї дитини, для укріплення її психічного здоров’я  – це любити її і допомагати їй шукати і знаходити себе.

Ми живемо в XXI столітті, і якщо вже нам нікуди не дітися від науково- технічного прогресу, давайте поговоримо про вплив сучасної техніки на здоров’я людини, а особливо на організм дитини.

Батькам потрібно знати: як впливає комп’ютер па дитячий організм і скільки часу дитина може проводити за монітором без шкоди для здоров’я.

Існує декілька основних шкідливих факторів:

Навантаження на зір.

Тривала робота за комп’ютером призводить до зорової перевтоми, що, в свою чергу, може призвести до зниження гостроти зору.

Дитина старшого дошкільного віку може проводити за комп’ютером не більше 10-25 хв., після чого необхідно зробити перерву і невелику гімнастику для очей.

Обмежена поза.

Сидячи за комп’ютером, дитина дивиться з певної відстані на екран і одночасно тримає руки на клавіатурі, на інших пристроях керівництва комп’ютером. Це змушує її прийняти певне положення і не змінювати його до кінця гри.

Прослідкуйте, щоб кисті рук малюка знаходилися на рівні ліктів, а зап’ястя – на опорній планці. Також необхідно зберігати прямий кут (90 градусів) в області суглобів. Важливо, якомога більше різноманітити дозвілля дитини: між комп’ютерними іграми дитина повинна грати в рухливі ігри, гуляти, займатися спортом.

Не дозволяйте малюкові їсти за комп’ютером: ця шкідлива у всіх сенсах звичка може залишитися на все життя.

Навантаження на дитячу психіку.

Комп’ютер вимагає не меншої зосередженості, ніж водіння автомобіля. Цікаві ігри вимагають величезної напруги, якої практично не буває в звичайних умовах.         *

Психічне навантаження можна зменшити якщо під час ігор робити перерви, а також необхідно стежити за змістовною стороною ігор: найлегше для дитячого сприйняття статичне, велике кольорове зображення в супроводі звуку. Гірше для психіки і для очей дитини сприймання малювання на комп’ютері, ігри, під час яких зображення рухається на високій швидкості і має дрібні елементи.

Перевтому і напругу дитячого організму після таких тривалих ігор зняти дуже нелегко. Тому:

1. Слідкуйте за змістовною стороною ігор і програм.
2. Після занять бажано вмити дитину прохолодною водою.

Дошкільний вік прийнято вважати періодом яскравого самовираження, прояву творчих можливостей.

Чому так важливо, допомагати малюкові з раннього віку, виявляти і розвивати свої творчі здібності?

По-перше, творча діяльність стимулює розвиток індивідуальності дитини, дає можливість самовираження.

По-друге, творчі здібності допомагають людині пристосуватися швидко до мінливого сучасного світу, а також дають можливість самому активно змінювати цей світ.

Більшість дослідників вважають, що без гармонії в родині дитина не зможе розкрити і розвинути свої таланти.

Умови для творчого самовираження і розвитку дитини:

1. Заохочуйте самостійність дитини в думках і поведінці, не заважайте бажанням дитини зробити щось по-своєму (звичайно, якщо це не завдає шкоди йому або оточуючим).
2. Надавайте дітям можливість активно задавати питання, оточіть їх новими враженнями, різноманітними предметами.
3. Поважайте точку зору малюка, якою б «безглуздою» і «неправильною» вона не здавалася вам, не пригнічуйте її своєю «правильною» точкою зору.
4. Не смійтеся і не критикуйте роботи малюка, намагайтеся дотримуватися безоцінного ставлення до дитячої творчості.
5. Пропонуйте дітям створити більше малюнків, словесних і звукових, тактильних і смакових образів, цікавих рухів та інших спонтанних творчих проявів.

Наприклад:

1. Пропонуйте дітям незвичайні сюжети для малювання, ліплення, аплікації, сюжетної гри, такі як: «Небачений звір», «Міст через вогняну річку», «Будинок для розумних собак», «Там, де я ніколи не був», «Придумай найсмішніше» і т.д.
2. Запитайте у сина або дочки, що буде якщо:

– все люди раптом стануть маленькими, як сонечка, а предмети залишаться такими ж, як були?

– всі машини раптом стануть рухатися задом наперед?

– на світлофорі запалюється фіолетовий колір?

– всі дерева стануть – шоколадними?

Творіть і грайте разом з дітьми – не як керівник, а як рядовий учасник творчого процесу. Підтримуйте в процесі взаємодії позитивний настрій у дитини, його активність, зосередженість, віру в свої сили.

Витоки волі починають формуватися з розвитку у дитини самосвідомості та довільної регуляції поведінки: рівень довільності визначає, наскільки дитина може керувати своїми діями, досягати мети, не зупинятися на півшляху, повертатися до розпочатої справи, навіть якщо її відволікають.

Головною умовою виховання довільної поведінки є формування у дитини свідомого ставлення до своїх дій.

Що потрібно робити, щоб дошкільник навчився свідомо приймати рішення та відповідати за наслідки своїх дій?

1. Даємо право дитині самій обирати, як діяти. При цьому обов’язково обговорюємо наслідки даних вчинків. Наприклад: «Ти хочеш розібрати машинку? Гаразд, вона твоя, ти можеш робити з нею, що хочеш, але тільки враховуй, що потім вона може не зібратися, і ти опинишся без машинки. Вирішуй сам». Таким чином, ми показуємо дитині її можливості в даній ситуації.
2. Даємо можливість проявляти самостійність. Дитина повинна мати певну область життя, де вона зможе сама приймати рішення і сама нести відповідальність за наслідки своїх дій. Наприклад: малюк може сам вирішувати коли він буде дивитися мультфільм, а коли складати іграшки, але батьки повинні обумовити з ним крайній строк: не пізніше якого йому треба це зробити.
3. Плануємо разом з дитиною спільні справи. Наприклад: «Машенька, давай вирішимо, коли ми будемо вчити вірш?». В такому випадку, дитина буде прагнути виконати прийняте рішення, оскільки буде відчувати його як своє.
4. Граємо разом з дітьми в ігри з правилами. Дитина також вчиться самостійно приймати рішення під час ігор. Особливо корисні ігри з правилами: настільні ігри з фішками, шашки, шахи, рухливі ігри. Дані гри – це своєрідний простір вільних дій, де можна випробувати різні варіанти своєї поведінки.
5. Підтримуємо в дитині прагнення виконувати режим дня. Виконання режиму дня привчає дитину бути самостійною, допомагає їй самоорганізуватися. Звичка до певного режиму структурує життя малюка, дозволяє йому до кінця дошкільного віку почати вчитися планувати свій час. Якщо режим дня відсутній, батькам доводиться постійно витрачати сили на «організацію» дитини, постійно «стояти» над нею і вимагати, щоб вона виконувала ту чи іншу дію.

Отже, більше довіри, більше самостійності і заохочення – ці нескладні правила допоможуть дитині навчитися свідомо підходити до своїх вчинків. Вона повинна відчувати, що її справи, вчинки дійсно потрібні і важливі для оточуючих її людей.

Гнів є сильною та суперечливою емоцією. У дітей дошкільного віку гнів виникає як реакція протесту на ситуацію, яка її не влаштовує, тому дитина прагне її змінити.

Під час прояву гніву малюк може битися, кусатися, капризувати, ображати інших. Зазвичай дорослі закликають дитину взагалі ніколи не сердитися та жодним чином не висловлювати своїх переживань. Але, якщо постійно довгий час гнів стримувати, то напруга починає накопичуватися через це можуть виникати м’язові спазми, дитина стає неуважною, плаксивою, роздратованою.

Завдання дорослих: навчити малюка виражати свої почуття адекватно та цивілізовано.

Як перевести гнів дитини в мирне русло?

1. Озвучуємо стан дитини.

Якщо дитина нащось помітно розсердилася, то батькам важливо спочатку сказати, що вони бачать стан сина (доньки). Наприклад: «На мою думку, ти гніваєшся на брата», «Я бачу, що ти сумний – напевно, щось трапилося. І я хочу тобі допомогти».

Таким чином, дорослі допомагають дитині зрозуміти своє почуття та позбавитись почуття провини, за те, що з нею відбувається щось, що не подобається батькам.

2. Приєднуємось до почуттів дитини.

Таким чином батьки з одного боку демонструють дитині свою готовність її вислухати та підтримати, а з іншого – розширюють уявлення дитини про те, що конкретно зачепило та спровокувало гнів. Наприклад: «Відчуваю ти такий злий. Так, дуже прикро, коли брат не хоче с тобою будувати свою фортецю».

3. Допомагаємо дитині виразити гнів адекватно.

Щоб звільнитися від гніву важливо, щоб відбулася реальна дія. Можливо запропонувати дитині певні звуки або рухом виявити злість, яку вона переживає в даний момент. Це може бути: крик, гарчання, тупотіння ногами, кидання м’яким кубиком об стінку. Наприклад: «Зараз я тобі пропоную швидко потупотіти ногами, щоб злість зникла».

4. Обговорюємо те, що відбулося.

Після того, як дитина втішалася, необхідно в спокійному тоні обговорити, що насправді її так роздратувало і знайти інші способи задовольнити дані потреби малюка. Наприклад: «Коли брат будує фортецю, ти можеш взяти інший конструктор і поруч з братом побудувати свою будівлю».

Якщо такої схеми дотримуватися постійно, то дитина навчиться справлятися з гнівом. Вона також буде розуміти, що з нею відбувається та зуміє поясніти це іншим.

Можна і навіть потрібно! Інакше дитині буде здаватися, що вона для вас порожнє місце. А коли у дітей складається враження, що їх не помічають, вони починають поводитися демонстративно, робити зло, нариватися на скандали – таким чином намагатися викликати у дорослих будь які емоції, нехай навіть негативні.

На жаль, батьки набагато частіше діляться з оточуючими ні радістю, а засмученнями з приводу своїх дітей.

Які теми найчастіше зустрічаються в розмовах матерів з рідними та близькими?

– Дитячі хвороби, капризи, якісь невдачі і переживання матерів через ті невдачі… А деякі жінки взагалі зводять жалоби на дитину в виховний принцип: мовляв, нехай сину або дочці буде соромно, що я розповідаю стороннім про її неподобства!

Однак ефект від таких розмов частіш за все буває прямо протилежним того, на який сподівається мама. Дитина не тільки не вгамовується, а й починає бешкетувати ще більше. І в цьому немає ніякого парадоксу. Публічне приниження озлобляє людину, та й сам факт оприлюднення недоліків придає їм додаткову вагу.

Якщо батьки вважають за необхідним обговорювати з іншими недоліки своєї дитини, це означає, недоліки дуже серйозні! І якщо навіть дорослі не можуть з ними впоратися, то дитині і тим паче з цим не впоратися! В результаті хлопчик чи дівчинка виписують собі уявну індульгенцію, від чого їх поведінка тільки погіршується.

Задайте собі питання: що ви хочете в дитині розвинути?

Якщо комплекс неповноцінності або стійкий негативізм до зауважень дорослих – тоді можете голосно обговорювати по телефону підвищену сором’язливість, страхи, некерованість чи погані оцінки свого чада.

Якщо ж вам хочеться, навпаки, підвищити у дитини її самооцінку, сприяти подоланню дитячих труднощів – допоможіть дитині зліпити позитивний привабливий образ її «я». «Призначте» її хорошою.

Частіше згадуйте при ній про її досягнення. Нехай навіть маленькі. Вказуйте (так, щоб дитина чула!) на її сильні сторони. Наприклад, поменше нарікайте з приводу невгамовної активності сина, на його неуважність і побільше розповідайте, яким він може бути акуратним, добрим, самостійним.

І. Я. Медвєдєва у своїй «Книзі для важких батьків», порівнює дитину з будинком, в якому, безліч вікон. Яку властивість будеш викликати – така і з’явиться.

Не втомлюйтеся викликати в дітях добро і не будіть погане!

Навчити дитину аналізувати, порівнювати, узагальнювати, знаходити найпростіші закономірності, міркувати, робити найпростіші умовиводи – це значить, в більшої ступені підготувати її до успішного  навчання у школі.

Пропонуємо вам ряд ігор, завдань, які допоможуть сформувати дані навички у вашої дитини.

1. Гра «Я знаю»: Запропонуйте дитині назвати якомога більше предметів або явищ, які можна об’єднати одним словом. Наприклад: «Я знаю такі міста….., Я знаю такий одяг…, Я знаю такий посуд…». 
2. Гра на встановлення причино-наслідкових зав’язків: Запропонуйте дитині певну подію (Наприклад: Маринка послизнулась і…), запросити придумати якомога більше наслідків названої події (упала на землю, випустила вазу із рук і вона розбилась, ударила Петрика ліктем…).
3. Завдання на встановлення логічної послідовності подій: Разом з дитиною спробуйте переказувати мультфільм або улюблені казки за планом: З чого все почалось і чому? Як розвивалися події? Чим все закінчилось? До віршів, маленьких оповідань придумуйте назви, які б висловлювали головну ідею цих творів.
4. Завдання на вміння міркувати:

Запропонуйте дитині поміркувати над наступними питаннями:

– Що трапиться якщо: годинники зупиняться, телевізор зламається, якщо розрізати намисто?

– Чим схожі і чим відрізняються: листопад і грудень, огірок і помідор, шафа і стілець, лисиця і собака.

– Які неголовні (другорядні) герої казок тобі подобаються (не подобаються)? Чому?

Наприклад: батько в казці «Дванадцять місяців», Хресна в казці «Попелюшка», Дід і баба в казці «Колобок».

– Які зимові явища ти міг б помітити, якби став розміром з мураху, (велетня)?

Аналогічні завдання можна самим батькам придумувати для дитини.

Пам’ятайте, що формальні знання: уміння читати, писати, рахувати – менш важливі для успішного шкільного старту, ніж уміння думати. Тому під час підготовки до школи основну увагу звертайте на розвиток інтелектуальних умінь.

Психологічний порадник

У житті кожної людини сім’я займає особливе місце. У родині, регулюються відносини дитини до навколишнього світу, в сім’ї малюк отримує перший досвід моральних норм поведінки.

Якщо батьки виховують дитину тільки добротою, постійно виконуючи всі її вимоги, запити, капризи, тоді в родині виросте безвідповідальна, безвольна дитина, вона буде проявляти неповагу до інших людей і само закохуватися.

Якщо батьки виховують дитину тільки строгістю, постійно вимагають  від неї щось виконувати, контролюють кожен її крок, при тому проявляють незадоволеність і підозрілість, в такій сім’ї виросте дитина, рисами якої  будуть лицемірство, підозрілість, грубість, агресивність, не дисциплінованість.

Якщо в сім’ї панує довіра, доброзичливість, щира турбота, дбайливе ставлення один до одного, взаємодопомога, то в такій атмосфері у дитини розвивається здатність до позитивної  взаємодії з навколишнім світом. Малюк  засвоює особливості спілкування в природних для себе умовах. І навіть якщо дитина виявляється в конфліктній ситуації, то їй легше впоратися з нею, тому що  малюк  налаштований конструктивно.

Таким чином, приклад батьків є тим провідним інструментом, який формує у дитини  соціально – значущі цінності і установки, сприяє її позитивної соціалізації.

Виховуючи своїм прикладом, батьки повинні  пам’ятати:

– Коли дитина, оточена очікуванням – вона вчиться бути терплячою.

– Коли дитина, оточена чесністю – вчиться бути справедливою.

– Коли дитина, оточена схваленням – вчиться поважати себе.

– Коли дитина, оточена свободою вибору – вчиться бути відповідальною за свої рішення.

– Коли дитина, оточена безпекою – вчиться довірі.

І така особистість є впевненою, гармонійною, цілісною, самодостатньою, щасливою, постійно прагнучою до самовдосконалення.

 За дошкільні роки батьки разом з дитиною зробили неймовірну кількість відкриттів, заново пізнали навколишній світ, разом дивувалися і замислювалися над невідомим, разом раділи і засмучувалися…

Тепер вам і вашій дитині належить дізнатися ще більше про все на світі, адже ваш малюк непомітно доріс до гордого звання «першокласник». У цьому році він піде в перший клас і у нього почнеться нова, повна пригод і нових можливостей життя. На явність у дитини наступних робочих навичок допоможе малюкові успішно освоювати шкільну програму, це:

 – вміння слухати інших;

– слідувати вказівкам дорослих;

– зосереджуватися на завданнях;

– виконувати завдання;

– обережно ставитись до дидактичного матеріалу;

– вміння проявляти повагу до чужої власності;

– готовність спробувати нове завдання;

– впевненість в своїх можливостях;

– вміння ставити запитання на з’ясування незрозумілого;

– не турбувати на заняттях оточуючих;

– наявність саме організованості.

Висновки, рекомендації:

Якщо більшість показників поки негативні, змініть методику роботи з дитиною:

– Перед заняттям з дитиною ретельно підготуйте робоче місце, при беріть все, що відволікає увагу дитини. Після закінчення разом з малюком приведіть все в порядок.

– Завдання давайте спокійним доброзичливим голосом; не повторюйте його більше двох разів.

– Попросіть дитину повторити завдання і пояснити, як вона його зрозуміла.

– Не заохочуйте нескінченні перепитування. Заохочуйте зосереджену наполегливу роботу.

– При вдалому виконанні завдання, запропонуйте зробити ще одне, і обов’язково підкресліть, що і його малюк виконає відмінно.

Однак не перестарайтеся: дошкільники швидко втомлюються.