Імунну систему називають щитом усього організму, оскільки саме від неї залежить, як часто людина хворіє та наскільки потужні її захисні клітини в боротьбі з вірусними й бактеріальними атаками. Тому кожен намагається зміцнити свою невидиму «захисну оболонку». Одним із найдієвіших, а також простих і дешевих способів підвищення імунітету є точковий масаж за методикою професора Алли Уманської. Учені встановили, що на людському тілі міститься понад тисячу біоактивних точок, які відповідають за роботу різних органів і систем нашого тіла й тісно пов’язані через нервові закінчення з мозковим центром.

ДЕВЯТЬ НАЙГОЛОВНІШИХ ТОЧОК

Автор методики «Щит від усіх хвороб» Алла Уманська проаналізувала найважливіші 32 точки, з яких обрала 9 фундаментальних. За їх допомогою можна підвищити працездатність імунної системи. Ці 9 точок є своєрідними кнопками пульта, натискання на які приводить у дію найважливіші органи нашого тіла: серце, легені, мозок, печінку, шлунок. Тому точковий масаж Уманської — це не просто звичайна косметична чи медична процедура, це профілактика захворювань і недуг, в основі якої лежить стимуляція біоактивних зон, викид у кров інтерферонів, секреторних антитіл та імуноглобулінів, що підсилюють неспецифічний захист організму.
Точковий масаж за методикою професора Уманської має кілька правил.
– Натискання на певні точки здійснюється в суворій послідовності.
– Процедуру починають робити з першої точки, а закінчують — 9-ю.
– Масаж роблять вгвинчувальними рухами. Подушечками пальців натискають на точку 9 разів за годинниковою і стільки ж проти годинникової стрілки.
– Точки 3, 4, 6, 8 є парними, тобто розташовані симетрично з правого й лівого боку голови, тож на них потрібно впливати одночасно.
– Зона номер 2 — найчутливіша, тому сила натиску має бути мінімальною.
– Точку, що міститься в зоні грудної клітки, слід масажувати 4 пальцями одночасно.
– Точку 3 рекомендують притискати акуратно, оскільки в цьому місці міститься сонна артерія, від роботи якої залежить нормальний кровообіг.
– Масаж точки 4 проводиться не силою натиску, а погладжуванням зверху донизу.
Точковий масаж за рекомендаціями автора роблять кінчиками великого, вказівного та середнього пальців. Ефективність масажу залежить від кількості сеансів. Для профілактики захворювань радять робити такий масаж тричі на день. Він займає всього 1-2 хвилини.

РОЗТАШУВАННЯ ТОЧОК ДЛЯ ЕФЕКТИВНОЇ ПРОЦЕДУРИ

Алла Олексіївна Уманська, розробляючи власну техніку точкового масажу, досить добре й детально описала розташування потрібних точок, силу натиску на них та орган, який із ними пов’язаний. Так, перша точка – це органи дихальної системи: бронхи, легені, а також головний орган – серце. Впливаючи на точку, можна поліпшити кровообіг, збільшити доступ кисню до цих органів. Ставимо 4 пальці нижче яремної ямки. У ділянці мізинця й буде перша точка.
Друга точка – відповідає за захист організму від інфекційних захворювань. Вона відіграє важливу роль у процесі формування та нормального функціонування імунної системи. Проте варто зазначити, що підніматися вище яремної западини не варто й сила натиску має бути мінімальною.
Третя точка розташована на шиї. Якщо розмістити вказівні пальці на поверхні шиї з двох боків кадика, то відчуємо биття пульсу. Піднімаємося на 1 сантиметр угору – це і є третя точка. Масаж у цій зоні має бути акуратним, щоб не притиснути сонну артерію. Він регулює роботу щитоподібної залози, зменшує захриплість.
Четверта точка відповідає за функціональність кровоносних судин, діафрагми. Легке натиснення в ділянці 1—5 шийних хребців задньо-бокового відділу шиї знімає головний біль, зменшує ймовірність захворювання на фарингіт.
П’ята точка розташована в зоні сьомого шийного й першого грудного відростка хребця. Тут перетинаються нервові закінчення, тому масаж рекомендують проводити ніжно, легко погладжуючи й притискуючи шкіру. Вплив на цю точку дає змогу відкоригувати роботу серця й легенів, нормалізує вегетосудинний тонус.
Шоста точка відповідає за роботу ендокринних залоз, вироблення інтерферону, антивірусних компонентів. Вона розташована по краях крил носа. Щоденне масажування цієї зони поліпшує слух, прискорює розвиток мовлення в дітей.
Сьома точка впливає на лобові відділення мозку й відповідає за кровопостачання сірих клітин. Розташована трохи нижче росту брів. Якщо регулярно натискати подушечками вказівного пальця на сьому точку, можна позбутися головного та очного болю, поліпшити пам’ять і увагу.
Восьма точка – це ділянка вуха, хрящовий виступ на зовнішньому вусі. Масаж цієї зони зменшує біль у вухах, горлі, тренує роботу вестибулярного апарату, знімає запалення гайморових пазух.
Дев’ята точка міститься на кисті руки, там, де лінія згину переходить у долоню. Масаж на цій ділянці спрямований на загальне зміцнення всього організму. Ця точка є свого роду підсилювачем усіх 8 вказаних вище.
Масаж за методикою Уманської нормалізує роботу життєво важливих органів, підвищуючи захисні функції організму. Найчастіше такий масаж приписують дітям і людям, чия професія пов’язана із розумовою працею. Він дуже ефективний у період вірусних епідемій.

За волоссям дитини слід ретельно доглядати, інакше воно почне випадати, розшаровуватися, що негативно вплине на його подальший ріст.

 Пам’ятка

для батьків дошкільників щодо догляду за волоссям дитини

• У дітей шкіра голови більш чутлива, ніж у дорослих, тому мити її потрібно не рідше, ніж раз на два дні.
• При виборі шампуню слід надати перевагу м’яким засобам для миття волосся з нейтральним рН, що не подразнюють шкіру.
• Не можна мити голову милом. З’єднуючись із солями води та секретом сальних залоз, мило утворює нерозчинні часточки, що залишаються на шкірі. До того ж використання мила посилює виділення секрету сальних залоз, спричинює порушення дихання та кровообігу у волосистій частині голови.
• Ополіскування відварами ромашки, липи, корення аїру, шавлії, евкаліпту, кропиви роблять волосся пухнастим і блискучим. Окрім того, ромашка надає волоссю яскраво-золотистого відтінку.
• Не потрібно розчісувати мокре волосся.
• Необхідно ретельно висушувати волосся перед сном. Дитині не можна лягати спати з мокрим волоссям, оскільки це може призвести до отиту чи запалення трійчастого нерва.
• Не рекомендується плести тугі косички чи туго стягувати волосся в хвіст. Такі зачіски можуть спровокувати появу залисини чи витончення волосся.
• При потраплянні на волосся фарби, клею, пластиліну, жувальної гумки слід видалити їх за допомогою гребінця та рослинної олії.
• Улітку слід надягати на голову дитини панамку чи кепку.

Кожному медичному працівникові заповіддю є принцип «Не зашкодь!». Батьки ж у своїй безмежній турботі інколи не усвідомлюють тих проблем, з якими може стикнутися дитина, якщо надмірно та без участі лікаря її лікувати. Однією з поширених проблем домашнього самолікування є призначення дитині антибіотиків у разі звичайної застуди. Що саме слід знати про антибіотики?

Антибіотики виробляються мікроорганізмами, рослинами, тваринами у процесі метаболізму, а також синтетично. Вони вбивають мікроорганізми або порушують їх ріст і розмноження, цим нівелюючи поширення мікроорганізмів в організмі.

Антибіотики використовують при лікуванні бактеріальних інфекцій, зокрема внутрішньолікарняних, при лікуванні туберкульозу, онкологічних захворювань, хірургічних інфекцій, при трансплантаціях органів, виходжуванні новонароджених тощо.

Антибіотики мають виразну лікувальну дію та зазвичай при правильному застосуванні добре переносяться, однак є й винятки. Наведемо найпоширеніші помилки батьків, які призводять до погіршення стану здоров’я дитини через антибіотики:

• самостійне призначення антибіотиків дитині у разі, коли погіршення почуття дитини не пов’язане з мікробними штамами (без знання діагнозу або при вірусних захворюваннях, при поширених симптомах застуди);
• неправильний вибір антибіотиків;
• неправильне дозування антибіотиків;
• передчасне припинення приймання антибіотиків у разі появи перших ознак поліпшення стану дитини.

Самостійне призначення дитині антибіотиків без знання того, яким насправді є діагноз, — не надто розсудливий крок з боку бать­ків. Адже насправді антибіотик може бути безсилим проти багатьох хвороб, зокрема вірусного походження. Проте свою знищувальну дію він спрямує проти корисних мікроорганізмів людини, що може спричинити дисбіоз. І навіть у разі мікробного походження захворювання батьки можуть непра­вильно визначити, який саме потрібен антибіотик та як саме його слід приймати дитині.

Таке неправильне призначення антибіотика, відсутність або недотри­мання рекомендацій лікаря/інструкції щодо прийому препарату може при­звести до появи стійкості до антибіотика, через що, коли він справді буде потрібен, він не буде ефективним. Крім того, передозування антибіотика може спричинити появу негативних побічних реакцій.

Через те, що віруси не є клітинними організмами, антибіотики проти них безсилі. Тому антибіотики неефективні при лікуванні вірусних захворювань — грипу, гепатитів А, В і С, вітряної віспи, герпесу, краснухи, кору тощо

Передчасне припинення прийому препарату може призвести до того, що штам мікроорганізмів не буде знищено остаточно. А це призведе до появи стійкості у цих мікроорганізмів до певного антибіотика.

Резистентні штами мікроорганізмів (стійкі до лікарського засобу) можуть передаватися від людини до людини, від тварини до тварини, а також вони потрапляють у навколишнє середовище. Отже, якщо зараження відбулося через мікроби, що мають резистентність до певних антибіотиків, у мікробів-збудників вона зберігатиметься.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! До резистентності мікробів до антибіотиків часто призводить нерегульоване застосування цих препаратів, зокрема з профілактичною метою.

За таких умов у мікроорганізмах з’являються нові механізми обміну речовин, змінюється структура клітинної стінки, рибосом, виробляються ферменти, що руйнують антибіотики, після чого ті швидко виводяться з клітини.

З економікою дитина стикається постійно:

– коли йде з мамою до магазину, де просить купити бажану іграшку;

– коли з татом в банку вносить плату за квартиру, газ і світло;

– коли бабуся з дідусем дарують онуку на день народження гроші…

У зв’язку з цим батькам слід давати дитині початкові знання про економіку вже на етапі дошкільного дитинства, про такі економічні поняття, як гроші, бюджет сім’ї, потреби і можливості, накопичення, банк, зарплата і т. д.

Мета цих знань – не тільки розширити економічний кругозір дитини, а й дати уявлення про такі економічні якості, як: працьовитість, ощадливість, хазяйновитість, економність.

Це дасть більше шансів батькам виховати успішну людину, що володіє не тільки матеріальними, але й духовними цінностями.

Рекомендації батькам з економічного виховання дітей в сім’ї:

1. Не приховуйте від дитини, яким способом заробляються сімейні гроші і на що витрачаються..
2. Пояснюйте дитині, який вид діяльності який прибуток приносить.
3. Просіть дитину купити до обіду продукти на певну суму в Вашій присутності або зробіть це самі. Порівняйте, у кого і чому це вийшло краще.
4. Якщо Ви вирішили давати дитині гроші на невеликі витрати, то намагайтеся, щоб на іграшки малюк збирав гроші сам, відкладаючи бажану покупку на якийсь час.
5. Не перетворюйте гроші в спосіб покарання або заохочення.
6. Переконуйте дитину, що ніщо не дається даром: треба потрудитися, щоб заробити гроші.
7. Навчайте дітей розуміти різницю між бажаннями і потребами. Вони повинні вміти порівнювати бажання з можливостями сім’ї і навчитися отримувати бажане ціною власних зусиль.
8. Читайте і обговорюйте з дітьми дитячу літературу економічної спрямованості.

В якості батьків нам доводиться стикатись з новими завданнями і перешкодами. Ми шукаємо відповіді на питання: чому потрібно лягати спати не пізніше визначеного для дітей часу, як поратися з істериками, постійними “хочу”, “дай”.

Батьківська мрія – виростити виховану та добру дитину, з відчуттям здорової самооцінки. На 50% виховання дітей залежить від миру у сім’ї. Діти наслідують батьків, вони для них приклад того, як слід поводитись у житті, як реагувати на оточуючу дійсність. Якщо мама і тато конфліктують, забуваючи про звичайне “дякую”, “будь ласка”, поважливе ставлення один до одного, то діти в такій сім’ї “візьмуть на озброєння” відповідну поведінку. І перш, ніж звинувачувати школу або коло друзів своєї дитини, варто поглянути на себе, спробувати критично оцінити власні дії.

Коли батьки закладають правильний фундамент взаєморозуміння, поваги та людяності, дитині набагато легше буде стати гарним батьком чи матір’ю, усвідомити себе потрібним.

В наших силах надавати таку необхідну малечі любов, довіру, захист, увагу, не виливати негативні емоції на незміцнілу дитячу психіку. Правило сприйняття дійсності “90%/10%” слід завжди мати на увазі. 10 відсотків – це реальні чинники, які вас дратують, 90 відсотків – лише ваша власна реакція на події. Негатив має бути визначений з урахуванням цих чинників. Ви самі працюєте над тим, щоб не давати негативним емоціям захопити думки і вчите дитину на власному прикладі.

Та одного правильного прикладу поведінки буває недостатньо. Вчені встановили, що діти вчаться життю у однолітків майже в тій самій мірі, що і у батьків. Діти беруть приклад з дорослих, коли справа стосується формальної поведінки. Наприклад, як правильно сидіти за столом під час їжі, як поводитись з літніми людьми. Крім того, очікувана батьками поведінка дітей може мати низку приємних заохочень.

А якщо питання стосується неформальної поведінки, то малюки воліють брати приклад з “авторитетних” однолітків у дворі, на вулиці. Тому в інтересах батьків не упустити те, що діти засвоюють під час спілкування з друзями, знайомими. І тут на допомогу прийде глибоке знання батьками потреб, інтересів, захоплень і переживань дитини.

Багатовікові спостереження та узагальнення окреслились в мудрі народні вислови, стали об’єктивною педагогічною правдою. “Добрий приклад кращий за сто слів” стане доречним, коли настанови йдуть в розріз з діями, “приклад ліпше, ніж наука” доводить важливість практичного втілення неписаних правил гігієни, особистої безпеки тощо, поряд з пунктами формальної теорії, “бурчання наскучить, приклад научить” вкаже на те, що ніякі моральні настанови не стануть психологічним фундаментом особистості, якщо батьки чинять протилежне.

Невід‘ємна риса людської природи – це схильність до наслідування. Малюки, зокрема дошкільнята та молодші школярі, прагнуть бути схожими на старших, всотують їх манеру спілкування, звички, не даючи оцінки діям.  Підлітки наслідують вибірково, і лише те, що варте їхньої уваги. Але відомо, що без фізичного та емоційного контакту з іншими, особистість дитини не формується. Дитині важливо, щоб її любили, щоб вона була важливою, найкращою для своїх батьків. І для цього потрібно лише декілька хвилин спілкування щодня, насичених щирою співучастю. Будьте з нею відверті, не забувайте хвалити, частіше робіть щось разом із нею. Любов до дитини виховує не лише дитину, але й вас. У народній педагогіці питання наслідування описано так: “які мама й татко, таке й ягнятко”, “з кривого дерева крива й тінь”. Батьки мають стати для дітей носіями позитивних емоцій і моральних цінностей.

Діти наслідують все: і як ставляться батьки один до одного, до своїх батьків (дідусів, бабусь), до гостей, сусідів. Можна бути впевненим, що коли мати і батько не миють руки перед їжею, лягають в постіль навіть не вмившись, не користуються носовою хусткою, не вживають ввічливих слів, то і діти не знатимуть іншого. Прогули роботи зі сторони батька не доведуть дитині, що треба добре вчитися, не пропускати заняття. Не слід сподіватись на те, що губка, вкинута в оцет, вбиратиме воду.

Діти також “вбирають” атмосферу оточення. Дехто вважає, що дитину потрібно вчити бути практичною, хитрою, вміти виживати, бути озброєною, що милосердя і доброта – основа для слабких. Проте, яку людину ми отримаємо, намагаючись її відгородити від економічних та соціальних негараздів таким чином? Сповнену агресії, не здатну співчувати, жорстоку. Неправильні орієнтири, культ речей, прагнення до накопичення не виправдають себе, стануть вироком як для дітей, так і для самих батьків.

У зв’язку з переходом України до ринкової економіки значно підвищуються вимоги до рівня економічної грамотності як дорослих, так і дітей. Саме тому надзвичайно важливим є формування нового покоління, якому властиво позитивне сприйняття економічної інформації, що стала невід’ємною частиною життя кожної людини.

Сучасний економічний стан нашого суспільства з особливою гостротою висуває проблему формування в людей бережливого ставлення до народного надбання, матеріальних цінностей, навчання економного, раціонального використання природних багатств.

Батьки прагнуть виховати із дітей справжніх господарів, у яких будуть спостерігатись такі риси характеру, як: ощадливість, працьовитість, чесність, раціональність. Тому обов’язково, починаючи з дошкільного дитинства, треба ознайомлювати дітей з економікою.

Ощадливість – показник загальної культури людини, який свідчить про вміння піклуватися про членів своєї родини, про себе, свій дім, село чи місто, про свою Батьківщину.

Не секрет, що сучасного дошкільника вже з перших років його життя оточує економічна сфера, наповнена складними економічними поняттями та процесами. Реклама на телебаченні, розмови політиків, купівля, продаж, розподіл сімейного бюджету – ось далеко не повний перелік того, із чим доводиться зустрічатися дошкільнику щодня. Сучасне життя дуже непередбачуване, але й цікаве своєю швидкозмінністю. Можливо, саме тому складні економічні процеси так приваблюють малюків та свої перші елементарні знання вони здобувають самостійно: із бесід з однолітками, перегляду телевізора, зі спостереження за батьками.

Поява принципово нових технологій, виникнення неіснуючих раніше професій, необхідність кілька разів у житті змінювати спеціальність – усе це сприяє зміні змісту освітніх умов і засобів економічного виховання вже на етапі дошкільного дитинства.

Спочатку здається, що проблема формування ощадливості в дітей дошкільного віку не викликає труднощів. Дорослі – і батьки, і вихователі – розуміють необхідність формування в дітей культури ставлення до одягу, взуття, іграшок, книжок, продуктів харчування та роблять певні кроки в цьому напрямі. Однак спостереження свідчать про факти байдужості, неохайності, несхильності дітей берегти свої речі, що виявляється, наприклад, у ламанні іграшок, псуванні одягу, книжок тощо.

З раннього віку діти споживають суспільні блага, але не завжди привчаються їх берегти: розкидають обгортки від цукерок та морозива, ламають гілки дерев, малюють на стінах, не вимикають вчасно світло в приміщенні, псують книжки. Однією з причин відсутності бережливого ставлення до речей є те, що дітям недостатньо наполегливо прищеплюються навички до порядку, догляду за своїми речами, їхньою чистотою, відповідальністю за них.

Дитина повинна зрозуміти, що завдяки ощадливості в її сім’ї може збільшитися достаток, тому що буде менше витрат на речі, електрику, воду тощо. Збережені кошти можна витрачати на такі потреби родини, як відпустка, розваги, придбання цінних речей тощо. Отже, недарма люди кажуть: “Ощадливість краще, ніж багатство”. Актуальність формування ощадливості зумовлюється потребою виховувати таку людину, яка буде господарем, здатним берегти те, що має.

Життєва компетентність, яка повинна бути спрямована на формування в дітей дошкільного віку ощадливості, передбачає вміння бережливо користуватися різними ресурсами – власними й суспільними, бути господарями, витрачати з розумом та примножувати те, що маємо. У цивілізованому суспільстві ощадливість цінується як одна із чеснот особистос­ті, і тому важливо формувати цю рису як внутрішню моральну потребу, що визначає спосіб життя людини.

Ощадливість – це моральна якість, що характеризує дбайливе ставлення людей до власності, матеріальних та духовних благ. Відомо два основні типи власності – приватна й суспільна. Із проблемами власності ми стикаємося що­денно впродовж усього життя. В основі численних конфліктів – від дріб’язкової сварки дітей через іграшку до світової війни – лежить невміння або небажання розмежувати «моє» і «чуже».

Актуальність цієї проблеми зростає відносно суспільної власності. Результатом невизначеності людьми поняття “наше” є безгосподарність.

Ощадливість повинна виявлятися не тільки до речей своєї сім’ї, але й інших людей, а особливо – до суспільних товарів та послуг. “Тому ніколи не дозволяйте дитині, – пише А. С. Макаренко, – недбало ставитися до речей на вулиці, в театрі, в парку”.

У роботах сучасних дослідників такі основні характеристики особистості, як ощадливість, економність, працелюбність, вважаються звичайним стилем, манерою поведінки й ставлення до предметного світу. Якщо їх своєчасно не сформувати, в поведінці дітей можуть проявитися негативні якості: недбальство, неохайність, байдужість до пошкоджених речей, книжок, іграшок, матеріалів до ігор та занять, розвинутися марнотратство.

Вивчаючи умови діяльності дошкільного навчального закладу, Н. Г. Грама виділяє головні функції, які сприяють вихованню економічної культури як дітей, так і співробітників. До них автор відносить:

• турботу про збереження будівель, будинків, майданчиків, надання їм ладу, участь у збільшенні наочних посібників та їхнє збереження; продовження часу використання іграшок та різного матеріалу;
• турботу про економне використання води, електроенергії;
• організацію господарсько-побутової, ручної, навчальної праці дітей та самообслуговування;
• турботу про охорону довкілля в місцях, які розташовані біля дошкільного навчального закладу (на вулиці, біля будинку), культуру поведінки;
• бережливе ставлення до іграшок, книжок, посібників через виконання конкретних завдань, що спонукають до самостійного дотримання встановлених у суспільстві правил;
• організацію діяльності в атмосфері доброзичливих взаємин, що виявляються в шанобливому ставленні до людей, тварин та рослин.

Оскільки будь-які ресурси завжди обмежені, бережливе ставлення до довкілля – головна умова задоволення потреб людей. Тож потрібно виховувати дитину так, щоб ощадливість стала її внутрішньою потребою, формувати людину- господаря. Привчаючи дітей до ощадливості, насамперед, треба дбати про те, щоб вони сприймали речі як суспільне надбання, багатство.

Виховання усвідомленого розуміння того, що речі треба берегти не тому, що дорослі будуть незадоволені, а тому, що будь-яка річ – результат праці багатьох людей і що ресурси для її виготовлення обмежені. Побут у сім’ї, у дошкільному навчальному закладі має давати приклади дбайливого став­лення дорослих до особистої та суспільної власності.

Формування бережливого ставлення до особистих речей – одягу, іграшок, книжок – має співвідноситися із формуванням бережливого ставлення до суспільних речей у дошкільному навчальному закладі (посуд, меблі, вода тощо), а також до речей і предметів довкілля (ліхтарі, квіти, дерева тощо).

Одним із важливіших шляхів формування бережливого ставлення до речей, з якими діти найчастіше стикаються, зокрема іграшок та книжок, є виховання інтересу до них, що, у свою чергу, потребує систематичного розширення змісту діяльності дітей (ігрової, трудової). Крім знань про правила поводження з іграшками, книжками, необхідно навчити дітей виконувати їхній дрібний ремонт, щоб можна було використовувати їх і надалі. Від дорослого залежить, як він зможе виокремити ці правила, пояснити їх та закріпити з дітьми. Кожна дитина повинна зрозуміти, що такі речі, як іграшки, книжки, належать не тільки їй, а всім дітям групи (“наші іграшки”, “наші книжки”, “ми їх повинні берегти”, “вони потрібні всім нам”). Також потрібно заохочувати дітей виявляти щедрість, бажання поділитися іграшками, книжками, солодощами.

Окремо потрібно виділити необхідність виховання бережливого ставлення до природи рідного краю. Діти повинні зрозуміти й дотримуватися правил поведінки в природі (не ламати гілки дерев та кущів, не смітити, не зривати квіти, не м’яти траву, не шуміти), залучатися разом із дорослими до практичної діяльності: допомагати наглядати за тваринами, годувати птахів, вирощувати квіти, овочі тощо.

Важливою проблемою сучасного суспільства є збереження чистоти рідного міста або селища. Тому дітей старшого дошкільного віку необхідно ознайомити з правилами поводження з побутовим сміттям як на вулиці, так і вдома. Формуючи в дітей уявлення про виробництво паперу, потрібно сприяти розвиткові усвідомлення ними необхідності його повторного використання. Розв’язання конкретних проблемних ситуацій допоможе навчити робити правильний вибір і приймати відповідні рішення.

Бережливе ставлення до особистих та суспільних речей має здійснюватися у зв’язку із формуванням таких якостей, як охайність, навички складати речі на своє місце; працелюбність (бажання та вміння полагодити поламані речі); розуміння того, що люди багато працюють, щоб створити речі, які потрібно берегти.

Світ навколо дитини – цікавий, незвичний, сповнений таємниць. Знайомство малюка з кожним об’єктом довкілля – це його власне «відкриття». Завдання ж дорослого – створити для цього оптимальні умови, тобто організувати навчально-пізнавальну й дослідницьку діяльність дошкільника. Пізнавальна діяльність дошкільників може носити і самостійний, і організований характер. У першому випадку пізнавальна діяльність здійснюється у формі самостійної діяльності, тобто такої, що виникає з власної пізнавальної погреби особистості і в якій вона самостійно добирає засоби і методи пізнання. У другому випадку пізнавальна діяльність виступає у формі навчально-пізнавальної діяльності, яка організується педагогом і здійснюється під його керівництвом. Самостійна і організована форми пізнавальної діяльності тісно пов’язані між собою, впливають одна на одну, зокрема, пізнавальні дії й операції, засвоєні в організованій навчально-пізнавальній діяльності, можуть бути перенесені в самостійну пізнавальну діяльність, а пізнавальний досвід, отриманий у процесі самостійної пізнавальної діяльності, може стати основою організованого навчання дошкільників.

Актуальною на даний момент є проблема підвищення пізнавальної активності дітей. Як зацікавити дитину, викликати в неї бажання вчитися, пізнавати, розмірковувати, робити висновки? Це питання хвилює і науковців, і методистів, і практиків, і батьків.

Феномен пізнавальної активності як один із важливіших чинників навчання постійно привертає увагу дослідників, адже особистість формується лише в процесі активної взаємодії з навколишнім світом. А взаємодія дитини з навколишнім світом виявляється в її діяльності. Під пізнавальною активністю психологи розуміють самостійну, ініціативну діяльність дитини, спрямовану на пізнання навколишньої дійсності (як прояв допитливості) й зумовлену необхідністю розв’язати завдання, що постають перед нею в конкретних життєвих ситуаціях.

Пізнавальна активність не є вродженою. Вона формується протягом усього свідомого життя людини. Соціальне середовище – умова, від якої залежить, чи перейде ця потенційна можливість у реальну дійсність.

Рівень розвитку пізнавальної активності зумовлюється індивідуально­психологічними особливостями та умовами виховання. З огляду на те, що саме пізнавальна активність є основою пізнавальної діяльності як умови успішного навчання.

Тож двома основними чинниками, які впливають на розвиток пізнавальної діяльності є:

природна дитяча допитливість;

стимулююча діяльність дорослого.

Джерелом дитячої допитливості є послідовний розвиток початкової потреби дитини в зовнішніх враженнях як специфічної людської потреби в новій інформації. Через нерівномірність психічного розвитку дітей дошкільного віку (тимчасові затримки і відхилення від вікової норми), відмінність в інтелектуальних здібностях та механізмах маємо значну варіативність розвитку їх пізнавальної активності.

Пізнавальна активність є природним проявом інтересу дитини до навколишнього світу й характеризується чіткими параметрами. Про інтереси дитини та інтенсивність її прагнення ознайомитися з певним предметом чи явищем свідчать:

увага й особлива зацікавленість;

емоційне ставлення – подив, стурбованість, сміх тощо;

дії, спрямовані на з’ясування будови та призначення предмета, – тут особливо важать якість та різноманітність обстежувальних дій, розмірковувальні паузи;

постійний потяг до цього об’єкта.

Сьогодні педагоги і психологи велику увагу приділяють проблемі активізації навчання. Адже дослідження свідчать про помітне зниження активності пізнання в дошкільників. А саме низький рівень допитливості й активності пізнавальних процесів зумовлює неуспішність дитини в навчанні. Тож дорослі мають знати: умови, які сприяють розвитку активної пізнавальної позиції дитини чи гальмують її; специфіку роботи з дітьми, що мають різний рівень розвитку пізнавальної активності; роль дорослого в процесі розвитку пізнавальної активності дітей.

Умовно можна виділити три рівня пізнавальної активності: високий; середній; низький.

Розвиток дітей з високим рівнем пізнавальної активності зазвичай не турбує ні батьків, ні педагогів. Адже такі діти гарно засвоюють нові знання, завжди активні, жваві і допитливі.

А от діти з середнім рівнем розвитку пізнавальної активності потребують більшої уваги дорослих. Насамперед для цих дітей дуже важливою є емоційна підтримка.

До прийомів емоційної активації зокрема, можна віднести: незвичайний початок занять – наприклад, прихід у гості до дітей казкового персонажа; музичний або віршований уривок як привітання (на музичне заняття діти входять під музичний супровід), ігровий прийом тощо; індивідуальне заохочення, похвала, позитивна оцінка.

Отже, стратегія педагога в роботі з дітьми середнього рівня розвитку пізнавальної активності – не лише допомогти їм включитися в діяльність, а й підтримувати позитивну емоційно-інтелектуальну атмосферу протягом усього заняття. Це дасть дитині змогу відчути радість, піднесення не лише під час сприймання завдання, а й у ході його виконання. Дитина захоче повторити й закріпити свої досягнення, навіть якщо це потребуватиме певних інтелектуально-вольових зусиль. А коли й наступні заняття справдять очікування дитини, це стане запорукою її поступового переходу на вищий рівень розвитку пізнавальної активності.

Працюючи з пасивними дітьми, слід ураховувати, що вони не можуть негайно включитися в роботу, оскільки їхня активність зростає поступово і повільно. Отже: не варто пропонувати їм завдань, які потребують швидкого переходу від одного виду діяльності до іншого; треба давати їм час на обмірковування відповіді; не бажано ставити їм під час відповіді несподівані, «каверзні» запитання; слід бути готовими до того, що після активної рухової діяльності ці діти досить повільно переключаються на розумову. Педагог має подбати про налагодження доброзичливих стосунків з такими дітьми, оскільки погрози, докори, негативні оцінки відразу пригнічують у них бажання щось пізнати, гасять стимул для подальшого зростання.

Основним прийомом, який найдоречніше застосовувати в роботі з пасивними дітьми, є так звані емоційні «погладжування», до яких можна віднести: звертання до дитини лише на ім’я; схвалення, добрий лагідний тон; акцент на позитив – замість погроз і наказів звернутися до дитини, скажімо, так: «Побачимо, що у вас вийде, якщо…».

Вирішальним чинником формування пізнавальної активності є спілкування дитини з дорослими – педагогом, батьками. При цьому вона засвоює способи керування своєю поведінкою, долає труднощі орієнтування в нових ситуаціях при розв’язанні нових завдань.

Умовою розвитку пізнавальної активності дитини, піднесення її на вищий рівень є практика, дослідницька діяльність. Найважливішим є факт успішного завершення пошукових дій. Організація пізнавальної діяльності має спиратися на вже розвинуті потреби, насамперед на потребу дитини в спілкуванні з дорослими, у схваленні ними її дій, учинків, суджень, думок.

Добре відомо, що розвиток творчого мислення забезпечується не відтворенням дитиною відомих зразків дій, а формуванням у неї здатності комбінувати, перегруповувати, розглядати щось із різних точок зору, вдаватися до асоціацій. Що багатші асоціації, то вільніше почувається малюк, виконуючи практичні завдання, і то вища його пізнавальна активність.