Здібності — індивідуально-психологічні особливості, які забезпечують легкість і швид­кість набуття знань, умінь і навичок, але не прирівнюються до них.

Здібність, яка не розвивається і яку людина перестає ви­користовувати на практиці, з часом втрачається. Тільки завдяки постійним вправам, пов’язаним із систематичними заняттями такими складними видами людської діяльності, як музика, технічна та художня творчість, математика, спорт тощо, особистість підтримує та розвиває в собі відпо­відні здібності.

Тому чим раніше батьки почнуть розвивати здібності дитини, тим більше в неї шансів на успіх у подальшій діяльності й самореалізації

Перші роки життя дітей — найблагодатніший час, коли батьки мають можливість виховувати, розвивати їх, готуючи до життя. Якщо не по­чинати це робити, коли дитина ще, як кажуть, лежить упоперек лавки, надолужити втрачене згодом буде майже неможливо. Саме в родині треба починати фор­мувати в своїх синах і доньках тріаду базисних якостей: моральність як повагу до інших людей та природи; відповідальність за свої вчинки та вольові якості, потрібні для досягнення своєї життєвої мети.

У родині, де створені умови, що випереджа­ють та стимулюють розвиток малюка, розши­рюються його можливості пізнавати навколиш­ній світ та проявляти себе у найрізноманітнішій діяльності.

Можливість розвивати дитину існує постійно. Важливо тільки правильно це робити.

СПОНУКАТИ ДО ТВОРЧОГО РОЗВ’ЯЗАННЯ БУДЕННИХ СИТУАЦІЙ

Кожна, навіть зовсім буденна, ситуація з жит­тя дитини — чудова нагода для розвитку її твор­чих, інтелектуальних здібностей. Батькам лише треба спрямувати малюка, підштовхнути його до са­мостійного відкриття. Для прикладу розглянемо кіль­ка ситуацій.

Ситуація 1

Маленька Світланка гра­ється м’ячиком. Раптом він за­котився під канапу, але мама не поспішає на допомогу, спостерігаючи за донькою. Дівчинка хоче дістати іграш­ку — вона лягає на підлогу й зазирає під канапу. М’яч лежить біля самої стіни й ру­кою його не дістати. Світлан­ка намагається дотягнутися, але марно. Мама непомітно для доньки кладе на підлогу довгу лінійку. Після багатьох невдалих спроб дитина за­мислюється і раптом помічає лінійку. Можна, вирішує мала, спробувати “подовжити” руку. Не одразу виходить підштовхнути м’яч, але коли все ж таки це вдається, радісна усмішка, відчуття перемоги осявають облич­чя Світланки. Чудовий результат!

Спостерігаючи за малюком під час таких си­туацій, можна переконатися, як зосереджено, напружено працює його розум і як швидко при цьому він розвивається. Не варто боятися пе­ревантажити чи перевтомити дитину, із самого початку надавайте їй більшу свободу при виборі діяльності, способів роботи, чергування справ, визначення часу виконання завдання, наванта­ження тощо. При цьому, надаючи дитині свобо­ду, варто пропонувати їй ненав’язливу, розумну, доброзичливу допомогу. Але ж тільки не пере­творювати свободу в безкарність, а допомогу — в звичайну підказку! Не робіть за малюка те, що він сам може зробити, не думайте за нього, якщо він може додуматися сам.

Ситуація 2

Дворічний Дениско, тримаючи в руках ківшик з ком­потом, підходить до зачинених дверей і зупиняється, розмірковуючи, що ж робити, як відчинити двері. Мама вже ладна допомогти, але вчасно зупиняється, згадав­ши, що син має вчитися долати труднощі. Ситуація, зда­валося б, звичайна, але хлоп’я стоїть на порозі малень­кого відкриття. Дениско ногою намагається відчинити двері — не вдається. Тоді пробує, притуливши ківшик до грудей однією рукою, другою — відчинити двері. Але ж вони важкі, компот виплескується з нахиленої посу­дини. Прикро! Поряд сидить тато й підбадьорює: “Ану, синку, думай!”. Нарешті хлопчина зрозумів, поставив ківш на підлогу та, відчинивши двері, підштовхує його вперед. Ура! Перешкоду подолано!

Усі щасливі — малюк, який самостійно зробив відкриття, батьки, які його підбадьорили, підтрима­ли, проявили щиру заці­кавленість, надихнули на раціональні дії. Головне пам’ятати: незаслужена похвала може тільки завдати шкоди.

Активізація пізнаваль­ної потреби, прагнення до самого процесу пізнання можливі лише в тому разі, якщо дитина відчуватиме задоволення від розумо­вого зусилля.

Пізнавальна потреба тому й проявляється, роз­вивається, закріплюється як потреба, бо разом з нею включається меха­нізм позитивних емоцій.

А без емоцій неможлива жодна потреба, в тому числі й пізнавальна.

ОРГАНІЗОВУВАТИ РОЗВИВАЛЬНІ ІГРИ

Значну частину часу, що передує вступу до школи, дитина, як правило, проводить у спіл­куванні зі своїми батьками. Тому важливо, щоб дорослі правильно добирали завдання, придумували відповідні ігри, бо буває так, що зіткнувшись з допитливістю дитини, вони іноді розгублюються, не знають, що робити, побою­ються, що в них не вистачить знань, терпіння й умінь. Справді, знання й уміння не завадять, але ж для малюка будь-яка оповідка, казка або завдання, почуті від батьків, — найбільша ра­дість та задоволення.

Існує безліч ігор та вправ, які сприяють розвитку фізичних, інтелектуальних, художніх і творчих здібностей. Пропонуємо деякі з них, до­ступні навіть наймолодшим.

Веселий м’ячик

Нехай малюк пострибає на місці та покаже, як стрибають м’ячики: маленькі — швидко-швидко, великі — повільніше.

Гарний метелик

Запропонуйте дитині, широко розкинути руки в сторони, “підлетіти” до квітки, присісти, “скуш­тувати” нектару, піднятися й полетіти далі.

Глибокий струмок

Покладіть на підлогу дві мотузки на відстані 5 см одну від одної; допоможіть малюкові пе­рестрибнути “струмочок”, поступово збільшу­ючи його ширину, а потім нехай дитина само­стійно справляється із завданням. Щоб його ускладнити, візьміть розтріпаний жмутик вати, покладіть його посередині “струмка” та запро­понуйте малюкові перестрибнути з одного бе­режка на інший, наступаючи на “купину”, щоб не замочити ніг.

Вередлива мушка

Приготуйте “мушку” (блискучий папірець за­кріпіть на мотузці завдовжки 10-15 см до довгої палиці). Варто дати малюкові можливість упій­мати “вередливу мушку”, що кружляє навколо нього.

Хованки з лялькою

Заховавши улюблену іграшку малюка, попро­сіть його знайти її. Коригуйте напрям руху лег­кими підказками.

Різноколірні кубики

Доберіть кубики за кольорами (не більше від трьох кольорів водночас: червоні — до червоних, сині — до синіх, зелені — до зелених), за вели­чиною (маленькі — до маленьких, великі — до великих). Спочатку виконуйте завдання разом з дитиною, а потім нехай вона виконає ваші вка­зівки самостійно.

Умілі пальчики

Виліпіть разом з малюком із пластиліну “ла­сощі” для ляльки: бублики, колобки, коржики, булочки, тістечка, цукерки, тортики тощо. Пред­мети мають бути дрібні, але різної форми.

Складаємо казку

Діти змалечку починають цікавитися літера­ми, цифрами. Можна запропонувати малечі ра­зом скласти казку про літери. Наприклад таку:

“В одній країні живуть незвичайні мешканці. Багато хто знає про цю країну, але називають її по-різному: Алфавіт, Абетка, Азбука.   Мешканців у цій   країні

небагато, але з ними можна мандрувати світами, пі­знавати невідоме, розгадувати таємне. Ці мешкан­ці — літери. Вони бувають малі й великі, друковані й прописні.

Колись дуже давно вирішили великі друковані лі­тери влаштувати бал. Кожна літера хотіла мати особ­ливо гарний вигляд, тож і придумувала якесь незви­чайне вбрання.

Літера “А” стояла на вході. Вона перевіряла всіх, хто приходив на бал і навіть схожа була на вартового, що стоїть на воротах, — ноги розставлені в сторони, а руки складені замочком. (Доцільно показати малюн­ки із зображеннями того, про що розповідаєте).

Літера “О” любить кататися. Щоб завжди при­їжджати першою, вона обрала костюм — колесо. Див­но, правда?”.

Казки можна ускладнювати, включаючи голосні та приголосні звуки, м’які та тверді приголосні. Головне — помічати, чи є в дити­ни бажання пізнавати, чи зацікавлює, захоп­лює її гра.

ПІДНЯТИСЯ ДО ДИТИНИ

Варто намага­тися піднятися до свого малюка, зрозумівши його душу, рости разом з ним і завдяки йому, виховувати його, виходячи з його індивідуальних особливостей. Потрібно розширювати свої педагогічні знання й уміння, звертатися до спеціальної літератури, встанов­лювати тісний і постійний контакт з педагогом, психологом разом розро­бляти єдину стратегію розвитку дитини.

Маємо розуміти: задатки дитини можуть не стати визначними здібностями, якщо батьки своєчасно не помітили їх, не допомогли дити­ні розвинутися. Тож, підтримаймо своїх дітей на шляху їх успішного зростання й особистісного становлення!

Художня література – невичерпне джерело мудрості, знань, духовності, краси художнього слова.

Для маленької дитини художня література й дитяча книжка є потужнім засобом емоційного розвитку, слухаючи літературні твори, дитина вчиться радіти, співчувати та сумувати. Отже вона не тільки знайомиться з різними емоційними станами людини, а й тренується відчувати та передавати свої почуття.

Художня література та дитяча книжка є потужними засобами формування фонематичного слуху та правильної звуковимови, збагачення словника дитини, розвитку зв’язного мовлення. Художня література і усна народна творчість – важливе джерело розвитку дитячого мовлення. Використання малих фольклорних форм є ефективним прийомом фонетичної компетентності. Це повторення за дорослим, з дорослим та самостійне індивідуальне відтворення малих фольклорних форм, хорове й індивідуальне заучування віршів із фрагментарним програванням сюжету.

Серед фольклорних жанрів чільне місце посідає казка, що слугує добрим матеріалом для театралізованої діяльності дітей, ігор-драматизацій, інсценування.

Щоб навчити дошкільнят розрізняти інтонаційне забарвлення мовлення залежно від мети сказаного (запитання, обурення, захоплення, повідомлення), від характеру казкових героїв, особливостей їхньої поведінки ( добрий, турботливий, вайлуватий, плаксивий, боязкий, підступний, улесливий, злий тощо), доцільно пропонувати такі вправи, які готують до ігор-драматизацій і дають повне цілісне уявлення про конкретний персонаж,

а саме:                              

1. Відтворити ситуацію та діалоги персонажів, зображених на малюнку;
2. Відтворити мовленнєві особливості, характер певного персонажа;
3. Програючи фрагмент казкового сюжету, використати інтонаційне забарвлення, яке позитивно характеризує персонажів (привітність, вдячність, жаль, жарт, готовність допомогти, співчуття);
4. Програючи фрагмент казкового сюжету, використати інтонаційне забарвлення, яке негативно характеризує персонажів (роздратування, байдужість, нехтування, зверхність, вередливість, глузування, ігнорування, висміювання).

Подальша робота щодо розвитку здатності дошкільників доречно й адекватно володіти інтонаційним забарвленням знайде своє місце не лише в іграх-драматизаціях, а й у мовленнєво-комунікативній діяльності різних змістових ліній.

Народні казки стимулюють художньо-мовленнєву діяльність дитини, збагачують її мовлення словами, взятими із усної народної творчості, сприяють оволодінню граматично впорядкованим зв’язним мовленням, спонукають дитину до власної творчості.

Сюжет багатьох казок вибудовується в чітко означений сезон або містить певні ознаки-загадки, на що дитина не відразу звертає увагу. Пригадавши з дітьми кілька казок, можна запропонувати їм знайти ті, де є зима чи літо, осінь чи весна, й аргументовано підтвердити своє припущення.

Пора року причаїлася або мандрує по всій казці, треба лише прислухатися й знайти згадку про неї або хоча б натяк. Коли дитина відтворить цей фрагмент-загадку, доцільними будуть такі завдання: пригадати назву казки та відповідну частину сюжету, визначити сезон і подати щодо нього переконливі факти, ознаки, прояви.

Тут знадобляться також народні прикмети, прислів’я, приказки, вірші про природу, власний досвід, спостереження дитини за прогностичною поведінкою тварин, рослин тощо. Тож цілісна аргументована відповідь стане розповіддю.

Орієнтовані запитання:

• У яких казках гуляє і веселиться весна (літо, осінь, зима)?
• По яких піснях мандрує, співаючи весна (літо, осінь, зима)?
• У яких віршах заховалася весна (літо, осінь, зима)?
• У яких народних прикметах знайдемо весну (літо, осінь, зиму)?

Подібні вправи-завдання готують дошкільників до складання цілісних логічних розповідей.

Ефективним методом оволодіння комунікативно-мовленнєвими діями є ігри за сюжетом літературних творів. Завдяки рольовим перевтіленням діти вправляються у веденні варіативних діалогів. Процес підготовки до програвання цілісного сюжету поступовий, тривалий, індивідуальний.

Використовуючи фольклорні діалоги, дитина вчиться почергово з партнером відтворювати сюжет, не позбавлений інтонаційних відтінків, динаміки, мімічних проявів, зміни сили голосу, темпу мовлення.

У грі-драматизації, де дітям добре знайомі сюжет, пісеньки, повтори, більшість реплік, не обов’язково дослівно відтворювати текст. При бажанні можна імпровізувати. До програвання цілісної гри-драматизації дітей готує епізодичне програвання діалогів, що переходить в ігрове вправляння у зміні темпу мовлення, інтонації, у тональному оформленні голосів персонажів.