«Як вдома розвивати здібності дитини?»

Здібності — індивідуально-психологічні особливості, які забезпечують легкість і швид­кість набуття знань, умінь і навичок, але не прирівнюються до них.

Здібність, яка не розвивається і яку людина перестає ви­користовувати на практиці, з часом втрачається. Тільки завдяки постійним вправам, пов’язаним із систематичними заняттями такими складними видами людської діяльності, як музика, технічна та художня творчість, математика, спорт тощо, особистість підтримує та розвиває в собі відпо­відні здібності.

Тому чим раніше батьки почнуть розвивати здібності дитини, тим більше в неї шансів на успіх у подальшій діяльності й самореалізації

Перші роки життя дітей — найблагодатніший час, коли батьки мають можливість виховувати, розвивати їх, готуючи до життя. Якщо не по­чинати це робити, коли дитина ще, як кажуть, лежить упоперек лавки, надолужити втрачене згодом буде майже неможливо. Саме в родині треба починати фор­мувати в своїх синах і доньках тріаду базисних якостей: моральність як повагу до інших людей та природи; відповідальність за свої вчинки та вольові якості, потрібні для досягнення своєї життєвої мети.

У родині, де створені умови, що випереджа­ють та стимулюють розвиток малюка, розши­рюються його можливості пізнавати навколиш­ній світ та проявляти себе у найрізноманітнішій діяльності.

Можливість розвивати дитину існує постійно. Важливо тільки правильно це робити.

СПОНУКАТИ ДО ТВОРЧОГО РОЗВ’ЯЗАННЯ БУДЕННИХ СИТУАЦІЙ

Кожна, навіть зовсім буденна, ситуація з жит­тя дитини — чудова нагода для розвитку її твор­чих, інтелектуальних здібностей. Батькам лише треба спрямувати малюка, підштовхнути його до са­мостійного відкриття. Для прикладу розглянемо кіль­ка ситуацій.

Ситуація 1

Маленька Світланка гра­ється м’ячиком. Раптом він за­котився під канапу, але мама не поспішає на допомогу, спостерігаючи за донькою. Дівчинка хоче дістати іграш­ку — вона лягає на підлогу й зазирає під канапу. М’яч лежить біля самої стіни й ру­кою його не дістати. Світлан­ка намагається дотягнутися, але марно. Мама непомітно для доньки кладе на підлогу довгу лінійку. Після багатьох невдалих спроб дитина за­мислюється і раптом помічає лінійку. Можна, вирішує мала, спробувати «подовжити» руку. Не одразу виходить підштовхнути м’яч, але коли все ж таки це вдається, радісна усмішка, відчуття перемоги осявають облич­чя Світланки. Чудовий результат!

Спостерігаючи за малюком під час таких си­туацій, можна переконатися, як зосереджено, напружено працює його розум і як швидко при цьому він розвивається. Не варто боятися пе­ревантажити чи перевтомити дитину, із самого початку надавайте їй більшу свободу при виборі діяльності, способів роботи, чергування справ, визначення часу виконання завдання, наванта­ження тощо. При цьому, надаючи дитині свобо­ду, варто пропонувати їй ненав’язливу, розумну, доброзичливу допомогу. Але ж тільки не пере­творювати свободу в безкарність, а допомогу — в звичайну підказку! Не робіть за малюка те, що він сам може зробити, не думайте за нього, якщо він може додуматися сам.

Ситуація 2

Дворічний Дениско, тримаючи в руках ківшик з ком­потом, підходить до зачинених дверей і зупиняється, розмірковуючи, що ж робити, як відчинити двері. Мама вже ладна допомогти, але вчасно зупиняється, згадав­ши, що син має вчитися долати труднощі. Ситуація, зда­валося б, звичайна, але хлоп’я стоїть на порозі малень­кого відкриття. Дениско ногою намагається відчинити двері — не вдається. Тоді пробує, притуливши ківшик до грудей однією рукою, другою — відчинити двері. Але ж вони важкі, компот виплескується з нахиленої посу­дини. Прикро! Поряд сидить тато й підбадьорює: «Ану, синку, думай!». Нарешті хлопчина зрозумів, поставив ківш на підлогу та, відчинивши двері, підштовхує його вперед. Ура! Перешкоду подолано!

Усі щасливі — малюк, який самостійно зробив відкриття, батьки, які його підбадьорили, підтрима­ли, проявили щиру заці­кавленість, надихнули на раціональні дії. Головне пам’ятати: незаслужена похвала може тільки завдати шкоди.

Активізація пізнаваль­ної потреби, прагнення до самого процесу пізнання можливі лише в тому разі, якщо дитина відчуватиме задоволення від розумо­вого зусилля.

Пізнавальна потреба тому й проявляється, роз­вивається, закріплюється як потреба, бо разом з нею включається меха­нізм позитивних емоцій.

А без емоцій неможлива жодна потреба, в тому числі й пізнавальна.

ОРГАНІЗОВУВАТИ РОЗВИВАЛЬНІ ІГРИ

Значну частину часу, що передує вступу до школи, дитина, як правило, проводить у спіл­куванні зі своїми батьками. Тому важливо, щоб дорослі правильно добирали завдання, придумували відповідні ігри, бо буває так, що зіткнувшись з допитливістю дитини, вони іноді розгублюються, не знають, що робити, побою­ються, що в них не вистачить знань, терпіння й умінь. Справді, знання й уміння не завадять, але ж для малюка будь-яка оповідка, казка або завдання, почуті від батьків, — найбільша ра­дість та задоволення.

Існує безліч ігор та вправ, які сприяють розвитку фізичних, інтелектуальних, художніх і творчих здібностей. Пропонуємо деякі з них, до­ступні навіть наймолодшим.

Веселий м’ячик

Нехай малюк пострибає на місці та покаже, як стрибають м’ячики: маленькі — швидко-швидко, великі — повільніше.

Гарний метелик

Запропонуйте дитині, широко розкинути руки в сторони, «підлетіти» до квітки, присісти, «скуш­тувати» нектару, піднятися й полетіти далі.

Глибокий струмок

Покладіть на підлогу дві мотузки на відстані 5 см одну від одної; допоможіть малюкові пе­рестрибнути «струмочок», поступово збільшу­ючи його ширину, а потім нехай дитина само­стійно справляється із завданням. Щоб його ускладнити, візьміть розтріпаний жмутик вати, покладіть його посередині «струмка» та запро­понуйте малюкові перестрибнути з одного бе­режка на інший, наступаючи на «купину», щоб не замочити ніг.

Вередлива мушка

Приготуйте «мушку» (блискучий папірець за­кріпіть на мотузці завдовжки 10-15 см до довгої палиці). Варто дати малюкові можливість упій­мати «вередливу мушку», що кружляє навколо нього.

Хованки з лялькою

Заховавши улюблену іграшку малюка, попро­сіть його знайти її. Коригуйте напрям руху лег­кими підказками.

Різноколірні кубики

Доберіть кубики за кольорами (не більше від трьох кольорів водночас: червоні — до червоних, сині — до синіх, зелені — до зелених), за вели­чиною (маленькі — до маленьких, великі — до великих). Спочатку виконуйте завдання разом з дитиною, а потім нехай вона виконає ваші вка­зівки самостійно.

Умілі пальчики

Виліпіть разом з малюком із пластиліну «ла­сощі» для ляльки: бублики, колобки, коржики, булочки, тістечка, цукерки, тортики тощо. Пред­мети мають бути дрібні, але різної форми.

Складаємо казку

Діти змалечку починають цікавитися літера­ми, цифрами. Можна запропонувати малечі ра­зом скласти казку про літери. Наприклад таку:

«В одній країні живуть незвичайні мешканці. Багато хто знає про цю країну, але називають її по-різному: Алфавіт, Абетка, Азбука.   Мешканців у цій   країні

небагато, але з ними можна мандрувати світами, пі­знавати невідоме, розгадувати таємне. Ці мешкан­ці — літери. Вони бувають малі й великі, друковані й прописні.

Колись дуже давно вирішили великі друковані лі­тери влаштувати бал. Кожна літера хотіла мати особ­ливо гарний вигляд, тож і придумувала якесь незви­чайне вбрання.

Літера «А» стояла на вході. Вона перевіряла всіх, хто приходив на бал і навіть схожа була на вартового, що стоїть на воротах, — ноги розставлені в сторони, а руки складені замочком. (Доцільно показати малюн­ки із зображеннями того, про що розповідаєте).

Літера «О» любить кататися. Щоб завжди при­їжджати першою, вона обрала костюм — колесо. Див­но, правда?».

Казки можна ускладнювати, включаючи голосні та приголосні звуки, м’які та тверді приголосні. Головне — помічати, чи є в дити­ни бажання пізнавати, чи зацікавлює, захоп­лює її гра.

ПІДНЯТИСЯ ДО ДИТИНИ

Варто намага­тися піднятися до свого малюка, зрозумівши його душу, рости разом з ним і завдяки йому, виховувати його, виходячи з його індивідуальних особливостей. Потрібно розширювати свої педагогічні знання й уміння, звертатися до спеціальної літератури, встанов­лювати тісний і постійний контакт з педагогом, психологом разом розро­бляти єдину стратегію розвитку дитини.

Маємо розуміти: задатки дитини можуть не стати визначними здібностями, якщо батьки своєчасно не помітили їх, не допомогли дити­ні розвинутися. Тож, підтримаймо своїх дітей на шляху їх успішного зростання й особистісного становлення!