Дошкільне дитинство – особливий період розвитку дитини. Саме в цьому віці виникає внутрішнє психічне життя і внутрішня регуляція поведінки. Це внутрішнє життя виявляє себе в здатності діяти щодо загальних понять, в уяві дитини, у довільній поведінці, у змістовному спілкуванні із дорослими та однолітками. Саме в цей період відбувається формування в дитині активного інтересу до взаємин з іншими людьми. В неї виникає потреба в ознайомленні з певними нормами спілкування і, як результат – вироблення індивідуальної культури поведінки. Під культурою поведінки розуміють сукупність форм повсякденних дій і вчинків людини, в яких віддзеркалюються моральні та естетичні поведінкові норми. Компоненти культури поведінки дошкільників: культура діяльності, культура спілкування, культурно-гігієнічні навички і звички.

Культура діяльності проявляється в поведінці дитини на заняттях, в іграх, під час виконання трудових доручень. Формувати у дитині культуру діяльності – це значить виховувати в неї звичку утримувати в порядку місце, де вона працює, навчається, грається; звичку доводити до кінця розпочату справу, бути наполегливим у досягненні мети; навчати її не відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні; привчати бережно ставитись до іграшок, речей, книг.

Вже в старшому дошкільному віці дитина вчиться регулювати свою діяльність, відпочинок, що є основою для формування в неї навичок ефективної організації праці. Важливий показник культури діяльності – потяг до цікавих, розвиваючих занять, вміння цінувати час, бажання працювати, отримання задоволення від результату своєї роботи, розвиток самостійності та творчості.

Головне в культурі спілкування – це навчити дитину поважати суспільство в цілому і кожного його члена окремо та ставитися до них так, як він ставиться до себе. У повсякденній практиці людські стосунки далеко не всіма і не завжди здійснюються. А тим часом культура людських відносин, спілкування людей між собою відіграють важливу роль у житті.

Культура спілкування обов’язково передбачає культуру мовлення дитини. Це вимагає від дошкільника володіння певним запасом слів, вміння розмовляти спокійно і зрозуміло, послідовно, що, в свою чергу, сприяє активному спілкуванню дітей під час ігор та праці, запобігає виникненню конфліктних ситуацій.

Згідно Базової програми вихователь повинен привчати дітей до таких навичок та звичок культури спілкування: використовувати ввічливі слова, бути привітним з рідними, друзями та незнайомими, дотримуватись загальноприйнятих норм та етикету спілкування, відтворювати в грі свої моральні уявлення, прислуховуватись до порад старших, дотримуватись правил співжиття в родині, виявляти чемність, толерантність, відчувати межу припустимої поведінки з молодшими, однолітками, старшими дітьми, дорослими та старими людьми тощо.

Найголовніше, що потрібно пам’ятати і розуміти як вихователю, так і батькам це те, що будь який прояв ввічливості з боку дитини повинен керуватися добрими думками й почуттями, бути для неї усвідомленою необхідністю та потребою, а не засобом отримання похвали чи уникнення покарання. Тому мета виховання культури спілкування полягає в готовності дитини самостійно приймати моральні рішення та відповідно діяти.

Створення культурних навичок і звичок починається з виховання акуратності й охайності. Вже з трирічного віку дитина може сама з деякою допомогою дорослих одягатися, застеляти своє ліжко, може допомагати в прибиранні кімнати. Культура їжі, вміння культурно вживати їжу – одна з перших навичок, що повинна виховуватись у дитини. Культура їжі має і етичний аспект – адже поведінка за столом ґрунтується на повазі до тих, хто сидить поруч, а також до тих, хто приготував їжу. До культурних звичок відносять привчання вставати вранці та робити зарядку, вмиватися, чистити зуби, акуратно зачісуватися, тримати в чистоті взуття та одяг. Діти повинні розуміти, що в дотриманні цих правил проявляється повага до оточуючих і до себе самого.

Для ефективності та результативності роботи щодо виховання культури поведінки в дитячому садку та в дома потрібні певні позитивні умови, а саме:

1. Авторитет і культура вихователів та батьків. Стиль спілкування вихователя з дітьми – найголовніше у формуванні культури поведінки. Допомога, довіра, любов, порада, ласка, щирий інтерес до дитячих починань складають фундамент доброзичливих відносин з дитиною. Дії вихователя повинні бути направленні на досягнення головної мети – створення для розвитку особистості дитини творчої, дружньої обстановки.
2. Позитивний настрій. Атмосфера доброзичливості, активна змістовна діяльність виховують в дітях потяг до зайнятості, бажання пізнавати нове і використовувати ці знання в житті.
3. Зв’язок із сім’єю. Дозволяє зберегти єдність вимог і наступність у вихованні. Педагог повідомляє про досягнення та проблеми дитини, консультує батьків і знайомить їх з методами морального виховання в сім’ї.
4. Дотримання точного режиму. Є гарантом урівноваженого стану дітей, запобігає перевтомленню та статики у діяльності, дозволяє сформувати стереотип поведінки.
5. Правильно організована обстановка. Цікава, пізнавальна наочність, дидактично-методичні матеріали, іграшки дозволяють дітям знаходити заняття за інтересом і тим самим запобігають зриви у поведінці.

Розвиток індивідуальності кожної дитини ґрунтується на формуванні її особистісної культури. При вихованні культури поведінки педагоги й батьки повинні пам’ятати, що виховний вплив на дітей повинен бути єдиним, постійним і послідовним, результатом якого є повнота уявлень і знань дитини про себе, про правила культурної поведінки; орієнтація дитини на соціально схвалювані норми поведінки; позитивне емоційне сприйняття себе, оточуючих, довкілля; відповідність дій і вчинків дитини встановленим соціальним еталонам.

Збудником захворювання є РНК-вмісний вірус гепатиту А з роду ентеровірусів родини пікорнавірусів. Він доволі стійкий до умов довкілля та дії хлорвмісних дезінфекційних засобів і кислот, однак швидко гине під час кип’ятіння. Так, за кімнатної температури вірус зберігає свою життєздатність протягом кількох тижнів, за температури +4 °С – протягом кількох місяців, за температури -20 °С – протягом багатьох років.

Джерело інфекції – вірусоносій або хвора людина. Інфікування відбувається зазвичай харчовим та водним шляхами під час вживання забруднених продуктів харчування та води. Оскільки збудник захворювання доволі стійкий до умов довкілля, інфікування можливе й контактно-побутовим шляхом.

Розрізняють типову й атипову (безжовтушна, стерта, субклінічна/латентна, безсимптомна/інаппарантна) клінічні форми вірусного гепатиту А. Кожній із них властиві певні симптоми.

Типова клінічна форма має циклічний перебіг з чіткою зміною періодів захворювання – інкубаційного, дожовтяничного, жовтяничного, післяжовтяничного і реконвалесценції.

Інкубаційний період становить від 15-ти до 45-ти днів, але зазвичай – 21 день. Дожовтяничний період триває від 2-х до 15-ти днів, зазвичай – від 5-х до 7-ми днів. Характеризується різноманітністю симпомів, умовно згрупованих у такі варіанти його перебігу: гарячковий (грипоподібний); диспепсичний; астеновегетативний.

Жовтяничний період триває від 7-ми до 15-ти днів.

Післяжовтяничний період характеризується поступовим зникненням симптомів захворювання, поверненням до норми біохімічних показників крові. Печінка набуває нормальних розмірів. Усе це свідчить про початок періоду реконвалесценції.

Період реконвалесценсії зазвичай триває 2-3 місяці. Його симптомами є розвиток швидкої втомлюваності під час фізичних навантажень, періодичний біль у животі.

Безжовтянична форма характеризується відсутністю жовтяниці за наявності симптомів легкої форми вірусного гепатиту А. Рівень білірубіну в сироватці крові – в межах норми. У разі стертої форми синдром інтоксикації відсутній або помірно виражений, жовтяниця незначна, рівень білірубіну в сироватці крові підвищений у 1,5-2 рази.

Субклінічна форма має безсимптомний перебіг. Під час лабораторного дослідження крові виявляють підвищення аланінамінотрансферази (АлАТ), аспартатамінотрансферази (АсАТ) та специфічних антитіл. Цю форму зазвичай діагностують у вогнищі вірусного гепатиту А. Безсимптомну форму діагностують лише за наростання титриту специфічних антитіл у сироватці крові.

Якщо вірусний гепатит А має легкий або середньотяжкий перебіг, а також якщо є можливість ізолювати хвору дитину від інших членів родини, її лікують амбулаторно. За епідеміологічними показниками дитину госпіталізують незалежно від тяжкості перебігу захворювання.

Рекомендації для батьків

Як запобігти захворюванню дитини на вірусний гепатит А

• Використовуйте для пиття та приготування їжі бутильовану питну воду промислового виробництва або воду з централізованих джерел водопостачання. Останню перед вживанням кип’ятіть не менше 10 хв. та дайте відстоятися.
• Не використовуйте для пиття, приготування їжі т миття посуду воду з незнайомих джерел водопостачання – річки, озера, підземних джерел тощо.
• Використовуйте під час неорганізованого відпочинку для миття посуду та рук лише кип’ячену воду, а для пиття та приготування їжі – бутильовану питну воду.
• Перед вживанням овочі, фрукти та ягоди ретельно мийте та обдавайте окропом.
• Дотримуйтеся правил особистої гігієни – обов’язково мийте руки з милом перед приготуванням та вживанням їжі, після відвідування туалету.
• Зверніться до лікаря в разі виникнення симптомів захворювання в дитини та за жодних обставин не займайтеся самолікуванням.

Кір – гостре інфекційне захворювання, збудником якого є вірус кору, що передається повітряно-крапельним шляхом. Кір характеризується лихоманкою, синдромом інтоксикації, прояв якого наростає з часом, вираженим катаральним синдромом, ураженням слизових оболонок ротової порожнини, очей, наявністю плямисто-папульозного висипу, що переходить у пігментацію. Кір може вразити людину будь-якого віку.

Збудником кору є РНК-вмісний вірус, що належить до роду морбілівірусів, родини параміксовірусів. Вірус кору швидко втрачає патогенні властивості у зовнішньому середовищі, він чутливий до ультрафіолетового опромінювання, сонячного світла, висушування. Поза організмом людини вірус може проіснувати впродовж двох годин.

Джерелом інфекції є хвора на кір людина, навіть з атиповими формами захворювання.

Типова форма кору характеризується циклічністю перебігу захворювання та має чотири періоди: інкубаційний (прихований); катаральний (продромальний); період висипу; період пігментації.

Інкубаційний період кору триває 9-17 днів. Перебіг періоду – безсимптомний.

Катаральний період триває 4-5 діб. Його симптомами є: раптове підвищення температури тіла до 38,5-39 °С; головний біль, відмова від їжі, поганий сон, а також сухий ненав’язливий кашель, нежить, почервоніння повік.

На другий-третій день катарального періоду кашель посилюється, з’являються запалення зовнішньої білкової оболонки ока (склерит), світлобоязнь; на слизових оболонках щік, губ і ясен з’являються сірувато-білі плями, оточені червоним вінчиком.

Період висипу триває 3-4 дні. Характерними ознаками цього періоду є поява плямисто-папульозного висипу та підвищення температури до 40 °С.

Період пігментації триває 7-14 днів. Ознакою цього періоду є швидке потемніння висипу, що перетворюється на пігментні плями. Пігментація тримається впродовж десяти днів.

Планову активну імунізацію проти кору визначено наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» від 16.09.2011 № 595, згідно з яким профілактику кору проводять у віці дванадцяти місяців живою вакциною, яка містить атенуйований (штучно послаблений) вірус кору. Вдруге прищеплюють дитину у віці шести років.

Хворих на кір слід ізолювати до п’яти діб від появи висипу, а якщо хвороба супроводжується ускладненнями – на строк до десяти днів. На період лихоманки рекомендовано дотримуватися постільного режиму, а також особистої гігієни. Кімнату, де перебуває хворий, слід регулярно провітрювати. Дезінфекцію приміщення не проводять, оскільки вірус не стійкий у зовнішньому середовищі.

Пам’ятка для батьків

Щодо дій у разі виникнення перших симптомів кору

1.Терміново звернутися за медичною допомогою, викликавши лікаря, та обовязково дочекатися його прибуття. Не слід самостійно вести хворого у лікарню, оскільки він є джерелом інфекції.

2.До приходу лікаря слід ізолювати хворого в окремій кімнаті, яка має бути чистою, добре провітрюватися.

3.Обовязково повідомити лікарю про всі можливі контакти хворого на кір за останні 10-20 днів.

4.Хворому на кір рекомендовано організувати постільний режим, забезпечити питтям.

5.Навчити хворого при нападках кашлю, нежитю прикривати ніс і рот носовою хустинкою чи серветкою, часто мити руки милом.

6.Слід забезпечити хворого індивідуальними речами побуту (окремий посуд, засоби гігієни та інше).

7.У жодному разі не проводити самолікування хворого на кір.

8.Особам, що контактують з хворим на кір, слід використовувати індивідуальні засоби захисту органів дихання, наприклад, маску чи марлеву пов’язку, які варто змінювати через дві і чотири години відповідно.

9.Чітко дотримуватися рекомендацій лікаря щодо лікування хворого на кір та проведення заходів специфічної та неспецифічної профілактики щодо контактних осіб.

З перших днів свого існування людина оточена іншими людьми.

З самого початку свого життя вона включена в соціальну взаємодію.

В процесі своєї взаємодії з іншими людьми людина отримує певний досвід, який, будучи нею засвоєний, стає невід’ємною частиною її особистості. Людина, як особистість розвивається і вдосконалюється під впливом інших людей, пристосовується до виконання в суспільстві конкретних обов’язків, несе за свою поведінку, дії і вчинки певну відповідальність Цей процес отримав назву соціалізації.

Соціалізація – (від лат. соцалія – загальний, суспільний) – процес і результат засвоєння та активного відтворення людиною соціального досвіду в спілкуванні і діяльності.

Здійснюється соціалізація:

• В процесі виховання. Воно є провідним і визначальним фактором в процесі соціалізації людини. Ми виховуємо дітей згідно з тими соціальним нормам і правилам, які має дане суспільство.
• Під впливом стихійних факторів, які впливають на людину – це спілкування, мистецтво, засоби масової інформації та масової культури.

Явища соціалізації були висвітлені в працях вітчизняних психологів: Е. Аркіна, Л. Б. Ельконіна, Н. Ф.Голованової.

Джерелами соціалізації особистості є.

• Система виховання, навчання, освіти;
• Взаємний вплив людей один на одного в процесі спілкування і дії, Соціалізація триває протягом усього життя людини, і пов’язана з її внутрішніми змінами психічного характеру, духовного, інтелектуального зростання: моральне становлення, зміна свідомості, поглиблення, розширення знань

Перші роки життя – це критично важливий період для соціального розвитку дитини. Так вважають багато вітчизняних вчених: Л. І. Божович, Л. Венгер, Л. С. Виготський, Д. Б. Ельконін, С. Л. Рубінштейн.

Саме в дитячому віці:

• Формується самосвідомість і закладаються перші уявлення дитини і соціальні норми.
• Через засвоєння соціального досвіду в спілкуванні та діяльності, дитина засвоює навколишній світ і визначає в ньому своє місце.

Величезний вплив на процес соціалізації в дитячому віці надає соціальне середовище, так звані «інститути соціалізації».

Основними інститутами соціалізації е:

• Сім’я (батьки, брати, сестри),
• Дитячий садок (в першу чергу вихователі),
• Суспільство (однолітки, друзі).

Вплив інститутів соціалізації на дитину здійснюється неоднозначно і залежить від того:

• Наскільки вони (соц. інститути) значимі для дитини.
• Як у дитини складається з ними взаємодія.
• В якому напрямку, і якими засобами вони роблять свій вплив.

Невід’ємною складовою соціалізації сучасної дитини є формування її економічної грамотності.

Відомо, що через гру дошкільник освоює та пізнає світ. Вона є тим механізмом, що перетворює вимоги соціального середовища на власні потреби дитини. Під час гри дошкільник наслідує форми суспільних відносин людей, поступово опановує моральні норми поведінки й починає керуватися ними у своїх стосунках з дорослими й іншими дітьми.

Під час різних ігор діти обмінюються іграшками чи іншими предметами, продають їх, купують, працюють з ними, тим самим збагачуючи власний економічний досвід.

Діти з раннього віку опиняються у вирі різноманітної економічної інформації, спостерігаючи за веденням домашнього господарства, разом з батьками купуючи продукти та інші товари, переглядаючи рекламу тощо. Щоб допомогти дітям розібратися у сутності економічних відносин батьки можуть запропонувати їм дидактичні, сюжетно-рольові та ситуативні ігри економічної спрямованості. Ці ігри дають змогу зробити економіку зрозумілою для дошкільників, забезпечують органічне практичне входження дітей в економічні відносини.

Батьки можуть використовувати різні види ігор, як-от:

• дидактичні ігри на тему «Професії людей»;
• настільно-друковані ігри «Кому що потрібно для роботи», «Граємо в професії», «Доміно», «Моя перша покупка», «Суперспоживач»;
• сюжетно-рольові ігри «Будівельники», «Лікарня», «Аптека», «Міні-маркет», «Перукарня».

Активна участь дошкільників в іграх економічного спрямування — це чудова можливість закріпити отримані знання на практиці та розширити власний досвід методом спроб та помилок.

Ми живемо в такий час, коли з’явилося багато нового, незнайомого, особливо для дітей. Дорослі часто використовують економічні поняття в повсякденному житті. Діти також не залишаються осторонь. Під час ігор з однолітками, під час спілкування вони використовують економічні поняття, часом не замислюючись над їх значенням, який зміст вони несуть.

Одним із головних завдань економічного виховання є розкриття змісту економічних понять, категорій, законів. І саме математичні знання в даному аспекті можна роздивлятися як основу розвитку у старших дошкільників елементарних економічних уявлень.

Для цього можна використовувати методи проблемного навчання:

• Питання, що розвивають логічне мислення;
• Моделювання проблемних ситуацій;
• Експериментування;
• Пошуково-дослідницька діяльність.

Ви можете вигадувати і задавати своїй дитині питання на економічну тематику, які розвивають логічне мислення:

1.Коли більш вигідно купувати шубу: взимку, чи влітку? Чому?

2.Хлопчик Михайло вирішив відвідати свою хвору бабусю і купити їй бананів. В магазині вони коштували 3 гривні, а на базарі – 2 гривні. Де Михайло купить банани? Чому?

3.Якщо ціни на молоко стали вищими, що станеться з цінами на продукти з молока?

4.Коли яблука та груші будуть дешевшими: влітку чи взимку? Чому?

5.На що витрата грошей буде більшою: на покупку машини чи білета на потяг?

А також ви можете ознайомлювати дітей із задачами, що розкриють перед ними основні економічні поняття в доступній формі. Наприклад:

1.В своєму саду Оля вирощує багато смачних і корисних продуктів. З яблуні вона збирає наливні яблучка, в городі спіють морква та полуниці. Влітку вона продає яблука по 2 гривні, а взимку – по 5 гривень. Чому ціна яблук змінюється? (Відповідь: тому що взимку яблука не ростуть і це рідкісний продукт – дефіцит. На прикладі даної задачі пояснюється економічне поняття «дефіцит»).

2.Пішла дівчинка на ринок, не з гаманцем, а з баночкою меду. Побачила вона на прилавку смачні груші. «Яка смакота! Ой, а гаманець я забула. Як же мені купити товар?». Як пояснити дівчинці, що таке «бартер?».

Таким чином, використовуючи в повсякденному житті завдання з математики на економічну тематику, ми допомагаємо дітям розвивати мислення, уяву, світогляд, формуємо елементарні економічні знання, діти набувають навички розумного ведення домашнього господарства, економії коштів, бережливого та поважливого ставлення до оточуючих людей та їх праці, що допоможе дитині зрости людиною відповідальною.

З дошкільного віку дитина стає мимовільним учасником економічного життя дорослих, опиняється у вирії різноманітної економічної інформації. Однак малюкові складно самому розібратися в явищах, що його оточують, зокрема в тих, які відображають сутність економічних відносин.

Поняття «економіка» і «дитина» лише на перший погляд здаються занадто далекими одне від одного. Якщо ж сприймати економіку як сферу «розумного» домашнього господарства, мистецтво його ведення, можна в доступній формі донести дітям елементарні базові знання з цієї галузі, роз’яснити зміст економічних взаємозв’язків.

На прикладі родинної економіки можна ознайомити вихованців практично з усіма економічними категоріями: товар, продукт, послуга, доходи, витрати ті їх складові, гроші, банки, інфляція, податки, ціни тощо. До того ж, можна показати роль дитини в економічних процесах сім’ї.

При цьому край важливо, щоб дошкільник усвідомив себе не лише членом сім’ї, а й членом суспільства, громадянином своєї держави, щоб він зрозумів залежність між економічною поведінкою ті її результатами.

Головне, щоб робота з економічного виховання проводилася не фрагментарно, а системно й передбачала поступовий перехід від найпростіших до найбільш складних понять.

Завдання економічного виховання дошкільників:

1.Внести дитину у світ елементарних уявлень про економічні процеси та об’єкти через ознайомлення: із сімейною економікою; з продуктами праці та їх виробниками; зі світом речей, людей, природи, що оточує малюка.

2.Дати уявлення: про різні потреби людини; про обмеженість можливостей та задоволення потреб; про ресурси: як і для чого вони використовуються, які ресурси потрібні людині; про виробників та продукт праці; про те, як продукт праці перетворюється на товар; про обмін товарами та послугами, про гроші та їх значення; про те, що зарплата – це плата за якість та кількість праці, а пенсія – плата за колишню працю; про те, що витрати сім’ї не повинні бути марними, і дитина, якщо буде ощадливою, зможе зменшити їх.

3.Допомогти дитині усвідомити власну значущість для сім’ї й суспільства, відчути відповідальність за свої вчинки, які можуть позитивно або негативно вплинути на економічне становище сім’ї та її самої.

4.Формувати економічні знання системно, базуючись на предметно-чуттєвому досвіді та пов’язуючи їх з уже сформованими уявленнями.

5.Вчити дітей розв’язувати проблемні економічні ситуації, використовуючи доступні засоби, обґрунтовуючи свої рішення.

6.Виховувати інтерес до економічних знань безпосередньо через усі види дитячої діяльності.