Category Archives: Поради батькам

Як навчити дитину помічати красу

Період дошкільного та молодшого шкільного дитинства є чи не найголовнішим з точки зору естетичного виховання та формування художньо-естетичного ставлення до життя. Саме в цьому віці здійснюється найбільш інтенсивне формування ставлення до світу, яке поступово перетворюється у властивості особистості.

Уміння бачити, розуміти і створювати прекрасне робить духовне життя дітей багатшим, цікавішим, дає їм можливість відчувати найвищі духовні насолоди.

Важливого значення в естетичному вихованні дітей надавав В. О. Сухомлинський, який писав: “Краса – могутній засіб виховання чутливої душі. Це вершина, з якої ми можемо побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса – це яскраве світло, що осяває світ… Краса – це дзеркало, в якому ти бачиш самого себе, і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе”.

Серед засобів виховання дітей краса стоїть на першому місці.

Виховати естетично розвинену людину неможливо без прищеплення їй з дитинства поваги до духовних цінностей, без формування вміння розуміти, цінувати, розрізняти красиве й потворне в житті та у мистецтві. Кожна дитина народжується із закладеними природою здібностями до сприйняття прекрасного, які притаманні лише їй.

Естетичне виховання в сім’ї полягає в залученні дітей до прекрасного в житті, природі, праці й мистецтві. Перші естетичні почуття виникають у дітей дуже рано. Усвідомленню маленькими дітьми законів краси сприяють ніжна мамина пісня над колискою, материнська ласкава усмішка до дитини; приваблива іграшка, що її дарує дитині батько; чарівна бабусина казка, яка вчить добру і злу, формує поняття про красу життя й буденні недоречності, які трапляються на життєвому шляху; цікава дідусева розповідь, чи гумор; чарівна прогулянка, захоплююча гра з сестрою чи братом. Все це відкриває малюкові веселкову красу навколишнього світу.

Згодом досвід сприйняття прекрасного збагачується відвідуванням музеїв, кіно, театрів тощо. Поступово на основі естетичного сприймання формуються естетичні поняття й уявлення.

Багато естетичних переживань дітей обумовлюються спілкуванням їх з природою. Під час перебування на лоні природи батьки мають привернути увагу дітей до краси лісу і саду, до життєдайної сили сонця, всеоживляючого впливу дощику тощо. Дитина стає спостережливою, вона вчиться бачити прекрасне і незвичайне в навколишньому світі, розповідати про це зв’язно, образно та емоційно.

У сприйнятті краси не можна поспішати, неспішність виключає байдужість. Будь-яке захоплення починається з мовчазного споглядання, адже мовчанням іноді можна сказати більше, ніж словами. Потім батьки мають запропонувати дітям вдихнути красу на повні груди, щоб вона потрапила в найглибші закутки душі. Можна порадити дітям прислухатися до себе: “Відчуваєш? Ти став трохи іншим, тебе переповнюють нові почуття. Спробуй передати їх словами”. Із дитячих вуст злітатимуть слова захоплення: “Гарно! Чудово! Надзвичайно! Дивовижно!” тощо.

Вплив природи посилюється, якщо естетичні почуття виникають у процесі співтворчості з дорослими, близькими людьми. Наприклад, спільне з батьками висадження квітів та догляд за ними створюють емоційні переживання дітей і формують поняття, що прекрасне повинна створювати сама людина і прекрасна та людина, яка створює красу.

Свої відчуття від зустрічі з прекрасним діти прагнуть передати в малюнках, і суть не в тому, як малює дитина, а в тому, яку насолоду вона від цього отримує. Батьки повинні підтримувати потяг дітей до малювання, заохочувати до образотворчої діяльності, створювати необхідні для цього умови.

Якщо дитина змалечку не побачить привабливої краси художнього світу, не закохається в духмяність фарб, чутливу пластичність пензлика, ніжність пастелі, вона не перестане малювати. Але її творчість не буде сповнена любові, радості, натхнення.

Захоплення малюванням, ліпленням, вишиванням, бісероплетінням, аплікацією та іншими видами творчої діяльності підвищує рівень естетичної культури дитини, створює умови для розвитку творчих здібностей дітей, формуванню у них естетичного сприйняття, спостережливості, пам’яті, творчої уяви.

Бажання і вміння батьків відкрити для дитини світ мистецтва – важлива умова успішного естетичного виховання. Споглядання картин в музеях, виставочних залах, розгляд репродукцій картин в художніх альбомах, малюнків – у книгах; слухання музики у концертних залах або вдома в аудіозаписах, у виконанні когось із членів родини, заняття співом; відвідування лялькового театру або влаштування лялькового театру вдома; читання казок, дитячих творів та їхнє обговорення; перегляд мультфільмів та дитячих фільмів, мистецьких передач; розгляд бабусиних вишивок тощо – все збагачує дитину безцінним досвідом зустрічей і спілкування з Прекрасним, сприяє успішному естетичному вихованню в родині.

Проте для батьків важливо не лише влаштувати, наприклад, екскурсію до картинної галереї; потрібно прагнути навчити дитину естетично сприймати твори мистецтва, милуватися ними, отримувати насолоду від їх споглядання.

Важливе значення у формуванні естетичної культури дітей має музика. “Музика – це мова почуттів. Мелодія передає найтонші відтінки почуттів, недоступні слову… Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури”, – писав В. О. Сухомлинський.

Навчити дітей естетично сприймати музику нелегко. Для цього потрібно, щоб діти мали змогу постійно чути кращі зразки музичного мистецтва. Але цього недостатньо для формування слухового естетичного сприйняття. Прослуховування музики має поєднуватися з розвитком творчої уяви дітей, активізацією асоціативного мислення.

Визначний вплив на формування естетичної культури дітей мають гармонійні родинні взаємини в сім’ї, шанобливе ставлення усіх членів родини один до одного. Дитина, яка росте в атмосфері любові та взаєморозуміння, постійно відчуває красу і гармонію оточуючого світу. Ніщо не захмарює її чистого і щирого захоплення красою.

Спілкуючись з маленькою дитиною, дорослі повинні постійно підкреслювати естетичну сторону предметів, явищ і їхніх якостей словами: “Яка гарна річ!”, “Як прикрашає нашу кімнату ця картина (вишитий бабусею рушник) на стіні!”, “Як ошатно одягнена лялька!” тощо.

Поведінка дорослих, їх ставлення до навколишнього світу, до дитини стає для малюка програмою його поведінки, тому дуже важливо, щоб діти бачили навколо себе якомога більше доброго і красивого. Це необхідна умова успішного формування в них естетичного сприйняття як однієї із важливих категорій естетичної свідомості і культури дітей.

Отже, педагогічними та психологічними умовами родинного естетичного виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку є ефективна організація естетичного споглядання, завдяки якому здійснюється пізнання й оцінка навколишнього світу, формується інтерес до мистецьких творів, пробуджуються власні творчі зусилля.

Розвиваючи естетичне сприйняття, батьки вчать дітей помічати красу навколо себе, бачити надзвичайне у звичайнісінькому, дивуватися, милуватися, захоплюватися красою.

Тож вміле використання в сімейному вихованні відповідних засобів, прийомів, методів розвитку естетичного сприйняття як однієї із важливих категорій естетичної свідомості дає змогу виховати дитину, здатну жити й творити за законами краси, оберігати світ, як диво, і створювати красу своїм життям.

«Осмисленість як основна риса довільної поведінки»

Витоки волі починають формуватися з розвитку у дитини самосвідомості та довільної регуляції поведінки: рівень довільності визначає, наскільки дитина може керувати своїми діями, досягати мети, не зупинятися на півшляху, повертатися до розпочатої справи, навіть якщо її відволікають.

Головною умовою виховання довільної поведінки є формування у дитини свідомого ставлення до своїх дій.

Що потрібно робити, щоб дошкільник навчився свідомо приймати рішення та відповідати за наслідки своїх дій?

  1. Даємо право дитині самій обирати, як діяти. При цьому обов’язково обговорюємо наслідки даних вчинків. Наприклад: «Ти хочеш розібрати машинку? Гаразд, вона твоя, ти можеш робити з нею, що хочеш, але тільки враховуй, що потім вона може не зібратися, і ти опинишся без машинки. Вирішуй сам». Таким чином, ми показуємо дитині її можливості в даній ситуації.
  2. Даємо можливість проявляти самостійність. Дитина повинна мати певну область життя, де вона зможе сама приймати рішення і сама нести відповідальність за наслідки своїх дій. Наприклад: малюк може сам вирішувати коли він буде дивитися мультфільм, а коли складати іграшки, але батьки повинні обумовити з ним крайній строк: не пізніше якого йому треба це зробити.
  3. Плануємо разом з дитиною спільні справи. Наприклад: «Машенька, давай вирішимо, коли ми будемо вчити вірш?». В такому випадку, дитина буде прагнути виконати прийняте рішення, оскільки буде відчувати його як своє.
  4. Граємо разом з дітьми в ігри з правилами. Дитина також вчиться самостійно приймати рішення під час ігор. Особливо корисні ігри з правилами: настільні ігри з фішками, шашки, шахи, рухливі ігри. Дані гри – це своєрідний простір вільних дій, де можна випробувати різні варіанти своєї поведінки.
  5. Підтримуємо в дитині прагнення виконувати режим дня. Виконання режиму дня привчає дитину бути самостійною, допомагає їй самоорганізуватися. Звичка до певного режиму структурує життя малюка, дозволяє йому до кінця дошкільного віку почати вчитися планувати свій час. Якщо режим дня відсутній, батькам доводиться постійно витрачати сили на «організацію» дитини, постійно «стояти» над нею і вимагати, щоб вона виконувала ту чи іншу дію.

Отже, більше довіри, більше самостійності і заохочення – ці нескладні правила допоможуть дитині навчитися свідомо підходити до своїх вчинків. Вона повинна відчувати, що її справи, вчинки дійсно потрібні і важливі для оточуючих її людей.

Вплив солі та цукру на здоров’я дитини

Формування правильних харчових звичок у дитини — запорука здоров’я у дорослому віці. Зокрема, це стосується таких найпоширеніших продуктів харчування, як сіль та цукор.

Сіль та цукор — продукти харчування, до вживання яких слід під­ходити з обережністю. З одного боку, вони необхідні організму людини, позаяк беруть участь у багатьох важливих процесах життєдіяльності. З іншого — у культурі харчування українців поширена прикра тенденція вживати забагато солодкого та пересолювати страви. Їжа, яку більшість вважає нормальною на смак, пересолена й пересолоджена вдвічі-втричі, з огляду на фізіологічні потреби організму. Проте діти змалку звикають до таких смаків і зберігають цю харчову звичку протягом життя, а з віком навіть збільшують кількість уживаних солі та цукру, бо смакові рецептори стають менш чутливими.

Відтак постає важливе запитання: як забезпечити дитячому організму користь, яку несуть сіль та цукор, і при цьому не нашкодити здоров’ю?

Найперша загальна порада для дорослих — завжди бути по­міркованими у застосуванні цих продуктів харчування і привчати до цього дитину. Наприклад, солити та солодити страви менше, ніж здається достатнім; обмежити вживання пересолених та занадто солодких шкідливих перекусів, як-от чіпси, солоні горішки, цукерки, шоколадні батончики тощо.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Солодити й солити їжу потрібно дуже обережно, якщо дитина має спадкову схильність до захворювань на кшталт цукрового діабету, ожиріння, гіпертензії тощо.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

для батьків щодо вживання солодкого дитиною

На сніданок дитині достатньо солодкого чаю або какао, не додавайте до нього цукерок. Після повноцінного обіду не пропонуйте дитині солодкий десерт, натомість прибережіть солодкі смаколики на підвечірок. Під час вечері їсти солодощі також не бажано.

У святкові чи вихідні дні усією родиною покуштуйте мармелад, зефір, пастилу або шоколад (у помірній кількості!) — це підніме настрій дітям і дорослим, підсилить відчуття родинного затишку.

Завжди контролюйте не лише кількість, а й якість солодкого в раціоні дітей. Річ у тім, що сучасні солодощі, крім великої кількості цукрози, містять жири низької якості, консерванти і ароматизатори, які накопичуються в організмі дитини та з часом призводять до порушень у функціонуванні органів та систем організму.

За найменших сумнівів щодо наявності в дитини алергічної реакції на солодке здайте з нею аналізи, аби з’ясувати напевно й усунути алергенний продукт із раціону.

Навіть якщо в дитини немає алергії, завжди дотримуйтеся правила «що менше, то ліпше», коли йдеться про цукерки, тістечка, солодку здобу тощо.

«Як навчити дитину цивілізовано виражати свій гнів»

Гнів є сильною та суперечливою емоцією. У дітей дошкільного віку гнів виникає як реакція протесту на ситуацію, яка її не влаштовує, тому дитина прагне її змінити.

Під час прояву гніву малюк може битися, кусатися, капризувати, ображати інших. Зазвичай дорослі закликають дитину взагалі ніколи не сердитися та жодним чином не висловлювати своїх переживань. Але, якщо постійно довгий час гнів стримувати, то напруга починає накопичуватися через це можуть виникати м’язові спазми, дитина стає неуважною, плаксивою, роздратованою.

Завдання дорослих: навчити малюка виражати свої почуття адекватно та цивілізовано.

Як перевести гнів дитини в мирне русло?

  1. Озвучуємо стан дитини.

Якщо дитина нащось помітно розсердилася, то батькам важливо спочатку сказати, що вони бачать стан сина (доньки). Наприклад: «На мою думку, ти гніваєшся на брата», «Я бачу, що ти сумний – напевно, щось трапилося. І я хочу тобі допомогти».

Таким чином, дорослі допомагають дитині зрозуміти своє почуття та позбавитись почуття провини, за те, що з нею відбувається щось, що не подобається батькам.

  1. Приєднуємось до почуттів дитини.

Таким чином батьки з одного боку демонструють дитині свою готовність її вислухати та підтримати, а з іншого – розширюють уявлення дитини про те, що конкретно зачепило та спровокувало гнів. Наприклад: «Відчуваю ти такий злий. Так, дуже прикро, коли брат не хоче с тобою будувати свою фортецю».

  1. Допомагаємо дитині виразити гнів адекватно.

Щоб звільнитися від гніву важливо, щоб відбулася реальна дія. Можливо запропонувати дитині певні звуки або рухом виявити злість, яку вона переживає в даний момент. Це може бути: крик, гарчання, тупотіння ногами, кидання м’яким кубиком об стінку. Наприклад: «Зараз я тобі пропоную швидко потупотіти ногами, щоб злість зникла».

  1. Обговорюємо те, що відбулося.

Після того, як дитина втішалася, необхідно в спокійному тоні обговорити, що насправді її так роздратувало і знайти інші способи задовольнити дані потреби малюка. Наприклад: «Коли брат будує фортецю, ти можеш взяти інший конструктор і поруч з братом побудувати свою будівлю».

Якщо такої схеми дотримуватися постійно, то дитина навчиться справлятися з гнівом. Вона також буде розуміти, що з нею відбувається та зуміє поясніти це іншим.

Чому дитина їсть землю, пісок або крейду

Батьки іноді стикаються із ситуацією, коли дитина їсть землю, пісок або крейду. Що може зумовлювати таку дивну звичку та як із нею боротися? Визначити справжню причину такого незвичайного гастрономічного уподобання може лише лікар-педіатр, оглянувши дитину та призначивши необхідні аналізи.

Під час ігор у пісочниці деякі діти так захоплюються виготовленням «пирогів», що тягнуть їх до рота. Іноді діти підіймають камінці для того, щоб «з’їсти» їх. На думку деяких фахівців, бажання спробувати на смак усе, що потрапляє під руку, виникає в дитини задля задоволення пізнавального рефлексу. Завдяки зусиллям батьків або з віком це бажання зникає. Якщо ж дитина й надалі тягнутиме до рота все, що потрапляє їй під руку, то слід звернутися по допомогу до лікаря-педіатра. Адже таке бажання може зумовлюватися дефіцитом таких макро- та мікроелементів, як залізо, цинк або кальцій.

Кожній дитині для повноцінного розвитку необхідне раціональне харчування, що враховує її вікові потреби в поживних речовинах, вітамінах, макро- та мікроелементах. Наукові дослідження свідчать, що діти вважають найліпшою їжею фрукти та овочі, які мають високу енергетичну цінність. Віддавання переваги солодким, енергоємним продуктам харчування, бажання або небажання що-небудь їсти можуть стати перешкодою для забезпечення раціонального харчування. А навіть незначні відхилення в раціоні призводять до розвитку в дитини дефіцитних станів.

Дефіцит кальцію. На думку лікарів, бажання дитини скуштувати крейду пов’язане з гіпокальціємією — дефіцитом кальцію в організмі.

Дефіцит заліза. Бажання дитини їсти пісок або металеві предмети пов’язують з дефіцитом заліза в організмі. Цей мікроелемент бере участь в обміні речовин, зокрема є складовою гемоглобіну, міоглобіну та деяких ферментів. Залізо накопичується в печінці та м’язах, а в разі зниження його рівня в організмі — вилучається з них. Симптомами дефіциту заліза в дітей є: бліда шкіра; задишка під час занять фізичною культурою; пришвидшене серцебиття; холодні долоні і ступні; ламкість нігтів; непритомність.

Продукти харчування, що містять легкозасвоюване залізо: печінка яловича, м’ясо індички або кролика, яблука, персики, абрикоси, чорниці, горох, квасоля, вівсяна та гречана крупи, пшеничний та житній хліб, риба та морепродукти.

Дефіцит цинку. Цинк бере активну участь в обміні білків, жирів, вуглеводів, нуклеїнових кислот, є складовою понад 300 металоферментів та генетичного апарату клітин. Незначне надходження цинку з їжею швидко призводить до його дефіциту. Адже запаси цього мікроелемента в організмі дитини вкрай малі. Дефіцит цинку також зумовлюють: нераціональне харчування; захворювання шлунково-кишкового тракту та печінки; порушення функцій щитоподібної залози; гельмінтози.

Основними симптомами дефіциту цинку в дітей є: погіршення короткочасної пам’яті та просторового мислення; зниження інтелектуальної функції; погане загоєння ран; ламкість нігтів; втрата апетиту, смакових відчуттів та нюху.

Заходи профілактики ротавірусної інфекції

 

Ротавірусна інфекція — одна з найпоширеніших причин діарейних захворювань у дітей. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), ротавіруси спричиняють більше 125 млн. випадків гастроентериту на рік у дітей молодше п’яти років, серед яких зафіксовано 450 тис. летальних випадків.

Гастроентерит — це захворювання, за якого виникає запалення шлунка і кишківника, починається більш-менш різко і супроводжується блюванням та діареєю з надзвичайно сильними спастичними болями.

Рекомендації

для батьків за появи у дитини захворювання, що супроводжується блюванням і водянистим проносом

Негайно викликайте лікаря для якнайшвидшого огляду дитини. Після огляду дошкільника лікар прийме рішення про необхідність госпіталізації або про можливість лікування вдома. У разі лікування дитини в домашніх умовах чітко дотримуйтеся рекомендацій лікаря щодо обстеження, лікування, догляду за нею.

До приходу лікаря поїть дитину спеціальними сольовими розчинами для поновлення втрат води та електролітів (регідрон, електроліт тощо), які можна придбати в аптеці у вигляді розчинних у воді порошків. Розчиніть порошок у кип’яченій воді відповідно до інструкції із застосування. Сольовий розчин давайте дитині кожні 10-15 хв. по 10-15 мл, тобто 2-3 чайні ложки. До моменту доставки з аптеки сольового розчину поїть дитину теплою кип’яченою водою.

Не давайте дитині антибіотики або інші хіміотерапевтичні препарати до приходу лікаря. Регулярно прибирайте приміщення, в якому перебуває дитина.

Забруднені поверхні мийте водою з милом.

Профілактика ротавірусної інфекції

Запобіжні заходи від захворювання дитини на ротавірусну інфекцію поділяють на специфічні та неспецифічні. Неспецифічна профілактика ротавірусної інфекції полягає в дотриманні санітарно- гігієнічних норм, зокрема:

  • регулярне миття рук милом, оброблення рук антисептичними засобами;
  • використання для пиття лише кип’яченої води;
  • миття овочів і фруктів кип’яченою водою, по можливості перед уживанням їх слід обдати окропом;
  • уникнення прямого контакту з інфікованими;
  • утримання поверхонь та предметів, яких торкається дитина (іграшки, підлога, меблі, одяг тощо), у чистоті.

Специфічною профілактикою ротавірусної інфекції є оральна вакцинація. Існує дві вакцини, які містять ослаблений живий ротавірус: моновалентна вакцина; пентавалентна вакцина.

 

Культура спілкування – шлях до успіху

Людина — продукт соціалізації і насамперед людина стає людиною завдяки спілкуванню. Від того, як люди розмовляють між собою, залежить настрій, стан нервової системи, благополуччя і спокій у сім’ях, колективах. Нарешті, від манери спілкування багато в чому залежить успіх у роботі.

Володіючи нормами культури спілкування, людина зможе уникнути багатьох проблем, конфліктів, швидше досягне життєвих цілей.

Спостерігаючи за іграми дітей у дошкільного віку, можна помітити, що часто між ними виникають конфлікти. Малюки не вміють вести спільну розмову, часто сваряться. Можна помітити, що кожен говорить про своє, співрозмовників ніхто не чує, у групі гомін, діти постійно конфліктують між собою. Виникає потреба у керівництві іграми дітей та процесом перебігу різних видів діяльності вихованців.

Причинами виникнення конфліктів є:

  • несформованість культури спілкування;
  • несформованість мовленнєвого етикету.

Наслідки: діти не вміють домовлятися, ввести діалог один з одним, під час розмови використовують жаргонні слова, слова-паразити, не дослуховують і перебивають співрозмовника; майже усі діти вживають лише елементарні ввічливі слова, а це означає, що вони недостатньо знають мовний етикет, необхідний для повноцінного спілкування.

 Найбільш дієвою для підвищення навичок культури спілкування дітей є ігрова діяльність, тому що, по-перше, гра – провідна діяльність дошкільника; по-друге, вона є колективною діяльністю, що передбачає необхідність спілкування з однолітками чи дорослими.

Найбільш ефективним засобом виховання культури спілкування та формування мовленнєвого етикету є комунікативна гра, у процесі якої здійснюється як комунікативна, так і мовленнєва взаємодія дітей.

Виховуємо ввічливість

Важливий етикет людської культури – мовленнєвий етикет. У дитячому садку вихователі звертають особливу увагу на навчання дітей ввічливості, вчать їх правилами мовного етикету.

Що ж таке ввічливість та етикет?

Етикет – сукупність правил поведінки, що стосуються ставлення до людей (поводження з оточуючими, форми звертання і привітання, манери поведінки в громадських місцях).

Ввічливість – спосіб застосування етикету. Загальновідомо, що найважливіше у вихованні ввічливості дитини – постійний добрий приклад. Дорослі дають дітям «моделі поведінки, демонструють необхідність у будь-якій ситуації дотримуватися норм етикету, бути ввічливими. Сучасний підхід до дитини як до особистості, яка потребує розуміння, поваги її інтересів і прав, робить проблему виховання ввічливості особливо актуальною. Тому дуже важливо, щоб «етикетними» способами встановлення контактів з людьми дорослі володіли в повному обсязі.

Щохвилини протягом всього дня діти вчаться у дорослих і один у одного мовного поведінки, характерних жестах, міміці, словечкам. Звичайно, етикет лише одне з численних засобів спілкування, але особливо значиме, цінне. У етикету є словесні і несловесні засоби («чарівні слова», «чарівні погляди», рукостискання, пози, жести, інтонації, манери, вчинки). Важливо навчити дітей усьому, що пов’язано з етикетом, але особливо важливо поповнити дитячий словник словесними засобами. Найпоширеніших «чарівних слів», які повинні бути в «запасі», усього близько 30. Їх повинні знати і вихователі, і батьки. Порахуйте свій «запас», а потім дитячий. Між ними є сама безпосередня, пряма залежність – чим більше віддаєш, тим більше отримуєш».

Вранці:

«Доброго ранку», «Я рада тебе бачити», «Здрастуй», «Як ти себе почуваєш?»

За сніданком, обідом, вечерею:

«Приємного апетиту», «Дякую», «Спасибі», «Дозволь за тобою позалицятися», «Все було дуже смачно».

Під час спілкування:

«Дозволь», «Будь ласка», «будь Ласка, «Вибач», «Перепрошую», «Якщо тебе не утруднить», «Прошу вибачення».

Після тихої години:

«Як спалося?», «Як твоє здоров’я?»

Ввечері:

«Добрий вечір», «До побачення», «До побачення», «До завтра», «До зустрічі», «Щасливої дороги», «Всього доброго», «Всього доброго», «Доброї ночі», «Приємних снів».

Вихованням ввічливості вихователі дитячого саду займаються у всіх режимних моментах, на будь-яких заняттях і поза ними. У практиці ДНЗ перевагу часто віддається таким методам як роз’яснення (розмови, бесіди). Не применшуючи значення такого способу, як роз’яснення дітям правил етикету та необхідності їх дотримання, все ж вважаємо, що самим дієвим способом виховання ввічливості та мовленнєвого етикету є особистий приклад дорослих.

Н.І.Пирогов говорив:

«Усі мислителі, я думаю, прийшли до висновку,

що виховання потрібно почати з колиски».

Дихальна гімнастика за методикою Б. С. Толкачова

Дихання є найважливішою функцією організму. Важливе місце у фізичній культурі займають спеціальні дихальні вправи, які забезпечують повноцінний дренаж бронхів, очищають слизову дихальних шляхів, зміцнюють дихальну мускулатуру. Ще стародавні східні мудреці, творці різних дихальних систем, надавали велике значення дихальним вправам. Вважалося, що крім кисневого живлення за допомогою дихання відбувається і енергетичне підживлення організму. Правильне дихання регулює стан нервової системи людини.

Від дихання багато в чому залежать здоров’я людини, його фізична і розумова діяльність, наприклад, частота дихання і дихання поперемінно через ліву і праву ніздрі впливають на функції мозку.

Тренування дихальної мускулатури визначає фізичну працездатність і витривалість людини: варто непідготовленій людині пробігти кілька десятків метрів, як він починає прискорено дихати і відчувати задишку з-за слабкого розвитку дихальних м’язів. У тренованих людей не буває задишки, і їх дихання швидко заспокоюється навіть після тривалої фізичного навантаження.

Комплекс 1.

  1. «Качалка».

І. п. сидячи на стільці, руки на колінах. Розгойдувати тулуб вперед-назад, промовляючи на видиху «Ф-р-го-хх!». Повторити 6-8 разів.

  1. «Ялинка росте».

І. п. – встати прямо, злегка розставивши ноги, руки опустити. Присісти і випрямитися, піднімаючи руки вгору ширше плечей. Присідаючи, вимовляти: «Страх-х!». Повторити 2-3 рази.

  1. «Зайчик».

І. п. – встати прямо, злегка розставивши ноги, руки опустити. Присідаючи, згинати руки до плечей долонями вперед, як зайчик, стає на задні лапки. На видиху вимовляти: «Фр!». Повторити повільно 5-7 разів.

  1. «Як гуси шиплять».

І. п. – встати, ноги нарізно, ступні паралельно, тримаючи палицю на згині рук. Нахилитися вперед, дивлячись перед собою і витягаючи шию, вимовити: «Ш-ш-ш…». Повторити в середньому темпі 3-4 рази.

  1. «Притисни коліна».

І. п. – сісти, ноги витягнути, опустити палицю. Притягнути ноги до себе, притиснути коліна палицею до грудей, промовляючи :

«Уф-ф!». Випрямити ноги, руки опустити. Повторити повільно 5-7 разів.

  1. «Веслярі».

І. п. – сісти, ноги нарізно, палицю тримати біля грудей. Нахилитися вперед, торкнутися палицею шкарпеток ніг, вимовити: «Гу!». Випрямитися, палицю притягнути до грудей. Повторити повільно 3-5 разів.

  1. «Схрещування рук внизу».

І. п. – встати прямо, ноги нарізно, руки в сторони. Опускаючи прямі руки вниз і схрещуючи їх перед собою, вимовляти: «Та-ак!» – і піднімати їх в сторони. Повторити в середньому темпі 4-6 разів.

  1. «Дістань підлога».

І. п. – встати прямо, ноги нарізно, руки вперед. Нахилитися вперед і дістати долонями підлогу зі словами: «Бак». Повторити повільно 2-4 рази.

  1. «Постукай кулачками».

І. п. – встати прямо, ноги нарізно, руки опустити. Присісти і 3 рази постукати кулачками про стать, примовляючи: «Тук-тук-тук».Повторити в середньому темпі 2-3 рази.

  1. «Стрибки».

Стрибати на обох ногах, промовляючи на кожен стрибок: «Ха». Кожні 12-16 стрибків чергувати з ходьбою.

Комплекс 2 «На вулиці».

  1. «Погрійся».

І. п. – встати прямо, ноги нарізно, руки підняти в сторони. Швидко схрещувати руки перед грудьми, плескати долонями по плечах, промовляючи: «Ух-х-х!». Розводити руки в сторони – назад. Повторити 8-10 разів.

  1. «Ковзаняр».

І. п. – встати прямо, ноги нарізно, руки закласти за спину. Згинати то праву, то ліву ногу, нахиляючи тулуб з півобертом в сторони (наслідуючи рухам ковзаняра) і промовляючи: «Кр-р-р!». Повторити в середньому темпі 5-8 разів.

  1. «Заблукав».

І. п. – поставити ноги разом, руки скласти рупором. Вдихнути і на видиху голосно сказати: «А-у-у-у!». Повторити 8-10 разів.

  1. «Сніжний ком».

І. п. – встати прямо, злегка розставивши ноги, руки опустити. Присісти нижче на всій ступні і, сильно нахиляючись вперед, обхопити руками гомілки, голову опустити. При цьому вимовляти: «Хр-р-р!». Повторити повільно 3-5 разів.

  1. «Сніговик веселиться».

І. п. – поставити ноги разом, руки на поясі. Вдихнути, після чого зробити стрибок двома ногами з одночасним видихом, промовляючи: «Ха!». Повторити 6-8 разів.

  1. «Вирости великим».

І. п. – встати прямо, ноги разом. Підняти руки вгору, потягнутися, піднятися на носки – вдих; опустити руки вниз, опуститися на всю ступню – видих, промовляючи: «У-х-х-х!». Повторити 4-5 разів.

Від культури спілкування – до культури поведінки

Дошкільне дитинство – особливий період розвитку дитини. Саме в цьому віці виникає внутрішнє психічне життя і внутрішня регуляція поведінки. Це внутрішнє життя виявляє себе в здатності діяти щодо загальних понять, в уяві дитини, у довільній поведінці, у змістовному спілкуванні із дорослими та однолітками. Саме в цей період відбувається формування в дитині активного інтересу до взаємин з іншими людьми. В неї виникає потреба в ознайомленні з певними нормами спілкування і, як результат – вироблення індивідуальної культури поведінки. Під культурою поведінки розуміють сукупність форм повсякденних дій і вчинків людини, в яких віддзеркалюються моральні та естетичні поведінкові норми. Компоненти культури поведінки дошкільників: культура діяльності, культура спілкування, культурно-гігієнічні навички і звички.

Культура діяльності проявляється в поведінці дитини на заняттях, в іграх, під час виконання трудових доручень. Формувати у дитині культуру діяльності – це значить виховувати в неї звичку утримувати в порядку місце, де вона працює, навчається, грається; звичку доводити до кінця розпочату справу, бути наполегливим у досягненні мети; навчати її не відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні; привчати бережно ставитись до іграшок, речей, книг.

Вже в старшому дошкільному віці дитина вчиться регулювати свою діяльність, відпочинок, що є основою для формування в неї навичок ефективної організації праці. Важливий показник культури діяльності – потяг до цікавих, розвиваючих занять, вміння цінувати час, бажання працювати, отримання задоволення від результату своєї роботи, розвиток самостійності та творчості.

Головне в культурі спілкування – це навчити дитину поважати суспільство в цілому і кожного його члена окремо та ставитися до них так, як він ставиться до себе. У повсякденній практиці людські стосунки далеко не всіма і не завжди здійснюються. А тим часом культура людських відносин, спілкування людей між собою відіграють важливу роль у житті.

Культура спілкування обов’язково передбачає культуру мовлення дитини. Це вимагає від дошкільника володіння певним запасом слів, вміння розмовляти спокійно і зрозуміло, послідовно, що, в свою чергу, сприяє активному спілкуванню дітей під час ігор та праці, запобігає виникненню конфліктних ситуацій.

Згідно Базової програми вихователь повинен привчати дітей до таких навичок та звичок культури спілкування: використовувати ввічливі слова, бути привітним з рідними, друзями та незнайомими, дотримуватись загальноприйнятих норм та етикету спілкування, відтворювати в грі свої моральні уявлення, прислуховуватись до порад старших, дотримуватись правил співжиття в родині, виявляти чемність, толерантність, відчувати межу припустимої поведінки з молодшими, однолітками, старшими дітьми, дорослими та старими людьми тощо.

Найголовніше, що потрібно пам’ятати і розуміти як вихователю, так і батькам це те, що будь який прояв ввічливості з боку дитини повинен керуватися добрими думками й почуттями, бути для неї усвідомленою необхідністю та потребою, а не засобом отримання похвали чи уникнення покарання. Тому мета виховання культури спілкування полягає в готовності дитини самостійно приймати моральні рішення та відповідно діяти.

Створення культурних навичок і звичок починається з виховання акуратності й охайності. Вже з трирічного віку дитина може сама з деякою допомогою дорослих одягатися, застеляти своє ліжко, може допомагати в прибиранні кімнати. Культура їжі, вміння культурно вживати їжу – одна з перших навичок, що повинна виховуватись у дитини. Культура їжі має і етичний аспект – адже поведінка за столом ґрунтується на повазі до тих, хто сидить поруч, а також до тих, хто приготував їжу. До культурних звичок відносять привчання вставати вранці та робити зарядку, вмиватися, чистити зуби, акуратно зачісуватися, тримати в чистоті взуття та одяг. Діти повинні розуміти, що в дотриманні цих правил проявляється повага до оточуючих і до себе самого.

Для ефективності та результативності роботи щодо виховання культури поведінки в дитячому садку та в дома потрібні певні позитивні умови, а саме:

  1. Авторитет і культура вихователів та батьків. Стиль спілкування вихователя з дітьми – найголовніше у формуванні культури поведінки. Допомога, довіра, любов, порада, ласка, щирий інтерес до дитячих починань складають фундамент доброзичливих відносин з дитиною. Дії вихователя повинні бути направленні на досягнення головної мети – створення для розвитку особистості дитини творчої, дружньої обстановки.
  2. Позитивний настрій. Атмосфера доброзичливості, активна змістовна діяльність виховують в дітях потяг до зайнятості, бажання пізнавати нове і використовувати ці знання в житті.
  3. Зв’язок із сім’єю. Дозволяє зберегти єдність вимог і наступність у вихованні. Педагог повідомляє про досягнення та проблеми дитини, консультує батьків і знайомить їх з методами морального виховання в сім’ї.
  4. Дотримання точного режиму. Є гарантом урівноваженого стану дітей, запобігає перевтомленню та статики у діяльності, дозволяє сформувати стереотип поведінки.
  5. Правильно організована обстановка. Цікава, пізнавальна наочність, дидактично-методичні матеріали, іграшки дозволяють дітям знаходити заняття за інтересом і тим самим запобігають зриви у поведінці.

Розвиток індивідуальності кожної дитини ґрунтується на формуванні її особистісної культури. При вихованні культури поведінки педагоги й батьки повинні пам’ятати, що виховний вплив на дітей повинен бути єдиним, постійним і послідовним, результатом якого є повнота уявлень і знань дитини про себе, про правила культурної поведінки; орієнтація дитини на соціально схвалювані норми поведінки; позитивне емоційне сприйняття себе, оточуючих, довкілля; відповідність дій і вчинків дитини встановленим соціальним еталонам.