«Як прощатися з дитиною, коли Ви залишаєте її в дитячому садку»

У всіх дітей ритуал прощання з батьками свій, індивідуальний. Комусь досить сказати: «Бувай, ввечері я за тобою прийду», комусь одних слів буває недостатньо. Трапляється так, що Ви залишаєте стривожене, а інколи і плачуще дитя.

– Як же краще вчинити: розтягнути прощання або вислизнути крадькома, поки малюк не бачить?

З дитиною обов’язково треба попрощатися, але прощання повинно бути якомога більш коротким і приємним. Не треба вмовляти малюка відпустити вас, він тільки розплачеться; якщо ж ви підете, не сказавши ні слова, це може викликати ще більш сильний стрес.

Існують способи «м’якого» (менш травмуючого) розставання з дитиною:

1. Розробіть ритуал прощання. Повітряні поцілунки, особливі слівця, обійми – те, що дійсно сподобається малюкові, – привнесуть позитивні моменти в ваше прощання з ним.
2. Оберіть зрозумілі для дитини «точки відліку». Оскільки маленькі діти по-своєму сприймають час, краще сказати малюкові, що ви повернетеся не о 17:00, а після «тихої години» або перед обідом.
3. Намагайтеся приводити і забирати дитину в один і той же час кожен день. Дитині потрібна стабільність. Це дозволить бути їй в емоційно позитивному, стабільному стані.
4. З перших днів можна чергувати послідовність, хто приводить і забирає дитину.Пам’ятайте, якщо ви, мамо, обіцяєте дитині забрати її, а приходить за нею тато, малюк може почати турбуватися, так як немає стабільності в ваших словах. Сказані слова мають завжди підтверджуватися діями.

5. Якщо вам важко розлучатися з малюком, попросіть допомоги у чоловіка. Нехай ваш чоловік спробує взяти цю справу на себе.

6. Знайдіть «прощальне» віконце, хай дитина дивиться, як ви махає їй рукою або шлете повітряні поцілунки. Пам’ятайте, не стійте ніколи біля вікна! Проходьте повз, віддаляючись, махаючи дитині рукою.
7. Емоційно підтримуйте малюка: частіше обіймайте, погладжуйте, називайте ласкавим іменем. Будьте терпимішими до його капризувань.

8. Навіть якщо дитина плаче і здається, що вона не хоче ходити в дитячий садок, не здавайтеся. Проявіть терпіння і наполегливість.

9. Частіше хваліть дитину, говоріть їй: «Ти розумниця; я пишаюся тобою; мені радісно бачити тебе граючу з іншими дітьми; ти молодець; у тебе виходить робити завдання; ти добре поводишся; мені подобається, що ти слухаєш свого вихователя» і т.п.
10. Кожного разу при розставанні з дитиною кажіть: «Я обов’язково тебе заберу у вечері, я тебе люблю. Не хвилюйся, будь розумницею, слухайся виховательку».

«Як зберегти психологічне здоров’я малюка під час адаптації?».

Перші тижні відвідування дитиною дитячого закладу стають випробуванням не лише для дитини і мами, але і для всієї родини.

Які кроки може зробити сім’я, щоб знизити напругу адаптації для дитини та зберегти добрі відносини?

1.  Дотримуйтесь охоронного режиму в перші тижні адаптації.

Зменшіть кількість візитів інших людей до своєї домівки, і самі по можливості утримайтеся від походів в гості. Це зменшить навантаження на нервову систему дитини, і не буде перевантажувати її імунну систему.

2. Знайдіть можливості для відпочинку.

Як би добре не було дитині у дитячому садку, вона все-таки втомлюється від нього. Малюка стомлюють не тільки ігри та заняття, але і постійна присутність великої кількості людей.

Тому після дня, проведеного в дитячому закладі, дитині потрібно відпочити.

– Після дитячого садку, не поспішаючи, пройдіться по вулиці, пограйтеся у дворі. Не варто відразу розпитувати малюка про те, як він провів час у садку. Дитина сама розповість вам про це, коли захоче. А зараз вона переповнена враженнями і дуже втомилася.

– В дома малюк нехай побуде в тиші, спокійно посидить у своїй кімнаті з книжкою або з іграшкою – що їй найбільше подобається.

– Якщо дитина дуже нудьгувала без вас, відкиньте всі справи й посидьте з нею трохи, приголубте и почитайте їй казку, або просто поговоріть. Нехай вона відчує вашу любов.

– Доброю психотерапією для дитини буде спілкування її з домашними тваринами: кішкою, собакою або папугою. Спостерігаючи за тваринами, дитина отримує багато позитивних емоцій.

3. Створіть в родині атмосферу доброзичливості.

Намагайтеся з розумінням ставитися до «дивацтв» у поведінці дитини. Якщо дитина перезбуджена і погано себе поводить, постарайтеся захопити її якимось спокійним заняттям. Візьміть на руки або присядьте поруч, обійміть і скажіть: «Я розумію, ти, напевно, втомився. Давай почитаємо разом або помалюємо, або пограємо в іграшки…».

Намагайтеся позбавити дитину від участі в баталіях між батьками та іншими членами сім’ї. Якщо існують серйозні розбіжності в виховних позиціях родичів, намагайтеся знайти загальні підстави і домовитися про єдиний стиль виховання.

4. По можливості дотримуйтеся режиму, до якого звикає ваша дитина в дитячому садку.

Необхідно прийняти той факт, що дитячий садок став частиною життя сім’ї, тоді з цією обставиною буде легше і дитині.

5. Зменшіть час перегляду дитиною телевізійних передач.

Телевізор сприяє перезбудженню малюка, втомленого за день від вражень.

Поради практичного психолога

Я знаю, більшість батьків вже визначилися у питанні вступу дитини до школи, ви активно допомагаєте малюку готуватися до нового етапу його життя.

Зараз я хочу звернутися до тих батьків, які ще сумніваються: “Йти чи не йти дитині до школи”

Перш ніж прийняти конкретне рішення, ви повинні уважно зважити всі “за” і “проти” цього питання.

Якщо ваша дитина досягла 6-ти років, і проти переходу до навчання в школі виступають тільки суто домашні та економічні причини – в першу чергу слід подумати про дитину, як про особистість. Для дитини школа – означає стати великим і мати коло важливих прав і обов’язків, а залишитися в дитячому садку – залишитися маленьким.

Поміркуйте, як буде себе почувати дитина, як особистість, коли всі однолітки підуть до школи, а вона, маючи точно такі ж, а можливо й кращі, здібності залишиться на другий рік в дитячому садку, серед дітей молодших за віком. У такому випадку у дитини може знизитись особистісна і соціально – психологічна готовність до школи.. а так само – бажання вчитися. Чому?

На  бажання  дитини вчитися  впливає:
1. Ставлення близьких дорослих до навчання, як більш важливого заняття, ніж до гри.

Педагог готуючи дитину до шкільного навчання підвищує її мотивацію до шкільного навчання  – батьки проявляють слабкість, заявляючи дитині: “Ти до школу не підеш”, хоча дитина прекрасно розуміє, що за віком, вона  така ж  як і однолітки, які йдуть до школи. У цьому випадку у дитини з’являється суперечливі думки: “Навіщо хотіти вчитися, якщо я все одно залишаюся на другий рік у дитячому садку”. “Якщо мама вибрала дитячий садок, значить, вона хоче, щоб я залишався маленьким”, – навіщо тоді намагатися бути школярем, хотіти вчитися,  така позиція дитини не сповільнено позначиться на його навчальній діяльності: на заняттях    не сильно старається, частіше відволікається, і через таке ставлення у дитини знижується її особистісна готовність до навчання: бажання ходити до школи, бажання вчитися. Ця поведінка може стати стійкою звичкою.

2. Ставлення однолітків.

Друзі і товариші кажуть про школу, радіють  досягненням, з гордістю заявляють: “А я йду до школи”, тим самим демонструючи, що він стане дорослим.
Адже школа для дитини означає придбання нового соціального статусу, а раз ти не йдеш до школи, значить, ти залишаєшся маленьким.
Таке ставлення дитина отримує і від однолітків – “ти ще маленький”.

3. Бажання зрівнятися по положенню зі старшими.

У даному випадку – не здійснюється, тим більше і батьки своїм рішенням, і однолітки такими заявами підкреслюють, що дитина маленька. І вона  починає бути такою.

Посилює становище і те, що дитина, перебуваючи в групі дітей більш молодшого віку, не може в повному обсязі отримати знання , які  потрібні  безпосередньо для  подальшого розвитку. У результаті знизиться пізнавальний інтерес, допитливість вашої дитини.

Отримуючи легкі завдання і швидко їх вирішуючи,  не  створюються умови для формування вольових зусиль для досягнення мети, наполегливості. У результаті, можуть постраждати також інтелектуальна і вольова готовність до школи.

Я промовила це для того, щоб ви, перш ніж прийняти будь-яке рішення, дуже уважно подумали: як це зможе відбитися на розвитку вашої дитини і на формуванні його як особистості

Хронічний стрес – причина багатьох захворювань і хворобливих станів. Хронічним він стає тому, що поступово накопичується. Як наслідок виникнути невроз, апатія, порушення сну й апетиту тощо. Повністю уникнути і зводити ризик виникнення стресу, а отже і проблем зі здоров’ям,  до мінімуму.

Хронічний стрес можна розпізнати за такими ознаками:

• надчутлива реакція на незначні подразники;
• нездатність концентрувати увагу;
• пригнічений настрій, вразливість;
• розлади сну;

1.  Причини стресу для кожної людини індивідуальні, та серед основних – тривалі психічні та фізичні навантаження. Відволікайтеся від проблем. Знайдіть свій спосіб, що допоможе розслабитися: займайтеся йогою або медитуйте, слухайте улюблену музику або відвідуйте будь-які курси.
2. Профілактику стресу здійснюють двома шляхами – за допомоги фахівця, який може надати кваліфіковану допомогу, або самостійної протидії стресу. Це можуть бути психотерапія, чергування праці й відпочинку, правильне харчування тощо.
3. З’ясуйте, що саме вас турбує. Поговоріть про це з близькою людиною. Якщо ви озвучите проблему, то, можливо, знайдете її причину і відповідно розв’язання.
4. Не намагайтеся змінювати ситуації, на які неможливо вплинути. До них належать політичні, економічні, загальнодержавні проблеми, а також спроби контролювати поведінку інших людей. Не варто сприймати це близько до серця.
5. Налагодьте спосіб життя та розпорядок дня, у якому належне місце відведіть повноцінному відпочинку та сну. Лягайте спати в один і той же час. Стежте за тривалістю сну, яка має становити не менше восьми годин.
6. Потурбуйтеся про раціональне й здорове харчування. Вживайте більше овочів та фруктів, натуральних соків і зеленого чаю, а також відмовтеся від кави вранці або перед сном і жирної їжі.
7. Також профілактикою стресу можуть бути: хобі, заняття фізичною культурою та прогулянки на свіжому повітрі. Намагайтеся досягти досконалості у своїх захопленнях. Отримуйте задоволення від улюбленої справи.
8. Навчіться хвалити себе навіть за найдрібніші перемоги, адже до стресів призводить і низька самооцінка. У вашому житті має бути місце для радості.