Category Archives: Психологічний центр

Навіщо потрібні правила поведінки?

«Навіщо потрібні правила поведінки?»

Коли дитина опановує правилами поведінки, це сприяє утворенню у неї  твердих моральних звичок, допомагає становленню взаємовідносин з однолітками, вихованню організованої поведінки. Правила дають напрямок діяльності і в міру їх засвоєння стають потрібними самій дитині: вона починає спиратися на них.

Правила поведінки в ранньому віці:

допомагають малюку виконувати дії, які пов’язані з режимом, у певної послідовності і в потрібному темпі.

– допомагають прищепити дитині навички самообслуговування: самостійно їсти, мити руки перед їжею, перш ніж мити руки – закатати рукава, самій знімати одяг перед сном, акуратно вішати його на стілець біля ліжечка. Освоєння цих навичок дає можливість малюку бути більш самостійним. Дитина, яка рано звільнилася від щохвилинної опіки дорослих, почуває себе більш впевнено, вона сміливіше вступає в спілкування з іншими дітьми, висловлює бажання допомогти однолітку в тому, чому сама тільки що навчилася. Діти з високим рівнем самостійності відрізняються більшою організованістю, більш вільно розпочинають гру, легше засвоюють нескладні правила загальних ігор.

Правила поведінки в молодшому, середньому дошкільному віці допомагають дитині краще організовувати ігри, більш успішно досягати результатів у праці, на заняттях. При дотриманні правил рідше виникають сварки, розбіжності між дітьми.

Виконання правил поведінки дітьми старшого дошкільного віку забезпечує розвиток у дитини організованості.

Організованість – це складна якість особистості, яка має зовнішні і внутрішні прояви. Зовнішні прояви виступають в зібраності, точності, акуратності. Внутрішня ж сторона цієї якості полягає в наполегливості, в умінні планувати свої дії, контролювати себе, в умінні виконувати завдання вчасно, оцінювати свою роботу і роботу товаришів.

Організованість є одним з найважливіших показників моральної готовності дитини до шкільного навчання, тому що  майбутньому школяреві доведеться виконувати навчальні обов’язки, раціонально працювати на уроці під керівництвом вчителя і самостійно – в домашніх умовах.

Організованість впливає на вольовий розвиток дитини, на вміння управляти виникаючими бажаннями, емоціями, що впливає на характер її  поведінки.

До кінця старшого дошкільного віку дитина стає не тільки виконавцем вимог дорослих, звернених до неї, – вона починає висувати вимоги до самої себе і до інших дітей.

Звичка бути моральним

«Звичка бути моральним»

 

 

Виховання моральних навичок – найважливіша ланка формування моральної поведінки у дитини – дошкільника.

Моральні звички, які формуються в дошкільному дитинстві  відображаються на культурі поведінки дитини, її  зовнішньому вигляді, мові, ставленні до речей, на характері спілкування з оточуючими людьми.

Доцільно прищеплювати малюку той чи інший навик культурної поведінки, в той час, коли дитини тільки починає займатися даною діяльністю. Наприклад:

 

У 3-4 роки малюк  бере активну участь у самообслуговуванні, проявляє підвищений інтерес до спілкування з оточуючими людьми.

Тому в цей період важливо дитину привчати до чистоти, акуратності, охайності, виробляти в неї вміння звертатися до іншій людині з проханням, просити про послугу, вчити дитину висловлювати свою промову зрозуміло.

Рекомендуємо: щоб полегшити малюку засвоїти певну навичку, корисно розчленовувати її на більш конкретні дії.

Наприклад, «берегти іграшки» – це означає: машинку возити за мотузочку, не натискувати на колеса, не сідати на неї, ляльку не кидати, помічати, що несправне, просити дорослих відремонтувати іграшку, прибирати її на місце і т.д.  Поступове навчання дитини виконанню цих маленьких конкретних правил поводження з іграшками допомагає  їй засвоїти загальне правило – «береги іграшки».

 

У 5-7 років дитина починає активно цікавитися взаємовідносинами між людьми, усвідомлює правила і норми поведінки в соціумі, оцінює як свої вчинки, так і вчинки інших людей.

У дошкільнят формуються такі моральні поняття як справедливість, скромність, чуйність.

Рекомендуємо:

В цей період тренувати дитину в моральних діях, вчинках, використовувати при цьому природні життєві ситуації, створювати спеціальні умови, які б спонукали малюка до певних моральних вчинків. Поступово накопичуючись, досвід моральних звичок визначає культуру поведінки дитини.

При цьому дорослий вимагає і контролює виконання дитиною норм і правил поведінки.

Діти легко справляються з різноманітними вимогами дорослого, якщо  їх пред’являють вчасно, послідовно, враховуючи вікові можливості дитини.

Що робити, коли дитина капризує?

Що робити, коли дитина капризує?

 

Для початку давайте розглянемо таку ситуацію: ви пропонуєте дитині випити молоко з чашки, а вона потребувала молоко зі склянки.

Як тут бути мамі?

 – Якщо вона виконає вимогу дитини, не буде це виглядати так, ніби вона,матуся, потурає примхам дитини. Не виховує вона такою поведінкою з дитини людину, яка буде вимагати від інших особливих послуг, щоб виконати свої безглузді забаганки.

– А з іншого боку, не знищить мама в дитині відчуття самоповаги, якщо постійно навіювати з дитинства, що її бажання нічого не значать і з нею можна не рахуватися? Тут необхідно знайти золоту середину.

ПОРАДИ:

  1. Допоможіть дитині виконати бажання самій («Якщо хочеш випити молоко зі склянки, налий його сам в склянку).
  2. В процесі навчання запропонуйте свою допомогу: «Зможеш зробити це сам, або мені трохи допомогти тобі?»
  3.  Якщо відносини зайшли в глухий кут. Сприймайте свою примхливу дитину, як чарівну хитрюгу. Мовчки виходьте з кімнати, не звертаючи уваги на вимоги і капризи. Поясніть, що будете раді поспілкуватися з нею, але не збираєтеся підкорятися капризам.

БАТЬКАМ ТРЕБА ПАМЯТАТИ, що:

1. Виконуючи будь-яку вимогу і каприз, вважаючи це нібито проявом любові до дитини, насправді це прояв неповаги до себе і дитині.

2. Коли ви так робите, ви вселяєте дитині наступне:«Любов означає виконання моїх примх і бажань!»

3. Ваша поведінка і тон голосу допоможуть вам залишитися «на висоті», коли ви відмовитеся потурати примхам дитини і допоможете їй виконати своє бажання або відмовитися від нього.

ЯК УНИКНУТИ ПРОБЛЕМИ:

1 Подбайте про те, щоб дитина була більш самостійною при самообслуговуванні.

2. Знаходьте час для навчання.

3. Переконайтеся, що дитина добре розуміє, чому вона повинна чинити саме так.

Криза 3-х років: основна стратегія поведінки дорослих

«Криза 3-х років: основна стратегія поведінки дорослих»

 

3-4 роки – період протиставлення, коли дитина починає відчувати потребу стверджувати і завойовувати свою самостійність, що приводить її до багатьох конфліктів: дитина протиставляє себе іншим, самостверджує себе і при цьому мимоволі ображає оточуючих людей, батьків, проявляє неслухняність, негативізм.

Ця криза – необхідний у розвитку дитини. З цього моменту, як зазначає французький психолог Анрі Валлон, дитина починає усвідомлювати своє внутрішнє життя.

Завдання дорослих в цей період – зберегти і забезпечити позитивне ставлення дитини до самої себе.

Стратегія поведінки дорослих, яка сприяє розвитку,

виховує у дитини впевненість в собі:

 

1. Частіше давати дитині право самій вибирати, що і як вона буде робити. Наприклад: «Ти з правої або лівої ноги будеш одягати колготки?».

І дитина серйозно приймає власні рішення.

2. Потрібно допомогти дитині впоратися з самою собою.

Для цього, виховуйте в собі емпатію – осягнення емоційного стану дитини, проникнення  в її почуття і переживання. Поважайте запити дитини, намагайтеся встати на її точку зору, відчути її стан, виразіть словами її стан, уважно слухайте її питання і відповідайте так, щоб дитина відчувала вашу зацікавленість її справами.

Стратегія поведінки дорослих, яка уповільнює розвиток,

не виховує впевненість у собі:

 

  1. Якщо дитина з чимось не справляється, не давати негативної оцінки особистості: «недотепа», «роззява». Це боляче ранить самолюбство дитини.

2. Постійні закиди пригнічують ініціативу дитини, виховують невпевненість в собі, гасять допитливість.

3. Не порівнювати невдачі дитини з успіхами інших дітей. Наприклад, не можна казати: «У тебе не виходить, а от Вова давно це вміє робити». Діти дуже ревниво ставляться до похвали дорослих однолітків.

4. Не вступайте в суперечки з дитиною, коли вона стоїть на своєму, протиставляє себе оточуючим.

 

Спокійне, доброзичливе ставлення дорослого до дитини

сприяє становленню її як особистості.

Як прощатися з дитиною, коли Ви залишаєте її в дитячому садку

«Як прощатися з дитиною, коли Ви залишаєте її в дитячому садку»

 

У всіх дітей ритуал прощання з батьками свій, індивідуальний. Комусь досить сказати: «Бувай, ввечері я за тобою прийду», комусь одних слів буває недостатньо. Трапляється так, що Ви залишаєте стривожене, а інколи і плачуще дитя.

– Як же краще вчинити: розтягнути прощання або вислизнути крадькома, поки малюк не бачить?

З дитиною обов’язково треба попрощатися, але прощання повинно бути якомога більш коротким і приємним. Не треба вмовляти малюка відпустити вас, він тільки розплачеться; якщо ж ви підете, не сказавши ні слова, це може викликати ще більш сильний стрес.

Існують способи «м’якого» (менш травмуючого) розставання з дитиною:

  1. Розробіть ритуал прощання. Повітряні поцілунки, особливі слівця, обійми – те, що дійсно сподобається малюкові, – привнесуть позитивні моменти в ваше прощання з ним.
  2. Оберіть зрозумілі для дитини «точки відліку». Оскільки маленькі діти по-своєму сприймають час, краще сказати малюкові, що ви повернетеся не о 17:00, а після «тихої години» або перед обідом.
  3. Намагайтеся приводити і забирати дитину в один і той же час кожен день. Дитині потрібна стабільність. Це дозволить бути їй в емоційно позитивному, стабільному стані.
  4. З перших днів можна чергувати послідовність, хто приводить і забирає дитину.Пам’ятайте, якщо ви, мамо, обіцяєте дитині забрати її, а приходить за нею тато, малюк може почати турбуватися, так як немає стабільності в ваших словах. Сказані слова мають завжди підтверджуватися діями.

5. Якщо вам важко розлучатися з малюком, попросіть допомоги у чоловіка. Нехай ваш чоловік спробує взяти цю справу на себе.

  1. Знайдіть «прощальне» віконце, хай дитина дивиться, як ви махає їй рукою або шлете повітряні поцілунки. Пам’ятайте, не стійте ніколи біля вікна! Проходьте повз, віддаляючись, махаючи дитині рукою.
  2. Емоційно підтримуйте малюка: частіше обіймайте, погладжуйте, називайте ласкавим іменем. Будьте терпимішими до його капризувань.

8. Навіть якщо дитина плаче і здається, що вона не хоче ходити в дитячий садок, не здавайтеся. Проявіть терпіння і наполегливість.

  1. Частіше хваліть дитину, говоріть їй: «Ти розумниця; я пишаюся тобою; мені радісно бачити тебе граючу з іншими дітьми; ти молодець; у тебе виходить робити завдання; ти добре поводишся; мені подобається, що ти слухаєш свого вихователя» і т.п.
  2. Кожного разу при розставанні з дитиною кажіть: «Я обов’язково тебе заберу у вечері, я тебе люблю. Не хвилюйся, будь розумницею, слухайся виховательку».

 

Психологічне здоров’я малюка під час адаптації

«Як зберегти психологічне здоров’я малюка під час адаптації?».

Перші тижні відвідування дитиною дитячого закладу стають випробуванням не лише для дитини і мами, але і для всієї родини.

Які кроки може зробити сім’я, щоб знизити напругу адаптації для дитини та зберегти добрі відносини?

1.  Дотримуйтесь охоронного режиму в перші тижні адаптації.

Зменшіть кількість візитів інших людей до своєї домівки, і самі по можливості утримайтеся від походів в гості. Це зменшить навантаження на нервову систему дитини, і не буде перевантажувати її імунну систему.

2. Знайдіть можливості для відпочинку.

Як би добре не було дитині у дитячому садку, вона все-таки втомлюється від нього. Малюка стомлюють не тільки ігри та заняття, але і постійна присутність великої кількості людей.

Тому після дня, проведеного в дитячому закладі, дитині потрібно відпочити.

– Після дитячого садку, не поспішаючи, пройдіться по вулиці, пограйтеся у дворі. Не варто відразу розпитувати малюка про те, як він провів час у садку. Дитина сама розповість вам про це, коли захоче. А зараз вона переповнена враженнями і дуже втомилася.

– В дома малюк нехай побуде в тиші, спокійно посидить у своїй кімнаті з книжкою або з іграшкою – що їй найбільше подобається.

– Якщо дитина дуже нудьгувала без вас, відкиньте всі справи й посидьте з нею трохи, приголубте и почитайте їй казку, або просто поговоріть. Нехай вона відчує вашу любов.

– Доброю психотерапією для дитини буде спілкування її з домашними тваринами: кішкою, собакою або папугою. Спостерігаючи за тваринами, дитина отримує багато позитивних емоцій.

3. Створіть в родині атмосферу доброзичливості.

Намагайтеся з розумінням ставитися до «дивацтв» у поведінці дитини. Якщо дитина перезбуджена і погано себе поводить, постарайтеся захопити її якимось спокійним заняттям. Візьміть на руки або присядьте поруч, обійміть і скажіть: «Я розумію, ти, напевно, втомився. Давай почитаємо разом або помалюємо, або пограємо в іграшки…».

Намагайтеся позбавити дитину від участі в баталіях між батьками та іншими членами сім’ї. Якщо існують серйозні розбіжності в виховних позиціях родичів, намагайтеся знайти загальні підстави і домовитися про єдиний стиль виховання.

4. По можливості дотримуйтеся режиму, до якого звикає ваша дитина в дитячому садку.

Необхідно прийняти той факт, що дитячий садок став частиною життя сім’ї, тоді з цією обставиною буде легше і дитині.

5. Зменшіть час перегляду дитиною телевізійних передач.

Телевізор сприяє перезбудженню малюка, втомленого за день від вражень.

Незабаром до школи

Поради практичного психолога

Я знаю, більшість батьків вже визначилися у питанні вступу дитини до школи, ви активно допомагаєте малюку готуватися до нового етапу його життя.

Зараз я хочу звернутися до тих батьків, які ще сумніваються: “Йти чи не йти дитині до школи”

Перш ніж прийняти конкретне рішення, ви повинні уважно зважити всі “за” і “проти” цього питання.

Якщо ваша дитина досягла 6-ти років, і проти переходу до навчання в школі виступають тільки суто домашні та економічні причини – в першу чергу слід подумати про дитину, як про особистість. Для дитини школа – означає стати великим і мати коло важливих прав і обов’язків, а залишитися в дитячому садку – залишитися маленьким.

Поміркуйте, як буде себе почувати дитина, як особистість, коли всі однолітки підуть до школи, а вона, маючи точно такі ж, а можливо й кращі, здібності залишиться на другий рік в дитячому садку, серед дітей молодших за віком. У такому випадку у дитини може знизитись особистісна і соціально – психологічна готовність до школи.. а так само – бажання вчитися. Чому?

На  бажання  дитини вчитися  впливає:
1. Ставлення близьких дорослих до навчання, як більш важливого заняття, ніж до гри.

Педагог готуючи дитину до шкільного навчання підвищує її мотивацію до шкільного навчання  – батьки проявляють слабкість, заявляючи дитині: “Ти до школу не підеш”, хоча дитина прекрасно розуміє, що за віком, вона  така ж  як і однолітки, які йдуть до школи. У цьому випадку у дитини з’являється суперечливі думки: “Навіщо хотіти вчитися, якщо я все одно залишаюся на другий рік у дитячому садку”. “Якщо мама вибрала дитячий садок, значить, вона хоче, щоб я залишався маленьким”, – навіщо тоді намагатися бути школярем, хотіти вчитися,  така позиція дитини не сповільнено позначиться на його навчальній діяльності: на заняттях    не сильно старається, частіше відволікається, і через таке ставлення у дитини знижується її особистісна готовність до навчання: бажання ходити до школи, бажання вчитися. Ця поведінка може стати стійкою звичкою.

2. Ставлення однолітків.

Друзі і товариші кажуть про школу, радіють  досягненням, з гордістю заявляють: “А я йду до школи”, тим самим демонструючи, що він стане дорослим.
Адже школа для дитини означає придбання нового соціального статусу, а раз ти не йдеш до школи, значить, ти залишаєшся маленьким.
Таке ставлення дитина отримує і від однолітків – “ти ще маленький”.

3. Бажання зрівнятися по положенню зі старшими.

У даному випадку – не здійснюється, тим більше і батьки своїм рішенням, і однолітки такими заявами підкреслюють, що дитина маленька. І вона  починає бути такою.

Посилює становище і те, що дитина, перебуваючи в групі дітей більш молодшого віку, не може в повному обсязі отримати знання , які  потрібні  безпосередньо для  подальшого розвитку. У результаті знизиться пізнавальний інтерес, допитливість вашої дитини.

Отримуючи легкі завдання і швидко їх вирішуючи,  не  створюються умови для формування вольових зусиль для досягнення мети, наполегливості. У результаті, можуть постраждати також інтелектуальна і вольова готовність до школи.

Я промовила це для того, щоб ви, перш ніж прийняти будь-яке рішення, дуже уважно подумали: як це зможе відбитися на розвитку вашої дитини і на формуванні його як особистості

Уникаємо хронічного стресу

Хронічний стрес – причина багатьох захворювань і хворобливих станів. Хронічним він стає тому, що поступово накопичується. Як наслідок виникнути невроз, апатія, порушення сну й апетиту тощо. Повністю уникнути і зводити ризик виникнення стресу, а отже і проблем зі здоров’ям,  до мінімуму.

Хронічний стрес можна розпізнати за такими ознаками:

  • надчутлива реакція на незначні подразники;
  • нездатність концентрувати увагу;
  • пригнічений настрій, вразливість;
  • розлади сну;
  1.  Причини стресу для кожної людини індивідуальні, та серед основних – тривалі психічні та фізичні навантаження. Відволікайтеся від проблем. Знайдіть свій спосіб, що допоможе розслабитися: займайтеся йогою або медитуйте, слухайте улюблену музику або відвідуйте будь-які курси.
  2. Профілактику стресу здійснюють двома шляхами – за допомоги фахівця, який може надати кваліфіковану допомогу, або самостійної протидії стресу. Це можуть бути психотерапія, чергування праці й відпочинку, правильне харчування тощо.
  3. З’ясуйте, що саме вас турбує. Поговоріть про це з близькою людиною. Якщо ви озвучите проблему, то, можливо, знайдете її причину і відповідно розв’язання.
  4. Не намагайтеся змінювати ситуації, на які неможливо вплинути. До них належать політичні, економічні, загальнодержавні проблеми, а також спроби контролювати поведінку інших людей. Не варто сприймати це близько до серця.
  5. Налагодьте спосіб життя та розпорядок дня, у якому належне місце відведіть повноцінному відпочинку та сну. Лягайте спати в один і той же час. Стежте за тривалістю сну, яка має становити не менше восьми годин.
  6. Потурбуйтеся про раціональне й здорове харчування. Вживайте більше овочів та фруктів, натуральних соків і зеленого чаю, а також відмовтеся від кави вранці або перед сном і жирної їжі.
  7. Також профілактикою стресу можуть бути: хобі, заняття фізичною культурою та прогулянки на свіжому повітрі. Намагайтеся досягти досконалості у своїх захопленнях. Отримуйте задоволення від улюбленої справи.
  8. Навчіться хвалити себе навіть за найдрібніші перемоги, адже до стресів призводить і низька самооцінка. У вашому житті має бути місце для радості.