Надлишкова маса тіла й ожиріння, набуті у дитячому віці, можуть зберегтися й у дорослому житті, а також стати причиною серйозних захворювань, наприклад серцево-судинних, діабету. Таким наслідкам можна запобігти, якщо звернути увагу на надлишкову масу дитини, коли вона ще відвідує дошкільний заклад, та вчасно вжити профілактичних заходів

Експерти Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) визначають поняття «надлишкова маса тіла» й «ожиріння» як патологічне або надлишкове накопичення жиру, що є ризиком для здоров’я.

Проблеми набору надлишкової маси та поява ожиріння є глобальними. Вони все більше охоплюють держави з низьким і середнім рівнями доходів населення, серед яких, на жаль, і Україна. Найбільше страждають на ці захворювання міські жителі. За оцінками експертів ВООЗ у 2010 році кількість дітей з надлишковою масою тіла у світі перевищила 42 мільйони осіб — близько 35 мільйонів з них проживають у країнах, що розвиваються.

Групи ризику серед дітей до 7 років

Критичними для розвитку ожиріння у дітей до 7 років є два періоди.

1.Коли перегодовування дитини призводить до збільшення кількості адипоцитів, але не їх розмірів (1-1,5 року). При своєчасній і грамотній корекції раціону харчування цей період може завершитися добре.

2.Коли ожиріння може мати рецидивний характер (5-7 років). Часто буває стійким і передбачає постійне ожиріння у дорослому віці. Надлишкова кількість адипоцитів у цей період не зменшується; створюється резерв для жирових «депо».

Причини розвитку надлишкової маси тіла й ожиріння у дітей

Головною причиною набору надлишкової маси тіла й появи ожиріння у дітей є порушення енергетичної рівноваги між калоріями, що споживаються, і калоріями, що витрачаються. До цього призводять, зокрема, такі чинники:

-переважання у харчуванні висококалорійних продуктів з високим вмістом жирів і цукру та низьким вмістом вітамінів, мінералів й інших здорових поживних мікроелементів;

-зниження рівню фізичної активності через віддавання переваги сидячим формам відпочинку та розваг.

Ожиріння може бути спадковим. У гладких батьків частіше за все народжуються гладкі діти. Якщо ожиріння є тільки в одного з батьків, імовірність того, що дитина успадкує схильність до набору зайвих кілограмів, становить 50-60%. А якщо обидва батьки — близько 80%.

Соціальні чинники істотно впливають на імовірність розвитку ожиріння навіть у дітей раннього віку. До них належать:

• низькі освітній рівень і соціальний статус батьків;
• неповний склад родини з однією дитиною (частота ожиріння значно нижча у багатодітних сім’ях);
• стресові ситуації у родині, оточення, що викликає стреси. Такі чинники наносять дитині психічну травму та можуть спровокувати у неї розвиток ожиріння.

Наслідки появи надлишкової маси тіла й ожиріння у дітей

За минулими оглядами ВООЗ дитяче ожиріння часто є одним з чинників серцево-судинних захворювань, діабету, ортопедичних проблем і психічних розладів. З ним пов’язана і поява зниженої самооцінки. Безперечно, надлишкова маса тіла або ожиріння у дитинстві призводять як до короткотривалих, так і до довготривалих негативних наслідків для фізичного та психосоціального здоров’я.

До короткочасних наслідків, що супроводжують ожиріння, належать біль у суглобах, хребті, погіршення обміну вуглеводів і жирів, підвищений артеріальний тиск, набряки, задишка. До можливих довготривалих наслідків відносять діабет другого типу, неалкогольний жировий метаморфоз печінки, патології серцево-судинної системи (коронарне захворювання серця, варикозне розширення вен нижніх кінцівок, порушення мозкового кровообігу (як можливий наслідок — мозковий інсульт), дисліпідемія тощо), онкологічні захворювання, порушення скелетно-м’язової системи, зокрема остеоартрит, перелами, а також простатит, жовчнокам’яне захворювання, такі порушення дихання, як синдром обструктивного апное сну.

Профілактичні заходи у дошкільному закладі й удома

Надлишковій масі тіла й ожирінню, а також пов’язаним з ними неінфекційним захворюванням у значній мірі можна запобігти. Профілактика ожиріння передбачає встановлення правильного енергетичного обміну та підтримання його протягом усього життя.

Головними напрямами профілактики надлишкової маси й ожиріння є:

• зміна раціону харчування;
• щоденна фізична активність.

При організації харчування слід виключити аліментарний дисбаланс, зумовлений підвищеною калорійністю їжі у поєднанні з дефіцитом вітамінів та інших мікронутрієнтів, а також порушеним добовим режимом харчування. Якщо після легкого сніданку дитина протягом дня недоїдає чи голодує, а ввечері за одним разом з’їдає обід, полуденок та вечерю, організм вимушений боротися з надлишком вуглеводів, зокрема різким підвищенням концентрації глюкози у крові. А саме з надходженням до організму надмірної кількості простих вуглеводів і жирів тваринного походження й пов’язаний розвиток ожиріння.

Для профілактики появи надлишкової маси тіла дитині необхідно:

• вживати велику кількість фруктів і овочів;
• вживати бобові, цільне зерно та горіхи;
• вживати ненасичені жири замість насичених;
• обмежити вживання цукрози та інших простих вуглеводів.

Для Дітей до 7 років фізична активність передбачає ігри, занят спортом, різноманітні поїздки, оздоровчі заходи, заняття з фізкультури чи здійснення планових вправ. Такі заходи мають здійснюватися і у родині, і у дошкільному закладі. Для зниження ризику появи надлишкової маси тіла та ожиріння рекомендують дотримуватися таких правил:

• виконання вправ має тривати не менше 60 хвилин на день; цей час можна розділяти на менш тривалі блоки (наприклад, проводити вправи двічі на день по 30 хвилин);
• діти мають поступово збільшувати інтенсивність фізичної активності від помірної до високої; рівень інтенсивності має відповідати рівню розвитку дитини;
• фізичне навантаження має охоплювати різноманітні заняття;
• значна частина часу, відведеного на щоденну фізичну активність, має бути присвячена аеробним вправам;
• фізичне навантаження високої інтенсивності, вклщчно з вправами з розвитку скелетно-м’язової системи, має про­водитися, як мінімум, тричі на тиждень.

Висока харчова цінність, розмаїття видів і смаків, легкість та швидкість приготування — усе це вигідно вирізняє рибу з-поміж інших продуктів харчування. Страви з риби — і смачні, і корисні водночас, тому дуже важливо правильно готувати та регулярно подавати їх до столу дошкільника.

Риба вже давно стала традиційним продуктом в харчуванні як дорослих, так і дітей. Без рибних страв неможливо уявити дитяче харчування, дієтичний стіл, святкову та повсякденну їжу.

За своїми якостями риба не поступається м’ясу та м’ясопродуктам, адже вона містить:

-13-23% білків, високоякісних за амінокислотним складом;

-0,1-33% жирів, багатих на вітаміни А і Б;

-екстрактивні та мінеральні речовини.

Білки риби організм дитини перетравлює та засвоює легше, аніж білки м’яса. Так, якщо білки м’яса засвоюються на 87-88%, то білки риби майже повністю — на 93-99%. До того ж риба швидко розварюється та легко пережовується.

До складу практично всіх видів риби входить велика кількість мінеральних речовин, зокрема калій, магній, фосфор, а такі види риби, як морський окунь, палтус і сардина, ще й багаті на залізо. Окрім того, морська риба містить важливі для організму дитини йод і фтор.

Класифікації риби. За способом життя рибу поділяють на:

• морську (тріска, скумбрія, морський окунь, ставрида тощо] — живе і розмножується лише в солоній воді;
• прохідну (тихоокеанський лосось, російський осетер, севрюга, білуга тощо] — живе у морі, а для нересту підніма­ється в ріки та озера;
• напівпрохідну (сибірський осетер, лящ, сазан, сом і деякі види бичків тощо) — живе в опріснених пригирлових ділянках моря, розмножується в прісній воді річок та озер;
• прісноводну (форель, річковий минь, короп, товстолобик тощо) — живе і розмножуються тільки у прісній воді.

Кожен вид риби має характерні для себе смакові та поживні властивості.

Також існує класифікація риби за ступенем жирності:

• жирна — містить понад 8% жиру, зокрема, це каспійська кілька (13%), оселедець (14-19%), скумбрія (13-18%), вугор (30,5%)
• помірної жирності — 4-8% жиру, наприклад, горбуша (7%), морський лящ (6,4%), короп (5,3%), кета (5,6%) тощо;
• нежирна — менше 4% жиру, наприклад, тріска (0,3%), минтай і навага (0,9%), камбала (1,3-3%), пікша (0,2%) тощо.

Харчова цінність риби

Риба корисна для дітей, бо вона, як і молоко, м’ясо, яйця, є джерелом якісного білка. Білки риби містять дуже важливі для зростаючого організму амінокислоти. Особливо необхідною амінокислотою для дитячого організму є метіонін.

Слід зазначити, що до складу риб’ячого жиру входять поліненасичені жирні кислоти, а також жироподібні речовини (фосфоліпіди, лецитин), що мають високу фізіологічну активність.

Корисною є як морська, так і прісноводна риба. Проте в харчуванні дітей ліпше використовувати менш жирні та менш кістляві види риб, адже вони легше перетравлюються та більш безпечні для вживання (судак, тріска, морський окунь).

У процесі кулінарної обробки риба майже не втрачає свій багатий хімічний склад, за яким і визначають енергетичну цінність певного виду риби (табл. 1).

Незважаючи на високу харчову цінність риби, за різних причин і в домашніх умовах, і в дошкільних навчальних закладах її використовують у дитячому харчування рідше, ніж м’ясо. Хоча доцільно змінити це ставлення до страв із риби, оскільки риба в раціоні дитини – незамінний продукт.

Сірчані пробки у дітей виникають досить часто. На перший погляд, це незначна проблема, але такі утворення у вухах турбують дитину, викликають неприємні відчуття і можуть спричинити ускладнення. Розглянемо, як запобігти появі сірчаних пробок у дошкільника та що робити, якщо в дитини є схильність до їх частого утворення.

Слух відіграє важливу роль у формуванні мови дитини, її спілкуванні з однолітками. Однією з причин раптового зниження слуху в дошкільника може стати сірчана пробка.

У зовнішньому вусі близько 2 тис. сірчаних залоз, які виробляють приблизно 15-20 мг вушної сірки на місяць. Вушна сірка є сумішшю секретів сірчаних, сальних залоз, які виробляють приблизно 15-20 мг вушної сірки на місяць. Вушна сірка є сумішшю секретів сірчаних, сальних залоз і епітелію, що лущиться. Завдяки наявності в ній білків, ліпідів, холестеролу, ненасичених кислот, імуноглобулінів і лізоциму сірка виконує ряд функцій: очисну, зволожувальну, захисну.

У разі вироблення нормальної кількості сірки і збереження функції самоочищення вуха сірка не є показником забрудненості вуха. Сірка видаляється самостійно, просуваючись до виходу зі слухового проходу під час жування, позіхання чи мовлення.

Сірчана пробка – це скупчення вушної сірки в зовнішньому слуховому проході. Причини виникнення сірчаних пробок у дитини:

1. Чищення вух дітей ватними паличками. Паличка збирає сірку, що скупчилася на виході зі слухового проходу, але водночас проштовхує вглиб до барабанної перетинки інші сірчані маси. Паличка може наносити мікротравми шкірі слухового проходу, що підвищує ризик виникнення інфекції.
2. Посилена робота сальних залоз, що виробляють сірку, може бути індивідуальною особливістю організму дитини або виникати через дію зовнішніх чинників.
3. Вушні раковини певної будови схильні до утворення сірчаних пробок. Це не патологія, подібні проблеми характерні для багатьох людей.

Симптоми сірчаних пробок. Як правило, сірчані пробки е створюють дискомфорт для дитини і ніяк себе не проявляють. У разі неповного закупорювання вуха рівень слуху не знижується. Відчути утворену пробку неможливо, але можна візуально визначити її наявність, трохи відтягнувши вушко дитини і заглянувши всередину.

Перші скарги на порушення слуху часто виникають після контакту з водою в душі, ванній, басейні тощо. Сірчана пробка розбухає, потрапляє вглиб і повністю закриває вушний прохід.

У складних ситуаціях спостерігають тривале зниження слуху, що помітно: дитина погано чує, часто перепитує. Якщо сірчана пробка тисне на барабанну перетинку, дитина може скаржитися на головний біль, запаморочення аж до нудоти і блювання.

Рекомендації для батьків

щодо догляду за вухами дитини

1.Щодня мийте вуха дитини. Вухо здатне до самоочищення  і за відсутності у дитини схильності до підвищеного утворення сірки досить щоденного гігієнічного миття водою та очисних рухів пальцями. Після миття зовнішнє вухо протирають рушником.

2.Очищуйте зовнішнє вухо дошкільника ватними паличками з обмежувачем. Ватні палички використовують тільки для очищення зовнішнього вуха і краю зовнішнього слухового проходу. У дітей віком до трьох років для цього використовують ватні палички з обмежувачем.

3. Використовуйте церуменолітичні препарати. Церуменолітичні препарати не порушують процес самоочищення вух і розчиняють сірку. Ці препарати можна використовувати 1-2 рази на тиждень.
4. Стежте за станом вух дитини зі схильністю до сіркоутворення постійно. Діти з підвищеним сіркоутворенням, спадково замовленим або пов’язаним з певними чинниками, зокрема, в разі заняття плаванням, носіння слухових апаратів, навушників тощо, потребують ретельного догляду і частого використання церуменолітичних препаратів.

На здоров’я та розвиток дітей негативно впливають не лише інфекційні захворювання. Не менш небезпечними є неінфекційні захворювання, адже вони протікають приховано та розвиваються поступово.

Для профілактики неінфекційних захворювань особливо важливо знати та контролювати чинники ризику, зокрема якість продуктів харчування, якість повітря, яким дихають діти у приміщеннях, рівень їх освітлення, відповідність меблів зросту дитини

Благополуччя дітей – ключ до сталого розвитку суспільства. А інвестування у здоров’я дітей – найліпший внесок у майбутнє кожної країни. Згідно з Конституцією України кожна дитина має право на достатній життєвий рівень для себе, зокрема достатнє харчування, одяг та житло, на охорону здоров’я, медичну допомогу тощо. Саме стан здоров’я дітей є найголовнішим для їх росту, розвитку, формування їх особистості та всього подальшого життя. Кожна дитина від народження має власні фізичні можливості та генотип для подальшого усебічного розвитку. Проте саме в дитинстві формується фенотип, на який можуть впливати захворювання, спричинені неінфекційними захворюваннями.

За підсумками профілактичних медичних оглядів встановлено, що у дітей найпоширенішими патологіями є зниження гостроти зору, порушення постави, зокрема сколіоз, дефекти мовлення та зменшення гостроти слуху. Окрім того, на диспансерному обліку перебуває 179,5 тис. дітей-інвалідів, з них 20% — діти віком від трьох до шести років.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Показники зниження гостроти зору та порушення постави у школярів значно вищі, ніж у дітей дошкільного віку. Така ж ситуація зі сколіозом.

На жаль, усі звикли до сумної статистики та звинувачують соціально-економічне становище в країні. Але діти весь час народжуються і ростуть та не можуть очікувати, коли в країні підвищиться економічний рівень. Саме від дорослих залежить подальший розвиток дитини та стан її здоров’я. Формування у дитини відповідального ставлення до власного здоров’я та потреби у здоровому способі життя залежить перш за все від батьків та осіб, які їх замінюють, і лише потім — від працівників дошкільних навчальних закладів.

Розглянемо деякі чинники ризику для здоров’я дітей.

Якість харчування. Найважливішим чинником, що впливає на здоров’я дітей, є харчування та його відповідність фізіологічним потребам організму дитини. Нераціональне харчування може спричинити значну кількість патологічних станів і захворювань, зокрема залізодефіцитну анемію, гастрит, холецистит, виразку шлунка або дванадцятипалої кишки.

Часто на харчування дітей негативно впливають і батьки. Вдома вони дозволяють дітям вживати продукти з високим вмістом цукру, жирів, консервантів, ароматизаторів, підсолоджувачів та підсилювачів смаку. Таке харчування в поєднанні з низькою руховою активністю дітей підвищує ризик виникнення таких захворювань, як ожиріння та діабет.

Особливо важливо навчити дітей дотримуватися правил особистої гігієни, насамперед мити руки перед вживанням їжі та після відвідування туалету, а також навчати дітей тому, що під час приймання їжі теж потрібна гігієна, тобто не можна їсти удвох одне яблуко чи цуцерку.

Якість повітря в приміщеннях. Доволі важливою для здоров’я дітей є якість повітря в приміщеннях. Невідповідність температури санітарно-гігієнічним вимогам, загазованість, мікробне та вірусне забруднення повітря у приміщеннях призводить до гіпоксії, сприяє виникненню у дітей інфекційних і соматичних захворювань. На дихальну систему дитини впливає і пил, що підіймається в повітря за несвоєчасного прибирання приміщень. Отже, вкрай необхідно вчасно проводити поточне та генеральне прибирання, провітрювати, стежити за температурним режимом у приміщеннях.

Килими необхідно щоденно витрушувати або чистити пилососом. Раз на тиждень пластмасові іграшки слід мити господарським милом, м’які — знезаражувати за допомогою бактерицидних ламп*.

Якість будівельних матеріалів. Дитина за реакцією на негативні чинники довкілля нагадує барометр або лакмусовий папір. Наприклад, після фарбування приміщення за відсутності своєчасного якісного провітрювання запах фарб, лаків, клеїв може спричиняти у дітей погіршення самопочуття.

Велике значення для збереження функцій перинної системи дітей мас колір та освітлення приміщень. Загальновідомо, що є кольори. які збуджують психіку дитини. Тому під час оздоблення кімнат слід використовувати фарби спокійних кольорів. Зокрема в приміщеннях, орієнтованих на північ, — теплі кольори (бежеві, світло-рожеві), на південь — прохолодні (світло-блакитні, світло-зелені).

Рівень освітлення. Рівень як природного, так і штучного освітлень приміщень має відповідати санітарно-гігієнічним вимогам. Знижують рівень природного освітлення приміщень високі кущі, що висаджені під вікнами будівлі на відстані ближче ніж 5 м, а дерева — ближче ніж 10 м. Також якщо вікна приміщень закриті тюлем, завісами, а високі квіти розміщені на підвіконнях — це теж знижує рівень природного освітлення. Навіть забруднене скло затримує природне освітлення в приміщенні на 30%. Що ж до тюлю, завіс, кімнатних квітів, кущів, дерев — вони забирають ще 50-60%.

У приміщеннях кімнат має бути достатньо світильників, ламп відповідної потужності. За таких несприятливих умов у дітей напружується зір під час роботи з поліграфічною продукцією, яка також не завжди відповідає санітарно-гігієнічним вимогам. Тож у дітей виникають спазми акомодації, порушення в нервовій системі, поступово зменшується гострота зору, можуть з’явитися перші ознаки захворювань нервової системи.

Відповідність меблів зросту дитини. У процесі освітньої діяльності багато часу діти перебувають у вимушеній позі, що спричиняє статичне навантаження. Це може призвести до розвитку в них гіподинамії, за якої виникають порушення саморегуляції кровообігу та негативні зміни в нервовій, серцево-судинній, кістково-м’язовій системах.

За невідповідності висоти та конструкції дитячих меблів анатомо-фізіологічним особливостям дітей у них може сформуватися порушення постави. Щоб запобігти таким порушенням, слід підбирати меблі відповідно до зросту дитини та враховувати її анатомо-фізіологічні особливості.

Робота з комп’ютерною технікою та засобами мобільного зв’язку. Особливу увагу слід звернути на користування дітьми комп’ютерною технікою та засобами мобільного зв’язку. Вже в дошкільному віці діти надзвичайно багато часу проводять за комп’ютерами, планшетами, телефонами. Робота на близькій відстані з цими приладами протягом тривалого часу призводить до напруження зорового аналізатора. В подальшому воно може стати причиною порушень зору.

Формування правильних харчових звичок у дитини — запорука здоров’я у дорослому віці. Зокрема, це стосується таких найпоширеніших продуктів харчування, як сіль та цукор.

Сіль та цукор — продукти харчування, до вживання яких слід під­ходити з обережністю. З одного боку, вони необхідні організму людини, позаяк беруть участь у багатьох важливих процесах життєдіяльності. З іншого — у культурі харчування українців поширена прикра тенденція вживати забагато солодкого та пересолювати страви. Їжа, яку більшість вважає нормальною на смак, пересолена й пересолоджена вдвічі-втричі, з огляду на фізіологічні потреби організму. Проте діти змалку звикають до таких смаків і зберігають цю харчову звичку протягом життя, а з віком навіть збільшують кількість уживаних солі та цукру, бо смакові рецептори стають менш чутливими.

Відтак постає важливе запитання: як забезпечити дитячому організму користь, яку несуть сіль та цукор, і при цьому не нашкодити здоров’ю?

Найперша загальна порада для дорослих — завжди бути по­міркованими у застосуванні цих продуктів харчування і привчати до цього дитину. Наприклад, солити та солодити страви менше, ніж здається достатнім; обмежити вживання пересолених та занадто солодких шкідливих перекусів, як-от чіпси, солоні горішки, цукерки, шоколадні батончики тощо.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Солодити й солити їжу потрібно дуже обережно, якщо дитина має спадкову схильність до захворювань на кшталт цукрового діабету, ожиріння, гіпертензії тощо.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

для батьків щодо вживання солодкого дитиною

На сніданок дитині достатньо солодкого чаю або какао, не додавайте до нього цукерок. Після повноцінного обіду не пропонуйте дитині солодкий десерт, натомість прибережіть солодкі смаколики на підвечірок. Під час вечері їсти солодощі також не бажано.

У святкові чи вихідні дні усією родиною покуштуйте мармелад, зефір, пастилу або шоколад (у помірній кількості!) — це підніме настрій дітям і дорослим, підсилить відчуття родинного затишку.

Завжди контролюйте не лише кількість, а й якість солодкого в раціоні дітей. Річ у тім, що сучасні солодощі, крім великої кількості цукрози, містять жири низької якості, консерванти і ароматизатори, які накопичуються в організмі дитини та з часом призводять до порушень у функціонуванні органів та систем організму.

За найменших сумнівів щодо наявності в дитини алергічної реакції на солодке здайте з нею аналізи, аби з’ясувати напевно й усунути алергенний продукт із раціону.

Навіть якщо в дитини немає алергії, завжди дотримуйтеся правила «що менше, то ліпше», коли йдеться про цукерки, тістечка, солодку здобу тощо.

Батьки іноді стикаються із ситуацією, коли дитина їсть землю, пісок або крейду. Що може зумовлювати таку дивну звичку та як із нею боротися? Визначити справжню причину такого незвичайного гастрономічного уподобання може лише лікар-педіатр, оглянувши дитину та призначивши необхідні аналізи.

Під час ігор у пісочниці деякі діти так захоплюються виготовленням «пирогів», що тягнуть їх до рота. Іноді діти підіймають камінці для того, щоб «з’їсти» їх. На думку деяких фахівців, бажання спробувати на смак усе, що потрапляє під руку, виникає в дитини задля задоволення пізнавального рефлексу. Завдяки зусиллям батьків або з віком це бажання зникає. Якщо ж дитина й надалі тягнутиме до рота все, що потрапляє їй під руку, то слід звернутися по допомогу до лікаря-педіатра. Адже таке бажання може зумовлюватися дефіцитом таких макро- та мікроелементів, як залізо, цинк або кальцій.

Кожній дитині для повноцінного розвитку необхідне раціональне харчування, що враховує її вікові потреби в поживних речовинах, вітамінах, макро- та мікроелементах. Наукові дослідження свідчать, що діти вважають найліпшою їжею фрукти та овочі, які мають високу енергетичну цінність. Віддавання переваги солодким, енергоємним продуктам харчування, бажання або небажання що-небудь їсти можуть стати перешкодою для забезпечення раціонального харчування. А навіть незначні відхилення в раціоні призводять до розвитку в дитини дефіцитних станів.

Дефіцит кальцію. На думку лікарів, бажання дитини скуштувати крейду пов’язане з гіпокальціємією — дефіцитом кальцію в організмі.

Дефіцит заліза. Бажання дитини їсти пісок або металеві предмети пов’язують з дефіцитом заліза в організмі. Цей мікроелемент бере участь в обміні речовин, зокрема є складовою гемоглобіну, міоглобіну та деяких ферментів. Залізо накопичується в печінці та м’язах, а в разі зниження його рівня в організмі — вилучається з них. Симптомами дефіциту заліза в дітей є: бліда шкіра; задишка під час занять фізичною культурою; пришвидшене серцебиття; холодні долоні і ступні; ламкість нігтів; непритомність.

Продукти харчування, що містять легкозасвоюване залізо: печінка яловича, м’ясо індички або кролика, яблука, персики, абрикоси, чорниці, горох, квасоля, вівсяна та гречана крупи, пшеничний та житній хліб, риба та морепродукти.

Дефіцит цинку. Цинк бере активну участь в обміні білків, жирів, вуглеводів, нуклеїнових кислот, є складовою понад 300 металоферментів та генетичного апарату клітин. Незначне надходження цинку з їжею швидко призводить до його дефіциту. Адже запаси цього мікроелемента в організмі дитини вкрай малі. Дефіцит цинку також зумовлюють: нераціональне харчування; захворювання шлунково-кишкового тракту та печінки; порушення функцій щитоподібної залози; гельмінтози.

Основними симптомами дефіциту цинку в дітей є: погіршення короткочасної пам’яті та просторового мислення; зниження інтелектуальної функції; погане загоєння ран; ламкість нігтів; втрата апетиту, смакових відчуттів та нюху.

Ротавірусна інфекція — одна з найпоширеніших причин діарейних захворювань у дітей. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), ротавіруси спричиняють більше 125 млн. випадків гастроентериту на рік у дітей молодше п’яти років, серед яких зафіксовано 450 тис. летальних випадків.

Гастроентерит — це захворювання, за якого виникає запалення шлунка і кишківника, починається більш-менш різко і супроводжується блюванням та діареєю з надзвичайно сильними спастичними болями.

Рекомендації

для батьків за появи у дитини захворювання, що супроводжується блюванням і водянистим проносом

Негайно викликайте лікаря для якнайшвидшого огляду дитини. Після огляду дошкільника лікар прийме рішення про необхідність госпіталізації або про можливість лікування вдома. У разі лікування дитини в домашніх умовах чітко дотримуйтеся рекомендацій лікаря щодо обстеження, лікування, догляду за нею.

До приходу лікаря поїть дитину спеціальними сольовими розчинами для поновлення втрат води та електролітів (регідрон, електроліт тощо), які можна придбати в аптеці у вигляді розчинних у воді порошків. Розчиніть порошок у кип’яченій воді відповідно до інструкції із застосування. Сольовий розчин давайте дитині кожні 10-15 хв. по 10-15 мл, тобто 2-3 чайні ложки. До моменту доставки з аптеки сольового розчину поїть дитину теплою кип’яченою водою.

Не давайте дитині антибіотики або інші хіміотерапевтичні препарати до приходу лікаря. Регулярно прибирайте приміщення, в якому перебуває дитина.

Забруднені поверхні мийте водою з милом.

Профілактика ротавірусної інфекції

Запобіжні заходи від захворювання дитини на ротавірусну інфекцію поділяють на специфічні та неспецифічні. Неспецифічна профілактика ротавірусної інфекції полягає в дотриманні санітарно- гігієнічних норм, зокрема:

• регулярне миття рук милом, оброблення рук антисептичними засобами;
• використання для пиття лише кип’яченої води;
• миття овочів і фруктів кип’яченою водою, по можливості перед уживанням їх слід обдати окропом;
• уникнення прямого контакту з інфікованими;
• утримання поверхонь та предметів, яких торкається дитина (іграшки, підлога, меблі, одяг тощо), у чистоті.

Специфічною профілактикою ротавірусної інфекції є оральна вакцинація. Існує дві вакцини, які містять ослаблений живий ротавірус: моновалентна вакцина; пентавалентна вакцина.

Збудником захворювання є РНК-вмісний вірус гепатиту А з роду ентеровірусів родини пікорнавірусів. Він доволі стійкий до умов довкілля та дії хлорвмісних дезінфекційних засобів і кислот, однак швидко гине під час кип’ятіння. Так, за кімнатної температури вірус зберігає свою життєздатність протягом кількох тижнів, за температури +4 °С – протягом кількох місяців, за температури -20 °С – протягом багатьох років.

Джерело інфекції – вірусоносій або хвора людина. Інфікування відбувається зазвичай харчовим та водним шляхами під час вживання забруднених продуктів харчування та води. Оскільки збудник захворювання доволі стійкий до умов довкілля, інфікування можливе й контактно-побутовим шляхом.

Розрізняють типову й атипову (безжовтушна, стерта, субклінічна/латентна, безсимптомна/інаппарантна) клінічні форми вірусного гепатиту А. Кожній із них властиві певні симптоми.

Типова клінічна форма має циклічний перебіг з чіткою зміною періодів захворювання – інкубаційного, дожовтяничного, жовтяничного, післяжовтяничного і реконвалесценції.

Інкубаційний період становить від 15-ти до 45-ти днів, але зазвичай – 21 день. Дожовтяничний період триває від 2-х до 15-ти днів, зазвичай – від 5-х до 7-ми днів. Характеризується різноманітністю симпомів, умовно згрупованих у такі варіанти його перебігу: гарячковий (грипоподібний); диспепсичний; астеновегетативний.

Жовтяничний період триває від 7-ми до 15-ти днів.

Післяжовтяничний період характеризується поступовим зникненням симптомів захворювання, поверненням до норми біохімічних показників крові. Печінка набуває нормальних розмірів. Усе це свідчить про початок періоду реконвалесценції.

Період реконвалесценсії зазвичай триває 2-3 місяці. Його симптомами є розвиток швидкої втомлюваності під час фізичних навантажень, періодичний біль у животі.

Безжовтянична форма характеризується відсутністю жовтяниці за наявності симптомів легкої форми вірусного гепатиту А. Рівень білірубіну в сироватці крові – в межах норми. У разі стертої форми синдром інтоксикації відсутній або помірно виражений, жовтяниця незначна, рівень білірубіну в сироватці крові підвищений у 1,5-2 рази.

Субклінічна форма має безсимптомний перебіг. Під час лабораторного дослідження крові виявляють підвищення аланінамінотрансферази (АлАТ), аспартатамінотрансферази (АсАТ) та специфічних антитіл. Цю форму зазвичай діагностують у вогнищі вірусного гепатиту А. Безсимптомну форму діагностують лише за наростання титриту специфічних антитіл у сироватці крові.

Якщо вірусний гепатит А має легкий або середньотяжкий перебіг, а також якщо є можливість ізолювати хвору дитину від інших членів родини, її лікують амбулаторно. За епідеміологічними показниками дитину госпіталізують незалежно від тяжкості перебігу захворювання.

Рекомендації для батьків

Як запобігти захворюванню дитини на вірусний гепатит А

• Використовуйте для пиття та приготування їжі бутильовану питну воду промислового виробництва або воду з централізованих джерел водопостачання. Останню перед вживанням кип’ятіть не менше 10 хв. та дайте відстоятися.
• Не використовуйте для пиття, приготування їжі т миття посуду воду з незнайомих джерел водопостачання – річки, озера, підземних джерел тощо.
• Використовуйте під час неорганізованого відпочинку для миття посуду та рук лише кип’ячену воду, а для пиття та приготування їжі – бутильовану питну воду.
• Перед вживанням овочі, фрукти та ягоди ретельно мийте та обдавайте окропом.
• Дотримуйтеся правил особистої гігієни – обов’язково мийте руки з милом перед приготуванням та вживанням їжі, після відвідування туалету.
• Зверніться до лікаря в разі виникнення симптомів захворювання в дитини та за жодних обставин не займайтеся самолікуванням.