Формування правильних харчових звичок у дитини — запорука здоров’я у дорослому віці. Зокрема, це стосується таких найпоширеніших продуктів харчування, як сіль та цукор.

Сіль та цукор — продукти харчування, до вживання яких слід під­ходити з обережністю. З одного боку, вони необхідні організму людини, позаяк беруть участь у багатьох важливих процесах життєдіяльності. З іншого — у культурі харчування українців поширена прикра тенденція вживати забагато солодкого та пересолювати страви. Їжа, яку більшість вважає нормальною на смак, пересолена й пересолоджена вдвічі-втричі, з огляду на фізіологічні потреби організму. Проте діти змалку звикають до таких смаків і зберігають цю харчову звичку протягом життя, а з віком навіть збільшують кількість уживаних солі та цукру, бо смакові рецептори стають менш чутливими.

Відтак постає важливе запитання: як забезпечити дитячому організму користь, яку несуть сіль та цукор, і при цьому не нашкодити здоров’ю?

Найперша загальна порада для дорослих — завжди бути по­міркованими у застосуванні цих продуктів харчування і привчати до цього дитину. Наприклад, солити та солодити страви менше, ніж здається достатнім; обмежити вживання пересолених та занадто солодких шкідливих перекусів, як-от чіпси, солоні горішки, цукерки, шоколадні батончики тощо.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Солодити й солити їжу потрібно дуже обережно, якщо дитина має спадкову схильність до захворювань на кшталт цукрового діабету, ожиріння, гіпертензії тощо.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

для батьків щодо вживання солодкого дитиною

На сніданок дитині достатньо солодкого чаю або какао, не додавайте до нього цукерок. Після повноцінного обіду не пропонуйте дитині солодкий десерт, натомість прибережіть солодкі смаколики на підвечірок. Під час вечері їсти солодощі також не бажано.

У святкові чи вихідні дні усією родиною покуштуйте мармелад, зефір, пастилу або шоколад (у помірній кількості!) — це підніме настрій дітям і дорослим, підсилить відчуття родинного затишку.

Завжди контролюйте не лише кількість, а й якість солодкого в раціоні дітей. Річ у тім, що сучасні солодощі, крім великої кількості цукрози, містять жири низької якості, консерванти і ароматизатори, які накопичуються в організмі дитини та з часом призводять до порушень у функціонуванні органів та систем організму.

За найменших сумнівів щодо наявності в дитини алергічної реакції на солодке здайте з нею аналізи, аби з’ясувати напевно й усунути алергенний продукт із раціону.

Навіть якщо в дитини немає алергії, завжди дотримуйтеся правила «що менше, то ліпше», коли йдеться про цукерки, тістечка, солодку здобу тощо.

Батьки іноді стикаються із ситуацією, коли дитина їсть землю, пісок або крейду. Що може зумовлювати таку дивну звичку та як із нею боротися? Визначити справжню причину такого незвичайного гастрономічного уподобання може лише лікар-педіатр, оглянувши дитину та призначивши необхідні аналізи.

Під час ігор у пісочниці деякі діти так захоплюються виготовленням «пирогів», що тягнуть їх до рота. Іноді діти підіймають камінці для того, щоб «з’їсти» їх. На думку деяких фахівців, бажання спробувати на смак усе, що потрапляє під руку, виникає в дитини задля задоволення пізнавального рефлексу. Завдяки зусиллям батьків або з віком це бажання зникає. Якщо ж дитина й надалі тягнутиме до рота все, що потрапляє їй під руку, то слід звернутися по допомогу до лікаря-педіатра. Адже таке бажання може зумовлюватися дефіцитом таких макро- та мікроелементів, як залізо, цинк або кальцій.

Кожній дитині для повноцінного розвитку необхідне раціональне харчування, що враховує її вікові потреби в поживних речовинах, вітамінах, макро- та мікроелементах. Наукові дослідження свідчать, що діти вважають найліпшою їжею фрукти та овочі, які мають високу енергетичну цінність. Віддавання переваги солодким, енергоємним продуктам харчування, бажання або небажання що-небудь їсти можуть стати перешкодою для забезпечення раціонального харчування. А навіть незначні відхилення в раціоні призводять до розвитку в дитини дефіцитних станів.

Дефіцит кальцію. На думку лікарів, бажання дитини скуштувати крейду пов’язане з гіпокальціємією — дефіцитом кальцію в організмі.

Дефіцит заліза. Бажання дитини їсти пісок або металеві предмети пов’язують з дефіцитом заліза в організмі. Цей мікроелемент бере участь в обміні речовин, зокрема є складовою гемоглобіну, міоглобіну та деяких ферментів. Залізо накопичується в печінці та м’язах, а в разі зниження його рівня в організмі — вилучається з них. Симптомами дефіциту заліза в дітей є: бліда шкіра; задишка під час занять фізичною культурою; пришвидшене серцебиття; холодні долоні і ступні; ламкість нігтів; непритомність.

Продукти харчування, що містять легкозасвоюване залізо: печінка яловича, м’ясо індички або кролика, яблука, персики, абрикоси, чорниці, горох, квасоля, вівсяна та гречана крупи, пшеничний та житній хліб, риба та морепродукти.

Дефіцит цинку. Цинк бере активну участь в обміні білків, жирів, вуглеводів, нуклеїнових кислот, є складовою понад 300 металоферментів та генетичного апарату клітин. Незначне надходження цинку з їжею швидко призводить до його дефіциту. Адже запаси цього мікроелемента в організмі дитини вкрай малі. Дефіцит цинку також зумовлюють: нераціональне харчування; захворювання шлунково-кишкового тракту та печінки; порушення функцій щитоподібної залози; гельмінтози.

Основними симптомами дефіциту цинку в дітей є: погіршення короткочасної пам’яті та просторового мислення; зниження інтелектуальної функції; погане загоєння ран; ламкість нігтів; втрата апетиту, смакових відчуттів та нюху.

Ротавірусна інфекція — одна з найпоширеніших причин діарейних захворювань у дітей. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), ротавіруси спричиняють більше 125 млн. випадків гастроентериту на рік у дітей молодше п’яти років, серед яких зафіксовано 450 тис. летальних випадків.

Гастроентерит — це захворювання, за якого виникає запалення шлунка і кишківника, починається більш-менш різко і супроводжується блюванням та діареєю з надзвичайно сильними спастичними болями.

Рекомендації

для батьків за появи у дитини захворювання, що супроводжується блюванням і водянистим проносом

Негайно викликайте лікаря для якнайшвидшого огляду дитини. Після огляду дошкільника лікар прийме рішення про необхідність госпіталізації або про можливість лікування вдома. У разі лікування дитини в домашніх умовах чітко дотримуйтеся рекомендацій лікаря щодо обстеження, лікування, догляду за нею.

До приходу лікаря поїть дитину спеціальними сольовими розчинами для поновлення втрат води та електролітів (регідрон, електроліт тощо), які можна придбати в аптеці у вигляді розчинних у воді порошків. Розчиніть порошок у кип’яченій воді відповідно до інструкції із застосування. Сольовий розчин давайте дитині кожні 10-15 хв. по 10-15 мл, тобто 2-3 чайні ложки. До моменту доставки з аптеки сольового розчину поїть дитину теплою кип’яченою водою.

Не давайте дитині антибіотики або інші хіміотерапевтичні препарати до приходу лікаря. Регулярно прибирайте приміщення, в якому перебуває дитина.

Забруднені поверхні мийте водою з милом.

Профілактика ротавірусної інфекції

Запобіжні заходи від захворювання дитини на ротавірусну інфекцію поділяють на специфічні та неспецифічні. Неспецифічна профілактика ротавірусної інфекції полягає в дотриманні санітарно- гігієнічних норм, зокрема:

• регулярне миття рук милом, оброблення рук антисептичними засобами;
• використання для пиття лише кип’яченої води;
• миття овочів і фруктів кип’яченою водою, по можливості перед уживанням їх слід обдати окропом;
• уникнення прямого контакту з інфікованими;
• утримання поверхонь та предметів, яких торкається дитина (іграшки, підлога, меблі, одяг тощо), у чистоті.

Специфічною профілактикою ротавірусної інфекції є оральна вакцинація. Існує дві вакцини, які містять ослаблений живий ротавірус: моновалентна вакцина; пентавалентна вакцина.

Важливий етикет людської культури – мовленнєвий етикет. У дитячому садку вихователі звертають особливу увагу на навчання дітей ввічливості, вчать їх правилами мовного етикету.

Що ж таке ввічливість та етикет?

Етикет – сукупність правил поведінки, що стосуються ставлення до людей (поводження з оточуючими, форми звертання і привітання, манери поведінки в громадських місцях).

Ввічливість – спосіб застосування етикету. Загальновідомо, що найважливіше у вихованні ввічливості дитини – постійний добрий приклад. Дорослі дають дітям «моделі поведінки, демонструють необхідність у будь-якій ситуації дотримуватися норм етикету, бути ввічливими. Сучасний підхід до дитини як до особистості, яка потребує розуміння, поваги її інтересів і прав, робить проблему виховання ввічливості особливо актуальною. Тому дуже важливо, щоб «етикетними» способами встановлення контактів з людьми дорослі володіли в повному обсязі.

Щохвилини протягом всього дня діти вчаться у дорослих і один у одного мовного поведінки, характерних жестах, міміці, словечкам. Звичайно, етикет лише одне з численних засобів спілкування, але особливо значиме, цінне. У етикету є словесні і несловесні засоби («чарівні слова», «чарівні погляди», рукостискання, пози, жести, інтонації, манери, вчинки). Важливо навчити дітей усьому, що пов’язано з етикетом, але особливо важливо поповнити дитячий словник словесними засобами. Найпоширеніших «чарівних слів», які повинні бути в «запасі», усього близько 30. Їх повинні знати і вихователі, і батьки. Порахуйте свій «запас», а потім дитячий. Між ними є сама безпосередня, пряма залежність – чим більше віддаєш, тим більше отримуєш».

Вранці:

«Доброго ранку», «Я рада тебе бачити», «Здрастуй», «Як ти себе почуваєш?»

За сніданком, обідом, вечерею:

«Приємного апетиту», «Дякую», «Спасибі», «Дозволь за тобою позалицятися», «Все було дуже смачно».

Під час спілкування:

«Дозволь», «Будь ласка», «будь Ласка, «Вибач», «Перепрошую», «Якщо тебе не утруднить», «Прошу вибачення».

Після тихої години:

«Як спалося?», «Як твоє здоров’я?»

Ввечері:

«Добрий вечір», «До побачення», «До побачення», «До завтра», «До зустрічі», «Щасливої дороги», «Всього доброго», «Всього доброго», «Доброї ночі», «Приємних снів».

Вихованням ввічливості вихователі дитячого саду займаються у всіх режимних моментах, на будь-яких заняттях і поза ними. У практиці ДНЗ перевагу часто віддається таким методам як роз’яснення (розмови, бесіди). Не применшуючи значення такого способу, як роз’яснення дітям правил етикету та необхідності їх дотримання, все ж вважаємо, що самим дієвим способом виховання ввічливості та мовленнєвого етикету є особистий приклад дорослих.

Н.І.Пирогов говорив:

«Усі мислителі, я думаю, прийшли до висновку,

що виховання потрібно почати з колиски».

Дошкільне дитинство – особливий період розвитку дитини. Саме в цьому віці виникає внутрішнє психічне життя і внутрішня регуляція поведінки. Це внутрішнє життя виявляє себе в здатності діяти щодо загальних понять, в уяві дитини, у довільній поведінці, у змістовному спілкуванні із дорослими та однолітками. Саме в цей період відбувається формування в дитині активного інтересу до взаємин з іншими людьми. В неї виникає потреба в ознайомленні з певними нормами спілкування і, як результат – вироблення індивідуальної культури поведінки. Під культурою поведінки розуміють сукупність форм повсякденних дій і вчинків людини, в яких віддзеркалюються моральні та естетичні поведінкові норми. Компоненти культури поведінки дошкільників: культура діяльності, культура спілкування, культурно-гігієнічні навички і звички.

Культура діяльності проявляється в поведінці дитини на заняттях, в іграх, під час виконання трудових доручень. Формувати у дитині культуру діяльності – це значить виховувати в неї звичку утримувати в порядку місце, де вона працює, навчається, грається; звичку доводити до кінця розпочату справу, бути наполегливим у досягненні мети; навчати її не відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні; привчати бережно ставитись до іграшок, речей, книг.

Вже в старшому дошкільному віці дитина вчиться регулювати свою діяльність, відпочинок, що є основою для формування в неї навичок ефективної організації праці. Важливий показник культури діяльності – потяг до цікавих, розвиваючих занять, вміння цінувати час, бажання працювати, отримання задоволення від результату своєї роботи, розвиток самостійності та творчості.

Головне в культурі спілкування – це навчити дитину поважати суспільство в цілому і кожного його члена окремо та ставитися до них так, як він ставиться до себе. У повсякденній практиці людські стосунки далеко не всіма і не завжди здійснюються. А тим часом культура людських відносин, спілкування людей між собою відіграють важливу роль у житті.

Культура спілкування обов’язково передбачає культуру мовлення дитини. Це вимагає від дошкільника володіння певним запасом слів, вміння розмовляти спокійно і зрозуміло, послідовно, що, в свою чергу, сприяє активному спілкуванню дітей під час ігор та праці, запобігає виникненню конфліктних ситуацій.

Згідно Базової програми вихователь повинен привчати дітей до таких навичок та звичок культури спілкування: використовувати ввічливі слова, бути привітним з рідними, друзями та незнайомими, дотримуватись загальноприйнятих норм та етикету спілкування, відтворювати в грі свої моральні уявлення, прислуховуватись до порад старших, дотримуватись правил співжиття в родині, виявляти чемність, толерантність, відчувати межу припустимої поведінки з молодшими, однолітками, старшими дітьми, дорослими та старими людьми тощо.

Найголовніше, що потрібно пам’ятати і розуміти як вихователю, так і батькам це те, що будь який прояв ввічливості з боку дитини повинен керуватися добрими думками й почуттями, бути для неї усвідомленою необхідністю та потребою, а не засобом отримання похвали чи уникнення покарання. Тому мета виховання культури спілкування полягає в готовності дитини самостійно приймати моральні рішення та відповідно діяти.

Створення культурних навичок і звичок починається з виховання акуратності й охайності. Вже з трирічного віку дитина може сама з деякою допомогою дорослих одягатися, застеляти своє ліжко, може допомагати в прибиранні кімнати. Культура їжі, вміння культурно вживати їжу – одна з перших навичок, що повинна виховуватись у дитини. Культура їжі має і етичний аспект – адже поведінка за столом ґрунтується на повазі до тих, хто сидить поруч, а також до тих, хто приготував їжу. До культурних звичок відносять привчання вставати вранці та робити зарядку, вмиватися, чистити зуби, акуратно зачісуватися, тримати в чистоті взуття та одяг. Діти повинні розуміти, що в дотриманні цих правил проявляється повага до оточуючих і до себе самого.

Для ефективності та результативності роботи щодо виховання культури поведінки в дитячому садку та в дома потрібні певні позитивні умови, а саме:

1. Авторитет і культура вихователів та батьків. Стиль спілкування вихователя з дітьми – найголовніше у формуванні культури поведінки. Допомога, довіра, любов, порада, ласка, щирий інтерес до дитячих починань складають фундамент доброзичливих відносин з дитиною. Дії вихователя повинні бути направленні на досягнення головної мети – створення для розвитку особистості дитини творчої, дружньої обстановки.
2. Позитивний настрій. Атмосфера доброзичливості, активна змістовна діяльність виховують в дітях потяг до зайнятості, бажання пізнавати нове і використовувати ці знання в житті.
3. Зв’язок із сім’єю. Дозволяє зберегти єдність вимог і наступність у вихованні. Педагог повідомляє про досягнення та проблеми дитини, консультує батьків і знайомить їх з методами морального виховання в сім’ї.
4. Дотримання точного режиму. Є гарантом урівноваженого стану дітей, запобігає перевтомленню та статики у діяльності, дозволяє сформувати стереотип поведінки.
5. Правильно організована обстановка. Цікава, пізнавальна наочність, дидактично-методичні матеріали, іграшки дозволяють дітям знаходити заняття за інтересом і тим самим запобігають зриви у поведінці.

Розвиток індивідуальності кожної дитини ґрунтується на формуванні її особистісної культури. При вихованні культури поведінки педагоги й батьки повинні пам’ятати, що виховний вплив на дітей повинен бути єдиним, постійним і послідовним, результатом якого є повнота уявлень і знань дитини про себе, про правила культурної поведінки; орієнтація дитини на соціально схвалювані норми поведінки; позитивне емоційне сприйняття себе, оточуючих, довкілля; відповідність дій і вчинків дитини встановленим соціальним еталонам.