Малювання нетрадиційними способами, захоплююча, неймовірна діяльність, яка дивує і захоплює дітей.

Малювання з використанням нетрадиційних технік: Сприяє зняттю дитячих страхів; Розвиває впевненість у своїх силах; Розвиває просторове мислення; Вчить дітей вільно висловлювати свій задум; Спонукає дітей до творчих пошуків і рішень; Вчить дітей працювати з різноманітним матеріалом; Розвиває почуття композиції, ритму, колориту, кольоросприйняття; почуття фактурності і об’ємності; Розвиває дрібну моторику рук; Розвиває творчі здібності, уяву і політ фантазії. Під час роботи діти отримують естетичне задоволення.

 Малювання пальцями. Матеріали: розети з фарбою; папір; вологі серветки.

Спосіб виконання: Малювати можна не лише пальцями, а й усією долонею, кулачком, ребром долоні. Умочити в фарбу і віддруковувати на папері. Особливу увагу слід звертати на рух руки і правильне положення «робочого пальця». Щоб отримати відбиток «крапка» палець піднести вертикально над аркушем, а якщо торкнутися всією фалангою, то матимемо «овал». Щоб отримати різнокольорове зображення, на один палець можна наносити 2 – 3 фарби.

Рекомендації з використання:

За допомогою різних форм відбитків можна створити цікаві роботи з декоративного малювання. Цю техніку можна використати під час малювання: дощу, снігу; квітів, дерев; птахів, риб, тварин; кетягів калини, винограду тощо.

Акватипія. Матеріали: шматок целофану; дощечка для ліплення; фарби різного кольору; папір

Спосіб виконання: Одну або кілька фарб великими плямами нанести на дощечку чи целофан. Потім прикласти аркуш паперу і притискаючи розгладити. Залежно від плям, від напрямку розгладжування виходять різні зображення. Можна робити відбиток на мокрому папері – буде інший ефект.

Рекомендації з використання: Цей спосіб найчастіше використовують, готуючи тло для малювання пейзажів.

Монотипія. Матеріали: папір; фарби; пензлі.

Спосіб виконання: Аркуш паперу складаємо навпіл, прогладжуємо лінію згину. На лінію згину наносимо кілька ляпок різного кольору. Аркуш знову складаємо, прогладжуємо рукою, щоб ляпки розтеклися. Розгорнувши, отримуємо несподівані зображення, у яких можна впізнати знайомий образ і домалювати необхідні деталі, щоб він став виразнішим. Або на одній половині аркуша намалювати малюнок чи нанести фарбою яскраві плями і притиснути іншою половиною аркуша – отримаємо два однакових зображення.

Рекомендації з використання: За допомогою цього способу можна малювати малюнки на тему: «У країні двійників», «Місто на річці» тощо.

Малювання на мокрому папері. Матеріали: акварель; папір; пензлі; ємкості з водою; губка.

Спосіб виконання: Губку змочуємо у чистій воді, злегка віджимаємо і рівномірно зволожуємо нею весь аркуш паперу, рухаючись в одному напрямку. Слід навчити дітей надмірно не зволожувати папір, малювати кінчиком пензля, злегка торкаючись паперу. На вологому папері легко змішувати фарби. Розтікаючись, фарби утворюють нові відтінки кольору. Якщо потрібне тло, зафарбовуємо весь аркуш.

Рекомендації з використання: За допомогою цієї техніки можна виконати різні роботи, зображуючи, зокрема: туман; дощ; «котики верби» тощо.

Сухий пензель. Матеріали: папір (можна тонований); пензель (зі щетини).

Спосіб виконання: На кінчик пензля набираємо трішки туші або гуаші. Зайву туш чи гуаш можна обтерти об додатковий аркуш. Застосовуючи різні способи нанесення торцем пензля фарби чи туші на аркуш, зображуємо шерсть тварин, пір’я птахів, траву, крону дерев, тощо. Потім домальовуємо різні деталі, характерні для образу, який зображуємо.

Рекомендації з використання: Техніку «Сухий пензель» можна використовувати під час малювання: птахів, рослин, тварин; натюрмортів, пейзажів.

Крапковий малюнок. Матеріали: акварель або гуаш; ватні палички; вода; папір; олівець.

Спосіб виконання: Олівцем виконуємо малюнок на папері. Спочатку за допомогою ватних паличок заповнюємо крапками контур малюнка. Кожну нову фарбу беремо навою паличкою. Потім весь малюнок заповнюємо крапками відповідних кольорів.

Рекомендації з використання: Цю техніку можна застосовувати, малюючи: дощик; сніг; курчатко; казкового птаха; різнобарвних рибок.

Тампонування. Матеріали: тампони, зроблені з поролону, або зім’ятий шматочок паперу; гуаш; папір.

Спосіб виконання: Поролон або зім’ятий папір змочуємо у фарбі і наносимо відбитки на папір. Під час малювання тампоном не треба змочувати його водою. Фарба, яку набираємо на тампон, має бути дуже рідка.

Перед малюванням слід зробити кілька пробних відбитків на додатковому аркуші паперу для отримання «пухкого» сліду.

Рекомендації з використання: Цю техніку можна застосовувати, малюючи: крони дерев; річку, небо, траву, сніг; пухнастих тварин.

Граттаж (від франц. gratter) – скребти, дряпати.

Варіант 1. Матеріали: підготовлений аркуш паперу (спочатку намилюють, потім покривають гуашшю, тушшю або фарбою); ручка з пером зірочкою.

Спосіб виконання: Графічна робота на мильній основі. Робота, виконана таким чином, нагадує гравюру, тому що створюється лініями різних за напрямком, довжиною, плавністю, й виходить бархатистою за рахунок поглиблення продряпування поверхні.

Варіант 2. Матеріали: шматочок стеаринової свічки; акварельні фарби; туш.

Спосіб виконання: Графічна робота на восковій підкладці. Фарбами роблять малюнок або зафарбовують аркуш паперу різними тонами, залежно від того, що задумали. Потім ретельно протирають шматочком свічки так, щоб стеарином була покрита вся площина аркуша. Після чого тушшю покривають усю роботу (весь аркуш). Іноді два рази. Продряпують після висихання.

Рекомендації з використання: За допомогою цієї техніки можна зобразити: натюрморт; пейзаж; підводне царство; нічне місто; космос.

Набризкування. Матеріали: гребінець звичайний; пензлик або зубна щітка, фарби.

Спосіб виконання: Можна передавати напрямок вітру – для цього необхідно намагатися, щоб бризки лягали на всьому малюнку.

Рекомендації з використання: Способом забризкування яскраво можна виразити сезонні зміни. Набризкуванням займаються діти з 6-7 років.

Ляпкографія. Матеріали: папір; туш або брудна вода.

Спосіб виконання: На аркуші паперу наносять ляпки, поверх накладається чистий аркуш паперу. Ляпки переходять із одного аркуша на інший. Діти розглядають отримані ляпки, домальовують деталі або просто називають те, що вони побачили.

Рекомендації з використання: Ця техніка малювання розвиває творчість, уяву, фантазію.

Графічна аналогія. Матеріали: папір; олівці абр фломастери.

Спосіб виконання:

Так само, як і в математиці, спочатку дітям пропонують геометричні форми, з яких треба викласти якусь іграшку. Після того як діти навчаться дуже швидко викладати різних тварин, їм пропонують малювати тварин, обводячи геометричні форми. У цьому дуже допомагають такі ігри, як «Що сховала фігура?», «Нащо це схоже?».

 Малювання ниткою. Матеріали: папір; ворсиста нитка; фарби; туш.

Спосіб виконання: Аркуш паперу складається вдвоє й розгортається. На одну зі сторін довільно укладається нитка, наполовину змочена в туші або чорнилі. Чистий її кінець виводиться за межі аркуша. Змочена частина нитки придавлюється іншою частиною аркуша, і в такому положенні нитка потихеньку витягується. Відкриваємо аркуш – виявляємо зображення, залишене ниткою.

Рекомендації з використання: Така техніка малювання розвиває увагу, фантазію.

Період дошкільного та молодшого шкільного дитинства є чи не найголовнішим з точки зору естетичного виховання та формування художньо-естетичного ставлення до життя. Саме в цьому віці здійснюється найбільш інтенсивне формування ставлення до світу, яке поступово перетворюється у властивості особистості.

Уміння бачити, розуміти і створювати прекрасне робить духовне життя дітей багатшим, цікавішим, дає їм можливість відчувати найвищі духовні насолоди.

Важливого значення в естетичному вихованні дітей надавав В. О. Сухомлинський, який писав: “Краса – могутній засіб виховання чутливої душі. Це вершина, з якої ми можемо побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса – це яскраве світло, що осяває світ… Краса – це дзеркало, в якому ти бачиш самого себе, і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе”.

Серед засобів виховання дітей краса стоїть на першому місці.

Виховати естетично розвинену людину неможливо без прищеплення їй з дитинства поваги до духовних цінностей, без формування вміння розуміти, цінувати, розрізняти красиве й потворне в житті та у мистецтві. Кожна дитина народжується із закладеними природою здібностями до сприйняття прекрасного, які притаманні лише їй.

Естетичне виховання в сім’ї полягає в залученні дітей до прекрасного в житті, природі, праці й мистецтві. Перші естетичні почуття виникають у дітей дуже рано. Усвідомленню маленькими дітьми законів краси сприяють ніжна мамина пісня над колискою, материнська ласкава усмішка до дитини; приваблива іграшка, що її дарує дитині батько; чарівна бабусина казка, яка вчить добру і злу, формує поняття про красу життя й буденні недоречності, які трапляються на життєвому шляху; цікава дідусева розповідь, чи гумор; чарівна прогулянка, захоплююча гра з сестрою чи братом. Все це відкриває малюкові веселкову красу навколишнього світу.

Згодом досвід сприйняття прекрасного збагачується відвідуванням музеїв, кіно, театрів тощо. Поступово на основі естетичного сприймання формуються естетичні поняття й уявлення.

Багато естетичних переживань дітей обумовлюються спілкуванням їх з природою. Під час перебування на лоні природи батьки мають привернути увагу дітей до краси лісу і саду, до життєдайної сили сонця, всеоживляючого впливу дощику тощо. Дитина стає спостережливою, вона вчиться бачити прекрасне і незвичайне в навколишньому світі, розповідати про це зв’язно, образно та емоційно.

У сприйнятті краси не можна поспішати, неспішність виключає байдужість. Будь-яке захоплення починається з мовчазного споглядання, адже мовчанням іноді можна сказати більше, ніж словами. Потім батьки мають запропонувати дітям вдихнути красу на повні груди, щоб вона потрапила в найглибші закутки душі. Можна порадити дітям прислухатися до себе: “Відчуваєш? Ти став трохи іншим, тебе переповнюють нові почуття. Спробуй передати їх словами”. Із дитячих вуст злітатимуть слова захоплення: “Гарно! Чудово! Надзвичайно! Дивовижно!” тощо.

Вплив природи посилюється, якщо естетичні почуття виникають у процесі співтворчості з дорослими, близькими людьми. Наприклад, спільне з батьками висадження квітів та догляд за ними створюють емоційні переживання дітей і формують поняття, що прекрасне повинна створювати сама людина і прекрасна та людина, яка створює красу.

Свої відчуття від зустрічі з прекрасним діти прагнуть передати в малюнках, і суть не в тому, як малює дитина, а в тому, яку насолоду вона від цього отримує. Батьки повинні підтримувати потяг дітей до малювання, заохочувати до образотворчої діяльності, створювати необхідні для цього умови.

Якщо дитина змалечку не побачить привабливої краси художнього світу, не закохається в духмяність фарб, чутливу пластичність пензлика, ніжність пастелі, вона не перестане малювати. Але її творчість не буде сповнена любові, радості, натхнення.

Захоплення малюванням, ліпленням, вишиванням, бісероплетінням, аплікацією та іншими видами творчої діяльності підвищує рівень естетичної культури дитини, створює умови для розвитку творчих здібностей дітей, формуванню у них естетичного сприйняття, спостережливості, пам’яті, творчої уяви.

Бажання і вміння батьків відкрити для дитини світ мистецтва – важлива умова успішного естетичного виховання. Споглядання картин в музеях, виставочних залах, розгляд репродукцій картин в художніх альбомах, малюнків – у книгах; слухання музики у концертних залах або вдома в аудіозаписах, у виконанні когось із членів родини, заняття співом; відвідування лялькового театру або влаштування лялькового театру вдома; читання казок, дитячих творів та їхнє обговорення; перегляд мультфільмів та дитячих фільмів, мистецьких передач; розгляд бабусиних вишивок тощо – все збагачує дитину безцінним досвідом зустрічей і спілкування з Прекрасним, сприяє успішному естетичному вихованню в родині.

Проте для батьків важливо не лише влаштувати, наприклад, екскурсію до картинної галереї; потрібно прагнути навчити дитину естетично сприймати твори мистецтва, милуватися ними, отримувати насолоду від їх споглядання.

Важливе значення у формуванні естетичної культури дітей має музика. “Музика – це мова почуттів. Мелодія передає найтонші відтінки почуттів, недоступні слову… Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури”, – писав В. О. Сухомлинський.

Навчити дітей естетично сприймати музику нелегко. Для цього потрібно, щоб діти мали змогу постійно чути кращі зразки музичного мистецтва. Але цього недостатньо для формування слухового естетичного сприйняття. Прослуховування музики має поєднуватися з розвитком творчої уяви дітей, активізацією асоціативного мислення.

Визначний вплив на формування естетичної культури дітей мають гармонійні родинні взаємини в сім’ї, шанобливе ставлення усіх членів родини один до одного. Дитина, яка росте в атмосфері любові та взаєморозуміння, постійно відчуває красу і гармонію оточуючого світу. Ніщо не захмарює її чистого і щирого захоплення красою.

Спілкуючись з маленькою дитиною, дорослі повинні постійно підкреслювати естетичну сторону предметів, явищ і їхніх якостей словами: “Яка гарна річ!”, “Як прикрашає нашу кімнату ця картина (вишитий бабусею рушник) на стіні!”, “Як ошатно одягнена лялька!” тощо.

Поведінка дорослих, їх ставлення до навколишнього світу, до дитини стає для малюка програмою його поведінки, тому дуже важливо, щоб діти бачили навколо себе якомога більше доброго і красивого. Це необхідна умова успішного формування в них естетичного сприйняття як однієї із важливих категорій естетичної свідомості і культури дітей.

Отже, педагогічними та психологічними умовами родинного естетичного виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку є ефективна організація естетичного споглядання, завдяки якому здійснюється пізнання й оцінка навколишнього світу, формується інтерес до мистецьких творів, пробуджуються власні творчі зусилля.

Розвиваючи естетичне сприйняття, батьки вчать дітей помічати красу навколо себе, бачити надзвичайне у звичайнісінькому, дивуватися, милуватися, захоплюватися красою.

Тож вміле використання в сімейному вихованні відповідних засобів, прийомів, методів розвитку естетичного сприйняття як однієї із важливих категорій естетичної свідомості дає змогу виховати дитину, здатну жити й творити за законами краси, оберігати світ, як диво, і створювати красу своїм життям.

Формування правильних харчових звичок у дитини — запорука здоров’я у дорослому віці. Зокрема, це стосується таких найпоширеніших продуктів харчування, як сіль та цукор.

Сіль та цукор — продукти харчування, до вживання яких слід під­ходити з обережністю. З одного боку, вони необхідні організму людини, позаяк беруть участь у багатьох важливих процесах життєдіяльності. З іншого — у культурі харчування українців поширена прикра тенденція вживати забагато солодкого та пересолювати страви. Їжа, яку більшість вважає нормальною на смак, пересолена й пересолоджена вдвічі-втричі, з огляду на фізіологічні потреби організму. Проте діти змалку звикають до таких смаків і зберігають цю харчову звичку протягом життя, а з віком навіть збільшують кількість уживаних солі та цукру, бо смакові рецептори стають менш чутливими.

Відтак постає важливе запитання: як забезпечити дитячому організму користь, яку несуть сіль та цукор, і при цьому не нашкодити здоров’ю?

Найперша загальна порада для дорослих — завжди бути по­міркованими у застосуванні цих продуктів харчування і привчати до цього дитину. Наприклад, солити та солодити страви менше, ніж здається достатнім; обмежити вживання пересолених та занадто солодких шкідливих перекусів, як-от чіпси, солоні горішки, цукерки, шоколадні батончики тощо.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Солодити й солити їжу потрібно дуже обережно, якщо дитина має спадкову схильність до захворювань на кшталт цукрового діабету, ожиріння, гіпертензії тощо.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

для батьків щодо вживання солодкого дитиною

На сніданок дитині достатньо солодкого чаю або какао, не додавайте до нього цукерок. Після повноцінного обіду не пропонуйте дитині солодкий десерт, натомість прибережіть солодкі смаколики на підвечірок. Під час вечері їсти солодощі також не бажано.

У святкові чи вихідні дні усією родиною покуштуйте мармелад, зефір, пастилу або шоколад (у помірній кількості!) — це підніме настрій дітям і дорослим, підсилить відчуття родинного затишку.

Завжди контролюйте не лише кількість, а й якість солодкого в раціоні дітей. Річ у тім, що сучасні солодощі, крім великої кількості цукрози, містять жири низької якості, консерванти і ароматизатори, які накопичуються в організмі дитини та з часом призводять до порушень у функціонуванні органів та систем організму.

За найменших сумнівів щодо наявності в дитини алергічної реакції на солодке здайте з нею аналізи, аби з’ясувати напевно й усунути алергенний продукт із раціону.

Навіть якщо в дитини немає алергії, завжди дотримуйтеся правила «що менше, то ліпше», коли йдеться про цукерки, тістечка, солодку здобу тощо.

Батьки іноді стикаються із ситуацією, коли дитина їсть землю, пісок або крейду. Що може зумовлювати таку дивну звичку та як із нею боротися? Визначити справжню причину такого незвичайного гастрономічного уподобання може лише лікар-педіатр, оглянувши дитину та призначивши необхідні аналізи.

Під час ігор у пісочниці деякі діти так захоплюються виготовленням «пирогів», що тягнуть їх до рота. Іноді діти підіймають камінці для того, щоб «з’їсти» їх. На думку деяких фахівців, бажання спробувати на смак усе, що потрапляє під руку, виникає в дитини задля задоволення пізнавального рефлексу. Завдяки зусиллям батьків або з віком це бажання зникає. Якщо ж дитина й надалі тягнутиме до рота все, що потрапляє їй під руку, то слід звернутися по допомогу до лікаря-педіатра. Адже таке бажання може зумовлюватися дефіцитом таких макро- та мікроелементів, як залізо, цинк або кальцій.

Кожній дитині для повноцінного розвитку необхідне раціональне харчування, що враховує її вікові потреби в поживних речовинах, вітамінах, макро- та мікроелементах. Наукові дослідження свідчать, що діти вважають найліпшою їжею фрукти та овочі, які мають високу енергетичну цінність. Віддавання переваги солодким, енергоємним продуктам харчування, бажання або небажання що-небудь їсти можуть стати перешкодою для забезпечення раціонального харчування. А навіть незначні відхилення в раціоні призводять до розвитку в дитини дефіцитних станів.

Дефіцит кальцію. На думку лікарів, бажання дитини скуштувати крейду пов’язане з гіпокальціємією — дефіцитом кальцію в організмі.

Дефіцит заліза. Бажання дитини їсти пісок або металеві предмети пов’язують з дефіцитом заліза в організмі. Цей мікроелемент бере участь в обміні речовин, зокрема є складовою гемоглобіну, міоглобіну та деяких ферментів. Залізо накопичується в печінці та м’язах, а в разі зниження його рівня в організмі — вилучається з них. Симптомами дефіциту заліза в дітей є: бліда шкіра; задишка під час занять фізичною культурою; пришвидшене серцебиття; холодні долоні і ступні; ламкість нігтів; непритомність.

Продукти харчування, що містять легкозасвоюване залізо: печінка яловича, м’ясо індички або кролика, яблука, персики, абрикоси, чорниці, горох, квасоля, вівсяна та гречана крупи, пшеничний та житній хліб, риба та морепродукти.

Дефіцит цинку. Цинк бере активну участь в обміні білків, жирів, вуглеводів, нуклеїнових кислот, є складовою понад 300 металоферментів та генетичного апарату клітин. Незначне надходження цинку з їжею швидко призводить до його дефіциту. Адже запаси цього мікроелемента в організмі дитини вкрай малі. Дефіцит цинку також зумовлюють: нераціональне харчування; захворювання шлунково-кишкового тракту та печінки; порушення функцій щитоподібної залози; гельмінтози.

Основними симптомами дефіциту цинку в дітей є: погіршення короткочасної пам’яті та просторового мислення; зниження інтелектуальної функції; погане загоєння ран; ламкість нігтів; втрата апетиту, смакових відчуттів та нюху.

 

Ротавірусна інфекція — одна з найпоширеніших причин діарейних захворювань у дітей. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), ротавіруси спричиняють більше 125 млн. випадків гастроентериту на рік у дітей молодше п’яти років, серед яких зафіксовано 450 тис. летальних випадків.

Гастроентерит — це захворювання, за якого виникає запалення шлунка і кишківника, починається більш-менш різко і супроводжується блюванням та діареєю з надзвичайно сильними спастичними болями.

Рекомендації

для батьків за появи у дитини захворювання, що супроводжується блюванням і водянистим проносом

Негайно викликайте лікаря для якнайшвидшого огляду дитини. Після огляду дошкільника лікар прийме рішення про необхідність госпіталізації або про можливість лікування вдома. У разі лікування дитини в домашніх умовах чітко дотримуйтеся рекомендацій лікаря щодо обстеження, лікування, догляду за нею.

До приходу лікаря поїть дитину спеціальними сольовими розчинами для поновлення втрат води та електролітів (регідрон, електроліт тощо), які можна придбати в аптеці у вигляді розчинних у воді порошків. Розчиніть порошок у кип’яченій воді відповідно до інструкції із застосування. Сольовий розчин давайте дитині кожні 10-15 хв. по 10-15 мл, тобто 2-3 чайні ложки. До моменту доставки з аптеки сольового розчину поїть дитину теплою кип’яченою водою.

Не давайте дитині антибіотики або інші хіміотерапевтичні препарати до приходу лікаря. Регулярно прибирайте приміщення, в якому перебуває дитина.

Забруднені поверхні мийте водою з милом.

Профілактика ротавірусної інфекції

Запобіжні заходи від захворювання дитини на ротавірусну інфекцію поділяють на специфічні та неспецифічні. Неспецифічна профілактика ротавірусної інфекції полягає в дотриманні санітарно- гігієнічних норм, зокрема:

• регулярне миття рук милом, оброблення рук антисептичними засобами;
• використання для пиття лише кип’яченої води;
• миття овочів і фруктів кип’яченою водою, по можливості перед уживанням їх слід обдати окропом;
• уникнення прямого контакту з інфікованими;
• утримання поверхонь та предметів, яких торкається дитина (іграшки, підлога, меблі, одяг тощо), у чистоті.

Специфічною профілактикою ротавірусної інфекції є оральна вакцинація. Існує дві вакцини, які містять ослаблений живий ротавірус: моновалентна вакцина; пентавалентна вакцина.