Однією із гострих вірусних інфекцій, поширених серед дітей, є краснуха. Збудником цього захворювання є вірус, що належить до роду Rubivirus, родини Togoviridae. Він нестійкий у навколишньому середовищі, чутливий до дії сонячних променів, ультрафіолетового випромінювання, мийних засобів, формаліну, хлоровмісних дезінфікуючих засобів. За кімнатної температури збудник краснухи гине протягом кількох годин, за температури +56°С – протягом однієї години, за +100°С – протягом двох хвилин. Вірус краснухи добре зберігається під час заморожування. До того ж він не чутливий до антибіотиків. Вірус краснухи передається повітряно-крапельним шляхом і швидко поширюється там, де діти перебувають у тривалому тісному контакті, зокрема в дошкільних навчальних закладах. Також вірус може передаватися через предмети побуту, наприклад, іграшки та посуд.

У разі виникнення у дитини будь-яких ознак захворювання на краснуху зверніться за невідкладною консультацією до лікаря. До його приходу та протягом одужання скористайтеся наведеними нижче рекомендаціями.

• За можливості ізолюйте дитину в окремій кімнаті.
• Забезпечте дитині постільний режим та спокій.
• Виділіть хворій дитині окремий посуд, рушник, предмети особистої гігієни.
• Часто провітрюйте приміщення та робіть щоденне вологе прибирання із дезінфікуючими засобами.
• Давайте дитині пити лише тепле, часто та малими порціями.
• Забезпечте дитині повноцінне, багате вітамінами харчування.
• Давайте дитині полоскати горло відваром ромашки.
• У разі підвищення температури тіла вище 38,0°С дайте дитині жарознижувальний препарат відповідно до віку дитини.
• Якщо висипання значно виражені, можна дати дитині антигістамінний препарат за призначенням лікаря.
• У разі різкого погіршення стану дитини, виникнення порушень свідомості, дихання та серцевої діяльності, необхідно негайно викликати швидку.

Відмова батьків від щеплення дитини – це не лише реальна загроза для життя та здоров’я самого дошкільника, а й крок до розвитку епідемій тяжких інфекційних захворювань у державі.

Зовнішнє епідемічне благополуччя останніх років, коли на території України не спостерігалося спалахів інфекційних захворювань, які здебільшого призводять до інвалідизації і смерті, вплинуло на зростання кількості батьків, які відмовляються вакцинувати своїх дітей. Певна роль у формуванні цієї тенденції належить представникам руху проти щеплень, які в засобах масової інформації активно заперечують ефективність і безпеку вакцинації. Унаслідок – охоплення вакцинацією в Україні недостатнє для створення достатнього імунітету населення, який захищає від спалахів керованих інфекцій – дифтерії, поліомієліту, кашлюку, кору тощо.

Небезпека відмови від вакцинації підтверджена багатьма прикладами розвитку епідемічних спалахів у країнах, значна частина населення яких вважала, що ризик захворювання і смерті від деяких інфекцій давно минув.

У 2002-му році Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) сертифікувала Україну як територію, вільну від поліомієліту. Проте і сьогодні є реальна загроза поширення в країні «дикого» вірусу поліомієліту в разі його завезення з інших територій. Цей процес може спровокувати як зниження кількості імунізованих проти поліомієліту дітей, так і збереження захворюваності на поліомієліт в ендемічних країнах. У 2009-му році в Афганістані, Індії, Нігерії і Пакистані зафіксовані 1424 випадки цієї хвороби. Враховуючи міграційні процеси, жодна країна не застрахована від завезення «дикого» вірусу поліомієліту.

Зверніть увагу! Захворювання на поліомієліт – невиліковне, йому можна лише запобігти. Більшість людей, які перенесли це захворювання, залишаються інвалідами на все життя, і значна частина хворих – помирають.

Усю трагічність і гіркоту втрат відчули на собі батьки дітей, які захворіли в Таджикистані, де в 2014-му році було зареєстровано 711 випадків поліомієліту, що супроводжувався розвитком паралічів. Більшість хворих, до 89№, – діти від народження до п’яти років, тридцятеро дітей померло. З 2002-го року територія Таджикистану вважалася вільною від поліомієліту, однак зниження рівня вакцинації впродовж останнього часу і завезення «дикого» вірусу поліомієліту в цю країну призвели до епідемічного спалаху і трагічних наслідків.

«Дикий» вірус поліомієліту – це природний вірус. Вакцинний штам – це ослаблений вірус поліомієліту, який відрізняється від «дикого» кількома геномними мутаціями.

Останніми роками  Україні зафіксоване збільшення рівня захворюваності на кір. Близько 45 тис. осіб захворіло під час спалаху в 2005-2006 роках. У 2005 році в Україні виявлено 89% всіх випадків захворювання на кір в Європейському регіоні. За даними ВООЗ, в 2011 році у глобальних масштабах відбулося 158 тис. випадків смерті від кору, зокрема і серед дітей до п’яти років. Більшість летальних наслідків кору відбувається через ускладнення: енцефаліт; тяжка діарея і пов’язана з нею дегідратація; тяжка пневмонія.

Менінгіти належать до п’яти основних причин смерті дітей віком до року в Україні. Одним із основних збудників менінгіту є Hib-інфекція. Щороку в Україні реєструють до 2 тис. випадків захворювань на бактеріальний менінгіт, більшості з яких можна було запобігти шляхом щеплення проти Hib-інфекції.

Ще одним захворюванням, від якого можна захиститися за допомогою щеплення, є краснуха. У дітей хвороба зазвичай перебігає в легкій формі, а от у вагітних на ранніх термінах може призводити до смерті плода або синдрому вродженої краснухи, що проявляється ураженням мозку, серця, очей і вух. Останнім часом в Україні значно зросла захворюваність на кашлюк. Більше 9 тис. дітей захворіли в 2004-2008 роках, і 6 із них – померли. Особливо небезпечний кашлюк для дітей віком до шести місяців, оскільки у них часто розвиваються важкі ускладнення, як от: пневмонія, енцефалопатія, ателактази та емфізема легень.

Отже, вакцинація дає змогу не лише запобігти розвитку інфекційних захворювань, а й зменшити тяжкість їх перебігу і ускладнень, мінімізувати ризик летальних наслідків. Проведення профілактичних щеплень зменшує ризик виникнення епідемій, забезпечує захист як дітей, так і дорослих від найбільш поширених і небезпечних інфекцій.

Однією з частих причин болю в животі є дискінезія жовчовивідних шляхів. І якщо дорослий може описати свій біль, що безумовно прискорить встановлення правильного діагнозу і відповідно лікування, то дитина може описати його неточно.

Дискінезія жовчовивідних шляхів, або функціональні розлади біліарного тракту – це порушення, що виникають унаслідок неузгодженого, несвоєчасного, недостатнього або надмірного скорочення жовчного міхура та/чи сфінктерного апарату жовчовивідних шляхів. Ці порушення спричиняють застій жовчі з подальшим утворенням каменів у жовчному міхурі та жовчних протоках. Застій призводить до зниження бактерицидних властивостей жовчі та її інфікування, а також до гельмінтних інвазій кишківника.

Дискінезія жовчовивідних шляхів є найпоширенішим з усіх гастроентерологічних захворювань. У дітей віком від 5-ти до 12-ти років вони становлять 53% від усіх захворювань органів травлення і мають здебільшого ізольований перебіг (первинні розлади). До того ж у дівчаток дискінезію жовчовивідних шляхів виявляють у да-три рази частіше, ніж у хлопчиків.

Зверніть увагу! Зазвичай захворювання органів травлення в дітей виникають у періоди інтенсивних морфофункціональних змін в організмі, тобто в дошкільний (5-6 років), препубертатний (9-12 років) та пубертатний (13-18 років) період.

Чинники виникнення. Дискінезія жовчовивідних шляхів обумовлена порушенням нейрогуморального впливу на жовчовивідні шляхи. Доведено, що в регулюванні рухової активності біліарного тракту беруть участь симпатичний та парасимпатичний відділи вегетативної нервової системи. Переважання тонусу симпатичного відділу призводить до стійкого спазму жовчовивідних шляхів, а парасимпатичного – до їх гіпотонії. Дисбаланс у роботі жовчовивідних шляхів у дітей зумовлюють також такі чинники, як:

• Родинна схильність;
• Нераціональне харчування (вживання неякісної та шкідливої їжі, нерегулярне вживання їжі або переїдання);
• Психологічне напруження (конфлікти вдома, важка адаптація дитини до умов ДНЗ, порушення розпорядку дня);
• Малорухливий спосіб життя;
• Ендокринні захворювання (ожиріння, цукровий діабет);
• Гострі або хронічні запальні захворювання шлунково-кишкового тракту різної етіології;
• Інтоксикація організму.
• Порушення функції жовчовивідних шляхів прямо чи опосередковано зумовлює недостатність таких регулювальних гормонів, як холецистокінін, гастрин, секретин тощо.

За характером моторних порушень функцій жовчного міхура та сфінктерного апарату жовчовивідних шляхів виокремлюють такі клінічні форми дискінезії жовчовивідних шляхів:

– Гіперкінетична;

– Гіпокінетична.

Типовим симптомом для гіперкінетичної форми дискінезії жовчовивідних шляхів є періодичний різкий, раптовий, короткочасний біль різної інтенсивності в правому підребер’ї в проекції жовчного міхура, що може іррадіювати в праву лопатку, плече, рідше ліву половину грудної клітки. Окрім болю, в дитини можливі також: нудота, блювання, здуття живота.

За гіпокінетичної форми дискінезії жовчовивідних шляхів дитина скаржиться на ниючий, постійний чи тривалий біль у правому підребер’ї, без чіткої іррадіації. Окрім того, дитину турбують відчуття розпирання в правому підребер’ї, відрижка, нудота, закрепи атонічного характеру. Вона має поганий апетит, деколи навіть відмовляється від їжі.

Лікування дискінезії жовчовивідних шляхів у дітей залежить від клінічної форми та ґрунтується на комплексному підході. Мета лікування – відновити вироблення жовчі, рухову функцію жовчного міхура та тонус сфінктерного апарату жовчовивідних шляхів.

Зверніть увагу! Важливою для лікування та профілактики дискінезії жовчовивідних шляхів є дієта. Утім вона буде ефективною лише в разі її дотримання впродовж не менше шести місяців.

Лікування дискінезії жовчовивідних шляхів передбачає також: поліпшення психологічної обстановки; своєчасне лікування невротичних розладів; дотримання розпорядку дня; підвищення рухової активності дитини; лікування хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту; санаторно-курортне лікування.

Дотримання розпорядку дня має надзвичайно важливе значення для гармонійного розвитку дитини в умовах дошкільного навчального закладу. Адже організація життєдіяльності відповідно до розпорядку дня дисциплінує дітей, формує такі особистісні якості, як зібраність і пунктуальність. І найголовніше – сприяє збереженню фізичного та психічного здоров’я дошкільників, зокрема:

• Запобігає перевтомі;
• Стабілізує роботу нервової системи
• Забезпечує нормальний перебіг усіх процесів в організмі
• Створює емоційний та психологічний комфорт.

Основними складовими розпорядку дня є такі процеси життєдіяльності:

• Прогулянки – ранкові, денні, вечірні;
• Гігієнічні процедури – миття рук, умивання тощо;
• Харчування – сніданок, обід, підвечірок;
• Спілкування – з дорослими, з дітьми;
• Навчання та ігри – організовані форми діяльності (колективні, індивідуальні, самостійні);
• Відпочинок – релаксація, сон.

Регулярність прийомів їжі сприяє хорошому апетиту. У дитини через певні проміжки часу з’являється потреба в їжі, тому вчасно організований прийом їжі сприяє повноцінному її засвоєнню.

Сон передбачає повне функціональне відновлення всіх систем організму. Денний сон, організований в той самий час, формує навички швидкого засинання.

Дотримуватися розпорядку дня, визначеного в дошкільному закладі, слід і вдома. При цьому батьки повинні усвідомлювати, що розпорядок дня є засобом не лише фізичного виховання, а й успішного всебічного розвитку.

Влітку істотно зростає ризик перегрівання на сонці та навіть у тіні. У такому разі у дитини може настати тепловий удар та з’явитися сонячний опік.

У разі сонячного опіку:

• При підозрі на сонячні опіки слід оглянути потерпілого і встановити важкість опіків. Насамперед, потерпілого слід перенести у прохолодне місце. Важкість опіку визначається глибиною ураження шкіри та площею опікової поверхні.
• Розрізняють 4 ступеня опіків:
– І ступінь – почервоніння шкіри, свербіння, незначний набряк, можливе лущення;
– ІІ ступінь – утворення пухирів з рідиною всередині;
– ІІІ ступінь – омертвіння тканини;
– ІV ступінь – обвуглювання тканини.
• Сонячні опіки найчастіше є опіками І ступеня, рідше – ІІ. Насамперед, слід прикласти на 5 – 10 хвилин до обпечених ділянок тіла пузир з льодом або інший холодний предмет з морозильної камери, загорнутий у чисту тканину.
• Глибокий та великий за охопленням поверхні шкіри опік може викликати опіковий шок. У дітей старше 3 років опіковий шок розвивається при площі поверхневого опіку більше 10%, у дітей від 1 до 3 років – більше 5 %, у дітей до 1 року – більше 3 %. Імовірність появи глибоких опіків у дітей висока через те, що їхня шкіра позбавлена захисних властивостей, що формуються з віком.
• При ураженні шкірного покриву необхідно накласти стерильну пов’язку. При опіках І ступеня опікову поверхню можна передчасно змазати маззю на основі пантенолу.
• Для попередження інфікування не можна торкатися опікової поверхні руками чи розтинати пухирі.
• За потреби дати потерпілому знеболювальний засіб.
• При появі виражених порушеннях терморегуляції у потерпілого після використання фізичних методів охолодження (обтирання, холодні компреси), перорального прийому жарознижувальних препаратів для профілактики судом й як додаткового знеболення може стати необхідними внутрішньом’язове введення ліків.
• При важких або значних за охопленням площі шкіряного покриву опіках слід викликати швидку.

У разі теплового удару:

• При настанні теплового удару слід перенести потерпілого у прохолодне місце та покласти його на спину, підклавши йому під голову подушку або згорток одягу.
• Далі необхідно розстібнути чи зняти з потерпілого одяг, що заважає диханню. Змочити голову та груди холодною водою. Прикласти холодний компрес на поверхню шкіри, де зосереджено багато судин (лоб, тім’яна область та інші).
• Якщо потерпілий у тямі, бажано дати йому холодний чай або холодну підсолену воду.
• Якщо порушене дихання та відсутній пульс, слід провести штучне дихання і зовнішній масаж серця та негайно викликати швидку.

У дітей завжди є бажання брати участь у роботі дорослих, а інтерес, який вони виявляють до праці на природі, надзвичайно великий. Потрібно вчасно помітити ці нахили, підтримати їх та допомогти малятам виконати посильне завдання, пов’язане з працею.

Різні батьки — різне ставлення

Батьки по-різному ставляться до трудового виховання дітей. Більшість батьків розуміє важливість цієї роботи й привчає дітей працювати змалечку, знаходить для них у своїй сім’ї багато цікавих і посильних занять. У таких сім’ях діти охоче виконують трудові доручення, з повагою ставляться до праці батьків, сусідів і навіть незнайомих людей. Але є й такі сім’ї, де батьки вбачають радість дитинства лише в іграх та розвагах і намагаються всіляко відгородити дитину від праці, оберігають і опікають її від найменших трудових зусиль і зовсім не привчають виконувати навіть найпростіші обов’язки щодо самообслуговування. Є й молоді батьки, які просто не знають, як привчати дітей до праці. Тож піклування про трудове виховання дитини у сім’ї повинно бути одним з головних завдань батьків, бо це є основою розвитку гармонійної особистості.

Значення трудового виховання

З раннього віку потрібно заохочувати малюків до трудової діяльності, виховувати у них працьовитість, бажання працювати, інтерес і повагу до праці.

Велике значення для виховання у дітей працьовитості має праця, пов’язана з висіванням, посадкою та вирощуванням рослин у себе в кімнаті, на городі, у квітнику, доглядом за тваринами. За своїм змістом така робота дуже цікава, різноманітна і якщо її організувати в умовах сім’ї, вона дасть дітям ще більше радості та сприятиме їхньому всебічному розвитку.

Посильна праця в природі, на відкритому повітрі корисна для здоров’я дитини, а пов’язані з працею фізичні зусилля, напруження (наприклад, копання грядок, висівання насіння, догляд за рослинами) розвивають дитину фізично, координують її рухи.

Праця в природі сприяє моральному вихованню дітей. Вирощуючи рослини або доглядаючи за тваринами, дитина переконується у тому, що коли як слід попрацювати, то можна досягти хороших результатів. Вона на конкретних прикладах усвідомлює вплив старанного догляду на розвиток рослин і тварин, а це виховує у дитини наполегливість, дисциплінованість, привчає до сумлінного виконання певних обов’язків.

Величезне значення праця дітей має і для їхнього розумового розвитку: вона розвиває спостережливість, допитливість, розширює світогляд дітей, сприяє набуттю елементарних знань про природу. Вирощуючи рослини, дошкільнята збагачують себе деякими уявленнями про життя й розвиток рослин та тварин, набувають певних практичних умінь по догляду за ними. Усе це дає можливість виховати у дитини інтерес до праці.

Головне завдання батьків у трудовому вихованні — так організувати весь устрій життя та діяльності малюка у сім’ї, щоб самостійна праця справляла на нього максимальний виховний вплив.

Щоб трудове виховання в сім’ї відбувалося успішно, потрібно дітей залучати до праці через самообслуговування. Спочатку праця для себе, потім допомога самим близьким. Чим доросліша дитина, тим істотніше вимагати від неї добросовісного ставлення до будь-якої праці. Важливо день за днем розширювати коло обов’язків дитини, ускладнюючи їх. Щоб вберегти малюка від розчарування, необхідно спокійно і неспішно пояснити йому, як він повинен виконувати ту чи іншу роботу, намагаючись одночасно поселити у ньому впевненість в тому, що він зможе виконати її добре. Розподіляючи обов’язки у сім’ї, краще за все враховувати індивідуальні особливості та нахили дитини: старанному та неквапливому краще доручити справу, що потребує саме таких якостей, а моторному, рухливому — підібрати справу, що потребує швидкості та енергії. Заохочення потребує не тільки старанність, виявлена дитиною, але й ініціатива та самостійність. Так малюк швидше звикне помічати, коли, кому і в чому необхідна його допомога. Поступово необхідно донести дитині, що, хоча серед домашніх справ є і нецікаві, і не надто приємні усі вони необхідні, а тому їх важливо навчитися виконувати швидко і якісно.

Урахувати все!

У трудовому вихованні молодших дітей важливо враховувати їхню підвищену емоційність, довірливість, вразливість, постійну готовність до дії: вони дуже люблять допомагати старшим, але при цьому більше хочуть, чим можуть; азартні у роботі, особливо коли працюють у колективі. Але вони погано справляються з самостійним плануванням роботи, не вміють розрахувати свої сили і правильно оцінити результати праці.

Загальновідомо, що до домашньої праці необхідно залучати і хлопчиків. При цьому не можна не враховувати, що особливо успішно проходить підготовка до самостійного життя тих хлопчиків, чиї татусі беруть активну участь у щоденних домашніх клопотах.

Успіх благородної справи залежить…

Успіхи трудового виховання багато в чому залежать від того, яке ставлення мають дорослі члени родини до праці один одного, оточуючих. Задовільна оцінка, добре слово, просто співчутлива посмішка — усе це може пробудити в душі малюка уважне і вдячне ставлення до людської праці. Намагайтеся поважно ставитися і до праці вашої дитини — навіть у тому випадку, якщо ця праця здається вам забавкою.

Перед дорослими відкриваються великі можливості для ознайомлення дітей з природою. 

Показати красу природи, навчити цінувати і берегти її, бачити і розуміти взаємозв’язки природних явищ, дати необхідні знання про природу краю — усе це важливо для всебічного розвитку дошкільників.

Особливе значення у розвитку дітей надається спостереженням за явищами природи, а також — правильно організованій батьками праці в природі.

Робота в природі по догляду за рослинами в квітнику та на городі, присадибної ділянки не тільки дає можливість виховати у дітей інтерес до природи і праці в ній, який в подальшому може перерости в любов до праці, але й допомагає вирішити ряд інших завдань виховного характеру.

Праця в природі з батьками особливо цінна тим, що робота разом з батьками та іншими членами родини, допомагає виховати у дитини перші риси колективізму, привчає працювати на спільну користь.

Адже це єдиний вид дитячої праці, в процесі якої виробляються конкретні матеріальні цінності.

У тісному взаємозв’язку з природнім матеріалом, збагачується почуттєва основа пізнання дітей дошкільного віку. Сам природній матеріал підтримує неусипний інтерес, цікавість дошкільнят до дій з ними.

Праця на присадибній ділянці принесе дітям задоволення, якщо для обробки ґрунту та догляду за рослинами в їхньому розпорядженні буде необхідний інвентар: лопата залізна, граблі металеві, відра, лійки і совок. Дошкільників необхідно навчати користуватися тим чи іншим знаряддям праці, пояснювати і показувати його призначення, як його використовувати, економно витрачаючи свої сили.

Звичка до праці з’являється не одразу, її виховання потребує терпіння і наполегливості. Дитина не завжди виявляє інтерес до трудової діяльності. Цей інтерес необхідно виховувати.

Для реалізації цих завдань важлива зацікавленість батьків. Підбираючи завдання, для виконання разом з дітьми, необхідно враховувати те, що ця діяльність має бути цікавою, практично значимою не лише для дітей, але й для батьків.

Більшість батьків, які мають присадибні ділянки чи городи, можуть разом з дітьми розбити не тільки квіткові клумби, а й невеличкі ароматичні, овочеві клумби. Такі завдання сприяють формуванню у дітей інтересу до вивчення рослин, впливають на виховання бережливого ставлення до них. Батьки на власному досвіді переконуються в тому, що їхнє діяльне ставлення до навколишнього світу є стимулом для підвищення активності дітей, яка виявляється у різних справах.

Вирощування квітів, цікавих овочів допомагає і естетичному вихованню дітей, облагороджує їх почуттями. У малюків розвивається потяг до прекрасного, гарний смак.

Починаємо комбінувати

Цікаву роботу можна розгорнути на городі та в квітнику в весняно-літній період. Адже город та квітник – це невід’ємна частина всіх присадибних ділянок. При комбінуванні самих овочевих культур в городніх композиціях, клумбах бажано робити ставку на різноманітність форм листя і розміру рослини. Цей сучасний город і клумба мають стати одними із найбільш ефектних куточків вашої присадибної ділянки, але при цьому повинні бути легкими в догляді. Клумби можна робити різні за формою, але робити так, щоб дітям було зручно їх доглядати. Довжина грядок — 2,5м, ширина — 70см, відстань між грядками — 40см, щоб діти могли вільно ходити по стежках.

Для дітей посильні різні види робіт на городі та в квітнику — перекопування, розпушування землі, сіяння, садіння, прополювання, проривання, поливання, збирання врожаю — виконуються дітьми із задоволенням.

Рослини, що пишно розрослися, рясно квітують і мають здоровий вигляд — показник того, що вони себе почувають в цьому місці комфортно і отримують належний догляд.

Бажаємо вам успіхів у розпочатій роботі, яка стане в нагоді в подальшому житті вас і ваших дітей.