Category Archives: Поради батькам

Користь рухового режиму дня у дитячому садку

Зміцнення здоров’я, удосконалення роботи всіх фізіологічних систем дитячого організму, набуття рухового досвіду забезпечується цілим комплексом за гартувальних процедур та різноманітними формами роботи з фізичного виховання.

Ми повинні прагнути, щоб діти отримували задоволення від самої рухової діяльності, діставали насолоду від виконання фізичних вправ і досягнутих результатів у власному фізичному вдосконаленні.

Загальновідомим є твердження науковців у галузі фізіології, що однією з особливостей розвитку дитини-дошкільника є її природна потреба в русі. Відомий російський лікар М. Амбодік іще в ХYІІІ ст. наголошував: «Недостатність у рухах тіла є основною причиною повільного народження дитячого тіла. Нерухоме перебування на одному місці будь-якій людині, а особливо малюкам, заподіює велику шкоду. Тіло без руху подібне до стоячої води, що пліснявіє, псується і гине».

Розрізняють довільну рухову активність, що проявляється в процесі самостійної рухової діяльності дітей, та цілеспрямовану – в процесі проведення організованих форм роботи фізичного виховання, де рухова активність нормується за обсягом та інтенсивністю рухів, а також за тривалістю рухового компонента в режимі дня. Обсяг, зміст і моторна щільність довільної та цілеспрямованої рухової активності дітей під час перебування їх у дитсадку становлять руховий режим дошкільного навчального закладу.

За результатами досліджень Е. Вільчковського, встановлено норми оптимального рухового режиму з урахуванням функціональних потреб дитячого організму та пори року: влітку – 18-20 тис. кроків на день, восени – 15- 16,5; взимку – 16,5 – 18 та навесні – 16 – 17,5.

За твердженням О Сударєва, гігієнічною нормою є такі величини рухової активності, які повністю задовольняють біологічну потребу в русі, відповідають функціональним можливостям організму, сприяють зміцненню здоров’я дітей та їхньому гармонійному розвитку. За його визначенням, стан організму при нормі рухової активності характеризується такими показниками:

  • добра резистенція до негативних впливів з боку зовнішнього природного середовища;
  • низький рівень захворюваності;
  • високий рівень функціональних можливостей;
  • адекватність реакцій на фізичні навантаження;
  • висока фізична працездатність;
  • помірні енергетичні затрати при м’язовій діяльності;
  • рівномірність у розвитку основних рухових якостей.

У період дошкільного дитинства вкрай актуально розвинути в дітей такі фізичні якості, як спритність, сила й витривалість. Здорову дитину легше виховувати, вона швидше оволодіває необхідними вміннями та навичками, краще пристосовується до змін навколишніх умов. І якщо враховувати анатомо-фізіологічні та психологічні особливості дитини, можна в потрібному напрямку впливати на розвиток дитячого організму.

Недостатність рухової діяльності, навпаки, призводить до кволості, ослаблює організм і його стійкість до різних захворювань. Малорухливість (гіподинамія) негативно позначається на розумовому розвитку, знижує працездатність. це свідчить про тісний взаємозв’язок розумового та фізичного розвитку.

Щоденне виконання фізичних вправ, участь у рухливих іграх, тривалі прогулянки є необхідною умовою створення оптимального рухового режиму, який відповідав би біологічній потребі організму дитини. Фізичні вправи з дошкільнятами треба проводити за певною системою.

На початку дня після сну дитина має виконати ранкову гімнастику,що має оздоровлювальний вплив, особливо якщо вона проводиться на свіжому повітрі. Щоб уникнути одноманітності і постійно підтримувати у дітей інтерес до рухової діяльності, доцільно проводити ранкову гімнастику не лише в традиційній, а й в інших формах, як от:

  • рухливі ігри;
  • оздоровчі пробіжки;
  • вправи на тренажерах (бігова доріжка, дитячий еспандер, диск «Здоров’я» тощо);
  • комплекс музично-рухових вправ;
  • вправи на смузі перешкод.

Неабияке значення для оптимізації рухового режиму дошкільників має і гімнастика після денного сну. У молодших дошкільників гімнастику після сну доцільно проводити за методикою відомого експерта з фізичного виховання М. Єфименка. Діти ж старшого дошкільного віку після розминки у ліжках повинні виконати самомасаж, вправи на доріжках «Здоров’я», можуть повправлятися на тренажерах під керівництвом вихователя.

Гімнастика після сну обов’язково має містити:

  • коригуючі вправи, спрямовані на профілактику плоскостопості та порушень постави;
  • вправи гімнастики «хатха -йоги».

У комплексі гімнастики після сну фізичні вправи обов’язково повинні поєднуватись із загартувальними процедурами.

Однак найсуттєвіше значення для створення повноцінного рухового режиму маєпрогулянка. Щодня під час прогулянки вихователі повинні проводити фізкультурні комплекси з дітьми. У ті дні, коли у групах передбачене фізкультурне заняття, яке проводить вихователь з фізичного виховання, фізкультурні комплекси повинні мати менш інтенсивний характер.

Фізкультурний комплекс обов’язково містить:

  • оздоровчий біг;
  • рухливі ігри та фізичні вправи;
  • індивідуальну роботу з розвитку рухів.

Оздоровчий біг діти повинні виконувати щодня. Крім прогулянки він доцільний під час:

  • ранкової гімнастики;
  • фізкультурних занять.

Для оптимізації рухового режиму важливе місце мають фізкультурні заняття. Вони проводяться вихователем з фізичного виховання двічі на тиждень у кожній віковій групі. Крім традиційних застосовують такі види занять з фізкультури:

  • ігрові;
  • заняття-тренування;
  • сюжетно-ігрові;
  • заняття на спортивних комплексах та тренажерах;
  • заняття-заліки (поквартальні ігрові діагностичні заняття);
  • заняття із серії «Піклуюся про своє здоров’я»;
  • заняття, що будуються на танцювальному матеріалі.

Важливе значення у роботі з дітьми мають спортивні свята та розваги. Вони піднімають настрій, збадьорюють дітей, сприяють удосконаленню їхніх рухових навичок. Їх доцільно проводити систематично:

  • День здоров’я – раз на місяць;
  • Тиждень здоров’я – тричі на рік;
  • спортивні свята – тричі на рік;
  • ігри-змагання між вихованцями груп – двічі на рік.

Щодня під час проведення різних видів фізкультурно-оздоровчої роботи  слід навчати дітей елементів ігор спортивного характеру, як от:

  • бадмінтон;
  • городки;
  • баскетбол;
  • волейбол;
  • футбол;
  • хокей.

Безперечно, ефективність всієї фізкультурно-оздоровчої роботи в дошкільному закладі насамперед зумовлюється творчим підходом педагогічного колективу. Тут неприпустимі формалізм, механічне бездумне використання методики і чужого досвіду. Дуже важливо систематично аналізувати ефективність рухового режиму, його вплив на фізичний розвиток і стан здоров’я дітей, своєчасно вносити корективи, виправляти упущення. Така цілеспрямована робота всього колективу дошкільного закладу в співдружності з сім’єю – запорука успіху в справі виховання і розвитку дошкільнят.

«Світ вашої дитини»

Світ навколо дитини – цікавий, незвичний, сповнений таємниць. Знайомство малюка з кожним об’єктом довкілля – це його власне «відкриття». Завдання ж дорослого – створити для цього оптимальні умови, тобто організувати навчально-пізнавальну й дослідницьку діяльність дошкільника. Пізнавальна діяльність дошкільників може носити і самостійний, і організований характер. У першому випадку пізнавальна діяльність здійснюється у формі самостійної діяльності, тобто такої, що виникає з власної пізнавальної погреби особистості і в якій вона самостійно добирає засоби і методи пізнання. У другому випадку пізнавальна діяльність виступає у формі навчально-пізнавальної діяльності, яка організується педагогом і здійснюється під його керівництвом. Самостійна і організована форми пізнавальної діяльності тісно пов’язані між собою, впливають одна на одну, зокрема, пізнавальні дії й операції, засвоєні в організованій навчально-пізнавальній діяльності, можуть бути перенесені в самостійну пізнавальну діяльність, а пізнавальний досвід, отриманий у процесі самостійної пізнавальної діяльності, може стати основою організованого навчання дошкільників.

Актуальною на даний момент є проблема підвищення пізнавальної активності дітей. Як зацікавити дитину, викликати в неї бажання вчитися, пізнавати, розмірковувати, робити висновки? Це питання хвилює і науковців, і методистів, і практиків, і батьків.

Феномен пізнавальної активності як один із важливіших чинників навчання постійно привертає увагу дослідників, адже особистість формується лише в процесі активної взаємодії з навколишнім світом. А взаємодія дитини з навколишнім світом виявляється в її діяльності. Під пізнавальною активністю психологи розуміють самостійну, ініціативну діяльність дитини, спрямовану на пізнання навколишньої дійсності (як прояв допитливості) й зумовлену необхідністю розв’язати завдання, що постають перед нею в конкретних життєвих ситуаціях.

Пізнавальна активність не є вродженою. Вона формується протягом усього свідомого життя людини. Соціальне середовище – умова, від якої залежить, чи перейде ця потенційна можливість у реальну дійсність.

Рівень розвитку пізнавальної активності зумовлюється індивідуально­психологічними особливостями та умовами виховання. З огляду на те, що саме пізнавальна активність є основою пізнавальної діяльності як умови успішного навчання.

Тож двома основними чинниками, які впливають на розвиток пізнавальної діяльності є:

природна дитяча допитливість;

стимулююча діяльність дорослого.

Джерелом дитячої допитливості є послідовний розвиток початкової потреби дитини в зовнішніх враженнях як специфічної людської потреби в новій інформації. Через нерівномірність психічного розвитку дітей дошкільного віку (тимчасові затримки і відхилення від вікової норми), відмінність в інтелектуальних здібностях та механізмах маємо значну варіативність розвитку їх пізнавальної активності.

Пізнавальна активність є природним проявом інтересу дитини до навколишнього світу й характеризується чіткими параметрами. Про інтереси дитини та інтенсивність її прагнення ознайомитися з певним предметом чи явищем свідчать:

увага й особлива зацікавленість;

емоційне ставлення – подив, стурбованість, сміх тощо;

дії, спрямовані на з’ясування будови та призначення предмета, – тут особливо важать якість та різноманітність обстежувальних дій, розмірковувальні паузи;

постійний потяг до цього об’єкта.

Сьогодні педагоги і психологи велику увагу приділяють проблемі активізації навчання. Адже дослідження свідчать про помітне зниження активності пізнання в дошкільників. А саме низький рівень допитливості й активності пізнавальних процесів зумовлює неуспішність дитини в навчанні. Тож дорослі мають знати: умови, які сприяють розвитку активної пізнавальної позиції дитини чи гальмують її; специфіку роботи з дітьми, що мають різний рівень розвитку пізнавальної активності; роль дорослого в процесі розвитку пізнавальної активності дітей.

Умовно можна виділити три рівня пізнавальної активності: високий; середній; низький.

Розвиток дітей з високим рівнем пізнавальної активності зазвичай не турбує ні батьків, ні педагогів. Адже такі діти гарно засвоюють нові знання, завжди активні, жваві і допитливі.

А от діти з середнім рівнем розвитку пізнавальної активності потребують більшої уваги дорослих. Насамперед для цих дітей дуже важливою є емоційна підтримка.

До прийомів емоційної активації зокрема, можна віднести: незвичайний початок занять – наприклад, прихід у гості до дітей казкового персонажа; музичний або віршований уривок як привітання (на музичне заняття діти входять під музичний супровід), ігровий прийом тощо; індивідуальне заохочення, похвала, позитивна оцінка.

Отже, стратегія педагога в роботі з дітьми середнього рівня розвитку пізнавальної активності – не лише допомогти їм включитися в діяльність, а й підтримувати позитивну емоційно-інтелектуальну атмосферу протягом усього заняття. Це дасть дитині змогу відчути радість, піднесення не лише під час сприймання завдання, а й у ході його виконання. Дитина захоче повторити й закріпити свої досягнення, навіть якщо це потребуватиме певних інтелектуально-вольових зусиль. А коли й наступні заняття справдять очікування дитини, це стане запорукою її поступового переходу на вищий рівень розвитку пізнавальної активності.

Працюючи з пасивними дітьми, слід ураховувати, що вони не можуть негайно включитися в роботу, оскільки їхня активність зростає поступово і повільно. Отже: не варто пропонувати їм завдань, які потребують швидкого переходу від одного виду діяльності до іншого; треба давати їм час на обмірковування відповіді; не бажано ставити їм під час відповіді несподівані, «каверзні» запитання; слід бути готовими до того, що після активної рухової діяльності ці діти досить повільно переключаються на розумову. Педагог має подбати про налагодження доброзичливих стосунків з такими дітьми, оскільки погрози, докори, негативні оцінки відразу пригнічують у них бажання щось пізнати, гасять стимул для подальшого зростання.

Основним прийомом, який найдоречніше застосовувати в роботі з пасивними дітьми, є так звані емоційні «погладжування», до яких можна віднести: звертання до дитини лише на ім’я; схвалення, добрий лагідний тон; акцент на позитив – замість погроз і наказів звернутися до дитини, скажімо, так: «Побачимо, що у вас вийде, якщо…».

Вирішальним чинником формування пізнавальної активності є спілкування дитини з дорослими – педагогом, батьками. При цьому вона засвоює способи керування своєю поведінкою, долає труднощі орієнтування в нових ситуаціях при розв’язанні нових завдань.

Умовою розвитку пізнавальної активності дитини, піднесення її на вищий рівень є практика, дослідницька діяльність. Найважливішим є факт успішного завершення пошукових дій. Організація пізнавальної діяльності має спиратися на вже розвинуті потреби, насамперед на потребу дитини в спілкуванні з дорослими, у схваленні ними її дій, учинків, суджень, думок.

Добре відомо, що розвиток творчого мислення забезпечується не відтворенням дитиною відомих зразків дій, а формуванням у неї здатності комбінувати, перегруповувати, розглядати щось із різних точок зору, вдаватися до асоціацій. Що багатші асоціації, то вільніше почувається малюк, виконуючи практичні завдання, і то вища його пізнавальна активність.

Дефіцит магнію у дітей до семи років

Проблема дефіциту магнію в дошкільників особливо актуальна в осінньо-зимовий період, коли підвищується ризик застудних захворювань. Адже саме цей макроелемент бере участь у виробленні антитіл і фагоцитів, які відповідають за імунітет, а також є протиалергійним та протизапальним чинником

Дефіцит магнію у дітей до семи років

Значення магнію для організму дитини не можна недооцінюва­ти — цей хімічний елемент впливає на травлення, імунну сис­тему, формування кісток, процес утворення нових клітин, роботу м’язових тканин, нирок, серця, мозку, допомагає під час передачі нервових імпульсів.

За дефіциту магнію уповільнюються практично всі життєві процеси на клітинному рівні, що пов’язано з порушенням вільного переміщення іонів мінералів, переважно магнію і калію. Ослаблення організму дитини в разі дефіциту магнію відбувається через припи­нення вироблення антитіл і фагоцитів, покликаних знищувати хво­роботворні бактерії та віруси.

Магній позитивно впливає на ясність і чіткість мислення та уповільнює процеси старіння організму. В організмі дитини магній виконує такі функції:

  • сприятливо впливає на ріст кісток та надає їм міцності;
  • координує серцевий ритм, знижує підвищений артеріаль­ний тиск;
  • поліпшує кисневе забезпечення серцевого м’яза;
  • регулює рівень цукру в крові;
  • бере участь у синтезі білка, транспортуванні поживних ре­човин, фосфорному і вуглеводному обміні;
  • відіграє важливу роль у процесі передачі генетичної інфор­мації;
  • сприяє поліпшенню функції дихання у разі бронхо-легеневих захворювань — хронічної астми, емфіземи, бронхіту;
  • виступає як профілактичний засіб м’язових і суглобових болів, синдрому хронічної втоми, мігрені;
  • сприяє здоров’ю зубів, зокрема зміцнює їхню емаль;
  • запобігає відкладенню кальцію, каменів у жовчному міхурі та нирках;
  • сприяє виведенню з організму деяких токсичних речовин;
  • поліпшує перистальтику кишківника; в нормалізує роботу нервової системи.

Інакше кажучи, магній є незамінним макроелементом для пов­ноцінного функціонування організму дитини.

Добова потреба організму дитини в магнії

Мінімальна добова потреба в магнії — 400 мг, максималь­но допустима кількість споживання — 800 мг. Звичайний раці­он харчування, як правило, містить 200-400 мг на добу. Потреба в магнії у дітей від народження і до статевого дозрівання стано­вить 10-30 мг/кг маси тіла на добу. Пізніше збільшення маси м’язів і кісток стабілізується, потреба в цьому макроелементі зменшуєть­ся до 6 мг/кг маси тіла на добу.

Добова норма магнію підвищується у таких випадках:

  • стрес;
  • ріст тканин — наприклад, у спортсменів;
  • вживання сечогінних препаратів.

За рекомендаціями ВООЗ, для дітей нормальний вміст магнію в сироватці крові становить 0,74-1,15 ммоль/л.

Усього в організмі має міститися близько 20-30 г магнію: у м’яких тканинах — близько 60%, у кістковій — близько 38%, а та­кож у рідинах 1-2%.

Причини дефіциту магнію у дітей

Причиною низького вмісту магнію, або гіпомагніємії, в організмі у дітей є недостатньо різноманітна дієта, що містить мало нерафінованих злакових, а особливо зелених, жовтих, червоних овочів і фрук­тів, та дієта з низьким вмістом білків.

Чинники дефіциту магнію:

  • порушення обміну магнію;
  • недостатня кількість магнію, що надходить із продуктами харчування;
  •  підвищене витрачання магнію в період інтенсивного росту, одужання або через надмірну пітливість;
  • погіршення процесу засвоєння магнію через надлишковий рівень жирів, кальцію, фосфатів;
  • постійні стресові ситуації;
  • порушення вироблення інсуліну;
  • тривалий прийом антибіотиків, діуретиків, протипухлин­них препаратів тощо;
  • захворювання нирок;
  • отруєння кобальтом, марганцем, кадмієм, алюмінієм, бери­лієм, свинцем, нікелем;
  • порушення всмоктування магнію в кишківнику через такі стани:
  • гостре або хронічне захворювання тонкої кишки;
  • скорочення всмоктувальної поверхні кишківника під час радіотерапії, хірургічного втручання (резекції);
  • стеаторея, за якої магній зв’язується з невсмоктувальними жирними кислотами і виводиться зі стулом;
  • дисбактеріоз товстого кишківника.

Ці чинники дефіциту магнію викликають різноманітні симпто­ми дефіциту магнію в організмі дитини.

Симптоми дефіциту магнію та його діагностика

У дітей з дефіцитом магнію спостерігають збудливість, дратів­ливість, підвищену рухову активність і посилення сухожильних реф­лексів, погіршення пам’яті, здатності концентруватися і утримувати увагу. Діти більш старшого віку з дефіцитом магнію схильні до не­послуху, тривожності, психомоторної нестабільності, відставання в рості та розумовому розвитку.

За умов дефіциту магнію у дитини спостерігаються такі симп­томи:

  • підвищена стомлюваність або хронічна втома, депресивні стани, апатія;
  • синдром гіперактивності та дефіциту уваги;
  • втрата апетиту та зниження ваги;
  • болі в серці, порушення серцевого ритму, зокрема тахікардія;
  • раптове запаморочення, втрата рівноваги, миготіння «му­шок» перед очима;
  • пригнічений психічний стан і страх;
  • біль і поколювання в м’язах;
  • м’язові спазми та мерзлякуватість за відсутності явних ознак інших захворювань;
  • підвищена чутливість до зміни погоди, особливо у кін­цівках;
  • гострі болі в шлунку, що часто супроводжуються проносом, випадінням волосся, підвищенням ламкості нігтів;

оніміння, поколювання, свербіж, «гусяча» шкіра, відчуття болючого холоду;

  • втрата апетиту, нудота, блювання;
  • брак повітря або відчуття грудки в горлі;
  • частий головний біль.

Часом ці ж симптоми можуть бути викликані й іншими чин­никами, але якщо вони усуваються додатковим прийомом магнію, то причина їх появи саме в дефіциті магнію.

Встановити дефіцит магнію в організмі дуже просто. Необхідно попросити дитину встати прямо, напружити м’язи або із зусиллям потягнутися. Хворобливі відчуття в гомілках або щиколотках — пер­ша тривожна ознака. За наявності ознак дефіциту магнію необхідно вжити заходів для відновлення його рівня в організмі.

Захворювання, викликані дефіцитом магнію

Через дефіцит магнію можуть виникнути такі захворювання:

  • серцево-судинної системи — артеріальна гіпертензія, арит­мія, ішемічна хвороба серця;
  • ендокринної системи — цукровий діабет;
  • нервової системи — депресія, мігрень, розлади пам’яті, су­домний синдром.

Окрім того, встановлено зв’язок дефіциту магнію і кальцію з алер­гічними нападами, зокрема бронхіальною астмою та кропив’янкою. Також відчуття оніміння і поколювання можуть бути пов’язані саме з дефіцитом магнію і кальцію.

Рахіт у дітей у перші роки життя може бути викликаний саме дефіцитом магнію і тому не піддається лікуванню вітаміном Б. У цьому випадку для успішного лікування необхідно компенсувати саме дефіцит магнію.

Застосування препаратів магнію

За неможливості раціонально харчуватися, а також за умов стресу, фізичних навантажень і певних захворювань рекомендується додатковий прийом магнію. Це може визначити тільки лікар.

Профілактика дефіциту магнію у вигляді прийому препаратів маг­нію є незамінною складовою лікування багатьох захворювань, у тому числі серцево-судинних, онкологічних, нервових, токсичних отруєнь, алергічних реакцій, порушень у роботі залоз внутрішньої секреції і ба­гатьох інших. Рекомендована тривалість профілактичного лікування — близько місяця. Протягом року можна провести 2-3 курси.

Профілактика дефіциту магнію

Найприродніший спосіб поповнення магнію в організмі — це введення в раціон багатих на нього продуктів. Магніємістка діє­та включає м’ясо, рибу, печінку, горіхи, висівки, бобові, твердий сир, яєчний жовток, кисломолочні продукти, зокрема сир кисломолоч­ний, капусту, буряк тощо. Для корекції раціону дитини дошкільного віку з дефіцитом магнію можна використовувати рецепти корисних страв із підвищеним вмістом магнію.

Рослинна їжа містить велику кількість магнію. Так, половину до­бової норми можна задовольнити вживанням круп’яних виробів і хліб­ної продукції. Найбільш багаті магнієм нерафіновані продукти: крупи — бурий рис, гречка, пшоно, перлова, вівсяна та ячна крупи; цільнозерновий хліб; висівки; горіхи; гречаний мед; соя; квасоля; какао; яйця; свіжа зелень; овочі; фрукти, особливо зеленого кольору.

Більше магнію міститься у свіжих необроблених овочах — під час варіння овочів цей макроелемент вимивається. Також багато магнію втрачається внаслідок чищення овочів, оскільки його кон­центрація вища під шкіркою. Взимку додатковим джерелом магнію є сухофрукти, особливо курага, родзинки, чорнослив, фініки. Корисно вживати фіги, лимони, грейпфрути, яблука, абрикоси, персики, цвітну капусту, помідори, картоплю, а також морські продукти — креветки, камбалу, морський окунь і короп, палтус, оселедець, скумбрію, тріс­ку. Багато дієтологів радять замінити звичайну сіль на морську — вона багата макроелементами, зокрема магнієм і калієм. Менше магнію, але в легкозасвоюваній формі, міститься в молоці, кисломо­лочному сирі. За дефіциту магнію дуже корисним є вживання бана­нів, оскільки в них є вітамін В6, який сприяє засвоєнню магнію і залу­ченню його до обмінних реакцій.

На жаль, сучасні технології промислового виробництва продук­тів харчування, такі як видалення поживних речовин для подовжен­ня терміну реалізації, рафінування, застосування хімічних добрив, — призводять до зникнення магнію в ґрунтах і в продуктах.

Продукти харчування, що містять магній, не завжди можуть за­безпечити наш організм достатньою кількістю цього елемента. За­своєнню магнію перешкоджають жири: наприклад, салат з овочів і зелені з рослинним маслом не дає організму необхідної кількості цього макроелемента. Погіршується засвоєння магнію в разі над­лишкового вживання продуктів, що містять натрій. У цілому для за­своєння магнію має бути збалансованим вміст макро- і мікроелемен­тів у їжі.

Пневмонії у дошкільників: причини, види та профілактика

Пневмонія в дітей – це гострий інфекційний процес в легеневій паренхімі із запаленням всіх структурно-функціональних одиниць респіраторного відділу легень. Захворювання протікає з ознаками інтоксикації, кашлем, дихальною недостатністю. Діагноз пневмонії встановлюється на основі характерної аускультативної, клініко-лабораторної та рентгенологічної картини. Лікування пневмонії в дітейвимагає призначення антибіотиків, бронхолітиків, жарознижуючих, відхаркувальних, антигістамінних препаратів, а також фізіотерапії, ЛФК та масажу.

Пневмонія в дитини представляє собою гостре інфекційне ураження легень, що супроводжується наявністю інфільтративних змін на рентгенограмах і симптомів ураження нижніх дихальних шляхів.

Класифікація пневмонії

Поширена в клінічній практиці класифікація враховує умови інфікування, рентгеноморфологічні ознаки різних форм пневмонії захворювання, його важкість, тривалість та етіологію.

За умовами, в яких відбулося інфікування дитини, виділяють позалікарняні (домашні), внутрішньолікарняні (госпітальні) і вроджені (внутрішньоутробні) пневмонії у дітей. Позалікарняна пневмонія розвивається в домашніх умовах, за межами лікувального закладу, головним чином, як ускладнення ГРВІ. Внутрішньолікарняною вважається пневмонія, що виникла через 72 години після госпіталізації дитини або протягом 72 годин після її виписки. Госпітальні пневмонії у дітей мають найбільш важкий перебіг і результат, оскільки у внутрішньолікарняної флори нерідко розвивається резистентність до більшості антибіотиків. Окрему групу становлять вроджені пневмонії, що розвиваються у дітей з імунодефіцитом в перші 72 години після народження, та неонатальні пневмонії в дітей першого місяця життя.

Форми пневмонії в дітей

Осередкова пневмонія характеризується вогнищами інфільтрації діаметром 0,5-1 см, розташованими в одному або декількох сегментах легені, іноді – білатерально. Запалення легеневої тканини носить катаральний характер з утворенням в просвіті альвеол серозного ексудату. При такій формі відбувається злиття окремих ділянок інфільтрації з утворенням великого вогнища.

Сегментарна пневмонія перебігає із залученням в запалення цілого сегмента легені і його ателектазу. Сегментарне ураження часто протікає у вигляді затяжної пневмонії в дитини з переходом в легеневий фіброз або деформуючий бронхіт.

Крупозна пневмонія представляє собою гіперергічне запалення, що проходить стадії припливу, червоного опеченения, сірого опеченения та завершення. Запальний процес має лобарну або сублобарну локалізацію із залученням плеври (плевропневмонія).

Інтерстиціальна пневмонія характеризується інфільтрацією і проліферацією інтерстиціальної (сполучної) тканини легенів осередкового або дифузного характеру. Інтерстиціальна пневмонія у дітей зазвичай викликається пневмоцистами, вірусами, грибами.

За важкістю перебігу розрізняють неускладнені та ускладнені форми пневмонії у дітей. В останньому випадку можливий розвиток дихальної недостатності, набряку легенів, плевриту, деструкції легеневої паренхіми (абсцесу, гангрени легені), екстрапульмональних септичних вогнищ, серцево-судинних порушень і т.п.

Перебіг пневмонії в дитини може бути гострим або затяжним. Гостра пневмонія продовжується від 4 до 6 тижнів, а при затяжній пневмонії клініко-рентгенологічні ознаки запалення зберігаються більше 6 тижнів.

По етіології виділяються вірусну, бактеріальну, грибкову, паразитарну, мікоплазмову, хламідійну та змішану форми пневмонії в дітей.

Причини пневмонії в дитини

Етіологія пневмонії в дітей залежить від їхнього віку та умов інфікування. Пневмонії новонароджених зазвичай пов’язані з внутрішньоутробними інфекціями або внутрішньо лікарняним інфікуванням. Вроджені пневмонії часто викликаються вірусом простого герпесу 1 і 2 типів, вітряної віспи, цитомегаловірусом, хламідією. Серед внутрішньолікарняних патогенів провідна роль належить стрептококам групи В, золотистому стафілококу, кишковій паличці, клебсієлі. У доношених та недоношених дітей велика етіологічна роль вірусів грипу, РСВ, парагрипу, кору та ін.

У дітей до 1 року переважаючим збудником пневмонії виступає пневмокок (до 70-80% випадків), рідше – гемофільна паличка, моракселла та ін. Традиційними патогенами для дітей дошкільного віку служать гемофільна паличка, кишкова паличка, протей, клебсієла, ентеробактерії, синьогнійна паличка, золотистий стафілокок. В дітей шкільного віку, поряд з типовим запаленням легенів, значною також є кількість атипових пневмоній, викликаних мікоплазмовою та хламідійною інфекцією. Факторами, що призводять до розвитку пневмонії в дитини, служать недоношеність, гіпотрофія, імунодефіцит, стрес, переохолодження, хронічні вогнища інфекції (карієс зубів, гайморит, тонзиліт).

В легені інфекція проникає переважно аерогенним шляхом. Внутрішньоутробна інфекція в поєднанні з аспірацією навколоплідних вод призводять до виникнення вродженої пневмонії. Розвиток аспіраційної пневмонії в дітей раннього віку може відбуватися внаслідок мікроаспірації секрету носоглотки, звичної аспірації їжі при зригуванні, гастроезофагеального рефлюксу, блювоти, дисфагії. Можливе також гематогенне поширення патогенів з позалегеневих вогнищ інфекції. Інфікування госпітальною флорою нерідко відбувається при проведенні дитині трахеальної аспірації та бронхоальвеолярного лаважу, інгаляцій, бронхоскопії, ШВЛ.

Збудником бактеріальної інфекції зазвичай виступають віруси, що вражають слизову респіраторного тракту та порушують бар’єрну функцію епітелію та мукоциліарний кліренс, збільшують продукцію слизу та знижують місцевий імунологічний захист, полегшують проникнення збудників в термінальні бронхіоли. Там відбувається інтенсивне розмноження мікроорганізмів і розвиток запалення, до якого долучаються прилеглі ділянки легеневої паренхіми. При кашлі інфікована мокрота закидається у великі бронхи, звідки потрапляє в інші респіраторні бронхіоли, обумовлюючи утворення нових запальних вогнищ.

Утворенню вогнищ запалення сприяє бронхіальна обструкція та формування ділянок гіповентиляції легеневої тканини. Внаслідок порушення мікроциркуляції, запальної інфільтрації та інтерстиціального набряку порушується перфузія газів, розвивається гіпоксемія, респіраторний ацидоз та гіперкапнія, що клінічно виражається ознаками дихальної недостатності.

Симптоми пневмонії в дитини

Прояви пневмонії у дітей зазвичай розвиваються на 5-7 день ГРВІ. Загально інфекційна симптоматика характеризується фебрильною температурою тіла понад 38 градусів, ознаками інтоксикації, млявістю, порушенням сну, блідістю шкірних покривів, розладом апетиту, а також зригування та блювотою в грудних дітей. Респіраторні симптоми пневмонії у дитини включають кашель (вологий або сухий), задишку, періоральний ціаноз, участь в диханні допоміжної мускулатури, втягнення міжребер’я. Перебіг вогнищево-зливної пневмонії в дітей завжди більш важкий. Часто він супроводжується дихальною недостатністю, токсичним синдромом, розвитком плевриту або деструкції легеневої тканини.

Сегментарні пневмонії у дітей протікають з лихоманкою, інтоксикацією і дихальною недостатністю різного ступеня важкості. Процес відновлення може затягуватися до 2-3 місяців. Надалі на місці запалення може формуватися сегментарний фіброателектаз або бронхоектази.
Перебіг крупозної пневмонії відрізняється бурхливим початком, високою лихоманкою з ознобами, болем при кашлі та диханні у грудній клітці, відкашлюванням «іржавого» мокротиння, вираженою дихальною недостатністю. Нерідко при пневмонії в дитини розвивається абдомінальний синдром з блювотою, болями в животі та симптомами подразнення очеревини.

Інтерстиціальна пневмонія в дитини характеризується переважанням симптомів наростаючої дихальної недостатності: задишка, ціаноз, болісний кашель з мізерною мокротою, загальне ослаблення. Нерідко захворювання супроводжується ознаками правошлуночкової серцевої недостатності.

До ускладнень пневмонії, що зустрічаються у дітей, належать: інфекційно-токсичний шок, абсцеси легеневої тканини, плеврит, емпієма плеври, пневмоторакс, серцево-судинна недостатність, респіраторний дистрес-синдром, поліорганна недостатність, ДВС-синдром.

Лікування пневмонії у дітей

Підставами для госпіталізації дитини, яка захворіла пневмонією, є:

– вік до 3-х років;

– залучення до запалення двох і більше частин легенів;

– важка дихальна недостатність;

– плеврит;

– важкі енцефалопатії;

– гіпотрофія;

– вроджені вади серця та судин;

– хронічна патологія легень: бронхіальна астма, бронхолегеневі дисплазії та ін.;

– хронічна патологія нирок: гломерулонефрит, пієлонефрит;

– імунодефіцит.

У гарячковому періоді дитині необхідний постільний режим, раціональне харчування та багато напоїв.

Основним методом лікування пневмонії в дітей є емпірична, а потім етіотропна антибактеріальна терапія, для якої можуть використовуватися бета-лактами (амоксиклав, аугментин та ін.), цефалоспорини (цефуроксим, цефамандол), макроліди (макропен, сумамед, кларитроміцин), фторхінолони (ципрофлоксацин, офлоксацин), іміпенеми (тіенам) та ін. При неефективності терапії протягом 36-48 годин діючий антибіотик замінюють на препарат іншої групи.

Симптоматична та патогенетична терапія пневмонії включає призначення препаратів жарознижуючої, муколітичної, бронхолітичної та антигистаминної дії. Після стихання лихоманки показано фізіологічні процедури: УВЧ, індуктотермія, електрофорез, інгаляції, масаж грудної клітки, ЛФК.

Профілактика та прогноз пневмонії

При своєчасному розпізнаванні та лікуванні результат лікування пневмонії є позитивним. Негативний прогноз мають пневмонії, викликані високовірулентною флорою, ускладнені гнійно-деструктивними процесами, які протікають на тлі важких соматичних захворювань та імунодефіцитних станів. Затяжний перебіг пневмонії в дитини раннього віку загрожує формуванням хронічних бронхолегеневих захворювань.

Профілактика пневмонії в дітей полягає в організації відповідного догляду, загартовуванні, попередженні ГРВІ, лікуванні ЛОР-патологій, щепленні проти грипу, пневмококової інфекції, гемофільної інфекції. Всі діти, які перехворіли на пневмонію, підлягають диспансерному обліку в педіатра протягом року з проведенням контрольної рентгенографії грудної клітки, ОАК, огляду дитини дитячим пульмонологом, дитячим алергологом-імунологом та отоларингологом.

До Дня української писемності і мови

Казка як засіб розвитку словесної творчості

Одна з вкрай важливих і актуальних проблем-розвиток словесної творчості дітей. Базова програма визначає його як одне із провідних завдань сучасної освіти. У стихійному пошуку нових методів і технологій, спрямованих на його реалізацію, незаслужено поза увагою залишається такий ефективний і перевірений часом засіб розвитку словесної творчості як казка. Адже саме казка якнайкраще активізує дитячу уяву і творчість, служить зразком зв’язної розповіді і літературної мови, джерелом образів і сюжетів.

К.Д.Ушинський назвав казки «першими блискучими спробами» створення народної педагогіки і вважав, що навряд чи хто був би спроможний «змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу».

В.О. Сухомлинський вважав казки духовним багатством народної культури.

Зміст казки в більшості випадків спонукає дітей до активної діяльності: погратися, вирізати, наклеїти, намалювати, прикрасити, відтворити епізод казки за допомогою міміки і жестів. Активна діяльність дітей розвиває дрібну моторику руки, творчі здібності.

Тексти розширюють словниковий запас, допомагають правильно будувати діалоги, розвивають зв’язне і логічне мовлення, збагачують його образність, емоційність. За допомогою казок широко використовуються видові та родові узагальнюючі поняття, активізується словник дітей за допомогою іграшок, ілюстрацій.

 

Завдання для мовного розвитку під час роботи із казкою:

1.     Працювати над звуковимовою дітей, розвивати звукову культуру їх мовлення, збагачувати словник,граматичний лад, зв’язне виразне мовлення.

2.     Навчати дітей побудови повних і виразних відповідей за змістом прочитаної казки.

3.     Вчити характеризувати твір; удосконалювати інтонаційну виразність мовлення.

4.     Стимулювати вміння вживати епітети, метафори, порівняння, синоніми, антоніми, образні вирази, приказки, прислів’я.

5.     Уточнювати розуміння дітьми абстрактних, часових, просторових понять, слів з переносним значенням, фразеологічних виразів.

6.     Вправляти в утворенні іменників з суфіксом – «ищ», зміні дієслів за часом, заміні іменників займенниками та навпаки і т.п.

7.     Розвивати у дітей мислення й уяву, емоційну чуйність, пам’ять при відборі заступників.

8.     Вчити створювати уявні образи і відбирати заступники для позначення персонажа казки, дізнаватися казкові ситуації по заступникам.

9.     Розвивати вміння підбирати заступники за кольором, розміром, формою, характером персонажа казки.

10.                       Розвивати розуміння казки на основі побудови наочної моделі.

11.                       Вчити використовувати заступники при переказі не тільки всієї казки, але й окремих епізодів.

12.                       Виховувати вміння відрізняти казкові ситуації від реальних.

Робота з казкою включає в себе три основні напрями роботи:

1. Знайомство з казкою.

2. Освоєння спеціальних засобів літературно-мовленнєвої діяльності; ознайомлення дітей із засобами художньої виразності,розвиток звукової сторони мови, словника, граматичного ладу, зв’язного мовлення.

Цей напрямок включає в себе наступні види роботи:

а) виділення в літературному творі епітетів, порівнянь і їх активне використання дітьми при описі предметів, переказі казок, творення історій;

б) опис предметів із зазначенням їх наочних ознак: колір, форма, величина, матеріал; спеціальні ігри та вправи з використання синонімів і антонімів;

в)навчання дітей побудови повних і виразних відповідей на запитання за змістом прочитаного; опис малюнків, іграшок, персонажів казок за питаннями педагога; декламування віршів (багаторазові повторення);

г) ігри – драматизації за творами дитячої літератури з індивідуальними ролями, які вимагають від дітей інтонаційної та мімічної виразності.

3. Розвиток розумових здібностей– завдання на розвиток мислення та уяви:

а) формування вміння відбирати умовні заступники для позначення персонажів казки і дізнаватися різні казкові ситуації з показу на заступниках (з використанням рухових моделей і моделей серіаціонного ряду);

б) розвиток вміння використовувати готову просторову модель (наочний план казки) при переказі знайомої казки. Спочатку використовувати готову просторову модель, а потім вміти самостійно будувати і використовувати просторові моделі при переказі, творенні казок.

в) розвиток здібностей до подання уявної ситуації з різноманітними деталями.

Важливим в організації процесу навчання є логічна послідовність, реалізація принципу поступового ускладнення.

 Послідовність занять з розвитку словесної творчості у дітей:

·           ознайомлення з казкою як літературним жанром;

·           творчий переказ казки (від імені головного героя, заміна кінцівки);

·           придумування продовження казки;

·           складання казки за опорними словами;

·           заміна характеру персонажів казки;

·           розв’язання проблемних ситуацій та суперечностей у казці;

·           самостійне придумування дітьми казок.

Існує безліч прийомів, найбільш ефективних у бесідах за казкою:

·        питання – вони повинні бути різноманітними за своїм спрямуванням: допомогти точніше охарактеризувати героїв казки або допомогти дітям відчути головну ідею казки і тощо.

·        розгляд ілюстрацій, тому що вони допомагають зрозуміти казку;

·        словесні замальовки: діти самі уявляють себе художниками, придумують і розповідають, які б малюнки вони самі намалювали до цієї розповіді;

·        повторне читання уривків з тексту, тоді діти повніше сприймають художні засоби казки, помічають порівняння, епітети та інші засоби виразності;

·        пригадування і розповідь про смішний (сумний, казковий, реальний, страшний) епізод;переказування опису природи, пояснення вчинків героїв, які особливо запам’яталися;

·        драматизація казки або уривків із знайомих казок, цікавих у плані збагачення та активізації словникового запасу;

·        звертання уваги на специфічність художньої форми, образність мови у творі (повтори, зачин, кінцівка, порівняння, постійні епітети), вчити розуміти відмінність казки від оповідання тощо.

В роботі з дітьми над словом, словосполученням, реченням, казкою доцільно використовувати такі завдання:

– підібрати декілька спільнокореневих слів (ліс, лісочок, лісовичок, лісник);

– скласти довге речення в грі «Від кожного по словечку»: «Колобок» – «Колобок котиться» – «Колобок котиться по доріжці» – «Колобок котиться по зеленій доріжці» і т. п.

Успішному розвитку мовлення дітей сприяє використання різноманітних методів та прийомів у роботі з казкою:

– придумати нові назви відомих казок (наприклад, казка «Рукавичка» – «Дружня рукавичка», «Новий дім для звірів», «Як дід загубив рукавичку»;

– введення частки «не» у зміст казки («Не ріпка виросла у діда на грядці, а …» – «Дід виростив не велику капустину, а …»);

– знайти слова однакові за звучанням, а різні за значенням (замок – замок);

– впізнати слово без голосних звуків і назвати їх (Кз дрз – Коза дереза; Клбк – Колобок; Дв пвнк – два півники);

– назвати слова, які «образилися і втекли з казки»;

– відгадати, яка це казка, наприклад: «Жи-бу-ді-ба-бу-у-ни-ку-ря-зне-ку-ря…». Казка сприяє розвитку мислення й уяви дітей. З цією метою успішно можна використовувати «чарівну паличку» тощо, яка спонукає дітей до творчості – діти творять добро, фантазують, визволяють героїв з біди.

Рекомендації для батьків у разі виникнення у дитини проявів краснухи

Однією із гострих вірусних інфекцій, поширених серед дітей, є краснуха. Збудником цього захворювання є вірус, що належить до роду Rubivirus, родини Togoviridae. Він нестійкий у навколишньому середовищі, чутливий до дії сонячних променів, ультрафіолетового випромінювання, мийних засобів, формаліну, хлоровмісних дезінфікуючих засобів. За кімнатної температури збудник краснухи гине протягом кількох годин, за температури +56°С – протягом однієї години, за +100°С – протягом двох хвилин. Вірус краснухи добре зберігається під час заморожування. До того ж він не чутливий до антибіотиків. Вірус краснухи передається повітряно-крапельним шляхом і швидко поширюється там, де діти перебувають у тривалому тісному контакті, зокрема в дошкільних навчальних закладах. Також вірус може передаватися через предмети побуту, наприклад, іграшки та посуд.

У разі виникнення у дитини будь-яких ознак захворювання на краснуху зверніться за невідкладною консультацією до лікаря. До його приходу та протягом одужання скористайтеся наведеними нижче рекомендаціями.

  • За можливості ізолюйте дитину в окремій кімнаті.
  • Забезпечте дитині постільний режим та спокій.
  • Виділіть хворій дитині окремий посуд, рушник, предмети особистої гігієни.
  • Часто провітрюйте приміщення та робіть щоденне вологе прибирання із дезінфікуючими засобами.
  • Давайте дитині пити лише тепле, часто та малими порціями.
  • Забезпечте дитині повноцінне, багате вітамінами харчування.
  • Давайте дитині полоскати горло відваром ромашки.
  • У разі підвищення температури тіла вище 38,0°С дайте дитині жарознижувальний препарат відповідно до віку дитини.
  • Якщо висипання значно виражені, можна дати дитині антигістамінний препарат за призначенням лікаря.
  • У разі різкого погіршення стану дитини, виникнення порушень свідомості, дихання та серцевої діяльності, необхідно негайно викликати швидку.

Можливі наслідки відмови від вакцинації

 

Відмова батьків від щеплення дитини – це не лише реальна загроза для життя та здоров’я самого дошкільника, а й крок до розвитку епідемій тяжких інфекційних захворювань у державі.

Зовнішнє епідемічне благополуччя останніх років, коли на території України не спостерігалося спалахів інфекційних захворювань, які здебільшого призводять до інвалідизації і смерті, вплинуло на зростання кількості батьків, які відмовляються вакцинувати своїх дітей. Певна роль у формуванні цієї тенденції належить представникам руху проти щеплень, які в засобах масової інформації активно заперечують ефективність і безпеку вакцинації. Унаслідок – охоплення вакцинацією в Україні недостатнє для створення достатнього імунітету населення, який захищає від спалахів керованих інфекцій – дифтерії, поліомієліту, кашлюку, кору тощо.

Небезпека відмови від вакцинації підтверджена багатьма прикладами розвитку епідемічних спалахів у країнах, значна частина населення яких вважала, що ризик захворювання і смерті від деяких інфекцій давно минув.

У 2002-му році Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) сертифікувала Україну як територію, вільну від поліомієліту. Проте і сьогодні є реальна загроза поширення в країні «дикого» вірусу поліомієліту в разі його завезення з інших територій. Цей процес може спровокувати як зниження кількості імунізованих проти поліомієліту дітей, так і збереження захворюваності на поліомієліт в ендемічних країнах. У 2009-му році в Афганістані, Індії, Нігерії і Пакистані зафіксовані 1424 випадки цієї хвороби. Враховуючи міграційні процеси, жодна країна не застрахована від завезення «дикого» вірусу поліомієліту.

Зверніть увагу! Захворювання на поліомієліт – невиліковне, йому можна лише запобігти. Більшість людей, які перенесли це захворювання, залишаються інвалідами на все життя, і значна частина хворих – помирають.

Усю трагічність і гіркоту втрат відчули на собі батьки дітей, які захворіли в Таджикистані, де в 2014-му році було зареєстровано 711 випадків поліомієліту, що супроводжувався розвитком паралічів. Більшість хворих, до 89№, – діти від народження до п’яти років, тридцятеро дітей померло. З 2002-го року територія Таджикистану вважалася вільною від поліомієліту, однак зниження рівня вакцинації впродовж останнього часу і завезення «дикого» вірусу поліомієліту в цю країну призвели до епідемічного спалаху і трагічних наслідків.

«Дикий» вірус поліомієліту – це природний вірус. Вакцинний штам – це ослаблений вірус поліомієліту, який відрізняється від «дикого» кількома геномними мутаціями.

Останніми роками  Україні зафіксоване збільшення рівня захворюваності на кір. Близько 45 тис. осіб захворіло під час спалаху в 2005-2006 роках. У 2005 році в Україні виявлено 89% всіх випадків захворювання на кір в Європейському регіоні. За даними ВООЗ, в 2011 році у глобальних масштабах відбулося 158 тис. випадків смерті від кору, зокрема і серед дітей до п’яти років. Більшість летальних наслідків кору відбувається через ускладнення: енцефаліт; тяжка діарея і пов’язана з нею дегідратація; тяжка пневмонія.

Менінгіти належать до п’яти основних причин смерті дітей віком до року в Україні. Одним із основних збудників менінгіту є Hib-інфекція. Щороку в Україні реєструють до 2 тис. випадків захворювань на бактеріальний менінгіт, більшості з яких можна було запобігти шляхом щеплення проти Hib-інфекції.

Ще одним захворюванням, від якого можна захиститися за допомогою щеплення, є краснуха. У дітей хвороба зазвичай перебігає в легкій формі, а от у вагітних на ранніх термінах може призводити до смерті плода або синдрому вродженої краснухи, що проявляється ураженням мозку, серця, очей і вух. Останнім часом в Україні значно зросла захворюваність на кашлюк. Більше 9 тис. дітей захворіли в 2004-2008 роках, і 6 із них – померли. Особливо небезпечний кашлюк для дітей віком до шести місяців, оскільки у них часто розвиваються важкі ускладнення, як от: пневмонія, енцефалопатія, ателактази та емфізема легень.

Отже, вакцинація дає змогу не лише запобігти розвитку інфекційних захворювань, а й зменшити тяжкість їх перебігу і ускладнень, мінімізувати ризик летальних наслідків. Проведення профілактичних щеплень зменшує ризик виникнення епідемій, забезпечує захист як дітей, так і дорослих від найбільш поширених і небезпечних інфекцій.

Дискінезія жовчовиідних шляхів дошкільників

Однією з частих причин болю в животі є дискінезія жовчовивідних шляхів. І якщо дорослий може описати свій біль, що безумовно прискорить встановлення правильного діагнозу і відповідно лікування, то дитина може описати його неточно.

Дискінезія жовчовивідних шляхів, або функціональні розлади біліарного тракту – це порушення, що виникають унаслідок неузгодженого, несвоєчасного, недостатнього або надмірного скорочення жовчного міхура та/чи сфінктерного апарату жовчовивідних шляхів. Ці порушення спричиняють застій жовчі з подальшим утворенням каменів у жовчному міхурі та жовчних протоках. Застій призводить до зниження бактерицидних властивостей жовчі та її інфікування, а також до гельмінтних інвазій кишківника.

Дискінезія жовчовивідних шляхів є найпоширенішим з усіх гастроентерологічних захворювань. У дітей віком від 5-ти до 12-ти років вони становлять 53% від усіх захворювань органів травлення і мають здебільшого ізольований перебіг (первинні розлади). До того ж у дівчаток дискінезію жовчовивідних шляхів виявляють у да-три рази частіше, ніж у хлопчиків.

Зверніть увагу! Зазвичай захворювання органів травлення в дітей виникають у періоди інтенсивних морфофункціональних змін в організмі, тобто в дошкільний (5-6 років), препубертатний (9-12 років) та пубертатний (13-18 років) період.

Чинники виникнення. Дискінезія жовчовивідних шляхів обумовлена порушенням нейрогуморального впливу на жовчовивідні шляхи. Доведено, що в регулюванні рухової активності біліарного тракту беруть участь симпатичний та парасимпатичний відділи вегетативної нервової системи. Переважання тонусу симпатичного відділу призводить до стійкого спазму жовчовивідних шляхів, а парасимпатичного – до їх гіпотонії. Дисбаланс у роботі жовчовивідних шляхів у дітей зумовлюють також такі чинники, як:

  • Родинна схильність;
  • Нераціональне харчування (вживання неякісної та шкідливої їжі, нерегулярне вживання їжі або переїдання);
  • Психологічне напруження (конфлікти вдома, важка адаптація дитини до умов ДНЗ, порушення розпорядку дня);
  • Малорухливий спосіб життя;
  • Ендокринні захворювання (ожиріння, цукровий діабет);
  • Гострі або хронічні запальні захворювання шлунково-кишкового тракту різної етіології;
  • Інтоксикація організму.
  • Порушення функції жовчовивідних шляхів прямо чи опосередковано зумовлює недостатність таких регулювальних гормонів, як холецистокінін, гастрин, секретин тощо.

За характером моторних порушень функцій жовчного міхура та сфінктерного апарату жовчовивідних шляхів виокремлюють такі клінічні форми дискінезії жовчовивідних шляхів:

– Гіперкінетична;

– Гіпокінетична.

Типовим симптомом для гіперкінетичної форми дискінезії жовчовивідних шляхів є періодичний різкий, раптовий, короткочасний біль різної інтенсивності в правому підребер’ї в проекції жовчного міхура, що може іррадіювати в праву лопатку, плече, рідше ліву половину грудної клітки. Окрім болю, в дитини можливі також: нудота, блювання, здуття живота.

За гіпокінетичної форми дискінезії жовчовивідних шляхів дитина скаржиться на ниючий, постійний чи тривалий біль у правому підребер’ї, без чіткої іррадіації. Окрім того, дитину турбують відчуття розпирання в правому підребер’ї, відрижка, нудота, закрепи атонічного характеру. Вона має поганий апетит, деколи навіть відмовляється від їжі.

Лікування дискінезії жовчовивідних шляхів у дітей залежить від клінічної форми та ґрунтується на комплексному підході. Мета лікування – відновити вироблення жовчі, рухову функцію жовчного міхура та тонус сфінктерного апарату жовчовивідних шляхів.

Зверніть увагу! Важливою для лікування та профілактики дискінезії жовчовивідних шляхів є дієта. Утім вона буде ефективною лише в разі її дотримання впродовж не менше шести місяців.

Лікування дискінезії жовчовивідних шляхів передбачає також: поліпшення психологічної обстановки; своєчасне лікування невротичних розладів; дотримання розпорядку дня; підвищення рухової активності дитини; лікування хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту; санаторно-курортне лікування.

Розпорядок дня та його значення для здоров’я дошкільників

Дотримання розпорядку дня має надзвичайно важливе значення для гармонійного розвитку дитини в умовах дошкільного навчального закладу. Адже організація життєдіяльності відповідно до розпорядку дня дисциплінує дітей, формує такі особистісні якості, як зібраність і пунктуальність. І найголовніше – сприяє збереженню фізичного та психічного здоров’я дошкільників, зокрема:

  • Запобігає перевтомі;
  • Стабілізує роботу нервової системи
  • Забезпечує нормальний перебіг усіх процесів в організмі
  • Створює емоційний та психологічний комфорт.

Основними складовими розпорядку дня є такі процеси життєдіяльності:

  • Прогулянки – ранкові, денні, вечірні;
  • Гігієнічні процедури – миття рук, умивання тощо;
  • Харчування – сніданок, обід, підвечірок;
  • Спілкування – з дорослими, з дітьми;
  • Навчання та ігри – організовані форми діяльності (колективні, індивідуальні, самостійні);
  • Відпочинок – релаксація, сон.

Регулярність прийомів їжі сприяє хорошому апетиту. У дитини через певні проміжки часу з’являється потреба в їжі, тому вчасно організований прийом їжі сприяє повноцінному її засвоєнню.

Сон передбачає повне функціональне відновлення всіх систем організму. Денний сон, організований в той самий час, формує навички швидкого засинання.

Дотримуватися розпорядку дня, визначеного в дошкільному закладі, слід і вдома. При цьому батьки повинні усвідомлювати, що розпорядок дня є засобом не лише фізичного виховання, а й успішного всебічного розвитку.

Сонце – друг чи ворог?

Поступовості слід дотримуватися й використовуючи цілющі фактори сонячного проміння. Недарма починається ця розповідь про улюблене багатьма засмагання з перестороги. Щоліта в поліклініки звертається  чимало людей, котрі отримали сонячні опіки. Мучить їх не лише біль,  а й розлади нервової, серцево-судинної, дихальної систем.

Насамперед не всі одягаються в легке, світлих тонів вбрання, і організм швидко перегрівається. До цього ж призводять і виснажливі тривалі кроси чи тренування на сонці, спрага. Дуже чутлива до ультрафіолетової радіації і   сітківка ока, отож якщо не носити захисних окулярів, можна розладнати зір.

Неабиякої шкоди своєму здоров’ю завдають ті, хто засмагає не вранці, а опівдні. Далеко не всі, прийшовши на пляж, починають приймати сонячні ванни в тіні, де проміння розсіяне.

У юному віці здебільшого прагнуть засмагати біля річки, озера чи моря, щоб заодно й поплавати, покупатися. Це добре. Але чи відомо вам, що входити у воду під час сонячних ванн шкідливо для здоров’я? Так само, як і уникати тіні після перебування на сонці і у воді. Нерідко така безпечність чи незнання призводять навіть до нещасних випадків.

Найкраще засмагати в середній кліматичній смузі нашої країни – з 10 до 12 години, а на півдні – з 8 до 11 години. Перші сонячні ванни слід приймати 5-10 хвилин, не довше. Протягом цього часу підставляйте промінню по черзі груди, спину, боки. Поступово тривалість процедури можна збільшити до 40-60 хвилин, але не перевищувати 1,5 години.

Якщо на пляжі у вас заболіла голова, починає огортати сонливість чи з’являється дратівливість, слід одразу ж перебратися в тінь. Не виключено, що-таке погіршення самопочуття зумовлене зниженням артеріального тиску.

Закінчувати приймання сонячних ванн найкраще за годину до обіду чи вечорі.

Засмагаючи, добре рухатись, займатися гімнастичними вправами чи спортивними іграми. А. ось спати на сонці небезпечно. Втративши під час сну самоконтроль, можна отримати тепловий удар. Якщо ви все ж захотіли прилягти, то поверніться ногами в напрямку до сонця, голову прикрийте рушником, ще краще – легким солом’яним капелюхом.

Після купання, не варто одразу виходити на сонце. Волога шкіра надто чутлива до ультрафіолетових променів, і  можна попектися. Тож краще просохніть у тіні.

Щоб засмага на тілі була гарною скористайтеся: «засобом природної косметики»: перед сонячною ванною змажте шкіру гвоздичною, горіховою, персиковою чи ін. олією.