Якщо людина тривалий час відчуває стрес, це негативно впливає на її фізичне та психічне здоров’я, виснажує, а також викликає обтяжливі думки та болісні почуття, що віддаляють людину від її цінностей. Для того щоб навчитися долати стрес, пропонуємо опанувати кілька технік. Вони допоможуть вам залишатися в моменті, піклуватися про себе й, відповідно, мати сили, щоб підтримати інших. Ці техніки не потребують значних зусиль чи особливих умов, важливо лише регулярно їх виконувати. Адже що більше практикуватиметеся, то ліпшим буде ваше самопочуття.

1. Заземляємося

Коли ви потрапляєте на гачок тривожних думок, страху за близьких і непевності щодо майбутнього, ви відсторонюєтеся від життя. У такому стані складно працювати, займатися буденними справами, отримувати задоволення від того, що раніше тішило. Повернутися до життя й навчитися бути в моменті допоможе заземлення. Воно дасть вам змогу подбати про себе й у моменти «емоційних бур» зосередитися на роботі, спілкуванні.

Заземлятися — означає включатися в життя й повністю зосереджуватися на тому, що ви робите. Ви можете розвивати цю навичку будь-коли і будь-де: коли їсте, працюєте, спілкуєтеся з друзями чи приймаєте душ. Ви приділяєте діяльності всю увагу, не відволікаєтеся на соцмережі, новини. Якщо починаєте думати про інше, зупиняєтеся й повертаєтеся до справи. Якщо постійно практикуватимете заземлення, то з часом відволікатиметеся рідше.

Як заземлитися, коли переживаєте «емоційну бурю»

Зосередьтеся на тому, як ви почуваєтеся і про що думаєте.

Сповільніться, з’єднайтеся зі своїм тілом. Повільно видихніть усе повітря, а відтак ще повільніше вдихніть. Притисніть ступні до підлоги, так само повільно зімкніть долоні перед грудьми в замок або повільно витягніть руки вздовж тіла. Переключіть увагу на світ навколо. Подумки відзначте п’ять предметів, які бачите, та три-чотири звуки, які чуєте. Вдихніть повітря й визначте, який запах відчуваєте. Зверніть увагу на те, де ви перебуваєте, що робите. Доторкніться до коліна або найближчої поверхні. Зверніть увагу на свої тактильні відчуття. Так само звертайте увагу на те, які виникають думки й почуття. Пам’ятайте, що заземлення не позбавить вас негативних емоцій. Утім, воно допоможе контролювати свій емоційний стан і зосереджуватися на тому, чим ви займаєтесь, робити це ліпше й отримувати насолоду. А також воно дасть змогу бути уважнішими до своїх близьких і рухатися назустріч своїм цінностям, а не тікати від себе.

2. Як звільнитися від негативу

Зосередьтеся на думці та/або емоції, яка виникла. Назвіть її. Наприклад, «Я відчуваю дискомфорт у грудях. Мені сумно, коли згадую про…». Додавайте фразу «Я звертаю увагу на…», коли називаєте почуття. Наприклад, «Я звертаю увагу на свій гнів». Думки й почуття чіпляють вас на гачок, коли ви їх не усвідомлюєте. Коли ви прислухаєтеся до себе й називаєте свої почуття і думки, то можете переключити увагу на реальне життя та людей поруч і, відповідно, діяти згідно зі своїми цінностями. Діємо згідно з власними цінностями

Ви завжди можете знайти спосіб діяти згідно зі своїми цінностями. У складних обставинах, коли почуваєтеся розгубленими, насамперед запитуйте себе, чи ваші дії відповідають вашим цінностям. Чітко визначте, що для вас важливо, якою людиною ви хочете бути, й щодня робіть маленькі вчинки, які наближають вас до цього.

3. Як перетворити цінності на дії

Визначте, які цінності — головні для вас. Оберіть близьку людину, із якою регулярно бачитеся. Поміркуйте, як ви можете щодня реалізувати свої цінності у взаєминах із нею. Наприклад, ви щодня читаєте казки своїй дитині та граєтеся з нею і в такий спосіб реалізуєте цінність «бути турботливою людиною». Складіть план дій, завдяки яким зможете реалізувати свої цінності. Обирайте реалістичні завдання, щоб не демотивувати себе. Намагайтеся починати кожен день із думками про дві-три цінності, які наразі для вас найважливіші. Якщо щодня робитимете щось важливе для вас, то відчуватимете, як ваше життя набуває сенсу й ваги. Проявляємо доброту.

4. Як бути добрим до себе

Кажіть собі приємні слова. Зупиняйте внутрішню критику й не знецінюйте себе: «Я не заслуговую на любов» або «Мої потреби не на часі».

Зважайте на власні потреби і ставте їх на перше місце. І лише тоді, коли потурбуєтеся про себе, починайте допомагати іншим.

Намагайтеся частіше викроювати час для себе, щоб побути наодинці, заспокоїтися й відпочити. Створюємо простір для того щоб навчитися створювати простір для своїх негативних емоцій, подумайте про небо, хоч якою дощовою та похмурою була б погода, небо має для неї простір. Погода не визначає небо, а лише займає частину його простору, що рано чи пізно змінюється. Так само і ваші негативні емоції, сумніви чи біль не визначають вас повністю, адже вони постійно змінюються, а ви залишаєтеся собою.

5. Як створити простір для власних емоцій

Зосередьтеся на емоціях, які відчуваєте, і поспостерігайте за ними з цікавістю.

Повільно видихніть і порахуйте до трьох. Відтак повільно вдихніть і уявіть, що повітря проникає у ваші біль, сум, гнів тощо й огортає їх. Ваша грудна клітка розширяється і створює простір для цих емоцій, скористайтеся альтернативними варіантами. Уявіть, почуття, яке вас обтяжує, як предмет, що має розмір, колір і температуру. Приміром, камінь або цеглина. Дихайте й заповнюйте предмет та простір довкола нього повітрям. Або ж спробуйте уявити, що важка думка — річ, яку ви можете носити з собою. Вона є, але вона не завадить вам бути в просторі: взаємодіяти з оточенням, приділяти увагу

тому, чим ви займаєтесь тощо

Практикуйте ці техніки щодня. Оберіть час, коли заземлятиметеся, заплануйте маленькі добрі справи на щодень та роботу, що наближатиме вас до своїх цінностей. Пам’ятайте, що коли ви турбуєтеся про свій стан, ви турбуєтеся про своє оточення. Бережіть себе!

Фрази, що допоможуть малюкові впоратися з тривогою, страхом, занепокоєнням і стресом

Ранок. Час збиратися в садок або школу. День обіцяє бути чудовим, але дитина каже: «Мамо, я не хочу нікуди йти». Ви знервовані, адже щодня повторюється одне й те ж: ви переконуєте малюка швидше збиратися, а він плаче й хвилюється.

Звичайно, ви намагаєтеся заспокоїти дитину й говорите їй, що все буде добре, для хвилювання немає підстав. Але вона каже, що її чекає безліч жахливих речей, тому їй страшно й хочеться залишитися вдома. Як же знайти правильні слова, які дійсно допоможуть малюкові впоратися з тривогою, страхами й хвилюваннями?

Якщо ваша дитина страждає від підвищеної тривожності, ви добре знаєте, як важко її заспокоїти. Коли ви хочете підбадьорити й підтримати дитину, ваші слова тільки підсилюють її страхи. Замість того, щоб говорити стандартне: «Все буде добре» або «Немає чим перейматися», використовуйте наступні фрази:

• «Я з тобою, ти в безпеці». Відчуваючи занепокоєння, дитина схильна бачити ситуацію в гіршому світлі, ніж вона є насправді. Її страхи посилюються, вона відчуває, що втрачає контроль над ситуацією. Ці слова дозволять малюкові відчути себе в безпеці.
• «Розкажи мені, що тебе турбує». Дайте дитині можливість поділитися своїми страхами, не перебивайте її. Деяким дітям потрібен час для того, щоб почати говорити. Не приймайте рішень за неї й не пропонуйте варіанти вирішення проблеми. Іноді малюкові буває простіше говорити, коли він чітко розуміє часові рамки, тому ви можете запропонувати: «Давай 10 хвилин поговоримо про те, що тебе турбує».
• «Як сильно ти хвилюєшся?» Допоможіть висловити словами те, наскільки сильно малюк схвильований та стурбований. Дитина може висловити це за допомогою рук (руки зімкнуті разом або розставлені на всю ширину) або у вигляді кола, намальованого на папері (маленьке, середнє або велике). Намалюйте кілька кіл різної величини й запропонуйте вибрати найбільш влучне.
• «Що б ти хотів сказати своєму страху?» Поясніть дитині, що занепокоєння схоже на настирливу муху, яка літає навколо неї та змушує хвилюватися. Придумайте разом з дитиною кілька фраз, і нехай вона звернеться до цієї «мухи»: «Іди!» Або «Я більше не хочу тебе слухати!» Нехай дитина скаже це спочатку тихо, а потім голосно.
• «Намалюй те, що тебе турбує». Багато дітей не можуть розповісти про свої емоції. В такому випадку можна висловити занепокоєння на папері. Наприклад, намалювати його. Коли дитина закінчить малюнок, попросіть її пояснити. Ставте запитання для уточнення: «Я бачу, у тебе на малюнку багато синього кольору. Що тут намальовано?»
• «А як ми можемо змінити кінець історії?» Діти, які відчувають тривогу з приводу будь-якої ситуації, що повторюється, часто не бачать з неї виходу. Допоможіть дитині: перекажіть її історію, але залиште її незавершеною. Потім придумайте разом кілька варіантів закінчення цієї історії. Деякі варіанти можуть здатися безглуздими, але хоча б один виявиться реалістичним. Сконцентруйтеся на тому, як малюк долає свій страх.
• «Що ще ти знаєш про?..» Деякі діти відчувають силу, коли дізнаються більше про джерело свого страху (особливо, якщо вони бояться грози, собак або їздити в ліфті). Візьміть у бібліотеці книгу про те, що лякає дитину, проведіть науковий експеримент, пошукайте інформацію в Інтернеті. Як інші люди справляються зі своїми страхами?
• «Як тебе заспокоїти?» Дійте на випередження: напишіть список зі способів, які допомагають дитині заспокоїтися. Випробовуйте дані методи протягом дня, коли дитина спокійна. Коли ж вона відчує перші ознаки занепокоєння, використовуйте спосіб, який вибрав малюк.
• «Я роблю глибокий вдих». Іноді дитина може бути настільки стурбована, що вона відкидає всі спроби її заспокоїти. В такому випадку покажіть їй приклад того, як угамувати тривогу. Говоріть, що ви робите й що при цьому відчуваєте. Деякі батьки пригортають дитину до себе, щоб вона могла відчувати ритм їх дихання.
• «Це страшно і…» Продовження фрази допомагає визнати страх і не злякатися ще більше. Ви можете продовжити фразу, наприклад: «Це страшно, і ти в безпеці», «Це страшно, і тобі вдавалося впоратися зі страхом раніше», «Це страшно, і у тебе є план». Ці моделі внутрішнього діалогу дитина може використовувати в майбутньому.
• «Пізніше ми можемо поговорити про…» Батькам боляче дивитися на те, як їх малюк страждає від внутрішніх хвилювань. Багато батьків намагаються всіма силами позбавити дитину від ситуації, що викликає тривогу. Переконайте дитину в тому, що вона може впоратися з цим неприємним почуттям, якщо розповість про це пізніше – на перерві, за обідом тощо.
• «Чим я можу тобі допомогти?» Дайте дитині можливість самій сказати, яка допомога їй потрібна. Якщо ви не можете зробити те, що просить дитина (наприклад, якщо вона хоче, щоб ви не залишали її в дитячому садку), пофантазуйте разом з нею про те, що це можливо: «Мені б хотілося, щоб дорослим теж можна було залишатися в дитячому садку».
• «Це мине». Дану фразу можна використовувати, коли дитина відчуває сильну паніку. Всі почуття минають. Часто дитині здається, що тривога ніколи не мине, що вона з нею не впорається або це виявиться для неї занадто важким завданням. І це нормально. Акцентуйте увагу дитини на тому, що скоро їй стане легше.

Тривожність і занепокоєння проявляються в кожної дитини по-різному. Можливо, не всі з описаних стратегій допоможуть вашій дитині. Ви краще за інших знаєте свою дитину. Якщо якийсь спосіб не допомагає впоратися із занепокоєнням – не впадайте у відчай. Наступного разу спробуйте інший спосіб. Так із часом ви знайдете слова, які допоможуть дитині заспокоїтися, підбадьорюючи її, до дадуть сил.

Любов іноді дається нелегко, серед її основних принципів – довіра й безпека, які ще треба налагодити. Але якщо вони будуть присутні у стосунках між батьками й дітьми, знаходити вихід зі складних ситуацій буде набагато легше. Довіра, безпека й любов взаємопов’язані, їх можна віднести до трьох складових щасливого сімейного життя і щасливого дитинства ваших дітей. Далі наводяться сім стратегій створення довірливих стосунків з дитиною.

Стратегія № 1: самі практикуйте те, що проповідуєте

Установлення довірливих стосунків з вашою дитиною подібне лідерству. Якщо лідер робить правильні речі, люди, для яких він є провідною й авторитетною особою, будуть слідувати за ним. Якщо ви кажете дитині, що їй корисно їсти овочі, а самі їх не їсте, то ви робите «неправильну річ» і даєте її підсвідомості хибне повідомлення. Будьте не тільки формальним, а й неформальним лідером: впливайте на малюка своїми вчинками, своїми якостями й сприйняттям вас як людини, в якої слова не розходяться зі справами. Вибудовуйте зв’язок між вами й вашою дитиною, практикуючи те, що проповідуєте ви самі.

Стратегія № 2: учіться слухати

Більшість дорослих не надають достатнього значення навичкам слухання під час спілкування із власними дітьми. Це неправильно. Щоб завоювати довіру своєї дитини, ви повинні завжди прислухатись до того, що вона каже. Не використовуйте критичних висловлювань і тим більше тих висловлювань, що засуджують, не підходьте до обговорення виключно зі своєї власної позиції, яка не визнає іншої думки. Знаючи, що ви її слухаєте, ваша дитина буде почуватись більш комфортно, а отже, про своє життя буде розповідати більш відкрито й довірливо.

Стратегія № 3: кажіть правду

Якщо ви будете казати своїй дитині правду із самого початку, з перших днів її життя, це призведе до формування міцного зв’язку між вами і, звісно, разом з ним прийде й довіра. Наскільки це можливо, майте справу з вашою дитиною або дітьми на рівні виключно чесних стосунків; наприклад, якщо він (або вона) питає, чи буде болючим укол на прийомі в лікаря, скажіть правду, слова якої будуть повністю відповідати віку вашої дитини. Звісно, треба враховувати вікові особливості вашого малюка, щоб правда не виявилася для нього травмуючою.

Стратегія № 4: обіцянки не повинні порушуватись

Не давайте вашим дітям обіцянок, яких ви не зможете дотриматись. Це може бути досить важко і проблематично, тому що ситуації можуть змінюватись. Однак постарайтеся докласти всіх зусиль, оскільки порушення обіцянок може руйнівно позначитися на ваших стосунках з дитиною. Якщо тато каже, що у вихідні збирається дивитись футбольний матч і не зможе погуляти, то він дійсно повинен буде робити тільки це, бо в іншому випадку наступного разу, коли щось пообіцяє, діти будуть сумніватися, чи дійсно тато каже це серйозно і чи можна вірити його словам. Якщо вам здається, що ви не зможете стримати свою обіцянку, краще розкажіть дитині про це заздалегідь та обов’язково поясніть причину.

Стратегія № 5: покарання не повинні бути голослівними

Якщо ваша дитина зробила щось погане й у якості покарання для неї ви оголосили, що вона цілий тиждень не дивитиметься телевізор, подумайте, чи зможете ви насправді дотриматись того, про що кажете. Зрозумійте, що сенс навіть не в силі та адекватності покарання, а в тому, що подібні ситуації – це хороший привід стримати своє слово й тим самим зміцнити свій авторитет. Тому покарання повинні бути реальними та здійсненними. Дивно, але це допомагає побудувати довірливі стосунки з вашою дитиною.

Стратегія № 6: високо цінуйте чесність і щирість

Дайте дітям зрозуміти, що ви дуже цінуєте, коли вони чесні та щирі з вами. Це дозволить установити по-справжньому довірливі стосунки між вами й дитиною. Крім того, ви будете допомагати і сприяти тому, що ваш малюк виросте цілісною людиною. Як кажуть, «Кажи, що думаєш, і думай, що кажеш». Це має значення в контексті щирості та поваги до свого співрозмовника.

Стратегія № 7: будьте послідовними

Якщо вдома у своїй родині ви активно пропагуєте певні правила, проаналізуйте, чи виконуєте ви їх самі. Порозмовляйте з дітьми й розкажіть їм про свої очікування. Те, що ви скажете, повинно бути чітким і зрозумілим. Жодної двозначності й неоднозначності, усе просто й доступно для сприйняття. До того ж переконайтеся, що встановлені правила незмінні, що ви не міняєте їх із приводу й без. У ваших дітей ніколи не повинно виникати сумнівів щодо вас.

Випробування, які кожному з нас довелось пережити під час повномасштабної війни, залишають по собі сліди — як у пам’яті, так і в здоров’ї. Це травматичний досвід війни.

Українці разом із дітьми вже понад рік перебувають у контексті великої війни. Якщо спочатку батьки були дуже пильними до стану власних дітей і того, як вони адаптуються до жахливих подій, то зараз не так просто розпізнати та зрозуміти їхній психологічний стан.

Під час війни передусім батьки мають піклуватися про себе та стабілізацію свого емоційного стану. У контексті війни все працює за прикладом інструкції при аварії літака — «спочатку надягаємо кисневу маску собі, потім іншим». Адже щоб батьки могли підтримати дітей і допомогти їм пережити непрості часи, вони мають бути в ресурсі.

Чи варто підіймати з дітьми тему війни?

З дітьми треба говорити про війну. Проте вся інформація має бути дозованою. Адже якщо батьки уникають розмов на цю тему — це не означає, що діти не можуть дізнатися про те, що відбувається в Україні, від інших людей і соціальних мереж із нефільтрованим контентом.

Уникання не дає можливості опрацьовувати травматичний досвід як дорослим, так і дітям.

Важливо: діти не повинні дофантазовувати картинки реальності в голові. Їм потрібен «безпечний простір», де вони зможуть поговорити про важливе. З плином часу дорослим може здатися, що діти адаптувалися, ставлять менше питань, менше говорять про війну, що для них це стало менш важливо, ніж у перші місяці вторгнення та зміни середовища. Проте це омана. Звісно, різні діти отримали різний травматичний досвід. І кожна окрема маленька людина переживатиме свій досвід по-своєму.

Як говорити з дітьми про війну?

Перш за все — говорити. Під час обговорень можуть проявлятися різні емоції. Але варто пам’ятати, що все, що ви відчуваєте, і все, що відчувають ваші діти, є абсолютно нормальною реакцією на такі ненормальні події, як війна.

У розмові про втрату, неможливість повернення в місце, з якого виїхали, потрібно доносити інформацію дозовано. Уникайте перебільшень і кричущих фактів насильства та жорстокості. Під час обговорень і після них можуть виникати різні думки негативного характеру, які можуть лякати, викликати відчуття провини та інше.

Як говорити з дітьми про майбутнє?

Не варто відкладати життя на потім. Важливо маленькими кроками рухатися в напрямі своїх цілей, і найкращим прикладом для дітей можуть бути самі батьки. Нам всім потрібно продовжувати робити те, що для нас є цінним і важливим, що залежить від нас і дозволяти маленькі радощі, де б ми не знаходилися.

До війни неможливо звикнути, можна трохи адаптуватися і прийняти цей  факт.

Симптоми стресу в дітей як результат травматичних подій:

• дітям стає важче запам’ятовувати матеріал і фокусуватися;
• дитина відмовляється їсти та вдягатися самостійно;
• відмовляється від спілкування та/або просто перестає говорити з іншими (мутизм);
• можливі порушення сну та апетиту;
• страх відпустити батьків;
• страх голосних звуків;
• діти тривалий час не можуть адаптуватися до нових побутових умов.

Також діти можуть ставати агресивними, роздратованими, гіперзбудженими або, навпаки, загальмованими. Можуть спостерігатися також депресивні стани, головні болі, болі в шлунку, енурез (неусвідомлений акт сечовипускання), енкопрез (нездатність контролювати акт дефекації).

Якщо батьки спостерігають у дитини таку симптоматику протягом кількох тижнів, то варто звернутися до фахівців.

На жаль, універсальних рекомендацій не існує. Підхід до кожної дитини повинен бути індивідуальним, враховувати травматичний досвід, який він/вона пережила, та обставини, у яких зараз перебуває.

Будьте уважними до слів, думок, поведінки та почуттів своїх дітей, щоб не пропустити важливих «дзвіночків». Вчасно виявлена проблема — запорука того, що дитина й батьки як найближчі люди успішно впораються з викликами під час великої війни.

1. Робіть акцент на хорошому

– Дорослий говорить дитині більше про те, що можна робити, і менше про те, чого не можна, таким чином акцентує увагу на добрих її вчинках.

Коли дорослий описує дитині гарну, по його розумінню, поведінку замість того, щоб розповідати, що не сподобалося, то у дитини  з’явиться уявлення про те, як все повинно бути.

 Прийом «Описова похвала»

–  Дорослий описує вчинок малюка і пояснює, чому йому (дорослому) сподобалися дії дитини.

Прийом допомагає малюку зрозуміти, яких саме дій від нього чекає дорослий в даній ситуації,  і викликає бажання при нагоді повторити їх знов.  

 Матеріальні заохочення.

Ефективний засіб зміни поведінки, але він дає короткочасний результат. І користуватися ним потрібно обережно: дитина, яку постійно підкуповують, швидко стає дитиною, яка вимагає, підвищує ставки, втрачає власну мотивацію.

4. Позитивний вплив.

Дорослий  розповідає дитині про позитивний вплив її вчинка на інших людей і на її саму. Це допомагає малюку отримати зворотній зв’язок, і вчить дитину розуміти наслідки своїх вчинків.

Наприклад: « Дякую, Дмитро, що поділився іграшкою, від цього Саша відчув, що йому тут раді, і йому було добре» .

5. Рахунок.

Хороший спосіб змусити дитину сконцентруватися на тому, що їй потрібно зробити, спосіб сказати дитині, що ви серйозно налаштовані і у вас закінчується терпіння, допомагає дорослому зберігати холоднокровність.

Успіх значною мірою залежить від темпераменту дитини, її настрою, віку.  Наприклад: «Я рахую до трьох (десяти, будь-якого числа), і ти припиниш робити А і будеш робити Б».

Дошкільний вік прийнято вважати періодом яскравого самовираження, вияву творчих можливостей.

Чому так важливо допомагати малюку з раннього дитинства  розвивати свої творчі здібності?

По-перше, творча діяльність стимулює розвиток індивідуальності дитини, дає можливість самовираження.

По-друге, творчі здібності допомагають людині пристосуватися до сучасного світу, який  швидко змінюється, а також дають можливість самій активно змінювати цей світ.

Умови для творчого самовираження та розвитку дитини:

1. Заохочуйте самостійність дитини в думках і поведінці, не заважайте бажанню дитини зробити щось по-своєму (звісно, ​​якщо це не завдає шкоди їй або оточуючим).
2. Оточіть дитину новими враженнями, різноманітними предметами, надайте можливість активно ставити запитання.
3. Поважайте точку зору малюка, якою б «безглуздою» і «неправильною» вона вам не здавалася. Не пригнічуйте її своєю «правильною» точкою зору.
4. Не смійтеся та не критикуйте роботи малюка, намагайтеся дотримуватися без оцінного ставлення до дитячої творчості.
5. Пропонуйте дитині створювати більше малюнків, словесних та звукових образів, цікавих рухів та інших спонтанних творчих проявів.

Наприклад:

1. Запропонуйте дитині незвичайні сюжети для малювання, ліплення, аплікації такі як: «Незвичайний звір», «Міст через вогняну річку», «Будинок для розумних собак», «Там, де я ніколи не був», «Придумай найсмішніше» тощо.
2. Запитайте у сина чи доньки, що буде якщо:

– всі люди раптом стануть маленькими, як сонечка, а предмети залишаться такими ж, як були?

– всі машини раптом почнуть рухатися задом наперед?

– всі дерева стану – шоколадними?

Творіть та грайте разом з дитиною – не як керівник, а як безпосередній учасник творчого процесу.

Підтримуйте у процесі взаємодії позитивний настрій малюка,  його активність, зосередженість, віру у свої сили.

Успіх – це переживання стану радості, задоволення від того, що результат, до якого прагне дитина в своїй діяльності збігається з її очікуваннями, надіями.

У тому випадку, коли успіх робиться стійким, постійним, у дитини можуть формуватися нові, більш сильні мотиви діяльності, змінюється рівень її самооцінки, самоповаги, визволяються величезні приховані до пори її можливості.

Умови складання ситуації успіху:

1. Доброзичливість оточуючих: (посмішка, дружні підбадьорювання, інтерес до майбутнього результату) – все це знімає психологічну скутість, зменшує страх перед невдачею, ініціює активність дитини.
2. Зняття страху: (нічого страшного, якщо не вийде, ми тобі допоможемо)

– дана ситуація необхідна дитині, яка бажає успіху, але при цьому боїться невдачі.

3. Прихована інструкція: («ти, звичайно, пам’ятаєш, що краще почати з …») – це завуальована допомога дитині, яка розкриває план дії і дає підставу для самостійних кроків малюка.
4. Авансування: (у тебе, такого розумного, звичайно, вийде, адже …) – це оголошення достоїнств малюка, яки він ще не вміє проявляти, але якими його наділяє дорослий. Це таке дружнє позитивне підкріплення, завдяки якому у дитини підвищується віра в себе, збільшується активність, швидше починає працювати свідомість.
5. Персональна винятковість: («Саме на тебе я покладаю велику надію») –посилене позитивне підкріплення. Дана операція дуже тонка і витончена, викликає відповідальність, мобілізує сили дитини.

Виховання – це кропітка повсякденна праця і, зокрема, результат тих реальних стосунків, які існують у сім’ї та суспільстві.

Дуже важливим чинником формування особистості дитини є загальний мікроклімат сімейного життя.

Чим характеризується сімейний мікроклімат?

– моральними нормами;

– характером стосунків між членами сім’ї;

– традиціями, що існують в родині.

Батьки є постійним об’єктом інтересу з боку дитини.  Малюк часто копіює їх слова, міміку, дії. Поза увагою не проходить  жодний конфлікт, непорозуміння між батьками, вони травмують психіку дитини, негативно впливають на формування її характеру, життєвих позицій, ставлення до людського оточення.

Сучасна соціальна психологія розрізняє п’ять видів подружних стосунків:

1. СПІВРОБІТНИЦТВО – всі члени сім’ї з повагою ставляться один до одного.

В таких см’ях можна почути: «Я тебе прекрасно розумію, але …», «Як ти вважаєш?»

2. ПАРИТЕТНІ СТОСУНКИ – батьки вважають, що достатньо приділяти увагу своїм дітям, забезпечуючи їх матеріально, а тому мають право докоряти їм:

«Невдячний! Ми для тебе все робимо, а ти ….», « У тебе все є! Чого тобі не вистачає?»

3.СІМЕЙНЕ ЗМАГАННЯ – батьки часто сваряться між собою, і кожен з них намагається «перетягти» на свій бік дитину дарунками, солодощами, при цьому постійно порівнюючи своє ставлення зі ставленням до неї інших членів сім’є: «Бачиш, я для тебе все роблю, а от батько…».

4. КОНКУРЕНЦІЯ – в цій сім’ї батьки егоїстичні, прагнуть влади над іншим: «Я сказав – значить усе!» «Я більше зроблю, тому маю право …»
5. АНТАГОНІСТИЧНІ СТОСУНКИ – стосунки різкого протиріччя між батьками. Діти в таких сім’ях живуть в умовах постійної незгоди між батьками і мусять виконувати різні вимоги з боку матері і батька.

ВИСНОВОК: формування стосунків конкуренції, антагонізму не бажані в сім’ях, тому що вони несприятливо впливають на психічний стан дитини, формують такі негативні якості, як черствість, відчуженість, лицемірство, байдужість, зневагу і навіть ненависть до своїх батьків.

ОТЖЕ: Любі батьки! Якщо ви будете любити й поважати одне одного, розуміти й допомагати своїм близьким, то можете бути впевненими, що ви правильно виховуєте своїх дітей.

Успіху вам у цьому!

Багато хто з батьків, напевно,  пам’ятають вислів «Словом можно убить, словом можно спасти, словом можно полки за собой повести».

Слова, які батьки кажуть дитині, мають великий вплив на неї, тому що несуть в собі приховане повідомлення малюкові про нього самого,  про його стосунки зі світом. Варто дитині засвоїти дане повідомлення, як воно перетворюється в його уявлення про себе, яке потім впливає на майбутній життєвий досвід дитини.

Пам’ятаючи про це, батькам бажано в спілкуванні з малюком звертати увагу на  такі «магічні» слова:

 Я тебе люблю. Дитина має вірити в те, що люблять її саму, а не «за щось». Ніколи не пов’язуйте свою любов до дитини з певними умовами або з тим, що дитина робить. «Спо­чатку прибери в кімнаті, а потім я обійму тебе», «Ти мені збрехав, тепер я тебе не люблю!» тощо.

Дитині буде більш зрозуміло, якщо ви запевните її в своїй любові, а потім скажете про вчинок: «Я дуже тебе люблю, але мене дуже засмучує те, що ти ображаєш братика».

Я тебе розумію. Для дитини велике горе, коли вона загубила улюблену іграшку чи посва­рилася з товаришем. У такому випадку ваш син чи донька потребують співчуття і втіхи. «Підбадьорювання» типу: «Це ж усього лише іграшка (дрібничка)!» або «Навіщо тобі той ображай-ка?!» –  дитина не розуміє.

Ти все зможеш. Дітям завжди потрібні заохочення і схвалення. Вислови «Добре зробив!», «Я впевнений, ти впораєшся!», «Ми тобою пишаємося!» -надихають дитину. Натомість ярлики на кшталт: «плакса», «тюхтій», «невдаха» або «Не вмієш за себе постояти!» — підґрунтя для комплексів.

Я тобі довіряю. Дитина дуже прагне оправдати наданий їй кредит

довіри.  Якщо у неї не все виходить, ліпше похваліть – за спробу зробити щось правильно. Наступного разу ваш син чи донька  будуть намагатися уникати попередніх помилок.  Якщо ж дитина постійно чує вислови на зразок: «На тебе не можна покластися…», «Із тобою ніколи не знаєш…», — не дивуйтеся, якщо вона замкнеться в собі або буде робити все навпаки, бо  від неї все одно нічого іншого не очікують.

Ми завжди з тобою. Упевненість дитини в тому, що батьки їй завжди прийдуть на допомогу, дасть їй змогу багато що подолати.

Шановні батьки!

 Дитина виростає щасливою і впевненою в собі, коли відчуває вашу підтримку. Адже їй важливо постійно отримувати позитивні «послання» від близьких дорослих.

Не забувайте поєднувати «магічні слова» з відповідними вчинками, і ваша дитина буде щасливою!

Психологи університету Монреаля (в Канаді) з’ясували, що матусині обійми і тепло тіла “включають” дуже важливі функції мозку дитини. А саме:

1. Обійми підвищують рівень окситоцину – гормону «комфорту” та “спокою”. За словами доктора Керол Купер, сімейного психолога, цей самий гормон стимулює розвиток дитини та її здатність до навчання.

2. Обійми стимулюють мозковий центр, який відповідає за обробку емоцій і прийняття рішень. Ви уявляєте, як це важливо для дитини? Коли малюк стикається з різними почуттями та емоціями, йому потрібно навчитися їх розрізняти. Я злюся? Я радію? Як мені реагувати на ці почуття? Ось в цьому вмінні і допомагають обійми.

3. “Обійми – це опора, це почуття захищеності», – говорить психолог Дар’я Логінова. А, коли дитина відчуває себе в безпеці, “в кільці маминих рук”, їй не потрібно відволікатися на хвилювання, їй не потрібно боятися зробити зайвий крок, вона може сміливо вчитися, пізнавати світ, пробувати нове, не боятися помилок.

4. Обійми дають заряд впевненості в собі, гарну самооцінку з самого дитинства. Як дитині зрозуміти, що вона хороша? Як повірити в себе? Адже дитина не слухає слова, вона робить висновки про себе по тому, як поводить себе мама. “Гладить по голові, обіймає, цілує – значить, я – хороший”. Фізіологи впевнені в тому, що ці сигнали організм дитини запам’ятовує, і потім, в дорослому житті ця впевненість в собі зберігається.

5. Обійми вчать бути відкритим, вчать довіряти, роблять відносини батьків та дітей простіше і ближче. Коли дитині досить тактильного контакту, вона росте більш спокійною, і не намагається привертати увагу батьків всякими “забороненими” способами, вроді хвороби і скандалів.
Також, тим, хто обіймається, буде легше пережити перехідний період (це стосується і мами з татом, і підлітка).

Поради психолога:
– Завжди намагайтеся обійняти, взяти на руки дитину, якщо вона просить. Підходить вона до вас (будь-якого віку), простягає руки – обійміть її, це важливо!
– Обіймайте дитину не ТІЛЬКИ, коли вона вдариться. Адже це породжує в голові малюка прямий зв’язок – обіймуть, тільки якщо мені буде боляче.
– Коли вам, батькам, сумно, або ви втомилися – не відштовхуйте дитину, не ховайте свої почуття, а обійміться.