Любов іноді дається нелегко, серед її основних принципів – довіра й безпека, які ще треба налагодити. Але якщо вони будуть присутні у стосунках між батьками й дітьми, знаходити вихід зі складних ситуацій буде набагато легше. Довіра, безпека й любов взаємопов’язані, їх можна віднести до трьох складових щасливого сімейного життя і щасливого дитинства ваших дітей. Далі наводяться сім стратегій створення довірливих стосунків з дитиною.

Стратегія № 1: самі практикуйте те, що проповідуєте

Установлення довірливих стосунків з вашою дитиною подібне лідерству. Якщо лідер робить правильні речі, люди, для яких він є провідною й авторитетною особою, будуть слідувати за ним. Якщо ви кажете дитині, що їй корисно їсти овочі, а самі їх не їсте, то ви робите «неправильну річ» і даєте її підсвідомості хибне повідомлення. Будьте не тільки формальним, а й неформальним лідером: впливайте на малюка своїми вчинками, своїми якостями й сприйняттям вас як людини, в якої слова не розходяться зі справами. Вибудовуйте зв’язок між вами й вашою дитиною, практикуючи те, що проповідуєте ви самі.

Стратегія № 2: учіться слухати

Більшість дорослих не надають достатнього значення навичкам слухання під час спілкування із власними дітьми. Це неправильно. Щоб завоювати довіру своєї дитини, ви повинні завжди прислухатись до того, що вона каже. Не використовуйте критичних висловлювань і тим більше тих висловлювань, що засуджують, не підходьте до обговорення виключно зі своєї власної позиції, яка не визнає іншої думки. Знаючи, що ви її слухаєте, ваша дитина буде почуватись більш комфортно, а отже, про своє життя буде розповідати більш відкрито й довірливо.

Стратегія № 3: кажіть правду

Якщо ви будете казати своїй дитині правду із самого початку, з перших днів її життя, це призведе до формування міцного зв’язку між вами і, звісно, разом з ним прийде й довіра. Наскільки це можливо, майте справу з вашою дитиною або дітьми на рівні виключно чесних стосунків; наприклад, якщо він (або вона) питає, чи буде болючим укол на прийомі в лікаря, скажіть правду, слова якої будуть повністю відповідати віку вашої дитини. Звісно, треба враховувати вікові особливості вашого малюка, щоб правда не виявилася для нього травмуючою.

Стратегія № 4: обіцянки не повинні порушуватись

Не давайте вашим дітям обіцянок, яких ви не зможете дотриматись. Це може бути досить важко і проблематично, тому що ситуації можуть змінюватись. Однак постарайтеся докласти всіх зусиль, оскільки порушення обіцянок може руйнівно позначитися на ваших стосунках з дитиною. Якщо тато каже, що у вихідні збирається дивитись футбольний матч і не зможе погуляти, то він дійсно повинен буде робити тільки це, бо в іншому випадку наступного разу, коли щось пообіцяє, діти будуть сумніватися, чи дійсно тато каже це серйозно і чи можна вірити його словам. Якщо вам здається, що ви не зможете стримати свою обіцянку, краще розкажіть дитині про це заздалегідь та обов’язково поясніть причину.

Стратегія № 5: покарання не повинні бути голослівними

Якщо ваша дитина зробила щось погане й у якості покарання для неї ви оголосили, що вона цілий тиждень не дивитиметься телевізор, подумайте, чи зможете ви насправді дотриматись того, про що кажете. Зрозумійте, що сенс навіть не в силі та адекватності покарання, а в тому, що подібні ситуації – це хороший привід стримати своє слово й тим самим зміцнити свій авторитет. Тому покарання повинні бути реальними та здійсненними. Дивно, але це допомагає побудувати довірливі стосунки з вашою дитиною.

Стратегія № 6: високо цінуйте чесність і щирість

Дайте дітям зрозуміти, що ви дуже цінуєте, коли вони чесні та щирі з вами. Це дозволить установити по-справжньому довірливі стосунки між вами й дитиною. Крім того, ви будете допомагати і сприяти тому, що ваш малюк виросте цілісною людиною. Як кажуть, «Кажи, що думаєш, і думай, що кажеш». Це має значення в контексті щирості та поваги до свого співрозмовника.

Стратегія № 7: будьте послідовними

Якщо вдома у своїй родині ви активно пропагуєте певні правила, проаналізуйте, чи виконуєте ви їх самі. Порозмовляйте з дітьми й розкажіть їм про свої очікування. Те, що ви скажете, повинно бути чітким і зрозумілим. Жодної двозначності й неоднозначності, усе просто й доступно для сприйняття. До того ж переконайтеся, що встановлені правила незмінні, що ви не міняєте їх із приводу й без. У ваших дітей ніколи не повинно виникати сумнівів щодо вас.

Випробування, які кожному з нас довелось пережити під час повномасштабної війни, залишають по собі сліди — як у пам’яті, так і в здоров’ї. Це травматичний досвід війни.

Українці разом із дітьми вже понад рік перебувають у контексті великої війни. Якщо спочатку батьки були дуже пильними до стану власних дітей і того, як вони адаптуються до жахливих подій, то зараз не так просто розпізнати та зрозуміти їхній психологічний стан.

Під час війни передусім батьки мають піклуватися про себе та стабілізацію свого емоційного стану. У контексті війни все працює за прикладом інструкції при аварії літака — «спочатку надягаємо кисневу маску собі, потім іншим». Адже щоб батьки могли підтримати дітей і допомогти їм пережити непрості часи, вони мають бути в ресурсі.

Чи варто підіймати з дітьми тему війни?

З дітьми треба говорити про війну. Проте вся інформація має бути дозованою. Адже якщо батьки уникають розмов на цю тему — це не означає, що діти не можуть дізнатися про те, що відбувається в Україні, від інших людей і соціальних мереж із нефільтрованим контентом.

Уникання не дає можливості опрацьовувати травматичний досвід як дорослим, так і дітям.

Важливо: діти не повинні дофантазовувати картинки реальності в голові. Їм потрібен «безпечний простір», де вони зможуть поговорити про важливе. З плином часу дорослим може здатися, що діти адаптувалися, ставлять менше питань, менше говорять про війну, що для них це стало менш важливо, ніж у перші місяці вторгнення та зміни середовища. Проте це омана. Звісно, різні діти отримали різний травматичний досвід. І кожна окрема маленька людина переживатиме свій досвід по-своєму.

Як говорити з дітьми про війну?

Перш за все — говорити. Під час обговорень можуть проявлятися різні емоції. Але варто пам’ятати, що все, що ви відчуваєте, і все, що відчувають ваші діти, є абсолютно нормальною реакцією на такі ненормальні події, як війна.

У розмові про втрату, неможливість повернення в місце, з якого виїхали, потрібно доносити інформацію дозовано. Уникайте перебільшень і кричущих фактів насильства та жорстокості. Під час обговорень і після них можуть виникати різні думки негативного характеру, які можуть лякати, викликати відчуття провини та інше.

Як говорити з дітьми про майбутнє?

Не варто відкладати життя на потім. Важливо маленькими кроками рухатися в напрямі своїх цілей, і найкращим прикладом для дітей можуть бути самі батьки. Нам всім потрібно продовжувати робити те, що для нас є цінним і важливим, що залежить від нас і дозволяти маленькі радощі, де б ми не знаходилися.

До війни неможливо звикнути, можна трохи адаптуватися і прийняти цей  факт.

Симптоми стресу в дітей як результат травматичних подій:

• дітям стає важче запам’ятовувати матеріал і фокусуватися;
• дитина відмовляється їсти та вдягатися самостійно;
• відмовляється від спілкування та/або просто перестає говорити з іншими (мутизм);
• можливі порушення сну та апетиту;
• страх відпустити батьків;
• страх голосних звуків;
• діти тривалий час не можуть адаптуватися до нових побутових умов.

Також діти можуть ставати агресивними, роздратованими, гіперзбудженими або, навпаки, загальмованими. Можуть спостерігатися також депресивні стани, головні болі, болі в шлунку, енурез (неусвідомлений акт сечовипускання), енкопрез (нездатність контролювати акт дефекації).

Якщо батьки спостерігають у дитини таку симптоматику протягом кількох тижнів, то варто звернутися до фахівців.

На жаль, універсальних рекомендацій не існує. Підхід до кожної дитини повинен бути індивідуальним, враховувати травматичний досвід, який він/вона пережила, та обставини, у яких зараз перебуває.

Будьте уважними до слів, думок, поведінки та почуттів своїх дітей, щоб не пропустити важливих «дзвіночків». Вчасно виявлена проблема — запорука того, що дитина й батьки як найближчі люди успішно впораються з викликами під час великої війни.

1. Робіть акцент на хорошому

– Дорослий говорить дитині більше про те, що можна робити, і менше про те, чого не можна, таким чином акцентує увагу на добрих її вчинках.

Коли дорослий описує дитині гарну, по його розумінню, поведінку замість того, щоб розповідати, що не сподобалося, то у дитини  з’явиться уявлення про те, як все повинно бути.

 Прийом «Описова похвала»

–  Дорослий описує вчинок малюка і пояснює, чому йому (дорослому) сподобалися дії дитини.

Прийом допомагає малюку зрозуміти, яких саме дій від нього чекає дорослий в даній ситуації,  і викликає бажання при нагоді повторити їх знов.  

 Матеріальні заохочення.

Ефективний засіб зміни поведінки, але він дає короткочасний результат. І користуватися ним потрібно обережно: дитина, яку постійно підкуповують, швидко стає дитиною, яка вимагає, підвищує ставки, втрачає власну мотивацію.

4. Позитивний вплив.

Дорослий  розповідає дитині про позитивний вплив її вчинка на інших людей і на її саму. Це допомагає малюку отримати зворотній зв’язок, і вчить дитину розуміти наслідки своїх вчинків.

Наприклад: « Дякую, Дмитро, що поділився іграшкою, від цього Саша відчув, що йому тут раді, і йому було добре» .

5. Рахунок.

Хороший спосіб змусити дитину сконцентруватися на тому, що їй потрібно зробити, спосіб сказати дитині, що ви серйозно налаштовані і у вас закінчується терпіння, допомагає дорослому зберігати холоднокровність.

Успіх значною мірою залежить від темпераменту дитини, її настрою, віку.  Наприклад: «Я рахую до трьох (десяти, будь-якого числа), і ти припиниш робити А і будеш робити Б».

Дошкільний вік прийнято вважати періодом яскравого самовираження, вияву творчих можливостей.

Чому так важливо допомагати малюку з раннього дитинства  розвивати свої творчі здібності?

По-перше, творча діяльність стимулює розвиток індивідуальності дитини, дає можливість самовираження.

По-друге, творчі здібності допомагають людині пристосуватися до сучасного світу, який  швидко змінюється, а також дають можливість самій активно змінювати цей світ.

Умови для творчого самовираження та розвитку дитини:

1. Заохочуйте самостійність дитини в думках і поведінці, не заважайте бажанню дитини зробити щось по-своєму (звісно, ​​якщо це не завдає шкоди їй або оточуючим).
2. Оточіть дитину новими враженнями, різноманітними предметами, надайте можливість активно ставити запитання.
3. Поважайте точку зору малюка, якою б «безглуздою» і «неправильною» вона вам не здавалася. Не пригнічуйте її своєю «правильною» точкою зору.
4. Не смійтеся та не критикуйте роботи малюка, намагайтеся дотримуватися без оцінного ставлення до дитячої творчості.
5. Пропонуйте дитині створювати більше малюнків, словесних та звукових образів, цікавих рухів та інших спонтанних творчих проявів.

Наприклад:

1. Запропонуйте дитині незвичайні сюжети для малювання, ліплення, аплікації такі як: «Незвичайний звір», «Міст через вогняну річку», «Будинок для розумних собак», «Там, де я ніколи не був», «Придумай найсмішніше» тощо.
2. Запитайте у сина чи доньки, що буде якщо:

– всі люди раптом стануть маленькими, як сонечка, а предмети залишаться такими ж, як були?

– всі машини раптом почнуть рухатися задом наперед?

– всі дерева стану – шоколадними?

Творіть та грайте разом з дитиною – не як керівник, а як безпосередній учасник творчого процесу.

Підтримуйте у процесі взаємодії позитивний настрій малюка,  його активність, зосередженість, віру у свої сили.

Успіх – це переживання стану радості, задоволення від того, що результат, до якого прагне дитина в своїй діяльності збігається з її очікуваннями, надіями.

У тому випадку, коли успіх робиться стійким, постійним, у дитини можуть формуватися нові, більш сильні мотиви діяльності, змінюється рівень її самооцінки, самоповаги, визволяються величезні приховані до пори її можливості.

Умови складання ситуації успіху:

1. Доброзичливість оточуючих: (посмішка, дружні підбадьорювання, інтерес до майбутнього результату) – все це знімає психологічну скутість, зменшує страх перед невдачею, ініціює активність дитини.
2. Зняття страху: (нічого страшного, якщо не вийде, ми тобі допоможемо)

– дана ситуація необхідна дитині, яка бажає успіху, але при цьому боїться невдачі.

3. Прихована інструкція: («ти, звичайно, пам’ятаєш, що краще почати з …») – це завуальована допомога дитині, яка розкриває план дії і дає підставу для самостійних кроків малюка.
4. Авансування: (у тебе, такого розумного, звичайно, вийде, адже …) – це оголошення достоїнств малюка, яки він ще не вміє проявляти, але якими його наділяє дорослий. Це таке дружнє позитивне підкріплення, завдяки якому у дитини підвищується віра в себе, збільшується активність, швидше починає працювати свідомість.
5. Персональна винятковість: («Саме на тебе я покладаю велику надію») –посилене позитивне підкріплення. Дана операція дуже тонка і витончена, викликає відповідальність, мобілізує сили дитини.

Виховання – це кропітка повсякденна праця і, зокрема, результат тих реальних стосунків, які існують у сім’ї та суспільстві.

Дуже важливим чинником формування особистості дитини є загальний мікроклімат сімейного життя.

Чим характеризується сімейний мікроклімат?

– моральними нормами;

– характером стосунків між членами сім’ї;

– традиціями, що існують в родині.

Батьки є постійним об’єктом інтересу з боку дитини.  Малюк часто копіює їх слова, міміку, дії. Поза увагою не проходить  жодний конфлікт, непорозуміння між батьками, вони травмують психіку дитини, негативно впливають на формування її характеру, життєвих позицій, ставлення до людського оточення.

Сучасна соціальна психологія розрізняє п’ять видів подружних стосунків:

1. СПІВРОБІТНИЦТВО – всі члени сім’ї з повагою ставляться один до одного.

В таких см’ях можна почути: «Я тебе прекрасно розумію, але …», «Як ти вважаєш?»

2. ПАРИТЕТНІ СТОСУНКИ – батьки вважають, що достатньо приділяти увагу своїм дітям, забезпечуючи їх матеріально, а тому мають право докоряти їм:

«Невдячний! Ми для тебе все робимо, а ти ….», « У тебе все є! Чого тобі не вистачає?»

3.СІМЕЙНЕ ЗМАГАННЯ – батьки часто сваряться між собою, і кожен з них намагається «перетягти» на свій бік дитину дарунками, солодощами, при цьому постійно порівнюючи своє ставлення зі ставленням до неї інших членів сім’є: «Бачиш, я для тебе все роблю, а от батько…».

4. КОНКУРЕНЦІЯ – в цій сім’ї батьки егоїстичні, прагнуть влади над іншим: «Я сказав – значить усе!» «Я більше зроблю, тому маю право …»
5. АНТАГОНІСТИЧНІ СТОСУНКИ – стосунки різкого протиріччя між батьками. Діти в таких сім’ях живуть в умовах постійної незгоди між батьками і мусять виконувати різні вимоги з боку матері і батька.

ВИСНОВОК: формування стосунків конкуренції, антагонізму не бажані в сім’ях, тому що вони несприятливо впливають на психічний стан дитини, формують такі негативні якості, як черствість, відчуженість, лицемірство, байдужість, зневагу і навіть ненависть до своїх батьків.

ОТЖЕ: Любі батьки! Якщо ви будете любити й поважати одне одного, розуміти й допомагати своїм близьким, то можете бути впевненими, що ви правильно виховуєте своїх дітей.

Успіху вам у цьому!

Багато хто з батьків, напевно,  пам’ятають вислів «Словом можно убить, словом можно спасти, словом можно полки за собой повести».

Слова, які батьки кажуть дитині, мають великий вплив на неї, тому що несуть в собі приховане повідомлення малюкові про нього самого,  про його стосунки зі світом. Варто дитині засвоїти дане повідомлення, як воно перетворюється в його уявлення про себе, яке потім впливає на майбутній життєвий досвід дитини.

Пам’ятаючи про це, батькам бажано в спілкуванні з малюком звертати увагу на  такі «магічні» слова:

 Я тебе люблю. Дитина має вірити в те, що люблять її саму, а не «за щось». Ніколи не пов’язуйте свою любов до дитини з певними умовами або з тим, що дитина робить. «Спо­чатку прибери в кімнаті, а потім я обійму тебе», «Ти мені збрехав, тепер я тебе не люблю!» тощо.

Дитині буде більш зрозуміло, якщо ви запевните її в своїй любові, а потім скажете про вчинок: «Я дуже тебе люблю, але мене дуже засмучує те, що ти ображаєш братика».

Я тебе розумію. Для дитини велике горе, коли вона загубила улюблену іграшку чи посва­рилася з товаришем. У такому випадку ваш син чи донька потребують співчуття і втіхи. «Підбадьорювання» типу: «Це ж усього лише іграшка (дрібничка)!» або «Навіщо тобі той ображай-ка?!» –  дитина не розуміє.

Ти все зможеш. Дітям завжди потрібні заохочення і схвалення. Вислови «Добре зробив!», «Я впевнений, ти впораєшся!», «Ми тобою пишаємося!» -надихають дитину. Натомість ярлики на кшталт: «плакса», «тюхтій», «невдаха» або «Не вмієш за себе постояти!» — підґрунтя для комплексів.

Я тобі довіряю. Дитина дуже прагне оправдати наданий їй кредит

довіри.  Якщо у неї не все виходить, ліпше похваліть – за спробу зробити щось правильно. Наступного разу ваш син чи донька  будуть намагатися уникати попередніх помилок.  Якщо ж дитина постійно чує вислови на зразок: «На тебе не можна покластися…», «Із тобою ніколи не знаєш…», — не дивуйтеся, якщо вона замкнеться в собі або буде робити все навпаки, бо  від неї все одно нічого іншого не очікують.

Ми завжди з тобою. Упевненість дитини в тому, що батьки їй завжди прийдуть на допомогу, дасть їй змогу багато що подолати.

Шановні батьки!

 Дитина виростає щасливою і впевненою в собі, коли відчуває вашу підтримку. Адже їй важливо постійно отримувати позитивні «послання» від близьких дорослих.

Не забувайте поєднувати «магічні слова» з відповідними вчинками, і ваша дитина буде щасливою!

Психологи університету Монреаля (в Канаді) з’ясували, що матусині обійми і тепло тіла “включають” дуже важливі функції мозку дитини. А саме:

1. Обійми підвищують рівень окситоцину – гормону «комфорту” та “спокою”. За словами доктора Керол Купер, сімейного психолога, цей самий гормон стимулює розвиток дитини та її здатність до навчання.

2. Обійми стимулюють мозковий центр, який відповідає за обробку емоцій і прийняття рішень. Ви уявляєте, як це важливо для дитини? Коли малюк стикається з різними почуттями та емоціями, йому потрібно навчитися їх розрізняти. Я злюся? Я радію? Як мені реагувати на ці почуття? Ось в цьому вмінні і допомагають обійми.

3. “Обійми – це опора, це почуття захищеності», – говорить психолог Дар’я Логінова. А, коли дитина відчуває себе в безпеці, “в кільці маминих рук”, їй не потрібно відволікатися на хвилювання, їй не потрібно боятися зробити зайвий крок, вона може сміливо вчитися, пізнавати світ, пробувати нове, не боятися помилок.

4. Обійми дають заряд впевненості в собі, гарну самооцінку з самого дитинства. Як дитині зрозуміти, що вона хороша? Як повірити в себе? Адже дитина не слухає слова, вона робить висновки про себе по тому, як поводить себе мама. “Гладить по голові, обіймає, цілує – значить, я – хороший”. Фізіологи впевнені в тому, що ці сигнали організм дитини запам’ятовує, і потім, в дорослому житті ця впевненість в собі зберігається.

5. Обійми вчать бути відкритим, вчать довіряти, роблять відносини батьків та дітей простіше і ближче. Коли дитині досить тактильного контакту, вона росте більш спокійною, і не намагається привертати увагу батьків всякими “забороненими” способами, вроді хвороби і скандалів.
Також, тим, хто обіймається, буде легше пережити перехідний період (це стосується і мами з татом, і підлітка).

Поради психолога:
– Завжди намагайтеся обійняти, взяти на руки дитину, якщо вона просить. Підходить вона до вас (будь-якого віку), простягає руки – обійміть її, це важливо!
– Обіймайте дитину не ТІЛЬКИ, коли вона вдариться. Адже це породжує в голові малюка прямий зв’язок – обіймуть, тільки якщо мені буде боляче.
– Коли вам, батькам, сумно, або ви втомилися – не відштовхуйте дитину, не ховайте свої почуття, а обійміться.

Перебуваючи на карантині, іноді виникає нестерпне бажання побути на самоті. Бажання спокійно випити чашку кави, зосередитися на кулінарному експерименті, без перешкод посидіти за комп’ютером.
Що робити? Як зайняти малюка, коли хочеться відпочити?
 Попросіть дитину принести з кімнати “синю вантажівку, поїзд і екскаватор”. Пошуки всіх цих іграшок займуть у дитини деякий час і є надія, що, копаючись в іграшках, малюк захопиться ними. Якщо вона виконає ваше прохання, давайте наступне завдання (принести три круглих предмета, дві пластмасові іграшки, п’ять предметів на букву “К” і т. п.). Чим дитина старше, тим завдання повинні бути важче. Тоді вийде подвійна користь. По-перше, дитина повторює рахунок, букви, форму, кольори і тренує пам’ять, увагу. По-друге, ви насолоджуєтеся декількома хвилинами самотності.
 Давайте малюку ігрові завдання. Запропонуйте покласти ляльок спати, починити машину, нагодувати всіх звірів. Добре, якщо крім завдань ви запропонуєте дитині незвичайні інструменти для гри (наприклад, гайковий ключ для машини або вимиту коробочку від сирка для частування звірів).
 Кожній матусі бажано завести “чарівну торбинку”. В цю торбинку покладіть коробочки, пляшечки, дрібні іграшки, пробки від пластикових пляшок, тасьму, ґудзики, природні матеріали. Все, що дорослі вважають сміттям, а діти – найдорожчими скарбами (відбираючи предмети, пам’ятайте про безпеку!). Дитина, яка отримала таку торбинку, надовго (точніше на 15-20 хвилин) залишить вас у спокої. Не забувайте час від часу оновлювати зміст торбинки і не давайте її дитині занадто часто.
 Коли відпочиваєте ввечері біля телевізора, вирізайте картинки з пакувань від продуктів, буклетів, старих листівок, журналів. Заняття це дуже добре заспокоює, а конверт з фігурками тварин, машин, посуду, продуктів допоможе вам зайняти дитину трьох-п’яти років.
 Попросіть малюка вам допомогти. Наприклад, витерти пил у всіх кімнатах, щось віднести або розкласти по місцях.
 Попросіть дитину сісти поруч і зайнятися тим, що ви зараз робите. Якщо ви читаєте, запропонуйте їй дивитися картинки в дитячій книжці, говорите по телефону – дайте і малюку стару слухавку, пишете текст на комп’ютері – дістаньте для малюка непотрібну клавіатуру, нехай і він теж натискає на клавіші.
Напевно у вас не виникне питань, на що витратити вільні хвилини. Але все ж дозвольте їм дати раду – відпочиньте, розслабтеся, насолодіться цими хвилинами. А домашніми справами можна займатися і разом з дитиною. Нехай це клопітно, зате весело.

Багато небайдужих батьків піклуються про те, щоб їх дитина до моменту вступу до школи багато знала, була уважною, добре запам’ятовувала різноманітну інформацію, вміла думати, правильно говорила. А ось про розвиток такої важливої ​​якості, як довільність поведінки (тобто вміння контролювати себе), замислюються одиниці. А шкода, бо самоконтроль – найважливіша умова успішного навчання в школі, та й просто життя в суспільстві.

За допомогою самоконтролю дитина усвідомлює правильність своїх дій в різних видах діяльності (ігровій, навчальній, побутової), це допомагає їй запобігти помилок.

Як і всі інші вміння, формування і розвиток самоконтролю у дітей-дошкільників легше відбувається в грі. Пропонуємо декілька ігор на розвиток у дітей навичок самоконтролю, в які ви зможете пограти з дитиною вдома.

Гра «Таємні слова»       

Гра допомагає дитині розвинути вміння контролювати себе, тривалий час керуватися заданим правилом,  тренує пам’ять і увагу.

Правила гри. Ведучий домовляється з гравцями, що вони будуть повторювати за ним всі слова, крім, наприклад, назв рослин – їх повторювати не можна. Замість цього, почувши назву рослини, потрібно плеснути один раз в долоні (як варіант: тупнути ногою, підстрибнути і т. п.)

Можливі варіанти обмежень:

1. не можна повторювати слова, що починаються на звук [р] (слів зі звуком «У»)
2. не можна повторювати назви тварин (предмети посуду, одягу, імена хлопчик)

Коли помилок у дитини стане мало, можна перейти до гри з дотриманням вже двох правил. Наприклад, назви птахів замінюємо на один хлопок, а назви предметів червоного кольору – на два хлопки.

Гра «Скарби пірата»

Гра розвиває вміння контролювати свої рухові і емоційні реакції, витримку.

Правила гри. Ведучий (зазвичай – дорослий, але можна і мінятися ролями) – це пірат. Він сидить в певному місці кімнати, а поруч з ним, на відстані приблизно в півметра лежить який-небудь невеликий предмет (скарби). Поки пірат «спить», інші гравці повільно, навшпиньки, підкрадаються до нього, намагаючись забрати «скарби». Якщо пірат почує будь-які звуки, він відкриває очі, на що гравці, які крались,  повинні  завмерти, щоб їх «не помітили». Той, хто не встиг завмерти, відходить назад на декілька кроків. Хто встиг, той продовжує рух, коли пірат знову «засне». Виграє той, хто зможе тихо підкрастися і забрати піратські скарби.

Гра «Розвідники»

Гра розвиває спостережливість, вміння контролювати свої рухові і емоційні реакції.

Правила гри. Ведучий ховає (ставить або кладе десь на видному місці) в кімнаті якийсь невеликий предмет (наприклад, іграшку з кіндер-сюрпризу), який гравці будуть шукати. Вони можуть всюди ходити і заглядати в усі кути (відкривати шафи не потрібно, так як предмет лежить на видному місці). Той, хто знайде іграшку, повинен зберегти свою знахідку в таємниці, не видаючи себе ні сміхом, ні натяками. Він просто повинен сісти і мовчки спостерігати, як інші продовжують пошук. Той, хто першим знайде заховану іграшку – стає потім наступним ведучим гри.

Гра «Черепашачі перегони»

Ця гра допоможе дитині-непосиді навчитися в деяких ситуаціях стримувати свою надмірну активність і рухливість (тобто розвиває також самоконтроль і терпіння).

Правила гри. Краще, якщо гравців буде декілька. Всі шикуються в одну лінію і по сигналу починають дуже повільно рухатися уперед. Перед цим заздалегідь між гравцями обговорюється, до якого орієнтира їх потрібно дійти (наприклад, до столу, до дивана). Найцікавіше, що переможцем вважається той, хто прийде до фінішу останнім! Ви не уявляєте, як це може бути важко для дітей (особливо дуже активних)!

Якщо гравець – тільки один, то можна використовувати секундомір, щоб відзначати, чи покращується, і наскільки, від гри до гри, його результат. (Приз переможцю в даній грі буде дуже доречним!)

Важливо знати:

Дослідження фахівців показали: чим нижче рівень довільної саморегуляції, тим більше дитина зазнає труднощів під час занять пізнавального циклу (в здатності утримувати інструкцію, контролювати свої дії в ході всієї роботи; в умінні чути і слухати).

Ніна Йосипівна Гуткина, кандидат педагогічних наук, дія самоконтролю розглядає як необхідну умову успішності навчання у школі.

Бажаємо всім успіху!