З перших днів свого існування людина оточена іншими людьми.

З самого початку свого життя вона включена в соціальну взаємодію.

В процесі своєї взаємодії з іншими людьми людина отримує певний досвід, який, будучи нею засвоєний, стає невід’ємною частиною її особистості. Людина, як особистість розвивається і вдосконалюється під впливом інших людей, пристосовується до виконання в суспільстві конкретних обов’язків, несе за свою поведінку, дії і вчинки певну відповідальність Цей процес отримав назву соціалізації.

Соціалізація – (від лат. соцалія – загальний, суспільний) – процес і результат засвоєння та активного відтворення людиною соціального досвіду в спілкуванні і діяльності.

Здійснюється соціалізація:

• В процесі виховання. Воно є провідним і визначальним фактором в процесі соціалізації людини. Ми виховуємо дітей згідно з тими соціальним нормам і правилам, які має дане суспільство.
• Під впливом стихійних факторів, які впливають на людину – це спілкування, мистецтво, засоби масової інформації та масової культури.

Явища соціалізації були висвітлені в працях вітчизняних психологів: Е. Аркіна, Л. Б. Ельконіна, Н. Ф.Голованової.

Джерелами соціалізації особистості є.

• Система виховання, навчання, освіти;
• Взаємний вплив людей один на одного в процесі спілкування і дії, Соціалізація триває протягом усього життя людини, і пов’язана з її внутрішніми змінами психічного характеру, духовного, інтелектуального зростання: моральне становлення, зміна свідомості, поглиблення, розширення знань

Перші роки життя – це критично важливий період для соціального розвитку дитини. Так вважають багато вітчизняних вчених: Л. І. Божович, Л. Венгер, Л. С. Виготський, Д. Б. Ельконін, С. Л. Рубінштейн.

Саме в дитячому віці:

• Формується самосвідомість і закладаються перші уявлення дитини і соціальні норми.
• Через засвоєння соціального досвіду в спілкуванні та діяльності, дитина засвоює навколишній світ і визначає в ньому своє місце.

Величезний вплив на процес соціалізації в дитячому віці надає соціальне середовище, так звані «інститути соціалізації».

Основними інститутами соціалізації е:

• Сім’я (батьки, брати, сестри),
• Дитячий садок (в першу чергу вихователі),
• Суспільство (однолітки, друзі).

Вплив інститутів соціалізації на дитину здійснюється неоднозначно і залежить від того:

• Наскільки вони (соц. інститути) значимі для дитини.
• Як у дитини складається з ними взаємодія.
• В якому напрямку, і якими засобами вони роблять свій вплив.

Невід’ємною складовою соціалізації сучасної дитини є формування її економічної грамотності.

Відомо, що через гру дошкільник освоює та пізнає світ. Вона є тим механізмом, що перетворює вимоги соціального середовища на власні потреби дитини. Під час гри дошкільник наслідує форми суспільних відносин людей, поступово опановує моральні норми поведінки й починає керуватися ними у своїх стосунках з дорослими й іншими дітьми.

Під час різних ігор діти обмінюються іграшками чи іншими предметами, продають їх, купують, працюють з ними, тим самим збагачуючи власний економічний досвід.

Діти з раннього віку опиняються у вирі різноманітної економічної інформації, спостерігаючи за веденням домашнього господарства, разом з батьками купуючи продукти та інші товари, переглядаючи рекламу тощо. Щоб допомогти дітям розібратися у сутності економічних відносин батьки можуть запропонувати їм дидактичні, сюжетно-рольові та ситуативні ігри економічної спрямованості. Ці ігри дають змогу зробити економіку зрозумілою для дошкільників, забезпечують органічне практичне входження дітей в економічні відносини.

Батьки можуть використовувати різні види ігор, як-от:

• дидактичні ігри на тему «Професії людей»;
• настільно-друковані ігри «Кому що потрібно для роботи», «Граємо в професії», «Доміно», «Моя перша покупка», «Суперспоживач»;
• сюжетно-рольові ігри «Будівельники», «Лікарня», «Аптека», «Міні-маркет», «Перукарня».

Активна участь дошкільників в іграх економічного спрямування — це чудова можливість закріпити отримані знання на практиці та розширити власний досвід методом спроб та помилок.

Ми живемо в такий час, коли з’явилося багато нового, незнайомого, особливо для дітей. Дорослі часто використовують економічні поняття в повсякденному житті. Діти також не залишаються осторонь. Під час ігор з однолітками, під час спілкування вони використовують економічні поняття, часом не замислюючись над їх значенням, який зміст вони несуть.

Одним із головних завдань економічного виховання є розкриття змісту економічних понять, категорій, законів. І саме математичні знання в даному аспекті можна роздивлятися як основу розвитку у старших дошкільників елементарних економічних уявлень.

Для цього можна використовувати методи проблемного навчання:

• Питання, що розвивають логічне мислення;
• Моделювання проблемних ситуацій;
• Експериментування;
• Пошуково-дослідницька діяльність.

Ви можете вигадувати і задавати своїй дитині питання на економічну тематику, які розвивають логічне мислення:

1.Коли більш вигідно купувати шубу: взимку, чи влітку? Чому?

2.Хлопчик Михайло вирішив відвідати свою хвору бабусю і купити їй бананів. В магазині вони коштували 3 гривні, а на базарі – 2 гривні. Де Михайло купить банани? Чому?

3.Якщо ціни на молоко стали вищими, що станеться з цінами на продукти з молока?

4.Коли яблука та груші будуть дешевшими: влітку чи взимку? Чому?

5.На що витрата грошей буде більшою: на покупку машини чи білета на потяг?

А також ви можете ознайомлювати дітей із задачами, що розкриють перед ними основні економічні поняття в доступній формі. Наприклад:

1.В своєму саду Оля вирощує багато смачних і корисних продуктів. З яблуні вона збирає наливні яблучка, в городі спіють морква та полуниці. Влітку вона продає яблука по 2 гривні, а взимку – по 5 гривень. Чому ціна яблук змінюється? (Відповідь: тому що взимку яблука не ростуть і це рідкісний продукт – дефіцит. На прикладі даної задачі пояснюється економічне поняття «дефіцит»).

2.Пішла дівчинка на ринок, не з гаманцем, а з баночкою меду. Побачила вона на прилавку смачні груші. «Яка смакота! Ой, а гаманець я забула. Як же мені купити товар?». Як пояснити дівчинці, що таке «бартер?».

Таким чином, використовуючи в повсякденному житті завдання з математики на економічну тематику, ми допомагаємо дітям розвивати мислення, уяву, світогляд, формуємо елементарні економічні знання, діти набувають навички розумного ведення домашнього господарства, економії коштів, бережливого та поважливого ставлення до оточуючих людей та їх праці, що допоможе дитині зрости людиною відповідальною.

З дошкільного віку дитина стає мимовільним учасником економічного життя дорослих, опиняється у вирії різноманітної економічної інформації. Однак малюкові складно самому розібратися в явищах, що його оточують, зокрема в тих, які відображають сутність економічних відносин.

Поняття «економіка» і «дитина» лише на перший погляд здаються занадто далекими одне від одного. Якщо ж сприймати економіку як сферу «розумного» домашнього господарства, мистецтво його ведення, можна в доступній формі донести дітям елементарні базові знання з цієї галузі, роз’яснити зміст економічних взаємозв’язків.

На прикладі родинної економіки можна ознайомити вихованців практично з усіма економічними категоріями: товар, продукт, послуга, доходи, витрати ті їх складові, гроші, банки, інфляція, податки, ціни тощо. До того ж, можна показати роль дитини в економічних процесах сім’ї.

При цьому край важливо, щоб дошкільник усвідомив себе не лише членом сім’ї, а й членом суспільства, громадянином своєї держави, щоб він зрозумів залежність між економічною поведінкою ті її результатами.

Головне, щоб робота з економічного виховання проводилася не фрагментарно, а системно й передбачала поступовий перехід від найпростіших до найбільш складних понять.

Завдання економічного виховання дошкільників:

1.Внести дитину у світ елементарних уявлень про економічні процеси та об’єкти через ознайомлення: із сімейною економікою; з продуктами праці та їх виробниками; зі світом речей, людей, природи, що оточує малюка.

2.Дати уявлення: про різні потреби людини; про обмеженість можливостей та задоволення потреб; про ресурси: як і для чого вони використовуються, які ресурси потрібні людині; про виробників та продукт праці; про те, як продукт праці перетворюється на товар; про обмін товарами та послугами, про гроші та їх значення; про те, що зарплата – це плата за якість та кількість праці, а пенсія – плата за колишню працю; про те, що витрати сім’ї не повинні бути марними, і дитина, якщо буде ощадливою, зможе зменшити їх.

3.Допомогти дитині усвідомити власну значущість для сім’ї й суспільства, відчути відповідальність за свої вчинки, які можуть позитивно або негативно вплинути на економічне становище сім’ї та її самої.

4.Формувати економічні знання системно, базуючись на предметно-чуттєвому досвіді та пов’язуючи їх з уже сформованими уявленнями.

5.Вчити дітей розв’язувати проблемні економічні ситуації, використовуючи доступні засоби, обґрунтовуючи свої рішення.

6.Виховувати інтерес до економічних знань безпосередньо через усі види дитячої діяльності.

У зв’язку з переходом України до ринкової економіки значно підвищуються вимоги до рівня економічної грамотності як дорослих, так і дітей. Саме тому надзвичайно важливим є формування нового покоління, якому властиво позитивне сприйняття економічної інформації, що стала невід’ємною частиною життя кожної людини.

Сучасний економічний стан нашого суспільства з особливою гостротою висуває проблему формування в людей бережливого ставлення до народного надбання, матеріальних цінностей, навчання економного, раціонального використання природних багатств.

Батьки прагнуть виховати із дітей справжніх господарів, у яких будуть спостерігатись такі риси характеру, як: ощадливість, працьовитість, чесність, раціональність. Тому обов’язково, починаючи з дошкільного дитинства, треба ознайомлювати дітей з економікою.

Ощадливість – показник загальної культури людини, який свідчить про вміння піклуватися про членів своєї родини, про себе, свій дім, село чи місто, про свою Батьківщину.

Не секрет, що сучасного дошкільника вже з перших років його життя оточує економічна сфера, наповнена складними економічними поняттями та процесами. Реклама на телебаченні, розмови політиків, купівля, продаж, розподіл сімейного бюджету – ось далеко не повний перелік того, із чим доводиться зустрічатися дошкільнику щодня. Сучасне життя дуже непередбачуване, але й цікаве своєю швидкозмінністю. Можливо, саме тому складні економічні процеси так приваблюють малюків та свої перші елементарні знання вони здобувають самостійно: із бесід з однолітками, перегляду телевізора, зі спостереження за батьками.

Поява принципово нових технологій, виникнення неіснуючих раніше професій, необхідність кілька разів у житті змінювати спеціальність – усе це сприяє зміні змісту освітніх умов і засобів економічного виховання вже на етапі дошкільного дитинства.

Спочатку здається, що проблема формування ощадливості в дітей дошкільного віку не викликає труднощів. Дорослі – і батьки, і вихователі – розуміють необхідність формування в дітей культури ставлення до одягу, взуття, іграшок, книжок, продуктів харчування та роблять певні кроки в цьому напрямі. Однак спостереження свідчать про факти байдужості, неохайності, несхильності дітей берегти свої речі, що виявляється, наприклад, у ламанні іграшок, псуванні одягу, книжок тощо.

З раннього віку діти споживають суспільні блага, але не завжди привчаються їх берегти: розкидають обгортки від цукерок та морозива, ламають гілки дерев, малюють на стінах, не вимикають вчасно світло в приміщенні, псують книжки. Однією з причин відсутності бережливого ставлення до речей є те, що дітям недостатньо наполегливо прищеплюються навички до порядку, догляду за своїми речами, їхньою чистотою, відповідальністю за них.

Дитина повинна зрозуміти, що завдяки ощадливості в її сім’ї може збільшитися достаток, тому що буде менше витрат на речі, електрику, воду тощо. Збережені кошти можна витрачати на такі потреби родини, як відпустка, розваги, придбання цінних речей тощо. Отже, недарма люди кажуть: “Ощадливість краще, ніж багатство”. Актуальність формування ощадливості зумовлюється потребою виховувати таку людину, яка буде господарем, здатним берегти те, що має.

Життєва компетентність, яка повинна бути спрямована на формування в дітей дошкільного віку ощадливості, передбачає вміння бережливо користуватися різними ресурсами – власними й суспільними, бути господарями, витрачати з розумом та примножувати те, що маємо. У цивілізованому суспільстві ощадливість цінується як одна із чеснот особистос­ті, і тому важливо формувати цю рису як внутрішню моральну потребу, що визначає спосіб життя людини.

Ощадливість – це моральна якість, що характеризує дбайливе ставлення людей до власності, матеріальних та духовних благ. Відомо два основні типи власності – приватна й суспільна. Із проблемами власності ми стикаємося що­денно впродовж усього життя. В основі численних конфліктів – від дріб’язкової сварки дітей через іграшку до світової війни – лежить невміння або небажання розмежувати «моє» і «чуже».

Актуальність цієї проблеми зростає відносно суспільної власності. Результатом невизначеності людьми поняття “наше” є безгосподарність.

Ощадливість повинна виявлятися не тільки до речей своєї сім’ї, але й інших людей, а особливо – до суспільних товарів та послуг. “Тому ніколи не дозволяйте дитині, – пише А. С. Макаренко, – недбало ставитися до речей на вулиці, в театрі, в парку”.

У роботах сучасних дослідників такі основні характеристики особистості, як ощадливість, економність, працелюбність, вважаються звичайним стилем, манерою поведінки й ставлення до предметного світу. Якщо їх своєчасно не сформувати, в поведінці дітей можуть проявитися негативні якості: недбальство, неохайність, байдужість до пошкоджених речей, книжок, іграшок, матеріалів до ігор та занять, розвинутися марнотратство.

Вивчаючи умови діяльності дошкільного навчального закладу, Н. Г. Грама виділяє головні функції, які сприяють вихованню економічної культури як дітей, так і співробітників. До них автор відносить:

• турботу про збереження будівель, будинків, майданчиків, надання їм ладу, участь у збільшенні наочних посібників та їхнє збереження; продовження часу використання іграшок та різного матеріалу;
• турботу про економне використання води, електроенергії;
• організацію господарсько-побутової, ручної, навчальної праці дітей та самообслуговування;
• турботу про охорону довкілля в місцях, які розташовані біля дошкільного навчального закладу (на вулиці, біля будинку), культуру поведінки;
• бережливе ставлення до іграшок, книжок, посібників через виконання конкретних завдань, що спонукають до самостійного дотримання встановлених у суспільстві правил;
• організацію діяльності в атмосфері доброзичливих взаємин, що виявляються в шанобливому ставленні до людей, тварин та рослин.

Оскільки будь-які ресурси завжди обмежені, бережливе ставлення до довкілля – головна умова задоволення потреб людей. Тож потрібно виховувати дитину так, щоб ощадливість стала її внутрішньою потребою, формувати людину- господаря. Привчаючи дітей до ощадливості, насамперед, треба дбати про те, щоб вони сприймали речі як суспільне надбання, багатство.

Виховання усвідомленого розуміння того, що речі треба берегти не тому, що дорослі будуть незадоволені, а тому, що будь-яка річ – результат праці багатьох людей і що ресурси для її виготовлення обмежені. Побут у сім’ї, у дошкільному навчальному закладі має давати приклади дбайливого став­лення дорослих до особистої та суспільної власності.

Формування бережливого ставлення до особистих речей – одягу, іграшок, книжок – має співвідноситися із формуванням бережливого ставлення до суспільних речей у дошкільному навчальному закладі (посуд, меблі, вода тощо), а також до речей і предметів довкілля (ліхтарі, квіти, дерева тощо).

Одним із важливіших шляхів формування бережливого ставлення до речей, з якими діти найчастіше стикаються, зокрема іграшок та книжок, є виховання інтересу до них, що, у свою чергу, потребує систематичного розширення змісту діяльності дітей (ігрової, трудової). Крім знань про правила поводження з іграшками, книжками, необхідно навчити дітей виконувати їхній дрібний ремонт, щоб можна було використовувати їх і надалі. Від дорослого залежить, як він зможе виокремити ці правила, пояснити їх та закріпити з дітьми. Кожна дитина повинна зрозуміти, що такі речі, як іграшки, книжки, належать не тільки їй, а всім дітям групи (“наші іграшки”, “наші книжки”, “ми їх повинні берегти”, “вони потрібні всім нам”). Також потрібно заохочувати дітей виявляти щедрість, бажання поділитися іграшками, книжками, солодощами.

Окремо потрібно виділити необхідність виховання бережливого ставлення до природи рідного краю. Діти повинні зрозуміти й дотримуватися правил поведінки в природі (не ламати гілки дерев та кущів, не смітити, не зривати квіти, не м’яти траву, не шуміти), залучатися разом із дорослими до практичної діяльності: допомагати наглядати за тваринами, годувати птахів, вирощувати квіти, овочі тощо.

Важливою проблемою сучасного суспільства є збереження чистоти рідного міста або селища. Тому дітей старшого дошкільного віку необхідно ознайомити з правилами поводження з побутовим сміттям як на вулиці, так і вдома. Формуючи в дітей уявлення про виробництво паперу, потрібно сприяти розвиткові усвідомлення ними необхідності його повторного використання. Розв’язання конкретних проблемних ситуацій допоможе навчити робити правильний вибір і приймати відповідні рішення.

Бережливе ставлення до особистих та суспільних речей має здійснюватися у зв’язку із формуванням таких якостей, як охайність, навички складати речі на своє місце; працелюбність (бажання та вміння полагодити поламані речі); розуміння того, що люди багато працюють, щоб створити речі, які потрібно берегти.

У дітей завжди є бажання брати участь у роботі дорослих, а інтерес, який вони виявляють до праці на природі, надзвичайно великий. Потрібно вчасно помітити ці нахили, підтримати їх та допомогти малятам виконати посильне завдання, пов’язане з працею.

Різні батьки — різне ставлення

Батьки по-різному ставляться до трудового виховання дітей. Більшість батьків розуміє важливість цієї роботи й привчає дітей працювати змалечку, знаходить для них у своїй сім’ї багато цікавих і посильних занять. У таких сім’ях діти охоче виконують трудові доручення, з повагою ставляться до праці батьків, сусідів і навіть незнайомих людей. Але є й такі сім’ї, де батьки вбачають радість дитинства лише в іграх та розвагах і намагаються всіляко відгородити дитину від праці, оберігають і опікають її від найменших трудових зусиль і зовсім не привчають виконувати навіть найпростіші обов’язки щодо самообслуговування. Є й молоді батьки, які просто не знають, як привчати дітей до праці. Тож піклування про трудове виховання дитини у сім’ї повинно бути одним з головних завдань батьків, бо це є основою розвитку гармонійної особистості.

Значення трудового виховання

З раннього віку потрібно заохочувати малюків до трудової діяльності, виховувати у них працьовитість, бажання працювати, інтерес і повагу до праці.

Велике значення для виховання у дітей працьовитості має праця, пов’язана з висіванням, посадкою та вирощуванням рослин у себе в кімнаті, на городі, у квітнику, доглядом за тваринами. За своїм змістом така робота дуже цікава, різноманітна і якщо її організувати в умовах сім’ї, вона дасть дітям ще більше радості та сприятиме їхньому всебічному розвитку.

Посильна праця в природі, на відкритому повітрі корисна для здоров’я дитини, а пов’язані з працею фізичні зусилля, напруження (наприклад, копання грядок, висівання насіння, догляд за рослинами) розвивають дитину фізично, координують її рухи.

Праця в природі сприяє моральному вихованню дітей. Вирощуючи рослини або доглядаючи за тваринами, дитина переконується у тому, що коли як слід попрацювати, то можна досягти хороших результатів. Вона на конкретних прикладах усвідомлює вплив старанного догляду на розвиток рослин і тварин, а це виховує у дитини наполегливість, дисциплінованість, привчає до сумлінного виконання певних обов’язків.

Величезне значення праця дітей має і для їхнього розумового розвитку: вона розвиває спостережливість, допитливість, розширює світогляд дітей, сприяє набуттю елементарних знань про природу. Вирощуючи рослини, дошкільнята збагачують себе деякими уявленнями про життя й розвиток рослин та тварин, набувають певних практичних умінь по догляду за ними. Усе це дає можливість виховати у дитини інтерес до праці.

Головне завдання батьків у трудовому вихованні — так організувати весь устрій життя та діяльності малюка у сім’ї, щоб самостійна праця справляла на нього максимальний виховний вплив.

Щоб трудове виховання в сім’ї відбувалося успішно, потрібно дітей залучати до праці через самообслуговування. Спочатку праця для себе, потім допомога самим близьким. Чим доросліша дитина, тим істотніше вимагати від неї добросовісного ставлення до будь-якої праці. Важливо день за днем розширювати коло обов’язків дитини, ускладнюючи їх. Щоб вберегти малюка від розчарування, необхідно спокійно і неспішно пояснити йому, як він повинен виконувати ту чи іншу роботу, намагаючись одночасно поселити у ньому впевненість в тому, що він зможе виконати її добре. Розподіляючи обов’язки у сім’ї, краще за все враховувати індивідуальні особливості та нахили дитини: старанному та неквапливому краще доручити справу, що потребує саме таких якостей, а моторному, рухливому — підібрати справу, що потребує швидкості та енергії. Заохочення потребує не тільки старанність, виявлена дитиною, але й ініціатива та самостійність. Так малюк швидше звикне помічати, коли, кому і в чому необхідна його допомога. Поступово необхідно донести дитині, що, хоча серед домашніх справ є і нецікаві, і не надто приємні усі вони необхідні, а тому їх важливо навчитися виконувати швидко і якісно.

Урахувати все!

У трудовому вихованні молодших дітей важливо враховувати їхню підвищену емоційність, довірливість, вразливість, постійну готовність до дії: вони дуже люблять допомагати старшим, але при цьому більше хочуть, чим можуть; азартні у роботі, особливо коли працюють у колективі. Але вони погано справляються з самостійним плануванням роботи, не вміють розрахувати свої сили і правильно оцінити результати праці.

Загальновідомо, що до домашньої праці необхідно залучати і хлопчиків. При цьому не можна не враховувати, що особливо успішно проходить підготовка до самостійного життя тих хлопчиків, чиї татусі беруть активну участь у щоденних домашніх клопотах.

Успіх благородної справи залежить…

Успіхи трудового виховання багато в чому залежать від того, яке ставлення мають дорослі члени родини до праці один одного, оточуючих. Задовільна оцінка, добре слово, просто співчутлива посмішка — усе це може пробудити в душі малюка уважне і вдячне ставлення до людської праці. Намагайтеся поважно ставитися і до праці вашої дитини — навіть у тому випадку, якщо ця праця здається вам забавкою.

Перед дорослими відкриваються великі можливості для ознайомлення дітей з природою. 

Показати красу природи, навчити цінувати і берегти її, бачити і розуміти взаємозв’язки природних явищ, дати необхідні знання про природу краю — усе це важливо для всебічного розвитку дошкільників.

Особливе значення у розвитку дітей надається спостереженням за явищами природи, а також — правильно організованій батьками праці в природі.

Робота в природі по догляду за рослинами в квітнику та на городі, присадибної ділянки не тільки дає можливість виховати у дітей інтерес до природи і праці в ній, який в подальшому може перерости в любов до праці, але й допомагає вирішити ряд інших завдань виховного характеру.

Праця в природі з батьками особливо цінна тим, що робота разом з батьками та іншими членами родини, допомагає виховати у дитини перші риси колективізму, привчає працювати на спільну користь.

Адже це єдиний вид дитячої праці, в процесі якої виробляються конкретні матеріальні цінності.

У тісному взаємозв’язку з природнім матеріалом, збагачується почуттєва основа пізнання дітей дошкільного віку. Сам природній матеріал підтримує неусипний інтерес, цікавість дошкільнят до дій з ними.

Праця на присадибній ділянці принесе дітям задоволення, якщо для обробки ґрунту та догляду за рослинами в їхньому розпорядженні буде необхідний інвентар: лопата залізна, граблі металеві, відра, лійки і совок. Дошкільників необхідно навчати користуватися тим чи іншим знаряддям праці, пояснювати і показувати його призначення, як його використовувати, економно витрачаючи свої сили.

Звичка до праці з’являється не одразу, її виховання потребує терпіння і наполегливості. Дитина не завжди виявляє інтерес до трудової діяльності. Цей інтерес необхідно виховувати.

Для реалізації цих завдань важлива зацікавленість батьків. Підбираючи завдання, для виконання разом з дітьми, необхідно враховувати те, що ця діяльність має бути цікавою, практично значимою не лише для дітей, але й для батьків.

Більшість батьків, які мають присадибні ділянки чи городи, можуть разом з дітьми розбити не тільки квіткові клумби, а й невеличкі ароматичні, овочеві клумби. Такі завдання сприяють формуванню у дітей інтересу до вивчення рослин, впливають на виховання бережливого ставлення до них. Батьки на власному досвіді переконуються в тому, що їхнє діяльне ставлення до навколишнього світу є стимулом для підвищення активності дітей, яка виявляється у різних справах.

Вирощування квітів, цікавих овочів допомагає і естетичному вихованню дітей, облагороджує їх почуттями. У малюків розвивається потяг до прекрасного, гарний смак.

Починаємо комбінувати

Цікаву роботу можна розгорнути на городі та в квітнику в весняно-літній період. Адже город та квітник – це невід’ємна частина всіх присадибних ділянок. При комбінуванні самих овочевих культур в городніх композиціях, клумбах бажано робити ставку на різноманітність форм листя і розміру рослини. Цей сучасний город і клумба мають стати одними із найбільш ефектних куточків вашої присадибної ділянки, але при цьому повинні бути легкими в догляді. Клумби можна робити різні за формою, але робити так, щоб дітям було зручно їх доглядати. Довжина грядок — 2,5м, ширина — 70см, відстань між грядками — 40см, щоб діти могли вільно ходити по стежках.

Для дітей посильні різні види робіт на городі та в квітнику — перекопування, розпушування землі, сіяння, садіння, прополювання, проривання, поливання, збирання врожаю — виконуються дітьми із задоволенням.

Рослини, що пишно розрослися, рясно квітують і мають здоровий вигляд — показник того, що вони себе почувають в цьому місці комфортно і отримують належний догляд.

Бажаємо вам успіхів у розпочатій роботі, яка стане в нагоді в подальшому житті вас і ваших дітей.

Народні ігри створені народом так само, як казки, приказки, загадки, вони передаються з покоління в покоління. В їх змісті відбито національну психологію кожного народу: «У всіх народів існує чималий запас ігор, котрі якоюсь мірою відбивають побут народу».

Класифікація народних ігор

Народні ігри можна класифікувати за такими групами:

– дидактичні,

– рухливі з обмеженим мовленнєвим текстом,

– рухливі хороводні ігри,

– ігри мовленнєвої спрямованості,

– обрядові та звичаєві ігри;

– ігри історичної спрямованості;

– ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу.

Дидактичні ігри – це ігри розумової спрямованості, які потребують використання раніше набутих знань, кмітливості, активної мислительної діяльності. Народні дидактичні ігри вчать дитину ненав’язливо, легко, захоплюють змістом гак, що вона навіть не помічає того навчання. У скарбниці народної дидактики є дидактичні ігри для будь-якого віку. Наприклад, для найменших: «Кую-кую чобіток», «Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Сорока – ворона»; для старших: «Чорне та біле», «Фарби», «Краска», «Дід Макар», «Фанти», «Бірка», «Кури» та ін.

Значну групу становлять народні рухливі ігри з обмеженим мовленнєвим текстом. У них текст подається як лічилка, примовка, перегукування. Це ігри «Панас», «їду, їду», «Звідки ти?», «Жмурки», «Горю-дуб», «Котилася бочка…», «На чім стоїш?», «Іваночку, покинь схованочку», «Зайчик і Бурчик», «Бочечка», «Квочка», «Ірву, ірву горішечки» та ін.

Рухливі хороводні ігри супроводжуються пісенним текстом. На першому плані — слова, рухи — нескладні (ходіння в колі), по закінченні слів, співу можливий біг. Серед таких ігор найвідоміші: «Огірочки», «Галя по садочку ходила», «Подоляночка», «Перепілочка», «Ой ягіл, ягілочка», «Іде, іде дід» та ін.

Обрядові та звичаєві ігри передають характерні події з життя українського народу: початок жнив, косовицю, великодні та купальські ігри, калиту, веснянки.

Ігри історичної та соціальної спрямованості відбивають характер тієї епохи, коли вони складались. У їх змісті трапляються архаїзми, як для нас, гравцями виступають «пан», «король», «цар», «царівна». Це ігри: «Король», «У короля», «Воротарчик», «Пускайте нас», «Нема пана дома», «У відьми», «Дзвін», «Прослужив я в пана рік», «Кружок» тощо.

Ігри побутової спрямованості відображають у своєму змісті буденне життя людей («Жили у бабусі…», «Ой сусіди, сусідоньки», «Здрастуй, сусіде», «Куй-куй, ковалі…», «Як було у баби…»). Чимало серед них ігор з сюжетами про сімейне життя: «Батько», «Батько й діти», «Горщечки», «Гладущики», «Сімейка» тощо.

Специфіка народних ігор

Народні ігри як фольклорний жанр мають специфічні особливості. Це ігри гуртові, вони об’єднують від 10-ти до 20-ти і більше дітей, їх структурна особливість дозволяє об’єднати всіх бажаючих грати.

Народні ігри можуть проводитись у будь-якій обстановці: у помешканні й на галявині, на подвір’ї і біля ставу, на луках і на річці

Народні ігри багатоваріантні. Одна й та сама гра у різних регіонах України має не однакові приспіви, повтори. Це легко простежити на таких іграх, як: «А ми просо сіяли», «Мак», «Калина».

Характерною особливістю народних ігор є навчальний зміст, який подається в ігровій формі.

Народні ігри образні, в кожній з них відбивається якась подія або випадок, близький за своїм змістом дитині. Не можна переоцінити значення народних ігор у розвитку мови дітей, у збагаченні їхнього словника образними словами.

Розвиваємо пізнавальну сферу дошкільнят – готуємось до навчання у школі.

Розумовий процес складається з низки операцій. Найпоширеніші з них — аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення, класифікація. Найчастіше більшість із них не усвідомлюються. Тому для того, щоб дитина активно володіла розумовими операціями, їх треба виділити, довести до рівня усвідомлення і спеціально навчити.
1. Включайте в заняття завдання на:
– порівняння пари предметів або явищ — знаходження подібності й відмінностей між ними;
– класифікацію, узагальнення різних предметів за загальними ознаками;
– знаходження «зайвого» слова або зображення, не пов’язаного загальною ознакою з іншими;
– складання цілого з частин (розрізні картинки);
– послідовне розкладання картинок і складання розповіді за ними;
– усвідомлення закономірностей (розглянути орнамент, візерунок, продовжити його);
– завдання на кмітливість, логічні міркування тощо.

2. Заняття з малювання, ліплення, виготовлення різних виробів повинні не тільки включати копіювання зразка і відпрацьовування окремих графічних навичок, а й розвивати вміння планомірно досліджувати предмети, фантазувати, уявляти.

3. Розширюйте кругозір дітей, їхні основні уявлення про природні, соціальні явища, нагромаджуйте в дітей знання і враження, обговорюючи з ними прочитані книжки, аналізуючи поведінку людей.

4. З метою розвитку мовлення:
• після читання вголос казок, розповідей, просіть дітей переказати почуте, відповісти на запитання, поставити свої;
• розвивайте в дітей уміння будувати розповідь за картинкою, за планом, за темою;
• допомагайте дітям будувати висновки, міркування, робити умовиводи;
• учіть дітей доводити свою думку, виражати її.

Розвиток дрібної моторики перебуває у тісному зв’язку з розвитком мовлення й мисленням дитини. Тому бажано щодня робити якісь вправи:
• катати по черзі кожним пальцем камінчики, дрібні намистинки, кульки;
• розминати пальцями пластилін, стискати й розтискати кулачки, при цьому можна уявляти, начебто кулачок — пуп’янок квітки (уранці він прокинувся й розкрився, а ввечері заснув — закрився, сховався);
• робити м’які кулачки, які можна легко розтиснути й у які дорослий може просунути свої пальці, і міцні, які не розтиснеш;
• двома пальцями руки (указівним і середнім) «ходити» по столі: спочатку повільно, начебто хтось крадеться, а потім швидко, начебто бігти (вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою);
• показувати окремо тільки один палець — вказівний, потім два — вказівний і середній, далі три, чотири і п’ять,
• показувати тільки один великий палець окремо;
• тарабанити всіма пальцями обох рук по столі;
• махати в повітрі тільки пальцями;
• кистями рук робити «ліхтарики»;
• плескати в долоні тихо й голосно в різному темпі;
• збирати всі пальчики в пучку;
• нанизувати великі ґудзики, намистини, кульки на нитку;
• намотувати тонкий дріт у кольоровій обмотці на котушку, на власний палець;
• зав’язувати вузли на товстій мотузці, шнурівці;
• застібати ґудзики, гачки, блискавки, кнопки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки ключиком.