• Не квапте малюка, дозвольте йому самому зробити будь-що. Звичайно, зручніше та швидше одягти трирічку, аніж терпляче очікувати, доки він впорається самостійно, але така допомога лише нашкодить у майбутньому;
• Заохочуйте ініціативу: хваліть за вимиту підлогу (нехай і з калюжами) чи вдягнену самостійно сукню (можливо, задом наперед);
• Створіть безпечне середовище для розвитку. Замість того, щоб регулярно обмежувати дії дитини пересторогами та заборонами, приберіть всі потенційно небезпечні предмети з дитячого простору;
• В ситуаціях, що постійно повторюються дозвольте обирати, не забуваючи про відчуття міри. Так, малюк має право обрати футболку із трактором чи тваринами для виходу на вулицю, рис чи картопляне пюре на обід. Відмову їсти суп із котлетою на користь шоколадного батончика коректно відхиліть, аргументуючи свою позицію;
• Визнайте право на помилку, не сваріть в разі невдачі. Адже тільки в результаті багаторазового повторення та аналізу своїх невдач можна навчитися будь-чому;
• Дайте зрозуміти, що будь-яка дія має свої наслідки;
• Використовуйте вербальне підкріплення та вірте у свого малюка. «Злізай, а то впадеш» – подібні фрази відбивають бажання робити будь-що. «Тримайся міцніше, і ти не впадеш» – така риторика вселяє в маленьку людину віру у власні сили.

Самостійність у виборі одягу та одяганні:

• Організуйте зручні шафки для одягу, нехай в них будуть низькі полки, щоб дитині було зручніше дотягнутися, зручні вішалки, поперечини. Якщо речі будуть для дитини доступні, незалежність у виборі одягу неодмінно з’явиться!
• Вибирайте дитяче взуття та одяг зі зручними застібками, кнопками, різними липучками. Светри і футболки з вільною горловиною, шорти і штани на резинці. Дитина зможе одягатися без вашої допомоги легко і швидко.
• Розподіліть по шафках сезонний одяг.
• Покажіть дитині куди потрібно складати одяг для прання.

Самостійність в гігієнічних процедурах:

• У ванній розподіліть на низькому рівні: рушник. Також вам знадобиться підставка або стільчик, щоб дитині було зручно дотягнутися до крана.
• Насадка для унітазу або горшок також повинні бути в постійному доступі для малюка.

Самостійність в їжі:

• Створіть на кухні спеціальну дитячу зону: шафка або поличка, де буде зберігатися посуд малюка.
• Використовуйте скляний і керамічний посуд, покажіть дитині, як з ним поводитися.
• Готуйте таку їжу, яку ваш малюк може їсти без труднощів.
• Дозволяйте дитині допомагати в вам в приготуванні їжі та прибиранні.

Самостійність під час сну:

• Дитяче ліжко повинно бути низьким та відкритим, таку зону сну дитина вільно зможе залишати за бажанням, також як і повертатися.
• Придумайте ритуал, який буде повторюватися кожен вечір, наприклад чай, читання книги, перегляд мультфільму. Таким чином Вам не потрібно буде щодня нагадувати про те, що прийшов час для сну.

Самостійність в дозвіллі та іграх:

• Організуйте в дитячій кімнаті зручні зони зберігання іграшок. Прибирайте по-далі ті іграшки, з якими малюк вже не грає, так йому буде набагато легше наводити порядок.
• Ігри, альбоми для малювання та інші приналежності повинні бути в найближчому вільному доступі.
• Поставте в дитячій кімнаті предмети для прибирання, совок, щітка, для самостійного прибирання сміття зі столу і статі. Запасіться терпінням та на власному прикладі демонструйте бажані приклади поведінки. Не забувайте про ключовий принцип, яким варто керуватися при вихованні цілісної та самостійної особистості, – не «замість дитини», а «разом із дитиною».

• Не піддавайтесь спокусі полегшити собі життя, посадивши малюка перед телевізором, а самим зайнятись справами. Пам’ятайте, що психіка дитини формується тільки у спільній діяльності з дорослим.
• Чітко регламентуйте перегляд дитиною телепрограм, роботи за комп’ютером. Максимальна кількість часу біля екрану не повинна перевищувати від 15-20 хвилин до 1 години на день (біля комп’ютера – не більше ніж 12 хвилин) для старших дошкільнят.
• Намагайтесь не дозволяти дитині переглядати рекламу, а також художні фільми, що орієнтовані на дорослу аудиторію.
• Намагайтесь стежити за змістовністю та художністю дитячих програм, щоб виключити низькопробну відео і телепродукцію.
• Обговорюйте з дитиною сюжети переглянутих фільмів, використаних комп’ютерних ігор. Важливо зрозуміти, що дитина думає, відчуває, як вона вчинила б у тій чи іншій ситуації. Навчіть дитину аналізувати, оцінювати вчинки і розуміти почуття інших людей.
• Після обговорення можна запропонувати малюкові намалювати героїв фільму, гри чи зліпити їх із пластиліну тощо. При цьому важливо звернути увагу на зображення емоцій героїв.
• Для дітей старшого дошкільного віку можна організувати гру «Режисери-мультиплікатори»: придумати і намалювати серію малюнків для нового фільму або продовжити улюблений фільм або гру.

Таким чином, пам’ятаючи про значну роль ЗМІ у житті кожної людини, ми повинні пам’ятати про ту відповідальність, що покладена на дорослих: зробити все можливе, щоб не допустити негативного впливу інформаційного потоку на психіку дитини. 

Емоційний інтелект – здатність людини взаємодіяти з іншими людьми або «соціальний інтелект». Люди з високим рівнем IQ не завжди володіють соціальним інтелектом, і їм може бракувати навичок, щоб бути успішним у багатьох робочих ситуаціях.

Якщо ми виховуємо EQ у наших дітях з раннього віку, ми готуємо їх добре спілкуватися, розвивати міцні відносини, вести переговори у складних ситуаціях, бути лідерами у своїй галузі . Вони будуть більш емпатійними і співчутливими до своїх друзів, партнерів і власних дітей, відносимуться простіше до інших і матимуть більше самоусвідомлення.

Чотири способи формування емоційного інтелекту вашої дитини:

1. Допоможіть вашій дитині усвідомити свої власні емоції.

Після того, як ви допомогли своїм дітям назвати свої власні емоції, чи це розгубленість або гнів, чи це розчарування, вони можуть оволодіти своїми емоціями. Тут ви не тільки назвете те, що вони відчувають, але і в якому контексті це впливає на інших. Коли вони засмучені або збентежені, попросіть їх описати те, що вони відчувають або написати про це чи намалювати. Робіть це часто, щоб вони дізналися, як це – почуватися сумним або сердитим, або розгубленим, і вони навчаться називати свої власні емоції. Не забудьте робити це також і з хорошими емоціями.

2. Говоріть про свої власні емоції з вашою дитиною.

Кращий спосіб розвивати емоційний інтелект – показати його. Розкажіть своїм дітям, що ви відчуваєте, і дайте їм можливість відчути це на собі. Ми часто думаємо про емоції, коли вони великі і їх важко пережити,- такі як розчарування, сум чи гнів, і ваші діти, швидше за все, знатимуть, коли ви відчуваєте будь-яку з них. Ви також можете продемонструвати, як ви справляєтеся з вашими власними великими емоціями і «справляєтесь» з гнівом чи розчаруванням. Важливо говорити також і про позитивні емоції.

3. Впізнавайте настрій або почуття у вашому домі.

Настрій і почуття змінюються всередині вашого дому. Якщо ви запросили гостей, в ньому, можливо, пануватимуть веселощі та радість. Якщо ви прокидаєтеся в неділю вранці і в будинку тихо, у вас може виникнути відчуття спокою і розслабленості. Обговоріть ці відмінності з вашими дітьми. Дозвольте їм розпізнати різні настрої всередині вашого будинку і подивитися, як їх власні емоції впливають на те, що відбувається в будинку.

4. Впізнавайте почуття і настрій або почуття, коли ви відвідуєте різні місця.

Увійшовши до переповненого торгового центру, ви «відчуєте себе» інакше, ніж на дитячому майданчику. Поговоріть зі своїми дітьми про різні настрої. У сонячний, жаркий день ми відчуваємо себе інакше, ніж в дощовий, холодний день, і кожна людина відчуває це по-своєму.

Усвідомлення своїх емоцій та настроїв, які відчуваються чи сприймаються у різних ситуаціях, допомагатиме вашій дитині оцінити емоційний інтелект кожного місця.

Розвиток емоційного інтелекту відтепер допоможе вашій дитині бути хорошим менеджером, хорошим керівником, бути здатним зробити свій внесок в роботу команди з особистої та професійної позицій, і, що ще важливіше, мати можливість розвивати сильні, пов’язані відносини зараз і пізніше в житті.

ПЕРШЕ. Інфекція передається переважно повітряно-крапельним шляхом від зараженої людини або через дотик до забруднених поверхонь.

ЩО РОБИТИ:

• попросити дітей не підходити ближче ніж на 1 метр до людей, що кашляють, чхають або мають жар;
• нагадувати дітям про обов’язкове миття рук перед прийомом їжі та після відвідування вбиральні (мити руки потрібно щонайменше 20 секунд або використовувати дезінфекційні засоби для рук);
• попросити дітей утриматися від прийому їжі з загальних упаковок або посуду (горішки, чіпси, печиво та інші снеки), куди багато людей занурюють руки;
• просити дітей уникати привітальних обіймів і рукостискань, поки епідеміологічна ситуація не стабілізується;
• посилити вимоги до вологого прибирання приміщень, очищення та дезінфекції об’єктів, яких торкається велика кількість людей, провітрювати приміщення;
• важливо уникати місць масового скупчення людей.

ДРУГЕ. Симптоми інфекції: кашель, біль у горлі, риніт, лихоманка, утруднене дихання, сухий кашель, чхання, біль у грудині; у деяких випадках – діарея або кон’юнктивіт. У складних випадках інфекція може викликати пневмонію. У деяких випадках ця хвороба може бути смертельною, однак переважно це відбувається з людьми середнього чи похилого віку, що мають супутні захворювання.

ЩО РОБИТИ:

• у разі підвищеної температури дитина має залишитися вдома до повного одужання та одразу отримати консультацію сімейного лікаря.

ТРЕТЄ. Як правильно поводити себе в умовах поширення вірусу?

• мити руки щонайменше 20 секунд або використовувати дезінфекційні засоби для рук;
• під час кашлю або чхання прикривати рот і ніс паперовою хустинкою, яку потім необхідно викинути; чхати також правильно у згин ліктя;
• не підходити ближче ніж на 1 метр до людей, що кашляють, чхають або мають жар, уникати будь-якого тісного контакту з ними;
• не споживати сирих чи недостатньо термічно оброблених продуктів тваринного походження.

ЧЕТВЕРТЕ. Маски не допомагають убезпечити себе від вірусу, вони допомагають лише в тому разі, коли маску носить хвора людина.

П’ЯТЕ. Наразі не існує жодних ліків для лікування чи запобігання коронавірусу. Будь-які пропозиції в Інтернеті про вакцини чи ліки – неправда.

Ледь тільки наш малюк починає говорити, ми намагаємося навчити його першим ввічливим словами: «спасибі», «будь ласка», «привіт»… Слова вдячності дитина повинна говорити не за вказівкою батьків, а щиро і без нагадування. Але як навчити дитину ввічливості?

Справжня ввічливість починається зі слова «не можна». Згадайте, скільки разів ви говорили дитині: «не Можна, впадеш! Не можна, обпечешся! Не можна, животик буде боліти!». Ви повторювали це слово сотні разів, щоб він засвоїв: воно захистить його від болю. А тепер постарайтеся, щоб він засвоїв і інше: воно має захищати від болю не тільки його, але й інших людей. Не можна робити того, що неприємно іншій людині. У цьому полягає чуйність або, як ще кажуть, серцевий слух. Можна бути ввічливим, але при цьому начисто позбавленим чуйності. Дитина навчиться відчувати вас лише тоді, коли ви навчитеся відчувати його. І поясніть йому, як важливо відчувати будь-якого, хто б не опинився поруч, як важливо розуміти інших людей.

– Вчіть дитину вибачатися. Адже будь-яку його дію, навіть саме невинне, на перший погляд, може заподіювати дискомфорт оточуючим. Ненароком когось штовхнув, наступив на ногу, дозволив собі образливе слово – вибачся!

– Постарайтеся донести до дитини, що вибачитися або попросити вибачення першим – це не значить визнати себе «поганим». Це означає, що нічого поганого ти зробити людині не хотів, і після твоїх вибачень він не буде ставитися до тебе гірше.

І при найменшій можливості підказуйте дитині, якими діями він може завоювати у людей повагу і розташування. Їдете в громадському транспорті – поступіться місце бабусі. Поясніть синові-дочки, що літні люди погано себе почувають, у них часто болять ніжки, потрібно їх пожаліти і запропонувати їм сісти. Купили дитині солодощі – запропонуйте пригостити всіх домочадців або друзів. І так далі. Адже в спілкуванні дрібниць, як відомо, не буває.

– Ви самі повинні стати еталоном поведінки для своєї дитини. Він успадкує від вас норми спілкування так само, як колір волосся чи ходу. Тому стежте за собою, не розслабляйтеся і не давайте синові або дочці поганий приклад.

– Звертайте увагу дитини, коли хтось інший проявляє ввічливість по відношенню до нього, і обов’язково хваліть, коли він не забув сказати «чарівні» слова. І тоді ввічливість перетвориться для вас і вашої дитини в справжню сімейну цінність!

– Читаючи дитині будь-яку казку, дивлячись разом мультики, дитячі фільми, звертайте увагу на цінність ввічливості, обговорюйте вчинки казкових героїв.

– Виховуючи ввічливість, необхідно завжди робити акцент на хорошому, а саме: час від часу хвалити дитину, коли вона веде себе правильно, ввічливо (дякує за обід, вітається). За правильну поведінку малюка найкраще заохочувати ласкою і увагою.

– Сюжетно-рольова гра без зайвих моралей допоможе малюкам розвинути навички ввічливості, освоїти ефективні способи спілкування і дозволу хоч і дитячих, але таких складних проблем.

«Не можна», які треба пояснити малюку:

Не можна приставати до людини, якщо бачиш, що ти їй заважаєш або що вона не хоче з тобою розмовляти.

Не можна перебивати старших, потрібно почекати, поки вони договорять.

Не можна при сторонніх колупати в носі, чухатися і кричати.

Не можна відбирати чуже, можна на деякий час попросити.

Не можна мовчати, коли про щось запитують.

Не можна багато разів ставити одне і те ж питання.

Не можна плакати і скиглити, якщо батьки в чомусь відмовили, можна спокійно попросити ще раз, через якийсь час.

Не можна сидіти весь час надутою букою, примушуючи оточуючих розважати тебе. Але й не треба базікати без перепочинку, не даючи іншим слова сказати.

• Самі навчіться розлучатися з дитиною: вгамуйте тривогу і докори сумління через рішення вийти на роботу. Якщо мама впевнена, що з її малям у садку все буде гаразд, – так і буде.
• Дорогою розповідайте щось захопливе.
• Будьте чесні з дитиною. Не тікайте! Чітко скажіть: «Я йду на роботу, але я прийду за тобою після того, як ти поїси й поспиш».
• Дайте малюку із собою «талісман»: улюблену іграшку, вашу хустинку.
• Вигадайте ритуали прощання (усе, що відбувається регулярно, – заспокоює). Поцілуйте в кожну щічку, обійміть, дайте «п’ять»…
• Навчіть дитину знайомитися з іншими дітьми, звертатися до них по імені, просити, а не забирати іграшки, у свою чергу, пропонувати іграшки іншим дітям.
• Не піддавайтеся на маніпуляції дитини – плач, умовляння, гнів. Чітко кажіть: «Ти будеш ходити в садок тому, що ти вже великий. А я допоможу тобі».
• Найголовніше – не бійтеся сліз дитини, адже він поки не може реагувати інакше! Не дратуйте дитини своїми сльозами і нервозністю. Багато мам не можуть стримати емоцій при розлученні з дитиною вранці, коли дитина йде до групи.
• Пам’ятайте, що дитячий садок – це перший крок у суспільство, імпульс до розвитку знань дитини про поведінку в суспільстві.
• І ще. За час, проведений у розлуці з мамою, у малюків… немов сідає батарейка. Дитина потребує «підзарядки» – тісного спілкування з мамою. Тому, навіть якщо в домі є інші діти, хоча б півгодини приділіть особисто малюку. Разом погуляйте, почитайте книжку. А ввечері візьміть на руки, поколисайте, зайвий раз обійміть: тілесний контакт обов’язковий! Адже ваше сонечко дуже сумує за вами.

1. Організуйте життя дитини в сім’ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному закладі. Цим ви значно полегшите маляті процес звикання до садка.
2. Треба зацікавити сина чи доньку дитячим садком, викликати бажання йти туди.

Не можна залякувати дитину садком, погрожувати: „Не слухатимешся – віддам у ясла”. Це викликає страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршує стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Навпаки, слід викликати в неї бажання ходити до садка: „Якщо слухатимешся, не плакатимеш, то підеш у дитячий садок”.

3. Дитині значно легше пристосовується до умов суспільного виховання, якщо в сім’ї вона оволоділа елементарними навичками самостійності.

Іноді, прагнучи зекономити час, батьки поспішають самі вдягнути, нагодувати дитину, чим стримують формування в неї необхідних умінь. Такі діти, звикнувши до надмірної опіки, у яслах почуваються безпорадними і самотніми.

Допоможіть маляті навчитися самостійно сідати на дитячий стілець, пити з чашки, вчіть користуватися ложкою, їсти суп із хлібом, різноманітні страви, треба навчити дитину самостійно мити руки, брати активну участь у роздяганні, складанні одягу. Кожну спробу зробити щось самостійно обов’язково схвалюйте: „Молодець, ти сам уже вмієш їсти”. Не шкодуйте часу – маляті це дуже знадобиться.

4. Навчіть маля гратися.

Діти, які тривало, не відволікаючись, граються іграшками, захоплюються грою і рідко згадують про розлуку з рідними, легше звикають до нового оточення.

Деякі батьки вважають, що будь-яка дитина сама добре вміє гратися. Насправді ж діти раннього віку просто маніпулюють іграшками, виконують одноманітні дії, кидають, стукають, гризуть, не знаючи як застосувати їх. Тут на допомогу має прийти дорослий. Щоб гра була цікавою, тривалою, розвивала дитину, треба розкрити їй призначення іграшки і способи дії з нею (з чашки слід напувати ляльку, ведмедика, зайчика; у ліжечку лялька спатиме). Така спільна діяльність формує в дитини, крім ігрових умінь, потребу і навички спілкування.

5. Одна з головних причин труднощів перебування дитини в садку – недостатній досвід спілкування з іншими дорослими і дітьми.

Дитина, яка спілкується лише із членами своєї родини, боїться сторонніх, не вміє правильно реагувати на їхні звертання. Звісно, опинившись серед дітей, незнайомих людей у яслах, таке маля почувається неспокійно. Щоб малюк сміливо входив у групу однолітків, не ховався за вихователя, відмовляючись гратися з дітьми, треба привчати його до контактів із дітьми заздалегідь, виховувати доброзичливе ставлення до них. Так, гуляючи з дитиною на ігровому майданчику, вчіть її нікого не ображати, не забирати іграшки, спонукати до гри з однолітками: «Покоти м’ячик, Ігорю. А тепер Ігор тобі покотить. Молодці, хлопчики, добре граєтесь».

6. Значну увагу слід приділяти розвитку мовлення.

Це теж полегшить адаптацію. Адже дитина зможе висловити свої бажання, повідомити про потреби за допомогою хоча б одного-двох слів або відповідаючи на запитання простим „так” чи „ні”, і вихователь зможе допомогти їй. Якщо ж малюка не навчили користуватися мовою, часто можна спостерігати таке: кричить, вередує, сердиться, що його не розуміють; не відповідає на лагідні запитання, відкидаючи запропоновані іграшки.

7. Ніколи не виявляйте у присутності дитини своїх переживань, не шкодуйте з приводу того, що доводиться віддавати її до садка. Навпаки, висловлюйте захоплення цікавими іграшками: усім своїм настроєм, ставленням до вихователя, інших дітей підкресліть упевненість, що вашій дитині буде тут добре.

У батьків постає питання що дасть музика дитині для реального життя, для пізнання? Можна довго сперечатись з цього питання, але існують такі факти. Кожна дитина, при народженні має досить тонкий музичний слух і добре чуття ритму. Але ці здібності можуть згаснути за кілька років якщо їх не розвивати. На думку дослідників саме завдяки музичному слуху та чуттю ритму дитина сприймає розмову людей. Усього за кілька місяців малюк накопичує в пам’яті тисячі слів, як ритмічно-звуковисотно та інтонаційно організовані звукові фрагменти. З розвитком відчуття ритму в малюка якісно змінюються складові його психіки, необхідні для різних видів діяльності, поведінки в цілому. Вчені з’ясували , що музика впливає на розвиток мозку і моторики людини, сприяє розвитку аналітичного мислення.

Музичні вподобання можуть чимало сказати про внутрішній світ людини , її душевний стан. Щоб дитина розвивалася музично,не обов’язково чекати ї вступу до музичної школи. Прилучати малюка до музики може людина і без музичної освіти. Переконатися в цьому можна ознайомившись з порадами та вправами,що допомагають прищепити дитині смак та інтерес до музики і зробити заняття з нею корисними та цікавими.

Найперша порада : співайте дитячі пісні

Друга порада: добре, якщо діти будуть мати можливість слухати музику різних жанрів: класичну музику, народну, просту і складну, симфонічну, запис звучання сучасних та народних музичних інструментів.

Третя порада: добре використовувати різні види сприймання музики на слух. Тобто: пасивне(коли дитина чує звучання але зайнята іншим); частково активне-дитина слухає але водночас думає про своє (музика в цьому разі є для нього джерелом емоційного стану натхнення); і нарешті активне сприймання, коли дитина намагається виконувати ту чи іншу пісеньку, співає уривки з неї, помічає коли співають неправильно. Активне сприймання слід розвивати, ніякий інструмент не замінить дитині переживання безпосередньої участі в творенні музичних звуків за допомогою власного голосу, власних відчуттів.

Що є важливим– ніколи не слід казати дитині, що вона співає погано, що в неї немає слуху (навіть коли це так). Правильність відтворення музичних звуків тісно пов’язана з вірою в себе. Можна сказать, що вона співає майже правильно, але звук треба спочатку прослуховувати, а потім співати. Багато в чому властивості голосу визначаються анатомічними особливостями, будовою гортані, об’ємом навколоносових пазух. Вокальні м’язи у дошкільнят ще не розвинуті. Дитячий спів не можна оцінювати за критерієм сили звучання. Гучний спів та крик шкодять незміцнілим м’язам дітей, притуплюють слух та негативно позначаються на нервовій системі

Спів відіграє важливу роль не лише в музичному, а і в загальному розвитку дитини. Проспівування слів та фраз на одному диханні покращує дитячу вимову, зміцнює легені, активізує обмінні процеси. Вокалізовані вправи та ігри використовують не лише муз.керівники , а й логопеди.

Дітям із слабкими мовними даними добре допомагають вправи на поєднання співу з пасивними рухами, співуче читання, ритмічне читання-чергування коротких і довгих складів за рухом руки, поєднання мовної інтонації з музикою.

Також можна складати мелодії, які б передавали значення прикметників. Це весела гра: добераємо кілька прикметників і залежно від того,як спиймаємо кожен з них,складаємо невеличку мелодію. Якщо в дітей виникне бажаня наслідувати вас – чудово. Але нехай вони спочатку послухають. Потім змінюємо тактику: заспіваємо щось і попросимо малят визначити-сумний це мотив чи веселий. Ось, наприклад, кілька прикметників, які можна використати у грі: сердитий, веселий, сумний, швидкий, святковий тощо. Якщо ви вмієте грати, проведіть таку саму гру з допомогою музичного інструмента.

Сюди можна включити і слухання аудіозапису музики.

За допомогою гри можна навчити дитину визначати висоту,тривалість та гучність звуків. Запропонуємо дітям заплющити очі та слухати. На металофоні(або кселофоні) зіграємо по черзі високий та низький звуки в будь-якій послідовності. Попросимо визначити відмінність між ними. Доцільно розпочинати з найбільш віддалених один від одного звуків, поступово переходячи до тих, що розташовані ближче і ближче, поки відстань між ними не скоротиться мінімально, до звуків, що стоять поряд. Продовжити гру можна, змінюючи тривалість звучання окремих звуків та їхню гучність.

Якщо ця гра їх зацікавить ми досягнемо того, що діти розрізнятимуть звуки за висотою, тривалістю, гучністю. Зверніть увагу, що ці якості є природними і можуть розглядатися не лише стосовно музичних звуків, а й що до багатьох інших предметів та явищ.

Гра “Сонячні зайчики”. Увімкніть ритмічну музику. Запропонуйте дитині узяти маленьке дзеркальце і покажіть, як треба пускати сонячного зайчика. Зайчик має стрибати в ритмі музики, що звучить. Запропонуйте дитині потанцювати, пострибати, помахати руками в ритмі музики. Поступово він навчиться чітко координувати свої рухи, узгоджувати їх характер, виразність з музичним ритмом.

Є багато відоме таке поняття, як ритмічні диктанти. Поплескаємо, або простукаємо по столу дуже простий ритм і попросимо дитину повторити його. Якщо вона помилилась, можна сказать:”У тебе майже вийшло, але послухай ще. “Ритми треба варіювать. Коли дитина повторить ритм, попросимо зробити це кілька раз.

Далі-ознайомлення з музичними інструментами. Батькам варто побувати в магазині музичних інструментів. Показати дитині різні музичні інструменти і якщо можливо дати послухати, як вони звучать. Дома час від часу показувати дитині зображення тих чи інших музичних інструментів, запропонувати дитині послухати запис звучання різних музичних інструментів, вчити дитину упізнавати звучання цього інструмента в музичних творах.

Для розвитку дитини дома з батьками можна розігрувати казки за ролями. Хай дитина озвучує різних персонажів і голосом передає їхній характер (тонюсінький, як комарик, грубий, як баба-яга, ласкаво, розтягуючі голосні, як промовляє лисичка).

Наукові дані і багатовіковий досвід засвідчують: любов до музики прищеплена в дитинстві, може стати міцною основою подальших досягнень та успіхів дитини. Раннє навчання музики відкриває широкий шлях до інтенсивного розвитку сенсорних здібностей, душевного почуттєвого сприйняття, створює надійний фундамент для становлення і подальшого розвитку всіх пізнавальних процесів, гармонійного поєднання в них емоційного і раціонального, стане частиною духовного життя людини в майбутньому.