Підготовка до школи – складний період у житті дошкільника, його перший соціальний конфлікт.
Як воно – «навчатися»? Весело це чи сумно? Важко чи легко? Перш за все, це відповідально. Тепер дитині доведеться забути слово хочу заради слова потрібно! У першому класі дитина розпочинає своє суспільно-трудове життя.
Вступ до школи і початковий період навчання викликають перебудову способу життя і діяльності дитини. Маленька людина знаходиться в стані очікування: має відбутися дещо значне і привабливе, але поки що невизначене. Весь спосіб життя дитини радикально змінюється. Найсуттєвішими проблемами, з якими їй доведеться мати справу в школі, є:
– зміна розпорядку сну та харчування;
– зміна повітряного режиму: необхідність перебування в приміщенні впродовж більш тривалого проміжку часу, ніж у дитячому садочку;
– збільшення часу, який доведеться проводити без активного руху, сидячи за столом;
– зміна стилю спілкування з дорослими: вчитель здебільшого не орієнтований на опіку, піклування і захист, на встановлення індивідуальних особистісних контактів, тому дитина може відчувати себе на новому місці на початку безпорадною та одинокою;
– необхідність повного самообслуговування під час одягання і роздягання, вживання їжі, користування туалетом; в ситуації, коли за дотриманням гігієнічних навичок, може статися, ніхто не стежить; необхідний повний самоконтроль;
– необхідність самостійно організовувати своє робоче місце на парті, зібрати і дістати необхідні посібники, підручники і приладдя з портфеля та акуратно скласти їх туди у «стислі терміни»;
– необхідність правильно реагувати на умовні сигнали – дзвоник на урок і на перерву – і підпорядковувати свою поведінку їм, а також правилам поведінки на уроці – стримувати і довільно контролювати реакції руху, мови та емоції;
– колектив із 25-30 одноліток; необхідність встановлення контактів з ними;
– можливі невдачі в діяльності;
– збільшення обсягу емоційного навантаження.
Перехід до школи – якісно новий етап у розвитку дитини. Цей етап пов’язаний зі зміною соціальної ситуації розвитку, з особистісними новоутвореннями.
Настає період «адаптації» до школи, який триває від 1 до 3 місяців, а іноді – до півроку.
Та не будемо забувати, що адаптація – природний процес під час зміни ситуації розвитку, а спробуємо допомогти здолати його якомога швидше та безболісніше.
Усі життєві ситуації, що пов’язані зі вступом до школи, їх переживання потребують від дитини перегляду та переосмислення створеної нею картини світу, а іноді її серйозного коригування.
Головне, що необхідно дитині, – це позитивна мотивація навчання. Більшість майбутніх першокласників хочуть йти до школи, але у них складається певне уявлення на зразок такого: справжній школяр – це щасливий володар портфеля і шкільної форми, старанний виконавець шкільних правил. Такий учень слухає вчителя, піднімає руку і отримує оцінки, причому лише високі. Дитина впевнена, що буде вправним учнем. У таких дитячих сподіваннях прихована велика небезпека: дитина сприймає школу як чергову гру, яка може виявитися зовсім не такою привабливою, якщо не перетвориться з часом на навчальну співпрацю з вчителем і однолітками.
Ставлення дитини до школи формується ще до того, як вона до неї піде. І тут важливу роль відіграє інформація про школу і спосіб її подачі з боку батьків і вихователів дитячого садочка. Більшість батьків намагається створити емоційно привабливий образ школи, зазначаючи: «Ти у нас будеш відмінником», «У тебе з’являться нові друзі», «Вчителі люблять таких розумненьких, як ти» тощо. Дорослі вважають, що тим самим вони прищеплюють дитині зацікавлене ставлення до школи. Насправді ж дитина, яка налаштована на радісну і цікаву діяльність, відчувши навіть незначні негативні емоції (досаду, заздрість, ревнощі), може надовго, а іноді й назавжди втратити інтерес до навчання. Причин для подібних емоцій школа надає дуже багато: невдачі на тлі уявної загальної успішності, складності в пошуках друзів серед однокласників, розбіжності в оцінці вчителя і звичайній батьківській відзнаці тощо.
Важливо налаштувати дитину на повсякденну роботу і переконати її в тому, що вона зможе все, якщо буде старанно ставитися до навчання.
Нині школа розв’язує складні завдання навчання і виховання підростаючого покоління.
Успіхи шкільного навчання значною мірою залежать від рівня підготовленості дитини у дошкільний період.
У психолого-педагогічних дослідженнях розглядаються питання спеціальної та загальної готовності дитини до школи.
До загальної готовності належить фізична, особистісна (стосунки з оточуючими, взаємовідношення з однолітками, ставлення дитини до самої себе) та інтелектуальна. До спеціальної – підготовку до засвоєння предметів курсу початкової школи, загальний розвиток, підготовку до читання, письма.
У визначенні готовності дитини 6-7 років до навчання в школі необхідно враховувати той рівень морфологічного і функціонального розвитку, який дозволяє зробити висновок, що вимоги систематичного навчання, різноманітні навантаження, режим шкільного життя не будуть надмірно обтяжливими для дитини і не погіршать стану її здоров’я.
Особливе значення в особистісній готовності дитини до школи має мотиваційний план, тобто внутрішня позиція школяра – сукупність всіх ставлень дитини до дійсності, що склалася у певну систему. Вона формується в процесі життя і виховання. Зміст і структура поняття позитивного ставлення до школи містить:
– наявність чітко визначених уявлень про школу і форми шкільної поведінки;
– зацікавлене ставлення до навчання і навчальної діяльності;
– наявність соціальних мотивів і готовність виконувати шкільні вимоги, що у підсумку формує шкільну позицію.