Важливим завданням мовного розвитку дітей є виховання звукової культури мови. Під звуковою культурою мови слід розуміти не лише правильну і чітку вимову всіх звуків рідної мови, правильний наголос, а й уміння користуватися силою голосу, правильний темп, інтонацію, виразність мови, мовне дихання та добрий фонематичний слух.

Мова дітей дошкільного віку характерна неправильною вимовою звуків: «Кіска зловила миску» (кішка зловила мишку), «лямпочка», «тамвай» (лампочка, трамвай), «суба» (шуба). Це закономірне явище. Більшість дітей не може самостійно опанувати правильну вимову звуків, потребує допомоги дорослих. Але не всі батьки приділяють цьому серйозну увагу. Декому з них навіть подобається спотворена вимова звуків, і вони намагаються розмовляти з дитиною «по-дитячому», повторюючи її помилки.

Допомогу дітям з важкими вадами мовлення надають спеціалісти-логопеди. Нечітку або неправильну вимову окремих звуків шляхом систематичних вправ з малюком можуть виправити батьки. Не можна вимагати від дошкільника своїми власними зусиллями усувати хиби звуковими — малюку це не під силу. Щоб своєчасно виправити вимову, батьки повинні знати ті недоліки звуковимови, які найчастіше зустрічаються в дитячій мові.

Розрізняють три види неправильної звуковимови.

Пропуск звуків (ампа замість «лампа»);

Заміна звуків (вампа замість «лампа»);

Спотворення звуків (льямпа).

Пропуск звуків характерний майже для всіх дітей віком до З років. Якщо дитина в одному слові в поєднанні з голосним вимовляє певний звук, а в другому — в поєднанні з приголосним його випускає, то це ще не є дефектом мови. Наприклад, в слові «молоток» дитина правильно вимовляє звук «т», а в слові «стіл» випускає — «сіл». Деякі діти можуть випускати цілі склади з важкими звуками. Найчастіше пропускаються сонорні — р, л; шиплячі та свистячі: ш, ж, ч, щ, с, з, ц та звуки к і г. Наприклад: рука — уа, зуб — уб, щука — ука, чай — ай, трамвай — тамвай, мотоцикл — моцикл. Такі пропуски, якщо батьки систематично не працюють з дітьми, можуть тривати до 6—7 років.

Протягом дошкільного віку зустрічаються заміни одного звука іншим. Якщо батьки неуважні до звуковимови дитини, то такі заміни можуть залишатись надовго і з ними дитина може піти до школи. В мові дошкільнят найчастіше зустрічається заміна:

шиплячих ш, ж, ч свистячими с, з, ц (шуба—суба, жук — зук, чай — цай);

свистячих с, з, ц шиплячими ш, ж, ч (сани — шани, зима — жима, цвях — чвях);

шиплячих і свистячих ш, ж, ч, с, з, ц звуками ф, в, т, д (сад — фад, шапка—фапка, жук — вук, шило — тило, шуба — фуба);

звуків к, г звуками т, д (кулак — тулак, гуска — дуска);

звука р звуками л, й (рука — лука, рама — йама), звука л звуками р, ль, й (мило — миро, мильо, мийо);

звуків р, л звуками в, г (рак— вак, лоб – воб, рама — гама).

До порушення звуковимови належить і спотворена вимова звуків, неправильна їх артикуляція. Діти 3—4 років пом’якшують всі приголосні звуки (льозецька — ложечка, мамоцька — мамочка). Спостерігається нечітка вимова приголосних звуків, наближення одного звука до іншого, їх уподібнення (собака — бабака, гулять — лялять), що призводить до спотворення слова. Досить часто зустрічається міжзубна вимова звуків с, з, ц, ш, ж, ч, щ, т, н, д, л; бокова вимова звуків з, с, ц, ш, ж, щ, р; носова вимова с, з, ц, ш, ч, ж, щ, л, р. Така вимова звуків, якщо своєчасно не звернути на неї увагу, може залишитись на все життя.

Чиста і правильна вимова звуків залежить від багатьох чинників. Значну роль відіграють індивідуальні особливості дитини, стан її психічного розвитку. Щоб засвоїти звук, його слід правильно почути і відтворити.

Сприймання і вимова звуків здійснюється мовним апаратом. Мовний апарат людини складається з периферійного й центрального відділів. Розглянемо роботу периферійного відділу. До нього входять три частини: дихальна, голосова та артикуляційна.

Дихальна (легені з системою дихальних м’язів, бронхи, трахея) частина подає струмінь повітря, необхідний для утворення голосу та мовних звуків, вона виконує роль нагнічувача повітря. У голосовій частині (гортань з голосовими зв’язками) утворюється голос. До артикуляційної частини належать глотка, носоглотка, носова і ротова порожнини. В ній підсилюється голос та утворюються мовні звуки. У вимові звуку беруть участь язик, губи, м’яке піднебіння, нижня щелепа.

Під час розмови ми видихуємо повітря. Видихуваний струмінь йде в гортань. При звичайному диханні, коли голосові зв’язки не напружені, між ними утворюється щілина, через яку вільно проходить повітря. Під час мовлення голосові зв’язки натягуються, щілина зникає, шлях видихуваному повітрю перетинається. Повітря, прориваючись крізь напружені голосові зв’язки, примушує їх дрижати, від чого утворюється голос. Струмінь повітря з гортані потрапляє в ротову порожнину. Якщо м’яке піднебіння підняте, видихуване повітря з голосом не зустрічає перепон, утворюються голосні звуки (а, є, и, і, о, у) без будь-яких шумів. У ротовій порожнині з допомогою язика і губ можуть бути утворені різні перепони, видихуване повітря розриває їх, утворюються різної сили шуми. Звуки, при утворенні яких видихуваний струмінь натрапляє в ротовій порожнині на різні перепони, утворювані органами мовлення, називаються приголосними (б, п, в, г, д та ін.).

Отже, вимова звуку потребує злагодженої роботи всіх органів мовного апарата. Недоліки вимови звуків можуть бути зумовлені пошкодженням центрального (головний мозок) або периферійного відділів мовного апарата внаслідок інфекційних хвороб або вроджених вад (неправильне розташування зубів, розщеплення верхньої губи або піднебіння та ін.). У таких випадках потрібне втручання спеціалістів: логопедів та лікарів.

Але у більшості дітей дошкільного віку вади звуковимови спостерігаються і тоді, коли немає пошкоджень мовного апарата. Вони пояснюються особливостями його будови.

Які ж особливості мовного апарата дітей дошкільного віку? В мовному апараті дошкільникаголосові зв’язки та гортань коротші, ніж у дорослого. Язик також менш рухливий і гнучкий, до того ж, він займає значно більшу частину ротової порожнини, ніж у дорослого. Цим і пояснюється дзвінкий голос дітей та пом’якшеність звуків. У дітей 6—7 років під час заміни молочних зубів на постійні спостерігається шепелявість. Загальною причиною хиб звуковимови є недосконала робота центральних апаратів слуху і мовлення, які знаходяться в корі головного мозку. Дошкільники не завжди виразно сприймають на слух мовні звуки. Рухи їх мовних органів неточні, недосконалі. Цим можна пояснити нестійкість вимови дітей середнього дошкільного віку (4—5 років). Звуковимова найчастіше залежить і від правильного дихання. Розрізняють два види дихання — мовне і немовне. Мовне дихання дітей дошкільного віку, як і їх мовний апарат, відмінне від дихання дорослих.

Оскільки у дошкільників невеликий об’єм легенів, слабкі дихальні м’язи, мовне дихання неглибоке, часте, вдих поривчастий, іноді судорожний, шумний, з різким підніманням плечей, вдих перед кожним словом, в середині слова (за А. С. Фальдберг). Визначити вади звуковимови під час невимушеної розмови іноді важко. В такому разі можна підібрати картинки, предмети та іграшки на певний звук. При цьому намагатись підібрати такі слова, в яких би необхідний звук стояв на початку, в кінці слова, в поєднанні з голосною і приголосною. Наприклад:
на звук ж— жук, їжак, корж
на звук р — рак, сир, трактор
на звук л — лоб, мило, віл
на звук б—булка, риба, дуб.
Запропонувати дитині вимовити слідом за дорослим окремі звуки: ш, ж, р, л…. З’ясувавши недоліки звуковимови, можна починати їх виправлення.

Виправлення недоліків звуковимови та формування правильної і чіткої вимови звуків повинно набути характеру певної системи. В неї входять насамперед допоміжні вправи з розвитку мовного слуху та слухової уваги, мовного дихання, гімнастики язика, вправи та ігри на розвиток мовного слуху і слухової уваги.

Гра «Впізнай звук». Підібрати слова з близькими за звучанням звуками (ш, с, з ,ц, ж) і запропонувати дитині: «Я буду називати слова, а коли почуєш в слові звук «ш», плеснеш в долоні». Дорослий, називає слова: «сумка», «шум», «суп»), або слова на звук ж («жук», «зуб», «жінка», «замок»), дитина ж плескає в долоні, тільки почувши потрібний звук.

Гра в «телефон». В умовах сім’ї в цій грі повинні взяти участь, всі члени сім’ї: дорослі і діти. Для гри підбираються слова з шиплячими (ж, ш, ч, ш) та сонорними звуками (р, л, м, н). Ведучий (може бути і дитина) говорить пошепки слово на вухо, яке передається далі, останній вголос називає почуте слово. Якщо слово спотворене, з’ясовується, хто неправильно почув слово.

«Доручення». На віддалі 5—6 метрів дитині дається пошепки доручення принести потрібну річ. Наприклад: «Принеси мені миску», «Принеси Мишку», або «Покажи зуби…, губи… ».

Аналогічно проводиться ігрова вправа «Впізнай, яке я слово сказала». Дорослий на певній віддалі (6—7 м) вимовляє впівголоса слово, дитина його повторює.

Корисним для розвитку слухової уваги є вправи типу «Послухай, про що говорить кімната» (хтось стукнув, рипнули двері, бій чи хід годинника, шум мотора холодильника, булькіт води в крані…), «Послухай, про що говорить вулиця, парк, ліс» (спів пташок, шум вітру, голоси людей…).

Усі батьки хочуть, щоб їхні сини й доньки виросли щасливими, добре пристосованими до дорослого життя людьми. Але коли справа доходить до необхідності розвитку в дітей навичок спілкування, багато батьків губляться й не знають, що робити. Як же допомогти дітям набути таких необхідних у житті навичок?

Соціальний розвиток дитини – це важлива складова досягнення успіху та щастя в дорослому житті, часом він навіть важливіше, ніж академічні навички або інтелект. Батьки здатні значною мірою вплинути на соціальний інтелект своїх дітей і навчити їх того, що навіть ми, дорослі, як і раніше вдосконалюємо, наприклад, уміння заводити дружбу або справлятись із відмовою. Це важливі уроки, і чим раніше діти почнуть їх засвоювати, тим краще.

Навички спілкування, якими необхідно володіти всім дітям

Здається, що деякі діти за своєю природою краще соціально адаптовані, ніж інші. Це той тип людей, до яких тягнуться оточуючі, які легко заводять дружні стосунки. Не переймайтесь, якщо ваші діти не відносяться до цієї категорії й не перебувають у центрі уваги однолітків. Як і будь-яких інших, навичок спілкування можна навчити, і, крім того, «бути соціальним» або товариським – це ж не самоціль.

Однак дуже важливо, щоб діти вміли вибудовувати повноцінні відносини (соціальні зв’язки) з іншими дітьми, могли співчувати оточуючим і взаємодіяти з ними належним чином, володіли навичками адаптації до некомфортних ситуацій.

Університет Вандербільдта на підставі опитування восьми тисяч учителів початкових класів і двох десятиліть досліджень у класах виділив десять кращих дитячих навичок спілкування, необхідних для досягнення успіху у школі, а саме:

• слухати інших;
• дотримуватись інструкцій;
• дотримуватись правил;
• не звертати уваги на фактори, що відволікають;
• звертатись по допомогу;
• висловлюватись по черзі;
• знаходити спільну мову з оточуючими;
• зберігати спокій при взаємодії з іншими людьми;
• бути відповідальним за свою поведінку;
• робити приємне іншим людям.

​Може здатися, що дані навички спілкування призначені для того, щоб «хороші дівчатка і хлопчики» отримали бонуси за «вміння знаходити спільну мову з іншими людьми», але це дійсно основи поведінки, які допомагають дітям домагатись успіху (а не тільки виживати) у світі, де прийнято дотримуватись правил поведінки в суспільстві. Мета полягає не тільки в тому, щоб діти навчилися співпрацювати, а й у тому, щоб вони володіли такими соціальними навичками, які дозволять їм постояти за себе й подбати про інших.

Моделюйте навички спілкування

У першу чергу ми вчимось комунікабельності у своїй родині, і те, що роблять батьки, набагато важливіше того, що вони кажуть. Тому не переймайтесь, що діти вас не слухають, краще турбуйтеся про те, що вони постійно за вами спостерігають.

Моделювання позитивних навичок спілкування включає демонстрацію впевненості в собі при взаємодії з оточуючими людьми, дружнє ставлення до незнайомих людей, пропозицію допомоги стороннім, а також шанобливе ставлення до власних дітей (незалежно від того, настільки вони випробовують наше терпіння).

Учіть дитину бути уважною до інших людей. Моделюйте відповідну поведінку, хваліть дитину, допомагайте їй придумувати способи вирішення проблем з однолітками та не дозволяйте навмисно або ненавмисно проявляти неповагу у ставленні до іншої людини. Якщо ви не можете протистояти неповазі дитини, не образивши її, порозмовляйте з нею про це пізніше. Коли діти стануть старше, можливо, виникнуть ситуації, коли вам доведеться чітко та ясно вимагати, щоб вони виявляли повагу до авторитету дорослих при спілкуванні з ними, а також з іншими дітьми.

Навчаючи дітей навичок спілкування, батьки змушені виходити зі своєї захисної «оболонки» і ставати краще, аналізуючи власну поведінку та ставлення до інших людей.

Батьки комунікабельних дітей схильні трактувати соціальні події таким чином, щоб вони сприяли розвитку життєздатних, конструктивних відносин. Замість заяв типу «Ну і шкідлива ж ця дитина!» вони можуть сказати щось на зразок: «Господи, напевно, у нього сьогодні був дуже важкий день». Як правило, вони дають конструктивні пояснення, такі як: «Іноді діти просто хочуть пограти самі», а не висловлюють своє ставлення у формі: «Це не дуже хороші діти, оскільки не хочуть грати з тобою». Ці батьки уникають коментарів, які несуть інформацію про певну поразку дитини: «Можливо, ти їм не подобаєшся», і роблять такі припущення: «Можливо, діти не хочуть грати в цю гру, але ти можеш запропонувати їм пограти в іншу, яка їм сподобається».

Такі позитивні, конструктивні заяви примушують дітей ставитись до оточуючих і до самих себе з оптимізмом. Вони демонструють життєстійке ставлення до соціальних невдач і переконання, що соціальні проблеми можна вирішити за допомогою певних зусиль і позитивної поведінки.

Не називайте дітей сором’язливими

Якщо ваші діти сором’язливі від природи або відчувають себе невпевнено у присутності інших людей, намагайтесь не називати їх так і не примушуйте їх долати сором’язливість. Якщо дитина відчуває соціальну тривожність, проявіть емпатію й застосуйте підхід, орієнтований на вирішення проблем.

Не називайте дитину сором’язливою. Замість цього визнайте її почуття і скажіть, що вона здатна подолати свої страхи.

Учіть дитину ефективних стратегій подолання сором’язливості. Загальне правило полягає в тому, щоби приймати нервозність, що іноді проявляється, як частину нормального життя, до якої схильні більшість людей, переконати себе, що з тобою в будь-якому випадку все гаразд, зосередитись на інших, а не на собі. Наприклад, нагадайте дитині, що вона не обов’язково повинна бути цікавою для інших дітей, головне, щоб вони були їй цікаві. Порадьте їй ставити запитання іншим дітям, уважно вислуховувати їхні відповіді. Подумайте разом з дитиною, як вона може справлятись із ситуацією, яка змушує її нервувати.

Надайте дитині безліч можливостей для прояву себе у групі

Діти вчаться навичок комунікабельності в першу чергу в батьків, а потім у значній мірі у своїх однолітків. Чим більше в дитини можливостей для взаємодії з іншими людьми, тим краще.

Це означає, що необхідно підтримувати й заохочувати дружні стосунки дитини.

Також діти дізнаються про важливі навички, просто граючи з вами. Дослідження показують, що діти, чиї батьки часто грають з ними, мають більш розвинені навички спілкування та краще взаємодіють з однолітками. Особливо корисно грати з дитиною на її рівні, дотримуючись її вказівок, як одноліток.

Розслабтесь

Усе вищесказане призначене для того, щоб діти засвоювали позитивні навички комунікабельності так, як роблять більшість з нас, – просто просуваючись методом спроб і помилок. Не переймайтесь й не намагайтеся занадто втручатись, якщо немає серйозних ознак соціального неблагополуччя (наприклад, якщо вихователь/учитель вашого малюка каже про його проблеми з дисципліною).

Ось деякі ознаки того, що вашій дитині, можливо, потрібне додаткове соціальне навчання (від вас або вчителів):

• У дитини немає одного-двох близьких друзів.
• Дитина не вміє гідно перемагати та програвати.
• Не проявляє співчуття, коли іншим роблять боляче або їх не приймають у товариство.
• Поводиться владно або надмірно наполягає на своєму.
• Не може ініціювати або підтримувати розмову.
• Розмовляє голосніше, ніж більшість дітей.
• Дитину постійно ігнорують або роблять своєю жертвою інші діти або вона постійно дражнить чи дратує інших дітей.

​У цих випадках вам варто вжити більш активні заходи, щоб розвивати в дитини навички міжособистісних відносин. У всіх інших випадках просто продовжуйте грати зі своїми дітьми, будьте для них зразком уміння поводитись у суспільстві та допомагайте їм будувати взаємини.

Часто дитячі хвороби минають протягом двох-трьох тижнів і потребують мінімального медичного втручання. Однак є і такі хвороби, про які часто табуюють у соціумі, – рак, гепатит С, ВІЛ, діабет, аміотрофічний склероз тощо. Вони викликають страх, непорозуміння, відчуження. а хвора дитина залишається дитиною, і пояснити їй причину особливого ставлення до неї буває нелегко.

Звістка про тяжке захворювання дитини – сильний удар по всій родині. Найчастіше першим на думку батькам спадає запитання: «Чому це трапилося саме з нами?». Потім з’являються роздуми про причини захворювання, заглиблення у почуття провини за можливо допущені раніше помилки, іноді – самозвинувачення у гріхах. У такій розгубленості, пригніченості та тривозі багато батьків забувають про те, що дитині, яка захворіла, також потрібне пояснення, що з нею відбувається, яке їй потрібне лікування та скільки часу це може зайняти.

Оскільки діти не мають практичного досвіду подолання кризових, стресових ситуацій, наслідки таких переживань можуть бути набагато серйознішими, ніж у батьків при їхньому стані пригніченості. Тому дуже важливо, аби дитина вчасно змогла дізнатися про те, що відбувається, зрозумілою їй мовою та на зрозумілому рівні.

Для дитини дуже важливо обговорити цю тему у родинному колі, отримати підтримку та відчути піклування і любов.

На що орієнтуватися під час розмови?

Дитина потребує розуміння того, що відбувається. Для серйозної розмови необхідні терпіння та витримка. Намагайтеся не давати багато інформації одразу. Орієнтуйтеся на сприймання та розуміння дитиною сказаного, на її запитання (якщо такі трапляються), а не на власну завчасно продуману промову. Іноді дитина відмовляється від розмови про захворювання, ніби абстрагуючись, відсторонюючись від нього. Таким чином вона хоче позбавитися від самого захворювання. Це нормальна реакція дитячої психіки.

Орієнтація на вік дитини

Орієнтуйтеся на вік дитини. До двох років діти практичного не мають уявлення про хвороби як такі.

У віці від двох до семи років дитина вже має деякий досвід, зокрема соціальний. Вона може сприймати та розуміти більшу кількість інформації. Діти схильні пов’язувати події між собою. Вона може подумати, що захворювання викликане через її якусь провину у минулому. Ви повинні пояснити: її провини у тому, що вона захворіла, нема і всі медичні процедури проводяться для поліпшення самопочуття.

Для опису хвороби використовуйте метафори та порівняння, зрозумілі та знайомі дитині.

Завжди будьте чесними з дитиною, розповідаючи про майбутні процедури, не обіцяйте, що «це зовсім не боляче», якщо ця обіцянка не відповідає дійсності.

Джерело: журнал “Медична сестра дошкільного закладу”, №9/2012.

Анафілактичний шок – максимально тяжкий прояв алергічної реакції, виникає раптово і загрожує життю, супроводжується порушенням гемодинаміки, що призводить до недостатності кровообігу та гіпоксії у всіх життєво важливих органах. Виникає після контакту хворого з алергеном, до якого він чутливий. Алерген можуть містити медикаментозні препарати, вакцини, сироватки, харчові продукти, отрута комах. Анафілактичний шок також може викликати переохолодження тіла.

Симптомами анафілактичного шоку є зниження артеріального тиску, температури тіла, порушення функції центральної нервової системи, підвищення проникності судин, спазми гладком’язових органів тощо.

Можуть звитися набряк гортані, бронхоспазми, ангіоневротичний набряк. Спостерігається набряк обличчя, висипи на шкірі. Пульс – 120-150 ударів за хвилину. З подальшим розвитком анафілактичного шоку симптоми наростають, можуть виникати носові та шлункові кровотечі.

При анафілактичному шоку слід негайно припинити дію алергену, зокрема введення ліків, якщо вони викликали анафілактичний шок. Хворого слід покласти на підлогу чи іншу горизонтальну поверхню, повернути голову обличчям набік, відкрити рот, зафіксувати язик. Забезпечити доступ свіжого повітря.

При парентеральному введенні алергену необхідно обколоти навхрест місце ін’єкції або вжалення 0,1-% розчином адреналіну (з розрахунку 0,1 мл на рік життя) у 0,5 мл ізотонічного розчину натрію хлориду; прикласти до нього лід. Накласти джгут (якщо дозволяє локалізація), запобігаючи розповсюдженню алергену по крові, на 30 хвилин.

При краплинному попаданні алергену до носа та очей – промити носові ходи та кон’юктивальний мішок проточною водою. При пероральному прийнятті алергені – промити хворому шлунок, якщо дозволяє стан.

Негайно ввести внутрішньом’язово:

• 0,1%-вий розчин адреналіну у дозі 0,05-0,1 мл на рік життя (однак не більше 1 мл) і 3%-вий розчин преднізолону у дозі 5 мг/кг у м’язи дна ротової порожнини.
• Антигістамінні препарати: 1%-вий розчин димедролу у дозі 0,05 мл/кг (не більше 0,5 мл – дітям до року і 1,0 мл – старшим року) або 2%-вий розчин супрастину (0,1-0,15 мл/рік життя).

Після завершення першочергових заходів – ввести до вени струменево 0,1%-вий розчин адреналіну у дозі 5 мкг/кг у 10,0 ізотонічного розчину натрію хлориду.

Негайно викликати швидку допомогу. чекаючи на швидку, слід обов’язково контролювати пульс, дихання і артеріальний тиск.