Часто гіперактивними називають дошкільнят, які, на думку педагогів, надто енергійні, норовливі, агресивні. Та чи завжди ці риси свідчать про медичний діагноз?

Гіперактивна дитина в групі дитячого садка завжди викликає занепокоєння педагогів та підвищену увагу до себе. З таким малюком складно навіть дуже терплячому вихователеві. Дитина постійно порушує дисципліну, неуважна під час занять, може встати з місця та бігати по групі, ставить безліч запитань, не слухаючи на них відповіді, проявляє агресію щодо однолітків. Хтось може сказати, що вона просто невихована чи з проблемної сім’ї. Проте вчені довели: неправильне виховання чи негаразди у родині можуть впливати на поведінку малого, але не є її причинами.

Причому помічено: гіперактивність спостерігається у хлопчиків у 3-4 рази частіше, ніж у дівчаток, що пояснюється більшою вразливістю їхнього організму до різних негативних чинників.

Слово гіперактивність походить від гр. hyper — багато і лат. activus — діяльний, дослівно перекладається як підвищена діяльність, тобто яскраво виражене переважання збудження над гальмуванням.

Гіперактивність часто супроводжується дефіцитом уваги. Тому в картці дитини з висновками лікаря можна побачити абревіатуру СДУГ, що означає синдром дефіциту уваги з гіперактивністю.

Прояви цього синдрому помітні вже в дуже ранньому віці. Це при тому, що фізичний розвиток таких дітей зазвичай відповідає віковим нормам або ж навіть випереджає їх. Вони раніше починають сидіти, ходити, говорити, проте в них підвищений тонус м’язів, проблеми зі сном. Яскравіше означені симптоми проявляються, коли дитина приходить до дитячого садка, що пов’язано з проблемами адаптації. Малюк порушує дисципліну, в нього поганий сон, апетит, поведінка зовсім виходить з-під контролю. СДУГ негативно позначається на таких важливих психічних процесах дитини, як пам’ять, увага, сприймання. На прохання припинити безцільний рух дитина не реагує, на неї не діють ні вмовляння, ні погрози. Дуже важливо вчасно привернути увагу батьків до цієї серйозної проблеми, порадити їм звернутися до дитячого психолога, лікаря.

Фахівці виділяють три основні ознаки СДУГ: неуважність, гіперактивність, імпульсивність, які проявляються в дитини віком до семи років у різних сферах діяльності, причому не тільки, скажімо, на заняттях, бо тоді йшлося б просто про небажання вчитися, а й в іграх, трудовій діяльності, під час їди, на прийомі в лікаря тощо. Розглянемо основні прояви, які можуть свідчити про наявність у малюка цього синдрому.

 

Прояви дефіциту уваги в дитини

♦ Не може сконцентрувати увагу на деталях. Робить багато помилок під час виконання завдань.

♦ Часто не реагує на звернене до неї мовлення. Складається враження: дитина просто ігнорує вихователя.

♦ Постійно щось забуває. Наприклад, може взути черевики й забути про шкарпетки чи, взагалі, не зняти верхній одяг після прогулянки.

♦ Уникає справ, які їй нецікаві. Особливо, якщо діяльність потребує наполегливості й терпіння.

♦ Не може організувати власну діяльність — підготуватися до заняття, зібратися на прогулянку.

♦ Не доводить роботу до кінця. Наприклад, може почати малювати, проте дуже швидко їй це набридає і вона береться за іншу справу.

♦ Постійно губить речі. Майже щодня доводиться щось шукати — іграшки, одяг, взуття тощо.

♦ Відволікається на сторонні стимули. Розмова інших дітей під час заняття, олівець, який впав зі стола, можуть на тривалий час повністю переключити увагу дитини.

 

Прояви гіперактивності в дитини

♦ Встає з місця без дозволу. Під час денного відпочинку, обіду чи занять дитина не зважає на заборони, може раптово підскочити з місця, побігти кудись без певної мети. « Метушлива. Не може спокійно всидіти на одному місці, постійно перебуває в русі.

♦ Не може спокійно гратися. Тихі ігри їй швидко набридають.

♦ Безцільно рухається. Бігає, підстрибує, пересуває предмети, які поруч, човгає ногами просто так. На запитання, навіщо ти так робиш, не має відповіді.

Прояви імпульсивності в дитини

♦ Нетерпляча. Не може дочекатися своєї черги, не дослухавши запитання до кінця, намагається викрикнути відповідь.

♦ Не вміє дотримуватися правил. Зокрема в іграх не враховує інтересів інших учасників, не вміє планувати свої дії тощо.

Усі ці ознаки не можна розглядати окремо. Висновки, що маємо справу саме з гіперактивною дитиною, можна робити лише в тому разі, якщо ці ознаки в поведінці дитини поєднуються та зберігаються не менш як 6 місяців!

У будь-якому разі сумніви педагогів мають спростувати чи підтвердити досвідчені спеціалісти — лікар-невропатолог, дитячий психолог!

 

 

 

 

 

ЯК ВІДРІЗНИТИ АКТИВНУ ДИТИНУ ВІД ГІПЕРАКТИВНОЇ

Застерігаємо: не варто поспішати зараховувати до категорії гіперактивних кожну активну дитину. У будь-якій групі є вперті, неслухняні, енергійні малюки. Дитина, яка неуважно виконала завдання сьогодні, а наступного разу, в доброму гуморі, зробить усе правильно й до кінця, — не є гіперактивною.

Отже, маємо відрізняти звичайну активність від неврологічного розладу.

 

Спільне та відмінне у поведінці дітей

♦ Постійно перебуває в русі. Активну дитину можуть зацікавити й пасивні заняття, скажімо, складання мозаїки чи конструктора. Гіперактивна дитина не здатна контролювати себе — продовжує рухатися навіть, коли втомилася. Спокійні заняття її не цікавлять. Може й проявити інтерес до них, однак ніколи не доводить справу до кінця.

♦ Говорить швидко та багато. Активний малюк ставить безліч запитань: “куди?”, “навіщо?”, “чому?” та завжди з інтересом слухає відповіді на них. Гіперактивна дитина перебиває дорослих, постійно втручається в чужі розмови з різними запитаннями, які можуть зовсім не стосуватися теми. Відповідь для неї не має значення.

♦ Дуже жвава та рухлива. Активна дитина може бути сповнена енергії на прогулянці, однак на занятті або під час обіду здатна заспокоїтися. Гіперактивна ж не реагує на заборони, не дотримується правил та обмежень, не зважає на те, де перебуває: вдома, в садочку чи в гостях.

♦ Має порушення сну. В активних дітей рідко бувають проблеми зі сном. Гіперактивні ж малюки завжди сплять неспокійно, їх важко вкласти, вони часто прокидаються та плачуть.

Цікаво знати 

Практика показує: за своєчасної корекції з гіперактивних малят часто виростають винахідливі, творчі, талановиті особистості з високими розумовими здібностями, які досягають значних успіхів у різних сферах життя.

Шановні батьки! Щоб уберегти ваші родини від таких поширених та небезпечних захворювань, як гострі кишкові інфекції (ГКІ), слід виховувати санітарно – гігієнічні навички у сім’ї та змалку привчати дітей до особистої гігієни.

• Гострі кишкові інфекції – це група гострих інфекційних хвороб, що характеризуються ураженням шлунково – кишкового тракту з порушенням водно – мінерального обміну, загальною інтоксикацією.
• Щоб уникнути ГКІ, після прогулянки, перед приготуванням їжі, у процесі готування та перед їдою слід ретельно мити руки з милом.
• Слід регулярно підстригати нігті собі і дитині. Довгі нігті, а також прикраси на руках знижують ефективність миття рук. Це особливо важливо для профілактики ГКІ у дітей раннього віку, до організму яких збудники інфекцій найчастіше потрапляють саме контактно – побутовим шляхом.
• Якщо ваші дитина гризе нігті, смокче пальці чи слинить їх, варто відучити її від таких шкідливих звичок.
• Ліпше вживати пастеризовані молочні продукти. Не слід вживати сире молоко та кисле молоко, приготоване у домашніх умовах.
• Для приготування страв та напоїв слід використовувати лише свіжі, неушкоджені та ретельно очищені продукти, чистий посуд тощо. Наприклад, приготований сік слід вжити одразу та не зберігати до наступного годування.
• Особливу увагу слід приділяти безпеці продуктів харчування, адже чимало з них ми вживаємо сирими. Перед вживанням сирих овочів, фруктів і ягід слід ретельно мити їх проточною питною водою, а потім обдати окропом.
• Готуючи їжу, варто пам’ятати, що сирі продукти, зокрема птиця, м’ясо, риба, молоко тощо, часто заражені збудниками ГКІ. Запорукою їх знищення є ретельне кулінарне оброблення – температура продукту під час оброблення має становити 100 °С. Заморожені м’ясо, риба, птиця мають повністю відтанути перед кулінарним обробленням.
• Готові страви бажано вживати одразу після приготування. Страви кімнатної температури, які до того ж зберігаються без дотримання належних умов, є ідеальним середовищем для розмноження мікроорганізмів.
• Якщо ви готуєте із запасом чи у вас залишилась частина страви, слід пам’ятати, що готові страви мають зберігатися або гарячими (при температурі приблизно 60 °С чи вище), або холодними (при температурі приблизно 10 °С чи нижче). Це край важливо, якщо ви плануєте зберігати страву 4 – 5 годин або більше.
• Не варто в водночас зберігати у холодильнику багато теплих страв, оскільки це уповільнює їх охолодження. Якщо всередині готової страви довго зберігається тепло (температура вище 10 °С), мікроорганізми виживають і швидко розмножуються, що може зашкодити вашому здоров’ю та здоров’ю дитини.
• Розігрівати заздалегідь приготовані страви варто при температурі не нижче 100 °С. Це надійний спосіб уберегтися від мікроорганізмів, які могли розмножуватися в їжі у процесі її зберігання (правильне зберігання готових страв пригнічує розмноження хвороботворних мікроорганізмів, але не знищує їх повністю).
• Не слід зберігати готові страви поряд із сирими продуктами, щоб уникнути небезпеки перехресного зараження. Збудники ГКІ, які містяться у сирих продуктах, можуть потрапити на готові страви при безпосередньому контакті. Таке перехресне зараження називають видимим. Також розрізняють приховане перехресне зараження, коли збудники ГКІ потрапляють на готові страви через кухонне приладдя, поверхні тощо.
• Якщо на ваших руках є порізи чи дрібні рани, їх слід забинтувати чи заклеїти бактерицидним пластиром, перш ніж готувати їжу.
• Зберігати продукти харчування слід якомога далі від хатніх тварин, оскільки вони також можуть бути джерелом збудників інфекцій. Для надійнішого захисту зберігайте продукти в ємностях, які щільно закриваються.
• Слід завжди зберігати продукти харчування, дотримуючись умов і термінів придатності, що вказані на упаковці.
• Варто пам’ятати про чистоту на кухні. На поверхнях для приготування їжі не має бути бруду, пилу, плям. Рушники для витирання та миття посуду слід щодня змінювати.

Шановні батьки, безпека дітей на природі – це важливий аспект, який потребує особливої уваги з нашого боку. Природне довкілля несе багато корисного для розвитку дитини, але разом з тим містить певні небезпеки, які важливо враховувати. У цій консультації ми зібрали основні правила, які допоможуть зберегти здоров’я ваших дітей під час прогулянок на природі.

 Загальні правила поведінки на природі.

На природі дитина повинна завжди знаходитися під наглядом дорослих. Пояснюйте дітям, що вони повинні дотримуватися маршрутів і не віддалятися від групи або родини. Розкажіть, чому важливо не порушувати природний ландшафт, зокрема не псувати дерева, не рвати квіти та не знищувати житло тварин.

 Безпека у лісі

Ліс – це місце, де багато цікавого, але й небезпечного. Ознайомте дитину з основними правилами:

• Не торкатися до незнайомих рослин і ягід, оскільки деякі з них можуть бути отруйними.
• Не тривожити тварин і птахів, адже це їхнє природне середовище.
• Якщо дитина загубилася, вона повинна залишатися на місці, привертати увагу голосом або сигналами й не панікувати.

 Безпека біля водойм

Під час прогулянок біля річок, озер чи ставків завжди стежте, щоб діти не підходили близько до води без вашого дозволу. Поясніть, що ковзкі береги можуть бути небезпечними, а вода – холодною, тому потрібно триматися подалі від краю, а також уникати ігор безпосередньо біля води.

4. Правила поведінки з комахами та дикими тваринами

В природі часто можна зустріти різних комах та тварин. Важливо пояснити дитині, що не можна торкатися чи переслідувати диких тварин або комах. Укуси комах можуть викликати алергічну реакцію, а укус чи подряпина від тварини можуть бути небезпечними для здоров’я.

 5.Погода та сезонні небезпеки

Належний одяг – одна з важливих умов безпеки під час прогулянки на природі. Подбайте, щоб дитина була відповідно вдягнена до погоди. У холодну пору – це теплий одяг, а в теплу – захист від сонця. Поясніть дитині, що потрібно уникати слизьких поверхонь восени й взимку, а також небезпечних місць у дощову погоду.

6. Основи надання першої допомоги

Дітям важливо знати основні правила першої допомоги, але вони завжди повинні звертатися до дорослих у разі будь-якого інциденту. Навчіть їх повідомляти про порізи, укуси чи інші пошкодження, щоб вчасно отримати допомогу.

 7.Практичні поради

Під час прогулянок на природі завжди беріть з собою невелику аптечку, воду та засоби для дезінфекції. Завчасно обговоріть з дитиною план дій на випадок надзвичайної ситуації, поясніть, як зв’язатися з вами, якщо щось трапиться, і як залучити інших дорослих до допомоги.

Шановні батьки, ваша уважність і власний приклад – найкращий спосіб навчити дітей правил безпечної поведінки на природі. Нехай прогулянки в довкіллі будуть не лише цікавими, але й безпечними для ваших дітей.

Будьте обережні й дбайте про безпеку вашої дитини!

При знаходженні вибухонебезпечного пристрою:

• негайно (з безпечного місця) повідомте екстрені служби за тел. 101, 102;
• не підходьте до предмета, не торкайтеся і не пересувайте його, не допускайте поряд із знахідкою інших людей;
• припиніть усі види робіт у районі виявлення вибухонебезпечного предмета;
• не користуйтеся засобами радіозв’язку, мобільними телефонами (вони можуть спровокувати вибух), дочекайтеся прибуття фахівців, вкажіть місце знахідки та повідомте час її виявлення.

ЗАБОРОНЕНО:

• наближатися до виявленого предмета;
• пересувати його або брати в руки;
• кидати його, ударяти по ньому;
• розпалювати поряд багаття або кидати в нього предмет, приносити предмет додому, у навчальне приміщення, інші багатолюдні місця.

У випадку, коли в будинку знайдено вибуховий пристрій і Вас евакують:

• одягніть одяг із довгими рукавами, щільні брюки та взуття  на товстій підошві. Це може захистити від осколків скла;
• візьміть документи (паспорт, свідоцтво про народження дітей тощо), гроші;
• під час евакуації слідкуйте за маршрутом, указаним службами, які проводять евакуацію;
• не намагайтеся скоротити шлях, тому що деякі райони або зони можуть бути закриті для пересування;
• тримайтеся подалі від ліній енергопостачання, що впали.

Якщо Ваш будинок (квартира) опинилися поблизу епіцентру вибуху:

• обережно обійдіть усі приміщення, щоб перевірити чи немає витоків води, газу, спалахів тощо;
• у темряві в жодному випадку не запалюйте сірника або свічки – користуйтеся ліхтариком;
• негайно вимкніть усі електроприлади, перекрийте газ, воду;
• з безпечного місця зателефонуйте рідним і близьким, стисло повідомте про своє місцезнаходження, самопочуття;
• перевірте як ідуть справи в сусідів – їм може знадобиться допомога.

ПАМ’ЯТАЙТЕ! Розмінуванням, знешкодженням або знищенням вибухонебезпечних предметів займаються тільки підготовленні фахівці-сапери, які мають допуск  до цього виду робіт.

Родинні читання – необхідне кожній родині. Воно зближує її членів, розвиває дитину, залишає чудові спогади на все життя. Ми пропонуємо батькам відродити чудову традицію родинних читань.

Здавна в українських родинах вечорами збиралися за столом, щоб послухати цікаві розповіді, спогади, перекази, які від діда-прадіда передавалися з уст в уста. Так підтримувалася історія роду, пам’ять поколінь, що її малята всотували з перших років життя. У кожній хаті була Біблія — перша книга, яка об’єднала сім’ю за спільним читанням. Читав, як правило, батько, інші уважно слухали.

Розквіт сімейних читань припадає на XVIII—XIX ст., коли в родинах інтелігенції ця традиція збагачувалася ще й музикуванням, бесідами про мистецтво, домашніми виставами за прочитаним.

Спільне читання дає родині теми для обговорення, сприяє виробленню єдиного погляду на життя, моральної позиції, взаєморозуміння та духовної єдності.

Сьогодні така картина — рідкість, і в більшості людей викличе щонайменше подив, хоча колись таке проведення дозвілля було звичним.

Саме цього бракує сучасним сім’ям, які за стрімкими змінами життя та вічним поспіхом не встигають зупинитися й подумати про головне. Тож, гадаємо, варто було б відродити добру давню традицію родинних читань, адже це так важливо для гармонійного розвитку дітей.

 

Навіщо читати разом?

Родинне читання — цікава й своєрідна форма спілкування, в якій беруть участь як мінімум троє: дитина, мама (тато, бабуся…) і автор книги чи статті в журналі. Нерідко батькам буває складно почати з малюком розмову на делікатні морально-етичні теми. Спільне читання художніх творів перекидає місток до відвертості й порозуміння між дитиною і батьками.

Спільно проведені за читанням та прослуховуванням художніх творів години сприяють розумінню не лише змісту твору, навколишнього світу, а й одне одного. При цьому дитяча пам’ять надовго зберігає атмосферу довіри та єднання з дорослими, інтонації голосів тата й мами, їхні слова, пояснення.

Дитина вчиться розуміти і критично осмислювати текст, визначати й висловлювати головну думку твору. Дослухаючись до думки дорослих щодо прочитаного, малюк і сам намагається ставити запитання, аналізувати різні погляди, формулювати свої враження.

Що читати?

Сімейне читання передбачає читання творів, цікавих усім членам родини. Варто обирати казки, оповідання з історії та географії, статті з дитячих енциклопедій, класичні твори, поезію, сучасні твори для дітей. Бажано прочитати дітям книжки, які самим батькам були цікаві в дитинстві, і спробувати пояснити, чому. Після читання запитайте в сина чи доньки, чи цікаво їм було слухати і про що іще вони хотіли б дізнатися. Відповідь підкаже зміст наступних зустрічей з книжкою.

 

Ще раз наголосимо: сімейні читання мають задовольняти читацькі потреби та інтереси всіх членів родини.

Дитині треба пояснити, що є твори, які до душі бабусі, мамі чи татові. І поки дорослі з інтересом їх обговорюють, малюк може послухати, притулившись до рідного плеча, щось помалювати чи поскладати мозаїку.

Дорослим може здаватися, що дитина “пропус­кає повз вуха” “серйозні” твори, проте це не так. Усе, що цікаво дорослим, цікавить і дитину. Почуте й побачене в дитинстві формує обрії інтересів, іноді на все подальше життя. Якщо спогади дитинства сіренькі й буденні — таким буде й життя дорослої особистості. Якщо ж вони сповнені високих почуттів та цікавої діяльності — можна сподіватися, що й доросле життя людини буде змістовним, цікавим, сповненим високих ідеалів.

Для сімейного читання можна брати складніші твори, але бажано зі щасливим закінченням.

Сімейне читання, як правило, проводять один раз на тиждень, коли у вихідні дні вся родина збирається разом. До речі, не обов’язково це робити увечері за столом. Разом почитати та обговорити книжку можна і в парку, на пляжі, на дачі.

 

Рекомендуємо, зокрема, такі: “Уклін вам низький” Л. Калашникової; повість “Таємниця козацької шаблі” З.Мензатюк; казки В.Нестайка “В Країні Сонячних Зайчиків” та “В Країні Місячних Зайчиків”; повну версію казки П.Треверс “Мері Поппінс” (яка дуже відрізняється від відомого фільму про няню-чарівницю); “Хроніки Нарнії” К.Льюіса; трилогію “Сімейна хроніка” С.Аксакова (особливо першу її частину — “Дитячі роки Багрова-онука”); оповідання О. Генрі: “Дари волхвів”, “Вождь червоношкірих”, “Скарб”, “Останній листок”; твори Дж. Прістлі; оповідання про природу Р. Кіплінга, М. М. Пришвіна, поезію Лесі Українки, О.Олеся, І.Буніна тощо. Бажано, щоб у родині слухали як українську, так і зарубіжну літературу, виховуючи тим самим у дітей повагу до різних культур.

 

 

 

Пропонуємо авторську казку, з якої можна було б почати чудову традицію родинного читання.

Казка для родинного читання

«Таємниця Зеленого крісла»

 

Чи помічали ви, що іноді звичайна річ раптом стає незвичайною? Я знаю родину, в якої є старе зелене крісло. Воно велике і, як на погляд сучасних дизайнерів, незграбне. Дерев’яні бильця потріскалися, оббивка витерлася. Його пересували з кімнати в кімнату, а зараз воно стоїть у кухні. Крісло заважає, його незручно обходити, та розлучитися з ним родина не може. Воно особливе: добре й затишне, може заспокоювати і лікувати. Не одне покоління дітей випробовувало його на вірність. У хвилини смутку та образ вони залазили в нього і, згорнувшись клубочком, плакали або тихо сиділи ображені й засмучені.

Диво полягало у тому, що посидівши в кріслі 10-15 хвилин, діти заспокоювалися, знаходили потрібні слова і робили вчинки, які знімали всі образи та смуток. Неначе крісло підказувало, що треба робити. Коли у мами боліла голова, вона також любила посидіти саме в цьому старому кріслі. Біль минав, з’являлися сили. Проте ніхто не надавав цьому значення. Крісло та й крісло — старе і негарне, прийде час, і його таки винесуть на смітник.

Та одного разу всі повірили в те, що крісло це незвичайне. А було так. Захворіла кішечка Клара — улюблениця родини. Спочатку її лікували самостійно — нічого не допомагало, звернулися до лікаря — марно. Вона лежала й відмовлялася від їжі та питва. Вона схудла, лапки стали такими слабкими, що Клара не могла на них триматися. А з часом перестала навіть розплющувати очі. І діти, і до­рослі не могли стримати сліз, дивлячись на нещодавно ве­селу бешкетницю. Якось мама, йдучи до кухні, взяла коше­ня із собою (щоб було на очах) і поклала в старе крісло.

Завершивши свої справи на кухні, мама хотіла забрати Клару із собою в кімнату. Та киця почала плакати. Мама повернула її в крісло і та заспокоїлась. Усі подальші спроби забрати Клару викликали її спротив. Кішечка нявчала, плакала, дряпалася, усім своїм виглядом показувала: “Не чіпайте, лишіть мене тут!”. Ті залишили. А ввечері поміти­ли, що Клара розплющила очі й уважно спостерігає за тим, що відбувається на кухні. Потім вона подивилася на свою мисочку і тихенько сказала “Няв” їй налили молочка і поставили мисочку прямо в крісло. Кішечка трошки попила й заснула. На ранок усі побачили, що Клара вже не лежить, а сидить у кріслі! Вона сама спустилася до мисочки і, трохи поївши, знову видряпалася в крісло й заснула там. Так тривало кілька днів. За тиждень Клара зовсім одужала.

Відтоді всі повірили: старе крісло зовсім не просте. Пригадалися всі випадки, коли й дорослі, й малі відчували на собі його вплив. І тепер у цій родині не стоїть питання про те, щоб викинути крісло. Усі розуміють: воно незвичайне. Його люблять і, я впевнена, воно це відчуває.

Є дні, коли таємниці розкриваються, коли ми усвідомлюємо: у житті немає випадковостей — ні у зустрічах, ні у вчинках, ні у речах, які нас оточують. І чим більше душі ми вкладаємо у щось, тим більшою стає вона сама. Це за земними законами: віддав — стало менше, а за небесними: віддав — примножив.

Увага!

Родинні читання, навіть систематичні, не можуть замінити щоденного читання дитині перед сном, яке певною мірою виконує роль колискової, сприяючи спокійному засинанню.

Тож, шановні батьки, подивіться на свою книжкову полицю. Візьміть з неї улюблену книжку і почніть читати її у колі родини.

Розвиток мовлення – складний психологічний процес, що не зводиться до простого відтворення дитиною почуття мови. Він обумовлений розвитком діяльності спілкування з дорослими та однолітками.

Для мовного розвитку дитини найбільш сприятливими є особистий контакт з батьками, коли дитина в різних побутових та ігрових ситуаціях постійно чутиме примовлянки, віршики, пісеньки тощо. Для цього батькам варто планувати за рекомендаціями вихователя фольклорні та авторські твори. Важливо втішати малюка словом не лише під час розваги, а й тоді, коли він відчуває якийсь дискомфорт (травмувався, вередує тощо). Варто зробити доброю традицією спілкуватися перед сном. Розважити дитину художнім словом можна і поза межами дому – в транспорті, поліклініці, на майданчику тощо.

Бажано постійно називати дитину добрими, лагідними словами (дівчаток – зіронько, квіточко, малявочко, ластівко, голубонько, ясочка, любонько, красуне, рідненька, розумниця; хлопчиків -промінчиком, чорнобривчиком, козаче, голубе, красеню, рідненький, розумнику тощо). Як тільки малюк народився, починайте із ним спілкуватися.

Розмовляйте неголосно, м’яко та чітко, у жодному разі не „сюсюкаючи”. Колискові, мамині „примовки”, татові майже „дорослі” розмови дають дитині можливість слухати мовлення, запам’ятовувати його звучання та ритм.

Колискові пісні повинні звучати над колискою з перших днів життя немовляти. Не завадять вони й дитині дошкільного віку. Тиха, чарівна мелодія колискової пісні з вуст матері чи бабусі (або магнітофонний запис, платівка) заспокоює дитину, вливає в її душу любов до рідного слова, до мелодики рідної мови.

Забавлянки ознайомлюють дітей з трудовими процесами ( „Гу-ту-ту, варю кашу круту”, „Кую-кую чобіток”, „Печу, печу хлібчик” ), прославляють працю, засуджують нероб.

Отже, забавлянки, утішки, як і колисанки, у доступній формі ознайомлюють дітей з навколишнім, вводять їх у доросле життя, призвичаюють до морально-етичних норм поведінки, розвивають дитяче мовлення, збагачують словник образними виразами та поетичними рядками.

Деякі мами вважають, що читати дітям книжки потрібно починати з того моменту, коли малюк навчиться розмовляти, а потрібно робити саме навпаки: починати читати якомога раніше, щоб малюк раніше почав говорити. Виразне, емоційне читання та розповідання в голос веселих, ритмічних дитячих віршів і потішок теж обов’язково принесуть свої плоди. Ви помітите, що поступово дитина звикне до читання, і навіть по-своєму буде просити Вас про це.

Навіть однорічних карапузів батьки сьогодні сміливо саджають подивитися мультфільми. Причому, не завжди дорослі розуміють, що показувати можна, а що – ні. Тому малята змушені дивитися довгі американські мультфільми, що мають відразливі малюнки. Але, найголовніше, у таких мультфільмах відсутній літературний переклад. Дорослий, позбавлений емоцій голос безпристрасно перекладає текст. Тому такі мультфільми не розвивають мовлення дитини. Скоріше, вони привчають малюка говорити штампами, примітивно будувати речення.

Але ж мультфільми бажано показувати дітям не раніше трьох років, причому ретельно підбираючи репертуар. Американські мультики не розвивають у дітей текстового мислення. У нашій культурі прийнято дуже рано прилучати дітей до тексту: уже найменшим читають вірші, розповідають казки. Будь-яка вітчизняна дитяча книга, навіть для однорічних – це, насамперед, зв’язний текст, а не картинка із підписом, як в американських книгах. Те ж саме можна сказати і про мультфільми. Класичний український мультфільм – це жива казка, американський – озвучений комікс.

Для розвитку мовлення дуже корисні дитячі ігри „Нісенітниця”, „Зіпсований телефон”, „ТАК або НІ”, тому що, граючи в них, дитина вчиться використовувати різні слова, слухає їх правильне і неправильне звучання.

Ставте з малятами спектаклі та сценки. Нехай спочатку вони будуть зовсім коротенькими. Зате незабаром матюк буде із задоволенням розучувати прозу або вірші.

Оскільки найбільше часу дитина все-таки проводить із мамою, дуже важливо, як вона розмовляє. Якщо мама перекручує слова, „сюсюкає”, то існує велика ймовірність того, що і малюк буде не правильно вимовляти слова. Тому що він так звик. І знадобиться робота логопеда, щоб усунути недоліки.

Якщо малюк не вимовляє деякі звуки, не поспішайте його сварити. Просто спокійно виправляйте його та просіть вимовити слово правильно. При цьому Ви можете продемонструвати, як саме потрібно зімкнути або розімкнути губи, куди відправити язичок, щоб вийшов правильний звук. І тоді в логопедичних заняттях просто не буде потреби.