Більшість батьків мріють про те, щоб їхні діти їм довіряли. Вони хочуть бути першими людьми, до яких їхня дитина звернеться з важливими, складними та захопливими речами. Їхня мета – щоб діти почувалися достатньо безпечно, аби ставити запитання та ділитися емоціями.
Але довіра не є автоматичним чинником. Дитячі психологи говорять, що перший крок має бути зроблений батьками. Однак батьки не завжди знають, як застосувати це на практиці.
Шість речей, які важливо робити щодня, щоб побудувати довіру зі своєю дитиною:
Розмови про почуття.
Будь-які складні моменти в житті легше переживати, коли діти щодня стикаються з відкритим спілкуванням, а не лише тоді, коли життя стає складним. Тобто, звичка говорити щиро має бути завжди. Коли діти бачать, як дорослі діляться своїми почуттями, вони розуміють, що це нормально. Це дає їм тихий, неписаний дозвіл відкритися. “Коли ми називаємо емоції вголос – як хороші, так і неприємні – ми вчимо наших дітей, що почуття не варто приховувати”, – каже вона.
Не уникайте складних речей.
Коли діти спостерігають, як їхні дорослі уникають певних тем, вони швидко розуміють, що “заборонено”, і можуть ще більше хвилюватися. Це може виглядати як ігнорування або ухилення від запитання. Але насправді – це втрачена можливість пояснити та збудувати довірливі стосунки. Коли ми уникаємо незручного або незнайомого, ми вчимо дітей, що такі розмови не прийнятні в родині. А варто прагнути створити простір, де всі запитання вітаються, допитливість зустрічається спокійно, а чесність є частиною повсякденного життя.
Чесність щодо власних труднощів.
Для багатьох батьків емоційна відкритість не дається природно. Але своїй дитині ви можете дати інший ґрунт. Не бійтесь відкривати їй свої почуття. Такий рівень чесності будує зв’язок. Він показує вашій дитині, що емоційна відкритість – це не про ідеальність, а про присутність та бажання.
Будьте прикладом, не розпитуйте.
Більшість батьків з дитинства пам’ятають питання “Як пройшов твій день?” і свою реакцію на нього: знизування плечима або відповідь одним словом. Але й своїм дітям ставлять таке ж питання. Спробуйте змінити ситуацію. Замість того, щоб просити дитину спочатку розкритися, поділіться чимось зі свого дня, розкажіть якусь ситуацію, що викликала у вас емоції, більш детально поділіться своїм днем і ви почуєте у відповідь історію дитину, а не лише відповідь “у мене все ок”. Бо це моделює рефлексію та емоційну усвідомленість, а також вчить дітей робити те саме.
Зробіть щиру розмову частиною свого розпорядку дня.
Один простий, але ефективний спосіб підтримувати спілкування – це вбудувати його в сімейні розпорядки дня.
Навчайте стратегій подолання труднощів.
Коли ви говорите про почуття, ви також відкриваєте двері для розмови про навички подолання, які можуть допомогти вам з ними впоратися. Наприклад, після того, як ви висловите своє розчарування вголос, ви можете сказати: “Коли я відчуваю це, я намагаюся зробити глибокий вдих, щоб допомогти своєму тілу заспокоїтися”.
Ви навіть можете попрактикувати кілька заспокійливих вдихів разом перед сном. Це простий, але ефективний спосіб показати, що регулювання емоцій є нормальним і здійсненним.