Аденоїди: оперувати чи ні

Оперувати аденоїди чи ні — одна з найактуальніших дилем, що турбує батьків дітей дошкільного віку. Навколо неї точаться дискусії лікарів та поширюються історії про досвід пацієнтів щодо її розв’язання.

Аденоїди, або аденоїдні вегетації, — це патологічне розростання тканин глоткового мигдалика, що супроводжується порушенням його функцій та погіршенням стану здоров’я дитини. Глотковий мигдалик є скупченням лімфаденоїдної тканини і належить до так званого глоткового лімфатичного кільця Пирогова-Вальдейєра. Окрім власне глоткового, це кільце утворюють два піднебінних та трубних мигдалики, а також один язиковий. Глотковий мигдалик активніше за інші, розвивається в перший рік життя дитини та перебуває у стані фізіологічної гіпертрофії у віці від 3-х до 7-ми років. У віці від 10-ти до 12-ти років він інволюціонує й до 18-ти років повністю атрофується — лімфаденоїдні фолікули заміщує сполучна тканина.

 

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Пік фізіологічної гіпертрофії глоткового мигдалика припадає на п’ятий рік життя дитини.

 

Глотковий мигдалик виконує інформаційну, захисну та кровотворну функції. Він є переферичним органом імунної системи, який першим реагує на всі антигени, що потрапляють в організм дитини через носоглотку й контролює їх. Також глотковий мигдалик бере участь в імунорегуляції та імуноадаптації на системному рівні. Зокрема, у його тканині постійно підтримується фізіологічне імунне запалення, внаслідок якого утворюються імуноглобуліни А, М, Є, Е. Додаткову бактерицидну функцію виконує секрет залоз глоткового мигдалика, що містить лізоцим. Також у цьому секреті синтезуються інтерферони, що сприяють елімінації чужорідних мікроорганізмів. Відтак створюються умови для підтримання нормальної мікрофлори верхніх дихальних шляхів.

Глотковий мигдалик то збільшується (під час запалення), то зменшується в розмірах. Однак якщо запалення глоткового мигдалика відбувається часто, і він не встигає повернутися до нормальних розмірів, то відбувається патологічне розростання лімфаденоїдної тканини, яка неспроможна виконувати свої функції.

Аденоїди, або аденоїдні вегетації, лікарі-отоларингологи вважають однією з найпоширеніших патологій ЛОР-органів у дітей, а хірургічні втручання в зоні глоткового лімфатичного кільця —найчастішими в дітей дошкільного віку. Близько 30% усіх захворювань верхніх дихальних шляхів у дітей припадають саме на захворювання глоткового мигдалика. Зазвичай аденоїдні вегетації діагностують у дітей віком від 3-х до 10-ти років. При цьому гіпертрофія глоткового мигдалика часто супроводжується аденоїдитом.

Ступені аденоїдних вегетацій:

  • / ступінь — аденоїди малого розміру (перекривають просвіт хоан на 1/3); носове дихання зазвичай не ускладнене, однак під час сну дитині стає важко дихати носом
  • II ступінь — аденоїди середнього розміру (перекривають просвіт хоан на 2/3), носове дихання ускладнене протягом доби, тому дитина змушена дихати ротом, вночі може хропіти, сон неспокійний, можливі часті пробудження, кошмари
  • III ступінь — аденоїди великих розмірів (повністю перекривають хоани і леміш), симтоми II ступеня аденоїдних вегетацій, але вираженіші і мають системний характер

 

Діагноз встановлюють на підставі анамнезу, даних ретельного огляду та результатів розширеного інструментального дослідження. Останнє охоплює фарингоскопію, передню та задню риноскопію, рентгенографію носоглотки в боковій проекції.

 

Лікування. Після встановлення діагнозу лікар-отоларинголог обов’язково має призначити лікування. Воно може бути консервативним або хірургічним. Усе вирішують індивідуально. Іноді навіть за III ступеня аденоїдних вегетацій призначають консервативне лікування, і, навпаки, за І-ІІ ступенів аденоїдних вегетацій ускладнений перебіг захворювання зумовлює хірургічне втручання.

 

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Аденоїдні вегетації обов’язково потрібно лікувати.

 

Перевагу консервативному лікуванню віддають за І-ІІ ступеня аденоїдних вегетацій із неускладненим перебігом. Таке лікування передбачає заходи як місцевої, так і системної терапії. Місцева терапія передбачає призначення протизапальних та антибактеріальних назальних крапель, сольових розчинів для очищення аденоїдних вегетацій. Інколи лікарі-отоларингологи рекомендують промивати ніс антисептиками, відварами лікарських рослин, зокрема ромашки або кори дуба, з додаванням соди. Остання сприяє розчиненню густих виділень. Важливо також механічно очищувати від слизу носову порожнину. Здійснюють це у спосіб самостійного почергового висякування кожної ніздрі або за допомогою гумової груші чи спеціального носового аспіратора.

 

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Аби уникати потрапляння виділень з глоткового мигдалика у Євстахієві труби, приносові пазухи, нижні відділи дихальних шляхів, дитину слід навчити правильно сякатися.

 

Призначають судинозвужувальні назальні краплі. Однак їх варто застосовувати лише протягом п’яти-семи днів. Довше можна застосовувати гомеопатичні назальні краплі, що мають м’яку судинозвужувальну дію. Призначають також місцеві інтраназальні глюкокортикостероїди. Вони мають потужну протизапальну та протинабрякову дію, зменшують розміри аденоїдних вегетацій. А за дотримання інструкцій для медичного застосування таких лікарських препаратів можна уникнути побічних ефектів.

Системна терапія спрямована на підвищення опірності організму до інфекцій і охоплює вітамінотерапію та імунокорекцію. За потреби рекомендують системні антибактеріальні та антигістамінні лікарські препарати. У комплексному лікуванні використовують курсами фізіотерапевтичні процедури: УФО, електрофорез, УВЧ на ділянку носа. Позитивно впливають на стан глоткових мигдаликів оздоровлення в сольових печерах та на морських курортах.

 

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Консервативне лікування зазвичай не сприяє повному одужанню дитини, але дає лікареві-отоларингологу змогу стабілізувати стан її здоров’я, запобігти прогресуванню патологічного розростання глоткового мигдалика та запальним процесам у носоглотці. Курси консервативного лікування необхідно повторювати кілька разів на рік.

 

Хірургічне лікування — аденотомія — полягає у видалені лімфоїдної тканини зі склепіння носоглотки. Його призначають за відсутності ефекту від консервативного лікування аденоїдних вегетацій та погіршення стану здоров’я дитини. Зокрема, показаннями до хірургічного лікування є:

рецидиви аденоїдиту понад 4 рази на рік;

часті гнійні отити та тонзиліти;

порушення дихання уві сні, зокрема випадки апное;

порушення прохідності слухової труби через її «перекривання» аденоїдами;

стійке порушення слуху;

деформації черепа та грудної клітки.

 

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Для призначення хірургічного лікування не обов’язковим є утруднене дихання носом. Адже аденоїди можуть розміщуватись у бічних відділах і не мати значних розмірів у серединній ділянці.

 

Зазвичай аденотомію проводять дітям віком від 3-х до 6-ти років. Утім вік не є абсолютним протипоказанням до хірургічного лікування. Протипоказаннями до аденотомії є:

захворювання системи крові та органів кровотворення;

аденоїдит;

інфекційні та шкірні захворювання в період загострення.

Перед хірургічним втручанням слід пройти огляд у стоматолога, який за потреби пролікує запалення в ротовій порожнині, а також здати клінічний аналіз крові, загальний аналіз сечі та коагулограму. Обов’язково уточнюють алергологічний анамнез, зокрема інформацію про алергію на лікарські препарати.

Існують такі методики аденотомії, як-от:

класична;

кріодеструкція;

лазерна;

ендоскопічна.

Хірургічне втручання проводять як амбулаторно, так і в стаціонарі. Знеболення може бути як місцевим, так і загальним. Класична методика аденотомії полягає в захопленні та відрізанні глоткового мигдалика одним рухом спеціальним інструментом — аденотомом. Триває операція лише 15 хв.

Лазерна методика та кріодеструкція не потребують тампонування рани турундами та не порушують гемостазу. Утім більшість лікарів-отоларингологів обирає ендоскопічну аденотомію. Така методика дає змогу візуально оцінити розміри і стан глоткового мигдалика під час операції, а отже — повністю видалити його. Ендоскопічну аденотомію дитина переносить значно легше, ніж класичну. Тому після операції вона перебуває в закладі охорони здоров’я під наглядом медичних працівників лише протягом 2-х год., відтак батьки можуть забрати її додому. Удома протягом першої доби після операції рекомендують дотримуватися суворого постільного режиму, а в наступні два тижні виключити важкі фізичні навантаження, уникати тривалого перебування на сонці, не приймати гарячу ванну. Їжа має бути рідкою або напіврідкою кімнатної температури. Заборонено вживати гарячу та тверду їжу. Вживання рідини має відповідати віковій добовій потребі дитини. Заборонено висякувати носа із зусиллям. Для контролю ефективності хірургічного лікування рекоменують проходити профілактичний огляд у лікаря-отоларинголога через 3, 6 та 12 місяців після хірургічного втручання.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Після ендоскопічної аденотомії в дитини одразу відновлюється носове дихання та поліпшується стан здоров’я.

Рецидив аденоїдних вегетацій можливий у таких випадках:

аденоїдні вегетації видалили неповністю;

операцію проводили в період гострого аденоїдиту або у віці до 3-х років;

дитина має обтяжений алергійний анамнез;

лімфаденоїдна тканина схильна до швидкого росту.

Рецидив аденоїдних вегетацій спрогнозувати неможливо. Він передбачає повторну операцію.

 

Профілактика. Специфічної профілактики аденоїдних вегетацій не існує. Неспецифічна профілактика охоплює такі заходи:

дотримання режиму дня;

раціонального харчування;

забезпечення чистоти в приміщеннях дошкільного закладу та вдома;

проведення обов’язкових профілактичних щеплень;

загартовування організму дитини;

зміцнення імунітету;

лікування хронічних захворювань;

вчасна діагностика та лікування гострих респіраторних вірусних інфекцій.

В організмі людини не буває зайвих органів. Тому видалення глоткового мигдалика не має бути панацеєю в боротьбі з аденоїдними вегетаціями. Розв’язувати питання хірургічного лікування розростання глоткового мигдалика слід комплексно та виважено, намагаючись зробити все, аби зберегти цей орган.

Дитячий одяг для сну

Сон — одна із найістотніших складових життя дитини, поруч із харчуванням, прогулянками, гігієнічними процедурами тощо. Тож батьки мають уважно поставитися до його організації. Зокрема, необхідно забезпечити для дитини оптимальний температур­ний режим у спальні та правильно дібрати одяг для сну (далі — одяг).

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! У кімнаті, де спить дитина, завжди має бути чисте, прохолодне, зволожене повітря. Для цього слід робити провітрювання та вологе прибирання. Бажана температура — +18… +20 °С (вона також може бути рекомендована як оптимальна для всієї родини).

Дотримуємося вимог

Одразу зазначимо, що суворих правил щодо вибору дитячого одягу для сну немає. Батькам необхідно орієнтуватися на середовище і на відчуття та вподобання самої дитини.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Основне правило для вибору одягу — тканина має бути натуральною, а виріб — якісно пошитим (аби не стирчали нитки, не дряпалися шви тощо). Найліпші тканини — бавовняні, адже вони чудово забезпечують повітро- і теплообмін та є гіпоалергенними (див. Додаток). Натомість обирати одяг із синтетичної тканини, навіть якщо вона на дотик здається м’якою і приємною, — не слід, адже він може подразнювати шкіру дитини, провокувати алергійні реакції.

Вимоги до одягу поділяють на споживчі та техніко-економічні. Споживчі охарактеризовані такими класами показників, як-от:

соціальні — довговічність, ремонтопридатність, доступна вартість тощо;

функціональні — відповідність цільовій функції (призначенню);

естетичні — раціональність форми, товарний вигляд, зовнішня привабливість тощо;

ергономічні — гігієнічність (колір і фактура тканини, запах, наявність грубих швів тощо), зручність у використанні (легкість надягання, носіння, знімання);

експлуатаційні — стабільність зберігання якості в експлуатації, надійність;

антропометричні — відповідність розмірів та форми предметів одягу тощо.

Техніко-економічні показники якості одягу характеризують ступінь технологічності конструкції одягу, витрати споживачів на його придбання та експлуатацію.

Які особливості бавовняних тканин слід враховувати, обираючи дитячий одяг для сну

Бавовна — найліпший матеріал для дитячої білизни, зокрема і для спального одягу. Бавовняні тканини практичні, гігієнічні, гіпоалергенні, добре пропускають повітря, поглинають зайву вологу. Одяг із бавовни забезпечує оптимальный мікроклімат на поверхні шкіри, навіть із підвищеною чутливістю. Дитячий одяг для сну виготовляють із різних видів бавовняних тканин, головне — аби матеріал був м’яким, комфортним і приємним на дотик. Перелічимо найпопулярніші з них.

Кулірка (.кулірна гладь] — найтонший трикотаж, виготовлений на основі бавовни. Він добре тягнеться в ширину і майже не тягнеться в довжину, майже не мнеться, є доволі міцним. Одяг для сну, виготовлений з кулірки, ідеально підходить для спекотного літа.

Інтерлок — трикотажне полотно зі структурою «в резинку», гладке з обох сторін, стійке до деформації: після розтягування набуває колишньої форми, не дає усадку після прання.

Футер — щільний матеріал, у якого лицевий бік гладкий, а виворітний — із м’яким начосом (в основу вплетені додаткові виворітні нитки). Завдяки цьому матеріал приємний на дотик і теплий. Довговічний, міцний, еластичний, стійкий до витягування та появи ковтунців. Утім після прання може сісти, тож рекомендовано прати за температури не вище +40 °С.

Фланель — тканина з одно- або двостороннім начосом. Зберігає тепло майже так само добре, як вовна, але на відміну від неї м’яка, не колеться й не подразнює шкіру. Довговічна, утім після тривалого використання утворюються ковтунці. Певним недоліком можна вважати, що фланель довго сохне після прання.

Байка — найщільніший матеріал із підгрупи бавовняного трикотажу з начосом. Легка, м’яка, утім дуже тепла й довговічна. Ворс зовсім коротенький, не поділяється на окремі ворсинки, тому байка безпечна для маленьких дітей, яким подобається тягнути тканину до рота.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Дитячий одяг загалом має відповідати вимогам нормативних документів, а білизняний асортимент дитячого одягу, зокрема й для сну, підлягає обов’язковій сертифікації.

Насамперед необхідно, аби тканини для одягу мали високі ергономічні показники, позаяк шкіра дітей дуже ніжна. Тож тканина має бути приємною на дотик, не повинна електризуватися і викликати алергійну реакцію. ДСТУ ТОСТ 25296:2005 встановлює такі вимоги до гігієнічних показників дитячих білизняних виробів:

гігроскопічність                             не менше 9%

повітропроникність                       не менше 100 дм3/(м х с)

питомий поверхневий

електричний опір                           не більше 109-1011 Ом

вміст вільного формальдегіду       не більше 75 мкг/г.

Важливою також є відповідність експлуатаційним вимогам, оскільки одяг підлягає частому пранню та прасуванню, тож має бути стійким до дії мийних засобів, тертя, гарячої води, гарячої поверхні праски тощо.

Відповідно до естетичних вимог тканини для дитячої білизни, зокрема й одягу для сну, зазвичай випускають світлих відтінків із зображеннями тваринок, персонажів казок чи мультфільмів тощо — це приваблює дітей і допомагає їм із більшим задоволенням вкладатися в ліжко.

Інструктаж “Поведінка при ожеледиці”

Перед виходом із будинку:

Прикріпіть на підбори вашого взуття шматочки поролону (за розмірами підбора) або лейкопластиру.

Натріть перед виходом взуття наждаковим папером, а краще прикріпіть його на підошву (але від води піщинки наждачного паперу рано чи пізно обсипаються).

Пам’ятайте, що кращими для льоду є підошви на мікропористій чи іншій м’якій основі та без високих каблуків.

Людям похилого віку краще у «слизькі дні» взагалі не виходити з дому. Але якщо необхідність змусила, не соромтесь узяти палицю з гумовим наконечником чи шипом, пам’ятайте, що дві третини травм люди, старші 60 років, одержують при падінні.

 

Як можна зменшити ризик травмування в ожеледицю:

Ходіть не поспішаючи, ноги злегка розслабте в колінах, ступаючи на всю підошву. Руки не повинні бути зайняті вантажем.

При порушенні рівноваги — швидко присядьте, це найбільш реальний шанс утриматись на ногах.

У момент падіння згрупуйтесь, напружте м’язи, а доторкнувшись до землі, обов’язково перекотіться — від цього удар пом’якшиться. Не тримайте руки в кишенях — це збільшує можливість не тільки падіння, а й важких травм, особливо переломів.

Обходьте металеві кришки люків. Як правило, вони покриті льодом, Не ходіть краєм проїжджої частини дороги. Це небезпечно завжди, а на слизьких дорогах особливо. Можна впасти і вилетіти на проїжджу частину дороги.

Не перебігайте проїжджу частину дороги під час снігопаду та ожеледиці.

Небезпечні прогулянки в ожеледицю в нетверезому стані.

Якщо ви впали і через деякий час відчули біль у голові, нудоту, біль у суглобах, утворились пухлини, терміново зверніться до лікаря в травмопункт, інакше можуть виникнути ускладнення з небажаними наслідками.

Щоб уникнути небезпеки, тримайтеся далі від будинків — ближче до середини тротуару. Взимку, особливо в містах, дуже велику небезпеку становлять бурульки. Найбільш небезпечні бурульки під час танення льоду та снігу.

 

Звукова культура мовлення дошкільників

Важливим завданням мовного розвитку дітей є виховання звукової культури мови. Під звуковою культурою мови слід розуміти не лише правильну і чітку вимову всіх звуків рідної мови, правильний наголос, а й уміння користуватися силою голосу, правильний темп, інтонацію, виразність мови, мовне дихання та добрий фонематичний слух.

Мова дітей дошкільного віку характерна неправильною вимовою звуків: «Кіска зловила миску» (кішка зловила мишку), «лямпочка», «тамвай» (лампочка, трамвай), «суба» (шуба). Це закономірне явище. Більшість дітей не може самостійно опанувати правильну вимову звуків, потребує допомоги дорослих. Але не всі батьки приділяють цьому серйозну увагу. Декому з них навіть подобається спотворена вимова звуків, і вони намагаються розмовляти з дитиною «по-дитячому», повторюючи її помилки.

Допомогу дітям з важкими вадами мовлення надають спеціалісти-логопеди. Нечітку або неправильну вимову окремих звуків шляхом систематичних вправ з малюком можуть виправити батьки. Не можна вимагати від дошкільника своїми власними зусиллями усувати хиби звуковими — малюку це не під силу. Щоб своєчасно виправити вимову, батьки повинні знати ті недоліки звуковимови, які найчастіше зустрічаються в дитячій мові.

Розрізняють три види неправильної звуковимови.

Пропуск звуків (ампа замість «лампа»);

Заміна звуків (вампа замість «лампа»);

Спотворення звуків (льямпа).

Пропуск звуків характерний майже для всіх дітей віком до З років. Якщо дитина в одному слові в поєднанні з голосним вимовляє певний звук, а в другому — в поєднанні з приголосним його випускає, то це ще не є дефектом мови. Наприклад, в слові «молоток» дитина правильно вимовляє звук «т», а в слові «стіл» випускає — «сіл». Деякі діти можуть випускати цілі склади з важкими звуками. Найчастіше пропускаються сонорні — р, л; шиплячі та свистячі: ш, ж, ч, щ, с, з, ц та звуки к і г. Наприклад: рука — уа, зуб — уб, щука — ука, чай — ай, трамвай — тамвай, мотоцикл — моцикл. Такі пропуски, якщо батьки систематично не працюють з дітьми, можуть тривати до 6—7 років.

Протягом дошкільного віку зустрічаються заміни одного звука іншим. Якщо батьки неуважні до звуковимови дитини, то такі заміни можуть залишатись надовго і з ними дитина може піти до школи. В мові дошкільнят найчастіше зустрічається заміна:

шиплячих ш, ж, ч свистячими с, з, ц (шуба—суба, жук — зук, чай — цай);

свистячих с, з, ц шиплячими ш, ж, ч (сани — шани, зима — жима, цвях — чвях);

шиплячих і свистячих ш, ж, ч, с, з, ц звуками ф, в, т, д (сад — фад, шапка—фапка, жук — вук, шило — тило, шуба — фуба);

звуків к, г звуками т, д (кулак — тулак, гуска — дуска);

звука р звуками л, й (рука — лука, рама — йама), звука л звуками р, ль, й (мило — миро, мильо, мийо);

звуків р, л звуками в, г (рак— вак, лоб – воб, рама — гама).

До порушення звуковимови належить і спотворена вимова звуків, неправильна їх артикуляція. Діти 3—4 років пом’якшують всі приголосні звуки (льозецька — ложечка, мамоцька — мамочка). Спостерігається нечітка вимова приголосних звуків, наближення одного звука до іншого, їх уподібнення (собака — бабака, гулять — лялять), що призводить до спотворення слова. Досить часто зустрічається міжзубна вимова звуків с, з, ц, ш, ж, ч, щ, т, н, д, л; бокова вимова звуків з, с, ц, ш, ж, щ, р; носова вимова с, з, ц, ш, ч, ж, щ, л, р. Така вимова звуків, якщо своєчасно не звернути на неї увагу, може залишитись на все життя.

Чиста і правильна вимова звуків залежить від багатьох чинників. Значну роль відіграють індивідуальні особливості дитини, стан її психічного розвитку. Щоб засвоїти звук, його слід правильно почути і відтворити.

Сприймання і вимова звуків здійснюється мовним апаратом. Мовний апарат людини складається з периферійного й центрального відділів. Розглянемо роботу периферійного відділу. До нього входять три частини: дихальна, голосова та артикуляційна.

Дихальна (легені з системою дихальних м’язів, бронхи, трахея) частина подає струмінь повітря, необхідний для утворення голосу та мовних звуків, вона виконує роль нагнічувача повітря. У голосовій частині (гортань з голосовими зв’язками) утворюється голос. До артикуляційної частини належать глотка, носоглотка, носова і ротова порожнини. В ній підсилюється голос та утворюються мовні звуки. У вимові звуку беруть участь язик, губи, м’яке піднебіння, нижня щелепа.

Під час розмови ми видихуємо повітря. Видихуваний струмінь йде в гортань. При звичайному диханні, коли голосові зв’язки не напружені, між ними утворюється щілина, через яку вільно проходить повітря. Під час мовлення голосові зв’язки натягуються, щілина зникає, шлях видихуваному повітрю перетинається. Повітря, прориваючись крізь напружені голосові зв’язки, примушує їх дрижати, від чого утворюється голос. Струмінь повітря з гортані потрапляє в ротову порожнину. Якщо м’яке піднебіння підняте, видихуване повітря з голосом не зустрічає перепон, утворюються голосні звуки (а, є, и, і, о, у) без будь-яких шумів. У ротовій порожнині з допомогою язика і губ можуть бути утворені різні перепони, видихуване повітря розриває їх, утворюються різної сили шуми. Звуки, при утворенні яких видихуваний струмінь натрапляє в ротовій порожнині на різні перепони, утворювані органами мовлення, називаються приголосними (б, п, в, г, д та ін.).

Отже, вимова звуку потребує злагодженої роботи всіх органів мовного апарата. Недоліки вимови звуків можуть бути зумовлені пошкодженням центрального (головний мозок) або периферійного відділів мовного апарата внаслідок інфекційних хвороб або вроджених вад (неправильне розташування зубів, розщеплення верхньої губи або піднебіння та ін.). У таких випадках потрібне втручання спеціалістів: логопедів та лікарів.

Але у більшості дітей дошкільного віку вади звуковимови спостерігаються і тоді, коли немає пошкоджень мовного апарата. Вони пояснюються особливостями його будови.

Які ж особливості мовного апарата дітей дошкільного віку? В мовному апараті дошкільникаголосові зв’язки та гортань коротші, ніж у дорослого. Язик також менш рухливий і гнучкий, до того ж, він займає значно більшу частину ротової порожнини, ніж у дорослого. Цим і пояснюється дзвінкий голос дітей та пом’якшеність звуків. У дітей 6—7 років під час заміни молочних зубів на постійні спостерігається шепелявість. Загальною причиною хиб звуковимови є недосконала робота центральних апаратів слуху і мовлення, які знаходяться в корі головного мозку. Дошкільники не завжди виразно сприймають на слух мовні звуки. Рухи їх мовних органів неточні, недосконалі. Цим можна пояснити нестійкість вимови дітей середнього дошкільного віку (4—5 років). Звуковимова найчастіше залежить і від правильного дихання. Розрізняють два види дихання — мовне і немовне. Мовне дихання дітей дошкільного віку, як і їх мовний апарат, відмінне від дихання дорослих.

Оскільки у дошкільників невеликий об’єм легенів, слабкі дихальні м’язи, мовне дихання неглибоке, часте, вдих поривчастий, іноді судорожний, шумний, з різким підніманням плечей, вдих перед кожним словом, в середині слова (за А. С. Фальдберг). Визначити вади звуковимови під час невимушеної розмови іноді важко. В такому разі можна підібрати картинки, предмети та іграшки на певний звук. При цьому намагатись підібрати такі слова, в яких би необхідний звук стояв на початку, в кінці слова, в поєднанні з голосною і приголосною. Наприклад:
на звук жжук, їжак, корж
на звук р рак, сир, трактор
на звук ллоб, мило, віл
на звук ббулка, риба, дуб.
Запропонувати дитині вимовити слідом за дорослим окремі звуки: ш, ж, р, л…. З’ясувавши недоліки звуковимови, можна починати їх виправлення.

Виправлення недоліків звуковимови та формування правильної і чіткої вимови звуків повинно набути характеру певної системи. В неї входять насамперед допоміжні вправи з розвитку мовного слуху та слухової уваги, мовного дихання, гімнастики язика, вправи та ігри на розвиток мовного слуху і слухової уваги.

Гра «Впізнай звук». Підібрати слова з близькими за звучанням звуками (ш, с, з ,ц, ж) і запропонувати дитині: «Я буду називати слова, а коли почуєш в слові звук «ш», плеснеш в долоні». Дорослий, називає слова: «сумка», «шум», «суп»), або слова на звук ж («жук», «зуб», «жінка», «замок»), дитина ж плескає в долоні, тільки почувши потрібний звук.

Гра в «телефон». В умовах сім’ї в цій грі повинні взяти участь, всі члени сім’ї: дорослі і діти. Для гри підбираються слова з шиплячими (ж, ш, ч, ш) та сонорними звуками (р, л, м, н). Ведучий (може бути і дитина) говорить пошепки слово на вухо, яке передається далі, останній вголос називає почуте слово. Якщо слово спотворене, з’ясовується, хто неправильно почув слово.

«Доручення». На віддалі 5—6 метрів дитині дається пошепки доручення принести потрібну річ. Наприклад: «Принеси мені миску», «Принеси Мишку», або «Покажи зуби…, губи… ».

Аналогічно проводиться ігрова вправа «Впізнай, яке я слово сказала». Дорослий на певній віддалі (6—7 м) вимовляє впівголоса слово, дитина його повторює.

Корисним для розвитку слухової уваги є вправи типу «Послухай, про що говорить кімната» (хтось стукнув, рипнули двері, бій чи хід годинника, шум мотора холодильника, булькіт води в крані…), «Послухай, про що говорить вулиця, парк, ліс» (спів пташок, шум вітру, голоси людей…).

Навчаємо спілкуванню

Усі батьки хочуть, щоб їхні сини й доньки виросли щасливими, добре пристосованими до дорослого життя людьми. Але коли справа доходить до необхідності розвитку в дітей навичок спілкування, багато батьків губляться й не знають, що робити. Як же допомогти дітям набути таких необхідних у житті навичок?

Соціальний розвиток дитини – це важлива складова досягнення успіху та щастя в дорослому житті, часом він навіть важливіше, ніж академічні навички або інтелект. Батьки здатні значною мірою вплинути на соціальний інтелект своїх дітей і навчити їх того, що навіть ми, дорослі, як і раніше вдосконалюємо, наприклад, уміння заводити дружбу або справлятись із відмовою. Це важливі уроки, і чим раніше діти почнуть їх засвоювати, тим краще.

Навички спілкування, якими необхідно володіти всім дітям

Здається, що деякі діти за своєю природою краще соціально адаптовані, ніж інші. Це той тип людей, до яких тягнуться оточуючі, які легко заводять дружні стосунки. Не переймайтесь, якщо ваші діти не відносяться до цієї категорії й не перебувають у центрі уваги однолітків. Як і будь-яких інших, навичок спілкування можна навчити, і, крім того, «бути соціальним» або товариським – це ж не самоціль.

Однак дуже важливо, щоб діти вміли вибудовувати повноцінні відносини (соціальні зв’язки) з іншими дітьми, могли співчувати оточуючим і взаємодіяти з ними належним чином, володіли навичками адаптації до некомфортних ситуацій.

Університет Вандербільдта на підставі опитування восьми тисяч учителів початкових класів і двох десятиліть досліджень у класах виділив десять кращих дитячих навичок спілкування, необхідних для досягнення успіху у школі, а саме:

  • слухати інших;
  • дотримуватись інструкцій;
  • дотримуватись правил;
  • не звертати уваги на фактори, що відволікають;
  • звертатись по допомогу;
  • висловлюватись по черзі;
  • знаходити спільну мову з оточуючими;
  • зберігати спокій при взаємодії з іншими людьми;
  • бути відповідальним за свою поведінку;
  • робити приємне іншим людям.

​Може здатися, що дані навички спілкування призначені для того, щоб «хороші дівчатка і хлопчики» отримали бонуси за «вміння знаходити спільну мову з іншими людьми», але це дійсно основи поведінки, які допомагають дітям домагатись успіху (а не тільки виживати) у світі, де прийнято дотримуватись правил поведінки в суспільстві. Мета полягає не тільки в тому, щоб діти навчилися співпрацювати, а й у тому, щоб вони володіли такими соціальними навичками, які дозволять їм постояти за себе й подбати про інших.

Моделюйте навички спілкування

У першу чергу ми вчимось комунікабельності у своїй родині, і те, що роблять батьки, набагато важливіше того, що вони кажуть. Тому не переймайтесь, що діти вас не слухають, краще турбуйтеся про те, що вони постійно за вами спостерігають.

Моделювання позитивних навичок спілкування включає демонстрацію впевненості в собі при взаємодії з оточуючими людьми, дружнє ставлення до незнайомих людей, пропозицію допомоги стороннім, а також шанобливе ставлення до власних дітей (незалежно від того, настільки вони випробовують наше терпіння).

Учіть дитину бути уважною до інших людей. Моделюйте відповідну поведінку, хваліть дитину, допомагайте їй придумувати способи вирішення проблем з однолітками та не дозволяйте навмисно або ненавмисно проявляти неповагу у ставленні до іншої людини. Якщо ви не можете протистояти неповазі дитини, не образивши її, порозмовляйте з нею про це пізніше. Коли діти стануть старше, можливо, виникнуть ситуації, коли вам доведеться чітко та ясно вимагати, щоб вони виявляли повагу до авторитету дорослих при спілкуванні з ними, а також з іншими дітьми.

Навчаючи дітей навичок спілкування, батьки змушені виходити зі своєї захисної «оболонки» і ставати краще, аналізуючи власну поведінку та ставлення до інших людей.

Батьки комунікабельних дітей схильні трактувати соціальні події таким чином, щоб вони сприяли розвитку життєздатних, конструктивних відносин. Замість заяв типу «Ну і шкідлива ж ця дитина!» вони можуть сказати щось на зразок: «Господи, напевно, у нього сьогодні був дуже важкий день». Як правило, вони дають конструктивні пояснення, такі як: «Іноді діти просто хочуть пограти самі», а не висловлюють своє ставлення у формі: «Це не дуже хороші діти, оскільки не хочуть грати з тобою». Ці батьки уникають коментарів, які несуть інформацію про певну поразку дитини: «Можливо, ти їм не подобаєшся», і роблять такі припущення: «Можливо, діти не хочуть грати в цю гру, але ти можеш запропонувати їм пограти в іншу, яка їм сподобається».

Такі позитивні, конструктивні заяви примушують дітей ставитись до оточуючих і до самих себе з оптимізмом. Вони демонструють життєстійке ставлення до соціальних невдач і переконання, що соціальні проблеми можна вирішити за допомогою певних зусиль і позитивної поведінки.

Не називайте дітей сором’язливими

Якщо ваші діти сором’язливі від природи або відчувають себе невпевнено у присутності інших людей, намагайтесь не називати їх так і не примушуйте їх долати сором’язливість. Якщо дитина відчуває соціальну тривожність, проявіть емпатію й застосуйте підхід, орієнтований на вирішення проблем.

Не називайте дитину сором’язливою. Замість цього визнайте її почуття і скажіть, що вона здатна подолати свої страхи.

Учіть дитину ефективних стратегій подолання сором’язливості. Загальне правило полягає в тому, щоби приймати нервозність, що іноді проявляється, як частину нормального життя, до якої схильні більшість людей, переконати себе, що з тобою в будь-якому випадку все гаразд, зосередитись на інших, а не на собі. Наприклад, нагадайте дитині, що вона не обов’язково повинна бути цікавою для інших дітей, головне, щоб вони були їй цікаві. Порадьте їй ставити запитання іншим дітям, уважно вислуховувати їхні відповіді. Подумайте разом з дитиною, як вона може справлятись із ситуацією, яка змушує її нервувати.

Надайте дитині безліч можливостей для прояву себе у групі

Діти вчаться навичок комунікабельності в першу чергу в батьків, а потім у значній мірі у своїх однолітків. Чим більше в дитини можливостей для взаємодії з іншими людьми, тим краще.

Це означає, що необхідно підтримувати й заохочувати дружні стосунки дитини.

Також діти дізнаються про важливі навички, просто граючи з вами. Дослідження показують, що діти, чиї батьки часто грають з ними, мають більш розвинені навички спілкування та краще взаємодіють з однолітками. Особливо корисно грати з дитиною на її рівні, дотримуючись її вказівок, як одноліток.

Розслабтесь

Усе вищесказане призначене для того, щоб діти засвоювали позитивні навички комунікабельності так, як роблять більшість з нас, – просто просуваючись методом спроб і помилок. Не переймайтесь й не намагайтеся занадто втручатись, якщо немає серйозних ознак соціального неблагополуччя (наприклад, якщо вихователь/учитель вашого малюка каже про його проблеми з дисципліною).

Ось деякі ознаки того, що вашій дитині, можливо, потрібне додаткове соціальне навчання (від вас або вчителів):

  • У дитини немає одного-двох близьких друзів.
  • Дитина не вміє гідно перемагати та програвати.
  • Не проявляє співчуття, коли іншим роблять боляче або їх не приймають у товариство.
  • Поводиться владно або надмірно наполягає на своєму.
  • Не може ініціювати або підтримувати розмову.
  • Розмовляє голосніше, ніж більшість дітей.
  • Дитину постійно ігнорують або роблять своєю жертвою інші діти або вона постійно дражнить чи дратує інших дітей.

​У цих випадках вам варто вжити більш активні заходи, щоб розвивати в дитини навички міжособистісних відносин. У всіх інших випадках просто продовжуйте грати зі своїми дітьми, будьте для них зразком уміння поводитись у суспільстві та допомагайте їм будувати взаємини.