Нервові тики у дітей

Тики (гіперкінези) – мимовільні швидкі повторювані аритмичні рухи, зазвичай залучають певну групу м’язів. Як правило, виникають у дітей і займають одне з провідних місць серед хвороб нервової системи в дитячому віці. Даною патологією страждає близько 20 % дітей у віці до 10 років, причому хлопчики хворіють частіше і важче, ніж дівчатка. Існують критичні вікові періоди, коли ймовірність виникнення тиків значно зростає. Це відбувається в 3 роки і 7-10 років.

Види тиків. За поширеністю процесу тики бувають локальні (які виникають в одній області), множинні та генералізовані.

Виділяють вокальні і моторні (рухові) тики, які можуть бути складними і простими.

Моторні прості гіперкінези:

  • неритмічні рухи головою (у вигляді тремтіння);
  • мимовільне моргання, зажмурювання очей;
  • рухи плечима за типом знизування;
  • напруга м’язів живота з подальшим його втягуванням.

Моторні складні гіперкінези:

  • повторення певних жестів (эхопраксія);
  • вульгарні жести;
  • стрибки на місці;
  • нанесення ударів по частинам власного тіла.

Прості вокальні тики:

  • пирхання, рохкання;
  • насвистування;
  • кашель.

Складні вокальні тики:

  • ехолалія (повторення слів, фраз, звуків, які почув хворий);
  • копролалія (неконтрольоване вигукування непристойних слів).

Причини захворювання

Нервові тики можуть бути первинними і вторинними. Важлива роль у походженні первинних тиків відводиться обтяженій спадковості. В основі їх розвитку лежать розлади дозрівання систем рухового контролю, що пов’язано з дисфункцією базальних гангліїв. Первинні тики підрозділяють на минущі (транзиторні) і хронічні (симптоми яких зберігаються більше року).

Вторинні тики також виникають на тлі порушення функціонування базальних гангліїв, але при цьому є первинний патологічний стан, який до цього призвів, а саме:

  • травма голови;
  • пошкодження нервової системи під час пологів;
  • прийом деяких медикаментів (нейролептиків, психостимуляторів);
  • запальні захворювання речовини головного мозку;
  • патологія головного мозку судинного характеру.

Певну роль у прояві тиків відіграють стреси, психічні перевантаження, несприятлива обстановка в сім’ї.

Особливості перебігу тиків у дітей. Дане захворювання у кожної дитини може проходити по-різному. Воно може несподівано проявитися в якийсь період життя дитини і так само швидко зникнути навіть без лікування. А може тривати роками з вираженими симптомами і зміною поведінкових реакцій. У дітей з тиками часто виявляється дратівливість, тривожність, нездатність сконцентрувати увагу, порушення координації рухів, розлади сну та ін.

Симптоми захворювання посилюються при хвилюванні і послаблюються при відволіканні уваги, концентрації на певній діяльності. Якщо дитина чимось зацікавлена, або грає, тіки зазвичай зникають. Хворі можуть зусиллями волі на невеликий проміжок часу придушити тики, але згодом вони виникають з наростаючою силою. Вираженість таких мимовільних рухів може змінюватися в залежності від настрою і психоемоційного стану дитини, пори року і навіть доби. Для цієї патології характерна стереотипність і виникнення проявів хвороби в певній області тіла, але з плином часу локалізація тиків може змінюватися.

Діагностика. Діагноз базується на скаргах хворого або батьків, історії захворювання, неврологічному огляді. Рекомендується обстеження пацієнта для виключення органічної патології. Проводиться загальноклінічне обстеження, електроенцефалографія, комп’ютерна томографія, МРТ, консультація психіатра та ін.

Лікування. У більшості випадків захворювання має доброякісний перебіг і не потребує спеціального лікування. Дітям потрібно створити сприятливу психологічну обстановку в сім’ї, уникати психічних і фізичних перевантажень. Певне значення має раціональне харчування і повноцінний сон. Батькам не слід акцентувати увагу дитини на симптомах хвороби. Дітям з тиками рекомендується обмежити перебування за комп’ютером (особливо комп’ютерні ігри), прослуховування гучної музики, тривалий перегляд телепередач, читання книг при поганому освітленні і в положенні лежачи.

Основні лікувальні заходи:

  • Психотерапія (індивідуальна або групова).
  • Фізіотерапія.
  • Медикаментозне лікування:
  • нейролептики (еглоніл, галоперидол);
  • антидепресанти (анафраніл);
  • ноотропні препарати (ноофен, фенібут, гліцин);
  • препарати магнію (магне В6);
  • вітаміни.

Лікування фізичними факторами

Фізіотерапевтичне лікування допомагає заспокоїти дитину, нормалізувати роботу нервової системи, зменшує прояви хвороби.

Основні фізичні методи лікування дітей з тиками:

  • електросонтерапія (чинить седативну дію, нормалізує емоційний стан хворих, покращує кровопостачання мозкової тканини і обмін речовин; тривалість процедури близько години, при цьому дитина перебуває в стані дрімоти, курс лікування 10-12 процедур);
  • гальванізація головного мозку і сегментарних зон (сприяє активації гальмівних процесів у корі головного мозку, знижує загальну збудливість; один сеанс триває 10-15 хвилин, загальна тривалість лікування-10 днів);
  • лікувальний масаж (зменшує збудливість нервової системи, покращує кровообіг і мікроциркуляцію; терапевтичний курс – 10 процедур);
  • голковколювання (підвищує кровопостачання головного мозку, заспокоює; тривалість впливу визначається індивідуально, тривалість лікування-10 сеансів);
  • лікарський електрофорез з бромом, седуксеном на комірцеву зону (проводиться з седативної метою; курс лікування 10-12 процедур по 15 хвилин);
  • озокеритові аплікації на шийно-комірцеву зону (надає опосередковану дію на нервову систему, знижує загальну збудливість);
  • аерофітотерапія (підвищує стійкість організму до стресових впливів, покращує настрій і роботу нервової системи; тривалість сеансу 20-30 хвилин, рекомендується проведення 10-12 таких сеансів);
  • хвойні ванни (заспокоюють, розслаблюють, поліпшують сон; приймати такі ванни потрібно через день).

Висновок. Поява тиків у дитини є приводом для ретельного медичного обстеження, так як тики можуть бути початковим проявом більш серйозного захворювання. Прогноз щодо одужання у більшості пацієнтів сприятливий. Однак у частини хворих захворювання повністю не регресує. Існує думка, що при ранньому дебюті хвороби (особливо у віці до 3 років) вона має більш важкий і тривалий перебіг.