Відчуття Я настільки очевидно для нас, дорослих, що нам важко зрозуміти, як можна існувати без цього почуття. Однак усвідомлення своєї окремості від навколишнього світу, що є необхідною умовою для розвитку – приходить до малюка не відразу. Завдання дорослих – допомогти дитині не просто усвідомити себе як унікальну істоту, але і постійно підтверджувати  цінність свого Я, що є основою формування у дитини  самооцінки, впевненості у власних силах, майбутнього самоконтроля, вміння взаємодіяти з іншими людьми.

Розвиток самосвідомості в 3 роки:

– Дитина говорить про себе «я» ( «Я маленька дівчинка», «Я йду купатися»).

– Не любить, коли хтось зазіхає на її «власність». Наприклад, коли ви забираєте її улюблену курточку, з якої вона виросла, або ховаєте подалі старі іграшки.

– Відносить себе відповідно до своєї статі: до групи хлопчиків або дівчат. Може сказати про дорослих: чоловік це чи жінка. Але при цьому малюку важко висловити словами, чому він так думає. Він просто знає – і все.

Як тренувати?

– Підкреслюйте належність дитини до групи хлопчиків або дівчат.

– Допоможіть дитині зрозуміти, що ви цінуєте її нові вміння, досягнення, успіхи, поважаєте «права власності».

Як розвивається самосвідомість в 3,5-4 роки

– Дитина починає розуміти, що інші люди мають думки і почуття, які відрізняються від її власних.

– Засвоює, що батьки  не можуть бачити або знати, що відбувається з нею, коли їх не має поряд. До цього віку дитина була впевнена, що батьки знають про все, що траплялось з нею під час їх відсутності.

– Здатна сама оцінити результат своєї дії, «правильність» поведінки.

Як тренувати?

– Грайте в ігри «з перевтіленням», в яких потрібно прикинутися кимось іншим. Це допомагає дитині відчути себе в новій ролі.

– Вчить дитину розпізнавати власні емоції, а також настрої і почуття інших людей.

– Підтримуйте її позитивну самооцінку.

Як розвивається самосвідомість в 5 років

– Дитина усвідомлює, що в її житті було минуле, що вона існує зараз і буде існувати в майбутньому.

– Впізнає свої власні дитячі фотографії.

– В більшості випадках здатна  правильно оцінювати свої знання, вміння, результат своїх дій, усвідомлювати власні бажання.

Як тренувати?

– Говоріть з дитиною про минуле і майбутнє, про те, що відбувалося, коли вона або тато, мама були маленькими.

– Порівнюйте теперішні вміння та здібності дитини  з її вміннями в більш молодшому віці.

– Ніколи не порівнюйте її з дорослими і з більш умілими і спритними однолітками.

– Давайте дитині можливість самої оцінювати, що і як у неї виходить. Вчить  відстоювати свою правоту.

В дошкільному віці закладається фундамент самосвідомості дитини. Щоб у майбутньому вона представляла із себе соціально значиму свідому особистість, прагнула бути успішною, самодостатньою, необхідно вже з раннього віку розвивати в неї данні навички самопізнання.

Дуже важливо у дітей дошкільного віку стимулювати їх мовленнєву активність, виразність мови, розширювати словник, виробляти здатність до зв’язної розповіді, висловлення своїх вражень.

Дані мовні навички краще розвивати у дитини у вільному спілкуванні, використовуючи для цього, те, що дитина бачить навколо: на вулиці, вдома, в дитячому саду. Для цього:

1. У 2-3 роки ми даємо дитині спеціальні мовні завдання:

прості (наприклад: повторити за вами правильно окремий звук, або слово), і більш складні (наприклад: ви можете попросити дитину: «Підійди до бабусі і скажи їй: Бабуся, дай мені, будь ласка, мою шапочку»).

За допомогою спеціальних мовних завдань, спонукаємо дитину задавати питання: «Де?», «Який?», «Куди?» Наприклад: «Запитай у тата, куди він поклав нову книгу?», «Запитай у Максима, де у нього лежить м’ячик?».

Відповідаючи на питання «Де сидить?», «Де лежить?», дитина вчиться використовувати в своїй мові прийменники.

2. У 4-6 років під час бесіди з дитиною вводимо не лише назви предметів, а й назви їх деталей і частин. Наприклад: дорослий говорить: «Ось автомобіль, а що у нього є?». Дитина відповідає: «Руль, сидіння, дверцята, колеса, мотор …». Дорослий: «А що є у дерева?». Дитина: «Корінь, стовбур, гілки».

Коли розглядаєте предмет, задавайте дитині найрізноманітніші питання: «Якої він величини?», «Якого кольору?», «З чого зроблений?», «Для чого потрібен?», Просто запитайте: «Який він?». Так ви спонукаєте дитину називати найрізноманітніші ознаки предметів, допомагаєте розвитку у нього зв’язного мовлення.

Можна задавати питання, що допомагають засвоїти дитині властивості предметів: «Що буває білим? Пухнастим? Холодним? Твердим? Гладким? Круглим?».

Навчитися переказувати малятам добре допомагає так званий переказ з продовженням: дорослий починає фразу: «Жили-були дід …», а дитина закінчує: «Та баба», дорослий: «І була у них …», дитина: «Курочка Ряба». Потім можна перейти до переказу за допомогою питань: «Кого зустрів Колобок?» – «Зайчика». – «Яку пісеньку Колобок йому заспівав?» тощо.

Спілкування малюка з дорослим значно впливає на його мовний розвиток. Пропонуючи дитині захоплюючі спільні заняття, ми таким чином допомагаємо їй засвоїти мовні навички.

На запитання: “Чому людині потрібно вміти розмовляти?” – діти 5-6 років зазвичай відповідають: “Щоб на запитання відповісти”, “Щоб одне одного розуміти”, “Щоб робити зауваження і говорити секрети”, “Щоб пояснювати, як робити всі речі”.

Мовлення – це один з видів комунікативної діяльності людини, використовується для вираження своїх думок, емоцій, для спілкування з іншими людьми. Завдяки мовленню індивідуальна свідомість людини збагачується досвідом інших людей. Причому збагачується значно більше ніж можна досягти завдяки спостереженню та психічним процесам пізнання, таким як сприймання, уява, пам’ять, мислення.

Становлення мовлення дитини – цікавий, складний процес, який не розвивається сам по собі, а потребує активної участі дорослих, інших дітей і протікає у кожної дитини індивідуально.

Спілкуючись з оточуючими її людьми, дитина вчиться розмовляти, наслідуючи їх, намагається порозумітися, зробити своє мовлення зрозумілим для співрозмовника.

Під час спілкування з дорослими, діти чекають  відповідей на свої питання, маючи невеликий словниковий запас, потребують підтримки з боку батьків у вираженні своїх думок. Також, розмовляючи з дитиною, ми надаємо їй відчуття впевненості та довіри. Підтримуючи її в процесі спілкування відкриваємо простір для того, щоб малюк вчився висловлювати свої думки, ідеї, відчуття. Ми, дорослі, розуміємо: у сучасному світі успішними є ті люди, які успішно спілкуються з іншими, які вміють повідомляти про свої потреби і розуміти потреби, пояснення, вимоги інших.

Уміння розмовляти, слухати, зауважувати позитивно впливає на розвиток самоповаги дитини.

Пропонуємо вам, за допомогою стверджень проаналізувати розвиток мовлення вашої дитини:

– говорить виразно, ясно, чітко вимовляє всі звуки,

– з готовністю відгукується на прохання розповісти про що-небудь,

– намагається повторювати за батьками, вихователями нові слова,

– прагне використовувати в мові як можна більше відомих слів,

– вміє розповідати історії, в тому числі із свого досвіду, робить це послідовно,

-вміє складати казки,

-демонструє інтерес до читання.

Якщо половина стверджень не відповідає мовленнєвим навичкам вашої дитини, намагайтеся більше розмовляти з нею. В присутності дитини говоріть завжди правильно, красиво, виразно. Спонукайте розповідати, переказувати вірші, казки, історії. Як що дитина вже вміє читати – просить її голосно читати вам.

Як же поєднувати неминучі заборони і обмеження з наданням малюкові свободи дій і вихованням самостійності?

Нерідко батьки, взаємодіючи з дитиною, витрачають багато енергії, забороняючи їй щось («Цього робити не можна!»), ніж направляючи її дії на більш конструктивні заняття. У цьому випадку все спілкування з дитиною носить в основному негативний характер, що однаково неприємно як для дитини, так і для дорослого. До того ж дитина в даному випадку, може відчувати (хай і несвідомо), що немає ніякого сенсу поводити себе краще – все одно чутимеш тільки докори. До того ж «погана» поведінку надійно забезпечує їй увагу дорослого. Навіщо ж тоді змінювати поведінку, як того хочуть мама чи тато?

Англійський психолог Дженні Лешлі пропонує дорослим переглянути свої дії в процесі спілкування з дитиною, а саме:

1. Скоротити число «не можна».

Взагалі, заборони і обмеження обов’язково повинні бути в житті дитини. Діти відчувають себе впевненіше, якщо знають межі допустимої і неприпустимої поведінки. І, навпаки, відчувають тривогу, якщо їм надають повну свободу поведінки.

Допоможе в цьому «правило світлофора». За ступенем дозволеності поведінку дітей можна розділити на три кольорових поля: зелене, жовте, червоне. Поле зеленого кольору позначає таку поведінку, яка допускається і заохочується. Жовте поле – це область вчинків, які допустимі тільки у виняткових випадках. В даному випадку, не слід карати малюка, коли він ще тільки вчиться основам поведінки. Деякі вчинки можна допустити, маючи на увазі, що в міру «дорослішання» поведінка покращиться. Наприклад, якщо 3-річна дитина взяла в гостях чужу річ, ми не розглядаємо це як крадіжку і не караємо її, але з часом зможемо пояснити йому, чому не можна брати чуже без дозволу. Поле червоного кольору означає таку поведінку, яка неприйнятна зовсім і не допускається ні за яких обставин. Це вчинки, які загрожують безпеці та здоров’ю самої дитини та інших людей (наприклад, не можна звисати з вікна на вулицю), вчинки, заборонені етичними і соціальними законами (не можна бити слабкого, не можна брати чуже).

При чому, речення, якими ви повідомляєте заборону, краще будувати в безособовій формі. Наприклад, замість: «Не смій гратися із сірниками!» – краще сказати: «Сірниками не грають, це небезпечно».

Також дуже важливий тон, яким ви повідомляєте ту чи іншу вимогу або заборону. Він не повинен бути грубим або таким, що принижує.

2. Збільшити кількість «можна».

Припустимо, ваш малюк хоче відібрати у сусіда по пісочниці вподобану йому іграшку. Можна запропонувати йому натомість іншу або захопити будь-яким заняттям. Хоче залізти в калюжу? Чому б і ні, але тільки в високих чоботях.

3. Надати можливість вибору.

Наприклад, якщо ви знаєте, що дитина на прогулянці може зірватися і побігти, запропонуйте їй вибір: йти спокійно поруч з вами або тримаючись за вашу руку, «як маленькому». Якщо він вибере «дорослий» варіант, підкресліть: «З тобою дуже добре розмовляти, коли ти йдеш ось так». Акцент повинен бути зроблений на позитивному результаті поведінки дитини, а не забороні («не можна»).

Вибір може стосуватися будь-яких сторін життя дитини: «Яку кашу ти хочеш на сніданок – рисову або манну?», «Ти сьогодні одягнеш червоне або блакитне плаття?». Якщо малюк вередує і відмовляється купатися перед сном, запитайте його: «Ти сам залізеш у ванну або я допоможу, посаджу тебе?».

Гра – це вроджена потреба дитини – дошкільника. Більшість сучасних ігор прийшли з глибини століть, адже ще наші прабабусі грали в піжмурки, в гилку, в квача.
Потреба в русі у дітей була завжди, а сьогодні, як ніколи, вона стоїть дуже гостро. Адже не секрет, що сучасні діти дуже багато часу проводять перед телевізором і комп’ютером, а не на спортивному майданчику або граючи у дворі з друзями. Грати для малюка – це, перш за все, рухатися, діяти.
Під час рухливих ігор, у дітей удосконалюється координація рухів, розвивається ініціативність, самостійність, впевненість, наполегливість. Діти вчаться узгоджувати свої дії і дотримуватися певних правил.
В іграх виховуються основні фізичні якості дитини, такі як: сила, швидкість, витривалість, удосконалюються різноманітні рухові вміння, навички. Рухливі ігри позитивно впливають на нервову систему дошкільника, зміцнюють його здоров’я.
Ось чому батькам, потрібно приділяти якомога більше часу та уваги своїм дітям, не тільки купуючи їм іграшки і солодощі, а й граючи разом з ними. Не варто соромитися бігати і стрибати разом зі своїми дітьми, адже ніякі дорослі умовності не замінять посмішки здорового малюка.
Пропонуємо Вам урізноманітнити руховий репертуар вашої дитини за допомогою даних ігор.

Гра «Не наступай на підлогу»
У неї можна грати на вулиці, вдома, використовуючи паперові тарілки або інші предмети, по яких можна крокувати.
Завдання дитини: пройти від старту до фінішу, жодного разу не наступивши на підлогу. Розкладіть предмети так, щоб було кілька варіантів маршруту.
Гра не тільки розвиває координацію, але і вчить планувати свій шлях заздалегідь.

Гра «П’ятнашки з тінню»
Грати можна на дитячому майданчику, на доріжці в парку, на газоні.
Спробуйте під час прогулянки в яскравий сонячний день пограти з вашою дитиною в п’ятнашки. Але в п’ятнашки не прості, а з тінню! Домовтеся, хто з вас буде водити першим. Завдання, того, хто водить – наступити на тінь іншого гравця. Як тільки це вдається, учасники міняються ролями, і гра триває.

Гра в кулі на піску
Викопайте в піску 6 ямок так, щоб вони утворили трикутник. Його основа, що складається з трьох лунок, повинна бути звернена до вас. Відійдіть на кілька кроків убік і киньте м’яч так, щоб він покотився в бік лунок. За потрапляння м’яча в вершину трикутника нараховується 3 бали, у середні лунки – 2 бали, в одну з трьох лунок в основі трикутника – 1 бал.

Граючи з дитиною, пам’ятайте: найважливіший результат гри – радість, задоволення, емоційний підйом.

Психічне здоров’я дитини – стан душевного благополуччя, емоційного комфорту, впевненості у своєму майбутньому, яке пов’язане з відчуттям захищеності свого «Я». Для дитини, для її психічного здоров’я, надзвичайно важливо бути прийнятою, захищеною близькими дорослими, знати, що її люблять.

Приймати дитину – значить бачити її індивідуальність і несхожість з іншими, надати їй право бути такою, якою вона є.

Батькам іноді дуже важко утриматись від емоційних зауважень на адресу малюка, коли він проявляє себе не так, як їм би хотілося. Більшість батьків вважають, що саме в цьому і полягає виховання.

Але давайте поміркуємо, як це впливає на душевне благополуччя дитини:

1. Зауваження, обсмикування, принизливі репліки практично ніколи не сприймаються дітьми як справедливими і часто викликають у малюка почуття протесту, образи, незгоди.
2. Оцінювання дитини з боку дорослого визначає розвиток її власної самооцінки: як батьки оцінюють дитину, так вона починає оцінювати саму себе, і з рештою, такою і стає.
3. Негативно сприймаючи ті чи інші прояви малюка, батьки якби говорять: «Коли ти так робиш, ти мені не подобаєшся. Роби ось так, і я буду тобою задоволена, буду тебе любити».

Прийняття дитини – це демонстрація малюку своєї безумовної любові: «Я люблю тебе, тому що ти є». Прийняття не виключає можливості негативного оцінювання окремих вчинків дитини, але  важливо, щоб оцінку малюк одержував від люблячих, приймаючих його батьків: «Я знаю, що ти гарний, і мені шкода, що ти поводився погано». На ці слова дитина відгукнеться переживанням невідповідності між зробленим вчинком і своєю позитивною самооцінкою.

Друга важлива складова батьківських стосунків є незалежність дитини, точніше – надання їй розумної волі і самостійності.

Дослідження показують, що на розвиток особистості дитини, на її емоційний комфорт  несприятливо впливає як надмірний контроль з боку батьків, так і вседозволеність. В обох випадках результатом стає формування слабкого «Я». При надмірній опіці дитина не учиться приймати самостійні рішення і розраховувати на власні ресурси,. При уседозволеності дитина не вміє співвідносити свої бажання і дії з вимогами ситуації, не здатна нести відповідальність за них. Все це негативно впливає на  формування у дитини почуття захищеності, впевненості у своїх силах, можливостях.

Незалежність дитини, її відносна автономність проявляється в сім’ї через наявність права у малюка на власну точку зору, що відрізняється від дорослої, вибір вчинків, друзів, ігор, занять. Така позиція допомагає дитині усвідомлювати можливі наслідки своїх дій і бути готовою до їх прийняття.

Тому перше і головне, що можуть зробити батьки для своєї дитини, для укріплення її психічного здоров’я  – це любити її і допомагати їй шукати і знаходити себе.

Ми живемо в XXI столітті, і якщо вже нам нікуди не дітися від науково- технічного прогресу, давайте поговоримо про вплив сучасної техніки на здоров’я людини, а особливо на організм дитини.

Батькам потрібно знати: як впливає комп’ютер па дитячий організм і скільки часу дитина може проводити за монітором без шкоди для здоров’я.

Існує декілька основних шкідливих факторів:

Навантаження на зір.

Тривала робота за комп’ютером призводить до зорової перевтоми, що, в свою чергу, може призвести до зниження гостроти зору.

Дитина старшого дошкільного віку може проводити за комп’ютером не більше 10-25 хв., після чого необхідно зробити перерву і невелику гімнастику для очей.

Обмежена поза.

Сидячи за комп’ютером, дитина дивиться з певної відстані на екран і одночасно тримає руки на клавіатурі, на інших пристроях керівництва комп’ютером. Це змушує її прийняти певне положення і не змінювати його до кінця гри.

Прослідкуйте, щоб кисті рук малюка знаходилися на рівні ліктів, а зап’ястя – на опорній планці. Також необхідно зберігати прямий кут (90 градусів) в області суглобів. Важливо, якомога більше різноманітити дозвілля дитини: між комп’ютерними іграми дитина повинна грати в рухливі ігри, гуляти, займатися спортом.

Не дозволяйте малюкові їсти за комп’ютером: ця шкідлива у всіх сенсах звичка може залишитися на все життя.

Навантаження на дитячу психіку.

Комп’ютер вимагає не меншої зосередженості, ніж водіння автомобіля. Цікаві ігри вимагають величезної напруги, якої практично не буває в звичайних умовах.         *

Психічне навантаження можна зменшити якщо під час ігор робити перерви, а також необхідно стежити за змістовною стороною ігор: найлегше для дитячого сприйняття статичне, велике кольорове зображення в супроводі звуку. Гірше для психіки і для очей дитини сприймання малювання на комп’ютері, ігри, під час яких зображення рухається на високій швидкості і має дрібні елементи.

Перевтому і напругу дитячого організму після таких тривалих ігор зняти дуже нелегко. Тому:

1. Слідкуйте за змістовною стороною ігор і програм.
2. Після занять бажано вмити дитину прохолодною водою.