Випробування, які кожному з нас довелось пережити під час повномасштабної війни, залишають по собі сліди — як у пам’яті, так і в здоров’ї. Це травматичний досвід війни.

Українці разом із дітьми вже понад рік перебувають у контексті великої війни. Якщо спочатку батьки були дуже пильними до стану власних дітей і того, як вони адаптуються до жахливих подій, то зараз не так просто розпізнати та зрозуміти їхній психологічний стан.

Під час війни передусім батьки мають піклуватися про себе та стабілізацію свого емоційного стану. У контексті війни все працює за прикладом інструкції при аварії літака — «спочатку надягаємо кисневу маску собі, потім іншим». Адже щоб батьки могли підтримати дітей і допомогти їм пережити непрості часи, вони мають бути в ресурсі.

Чи варто підіймати з дітьми тему війни?

З дітьми треба говорити про війну. Проте вся інформація має бути дозованою. Адже якщо батьки уникають розмов на цю тему — це не означає, що діти не можуть дізнатися про те, що відбувається в Україні, від інших людей і соціальних мереж із нефільтрованим контентом.

Уникання не дає можливості опрацьовувати травматичний досвід як дорослим, так і дітям.

Важливо: діти не повинні дофантазовувати картинки реальності в голові. Їм потрібен «безпечний простір», де вони зможуть поговорити про важливе. З плином часу дорослим може здатися, що діти адаптувалися, ставлять менше питань, менше говорять про війну, що для них це стало менш важливо, ніж у перші місяці вторгнення та зміни середовища. Проте це омана. Звісно, різні діти отримали різний травматичний досвід. І кожна окрема маленька людина переживатиме свій досвід по-своєму.

Як говорити з дітьми про війну?

Перш за все — говорити. Під час обговорень можуть проявлятися різні емоції. Але варто пам’ятати, що все, що ви відчуваєте, і все, що відчувають ваші діти, є абсолютно нормальною реакцією на такі ненормальні події, як війна.

У розмові про втрату, неможливість повернення в місце, з якого виїхали, потрібно доносити інформацію дозовано. Уникайте перебільшень і кричущих фактів насильства та жорстокості. Під час обговорень і після них можуть виникати різні думки негативного характеру, які можуть лякати, викликати відчуття провини та інше.

Як говорити з дітьми про майбутнє?

Не варто відкладати життя на потім. Важливо маленькими кроками рухатися в напрямі своїх цілей, і найкращим прикладом для дітей можуть бути самі батьки. Нам всім потрібно продовжувати робити те, що для нас є цінним і важливим, що залежить від нас і дозволяти маленькі радощі, де б ми не знаходилися.

До війни неможливо звикнути, можна трохи адаптуватися і прийняти цей  факт.

Симптоми стресу в дітей як результат травматичних подій:

• дітям стає важче запам’ятовувати матеріал і фокусуватися;
• дитина відмовляється їсти та вдягатися самостійно;
• відмовляється від спілкування та/або просто перестає говорити з іншими (мутизм);
• можливі порушення сну та апетиту;
• страх відпустити батьків;
• страх голосних звуків;
• діти тривалий час не можуть адаптуватися до нових побутових умов.

Також діти можуть ставати агресивними, роздратованими, гіперзбудженими або, навпаки, загальмованими. Можуть спостерігатися також депресивні стани, головні болі, болі в шлунку, енурез (неусвідомлений акт сечовипускання), енкопрез (нездатність контролювати акт дефекації).

Якщо батьки спостерігають у дитини таку симптоматику протягом кількох тижнів, то варто звернутися до фахівців.

На жаль, універсальних рекомендацій не існує. Підхід до кожної дитини повинен бути індивідуальним, враховувати травматичний досвід, який він/вона пережила, та обставини, у яких зараз перебуває.

Будьте уважними до слів, думок, поведінки та почуттів своїх дітей, щоб не пропустити важливих «дзвіночків». Вчасно виявлена проблема — запорука того, що дитина й батьки як найближчі люди успішно впораються з викликами під час великої війни.