«ГІПЕРАКТИВНІСТЬ: особливість характеру чи нездоров’я?»

Часто гіперактивними називають дошкільнят, які, на думку педагогів, надто енергійні, норовливі, агресивні. Та чи завжди ці риси свідчать про медичний діагноз?

Гіперактивна дитина в групі дитячого садка завжди викликає занепокоєння педагогів та підвищену увагу до себе. З таким малюком складно навіть дуже терплячому вихователеві. Дитина постійно порушує дисципліну, неуважна під час занять, може встати з місця та бігати по групі, ставить безліч запитань, не слухаючи на них відповіді, проявляє агресію щодо однолітків. Хтось може сказати, що вона просто невихована чи з проблемної сім’ї. Проте вчені довели: неправильне виховання чи негаразди у родині можуть впливати на поведінку малого, але не є її причинами.

Причому помічено: гіперактивність спостерігається у хлопчиків у 3-4 рази частіше, ніж у дівчаток, що пояснюється більшою вразливістю їхнього організму до різних негативних чинників.

Слово гіперактивність походить від гр. hyper — багато і лат. activus — діяльний, дослівно перекладається як підвищена діяльність, тобто яскраво виражене переважання збудження над гальмуванням.

Гіперактивність часто супроводжується дефіцитом уваги. Тому в картці дитини з висновками лікаря можна побачити абревіатуру СДУГ, що означає синдром дефіциту уваги з гіперактивністю.

Прояви цього синдрому помітні вже в дуже ранньому віці. Це при тому, що фізичний розвиток таких дітей зазвичай відповідає віковим нормам або ж навіть випереджає їх. Вони раніше починають сидіти, ходити, говорити, проте в них підвищений тонус м’язів, проблеми зі сном. Яскравіше означені симптоми проявляються, коли дитина приходить до дитячого садка, що пов’язано з проблемами адаптації. Малюк порушує дисципліну, в нього поганий сон, апетит, поведінка зовсім виходить з-під контролю. СДУГ негативно позначається на таких важливих психічних процесах дитини, як пам’ять, увага, сприймання. На прохання припинити безцільний рух дитина не реагує, на неї не діють ні вмовляння, ні погрози. Дуже важливо вчасно привернути увагу батьків до цієї серйозної проблеми, порадити їм звернутися до дитячого психолога, лікаря.

Фахівці виділяють три основні ознаки СДУГ: неуважність, гіперактивність, імпульсивність, які проявляються в дитини віком до семи років у різних сферах діяльності, причому не тільки, скажімо, на заняттях, бо тоді йшлося б просто про небажання вчитися, а й в іграх, трудовій діяльності, під час їди, на прийомі в лікаря тощо. Розглянемо основні прояви, які можуть свідчити про наявність у малюка цього синдрому.

 

Прояви дефіциту уваги в дитини

♦ Не може сконцентрувати увагу на деталях. Робить багато помилок під час виконання завдань.

♦ Часто не реагує на звернене до неї мовлення. Складається враження: дитина просто ігнорує вихователя.

♦ Постійно щось забуває. Наприклад, може взути черевики й забути про шкарпетки чи, взагалі, не зняти верхній одяг після прогулянки.

♦ Уникає справ, які їй нецікаві. Особливо, якщо діяльність потребує наполегливості й терпіння.

♦ Не може організувати власну діяльність — підготуватися до заняття, зібратися на прогулянку.

♦ Не доводить роботу до кінця. Наприклад, може почати малювати, проте дуже швидко їй це набридає і вона береться за іншу справу.

♦ Постійно губить речі. Майже щодня доводиться щось шукати — іграшки, одяг, взуття тощо.

♦ Відволікається на сторонні стимули. Розмова інших дітей під час заняття, олівець, який впав зі стола, можуть на тривалий час повністю переключити увагу дитини.

 

Прояви гіперактивності в дитини

♦ Встає з місця без дозволу. Під час денного відпочинку, обіду чи занять дитина не зважає на заборони, може раптово підскочити з місця, побігти кудись без певної мети. « Метушлива. Не може спокійно всидіти на одному місці, постійно перебуває в русі.

♦ Не може спокійно гратися. Тихі ігри їй швидко набридають.

♦ Безцільно рухається. Бігає, підстрибує, пересуває предмети, які поруч, човгає ногами просто так. На запитання, навіщо ти так робиш, не має відповіді.

Прояви імпульсивності в дитини

♦ Нетерпляча. Не може дочекатися своєї черги, не дослухавши запитання до кінця, намагається викрикнути відповідь.

♦ Не вміє дотримуватися правил. Зокрема в іграх не враховує інтересів інших учасників, не вміє планувати свої дії тощо.

Усі ці ознаки не можна розглядати окремо. Висновки, що маємо справу саме з гіперактивною дитиною, можна робити лише в тому разі, якщо ці ознаки в поведінці дитини поєднуються та зберігаються не менш як 6 місяців!

У будь-якому разі сумніви педагогів мають спростувати чи підтвердити досвідчені спеціалісти — лікар-невропатолог, дитячий психолог!

 

 

 

 

 

ЯК ВІДРІЗНИТИ АКТИВНУ ДИТИНУ ВІД ГІПЕРАКТИВНОЇ

Застерігаємо: не варто поспішати зараховувати до категорії гіперактивних кожну активну дитину. У будь-якій групі є вперті, неслухняні, енергійні малюки. Дитина, яка неуважно виконала завдання сьогодні, а наступного разу, в доброму гуморі, зробить усе правильно й до кінця, — не є гіперактивною.

Отже, маємо відрізняти звичайну активність від неврологічного розладу.

 

Спільне та відмінне у поведінці дітей

♦ Постійно перебуває в русі. Активну дитину можуть зацікавити й пасивні заняття, скажімо, складання мозаїки чи конструктора. Гіперактивна дитина не здатна контролювати себе — продовжує рухатися навіть, коли втомилася. Спокійні заняття її не цікавлять. Може й проявити інтерес до них, однак ніколи не доводить справу до кінця.

♦ Говорить швидко та багато. Активний малюк ставить безліч запитань: “куди?”, “навіщо?”, “чому?” та завжди з інтересом слухає відповіді на них. Гіперактивна дитина перебиває дорослих, постійно втручається в чужі розмови з різними запитаннями, які можуть зовсім не стосуватися теми. Відповідь для неї не має значення.

♦ Дуже жвава та рухлива. Активна дитина може бути сповнена енергії на прогулянці, однак на занятті або під час обіду здатна заспокоїтися. Гіперактивна ж не реагує на заборони, не дотримується правил та обмежень, не зважає на те, де перебуває: вдома, в садочку чи в гостях.

♦ Має порушення сну. В активних дітей рідко бувають проблеми зі сном. Гіперактивні ж малюки завжди сплять неспокійно, їх важко вкласти, вони часто прокидаються та плачуть.

Цікаво знати 

Практика показує: за своєчасної корекції з гіперактивних малят часто виростають винахідливі, творчі, талановиті особистості з високими розумовими здібностями, які досягають значних успіхів у різних сферах життя.

«Як створити довірливі стосунки з дитиною»

Любов іноді дається нелегко, серед її основних принципів – довіра й безпека, які ще треба налагодити. Але якщо вони будуть присутні у стосунках між батьками й дітьми, знаходити вихід зі складних ситуацій буде набагато легше. Довіра, безпека й любов взаємопов’язані, їх можна віднести до трьох складових щасливого сімейного життя і щасливого дитинства ваших дітей. Далі наводяться сім стратегій створення довірливих стосунків з дитиною.

 

Стратегія № 1: самі практикуйте те, що проповідуєте

Установлення довірливих стосунків з вашою дитиною подібне лідерству. Якщо лідер робить правильні речі, люди, для яких він є провідною й авторитетною особою, будуть слідувати за ним. Якщо ви кажете дитині, що їй корисно їсти овочі, а самі їх не їсте, то ви робите «неправильну річ» і даєте її підсвідомості хибне повідомлення. Будьте не тільки формальним, а й неформальним лідером: впливайте на малюка своїми вчинками, своїми якостями й сприйняттям вас як людини, в якої слова не розходяться зі справами. Вибудовуйте зв’язок між вами й вашою дитиною, практикуючи те, що проповідуєте ви самі.

 

Стратегія № 2: учіться слухати

Більшість дорослих не надають достатнього значення навичкам слухання під час спілкування із власними дітьми. Це неправильно. Щоб завоювати довіру своєї дитини, ви повинні завжди прислухатись до того, що вона каже. Не використовуйте критичних висловлювань і тим більше тих висловлювань, що засуджують, не підходьте до обговорення виключно зі своєї власної позиції, яка не визнає іншої думки. Знаючи, що ви її слухаєте, ваша дитина буде почуватись більш комфортно, а отже, про своє життя буде розповідати більш відкрито й довірливо.

 

Стратегія № 3: кажіть правду

Якщо ви будете казати своїй дитині правду із самого початку, з перших днів її життя, це призведе до формування міцного зв’язку між вами і, звісно, разом з ним прийде й довіра. Наскільки це можливо, майте справу з вашою дитиною або дітьми на рівні виключно чесних стосунків; наприклад, якщо він (або вона) питає, чи буде болючим укол на прийомі в лікаря, скажіть правду, слова якої будуть повністю відповідати віку вашої дитини. Звісно, треба враховувати вікові особливості вашого малюка, щоб правда не виявилася для нього травмуючою.

Стратегія № 4: обіцянки не повинні порушуватись

Не давайте вашим дітям обіцянок, яких ви не зможете дотриматись. Це може бути досить важко і проблематично, тому що ситуації можуть змінюватись. Однак постарайтеся докласти всіх зусиль, оскільки порушення обіцянок може руйнівно позначитися на ваших стосунках з дитиною. Якщо тато каже, що у вихідні збирається дивитись футбольний матч і не зможе погуляти, то він дійсно повинен буде робити тільки це, бо в іншому випадку наступного разу, коли щось пообіцяє, діти будуть сумніватися, чи дійсно тато каже це серйозно і чи можна вірити його словам. Якщо вам здається, що ви не зможете стримати свою обіцянку, краще розкажіть дитині про це заздалегідь та обов’язково поясніть причину.

 

Стратегія № 5: покарання не повинні бути голослівними

Якщо ваша дитина зробила щось погане й у якості покарання для неї ви оголосили, що вона цілий тиждень не дивитиметься телевізор, подумайте, чи зможете ви насправді дотриматись того, про що кажете. Зрозумійте, що сенс навіть не в силі та адекватності покарання, а в тому, що подібні ситуації – це хороший привід стримати своє слово й тим самим зміцнити свій авторитет. Тому покарання повинні бути реальними та здійсненними. Дивно, але це допомагає побудувати довірливі стосунки з вашою дитиною.

 

Стратегія № 6: високо цінуйте чесність і щирість

Дайте дітям зрозуміти, що ви дуже цінуєте, коли вони чесні та щирі з вами. Це дозволить установити по-справжньому довірливі стосунки між вами й дитиною. Крім того, ви будете допомагати і сприяти тому, що ваш малюк виросте цілісною людиною. Як кажуть, «Кажи, що думаєш, і думай, що кажеш». Це має значення в контексті щирості та поваги до свого співрозмовника.

 

Стратегія № 7: будьте послідовними

Якщо вдома у своїй родині ви активно пропагуєте певні правила, проаналізуйте, чи виконуєте ви їх самі. Порозмовляйте з дітьми й розкажіть їм про свої очікування. Те, що ви скажете, повинно бути чітким і зрозумілим. Жодної двозначності й неоднозначності, усе просто й доступно для сприйняття. До того ж переконайтеся, що встановлені правила незмінні, що ви не міняєте їх із приводу й без. У ваших дітей ніколи не повинно виникати сумнівів щодо вас.