Родинні читання – необхідне кожній родині. Воно зближує її членів, розвиває дитину, залишає чудові спогади на все життя. Ми пропонуємо батькам відродити чудову традицію родинних читань.
Здавна в українських родинах вечорами збиралися за столом, щоб послухати цікаві розповіді, спогади, перекази, які від діда-прадіда передавалися з уст в уста. Так підтримувалася історія роду, пам’ять поколінь, що її малята всотували з перших років життя. У кожній хаті була Біблія — перша книга, яка об’єднала сім’ю за спільним читанням. Читав, як правило, батько, інші уважно слухали.
Розквіт сімейних читань припадає на XVIII—XIX ст., коли в родинах інтелігенції ця традиція збагачувалася ще й музикуванням, бесідами про мистецтво, домашніми виставами за прочитаним.
Спільне читання дає родині теми для обговорення, сприяє виробленню єдиного погляду на життя, моральної позиції, взаєморозуміння та духовної єдності.
Сьогодні така картина — рідкість, і в більшості людей викличе щонайменше подив, хоча колись таке проведення дозвілля було звичним.
Саме цього бракує сучасним сім’ям, які за стрімкими змінами життя та вічним поспіхом не встигають зупинитися й подумати про головне. Тож, гадаємо, варто було б відродити добру давню традицію родинних читань, адже це так важливо для гармонійного розвитку дітей.
Навіщо читати разом?
Родинне читання — цікава й своєрідна форма спілкування, в якій беруть участь як мінімум троє: дитина, мама (тато, бабуся…) і автор книги чи статті в журналі. Нерідко батькам буває складно почати з малюком розмову на делікатні морально-етичні теми. Спільне читання художніх творів перекидає місток до відвертості й порозуміння між дитиною і батьками.
Спільно проведені за читанням та прослуховуванням художніх творів години сприяють розумінню не лише змісту твору, навколишнього світу, а й одне одного. При цьому дитяча пам’ять надовго зберігає атмосферу довіри та єднання з дорослими, інтонації голосів тата й мами, їхні слова, пояснення.
Дитина вчиться розуміти і критично осмислювати текст, визначати й висловлювати головну думку твору. Дослухаючись до думки дорослих щодо прочитаного, малюк і сам намагається ставити запитання, аналізувати різні погляди, формулювати свої враження.
Що читати?
Сімейне читання передбачає читання творів, цікавих усім членам родини. Варто обирати казки, оповідання з історії та географії, статті з дитячих енциклопедій, класичні твори, поезію, сучасні твори для дітей. Бажано прочитати дітям книжки, які самим батькам були цікаві в дитинстві, і спробувати пояснити, чому. Після читання запитайте в сина чи доньки, чи цікаво їм було слухати і про що іще вони хотіли б дізнатися. Відповідь підкаже зміст наступних зустрічей з книжкою.
Ще раз наголосимо: сімейні читання мають задовольняти читацькі потреби та інтереси всіх членів родини.
Дитині треба пояснити, що є твори, які до душі бабусі, мамі чи татові. І поки дорослі з інтересом їх обговорюють, малюк може послухати, притулившись до рідного плеча, щось помалювати чи поскладати мозаїку.
Дорослим може здаватися, що дитина “пропускає повз вуха” “серйозні” твори, проте це не так. Усе, що цікаво дорослим, цікавить і дитину. Почуте й побачене в дитинстві формує обрії інтересів, іноді на все подальше життя. Якщо спогади дитинства сіренькі й буденні — таким буде й життя дорослої особистості. Якщо ж вони сповнені високих почуттів та цікавої діяльності — можна сподіватися, що й доросле життя людини буде змістовним, цікавим, сповненим високих ідеалів.
Для сімейного читання можна брати складніші твори, але бажано зі щасливим закінченням.
Сімейне читання, як правило, проводять один раз на тиждень, коли у вихідні дні вся родина збирається разом. До речі, не обов’язково це робити увечері за столом. Разом почитати та обговорити книжку можна і в парку, на пляжі, на дачі.
Рекомендуємо, зокрема, такі: “Уклін вам низький” Л. Калашникової; повість “Таємниця козацької шаблі” З.Мензатюк; казки В.Нестайка “В Країні Сонячних Зайчиків” та “В Країні Місячних Зайчиків”; повну версію казки П.Треверс “Мері Поппінс” (яка дуже відрізняється від відомого фільму про няню-чарівницю); “Хроніки Нарнії” К.Льюіса; трилогію “Сімейна хроніка” С.Аксакова (особливо першу її частину — “Дитячі роки Багрова-онука”); оповідання О. Генрі: “Дари волхвів”, “Вождь червоношкірих”, “Скарб”, “Останній листок”; твори Дж. Прістлі; оповідання про природу Р. Кіплінга, М. М. Пришвіна, поезію Лесі Українки, О.Олеся, І.Буніна тощо. Бажано, щоб у родині слухали як українську, так і зарубіжну літературу, виховуючи тим самим у дітей повагу до різних культур.
Пропонуємо авторську казку, з якої можна було б почати чудову традицію родинного читання.
Казка для родинного читання
«Таємниця Зеленого крісла»
Чи помічали ви, що іноді звичайна річ раптом стає незвичайною? Я знаю родину, в якої є старе зелене крісло. Воно велике і, як на погляд сучасних дизайнерів, незграбне. Дерев’яні бильця потріскалися, оббивка витерлася. Його пересували з кімнати в кімнату, а зараз воно стоїть у кухні. Крісло заважає, його незручно обходити, та розлучитися з ним родина не може. Воно особливе: добре й затишне, може заспокоювати і лікувати. Не одне покоління дітей випробовувало його на вірність. У хвилини смутку та образ вони залазили в нього і, згорнувшись клубочком, плакали або тихо сиділи ображені й засмучені.
Диво полягало у тому, що посидівши в кріслі 10-15 хвилин, діти заспокоювалися, знаходили потрібні слова і робили вчинки, які знімали всі образи та смуток. Неначе крісло підказувало, що треба робити. Коли у мами боліла голова, вона також любила посидіти саме в цьому старому кріслі. Біль минав, з’являлися сили. Проте ніхто не надавав цьому значення. Крісло та й крісло — старе і негарне, прийде час, і його таки винесуть на смітник.
Та одного разу всі повірили в те, що крісло це незвичайне. А було так. Захворіла кішечка Клара — улюблениця родини. Спочатку її лікували самостійно — нічого не допомагало, звернулися до лікаря — марно. Вона лежала й відмовлялася від їжі та питва. Вона схудла, лапки стали такими слабкими, що Клара не могла на них триматися. А з часом перестала навіть розплющувати очі. І діти, і дорослі не могли стримати сліз, дивлячись на нещодавно веселу бешкетницю. Якось мама, йдучи до кухні, взяла кошеня із собою (щоб було на очах) і поклала в старе крісло.
Завершивши свої справи на кухні, мама хотіла забрати Клару із собою в кімнату. Та киця почала плакати. Мама повернула її в крісло і та заспокоїлась. Усі подальші спроби забрати Клару викликали її спротив. Кішечка нявчала, плакала, дряпалася, усім своїм виглядом показувала: “Не чіпайте, лишіть мене тут!”. Ті залишили. А ввечері помітили, що Клара розплющила очі й уважно спостерігає за тим, що відбувається на кухні. Потім вона подивилася на свою мисочку і тихенько сказала “Няв” їй налили молочка і поставили мисочку прямо в крісло. Кішечка трошки попила й заснула. На ранок усі побачили, що Клара вже не лежить, а сидить у кріслі! Вона сама спустилася до мисочки і, трохи поївши, знову видряпалася в крісло й заснула там. Так тривало кілька днів. За тиждень Клара зовсім одужала.
Відтоді всі повірили: старе крісло зовсім не просте. Пригадалися всі випадки, коли й дорослі, й малі відчували на собі його вплив. І тепер у цій родині не стоїть питання про те, щоб викинути крісло. Усі розуміють: воно незвичайне. Його люблять і, я впевнена, воно це відчуває.
Є дні, коли таємниці розкриваються, коли ми усвідомлюємо: у житті немає випадковостей — ні у зустрічах, ні у вчинках, ні у речах, які нас оточують. І чим більше душі ми вкладаємо у щось, тим більшою стає вона сама. Це за земними законами: віддав — стало менше, а за небесними: віддав — примножив.
Увага!
Родинні читання, навіть систематичні, не можуть замінити щоденного читання дитині перед сном, яке певною мірою виконує роль колискової, сприяючи спокійному засинанню.
Тож, шановні батьки, подивіться на свою книжкову полицю. Візьміть з неї улюблену книжку і почніть читати її у колі родини.