В якості батьків нам доводиться стикатись з новими завданнями і перешкодами. Ми шукаємо відповіді на питання: чому потрібно лягати спати не пізніше визначеного для дітей часу, як поратися з істериками, постійними “хочу”, “дай”.
Батьківська мрія – виростити виховану та добру дитину, з відчуттям здорової самооцінки. На 50% виховання дітей залежить від миру у сім’ї. Діти наслідують батьків, вони для них приклад того, як слід поводитись у житті, як реагувати на оточуючу дійсність. Якщо мама і тато конфліктують, забуваючи про звичайне “дякую”, “будь ласка”, поважливе ставлення один до одного, то діти в такій сім’ї “візьмуть на озброєння” відповідну поведінку. І перш, ніж звинувачувати школу або коло друзів своєї дитини, варто поглянути на себе, спробувати критично оцінити власні дії.
Коли батьки закладають правильний фундамент взаєморозуміння, поваги та людяності, дитині набагато легше буде стати гарним батьком чи матір’ю, усвідомити себе потрібним.
В наших силах надавати таку необхідну малечі любов, довіру, захист, увагу, не виливати негативні емоції на незміцнілу дитячу психіку. Правило сприйняття дійсності “90%/10%” слід завжди мати на увазі. 10 відсотків – це реальні чинники, які вас дратують, 90 відсотків – лише ваша власна реакція на події. Негатив має бути визначений з урахуванням цих чинників. Ви самі працюєте над тим, щоб не давати негативним емоціям захопити думки і вчите дитину на власному прикладі.
Та одного правильного прикладу поведінки буває недостатньо. Вчені встановили, що діти вчаться життю у однолітків майже в тій самій мірі, що і у батьків. Діти беруть приклад з дорослих, коли справа стосується формальної поведінки. Наприклад, як правильно сидіти за столом під час їжі, як поводитись з літніми людьми. Крім того, очікувана батьками поведінка дітей може мати низку приємних заохочень.
А якщо питання стосується неформальної поведінки, то малюки воліють брати приклад з “авторитетних” однолітків у дворі, на вулиці. Тому в інтересах батьків не упустити те, що діти засвоюють під час спілкування з друзями, знайомими. І тут на допомогу прийде глибоке знання батьками потреб, інтересів, захоплень і переживань дитини.
Багатовікові спостереження та узагальнення окреслились в мудрі народні вислови, стали об’єктивною педагогічною правдою. “Добрий приклад кращий за сто слів” стане доречним, коли настанови йдуть в розріз з діями, “приклад ліпше, ніж наука” доводить важливість практичного втілення неписаних правил гігієни, особистої безпеки тощо, поряд з пунктами формальної теорії, “бурчання наскучить, приклад научить” вкаже на те, що ніякі моральні настанови не стануть психологічним фундаментом особистості, якщо батьки чинять протилежне.
Невід‘ємна риса людської природи – це схильність до наслідування. Малюки, зокрема дошкільнята та молодші школярі, прагнуть бути схожими на старших, всотують їх манеру спілкування, звички, не даючи оцінки діям. Підлітки наслідують вибірково, і лише те, що варте їхньої уваги. Але відомо, що без фізичного та емоційного контакту з іншими, особистість дитини не формується. Дитині важливо, щоб її любили, щоб вона була важливою, найкращою для своїх батьків. І для цього потрібно лише декілька хвилин спілкування щодня, насичених щирою співучастю. Будьте з нею відверті, не забувайте хвалити, частіше робіть щось разом із нею. Любов до дитини виховує не лише дитину, але й вас. У народній педагогіці питання наслідування описано так: “які мама й татко, таке й ягнятко”, “з кривого дерева крива й тінь”. Батьки мають стати для дітей носіями позитивних емоцій і моральних цінностей.
Діти наслідують все: і як ставляться батьки один до одного, до своїх батьків (дідусів, бабусь), до гостей, сусідів. Можна бути впевненим, що коли мати і батько не миють руки перед їжею, лягають в постіль навіть не вмившись, не користуються носовою хусткою, не вживають ввічливих слів, то і діти не знатимуть іншого. Прогули роботи зі сторони батька не доведуть дитині, що треба добре вчитися, не пропускати заняття. Не слід сподіватись на те, що губка, вкинута в оцет, вбиратиме воду.
Діти також “вбирають” атмосферу оточення. Дехто вважає, що дитину потрібно вчити бути практичною, хитрою, вміти виживати, бути озброєною, що милосердя і доброта – основа для слабких. Проте, яку людину ми отримаємо, намагаючись її відгородити від економічних та соціальних негараздів таким чином? Сповнену агресії, не здатну співчувати, жорстоку. Неправильні орієнтири, культ речей, прагнення до накопичення не виправдають себе, стануть вироком як для дітей, так і для самих батьків.