У зв’язку з переходом України до ринкової економіки значно підвищуються вимоги до рівня економічної грамотності як дорослих, так і дітей. Саме тому надзвичайно важливим є формування нового покоління, якому властиво позитивне сприйняття економічної інформації, що стала невід’ємною частиною життя кожної людини.

Сучасний економічний стан нашого суспільства з особливою гостротою висуває проблему формування в людей бережливого ставлення до народного надбання, матеріальних цінностей, навчання економного, раціонального використання природних багатств.

Батьки прагнуть виховати із дітей справжніх господарів, у яких будуть спостерігатись такі риси характеру, як: ощадливість, працьовитість, чесність, раціональність. Тому обов’язково, починаючи з дошкільного дитинства, треба ознайомлювати дітей з економікою.

Ощадливість – показник загальної культури людини, який свідчить про вміння піклуватися про членів своєї родини, про себе, свій дім, село чи місто, про свою Батьківщину.

Не секрет, що сучасного дошкільника вже з перших років його життя оточує економічна сфера, наповнена складними економічними поняттями та процесами. Реклама на телебаченні, розмови політиків, купівля, продаж, розподіл сімейного бюджету – ось далеко не повний перелік того, із чим доводиться зустрічатися дошкільнику щодня. Сучасне життя дуже непередбачуване, але й цікаве своєю швидкозмінністю. Можливо, саме тому складні економічні процеси так приваблюють малюків та свої перші елементарні знання вони здобувають самостійно: із бесід з однолітками, перегляду телевізора, зі спостереження за батьками.

Поява принципово нових технологій, виникнення неіснуючих раніше професій, необхідність кілька разів у житті змінювати спеціальність – усе це сприяє зміні змісту освітніх умов і засобів економічного виховання вже на етапі дошкільного дитинства.

Спочатку здається, що проблема формування ощадливості в дітей дошкільного віку не викликає труднощів. Дорослі – і батьки, і вихователі – розуміють необхідність формування в дітей культури ставлення до одягу, взуття, іграшок, книжок, продуктів харчування та роблять певні кроки в цьому напрямі. Однак спостереження свідчать про факти байдужості, неохайності, несхильності дітей берегти свої речі, що виявляється, наприклад, у ламанні іграшок, псуванні одягу, книжок тощо.

З раннього віку діти споживають суспільні блага, але не завжди привчаються їх берегти: розкидають обгортки від цукерок та морозива, ламають гілки дерев, малюють на стінах, не вимикають вчасно світло в приміщенні, псують книжки. Однією з причин відсутності бережливого ставлення до речей є те, що дітям недостатньо наполегливо прищеплюються навички до порядку, догляду за своїми речами, їхньою чистотою, відповідальністю за них.

Дитина повинна зрозуміти, що завдяки ощадливості в її сім’ї може збільшитися достаток, тому що буде менше витрат на речі, електрику, воду тощо. Збережені кошти можна витрачати на такі потреби родини, як відпустка, розваги, придбання цінних речей тощо. Отже, недарма люди кажуть: “Ощадливість краще, ніж багатство”. Актуальність формування ощадливості зумовлюється потребою виховувати таку людину, яка буде господарем, здатним берегти те, що має.

Життєва компетентність, яка повинна бути спрямована на формування в дітей дошкільного віку ощадливості, передбачає вміння бережливо користуватися різними ресурсами – власними й суспільними, бути господарями, витрачати з розумом та примножувати те, що маємо. У цивілізованому суспільстві ощадливість цінується як одна із чеснот особистос­ті, і тому важливо формувати цю рису як внутрішню моральну потребу, що визначає спосіб життя людини.

Ощадливість – це моральна якість, що характеризує дбайливе ставлення людей до власності, матеріальних та духовних благ. Відомо два основні типи власності – приватна й суспільна. Із проблемами власності ми стикаємося що­денно впродовж усього життя. В основі численних конфліктів – від дріб’язкової сварки дітей через іграшку до світової війни – лежить невміння або небажання розмежувати «моє» і «чуже».

Актуальність цієї проблеми зростає відносно суспільної власності. Результатом невизначеності людьми поняття “наше” є безгосподарність.

Ощадливість повинна виявлятися не тільки до речей своєї сім’ї, але й інших людей, а особливо – до суспільних товарів та послуг. “Тому ніколи не дозволяйте дитині, – пише А. С. Макаренко, – недбало ставитися до речей на вулиці, в театрі, в парку”.

У роботах сучасних дослідників такі основні характеристики особистості, як ощадливість, економність, працелюбність, вважаються звичайним стилем, манерою поведінки й ставлення до предметного світу. Якщо їх своєчасно не сформувати, в поведінці дітей можуть проявитися негативні якості: недбальство, неохайність, байдужість до пошкоджених речей, книжок, іграшок, матеріалів до ігор та занять, розвинутися марнотратство.

Вивчаючи умови діяльності дошкільного навчального закладу, Н. Г. Грама виділяє головні функції, які сприяють вихованню економічної культури як дітей, так і співробітників. До них автор відносить:

• турботу про збереження будівель, будинків, майданчиків, надання їм ладу, участь у збільшенні наочних посібників та їхнє збереження; продовження часу використання іграшок та різного матеріалу;
• турботу про економне використання води, електроенергії;
• організацію господарсько-побутової, ручної, навчальної праці дітей та самообслуговування;
• турботу про охорону довкілля в місцях, які розташовані біля дошкільного навчального закладу (на вулиці, біля будинку), культуру поведінки;
• бережливе ставлення до іграшок, книжок, посібників через виконання конкретних завдань, що спонукають до самостійного дотримання встановлених у суспільстві правил;
• організацію діяльності в атмосфері доброзичливих взаємин, що виявляються в шанобливому ставленні до людей, тварин та рослин.

Оскільки будь-які ресурси завжди обмежені, бережливе ставлення до довкілля – головна умова задоволення потреб людей. Тож потрібно виховувати дитину так, щоб ощадливість стала її внутрішньою потребою, формувати людину- господаря. Привчаючи дітей до ощадливості, насамперед, треба дбати про те, щоб вони сприймали речі як суспільне надбання, багатство.

Виховання усвідомленого розуміння того, що речі треба берегти не тому, що дорослі будуть незадоволені, а тому, що будь-яка річ – результат праці багатьох людей і що ресурси для її виготовлення обмежені. Побут у сім’ї, у дошкільному навчальному закладі має давати приклади дбайливого став­лення дорослих до особистої та суспільної власності.

Формування бережливого ставлення до особистих речей – одягу, іграшок, книжок – має співвідноситися із формуванням бережливого ставлення до суспільних речей у дошкільному навчальному закладі (посуд, меблі, вода тощо), а також до речей і предметів довкілля (ліхтарі, квіти, дерева тощо).

Одним із важливіших шляхів формування бережливого ставлення до речей, з якими діти найчастіше стикаються, зокрема іграшок та книжок, є виховання інтересу до них, що, у свою чергу, потребує систематичного розширення змісту діяльності дітей (ігрової, трудової). Крім знань про правила поводження з іграшками, книжками, необхідно навчити дітей виконувати їхній дрібний ремонт, щоб можна було використовувати їх і надалі. Від дорослого залежить, як він зможе виокремити ці правила, пояснити їх та закріпити з дітьми. Кожна дитина повинна зрозуміти, що такі речі, як іграшки, книжки, належать не тільки їй, а всім дітям групи (“наші іграшки”, “наші книжки”, “ми їх повинні берегти”, “вони потрібні всім нам”). Також потрібно заохочувати дітей виявляти щедрість, бажання поділитися іграшками, книжками, солодощами.

Окремо потрібно виділити необхідність виховання бережливого ставлення до природи рідного краю. Діти повинні зрозуміти й дотримуватися правил поведінки в природі (не ламати гілки дерев та кущів, не смітити, не зривати квіти, не м’яти траву, не шуміти), залучатися разом із дорослими до практичної діяльності: допомагати наглядати за тваринами, годувати птахів, вирощувати квіти, овочі тощо.

Важливою проблемою сучасного суспільства є збереження чистоти рідного міста або селища. Тому дітей старшого дошкільного віку необхідно ознайомити з правилами поводження з побутовим сміттям як на вулиці, так і вдома. Формуючи в дітей уявлення про виробництво паперу, потрібно сприяти розвиткові усвідомлення ними необхідності його повторного використання. Розв’язання конкретних проблемних ситуацій допоможе навчити робити правильний вибір і приймати відповідні рішення.

Бережливе ставлення до особистих та суспільних речей має здійснюватися у зв’язку із формуванням таких якостей, як охайність, навички складати речі на своє місце; працелюбність (бажання та вміння полагодити поламані речі); розуміння того, що люди багато працюють, щоб створити речі, які потрібно берегти.