У зв’язку з переходом України до ринкової економіки значно підвищуються вимоги до рівня економічної грамотності як дорослих, так і дітей. Саме тому надзвичайно важливим є формування нового покоління, якому властиво позитивне сприйняття економічної інформації, що стала невід’ємною частиною життя кожної людини.

Сучасний економічний стан нашого суспільства з особливою гостротою висуває проблему формування в людей бережливого ставлення до народного надбання, матеріальних цінностей, навчання економного, раціонального використання природних багатств.

Батьки прагнуть виховати із дітей справжніх господарів, у яких будуть спостерігатись такі риси характеру, як: ощадливість, працьовитість, чесність, раціональність. Тому обов’язково, починаючи з дошкільного дитинства, треба ознайомлювати дітей з економікою.

Ощадливість – показник загальної культури людини, який свідчить про вміння піклуватися про членів своєї родини, про себе, свій дім, село чи місто, про свою Батьківщину.

Не секрет, що сучасного дошкільника вже з перших років його життя оточує економічна сфера, наповнена складними економічними поняттями та процесами. Реклама на телебаченні, розмови політиків, купівля, продаж, розподіл сімейного бюджету – ось далеко не повний перелік того, із чим доводиться зустрічатися дошкільнику щодня. Сучасне життя дуже непередбачуване, але й цікаве своєю швидкозмінністю. Можливо, саме тому складні економічні процеси так приваблюють малюків та свої перші елементарні знання вони здобувають самостійно: із бесід з однолітками, перегляду телевізора, зі спостереження за батьками.

Поява принципово нових технологій, виникнення неіснуючих раніше професій, необхідність кілька разів у житті змінювати спеціальність – усе це сприяє зміні змісту освітніх умов і засобів економічного виховання вже на етапі дошкільного дитинства.

Спочатку здається, що проблема формування ощадливості в дітей дошкільного віку не викликає труднощів. Дорослі – і батьки, і вихователі – розуміють необхідність формування в дітей культури ставлення до одягу, взуття, іграшок, книжок, продуктів харчування та роблять певні кроки в цьому напрямі. Однак спостереження свідчать про факти байдужості, неохайності, несхильності дітей берегти свої речі, що виявляється, наприклад, у ламанні іграшок, псуванні одягу, книжок тощо.

З раннього віку діти споживають суспільні блага, але не завжди привчаються їх берегти: розкидають обгортки від цукерок та морозива, ламають гілки дерев, малюють на стінах, не вимикають вчасно світло в приміщенні, псують книжки. Однією з причин відсутності бережливого ставлення до речей є те, що дітям недостатньо наполегливо прищеплюються навички до порядку, догляду за своїми речами, їхньою чистотою, відповідальністю за них.

Дитина повинна зрозуміти, що завдяки ощадливості в її сім’ї може збільшитися достаток, тому що буде менше витрат на речі, електрику, воду тощо. Збережені кошти можна витрачати на такі потреби родини, як відпустка, розваги, придбання цінних речей тощо. Отже, недарма люди кажуть: “Ощадливість краще, ніж багатство”. Актуальність формування ощадливості зумовлюється потребою виховувати таку людину, яка буде господарем, здатним берегти те, що має.

Життєва компетентність, яка повинна бути спрямована на формування в дітей дошкільного віку ощадливості, передбачає вміння бережливо користуватися різними ресурсами – власними й суспільними, бути господарями, витрачати з розумом та примножувати те, що маємо. У цивілізованому суспільстві ощадливість цінується як одна із чеснот особистос­ті, і тому важливо формувати цю рису як внутрішню моральну потребу, що визначає спосіб життя людини.

Ощадливість – це моральна якість, що характеризує дбайливе ставлення людей до власності, матеріальних та духовних благ. Відомо два основні типи власності – приватна й суспільна. Із проблемами власності ми стикаємося що­денно впродовж усього життя. В основі численних конфліктів – від дріб’язкової сварки дітей через іграшку до світової війни – лежить невміння або небажання розмежувати «моє» і «чуже».

Актуальність цієї проблеми зростає відносно суспільної власності. Результатом невизначеності людьми поняття “наше” є безгосподарність.

Ощадливість повинна виявлятися не тільки до речей своєї сім’ї, але й інших людей, а особливо – до суспільних товарів та послуг. “Тому ніколи не дозволяйте дитині, – пише А. С. Макаренко, – недбало ставитися до речей на вулиці, в театрі, в парку”.

У роботах сучасних дослідників такі основні характеристики особистості, як ощадливість, економність, працелюбність, вважаються звичайним стилем, манерою поведінки й ставлення до предметного світу. Якщо їх своєчасно не сформувати, в поведінці дітей можуть проявитися негативні якості: недбальство, неохайність, байдужість до пошкоджених речей, книжок, іграшок, матеріалів до ігор та занять, розвинутися марнотратство.

Вивчаючи умови діяльності дошкільного навчального закладу, Н. Г. Грама виділяє головні функції, які сприяють вихованню економічної культури як дітей, так і співробітників. До них автор відносить:

• турботу про збереження будівель, будинків, майданчиків, надання їм ладу, участь у збільшенні наочних посібників та їхнє збереження; продовження часу використання іграшок та різного матеріалу;
• турботу про економне використання води, електроенергії;
• організацію господарсько-побутової, ручної, навчальної праці дітей та самообслуговування;
• турботу про охорону довкілля в місцях, які розташовані біля дошкільного навчального закладу (на вулиці, біля будинку), культуру поведінки;
• бережливе ставлення до іграшок, книжок, посібників через виконання конкретних завдань, що спонукають до самостійного дотримання встановлених у суспільстві правил;
• організацію діяльності в атмосфері доброзичливих взаємин, що виявляються в шанобливому ставленні до людей, тварин та рослин.

Оскільки будь-які ресурси завжди обмежені, бережливе ставлення до довкілля – головна умова задоволення потреб людей. Тож потрібно виховувати дитину так, щоб ощадливість стала її внутрішньою потребою, формувати людину- господаря. Привчаючи дітей до ощадливості, насамперед, треба дбати про те, щоб вони сприймали речі як суспільне надбання, багатство.

Виховання усвідомленого розуміння того, що речі треба берегти не тому, що дорослі будуть незадоволені, а тому, що будь-яка річ – результат праці багатьох людей і що ресурси для її виготовлення обмежені. Побут у сім’ї, у дошкільному навчальному закладі має давати приклади дбайливого став­лення дорослих до особистої та суспільної власності.

Формування бережливого ставлення до особистих речей – одягу, іграшок, книжок – має співвідноситися із формуванням бережливого ставлення до суспільних речей у дошкільному навчальному закладі (посуд, меблі, вода тощо), а також до речей і предметів довкілля (ліхтарі, квіти, дерева тощо).

Одним із важливіших шляхів формування бережливого ставлення до речей, з якими діти найчастіше стикаються, зокрема іграшок та книжок, є виховання інтересу до них, що, у свою чергу, потребує систематичного розширення змісту діяльності дітей (ігрової, трудової). Крім знань про правила поводження з іграшками, книжками, необхідно навчити дітей виконувати їхній дрібний ремонт, щоб можна було використовувати їх і надалі. Від дорослого залежить, як він зможе виокремити ці правила, пояснити їх та закріпити з дітьми. Кожна дитина повинна зрозуміти, що такі речі, як іграшки, книжки, належать не тільки їй, а всім дітям групи (“наші іграшки”, “наші книжки”, “ми їх повинні берегти”, “вони потрібні всім нам”). Також потрібно заохочувати дітей виявляти щедрість, бажання поділитися іграшками, книжками, солодощами.

Окремо потрібно виділити необхідність виховання бережливого ставлення до природи рідного краю. Діти повинні зрозуміти й дотримуватися правил поведінки в природі (не ламати гілки дерев та кущів, не смітити, не зривати квіти, не м’яти траву, не шуміти), залучатися разом із дорослими до практичної діяльності: допомагати наглядати за тваринами, годувати птахів, вирощувати квіти, овочі тощо.

Важливою проблемою сучасного суспільства є збереження чистоти рідного міста або селища. Тому дітей старшого дошкільного віку необхідно ознайомити з правилами поводження з побутовим сміттям як на вулиці, так і вдома. Формуючи в дітей уявлення про виробництво паперу, потрібно сприяти розвиткові усвідомлення ними необхідності його повторного використання. Розв’язання конкретних проблемних ситуацій допоможе навчити робити правильний вибір і приймати відповідні рішення.

Бережливе ставлення до особистих та суспільних речей має здійснюватися у зв’язку із формуванням таких якостей, як охайність, навички складати речі на своє місце; працелюбність (бажання та вміння полагодити поламані речі); розуміння того, що люди багато працюють, щоб створити речі, які потрібно берегти.

Світ навколо дитини – цікавий, незвичний, сповнений таємниць. Знайомство малюка з кожним об’єктом довкілля – це його власне «відкриття». Завдання ж дорослого – створити для цього оптимальні умови, тобто організувати навчально-пізнавальну й дослідницьку діяльність дошкільника. Пізнавальна діяльність дошкільників може носити і самостійний, і організований характер. У першому випадку пізнавальна діяльність здійснюється у формі самостійної діяльності, тобто такої, що виникає з власної пізнавальної погреби особистості і в якій вона самостійно добирає засоби і методи пізнання. У другому випадку пізнавальна діяльність виступає у формі навчально-пізнавальної діяльності, яка організується педагогом і здійснюється під його керівництвом. Самостійна і організована форми пізнавальної діяльності тісно пов’язані між собою, впливають одна на одну, зокрема, пізнавальні дії й операції, засвоєні в організованій навчально-пізнавальній діяльності, можуть бути перенесені в самостійну пізнавальну діяльність, а пізнавальний досвід, отриманий у процесі самостійної пізнавальної діяльності, може стати основою організованого навчання дошкільників.

Актуальною на даний момент є проблема підвищення пізнавальної активності дітей. Як зацікавити дитину, викликати в неї бажання вчитися, пізнавати, розмірковувати, робити висновки? Це питання хвилює і науковців, і методистів, і практиків, і батьків.

Феномен пізнавальної активності як один із важливіших чинників навчання постійно привертає увагу дослідників, адже особистість формується лише в процесі активної взаємодії з навколишнім світом. А взаємодія дитини з навколишнім світом виявляється в її діяльності. Під пізнавальною активністю психологи розуміють самостійну, ініціативну діяльність дитини, спрямовану на пізнання навколишньої дійсності (як прояв допитливості) й зумовлену необхідністю розв’язати завдання, що постають перед нею в конкретних життєвих ситуаціях.

Пізнавальна активність не є вродженою. Вона формується протягом усього свідомого життя людини. Соціальне середовище – умова, від якої залежить, чи перейде ця потенційна можливість у реальну дійсність.

Рівень розвитку пізнавальної активності зумовлюється індивідуально­психологічними особливостями та умовами виховання. З огляду на те, що саме пізнавальна активність є основою пізнавальної діяльності як умови успішного навчання.

Тож двома основними чинниками, які впливають на розвиток пізнавальної діяльності є:

природна дитяча допитливість;

стимулююча діяльність дорослого.

Джерелом дитячої допитливості є послідовний розвиток початкової потреби дитини в зовнішніх враженнях як специфічної людської потреби в новій інформації. Через нерівномірність психічного розвитку дітей дошкільного віку (тимчасові затримки і відхилення від вікової норми), відмінність в інтелектуальних здібностях та механізмах маємо значну варіативність розвитку їх пізнавальної активності.

Пізнавальна активність є природним проявом інтересу дитини до навколишнього світу й характеризується чіткими параметрами. Про інтереси дитини та інтенсивність її прагнення ознайомитися з певним предметом чи явищем свідчать:

увага й особлива зацікавленість;

емоційне ставлення – подив, стурбованість, сміх тощо;

дії, спрямовані на з’ясування будови та призначення предмета, – тут особливо важать якість та різноманітність обстежувальних дій, розмірковувальні паузи;

постійний потяг до цього об’єкта.

Сьогодні педагоги і психологи велику увагу приділяють проблемі активізації навчання. Адже дослідження свідчать про помітне зниження активності пізнання в дошкільників. А саме низький рівень допитливості й активності пізнавальних процесів зумовлює неуспішність дитини в навчанні. Тож дорослі мають знати: умови, які сприяють розвитку активної пізнавальної позиції дитини чи гальмують її; специфіку роботи з дітьми, що мають різний рівень розвитку пізнавальної активності; роль дорослого в процесі розвитку пізнавальної активності дітей.

Умовно можна виділити три рівня пізнавальної активності: високий; середній; низький.

Розвиток дітей з високим рівнем пізнавальної активності зазвичай не турбує ні батьків, ні педагогів. Адже такі діти гарно засвоюють нові знання, завжди активні, жваві і допитливі.

А от діти з середнім рівнем розвитку пізнавальної активності потребують більшої уваги дорослих. Насамперед для цих дітей дуже важливою є емоційна підтримка.

До прийомів емоційної активації зокрема, можна віднести: незвичайний початок занять – наприклад, прихід у гості до дітей казкового персонажа; музичний або віршований уривок як привітання (на музичне заняття діти входять під музичний супровід), ігровий прийом тощо; індивідуальне заохочення, похвала, позитивна оцінка.

Отже, стратегія педагога в роботі з дітьми середнього рівня розвитку пізнавальної активності – не лише допомогти їм включитися в діяльність, а й підтримувати позитивну емоційно-інтелектуальну атмосферу протягом усього заняття. Це дасть дитині змогу відчути радість, піднесення не лише під час сприймання завдання, а й у ході його виконання. Дитина захоче повторити й закріпити свої досягнення, навіть якщо це потребуватиме певних інтелектуально-вольових зусиль. А коли й наступні заняття справдять очікування дитини, це стане запорукою її поступового переходу на вищий рівень розвитку пізнавальної активності.

Працюючи з пасивними дітьми, слід ураховувати, що вони не можуть негайно включитися в роботу, оскільки їхня активність зростає поступово і повільно. Отже: не варто пропонувати їм завдань, які потребують швидкого переходу від одного виду діяльності до іншого; треба давати їм час на обмірковування відповіді; не бажано ставити їм під час відповіді несподівані, «каверзні» запитання; слід бути готовими до того, що після активної рухової діяльності ці діти досить повільно переключаються на розумову. Педагог має подбати про налагодження доброзичливих стосунків з такими дітьми, оскільки погрози, докори, негативні оцінки відразу пригнічують у них бажання щось пізнати, гасять стимул для подальшого зростання.

Основним прийомом, який найдоречніше застосовувати в роботі з пасивними дітьми, є так звані емоційні «погладжування», до яких можна віднести: звертання до дитини лише на ім’я; схвалення, добрий лагідний тон; акцент на позитив – замість погроз і наказів звернутися до дитини, скажімо, так: «Побачимо, що у вас вийде, якщо…».

Вирішальним чинником формування пізнавальної активності є спілкування дитини з дорослими – педагогом, батьками. При цьому вона засвоює способи керування своєю поведінкою, долає труднощі орієнтування в нових ситуаціях при розв’язанні нових завдань.

Умовою розвитку пізнавальної активності дитини, піднесення її на вищий рівень є практика, дослідницька діяльність. Найважливішим є факт успішного завершення пошукових дій. Організація пізнавальної діяльності має спиратися на вже розвинуті потреби, насамперед на потребу дитини в спілкуванні з дорослими, у схваленні ними її дій, учинків, суджень, думок.

Добре відомо, що розвиток творчого мислення забезпечується не відтворенням дитиною відомих зразків дій, а формуванням у неї здатності комбінувати, перегруповувати, розглядати щось із різних точок зору, вдаватися до асоціацій. Що багатші асоціації, то вільніше почувається малюк, виконуючи практичні завдання, і то вища його пізнавальна активність.

Проблема дефіциту магнію в дошкільників особливо актуальна в осінньо-зимовий період, коли підвищується ризик застудних захворювань. Адже саме цей макроелемент бере участь у виробленні антитіл і фагоцитів, які відповідають за імунітет, а також є протиалергійним та протизапальним чинником

Дефіцит магнію у дітей до семи років

Значення магнію для організму дитини не можна недооцінюва­ти — цей хімічний елемент впливає на травлення, імунну сис­тему, формування кісток, процес утворення нових клітин, роботу м’язових тканин, нирок, серця, мозку, допомагає під час передачі нервових імпульсів.

За дефіциту магнію уповільнюються практично всі життєві процеси на клітинному рівні, що пов’язано з порушенням вільного переміщення іонів мінералів, переважно магнію і калію. Ослаблення організму дитини в разі дефіциту магнію відбувається через припи­нення вироблення антитіл і фагоцитів, покликаних знищувати хво­роботворні бактерії та віруси.

Магній позитивно впливає на ясність і чіткість мислення та уповільнює процеси старіння організму. В організмі дитини магній виконує такі функції:

• сприятливо впливає на ріст кісток та надає їм міцності;
• координує серцевий ритм, знижує підвищений артеріаль­ний тиск;
• поліпшує кисневе забезпечення серцевого м’яза;
• регулює рівень цукру в крові;
• бере участь у синтезі білка, транспортуванні поживних ре­човин, фосфорному і вуглеводному обміні;
• відіграє важливу роль у процесі передачі генетичної інфор­мації;
• сприяє поліпшенню функції дихання у разі бронхо-легеневих захворювань — хронічної астми, емфіземи, бронхіту;
• виступає як профілактичний засіб м’язових і суглобових болів, синдрому хронічної втоми, мігрені;
• сприяє здоров’ю зубів, зокрема зміцнює їхню емаль;
• запобігає відкладенню кальцію, каменів у жовчному міхурі та нирках;
• сприяє виведенню з організму деяких токсичних речовин;
• поліпшує перистальтику кишківника; в нормалізує роботу нервової системи.

Інакше кажучи, магній є незамінним макроелементом для пов­ноцінного функціонування організму дитини.

Добова потреба організму дитини в магнії

Мінімальна добова потреба в магнії — 400 мг, максималь­но допустима кількість споживання — 800 мг. Звичайний раці­он харчування, як правило, містить 200-400 мг на добу. Потреба в магнії у дітей від народження і до статевого дозрівання стано­вить 10-30 мг/кг маси тіла на добу. Пізніше збільшення маси м’язів і кісток стабілізується, потреба в цьому макроелементі зменшуєть­ся до 6 мг/кг маси тіла на добу.

Добова норма магнію підвищується у таких випадках:

• стрес;
• ріст тканин — наприклад, у спортсменів;
• вживання сечогінних препаратів.

За рекомендаціями ВООЗ, для дітей нормальний вміст магнію в сироватці крові становить 0,74-1,15 ммоль/л.

Усього в організмі має міститися близько 20-30 г магнію: у м’яких тканинах — близько 60%, у кістковій — близько 38%, а та­кож у рідинах 1-2%.

Причини дефіциту магнію у дітей

Причиною низького вмісту магнію, або гіпомагніємії, в організмі у дітей є недостатньо різноманітна дієта, що містить мало нерафінованих злакових, а особливо зелених, жовтих, червоних овочів і фрук­тів, та дієта з низьким вмістом білків.

Чинники дефіциту магнію:

• порушення обміну магнію;
• недостатня кількість магнію, що надходить із продуктами харчування;
•  підвищене витрачання магнію в період інтенсивного росту, одужання або через надмірну пітливість;
• погіршення процесу засвоєння магнію через надлишковий рівень жирів, кальцію, фосфатів;
• постійні стресові ситуації;
• порушення вироблення інсуліну;
• тривалий прийом антибіотиків, діуретиків, протипухлин­них препаратів тощо;
• захворювання нирок;
• отруєння кобальтом, марганцем, кадмієм, алюмінієм, бери­лієм, свинцем, нікелем;
• порушення всмоктування магнію в кишківнику через такі стани:
• гостре або хронічне захворювання тонкої кишки;
• скорочення всмоктувальної поверхні кишківника під час радіотерапії, хірургічного втручання (резекції);
• стеаторея, за якої магній зв’язується з невсмоктувальними жирними кислотами і виводиться зі стулом;
• дисбактеріоз товстого кишківника.

Ці чинники дефіциту магнію викликають різноманітні симпто­ми дефіциту магнію в організмі дитини.

Симптоми дефіциту магнію та його діагностика

У дітей з дефіцитом магнію спостерігають збудливість, дратів­ливість, підвищену рухову активність і посилення сухожильних реф­лексів, погіршення пам’яті, здатності концентруватися і утримувати увагу. Діти більш старшого віку з дефіцитом магнію схильні до не­послуху, тривожності, психомоторної нестабільності, відставання в рості та розумовому розвитку.

За умов дефіциту магнію у дитини спостерігаються такі симп­томи:

• підвищена стомлюваність або хронічна втома, депресивні стани, апатія;
• синдром гіперактивності та дефіциту уваги;
• втрата апетиту та зниження ваги;
• болі в серці, порушення серцевого ритму, зокрема тахікардія;
• раптове запаморочення, втрата рівноваги, миготіння «му­шок» перед очима;
• пригнічений психічний стан і страх;
• біль і поколювання в м’язах;
• м’язові спазми та мерзлякуватість за відсутності явних ознак інших захворювань;
• підвищена чутливість до зміни погоди, особливо у кін­цівках;
• гострі болі в шлунку, що часто супроводжуються проносом, випадінням волосся, підвищенням ламкості нігтів;

оніміння, поколювання, свербіж, «гусяча» шкіра, відчуття болючого холоду;

• втрата апетиту, нудота, блювання;
• брак повітря або відчуття грудки в горлі;
• частий головний біль.

Часом ці ж симптоми можуть бути викликані й іншими чин­никами, але якщо вони усуваються додатковим прийомом магнію, то причина їх появи саме в дефіциті магнію.

Встановити дефіцит магнію в організмі дуже просто. Необхідно попросити дитину встати прямо, напружити м’язи або із зусиллям потягнутися. Хворобливі відчуття в гомілках або щиколотках — пер­ша тривожна ознака. За наявності ознак дефіциту магнію необхідно вжити заходів для відновлення його рівня в організмі.

Захворювання, викликані дефіцитом магнію

Через дефіцит магнію можуть виникнути такі захворювання:

• серцево-судинної системи — артеріальна гіпертензія, арит­мія, ішемічна хвороба серця;
• ендокринної системи — цукровий діабет;
• нервової системи — депресія, мігрень, розлади пам’яті, су­домний синдром.

Окрім того, встановлено зв’язок дефіциту магнію і кальцію з алер­гічними нападами, зокрема бронхіальною астмою та кропив’янкою. Також відчуття оніміння і поколювання можуть бути пов’язані саме з дефіцитом магнію і кальцію.

Рахіт у дітей у перші роки життя може бути викликаний саме дефіцитом магнію і тому не піддається лікуванню вітаміном Б. У цьому випадку для успішного лікування необхідно компенсувати саме дефіцит магнію.

Застосування препаратів магнію

За неможливості раціонально харчуватися, а також за умов стресу, фізичних навантажень і певних захворювань рекомендується додатковий прийом магнію. Це може визначити тільки лікар.

Профілактика дефіциту магнію у вигляді прийому препаратів маг­нію є незамінною складовою лікування багатьох захворювань, у тому числі серцево-судинних, онкологічних, нервових, токсичних отруєнь, алергічних реакцій, порушень у роботі залоз внутрішньої секреції і ба­гатьох інших. Рекомендована тривалість профілактичного лікування — близько місяця. Протягом року можна провести 2-3 курси.

Профілактика дефіциту магнію

Найприродніший спосіб поповнення магнію в організмі — це введення в раціон багатих на нього продуктів. Магніємістка діє­та включає м’ясо, рибу, печінку, горіхи, висівки, бобові, твердий сир, яєчний жовток, кисломолочні продукти, зокрема сир кисломолоч­ний, капусту, буряк тощо. Для корекції раціону дитини дошкільного віку з дефіцитом магнію можна використовувати рецепти корисних страв із підвищеним вмістом магнію.

Рослинна їжа містить велику кількість магнію. Так, половину до­бової норми можна задовольнити вживанням круп’яних виробів і хліб­ної продукції. Найбільш багаті магнієм нерафіновані продукти: крупи — бурий рис, гречка, пшоно, перлова, вівсяна та ячна крупи; цільнозерновий хліб; висівки; горіхи; гречаний мед; соя; квасоля; какао; яйця; свіжа зелень; овочі; фрукти, особливо зеленого кольору.

Більше магнію міститься у свіжих необроблених овочах — під час варіння овочів цей макроелемент вимивається. Також багато магнію втрачається внаслідок чищення овочів, оскільки його кон­центрація вища під шкіркою. Взимку додатковим джерелом магнію є сухофрукти, особливо курага, родзинки, чорнослив, фініки. Корисно вживати фіги, лимони, грейпфрути, яблука, абрикоси, персики, цвітну капусту, помідори, картоплю, а також морські продукти — креветки, камбалу, морський окунь і короп, палтус, оселедець, скумбрію, тріс­ку. Багато дієтологів радять замінити звичайну сіль на морську — вона багата макроелементами, зокрема магнієм і калієм. Менше магнію, але в легкозасвоюваній формі, міститься в молоці, кисломо­лочному сирі. За дефіциту магнію дуже корисним є вживання бана­нів, оскільки в них є вітамін В₆, який сприяє засвоєнню магнію і залу­ченню його до обмінних реакцій.

На жаль, сучасні технології промислового виробництва продук­тів харчування, такі як видалення поживних речовин для подовжен­ня терміну реалізації, рафінування, застосування хімічних добрив, — призводять до зникнення магнію в ґрунтах і в продуктах.

Продукти харчування, що містять магній, не завжди можуть за­безпечити наш організм достатньою кількістю цього елемента. За­своєнню магнію перешкоджають жири: наприклад, салат з овочів і зелені з рослинним маслом не дає організму необхідної кількості цього макроелемента. Погіршується засвоєння магнію в разі над­лишкового вживання продуктів, що містять натрій. У цілому для за­своєння магнію має бути збалансованим вміст макро- і мікроелемен­тів у їжі.

Пневмонія в дітей – це гострий інфекційний процес в легеневій паренхімі із запаленням всіх структурно-функціональних одиниць респіраторного відділу легень. Захворювання протікає з ознаками інтоксикації, кашлем, дихальною недостатністю. Діагноз пневмонії встановлюється на основі характерної аускультативної, клініко-лабораторної та рентгенологічної картини. Лікування пневмонії в дітейвимагає призначення антибіотиків, бронхолітиків, жарознижуючих, відхаркувальних, антигістамінних препаратів, а також фізіотерапії, ЛФК та масажу.

Пневмонія в дитини представляє собою гостре інфекційне ураження легень, що супроводжується наявністю інфільтративних змін на рентгенограмах і симптомів ураження нижніх дихальних шляхів.

Класифікація пневмонії

Поширена в клінічній практиці класифікація враховує умови інфікування, рентгеноморфологічні ознаки різних форм пневмонії захворювання, його важкість, тривалість та етіологію.

За умовами, в яких відбулося інфікування дитини, виділяють позалікарняні (домашні), внутрішньолікарняні (госпітальні) і вроджені (внутрішньоутробні) пневмонії у дітей. Позалікарняна пневмонія розвивається в домашніх умовах, за межами лікувального закладу, головним чином, як ускладнення ГРВІ. Внутрішньолікарняною вважається пневмонія, що виникла через 72 години після госпіталізації дитини або протягом 72 годин після її виписки. Госпітальні пневмонії у дітей мають найбільш важкий перебіг і результат, оскільки у внутрішньолікарняної флори нерідко розвивається резистентність до більшості антибіотиків. Окрему групу становлять вроджені пневмонії, що розвиваються у дітей з імунодефіцитом в перші 72 години після народження, та неонатальні пневмонії в дітей першого місяця життя.

Форми пневмонії в дітей

Осередкова пневмонія характеризується вогнищами інфільтрації діаметром 0,5-1 см, розташованими в одному або декількох сегментах легені, іноді – білатерально. Запалення легеневої тканини носить катаральний характер з утворенням в просвіті альвеол серозного ексудату. При такій формі відбувається злиття окремих ділянок інфільтрації з утворенням великого вогнища.

Сегментарна пневмонія перебігає із залученням в запалення цілого сегмента легені і його ателектазу. Сегментарне ураження часто протікає у вигляді затяжної пневмонії в дитини з переходом в легеневий фіброз або деформуючий бронхіт.

Крупозна пневмонія представляє собою гіперергічне запалення, що проходить стадії припливу, червоного опеченения, сірого опеченения та завершення. Запальний процес має лобарну або сублобарну локалізацію із залученням плеври (плевропневмонія).

Інтерстиціальна пневмонія характеризується інфільтрацією і проліферацією інтерстиціальної (сполучної) тканини легенів осередкового або дифузного характеру. Інтерстиціальна пневмонія у дітей зазвичай викликається пневмоцистами, вірусами, грибами.

За важкістю перебігу розрізняють неускладнені та ускладнені форми пневмонії у дітей. В останньому випадку можливий розвиток дихальної недостатності, набряку легенів, плевриту, деструкції легеневої паренхіми (абсцесу, гангрени легені), екстрапульмональних септичних вогнищ, серцево-судинних порушень і т.п.

Перебіг пневмонії в дитини може бути гострим або затяжним. Гостра пневмонія продовжується від 4 до 6 тижнів, а при затяжній пневмонії клініко-рентгенологічні ознаки запалення зберігаються більше 6 тижнів.

По етіології виділяються вірусну, бактеріальну, грибкову, паразитарну, мікоплазмову, хламідійну та змішану форми пневмонії в дітей.

Причини пневмонії в дитини

Етіологія пневмонії в дітей залежить від їхнього віку та умов інфікування. Пневмонії новонароджених зазвичай пов’язані з внутрішньоутробними інфекціями або внутрішньо лікарняним інфікуванням. Вроджені пневмонії часто викликаються вірусом простого герпесу 1 і 2 типів, вітряної віспи, цитомегаловірусом, хламідією. Серед внутрішньолікарняних патогенів провідна роль належить стрептококам групи В, золотистому стафілококу, кишковій паличці, клебсієлі. У доношених та недоношених дітей велика етіологічна роль вірусів грипу, РСВ, парагрипу, кору та ін.

У дітей до 1 року переважаючим збудником пневмонії виступає пневмокок (до 70-80% випадків), рідше – гемофільна паличка, моракселла та ін. Традиційними патогенами для дітей дошкільного віку служать гемофільна паличка, кишкова паличка, протей, клебсієла, ентеробактерії, синьогнійна паличка, золотистий стафілокок. В дітей шкільного віку, поряд з типовим запаленням легенів, значною також є кількість атипових пневмоній, викликаних мікоплазмовою та хламідійною інфекцією. Факторами, що призводять до розвитку пневмонії в дитини, служать недоношеність, гіпотрофія, імунодефіцит, стрес, переохолодження, хронічні вогнища інфекції (карієс зубів, гайморит, тонзиліт).

В легені інфекція проникає переважно аерогенним шляхом. Внутрішньоутробна інфекція в поєднанні з аспірацією навколоплідних вод призводять до виникнення вродженої пневмонії. Розвиток аспіраційної пневмонії в дітей раннього віку може відбуватися внаслідок мікроаспірації секрету носоглотки, звичної аспірації їжі при зригуванні, гастроезофагеального рефлюксу, блювоти, дисфагії. Можливе також гематогенне поширення патогенів з позалегеневих вогнищ інфекції. Інфікування госпітальною флорою нерідко відбувається при проведенні дитині трахеальної аспірації та бронхоальвеолярного лаважу, інгаляцій, бронхоскопії, ШВЛ.

Збудником бактеріальної інфекції зазвичай виступають віруси, що вражають слизову респіраторного тракту та порушують бар’єрну функцію епітелію та мукоциліарний кліренс, збільшують продукцію слизу та знижують місцевий імунологічний захист, полегшують проникнення збудників в термінальні бронхіоли. Там відбувається інтенсивне розмноження мікроорганізмів і розвиток запалення, до якого долучаються прилеглі ділянки легеневої паренхіми. При кашлі інфікована мокрота закидається у великі бронхи, звідки потрапляє в інші респіраторні бронхіоли, обумовлюючи утворення нових запальних вогнищ.

Утворенню вогнищ запалення сприяє бронхіальна обструкція та формування ділянок гіповентиляції легеневої тканини. Внаслідок порушення мікроциркуляції, запальної інфільтрації та інтерстиціального набряку порушується перфузія газів, розвивається гіпоксемія, респіраторний ацидоз та гіперкапнія, що клінічно виражається ознаками дихальної недостатності.

Симптоми пневмонії в дитини

Прояви пневмонії у дітей зазвичай розвиваються на 5-7 день ГРВІ. Загально інфекційна симптоматика характеризується фебрильною температурою тіла понад 38 градусів, ознаками інтоксикації, млявістю, порушенням сну, блідістю шкірних покривів, розладом апетиту, а також зригування та блювотою в грудних дітей. Респіраторні симптоми пневмонії у дитини включають кашель (вологий або сухий), задишку, періоральний ціаноз, участь в диханні допоміжної мускулатури, втягнення міжребер’я. Перебіг вогнищево-зливної пневмонії в дітей завжди більш важкий. Часто він супроводжується дихальною недостатністю, токсичним синдромом, розвитком плевриту або деструкції легеневої тканини.

Сегментарні пневмонії у дітей протікають з лихоманкою, інтоксикацією і дихальною недостатністю різного ступеня важкості. Процес відновлення може затягуватися до 2-3 місяців. Надалі на місці запалення може формуватися сегментарний фіброателектаз або бронхоектази.
Перебіг крупозної пневмонії відрізняється бурхливим початком, високою лихоманкою з ознобами, болем при кашлі та диханні у грудній клітці, відкашлюванням «іржавого» мокротиння, вираженою дихальною недостатністю. Нерідко при пневмонії в дитини розвивається абдомінальний синдром з блювотою, болями в животі та симптомами подразнення очеревини.

Інтерстиціальна пневмонія в дитини характеризується переважанням симптомів наростаючої дихальної недостатності: задишка, ціаноз, болісний кашель з мізерною мокротою, загальне ослаблення. Нерідко захворювання супроводжується ознаками правошлуночкової серцевої недостатності.

До ускладнень пневмонії, що зустрічаються у дітей, належать: інфекційно-токсичний шок, абсцеси легеневої тканини, плеврит, емпієма плеври, пневмоторакс, серцево-судинна недостатність, респіраторний дистрес-синдром, поліорганна недостатність, ДВС-синдром.

Лікування пневмонії у дітей

Підставами для госпіталізації дитини, яка захворіла пневмонією, є:

– вік до 3-х років;

– залучення до запалення двох і більше частин легенів;

– важка дихальна недостатність;

– плеврит;

– важкі енцефалопатії;

– гіпотрофія;

– вроджені вади серця та судин;

– хронічна патологія легень: бронхіальна астма, бронхолегеневі дисплазії та ін.;

– хронічна патологія нирок: гломерулонефрит, пієлонефрит;

– імунодефіцит.

У гарячковому періоді дитині необхідний постільний режим, раціональне харчування та багато напоїв.

Основним методом лікування пневмонії в дітей є емпірична, а потім етіотропна антибактеріальна терапія, для якої можуть використовуватися бета-лактами (амоксиклав, аугментин та ін.), цефалоспорини (цефуроксим, цефамандол), макроліди (макропен, сумамед, кларитроміцин), фторхінолони (ципрофлоксацин, офлоксацин), іміпенеми (тіенам) та ін. При неефективності терапії протягом 36-48 годин діючий антибіотик замінюють на препарат іншої групи.

Симптоматична та патогенетична терапія пневмонії включає призначення препаратів жарознижуючої, муколітичної, бронхолітичної та антигистаминної дії. Після стихання лихоманки показано фізіологічні процедури: УВЧ, індуктотермія, електрофорез, інгаляції, масаж грудної клітки, ЛФК.

Профілактика та прогноз пневмонії

При своєчасному розпізнаванні та лікуванні результат лікування пневмонії є позитивним. Негативний прогноз мають пневмонії, викликані високовірулентною флорою, ускладнені гнійно-деструктивними процесами, які протікають на тлі важких соматичних захворювань та імунодефіцитних станів. Затяжний перебіг пневмонії в дитини раннього віку загрожує формуванням хронічних бронхолегеневих захворювань.

Профілактика пневмонії в дітей полягає в організації відповідного догляду, загартовуванні, попередженні ГРВІ, лікуванні ЛОР-патологій, щепленні проти грипу, пневмококової інфекції, гемофільної інфекції. Всі діти, які перехворіли на пневмонію, підлягають диспансерному обліку в педіатра протягом року з проведенням контрольної рентгенографії грудної клітки, ОАК, огляду дитини дитячим пульмонологом, дитячим алергологом-імунологом та отоларингологом.