Слово «повага» походить від слова «вага». Тому можна зробити висновок про те, що повага – це сприйняття, усвідомлення власної і чужої значимості, ваги.

Згідно із статтею 1 Кодексу 1969 p., одним із завдань цього Кодексу була побудова сімейних відносин на «повазі» всіх членів сім’ї. У статті 1 СК побудова сімейних відносин на почутті поваги названа одним із елементів мети законодавчого регулювання сімейних відносин.

«Батьки зобов’язані поважати дитину» (ч. 4 ст. 150 СК). Про обов’язок батьків поважати права дитини та її людську гідність йдеться у ч. 1 ст. 155 СК. Цьому обов’язкові кореспондує право дитини на повагу.

Право дитини на повагу – це насамперед своєрідний мандат на власні дії. Але, оскільки мова йде про особу, котра перебуває у залежності від батьків, можливість вчинення нею певних дій залежить від того, наскільки тісною є сорочка батьківських заборон, наскільки вони відповідають ситуації, наскільки вони розумні та справедливі.

Право дитини на повагу дуже вагомо утверджено у Сімейному кодексі і проявляється зокрема у:

1) встановленні обов’язку батьків забрати новонароджену дитину;

2) визнанні протиправною відмову батьків від дитини;

3) наданні дитині права бути вислуханою при вирішенні усіх питань, що стосуються її життя та життя сім’ї;

4) неможливості усиновлення дитини без її згоди;

5) наданні дитині права власності на речі, придбані батьками для її індивідуальних потреб;.

6) забороні фізичних покарань дитини;

7) забороні експлуатації дитини;

8) наданні дитині права на протест;

9) наданні дитині цивільної процесуальної дієздатності з досягненням 14-річного віку.

Повага до дитини – це спілкування з нею як із рівновеликою цінністю, без підвищеного тону, без образ.

Повага до дитини – це і визнання за нею права на помилки, на можливість випадкового заподіяння шкоди, на поганий настрій; це визнання обов’язку батьків вибачитися за невиконану обіцянку і просити у дитини пробачення, так само, як вони вимагають цього у дітей.

Чи поширюється на дитину конституційне право на таємницю листування, переговорів? Безспірно, адже вона є громадянином України. Визнання батьками цієї незаперечної істини буде одним із проявів поваги до дитини.

Право дитини на повагу і обов’язок батьків поважати дитину – це дві взаємообумовлені правові категорії.

Зневага з боку батьків до дитини може мати різноманітні правові наслідки, які визначатимуться залежно від ступеня протиправної поведінки батьків та її наслідків.

Під час прийняття дітей до дошкільного на вчального закладу батьки або особи, які їх замі нюють, мають надати певні документи, зокре ма й медичну довідку про стан здоров’я дитини з висновком лікаря про те, що дитина може відві дувати дошкільний навчальний заклад.

Статтею 18 Конвенції про права дитини встановлено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.

У статті 150 Сімейного кодексу України (СК) зокрема зазначено, що батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї.

Згідно із частинами 2 та 4 статті 155 СК батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтере сам дитини, а ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про дошкільну освіту» сім’я зобов’язана сприяти здобуттю дитиною освіти в дошкільних та інших навчальних закладах або забезпечити дошкільну освіту в сім’ї відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання дітей, а також збереження їхнього життя, здоров’я, людської гідності.

Так, відповідно до законодавства України за невиконання або неналежне виконання обов’язків щодо дітей, батьки можуть бути притягнуті до різних видів юридичної відповідальності.

Отже, наданнянеповної, недостовірної інформації про стан здоров’ядитини її законнимипредставниками, може бути розцінено як невиконання ними своїх батьківських обов’язків. Батьків або осіб, які їх замінюють, може бути притягнуто до адміністративної, сімейно­правової або кримінальної відповідальності.

Мовна особистість формується у конкретному соціумі, існує у просторі конкретної культури, що відображується насамперед у мові, у формах суспільної національної свідомості (побутової, громадянської, наукової, правової і тощо).

Сучасна лінгвістика розглядає мовну особистість як багатокомпонентний набір мовних здібностей, умінь, готовності до здійснення мовних вчинків різного ступеня складності і вчинків, що класифікуються, з одного боку, за видами мовленнєвої діяльності (говоріння, аудіювання, письмо, читання), а з другого — за рівнями мови (фонетика, граматика, лексика).

Мовна особистість не є вродженою, вона формується і розвивається у процесі навчання, виховання, спілкування, тобто в різних видах діяльності. Започатковується формування мовної особистості вже в ранньому віці, з моменту оволодіння дитиною активним мовленням. Що ж виступає провідним чинником формування мовної особистості в ранньому, дошкільному та й шкільному віці? На нашу думку, – це мовленнєве середовище, в якому дитина виховується, навчається, розвивається, відбувається її соціалізація.

Одним із провідних стимульованих чинників впливу на мовленнєвий розвиток дитини в мовленнєвому середовищі, є без сумніву, мовлення дорослих, слово педагога, вихователя, який бездоганно володіє мовою. І в цьому відношенні не можна не погодитись із педагогічним кредом В.О. Сухомлинського: «Слово в певному розумінні є єдиним засобом виховання і розвитку особистості».

Серед стимульованих чинників мовленнєвого розвитку дитини можна назвати й такі: наявність навчальних посібників, національних іграшок, серії дидактичних картин, застосування інноваційних технологій навчання мов тощо.

Сукупність стимульованих чинників розвитку мовлення і навчання мов, постійне перебування дитини від дошкілля до випускного класу школи в активно-стимульованому мовленнєвому середовищі є запорукою формування кінцевого результату навчально-мовленнєвої діяльності мовної особистості громадянина нашої країни.