Часом може виникнути потреба оперативно ввести лікарські засоби, тобто зробити ін’єкцію. Тож розглянемо їх особливості.

 Існує чимало способів введення лікарських засобів в організм людини. Однак ін’єкція лишається одним з найдієвіших, якщо лікарський засіб слід ввести дуже оперативно. Найчастіше впорскування виконують за допомогою голки з порожниною всередині та шприца, порушуючи при цьому цілісність шкірних і слизових покривів. Розглянемо особливості проведення деяких з видів ін’єкцій, а саме: внутрішньом’язових; підшкірних; внутрішньошкірних.

 Знезаражування місця ін’єкції. У місці ін’єкції шкіру двічі протирають стерильною ватною кулькою, зволоженою 70%-вим розчином етилового спирту: спочатку оброблюють ділянку розміром 10×10 см, потім другою ватною кулькою — 5×5 см. Кульку затискають між безіменним пальцем та мізинцем лівої руки

 Метод внутрішньом’язових ін’єкцій застосовують у випадках, коли необхідно отримати швидший ефект, ніж під час підшкірної ін’єкції. Адже м’язи ліпше, ніж підшкірна основа, постачаються кров’ю та лімфою. Внутрішньом’язові ін’єкції дають змогу ввести більшу, ніж за внутрішньошкірного введення, кількість препарату — до 10 мл.

 Підшкірні ін’єкції набули широкого застосування, адже їх легко проводити. Існує значна кількість лікарських засобів, які в розчиненому вигляді швидко й добре всмоктуються в підшкірній основі та підшкірній жировій клітковині. Підшкірні ін’єкції забезпечують відносно швидке всмоктування препаратів у кров. Лікарський засіб повністю всмоктується за 15-20 хв.

У разі проведення внутрішньошкірних ін’єкцій лікарський засіб уводять у товщу шкіри, не доходячи до підшкірної основи. Такі ін’єкції проводять під час виконання проб: алергічних; імунологічних — на туберкульоз, бруцельоз, ехінококоз; на чутливість до антибіотиків; на приховані набряки або гідрофільність тканин; для місцевого знеболювання та вакцинації.