Підготовка до школи – складний період у житті дошкільника, його перший соціальний конфлікт.

Як воно – «навчатися»? Весело це чи сумно? Важко чи легко? Перш за все, це відповідально. Тепер дитині доведеться забути слово хочу заради слова потрібно! У першому класі дитина розпочинає своє суспільно-трудове життя.

Вступ до школи і початковий період навчання викликають перебудову способу життя і діяльності дитини. Маленька людина знаходиться в стані очікування: має відбутися дещо значне і привабливе, але поки що невизначене. Весь спосіб життя дитини радикально змінюється. Найсуттєвішими проблемами, з якими їй доведеться мати справу в школі, є:
– зміна розпорядку сну та харчування;
– зміна повітряного режиму: необхідність перебування в приміщенні впродовж більш тривалого проміжку часу, ніж у дитячому садочку;
– збільшення часу, який доведеться проводити без активного руху, сидячи за столом;
– зміна стилю спілкування з дорослими: вчитель здебільшого не орієнтований на опіку, піклування і захист, на встановлення індивідуальних особистісних контактів, тому дитина може відчувати себе на новому місці на початку безпорадною та одинокою;
– необхідність повного самообслуговування під час одягання і роздягання, вживання їжі, користування туалетом; в ситуації, коли за дотриманням гігієнічних навичок, може статися, ніхто не стежить; необхідний повний самоконтроль;
– необхідність самостійно організовувати своє робоче місце на парті, зібрати і дістати необхідні посібники, підручники і приладдя з портфеля та акуратно скласти їх туди у «стислі терміни»;
– необхідність правильно реагувати на умовні сигнали – дзвоник на урок і на перерву – і підпорядковувати свою поведінку їм, а також правилам поведінки на уроці – стримувати і довільно контролювати реакції руху, мови та емоції;
– колектив із 25-30 одноліток; необхідність встановлення контактів з ними;
– можливі невдачі в діяльності;
– збільшення обсягу емоційного навантаження.

Перехід до школи – якісно новий етап у розвитку дитини. Цей етап пов’язаний зі зміною соціальної ситуації розвитку, з особистісними новоутвореннями.
Настає період «адаптації» до школи, який триває від 1 до 3 місяців, а іноді – до півроку.
Та не будемо забувати, що адаптація – природний процес під час зміни ситуації розвитку, а спробуємо допомогти здолати його якомога швидше та безболісніше.
Усі життєві ситуації, що пов’язані зі вступом до школи, їх переживання потребують від дитини перегляду та переосмислення створеної нею картини світу, а іноді її серйозного коригування.
Головне, що необхідно дитині, – це позитивна мотивація навчання. Більшість майбутніх першокласників хочуть йти до школи, але у них складається певне уявлення на зразок такого: справжній школяр – це щасливий володар портфеля і шкільної форми, старанний виконавець шкільних правил. Такий учень слухає вчителя, піднімає руку і отримує оцінки, причому лише високі. Дитина впевнена, що буде вправним учнем. У таких дитячих сподіваннях прихована велика небезпека: дитина сприймає школу як чергову гру, яка може виявитися зовсім не такою привабливою, якщо не перетвориться з часом на навчальну співпрацю з вчителем і однолітками.
Ставлення дитини до школи формується ще до того, як вона до неї піде. І тут важливу роль відіграє інформація про школу і спосіб її подачі з боку батьків і вихователів дитячого садочка. Більшість батьків намагається створити емоційно привабливий образ школи, зазначаючи: «Ти у нас будеш відмінником», «У тебе з’являться нові друзі», «Вчителі люблять таких розумненьких, як ти» тощо. Дорослі вважають, що тим самим вони прищеплюють дитині зацікавлене ставлення до школи. Насправді ж дитина, яка налаштована на радісну і цікаву діяльність, відчувши навіть незначні негативні емоції (досаду, заздрість, ревнощі), може надовго, а іноді й назавжди втратити інтерес до навчання. Причин для подібних емоцій школа надає дуже багато: невдачі на тлі уявної загальної успішності, складності в пошуках друзів серед однокласників, розбіжності в оцінці вчителя і звичайній батьківській відзнаці тощо.

Важливо налаштувати дитину на повсякденну роботу і переконати її в тому, що вона зможе все, якщо буде старанно ставитися до навчання.
Нині школа розв’язує складні завдання навчання і виховання підростаючого покоління.
Успіхи шкільного навчання значною мірою залежать від рівня підготовленості дитини у дошкільний період.
У психолого-педагогічних дослідженнях розглядаються питання спеціальної та загальної готовності дитини до школи.
До загальної готовності належить фізична, особистісна (стосунки з оточуючими, взаємовідношення з однолітками, ставлення дитини до самої себе) та інтелектуальна. До спеціальної – підготовку до засвоєння предметів курсу початкової школи, загальний розвиток, підготовку до читання, письма.
У визначенні готовності дитини 6-7 років до навчання в школі необхідно враховувати той рівень морфологічного і функціонального розвитку, який дозволяє зробити висновок, що вимоги систематичного навчання, різноманітні навантаження, режим шкільного життя не будуть надмірно обтяжливими для дитини і не погіршать стану її здоров’я.
Особливе значення в особистісній готовності дитини до школи має мотиваційний план, тобто внутрішня позиція школяра – сукупність всіх ставлень дитини до дійсності, що склалася у певну систему. Вона формується в процесі життя і виховання. Зміст і структура поняття позитивного ставлення до школи містить:
– наявність чітко визначених уявлень про школу і форми шкільної поведінки;
– зацікавлене ставлення до навчання і навчальної діяльності;
– наявність соціальних мотивів і готовність виконувати шкільні вимоги, що у підсумку формує шкільну позицію.

Останніми десятиліттями питанням трудового виховання дітей дошкільного віку в Україні не приділяли належної уваги. Ця негативна тенденція склалася на фоні загальних соціально – економічних негараздів, що розмежували українське суспільство за рівнем матеріальних статків і значно нівелювали духовні, моральні цінності, серед яких і цінність чесної, сумлінної, морально-мотивованої праці. Як наслідок – деформація світосприйняття і світорозуміння дітей, не привчених бачити у праці основу людського існування, самовиявлення, самоствердження, самореалізації і звиклих до споживацької позиції.

Незважаючи на те, що предметно-практична діяльність посідає третє місце серед інших видів дитячої діяльності після ігрової та навчально-пізнавальної, інтерес дошкільників до праці дорослих і самостійного виконання практичних завдань невисокий, навіть у старшому дошкільному віці відмічають тенденцію до його зниження, механічного виконання дій. Це спричинено низкою чинників, як от:

– певна одноманітність трудової діяльності.

– недостатня мотивація дитячої праці, яку діти найчастіше виконують з прагматичних міркувань задля задоволення своїх потреб. Дошкільники не здатні самостійно осягнути значущість праці дорослих для суспільства і користь власної для найближчого оточення.

– підпорядкування дитячої праці авторитетом дорослого, який «тисне» на дитину і примушує її до формального, часто неякісного виконання певної роботи на негативному емоційному фоні.

– недотримання систематичності, поетапності формування предметно-практичних умінь і навичок, внаслідок чого значна кількість дітей до кінця перебування в дошкільному закладі не вміють або не бажають брати участь у запропонованій роботі, нерідко пояснюючи відмову коротко – «не вмію», «не хочу», «набридло», «втомився».

– прагнення дорослих при виникненні навіть незначних труднощів у дітей самим виконати доручену справу, аби зекономити час і не витрачати зайвих емоційно-вольових зусиль на мотивацію, вправляння, допомогу тощо.

– намагання дорослих переробити виконану дітьми роботу у них на очах;

– захвалювання одних і недооцінювання старань і успіхів інших дітей, які ще не можуть якісно виконати трудове завдання через брак досвіду, проте небайдужі до результату і докладають чимало зусиль для успішного виконання дорученої справи.

– нерівномірне залучення дітей до різних видів праці та форм її організації.

Водночас слід відзначити й не аби яку привабливість для дошкільників елементарної праці як виду діяльності, що сприяє задоволенню прагнення малюків до самостійності, інтересу до праці дорослих і спонукає наслідувати певні трудові дії у своїй ігровій та предметно-практичній діяльності. Це поступово, з віком наближує дітей до досягнення продуктивного результату праці, відчуття власної соціальної значущості.

Початок навчання дитини у першому класі – це дуже відповідальний і досить складний період у житті дитини. 
Адже дуже багато змін відбудеться у житті дитини: з’являться нові знайомства, як з  однолітками, так і з дорослими; нові взаємовідносини; нові обов’язки. Зміниться вид діяльності: зараз основною діяльністю Вашого малюка є гра, з приходом до школи основною діяльністю стане навчання. 
Зміниться соціальна позиція дитини: ще сьогодні Ваш малюк є простою дитиною, а завтра – стане учнем з певними обов’язками. Основною діяльністю дитини стане навчання, яке потребує неабияких зусиль з боку дитини, певних знань, а також певних вмінь та навичок. Все життя буде підпорядковува-  тись  навчанню, школі, шкільним справам. Безумовно, легше пристосуватись до тих змін у житті, які пов’язані з початком навчання у школі і успішніше себе реалізувати зможе та дитина, яка готова до шкільного навчання. 
У психології виділяють таке поняття, як «готовність дитини до навчання». 

Готовність до навчання у школі є інтегративною характеристикою психічного розвитку дитини, яка охоплює компоненти, що забезпечують її успішну адаптацію до умов і вимог школи. Цей феномен постає як загальна (психологічна) і спеціальна готовність до навчання у школі, в якій розкриваються рівні розвитку тих психологічних якостей, що найбільше сприяють нормальному входженню у шкільне життя, формуванню навчальної діяльності.
   Основними компонентами загальної (психологічної) готовності до школи є:
   1. Мотиваційна готовність до навчання у школі. Виявляється у прагненні дитини до навчання, бути школярем; у достатньо високому рівні пізнавальної діяльності і мислительних операцій; у володінні елементами навчальної діяльності; у певному рівні соціального розвитку. Все це забезпечує психологічні передумови включення дитини в колектив класу, свідомого, активного засвоєння навчального матеріалу, виконання різноманітних шкільних обов’язків. Свідченням мотиваційної готовності є наявність у дитини бажання йти до школи і вчитися, сформованість позиції майбутнього школяра. Якщо в дитини сформувалися адекватні уявлення про школу, вимоги до нової поведінки, вона не відчуватиме труднощів у прийнятті нової позиції, легко засвоюватиме норми і правила навчальної діяльності та поведінки в класі, взаємини з учителем і школярами.
   2. Емоційно-вольова готовність до навчання в школі. Засвідчує здатність дитини регулювати свою поведінку в різноманітних ситуаціях спілкування і спільної навчальної діяльності, виявляється у самостійності, зосередженості, готовності й умінні здійснювати необхідні вольові зусилля. Вимоги до позиції школяра ставлять дитину перед необхідністю самостійно і відповідально виконувати навчальні обов’язки, бути організованою й дисциплінованою, вміти адекватно оцінювати свою роботу. Тому цей вид психологічної готовності називають морально-вольовою, оскільки вона пов’язана із сформованістю особистісної позиції дитини, з її здатністю до управління власною поведінкою. Йдеться про вміння дотримуватися правил, виконувати вимоги вихователя, гальмувати афективні імпульси, виявляти наполегливість у досягненні мети; уміння довести до кінця розпочату справу, навіть якщо вона не зовсім приваблива для дитини.
   3. Розумова готовність дитини до навчання в школі. Виявляється у загальному рівні її розумового розвитку, володінні вміннями і навичками, які допоможуть вивчати передбачені програмою предмети. Загалом розумова готовність дитини до навчання у школі охоплює її загальну обізнаність з навколишнім світом, елементи світогляду; рівень розвитку пізнавальної діяльності і окремих пізнавальних процесів (мовлення, пам’яті, сприймання, мислення, уяви, уваги); передумови для формування навчальних умінь і загалом навчальної діяльності.
   Формування умінь навчальної діяльності забезпечує дитині високий рівень здатності до навчання, тобто до виокремлення навчального завдання і вміння перетворити його на самостійну мету діяльності. Це вимагає від дитини здатності аналізувати, шукати причини змін у предметах і явищах тощо.
   4. Психологічна готовність до спілкування та спільної діяльності. Це важливе новоутворення обумовлене зміною провідних типів діяльності, переходом від сюжетно-рольової гри до навчальної діяльності. Дитина, у якої не сформовані компоненти психологічної готовності до спілкування та спільної діяльності, відчуватиме такі типові труднощі у навчанні, як: нерозуміння позиції вчителя, невміння слухати товариша, узгоджувати спільні з класом дії, завищена самооцінка та ін.
   Загалом, психологічна готовність є цілісним станом психіки дитини, що забезпечує успішне прийняття нею системи вимог школи і вчителя, успішне оволодіння новою для неї діяльністю та новими соціальними ролями.

Як можна допомогти дитині добре поводитись?

 Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять з дитиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі вони мають труднощі й іноді не впевнені, чи добре виховують своїх дітей. Однією з проблем, що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки: що треба зробити аби діти поводилися добре? Скористайтеся нашими порадами.

 Подавайте дітям приклад хорошої поведінки

Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка – приклад для наслідування.

 Змінюйте оточення, а не дитину

Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

 Висловлюйте свої бажання позитивно

Кажіть дітям, чого Ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте.

 Висувайте реальні вимоги

Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини, ситуації, в якій вона опинилася. Ви маєте бути більш терпимими до маленьких та хворих дітей.

 Не надавайте надто великого значення заохоченням і покаранням

В міру дорослішання дитини покарання і заохочення стають все менш результативними. Пояснюйте причину, яка впливає на Ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими – використовуйте тактику переключення уваги.

 Обирайте виховання без побиття та крику

На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу Ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.

Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших.

 Факти, що можуть Вас здивувати…

Діти часто не розуміють, чому їх покарано. Дослідження доводять, що вимоги дорослих часто видаються дітям незрозумілими. Пам’ятайте, коли дитина дістала ляпас, вона стає надто сердитою, знервованою та збудженою, тому не може зрозуміти, за що і чому її покарано.

Допомагайте дітям вести себе краще, даючи їм вибір. Не сперечайтеся з дітьми про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їм зробити вибір: нехай вони самі вирішують, у що одягатися чи що їсти. Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що Ви її постійно контролюєте.

Діти мають право на позитивне ставлення до себе. Уряд України зобов’язався дотримуватись принципів Конвенції Організації Об’єднаних Націй з прав дитини. В ній виголошено, що діти мають права, одним з яких є право на захист від будь-яких форм фізичного і психічного насильства та навмисного приниження.

  Десять кроків, щоб стати кращими батьками

1. Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.
2. Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває.
3. Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуються на любові й довірі, потребують певних обмежень. Батьки самі мають визначити ці обмеження для дітей. Пам’ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються більш безпечно, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.
4. Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки бувають занадто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Вмійте побачити веселі моменти й дозволяйте собі сміх при кожній нагоді.
5. Намагайтесь побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її почуття.Пригадайте, як Ви почувалися. Коли були дитиною, і яким незрозумілим здавався Вам світ дорослих, коли в Вами чинили несправедливо.
6. Хваліть і заохочуйте дитину. Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре, й заохочуйте докладати зусиль для цього. Хваліть її за хорошу поведінку.
7. Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого. Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо Ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини.
8. Плануйте розпорядок дня дитини. Малі діти почуватимуться більш безпечно, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.
9. У кожній сім’ї є свої правила. Будьте послідовними і їх дотриманні, про намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого – відміняється.

10. Не забувайте про власні потреби! Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише  собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся.

В сучасному інформаційному просторі останнім часом спостерігається катастрофічний розрив між стрімким зростанням високих технологій та колишньої «поглинанням» інформації мозком людини. Тому що люди не вміють працювати з інформацією, не вміють швидко читати, не вміють запам’ятовувати. Мнемотехніка значно підвищить здатність до навчання будь-яких дисциплін і дасть вам можливість не відставати від технічного прогресу.

Інформаційне перевантаження, що властиве нашому часу, має вплив особливо на дітей. Інтенсифікація навчального процесу приводить до цілого ряду порушень у стані здоров’я дошкільників і школярів. Тому педагоги вимушені шукати шляхи оптимізації навчального процесу, використовувати технології, які максимально знижують інформаційне навантаження на дітей. Одним із найефективніших методів зниження зазначеного негативного впливу, на нашу думку, є застосування мнемотехнічних методів запам’ятовування, що дозволить оптимізувати процес навчання.

Мнемотехніка – це процес засвоєння нової інформації за допомогою спеціальних методів і прийомів. Це нова освітня технологія, що допомагає кожній дитині комфортно та легко здобувати знання у будь-якому віці. Мнемотехніка використовує природні механізми пам’яті мозку і дозволяє повністю контролювати процес запам’ятовування, збереження і пригадування інформації.

К. Д. Ушинський писав: “Навчайте дитину якимось невідомим йому п’яти словам – вона буде довго та марно мучитись, та пов’яжіть двадцять таких слів з картинками, і вона їх засвоїть вмить”. В дошкільному віці переважає наочно-образна пам’ять, запам’ятовування має переважно мимовільний характер: діти краще запам’ятовують події, предмети, факти, явища, що близькі до їхнього життєвого досвіду. Тому вся нова інформація, нові знання мають спиратися на життєвий досвід дітей.

Серед батьків поширена думка, що основними критеріями підготовки дитини до школи є вміння читати і рахувати. Не завжди ми, дорослі, враховуємо те, що одним з основних показників готовності до шкільного навчання є навички вільного спілкування, вміння переказувати, складати розповіді, описи. Чим раніше малюки оволодіють цими навичками, тим ефективнішим буде їх подальше навчання. Відповідно до програмних вимог, молодші дошкільники складають розповідь за запитаннями вихователя, відповіді їх прості, короткі. Використання мнемотехнічних прийомів дає змогу дітям молодшої групи переказувати текст (10 – 11 речень) повними поширеними реченнями, вільно, без допомоги вихователя, без хвилювання, впевнено.

Мнемотехнічні прийоми допомагають дисциплінувати дітей, навчити їх основним нормам і правилам поведінки. Так, наші діти знають правила поводження в дитячому садочку, в громадських місцях, на природі, правила гігієни, намагаються дотримуватись їх в іграх, повсякденній діяльності. В роботі з дітьми ми використовуємо такі мнемотехнічні прийоми: аналогія, трансформація, піктограми, фонетичної асоціації, цифрообрази, тлумачення, зв’язування, сюжет, логічні запитання, уособлення, небилиця, нумерація та інші.

Самостійність розуміють приблизно так: «це вміння людини особисто, без сторонньої допомоги управляти і розпоряджатися своїм життям», «це вміння самому приймати рішення і нести відповідальність за їх наслідки » тощо.

Самостійність розвивається поступово, і починається цей процес досить рано.

Перш за все, це ранній вік. Вже в 1-2 роки у дитини починають з’являтися перші ознаки самостійних дій. Особливо яскраво прагнення до самостійності проявляється в 3 роки. Існує навіть таке поняття, як криза 3-х років, коли дитина раз у раз заявляє: «Я сам!». У цьому віці вона все хоче робити самостійно, без допомоги дорослого. Але на цьому етапі самостійність є лише епізодичною характеристикою дитячої поведінки. До кінця цього періоду самостійність стає відносно стійкою особливістю особистості дитини.

Рекомендації:

1. Необхідно пам’ятати, що не потрібно виконувати за дитину те, що вона може зробити сама.

2. Слід допомагати дитині тільки в тому випадку, якщо вона сама просить дорослого про допомогу.

3. Потрібно всіляко заохочувати прагнення до самостійності.

Дошкільний вік

1. У цьому віці непогано давати дитині можливість самостійно вибирати те, що вона сьогодні одягне. Але при цьому варто не забувати, що дитині потрібно допомогти з вибором. Їй потрібно пояснити, наприклад, що зараз осінь, дощі, прохолодно на вулиці, тому літній одяг треба відкласти до весни, а от з осінніх речей вона може вибрати те , що більше до душі. Можна також починати разом з дитиною робити покупки в магазині і враховувати її вибір.

2. Але, мабуть, головне завдання дорослого – привчити дитину до думки, що для неї, як і для всіх в сім’ї, існують певні правила і норми поведінки, і вона повинна їм відповідати. Для цього важливо закріпити за дитиною постійне доручення, відповідне до її віку. Звичайно, можливості дитини в дошкільному віці ще дуже невеликі, але все-таки вони є. Навіть найменший малюк 2-3-х років, а тим більше дошкільник, в змозі прибрати, наприклад, свій куточок з іграшками. Також обов’язком дошкільника в сім’ї може стати поливання кімнатних рослин, допомога у сервіровці обіднього столу (розкласти серветки, столові прибори, поставити хліб) допомога у догляді за домашнім вихованцем тощо.

3. Не слід захищати дитину від проблем: дозволяйте їй зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (або своєї бездіяльності).

4. Виховання самостійності передбачає також формування в дитини вміння знайти самому собі заняття і якийсь час займатися чимось, не залучаючи до цього дорослих.

5. Основною помилкою дорослих у вихованні дитячої самостійності є, найчастіше , гіперопіка дитини і повне усунення від практичних дій.