Шановні батьки, безпека дітей на природі – це важливий аспект, який потребує особливої уваги з нашого боку. Природне довкілля несе багато корисного для розвитку дитини, але разом з тим містить певні небезпеки, які важливо враховувати. У цій консультації ми зібрали основні правила, які допоможуть зберегти здоров’я ваших дітей під час прогулянок на природі.

 Загальні правила поведінки на природі.

На природі дитина повинна завжди знаходитися під наглядом дорослих. Пояснюйте дітям, що вони повинні дотримуватися маршрутів і не віддалятися від групи або родини. Розкажіть, чому важливо не порушувати природний ландшафт, зокрема не псувати дерева, не рвати квіти та не знищувати житло тварин.

 Безпека у лісі

Ліс – це місце, де багато цікавого, але й небезпечного. Ознайомте дитину з основними правилами:

• Не торкатися до незнайомих рослин і ягід, оскільки деякі з них можуть бути отруйними.
• Не тривожити тварин і птахів, адже це їхнє природне середовище.
• Якщо дитина загубилася, вона повинна залишатися на місці, привертати увагу голосом або сигналами й не панікувати.

 Безпека біля водойм

Під час прогулянок біля річок, озер чи ставків завжди стежте, щоб діти не підходили близько до води без вашого дозволу. Поясніть, що ковзкі береги можуть бути небезпечними, а вода – холодною, тому потрібно триматися подалі від краю, а також уникати ігор безпосередньо біля води.

4. Правила поведінки з комахами та дикими тваринами

В природі часто можна зустріти різних комах та тварин. Важливо пояснити дитині, що не можна торкатися чи переслідувати диких тварин або комах. Укуси комах можуть викликати алергічну реакцію, а укус чи подряпина від тварини можуть бути небезпечними для здоров’я.

 5.Погода та сезонні небезпеки

Належний одяг – одна з важливих умов безпеки під час прогулянки на природі. Подбайте, щоб дитина була відповідно вдягнена до погоди. У холодну пору – це теплий одяг, а в теплу – захист від сонця. Поясніть дитині, що потрібно уникати слизьких поверхонь восени й взимку, а також небезпечних місць у дощову погоду.

6. Основи надання першої допомоги

Дітям важливо знати основні правила першої допомоги, але вони завжди повинні звертатися до дорослих у разі будь-якого інциденту. Навчіть їх повідомляти про порізи, укуси чи інші пошкодження, щоб вчасно отримати допомогу.

 7.Практичні поради

Під час прогулянок на природі завжди беріть з собою невелику аптечку, воду та засоби для дезінфекції. Завчасно обговоріть з дитиною план дій на випадок надзвичайної ситуації, поясніть, як зв’язатися з вами, якщо щось трапиться, і як залучити інших дорослих до допомоги.

Шановні батьки, ваша уважність і власний приклад – найкращий спосіб навчити дітей правил безпечної поведінки на природі. Нехай прогулянки в довкіллі будуть не лише цікавими, але й безпечними для ваших дітей.

Будьте обережні й дбайте про безпеку вашої дитини!

При знаходженні вибухонебезпечного пристрою:

• негайно (з безпечного місця) повідомте екстрені служби за тел. 101, 102;
• не підходьте до предмета, не торкайтеся і не пересувайте його, не допускайте поряд із знахідкою інших людей;
• припиніть усі види робіт у районі виявлення вибухонебезпечного предмета;
• не користуйтеся засобами радіозв’язку, мобільними телефонами (вони можуть спровокувати вибух), дочекайтеся прибуття фахівців, вкажіть місце знахідки та повідомте час її виявлення.

ЗАБОРОНЕНО:

• наближатися до виявленого предмета;
• пересувати його або брати в руки;
• кидати його, ударяти по ньому;
• розпалювати поряд багаття або кидати в нього предмет, приносити предмет додому, у навчальне приміщення, інші багатолюдні місця.

У випадку, коли в будинку знайдено вибуховий пристрій і Вас евакують:

• одягніть одяг із довгими рукавами, щільні брюки та взуття  на товстій підошві. Це може захистити від осколків скла;
• візьміть документи (паспорт, свідоцтво про народження дітей тощо), гроші;
• під час евакуації слідкуйте за маршрутом, указаним службами, які проводять евакуацію;
• не намагайтеся скоротити шлях, тому що деякі райони або зони можуть бути закриті для пересування;
• тримайтеся подалі від ліній енергопостачання, що впали.

Якщо Ваш будинок (квартира) опинилися поблизу епіцентру вибуху:

• обережно обійдіть усі приміщення, щоб перевірити чи немає витоків води, газу, спалахів тощо;
• у темряві в жодному випадку не запалюйте сірника або свічки – користуйтеся ліхтариком;
• негайно вимкніть усі електроприлади, перекрийте газ, воду;
• з безпечного місця зателефонуйте рідним і близьким, стисло повідомте про своє місцезнаходження, самопочуття;
• перевірте як ідуть справи в сусідів – їм може знадобиться допомога.

ПАМ’ЯТАЙТЕ! Розмінуванням, знешкодженням або знищенням вибухонебезпечних предметів займаються тільки підготовленні фахівці-сапери, які мають допуск  до цього виду робіт.

Родинні читання – необхідне кожній родині. Воно зближує її членів, розвиває дитину, залишає чудові спогади на все життя. Ми пропонуємо батькам відродити чудову традицію родинних читань.

Здавна в українських родинах вечорами збиралися за столом, щоб послухати цікаві розповіді, спогади, перекази, які від діда-прадіда передавалися з уст в уста. Так підтримувалася історія роду, пам’ять поколінь, що її малята всотували з перших років життя. У кожній хаті була Біблія — перша книга, яка об’єднала сім’ю за спільним читанням. Читав, як правило, батько, інші уважно слухали.

Розквіт сімейних читань припадає на XVIII—XIX ст., коли в родинах інтелігенції ця традиція збагачувалася ще й музикуванням, бесідами про мистецтво, домашніми виставами за прочитаним.

Спільне читання дає родині теми для обговорення, сприяє виробленню єдиного погляду на життя, моральної позиції, взаєморозуміння та духовної єдності.

Сьогодні така картина — рідкість, і в більшості людей викличе щонайменше подив, хоча колись таке проведення дозвілля було звичним.

Саме цього бракує сучасним сім’ям, які за стрімкими змінами життя та вічним поспіхом не встигають зупинитися й подумати про головне. Тож, гадаємо, варто було б відродити добру давню традицію родинних читань, адже це так важливо для гармонійного розвитку дітей.

 

Навіщо читати разом?

Родинне читання — цікава й своєрідна форма спілкування, в якій беруть участь як мінімум троє: дитина, мама (тато, бабуся…) і автор книги чи статті в журналі. Нерідко батькам буває складно почати з малюком розмову на делікатні морально-етичні теми. Спільне читання художніх творів перекидає місток до відвертості й порозуміння між дитиною і батьками.

Спільно проведені за читанням та прослуховуванням художніх творів години сприяють розумінню не лише змісту твору, навколишнього світу, а й одне одного. При цьому дитяча пам’ять надовго зберігає атмосферу довіри та єднання з дорослими, інтонації голосів тата й мами, їхні слова, пояснення.

Дитина вчиться розуміти і критично осмислювати текст, визначати й висловлювати головну думку твору. Дослухаючись до думки дорослих щодо прочитаного, малюк і сам намагається ставити запитання, аналізувати різні погляди, формулювати свої враження.

Що читати?

Сімейне читання передбачає читання творів, цікавих усім членам родини. Варто обирати казки, оповідання з історії та географії, статті з дитячих енциклопедій, класичні твори, поезію, сучасні твори для дітей. Бажано прочитати дітям книжки, які самим батькам були цікаві в дитинстві, і спробувати пояснити, чому. Після читання запитайте в сина чи доньки, чи цікаво їм було слухати і про що іще вони хотіли б дізнатися. Відповідь підкаже зміст наступних зустрічей з книжкою.

 

Ще раз наголосимо: сімейні читання мають задовольняти читацькі потреби та інтереси всіх членів родини.

Дитині треба пояснити, що є твори, які до душі бабусі, мамі чи татові. І поки дорослі з інтересом їх обговорюють, малюк може послухати, притулившись до рідного плеча, щось помалювати чи поскладати мозаїку.

Дорослим може здаватися, що дитина “пропус­кає повз вуха” “серйозні” твори, проте це не так. Усе, що цікаво дорослим, цікавить і дитину. Почуте й побачене в дитинстві формує обрії інтересів, іноді на все подальше життя. Якщо спогади дитинства сіренькі й буденні — таким буде й життя дорослої особистості. Якщо ж вони сповнені високих почуттів та цікавої діяльності — можна сподіватися, що й доросле життя людини буде змістовним, цікавим, сповненим високих ідеалів.

Для сімейного читання можна брати складніші твори, але бажано зі щасливим закінченням.

Сімейне читання, як правило, проводять один раз на тиждень, коли у вихідні дні вся родина збирається разом. До речі, не обов’язково це робити увечері за столом. Разом почитати та обговорити книжку можна і в парку, на пляжі, на дачі.

 

Рекомендуємо, зокрема, такі: “Уклін вам низький” Л. Калашникової; повість “Таємниця козацької шаблі” З.Мензатюк; казки В.Нестайка “В Країні Сонячних Зайчиків” та “В Країні Місячних Зайчиків”; повну версію казки П.Треверс “Мері Поппінс” (яка дуже відрізняється від відомого фільму про няню-чарівницю); “Хроніки Нарнії” К.Льюіса; трилогію “Сімейна хроніка” С.Аксакова (особливо першу її частину — “Дитячі роки Багрова-онука”); оповідання О. Генрі: “Дари волхвів”, “Вождь червоношкірих”, “Скарб”, “Останній листок”; твори Дж. Прістлі; оповідання про природу Р. Кіплінга, М. М. Пришвіна, поезію Лесі Українки, О.Олеся, І.Буніна тощо. Бажано, щоб у родині слухали як українську, так і зарубіжну літературу, виховуючи тим самим у дітей повагу до різних культур.

 

 

 

Пропонуємо авторську казку, з якої можна було б почати чудову традицію родинного читання.

Казка для родинного читання

«Таємниця Зеленого крісла»

 

Чи помічали ви, що іноді звичайна річ раптом стає незвичайною? Я знаю родину, в якої є старе зелене крісло. Воно велике і, як на погляд сучасних дизайнерів, незграбне. Дерев’яні бильця потріскалися, оббивка витерлася. Його пересували з кімнати в кімнату, а зараз воно стоїть у кухні. Крісло заважає, його незручно обходити, та розлучитися з ним родина не може. Воно особливе: добре й затишне, може заспокоювати і лікувати. Не одне покоління дітей випробовувало його на вірність. У хвилини смутку та образ вони залазили в нього і, згорнувшись клубочком, плакали або тихо сиділи ображені й засмучені.

Диво полягало у тому, що посидівши в кріслі 10-15 хвилин, діти заспокоювалися, знаходили потрібні слова і робили вчинки, які знімали всі образи та смуток. Неначе крісло підказувало, що треба робити. Коли у мами боліла голова, вона також любила посидіти саме в цьому старому кріслі. Біль минав, з’являлися сили. Проте ніхто не надавав цьому значення. Крісло та й крісло — старе і негарне, прийде час, і його таки винесуть на смітник.

Та одного разу всі повірили в те, що крісло це незвичайне. А було так. Захворіла кішечка Клара — улюблениця родини. Спочатку її лікували самостійно — нічого не допомагало, звернулися до лікаря — марно. Вона лежала й відмовлялася від їжі та питва. Вона схудла, лапки стали такими слабкими, що Клара не могла на них триматися. А з часом перестала навіть розплющувати очі. І діти, і до­рослі не могли стримати сліз, дивлячись на нещодавно ве­селу бешкетницю. Якось мама, йдучи до кухні, взяла коше­ня із собою (щоб було на очах) і поклала в старе крісло.

Завершивши свої справи на кухні, мама хотіла забрати Клару із собою в кімнату. Та киця почала плакати. Мама повернула її в крісло і та заспокоїлась. Усі подальші спроби забрати Клару викликали її спротив. Кішечка нявчала, плакала, дряпалася, усім своїм виглядом показувала: “Не чіпайте, лишіть мене тут!”. Ті залишили. А ввечері поміти­ли, що Клара розплющила очі й уважно спостерігає за тим, що відбувається на кухні. Потім вона подивилася на свою мисочку і тихенько сказала “Няв” їй налили молочка і поставили мисочку прямо в крісло. Кішечка трошки попила й заснула. На ранок усі побачили, що Клара вже не лежить, а сидить у кріслі! Вона сама спустилася до мисочки і, трохи поївши, знову видряпалася в крісло й заснула там. Так тривало кілька днів. За тиждень Клара зовсім одужала.

Відтоді всі повірили: старе крісло зовсім не просте. Пригадалися всі випадки, коли й дорослі, й малі відчували на собі його вплив. І тепер у цій родині не стоїть питання про те, щоб викинути крісло. Усі розуміють: воно незвичайне. Його люблять і, я впевнена, воно це відчуває.

Є дні, коли таємниці розкриваються, коли ми усвідомлюємо: у житті немає випадковостей — ні у зустрічах, ні у вчинках, ні у речах, які нас оточують. І чим більше душі ми вкладаємо у щось, тим більшою стає вона сама. Це за земними законами: віддав — стало менше, а за небесними: віддав — примножив.

Увага!

Родинні читання, навіть систематичні, не можуть замінити щоденного читання дитині перед сном, яке певною мірою виконує роль колискової, сприяючи спокійному засинанню.

Тож, шановні батьки, подивіться на свою книжкову полицю. Візьміть з неї улюблену книжку і почніть читати її у колі родини.

Розвиток мовлення – складний психологічний процес, що не зводиться до простого відтворення дитиною почуття мови. Він обумовлений розвитком діяльності спілкування з дорослими та однолітками.

Для мовного розвитку дитини найбільш сприятливими є особистий контакт з батьками, коли дитина в різних побутових та ігрових ситуаціях постійно чутиме примовлянки, віршики, пісеньки тощо. Для цього батькам варто планувати за рекомендаціями вихователя фольклорні та авторські твори. Важливо втішати малюка словом не лише під час розваги, а й тоді, коли він відчуває якийсь дискомфорт (травмувався, вередує тощо). Варто зробити доброю традицією спілкуватися перед сном. Розважити дитину художнім словом можна і поза межами дому – в транспорті, поліклініці, на майданчику тощо.

Бажано постійно називати дитину добрими, лагідними словами (дівчаток – зіронько, квіточко, малявочко, ластівко, голубонько, ясочка, любонько, красуне, рідненька, розумниця; хлопчиків -промінчиком, чорнобривчиком, козаче, голубе, красеню, рідненький, розумнику тощо). Як тільки малюк народився, починайте із ним спілкуватися.

Розмовляйте неголосно, м’яко та чітко, у жодному разі не „сюсюкаючи”. Колискові, мамині „примовки”, татові майже „дорослі” розмови дають дитині можливість слухати мовлення, запам’ятовувати його звучання та ритм.

Колискові пісні повинні звучати над колискою з перших днів життя немовляти. Не завадять вони й дитині дошкільного віку. Тиха, чарівна мелодія колискової пісні з вуст матері чи бабусі (або магнітофонний запис, платівка) заспокоює дитину, вливає в її душу любов до рідного слова, до мелодики рідної мови.

Забавлянки ознайомлюють дітей з трудовими процесами ( „Гу-ту-ту, варю кашу круту”, „Кую-кую чобіток”, „Печу, печу хлібчик” ), прославляють працю, засуджують нероб.

Отже, забавлянки, утішки, як і колисанки, у доступній формі ознайомлюють дітей з навколишнім, вводять їх у доросле життя, призвичаюють до морально-етичних норм поведінки, розвивають дитяче мовлення, збагачують словник образними виразами та поетичними рядками.

Деякі мами вважають, що читати дітям книжки потрібно починати з того моменту, коли малюк навчиться розмовляти, а потрібно робити саме навпаки: починати читати якомога раніше, щоб малюк раніше почав говорити. Виразне, емоційне читання та розповідання в голос веселих, ритмічних дитячих віршів і потішок теж обов’язково принесуть свої плоди. Ви помітите, що поступово дитина звикне до читання, і навіть по-своєму буде просити Вас про це.

Навіть однорічних карапузів батьки сьогодні сміливо саджають подивитися мультфільми. Причому, не завжди дорослі розуміють, що показувати можна, а що – ні. Тому малята змушені дивитися довгі американські мультфільми, що мають відразливі малюнки. Але, найголовніше, у таких мультфільмах відсутній літературний переклад. Дорослий, позбавлений емоцій голос безпристрасно перекладає текст. Тому такі мультфільми не розвивають мовлення дитини. Скоріше, вони привчають малюка говорити штампами, примітивно будувати речення.

Але ж мультфільми бажано показувати дітям не раніше трьох років, причому ретельно підбираючи репертуар. Американські мультики не розвивають у дітей текстового мислення. У нашій культурі прийнято дуже рано прилучати дітей до тексту: уже найменшим читають вірші, розповідають казки. Будь-яка вітчизняна дитяча книга, навіть для однорічних – це, насамперед, зв’язний текст, а не картинка із підписом, як в американських книгах. Те ж саме можна сказати і про мультфільми. Класичний український мультфільм – це жива казка, американський – озвучений комікс.

Для розвитку мовлення дуже корисні дитячі ігри „Нісенітниця”, „Зіпсований телефон”, „ТАК або НІ”, тому що, граючи в них, дитина вчиться використовувати різні слова, слухає їх правильне і неправильне звучання.

Ставте з малятами спектаклі та сценки. Нехай спочатку вони будуть зовсім коротенькими. Зате незабаром матюк буде із задоволенням розучувати прозу або вірші.

Оскільки найбільше часу дитина все-таки проводить із мамою, дуже важливо, як вона розмовляє. Якщо мама перекручує слова, „сюсюкає”, то існує велика ймовірність того, що і малюк буде не правильно вимовляти слова. Тому що він так звик. І знадобиться робота логопеда, щоб усунути недоліки.

Якщо малюк не вимовляє деякі звуки, не поспішайте його сварити. Просто спокійно виправляйте його та просіть вимовити слово правильно. При цьому Ви можете продемонструвати, як саме потрібно зімкнути або розімкнути губи, куди відправити язичок, щоб вийшов правильний звук. І тоді в логопедичних заняттях просто не буде потреби.

 

Дитина, у якої спостерігається порушення мовлення, крім систематичних спеціальних занять з вчителем-логопедом, потребує постійних занять з розвитку органів артикуляційного апарату, мовлення, сприймання і розуміння мовлення оточуючих.

Змалку з дитиною слід постійно розмовляти, не спотворюючи вимову, оскільки діти схильні до наслідування.

До 2-х років дитина має вимовляти до 100 слів. У неї мають з’явитися перші короткі речення, втім можуть виникати і «власні» слова (які позначають ті чи інші предмети: няч – м’яч; бабака – собака тощо).

Батьки мають розширювати тематику спілкування, а не зводити його лише до побутових ситуацій. Слід говорити з дитиною про все, що ви бачите на прогулянці, описувати предмети і явища, які ви спостерігаєте, функції і якості окремих предметів, людей (їх вік, стать, у що одягнені), погоду, природу тощо.

Якщо дитина не вимовляє правильно окремі звуки, в неї все одно формується уявлення про правильну вимову звуків, побудову речень, інтонацію тощо. Порушення звуковимови у 5-річних дітей має стурбувати батьків і спонукати їх звернутися до фахівців.

Вправи та ігри для малюків

Ігри та вправи для найменших малюків мають привертати їхню увагу, викликати позитивні емоції, містити слова, які дитина може запам’ятати.

Серед них добре відомі всім: «Ладусі», «Баран-буц», «Гулі-гулі», «Кую, кую чобіток», «Сорока-ворона», «Печу, печу хлібчик» та багато інших. Систематичні повторення цих ігор стимулюють дитину повторювати окремі слова, імітувати дії, запам’ятовувати їх порядок, розвиває дрібну та загальну моторику.

Гра «Один – багато»

Дитині демонструють один предмет і поряд – кілька таких самих предметів (на малюнках чи реальні об’єкти). На цій основі моделюють різні варіанти гри: батьки чітко називають один предмет і багато: квітка – квіти.

Пропонують показати один предмет, багато предметів; назвати їх.

Об’єкти можна міняти, згодом знову повертатися до попередніх.

Мета такої гри полягає в тому, щоб дитина навчилася називати однину і утворювати множину.

Гра «Все гарненьке і маленьке»

У процесі гри діти навчаються утворювати слова (в цьому випадку – зменшувально-пестливі слова).

Для цього потрібні пари предметів (великих і маленьких), реальні об’єкти або малюнки. Їх розкладають на підлозі.

Дорослий: я великий, і буду вибирати великі предмети, а ти маленький – і вибиратимеш маленькі. Грають по-черзі, вибираючи предмети і називаючи їх.

Батьки мають кілька разів показати, як це робити.

Яблуко – яблучко, квітка – квіточка, ложка – ложечка, шапка – шапочка…

Казки і вірші для читання та інсценізації

Батьки малюків мають зібрати бібліотеку казок і віршів з хорошими ілюстраціями, сюжет яких можна не лише слухати і повторювати, а й виконувати почергово (батько – дитина) або за ролями. Це можуть бути як народні казки, так і авторські твори (Н. Забіла, М. Підгірянка, П. Воронько та інші). Серед них – «Курочка Ряба», «Два півники», «Колобок», «Рукавичка», «Котик» та ін.

В процесі періодичного повторення цих творів у дитини розвивається мовлення, пам’ять, вона навчається координувати рухи, зображуючи певних персонажів. Емоції пробуджують уяву і творче переосмислення художніх творів. А загалом, такі заняття зближують батьків і дітей.

Дихальні вправи

Для покращення дихання і вироблення цілеспрямованого повітряного струменя, необхідного для вимови певних звуків, варто систематично виконувати спеціальні вправи. Їх можна перетворити в цікаві ігри.

Кульки

Можна з дитиною насправді надувати повітряні кульки чи надувні іграшки. Або ж погратися в «дзеркало», сидячи один навпроти одного, надувати щічки і повільно випускати повітря.

Вода в роті

Навчіть дитину тримати воду за однією щокою, а потім переміщати її в другу щічку. Потім цю вправу можна робити без води, просто надуваючи почергово щічки.

Шторм на морі

В мисочку чи склянку наливають воду. Дитині дають коктейльну трубочку. Трохи відкривши рота і витягши злегка плаский язичок, дитина має дмухати повітря в трубочку так, щоб створити «шторм».

Батьки мають стежити, щоб малюк не надував щічки, а видихав легенями.

Щоб дитині було цікаво, в «море» можна випустити маленькі паперові кораблики, зроблені заздалегідь.

Тренування артикуляційного апарату

Вгадай, хто це?

Цю гру маєте створити ви самі. Придумайте разом з дитиною певні вирази обличчя, положення губ, відповідний звук, позу, які відповідатимуть образу якоїсь тваринки (або ж предмета). Наприклад: рот трохи відкритий, губи розтягнуті, вимовляється довгий звук і-і-і-і-і (комар).

Коли ви придумали певну кількість таких образів, пограйте з дитиною. Вона має зображати якогось персонажа, а ви відгадуйте. Кілька разів просіть дитину повторити і «намагайтесь» вгадати.

Бублик-акробат

Для гри-вправи знадобиться маленький бублик (баранка). Навчіть дитину виконувати різноманітні маніпуляції бубликом губами та язиком: тримайте бублик губами, просуньте в отвір язик, розслабте губи, утримуйте бублик лише язиком; візьміть бублик губами і спробуйте його обертати не допомагаючи собі язиком; спробуйте підняти бублик язиком з тарілки тощо.

Малювання язиком

Вправа спрямована на зміцнення м’язів язика, розвиток гнучкості.

На чистій пластиковій дощечці варенням, медом (іншим смаколиком) намалюйте просте зображення (коло, овал, хвилю, зубчасту хвилю тощо). Дитина має максимально витягти вперед язик і повільно злизати смаколик-зображення.

Другий варіант – виконання рухів язиком за командою. Батьки дають вказівку: вгору, вниз, праворуч, ліворуч, оберти тощо. Дитина виконує не поспішаючи. В перерві дитина може набрати в рот води і перекочувати її від однієї щічки до другої.

Графічні вправи

Малюнки за крапками

Вправи цієї групи тренують дрібну моторику кисті руки і сприяють підготовці до письма. Батьки можуть підготувати малюнки, які на пунктиром чи крапками окреслюють обриси знайомих дитині предметів (сонце, квітка, чайник, машина, пташка тощо). Дитина має з’єднувати крапки (пунктири) плавною лінією.

Робіть малюнки різноманітними, щоб дитина мала змогу тренуватися у накресленні різних варіантів ліній (прямих, похилих, ламаних, знизу-вгору, згори-вниз тощо). Доречно, якщо в малюнку будуть присутні окремі геометричні фігури невеликого розміру (кола, овали, трикутники, багатокутники), аби дитина обводила їх не відриваючи руки. Це цікаве заняття, якщо дитина ще й добиратиме відповідні кольори для малюнків, а ви розповідатимете, що це за предмет, його якості та властивості (де росте, як цвіте, чим корисне тощо).

Написання букв

Ці ігри-вправи можуть бути багатоваріантними. Букви можна писати пальцем на вологому піску, висипати їх піском (манкою) на картоні; ліпити з пластиліну (тіста); викладати з квасолин (ґудзиків) тощо. Писати один одному на спині пальцем і відгадувати, яка це буква; обмальовувати шаблони або ж малювати в шаблонах. Ці вправи можна супроводжувати змаганням «Хто більше назве слів на літеру…», яку також можна варіювати (слова, в який ця літера на початку слова, в яких наприкінці слова; слова що позначають живих істот тощо).

Батьки можуть вирізати букви з різних матеріалів (наждачний папір, картон тощо). Із зав’язаними очима дитина може вгадувати літери, попередньо обстеживши її руками.

 

Кожен батько мріє, щоб його дитина розвивалася повноцінно, виявляла свої таланти та здібності, була творчою і самостійною особистістю.

Спектр можливостей для розвитку творчості у дітей є безмежним. Кожна дитина має свій унікальний набір здібностей, які можна розвивати та підтримувати. Однак, для досягнення успіху у цьому напрямку, необхідно мати певний набір практичних інструментів та засобів, які стимулюватимуть творчість дитини і допоможуть розкрити її потенціал.

Творчість – це не обмежені рамки малюнок або вірші. Це процес, який розвиває уяву, креативність та інтелектуальні здібності дитини. Шлях до творчості можна прокласти через різноманітні діяльності, які сприятимуть розвитку творчого мислення і допоможуть дітям виявити свої здібності в різних сферах життя.

Створення сприятливого середовища

Успішний розвиток творчих здібностей у дітей залежить від багатьох факторів, одним з яких є створення сприятливого середовища. Це середовище повинно заохочувати малюка до виявлення своєї творчості та розвитку його талантів.

Перш за все, важливо забезпечити наявність відповідних матеріалів та інструментів для самовираження дитини. Надайте їй доступ до кольорових олівців, пензликів, фарб, а також до різноманітних матеріалів для моделювання та конструювання. Це допоможе розвинути уяву та творчість, а також створить можливість для самовираження.

Для створення сприятливого середовища також важливо враховувати індивідуальні потреби та інтереси дитини. Спостерігайте за тим, що найбільше цікавить вашого малюка, і допомагайте йому у розвитку цих здібностей. Наприклад, якщо він проявляє інтерес до музики, забезпечте йому можливість відвідувати музичні заняття або навіть навчатися грати на інструменті.

Забезпечення доступу до різноманітних матеріалів і інструментів

Один із важливих аспектів розвитку творчості у дітей полягає в створенні сприятливих умов для їх розвитку та здібностей. Для досягнення цієї мети, батькам слід заохочувати дітей до активного використання різноманітних матеріалів і інструментів, що сприятимуть їх творчому процесу.

Практичне використання цих матеріалів і інструментів сприятиме розвитку творчих здібностей дитини. Наприклад, малювання за допомогою пензлів та фарб дозволяє розвивати дрібну моторику та фантазію, а ліплення з глини розвиває просторове мислення та творчу уяву. Використання різних форм вирізанок та кольорових олівців допомагає розвивати в дітях вміння сприймати та виражати емоції через мистецтво.

Загальна ідея полягає в тому, що заохочуючи дітей до використання різноманітних матеріалів і інструментів, батьки сприяють розвитку їх творчих здібностей. Рознообразність матеріалів та інструментів дозволяє дітям виражати свої ідеї та фантазії, розвивати свої таланти та творчість.

Стимулювання самостійності та ініціативи

Виховання самостійності та ініціативи у дітей є важливим етапом їх розвитку. Це процес, який сприяє розкриттю та розвитку їхніх здібностей, а також формує навички самостійного мислення та дій. Батьки мають велику роль у стимулюванні цих якостей у своїх дітей, що може бути досягнуто за допомогою практичних методів та підходів.

Одним з ефективних способів заохочувати самостійність та ініціативу у дітей є надання їм можливостей для вибору та прийняття рішень. Дитина повинна мати можливість впливати на те, що вона робить, як вона це робить та як вона вирішує проблеми. Це допомагає їй розвивати критичне мислення та впевненість у своїх здібностях.

Розвиток уяви та творчого мислення

Одним зі способів розвитку уяви та творчого мислення є стимулювання дитячої фантазії. Дітям корисно пропонувати завдання, які спонукають їх думати нестандартно та шукати нетрадиційні рішення. Наприклад, запропонуйте дитині поринути в уявний світ, створити свою власну казку, придумати новий персонаж або намалювати незвичайний пейзаж.

Також важливо давати дітям можливість спробувати різні види мистецтва, такі як малювання, ліплення, музика, танці тощо. Це допомагає їм розкрити свої таланти та виявити нові захоплення. Необхідно постійно підтримувати дітей, висловлювати свою позитивну оцінку їхнім творчим досягненням та заохочувати їх до подальшої самореалізації у цих напрямках.

“Розум у дитини знаходиться на кінчиках її пальців” – справедливо стверджував В.О. Сухомлинський. Деякі спеціалісти наголошують, що хороша моторика рук зараз – це відмінна увага, пам`ять і уява в майбутньому.

Дрібна моторика – це здатність маніпулювати дрібними предметами, передавати об`єкти з руки в руку, а також виконувати завдання, що потребують скоординованої роботи очей і рук.

Проблема розвитку дрібної моторики дітей – тонких диференційованих рухів кистей і пальців рук в педагогіці і психології має велике значення і розцінюється, як один з показників психічного розвитку дитини. В дітей із ООП розвиток загальної та дрібної моторики потребує особливого підходу, тому що таким дітям властиві специфічні порушення тонких диференційованих рухів,
координації.

Науковці пояснюють, що рухи руки людини спадково не призначені, а виникають в процесі виховання і навчання, як результат освіти асоціативних зав’язків між зоровими відчуттями, дотиковими і м’язовими в процесі активної взаємодії з навколишнім середовищем.

Проведення занять по зміцненню дрібної моторики рук сприяє: розвитку узгоджених рухів обох рук а також – диференційованих рухів кистей і пальців рук, знижують емоційне напруження, покращують пам`ять, розумові здібності, розвивають координацію рухів, силу і спритність рук, і, звичайно, мовлення.

У молодшому дошкільному віці корисно виконувати прості вправи, які супроводжуються віршованим текстом (“Пальчик”, “Дружна сім`я”, “Нумо, братці” та ін.) для розвитку елементарних навичок самообслуговування застібання і розстібання ґудзиків, зав`язування шнурків, заселювання намистинок, вермішелю або нарізані коктейльні трубочки на шнурочки та ін. У старшому дошкільному віці робота з розвитку дрібної моторики і координації рухів руки є важливою складовою підготовки до школи, зокрема підготовка руки до письма.

Чому ж так важливо для дітей розвиток дрібної моторики? Справа в тому, що центри в корі головного мозку людини, які відповідають за мовлення і рухи пальців рук, розташовані дуже близько. Стимуляція дрібної моторики сприяє активізації всіх відділів головного мозку.

На сьогоднішній день дрібна моторика у дітей менше розвинена. А все – через зайнятість дорослих.  Психологи стверджують, що 30 років назад процес розвитку моторики проходив природньо, а зараз – штучно. Батьки часто втрачають можливість вчасно допомогти дитині розвивати дрібну моторику. Якщо відстає розвиток рухів пальців, то затримується і розвиток моторної сторони мовлення, хоча загальна моторика при цьому може відповідати нормі.

 

Найпростіший спосіб стимуляції дрібної моторики – пальчикові ігри. Адже на долонях є проекція всіх внутрішніх органів. Водіння пальцями по долоні стимулює нервові закінчення, підвищує зосередженість і покращує настрій дитини.” Кругові рухи пальцями по долоні стимулюють роботу шлунково-кишкового тракту, стискання мізинчика – роботу серця. Масаж безіменного пальця позитивно впливає на нервову систему, подушечки середнього – стимулює роботу печінки, а вказівного – шлунка. Великий палець відповідає  за діяльність мозку та ін. Такі вправи також розвивають уяву і емоційність.

Доцільно використовувати з дітьми пальчикову гімнастику; вправи з використанням дрібних предметів (ігри з використанням LEGO, ігри-шнурівки, плетіння намиста…); викладання башточок різної висоти; лекала й трафарети для штрихування, контурні лекала, а також використовувати пісочну терапію: можна  малювати обома руками одночасно.

Дослідження показують, що виконання звичайної дії “незручною” рукою активізує нові ділянки мозку і допомагає розвивати нові контакти між клітинами мозку. Такі вправи дуже подобаються дітям. Також доцільно використовувати масажер “ Су-джок”.

Уміння вільно і невимушено користуватися рухами рук виховується спеціальними  вправами. Це початковий етап, який передує тренуванню дрібної моторики.

Декілька простих вправ, які можна використовувати для роботи з дітьми під час занять, на перерві, у вільний час.

Хвилі. Пальці зчеплені в  “замок”, не розриваючи хвилеподібно прогинати кисті, пальці вгору-вниз.

Потягеньки. Покласти обидві долоні на стілі, напружившись, піднімати пальчики якомога вище.

Пальчики вітаються. Усіма пальцями руки по черзі торкнутися до великого пальця, починаючи з вказівного, приповторенні – від мізинця і т.д.. Виконувати спочатку кожною рукою окремо, потім – одночасно двома.

 

Миємо руки. Швидко, але ретельно “вимити” руки.

Циркуль. Колове обертання кожним пальцем окремо, спочатку в одну, потім в протилежну сторону. Решта пальців залишаються нерухомими. Так по черзі з кожним пальцем.

Шаман. Різко викинути широко розчепірені пальці, потім розслабити їх.

Кулька. Пальці обох рук зібрані пучком і стискаються кінчиками Пружну кульку я надую (надаємо пальцями положення, яке буває, коли тримають м`ячик) Мотузочок зав`яжу. Ну, а потім здую (“кулька лопнула”) Всім цей фокус покажу.

Їжачок (Поставити долоні під кутом одна до одної. Покласти пальці однієї руки між пальцями іншої. Порухати прямими пальчиками).
Як ти носиш, їжачок,
Так багато колючок?

Пароплав (Обидві долоні з`єднати “ківшиком”, усі пальці, крім великих спрямувати у бік “від себе”, а великі пальці підняті вверх та з`єднані – це “труба”).
Пароплав пливе по річці,
Дим з труби, немов із пічки.
Птах ( Руки перед собою долонями до себе. Великі пальці сплести – це “голова” птаха. Решта пальців – “крила”).
В небі пташечка летіла,
На галявину присіла (помахати “крилами”)
Посиділа, відпочила
Й до гніздечка полетіла  (притиснути долоні до себе).

Донька (Руки на столі долоньками, почергово змінювати положення – кулак-долонька) Кулачок, долонька
Є у мами донька.
Ось долонька, кулачок,
Ходить донька у садок.

Каблучка (Великий та вказівний палець з`єднані в кільце. Решту пальців випрямити, підняти вверх та притиснути один до одного. Утримувати в такому положенні до рахунку 5-10. Виконувати вправу кожною рукою по черзі, потім обома руками одночасно).
Подивись на мою ручку
І побачиш там каблучку.

Народні потішки є чудовим матеріалом для навчання розмовної мови, адже більшість з них побудована на діалогах.

Сорока-ворона (Робимо кругові рухи пальчиками по долоні Сорока-ворона на припічку сиділа,
Діткам кашку варила. (Далі пальцями лівої руки згинати по черзі пальці правої руки, починаючи з мізинця)
Цьому- дам, цьому -дам,
цьому- дам, цьому- дам.
А цьому  – не дам!
Бо дровець не носив,
піч не топив, каші не варив!

Дружна сім`я
Оцей пальчик – дідусь,
Оцей пальчик – бабуся,
Оцей пальчик – тато,
Оцей пальчик – мама,
А цей пальчик –  я!
От і вся моя сім`я! (Стиснувши пальці в кулачок, діти слухають забавлянку і по черзі розгинають пальці, починаючи з великого).

Ранок
Ось цей пальчик смачно спав,
Цей ось пальчик спочивав,
Цей ось пальчик задрімав,
Цей ось пальчик в ліжко ліг,
Цей ось пальчик раптом – плиг!
Тихше, пальчик, не стрибай,
Братикам поспати дай.
Встали пальчики. Ура!
В школу нам іти пора! (Піднести руку долонею до себе, а правою відповідно до тексту по черзі загинати пальці, починаючи з мізинця. На останні два рядки- розігнути всі пальці).

Малюнки із круп. Діти наклеюють по контуру малюнка горох, фасольку, гречку, пшоно та ін.

Вправи з пінцетом. Дитина перекладає пінцетом із однієї посудини в іншу дрібні предмети (це можуть бути гудзики, пластмасові палички, намистинки…)

Сценки на пальчиках. Люди-пальчики стрибають, танцюють, марширують…

Ліплення

Виготовити кульки із пластиліну, глини чи соленого тіста і обклеювати пляшки, викладати різні фігури на картоні, доробляти дрібні деталі до недомальованих зображень, тощо.

Запропонуйте дітям придумати свої ігри. Це допоможе їм розвинути творчі здібності та самостійне мислення. Бажаю Вам успіхів і радості в роботі з дітьми!

 

Витоки волі починають формуватися з розвитку у дитини самосвідомості та довільної регуляції поведінки: рівень довільності визначає, наскільки дитина може керувати своїми діями, досягати мети, не зупинятися на півшляху, повертатися до розпочатої справи, навіть якщо її відволікають.

Головною умовою виховання довільної поведінки є формування у дитини свідомого ставлення до своїх дій.

Що потрібно робити, щоб дошкільник навчився свідомо приймати рішення та відповідати за наслідки своїх дій?

1. Даємо право дитині самій обирати, як діяти. При цьому обов’язково обговорюємо наслідки даних вчинків. Наприклад: «Ти хочеш розібрати машинку? Гаразд, вона твоя, ти можеш робити з нею, що хочеш, але тільки враховуй, що потім вона може не зібратися, і ти опинишся без машинки. Вирішуй сам”. Таким чином, ми показуємо дитині її можливості в даній ситуації.
2. Даємо можливість проявляти самостійність. Дитини повинна мати певну область життя, де вона зможе сама приймати рішення і сама нести відповідальність за наслідки своїх дій. Наприклад: малюк може сам вирішувати: коли він буде дивитися мульт. фільм, а коли складати іграшки, але батьки повинні обумовити з ним крайній строк: не пізніше якого часу йому треба це зробити.
3. Плануємо разом з дитиною спільні справи. Наприклад: «Машенька, даватимуть вирішимо, коли ми будемо вчити вірш?». В такому випадку, дитина буде прагнути виконати прийняте рішення, оскільки буде відчувати його як своє.
4. Граємо разом з дітьми в ігри з правилами. Дитина також вчиться самостійно приймати рішення під час ігор. Особливо корисні ігри з правилами: настільні ігри з фішками, шашки, шахи, рухливі ігри. Дані гри – це своєрідний простір вільних дій, де можна випробувати різні варіанти своєї поведінки.
5. Підтримуємо в дитині прагнення виконувати режим дня. Виконання режиму дня привчає дитину бути самостійною, допомагає їй само організуватися. Звичка до певного режиму, структурує життя малюка, дозволяє йому до кінця дошкільного віку почати вчитися планувати свій час. Якщо режим дня відсутній, мамі або бабусі доводиться постійно витрачати сили на «організацію» дитини, постійно «стояти» над нею і вимагати, щоб вона виконувала ту чи іншу дію.

 

Отже, більше довіри, більше самостійності і заохочення – ці нескладні правила допоможуть дитині навчитися свідомо підходити до своїх вчинків. Вона повинна відчувати, що її справи, вчинки дійсно потрібні і важливі для оточуючих її  людей.

Для дітей раннього та дошкільного віку розпорядок дня найголовніший.

Саме правильний розпорядок і запобігає перевтомі, зміцнює здоров’я, допомагає витримати колосальні навантаження. Правильний розпорядок дня — це раціональне чергування різних видів діяльності й відпочинку. Ще сто років тому педагоги й педіатри дійшли висновку, що чіткий розпорядок дня дає змогу виховати здорову дитину та оптимізувати її розвиток. Утім, мало хто з сучасних батьків може похизуватися дотриманням правильного розпорядку дня дитини. «Яка різниця, коли він/вона лягає спати?», «Він/вона ж тата до ночі з роботи чекає», «У мене немає часу з ним/нею марудитися!» — такі фрази часто лунають під час бесід педагогів з батьками. Якщо дитина недосипає, мало гуляє на свіжому повітрі, її працездатність знижується, вона швидко втомлюється, скаржиться на головний біль. І, як наслідок, у дитини розвиваються психосоматичні захворювання. Батьки починають водити її до лікарень лікувати незрозуміло від чого. Хоча насправді проблема криється в порушенні розпорядку дня. Якщо дитина не дотримується розпорядку дня, це може негативно вплинути на формування культурно-гігієнічних навичок та вміння організовувати власну діяльність.

Для чого потрібен розпорядок дня? Чому дитині важливо спати вдень? Як організувати діяльність дитини?

Часто на прийомі в лікаря батьки, які витратили чимало коштів на лікування дитини, не можуть повірити в те, що достатньо відновити розпорядок дня й симптоми незрозумілої хвороби зникнуть. Вони відмовляються брати на себе батьківську відповідальність і продовжують «заліковувати» дитину, хоча насправді лише погіршують її стан. Як свідчить досвід, таких батьків більшість. Через це дитина стає заручником психоемоційної незрілості дорослих, їхнього низького духовно-культурного й інтелектуального рівнів. Скільки має спати дитина?

Повноцінний сон має мати достатню для відповідного віку тривалість і глибину, як-от: у перші місяці життя дитина спить 20—22 години; у перший рік — 16—17 годин; у 2—3 роки — 14—15 годин; у 4—5 років — 13 годин; у 6—7 років — 12 годин. Будь-які скорочення сну хоча б на дві години негативно позначаються на функціональному стані мозку. У дитини знижується працездатність, опірність організму до різноманітних інфекцій, підвищується втомлюваність. Тому діти зі слабким здоров’ям або ті, які одужують після хвороби, мають спати ще більше, ніж здорові. Нестача сну на першому році життя дитини має небезпечні відстрочені наслідки у віці 3—4 роки. Вони можуть зумовлювати: проблеми зі здоров’ям; агресивність у поведінці; порушення сну. Тривалі порушення сну в дитини можуть мати опосередкований вплив на батьків. Зокрема, виявлено підвищення рівня депресій у матерів. Також, аби сон насправді був повноцінним, для нього слід точно встановити час засинання й пробудження дитини. Батьки мають привчати дитину прокидатися й лягати спати в той самий час. Завдяки цьому в неї сформується умовний рефлекс щодо часу й обстановки сну, приміром, приглушене світло в кімнаті, казка на ніч з вуст тата/мами тощо. Щоб сон дитини був здоровим, увечері варто обмежити її активні ігри, роботу за комп’ютером та забавки з будь-якими девайсами. Вечеря має бути легкою, без цукерок, шоколаду й міцного чаю. Обов’язково слід провітрювати дитячу кімнату, навіть якщо за вікном несприятлива й холодна погода. Адже прохолодне повітря сприяє швидкому засинанню й глибокому сну.

Чому денний сон важливий?

Сон дорослої людини — монофазний. Це означає, що їй достатньо лише піклуємося про найменших сну вночі. Дитячий сон поліфазний за своєю природою. При цьому кількість фаз, тобто періодів сну впродовж доби, скорочується в міру зростання дитини. Дошкільник може неперервно не спати 5,5—6 годин. Тож якщо дитина перебуває в дитячому садку більше п’яти годин, її потрібно вкладати спати вдень на 2—2,5 години. Денний сон дитини до шести років має тривати не менше двох годин — з 12-ї до 14-ї або з 13-ї до 15-ї години. Це час відновлення організму. Тож чим корисний денний сон для дитини? Добові біоритми сну й неспання визначають усі ритмічні процеси дитячого організму — від річних і багаторічних циклів росту до мікроритмів, які діють на рівні клітини й тривають частку секунди. Позбавляючи дитину денного сну, дорослі створюють підґрунтя для розладу біоритмів або десинхронозу. Серед його наслідків: підвищена збудливість і втомлюваність; затримка нервово-психічного й фізичного розвитку; відставання в рості; зниження імунітету; схильність до частих ГРЗ і дитячих інфекцій. Денний сон допомагає засвоювати нові знання, зокрема й ті, які дошкільники отримують під час підготовчих занять до навчання у школі. За допомогою електроенцефалографії вчені дослідили так звану біоелектричну активність дитячого мозку — рух нервових імпульсів відростками нейронів. Виявилося, що енцефалограма, знята під час сну в немовляти, практично не відрізняється від такої самої в дорослої людини. «Дозрівання» енцефалограми, типової для неспання, триває до 12—18 років. Це означає, що активність дитячого мозку під час сну за якістю перевершує його роботу за неспання. Під час сну мозок людини перемикається зі сприймання інформації на режим її опрацювання й засвоєння. Що менша дитина, то більше вона дізнається, запам’ятовує. Отже, що більше денних «пауз» необхідно дитині, то довше має тривати її сон. Той аргумент, що денний сон зміцнює нічний, часто дивує батьків. Утім, насправді дошкільник, який не спав удень, до кінця дня зазвичай так збуджується, що ввечері не може заснути, навіть якщо дуже хоче. Перенавантажений денними враженнями й інформацією мозок у такий спосіб сигналізує про складнощі з переробленням і засвоєнням даних. Наслідком безсоння є підвищена тривожність, нічні страхи й жахіття. Відмова від денного сну — симптом низки станів, найпоширеніший з яких — синдром гіперактивності. Тож зазвичай дитина, яка не спить вдень, потребує консультації невролога. Денний сон допомагає згладити вплив на організм дошкільника стресових чинників і несприятливої екологічної ситуації. Коли дитина спить, мозок виробляє спеціальні захисні білки, завдяки яким нервова система адаптується до підвищених навантажень. Тож дуже важливо переконати батьків не змінювати звичний режим сну й неспання дитини у вихідні дні, а також під час літньої відпустки. Як організувати діяльність протягом дня? Діяльність дитини має бути різноманітною й обов’язково чергуватися з денним сном. Протягом дня слід пропонувати дитині малювати, ліпити, конструювати, переглядати мультфільми, грати в активні рухливі ігри на свіжому повітрі. Бажано не менше години виділяти на розвивальні заняття. Окрім того, у дитини обов’язково має бути особистий час, коли вона може гратися сама, про щось розмірковувати, за чимось спостерігати. Пропонуйте дитині різноманітні види діяльності. Одноманітність дій і байдужість дорослих травмують малюка так само сильно, як і емоційні потрясіння, а ще — виховують лінь і співзалежний характер. Допомога мамі, а саме обов’язки, які дитині під силу виконати, — це не лише елемент правильного виховання, а й запорука фізичного розвитку й зміцнення здоров’я. Привчаючи дитину до дисципліни, порядку, охайності й праці, можна сформувати в неї такі риси, як наполегливість, цілеспрямованість, стратегічне бачення ситуації, самостійність. У майбутньому така людина впорається з будь-якими негараздами. Привчившись до розпорядку дня в дитячому садку, удома дитина зазвичай знову потрапляє у звичну обстановку без правил і обмежень. Цього достатньо, щоб розпочався невротичний процес. Тому педагогу потрібно розповідати батькам про важливість розпорядку дня, що за чим має відбуватися і чому. Звісно, дотримуватися ідентичного розпорядку вдома інколи складно. Тож до нього можна внести незначні корективи, які враховуватимуть умови життя родини*. Дотримуватися розпорядку дня — не найскладніше, чого можна навчити дитину. Якщо батьки заохочуватимуть дитину та подаватимуть особистий приклад, вони розвиватимуть в неї організованість. Такій дитині значно легше буде адаптуватися до умов дитячого садка, школи. Організація життєдіяльності відповідно до розпорядку дня дисциплінує дітей, формує такі особистісні якості, як зібраність і пунктуальність. І найголовніше — сприяє збереженню фізичного та психічного здоров’я дошкільників.

Коли дитина дивиться мультфільми, вона засвоює моделі поведінки героїв у різних ситуаціях, розвиває емоційний інтелект, вчиться спілкуватися з іншими — дружити, любити, ділитися. Пізнавальні мультфільми ще й розвивають мислення, пам’ять, увагу, дають знання про явища й предмети. Проте тривалий перегляд чи невідповідні віку сюжети можуть нашкодити дитині, спричинити тривожність, проблеми зі сном та порушення зору. Розповімо, як цьому запобігти:

1. Перевірте, чи можна за віком. Передусім зверніть увагу на вікові обмеження. Виробники мультфільмів зобов’язані їх вказувати. Не вмикайте дошкільникові, наприклад, «Сімпсонів» чи «Губку Боба». Занадто «дорослий» мультфільм може злякати дитину, спровокувати агресію та різкі зміни настрою. Для того щоб контролювати контент, який дивиться дитина на ютубі, установіть вік користувача — частину відеозаписів платформа блокуватиме одразу. Якщо користуєтеся стрімінговими сервісами, наприклад Netflix, створіть для дитини окремий профіль із контентом для її віку. Пам’ятайте, що ваші смаки та враження від мультфільму можуть відрізнятися від дитячих. Наприклад, батьки часто критикують «Свинку Пеппу» за примітивні сюжети та недовершену анімацію. Однак сюжет, який вам здається примітивним, дитині навпаки — логічним та зрозумілим. Мультики для дошкільників створюють з урахуванням особливостей психіки дітей цього віку. Наприклад, герої «Свинки Пеппи» за зовнішнім виглядом нагадують дітям власні малюнки, кольорова гамма чудово підходить для очей та психіки, а темп мультфільму сповільнений, щоб діти ліпше сприймали сюжет.
2. Передивіться самі. Для дошкільників не підходять мультфільми з акцентом на візуальних та звукових ефектах. Щоб визначити, чи можна показувати дитині мультфільм, закрийте очі та послухайте, як він звучить. Чуєте діалоги та розумієте, про що йдеться — перевірку пройдено. Чуєте лише музику, вигуки та дивні звуки — зачекайте, коли дитина підросте. Навіть старі, «класичні» мультфільми на кшталт «Том і Джері» можуть травмувати психіку дитини й спричинити тривожність.

У них дуже стрімкий сюжет, що містить сцени насильства. Потрібно постійно стежити за подіями на екрані, щоб нічого не пропустити. Сучасні приклади мультфільмів, що не підходять для дошкільників, — «Оггі та кукарачі», «Енгрі Бердс».

3. Контролюйте контент, який дивиться дитина. Створіть перевірену добірку телепередач, мультфільмів, музичних відео тощо.

Відтак дозвольте дитині із запропонованого самостійно обирати, що вона хоче переглянути.

4. Зверніть увагу на сюжет. До трьох років показуйте дитині розвивальні мультфільми, у яких розповідають про правила поведінки в суспільстві та моральні цінності. Обирайте сюжети про дитячі колективи з різними за характером персонажами, наприклад «44 кошеняти», «Щенячий патруль», «Мій маленький поні», «Гуппі та бульбашки». Також зверніть увагу на мультфільми, де дія відбувається в сім’ї або в сім’ї та колективі. Наприклад: «Хоробрі зайці», «Каю», «Маленьке королівство Бена і Холлі».

У чотири — п’ять років дитина вже готова сприймати повнометражні мультфільми. Однак знову ж таки, зверніть увагу на сюжет, діалоги, темп подій і обирайте мультфільми, відповідні до віку. Наприклад, мультфільми студії Волта Діснея — «Історія іграшок», «Тачки», «Попелюшка», «Спляча красуня», «101 далматинець» та інші.

Також дітям будуть цікаві й сучасні українські мультфільми, наприклад «Микита Кожум’яка», «Клара та чарівний дракон».

Час від часу запитуйте дитину, чи сподобався їй мультфільм, що вона запам’ятала, який із персонажів улюблений. Не критикуйте її думку, ліпше поділіться власними враженнями. Обговорюйте з дитиною негативну поведінку персонажів мультфільму та пояснюйте, чому так робити не можна. Якщо дитина злякалася сцени з мультфільму, не вимикайте його — дайте додивитися. Дитяча фантазія може уявити ще гірші події, ніж насправді. Ліпше обійміть дитину й додивіться разом до щасливого фіналу. Не знецінюйте її страх. Запитайте, що саме її злякало, попросіть розказати детальніше. Запропонуйте намалювати персонажа чи ситуацію, які її налякали, й «зачинити» в клітку.

5. Не показуйте дитині мультфільми, що суперечать вашим цінностям та принципам виховання. Запропонуйте кадр з мультфільму «Хоробрі зайці» замість них інші.
6. Проконтролюйте тривалість перегляду. Зір у дошкільників уразливий. акомодаційний апарат ока, що дає змогу чітко бачити предмети на різній відстані, формується лише з 12 років.

Найбезпечніше для дитини дивитися мультфільми на настінному телевізорі, що розміщений вертикально до підлоги. Якщо ж вмикаєте їх на комп’ютері чи ноутбуці, відстань від екрана до очей має бути не менше ніж 40 см. У машині, наприклад під час тривалої подорожі, прикріпіть планшет до спинки переднього сидіння.

Між переглядами мультфільмів відволікайте дитину, щоб робила перерви. Наприклад після 20—30 хв перед екраном — 15—20 хв рухової активності. Прогуляйтеся з дитиною у дворі чи виконайте кілька простих фізичних вправ.

Скільки часу дивитися мультфільми дітям, на добу віком:

від 3 до 5 років — 15—20 хв.

від 5 до 7 років — 30—60хв.

від 7 до 9 років — 60—90хв.

Пам’ятайте, якщо мультфільм завжди супроводжує діяльність дитини «у фоновому режимі», уникнути залежності від нього буде надзвичайно складно. Тому стежте що, скільки й у який спосіб дивиться дитина. Забезпечте якісне освітлення кімнати. Пильнуйте, щоб дитина не дивилася мультфільми в темряві. Вимикайте телевізор за дві години до сну. Найліпше показувати мультфільми дитині вранці або після денного сну.

7. Не годуйте дитину під час перегляду телевізора. Це сформує шкідливу харчову поведінку. Дитина має їсти, коли відчуває голод.

Однак, пам’ятайте, що мультфільмами не мають замінювати ваше спілкування з дітьми. Ефективний час разом з батьками — найкращий спосіб розвитку емоційного інтелекту та спілкування для дитини.