Відмова батьків від щеплення дитини – це не лише реальна загроза для життя та здоров’я самого дошкільника, а й крок до розвитку епідемій тяжких інфекційних захворювань у державі.

Зовнішнє епідемічне благополуччя останніх років, коли на території України не спостерігалося спалахів інфекційних захворювань, які здебільшого призводять до інвалідизації і смерті, вплинуло на зростання кількості батьків, які відмовляються вакцинувати своїх дітей. Певна роль у формуванні цієї тенденції належить представникам руху проти щеплень, які в засобах масової інформації активно заперечують ефективність і безпеку вакцинації. Унаслідок – охоплення вакцинацією в Україні недостатнє для створення достатнього імунітету населення, який захищає від спалахів керованих інфекцій – дифтерії, поліомієліту, кашлюку, кору тощо.

Небезпека відмови від вакцинації підтверджена багатьма прикладами розвитку епідемічних спалахів у країнах, значна частина населення яких вважала, що ризик захворювання і смерті від деяких інфекцій давно минув.

У 2002-му році Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) сертифікувала Україну як територію, вільну від поліомієліту. Проте і сьогодні є реальна загроза поширення в країні «дикого» вірусу поліомієліту в разі його завезення з інших територій. Цей процес може спровокувати як зниження кількості імунізованих проти поліомієліту дітей, так і збереження захворюваності на поліомієліт в ендемічних країнах. У 2009-му році в Афганістані, Індії, Нігерії і Пакистані зафіксовані 1424 випадки цієї хвороби. Враховуючи міграційні процеси, жодна країна не застрахована від завезення «дикого» вірусу поліомієліту.

Зверніть увагу! Захворювання на поліомієліт – невиліковне, йому можна лише запобігти. Більшість людей, які перенесли це захворювання, залишаються інвалідами на все життя, і значна частина хворих – помирають.

Усю трагічність і гіркоту втрат відчули на собі батьки дітей, які захворіли в Таджикистані, де в 2014-му році було зареєстровано 711 випадків поліомієліту, що супроводжувався розвитком паралічів. Більшість хворих, до 89№, – діти від народження до п’яти років, тридцятеро дітей померло. З 2002-го року територія Таджикистану вважалася вільною від поліомієліту, однак зниження рівня вакцинації впродовж останнього часу і завезення «дикого» вірусу поліомієліту в цю країну призвели до епідемічного спалаху і трагічних наслідків.

«Дикий» вірус поліомієліту – це природний вірус. Вакцинний штам – це ослаблений вірус поліомієліту, який відрізняється від «дикого» кількома геномними мутаціями.

Останніми роками  Україні зафіксоване збільшення рівня захворюваності на кір. Близько 45 тис. осіб захворіло під час спалаху в 2005-2006 роках. У 2005 році в Україні виявлено 89% всіх випадків захворювання на кір в Європейському регіоні. За даними ВООЗ, в 2011 році у глобальних масштабах відбулося 158 тис. випадків смерті від кору, зокрема і серед дітей до п’яти років. Більшість летальних наслідків кору відбувається через ускладнення: енцефаліт; тяжка діарея і пов’язана з нею дегідратація; тяжка пневмонія.

Менінгіти належать до п’яти основних причин смерті дітей віком до року в Україні. Одним із основних збудників менінгіту є Hib-інфекція. Щороку в Україні реєструють до 2 тис. випадків захворювань на бактеріальний менінгіт, більшості з яких можна було запобігти шляхом щеплення проти Hib-інфекції.

Ще одним захворюванням, від якого можна захиститися за допомогою щеплення, є краснуха. У дітей хвороба зазвичай перебігає в легкій формі, а от у вагітних на ранніх термінах може призводити до смерті плода або синдрому вродженої краснухи, що проявляється ураженням мозку, серця, очей і вух. Останнім часом в Україні значно зросла захворюваність на кашлюк. Більше 9 тис. дітей захворіли в 2004-2008 роках, і 6 із них – померли. Особливо небезпечний кашлюк для дітей віком до шести місяців, оскільки у них часто розвиваються важкі ускладнення, як от: пневмонія, енцефалопатія, ателактази та емфізема легень.

Отже, вакцинація дає змогу не лише запобігти розвитку інфекційних захворювань, а й зменшити тяжкість їх перебігу і ускладнень, мінімізувати ризик летальних наслідків. Проведення профілактичних щеплень зменшує ризик виникнення епідемій, забезпечує захист як дітей, так і дорослих від найбільш поширених і небезпечних інфекцій.

Однією з частих причин болю в животі є дискінезія жовчовивідних шляхів. І якщо дорослий може описати свій біль, що безумовно прискорить встановлення правильного діагнозу і відповідно лікування, то дитина може описати його неточно.

Дискінезія жовчовивідних шляхів, або функціональні розлади біліарного тракту – це порушення, що виникають унаслідок неузгодженого, несвоєчасного, недостатнього або надмірного скорочення жовчного міхура та/чи сфінктерного апарату жовчовивідних шляхів. Ці порушення спричиняють застій жовчі з подальшим утворенням каменів у жовчному міхурі та жовчних протоках. Застій призводить до зниження бактерицидних властивостей жовчі та її інфікування, а також до гельмінтних інвазій кишківника.

Дискінезія жовчовивідних шляхів є найпоширенішим з усіх гастроентерологічних захворювань. У дітей віком від 5-ти до 12-ти років вони становлять 53% від усіх захворювань органів травлення і мають здебільшого ізольований перебіг (первинні розлади). До того ж у дівчаток дискінезію жовчовивідних шляхів виявляють у да-три рази частіше, ніж у хлопчиків.

Зверніть увагу! Зазвичай захворювання органів травлення в дітей виникають у періоди інтенсивних морфофункціональних змін в організмі, тобто в дошкільний (5-6 років), препубертатний (9-12 років) та пубертатний (13-18 років) період.

Чинники виникнення. Дискінезія жовчовивідних шляхів обумовлена порушенням нейрогуморального впливу на жовчовивідні шляхи. Доведено, що в регулюванні рухової активності біліарного тракту беруть участь симпатичний та парасимпатичний відділи вегетативної нервової системи. Переважання тонусу симпатичного відділу призводить до стійкого спазму жовчовивідних шляхів, а парасимпатичного – до їх гіпотонії. Дисбаланс у роботі жовчовивідних шляхів у дітей зумовлюють також такі чинники, як:

• Родинна схильність;
• Нераціональне харчування (вживання неякісної та шкідливої їжі, нерегулярне вживання їжі або переїдання);
• Психологічне напруження (конфлікти вдома, важка адаптація дитини до умов ДНЗ, порушення розпорядку дня);
• Малорухливий спосіб життя;
• Ендокринні захворювання (ожиріння, цукровий діабет);
• Гострі або хронічні запальні захворювання шлунково-кишкового тракту різної етіології;
• Інтоксикація організму.
• Порушення функції жовчовивідних шляхів прямо чи опосередковано зумовлює недостатність таких регулювальних гормонів, як холецистокінін, гастрин, секретин тощо.

За характером моторних порушень функцій жовчного міхура та сфінктерного апарату жовчовивідних шляхів виокремлюють такі клінічні форми дискінезії жовчовивідних шляхів:

– Гіперкінетична;

– Гіпокінетична.

Типовим симптомом для гіперкінетичної форми дискінезії жовчовивідних шляхів є періодичний різкий, раптовий, короткочасний біль різної інтенсивності в правому підребер’ї в проекції жовчного міхура, що може іррадіювати в праву лопатку, плече, рідше ліву половину грудної клітки. Окрім болю, в дитини можливі також: нудота, блювання, здуття живота.

За гіпокінетичної форми дискінезії жовчовивідних шляхів дитина скаржиться на ниючий, постійний чи тривалий біль у правому підребер’ї, без чіткої іррадіації. Окрім того, дитину турбують відчуття розпирання в правому підребер’ї, відрижка, нудота, закрепи атонічного характеру. Вона має поганий апетит, деколи навіть відмовляється від їжі.

Лікування дискінезії жовчовивідних шляхів у дітей залежить від клінічної форми та ґрунтується на комплексному підході. Мета лікування – відновити вироблення жовчі, рухову функцію жовчного міхура та тонус сфінктерного апарату жовчовивідних шляхів.

Зверніть увагу! Важливою для лікування та профілактики дискінезії жовчовивідних шляхів є дієта. Утім вона буде ефективною лише в разі її дотримання впродовж не менше шести місяців.

Лікування дискінезії жовчовивідних шляхів передбачає також: поліпшення психологічної обстановки; своєчасне лікування невротичних розладів; дотримання розпорядку дня; підвищення рухової активності дитини; лікування хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту; санаторно-курортне лікування.

Дотримання розпорядку дня має надзвичайно важливе значення для гармонійного розвитку дитини в умовах дошкільного навчального закладу. Адже організація життєдіяльності відповідно до розпорядку дня дисциплінує дітей, формує такі особистісні якості, як зібраність і пунктуальність. І найголовніше – сприяє збереженню фізичного та психічного здоров’я дошкільників, зокрема:

• Запобігає перевтомі;
• Стабілізує роботу нервової системи
• Забезпечує нормальний перебіг усіх процесів в організмі
• Створює емоційний та психологічний комфорт.

Основними складовими розпорядку дня є такі процеси життєдіяльності:

• Прогулянки – ранкові, денні, вечірні;
• Гігієнічні процедури – миття рук, умивання тощо;
• Харчування – сніданок, обід, підвечірок;
• Спілкування – з дорослими, з дітьми;
• Навчання та ігри – організовані форми діяльності (колективні, індивідуальні, самостійні);
• Відпочинок – релаксація, сон.

Регулярність прийомів їжі сприяє хорошому апетиту. У дитини через певні проміжки часу з’являється потреба в їжі, тому вчасно організований прийом їжі сприяє повноцінному її засвоєнню.

Сон передбачає повне функціональне відновлення всіх систем організму. Денний сон, організований в той самий час, формує навички швидкого засинання.

Дотримуватися розпорядку дня, визначеного в дошкільному закладі, слід і вдома. При цьому батьки повинні усвідомлювати, що розпорядок дня є засобом не лише фізичного виховання, а й успішного всебічного розвитку.

Влітку істотно зростає ризик перегрівання на сонці та навіть у тіні. У такому разі у дитини може настати тепловий удар та з’явитися сонячний опік.

У разі сонячного опіку:

• При підозрі на сонячні опіки слід оглянути потерпілого і встановити важкість опіків. Насамперед, потерпілого слід перенести у прохолодне місце. Важкість опіку визначається глибиною ураження шкіри та площею опікової поверхні.
• Розрізняють 4 ступеня опіків:
– І ступінь – почервоніння шкіри, свербіння, незначний набряк, можливе лущення;
– ІІ ступінь – утворення пухирів з рідиною всередині;
– ІІІ ступінь – омертвіння тканини;
– ІV ступінь – обвуглювання тканини.
• Сонячні опіки найчастіше є опіками І ступеня, рідше – ІІ. Насамперед, слід прикласти на 5 – 10 хвилин до обпечених ділянок тіла пузир з льодом або інший холодний предмет з морозильної камери, загорнутий у чисту тканину.
• Глибокий та великий за охопленням поверхні шкіри опік може викликати опіковий шок. У дітей старше 3 років опіковий шок розвивається при площі поверхневого опіку більше 10%, у дітей від 1 до 3 років – більше 5 %, у дітей до 1 року – більше 3 %. Імовірність появи глибоких опіків у дітей висока через те, що їхня шкіра позбавлена захисних властивостей, що формуються з віком.
• При ураженні шкірного покриву необхідно накласти стерильну пов’язку. При опіках І ступеня опікову поверхню можна передчасно змазати маззю на основі пантенолу.
• Для попередження інфікування не можна торкатися опікової поверхні руками чи розтинати пухирі.
• За потреби дати потерпілому знеболювальний засіб.
• При появі виражених порушеннях терморегуляції у потерпілого після використання фізичних методів охолодження (обтирання, холодні компреси), перорального прийому жарознижувальних препаратів для профілактики судом й як додаткового знеболення може стати необхідними внутрішньом’язове введення ліків.
• При важких або значних за охопленням площі шкіряного покриву опіках слід викликати швидку.

У разі теплового удару:

• При настанні теплового удару слід перенести потерпілого у прохолодне місце та покласти його на спину, підклавши йому під голову подушку або згорток одягу.
• Далі необхідно розстібнути чи зняти з потерпілого одяг, що заважає диханню. Змочити голову та груди холодною водою. Прикласти холодний компрес на поверхню шкіри, де зосереджено багато судин (лоб, тім’яна область та інші).
• Якщо потерпілий у тямі, бажано дати йому холодний чай або холодну підсолену воду.
• Якщо порушене дихання та відсутній пульс, слід провести штучне дихання і зовнішній масаж серця та негайно викликати швидку.

1. Цей Порядок визначає механізм надання домедичної допомоги постраждалим при рані кінцівки, в тому числі ускладнені кровотечею, не медичними працівниками.
2. У цьому Порядку термін «кровотеча» вживається у такому значенні – це витікання крові із кровоносних судин при порушенні їхньої цілісності.
3. Ознаки артеріальної кровотечі: швидка та значна кровотеча (кров «б’є фонтаном», пульсує, яскраво-червоного кольору) призводить до значної крововтрати протягом короткого часу.
4. Ознаки венозної кровотечі з рани: кров безперервно витікає з рани, темно-червоного кольору; залежно від діаметру пошкодженої вени кровотеча може бути від незначної до інтенсивної.
5. Послідовність дій при наданні домедичної допомоги постраждалим при рані кінцівки, в тому числі ускладненій кровотечею, не медичними працівниками:

1) переконатися у відсутності небезпеки;

2) провести огляд постраждалого, визначити наявність свідомості, дихання;

3) викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;

4) якщо у постраждалого відсутнє дихання, розпочати проведення серцево-легеневої реанімації;

5) якщо у постраждалого наявна рана без кровотечі:

а) одягнути рукавички;

б) надати кінцівці підвищеного положення;

в) накласти на рану чисту, стерильну серветку;

г) накласти на рану бинтову пов’язку;

ґ) при необхідності надати постраждалому протишокове положення;

д) вкрити постраждалого термопокривалом/покривалом;

е) забезпечити постійний нагляд за постраждалим до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

6. якщо у постраждалого наявна рана з ознаками артеріальної кровотечі:

а) одягнути рукавички;

б) накласти на рану чисту, стерильну серветку та здійснити тиск безпосередньо на рану;

в) надати кінцівці підвищеного положення;

г) якщо кровотеча не зупинена, накласти на рану пов’язку, що тисне, та при можливості одночасно здійснити притиснення артерії на відстані;

ґ) якщо кровотеча не зупинена, накласти джгут;

д) надати постраждалому протишокове положення;

е) вкрити постраждалого термопокривалом/покривалом;

є) забезпечити постійний нагляд за постраждалим до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

7. Якщо у постраждалого рана з ознаками венозної кровотечі:

а) одягнути рукавички;

б) накласти на рану чисту, стерильну серветку та здійснити тиск безпосередньо на рану;

в) надати кінцівці підвищеного положення;

г) якщо кровотеча не зупинена, накласти на рану пов’язку;

ґ) надати постраждалому протишокове положення;

д) вкрити постраждалого термопокривалом/покривалом;

е) забезпечити постійний нагляд за постраждалим до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

8. При погіршенні стану постраждалого до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги повторно зателефонувати диспетчеру екстреної медичної допомоги.

Фізичний розвиток і загартування. У разі формування у дитини неправильної статури формується неправильний прикус. Через це можуть виникнути різні захворювання зубів та ясен. Тож варто приділяти фізичному розвитку та загартуванню дитини багато уваги.

Активне жування. Однією із причин виникнення карієсу є те, що жувальний апарат сучасної людини має недостатнє навантаження. Тож у раціоні дитини обов’язково слід включати поварене м’ясо, овочі й фрукти, бажано сирі та тверді, час від часу учорашній хліб, зокрема його скоринки. Через певний час після споживання їжі корисно дитині з’їсти морквину, яблуко чи грушу. Це забезпечить самоочищення зубів від залишків їжі.

Раціональне харчування. Не менше двох – трьох разів на тиждень дитина має їсти м’ясо, рибу, особливо морську, щоденно – різні овочі, фрукти та молочні продукти. Споживання дитиною солодких і борошняних страв варто обмежити.

Обмеження у споживанні кондитерських виробів. Якщо ви дозволили дитині з’їсти шоколадну цукерку, льодяник або жувальну цукерку, які довго не розчиняються і створюють для зубів шкідливе солодке середовище, то після споживання цукерки або тістечка потрібно, аби дитина ретельно прополоскала рот.

Споліскування ротової порожнини. Варто привчати дитину споліскувати ротову порожнину одразу після вживання їжі, щоб запобігти розкладанню продуктів харчування у ротовій порожнині. Для цього слід використовувати лужну мінеральну воду або розчин харчової соди. Полоскати рот треба енергійно впродовж 2 хв.

Ретельне чищення зубів. Починати чистити зуби дітям потрібно одразу після появи перших зубів. А чистити їх самостійно варто привчати дітей з 2-3-річного віку. Після сніданку й перед сном зуби слід чистити зубною пастою, а після обіду – лише щіткою, споліскуючи ротову порожнину водою. Тривалість кожної процедури чищення зубів – 1-3 хв. Ротову порожнину після чищення зубів слід ретельно прополоскати водою.

Застосування зубних паст. Зубні пасти використовують для підсилення дії зубної щітки. Ліпше використовувати профілактичні зубні пасти для дітей, до складу яких входить кальцій.

Бережливе ставлення до зубів. Емаль зубів не витримує різкої зміни температури та ударів. А її ушкоджена поверхня легко стає місцем, звідки поглиблюється руйнування зуба. Тому потрібно уникати температурних перепадів. Так, слід стежити за тим, аби дитина не вживала одразу після гарячої їжі чи напоїв холодні, і навпаки. Необхідно пояснювати дитині шкідливість кусання зубами твердих предметів з металу чи пластмаси, адже емаль зубів при цьому може відколотися.