Сендплей  (гра з піском) — є унікальним способом спілкування із світом і самим собою; способом зняття внутрішнього напруження і відкриття нових шляхів розвитку.

Найсприятливіший для сендплею – дошкільний вік. Часто дошкільники не спроможні передати свої переживання через недостатній розвиток вербального апарату, бідність уявлень чи затримку розвитку. У таких випадках пропонована техніка виявляється вельми корисною. Маніпулювання з різноманітними предметами, піском, водою, конструктивними й пластичними матеріалами для них – найприродніша діяльність, що особливо важливо за наявності в дитини мовних порушень. Кожна обрана фігурка втілює якийсь образ, може взаємодіяти з іншими персонажами. Дитина сама придумує, про що вони розмовляють або що роблять, іноді вона може попросити логопеда приєднатися до гри і діяти від імені якогось персонажа. В усіх цих випадках малюк почувається господарем свого маленького світу, режисером дійства, що розігрується на пісочному полі.

Вплив сендплею на розвиток дошкільника

Пісочниця – це важливий елемент розвивального середовища, де дітям можна вільно творити, без боязні щось зіпсувати чи зламати. Перш, ніж малюки усвідомлять, що роблять, їхні руки самі починають просіювати пісок, будувати, малювати, а якщо під рукою є різноманітні невеличкі фігурки, іграшки, тоді розігруються цілі вистави – дитина повністю занурюється в гру, та на тривалий час її увага фіксується на процесі програвання власних переживань, завдяки чому у них формуються та закріплюються такі навички, як посидючість, уважність, зосередженість.

Головний принцип сендплея – створення вільного і захищеного простору, в якому дитина може виражати і досліджувати свій світ, перетворюючи свій досвід та свої, часто незрозумілі або тривожні, переживання.

Метод сендплей при зовнішній простоті має великі можливості. Якщо розглядати педагогічні й психологічні аспекти використання піску, то важко його переоцінити – це й неперевершене за своїми можливостями предметно-ігрове середовище, і чудовий сенсорний матеріал, і природний матеріал для образотворчої діяльності, експериментування, конструювання, творення, пізнання.

Саме тому слід приділити особливу увагу облаштуванню осередків для ігор з піском. Адже, звичайний пісок – це щось незвичайно чарівне й привабливе.

Для результативної роботи з дітьми пісочниця має бути відповідно обладнана. Для занять з підгрупою дітей використовується дерев’яний ящик розміром 90x70x10 см., для індивідуальних  70х50х08 м.  Пісок у пісочниці  можна розділити на дві частини: сухий та мокрий.

Пісок повинен бути жовтого чи світло-коричневого кольору, піщинки середнього розміру. Піском заповнюють 1/3ящика. Перед використанням пісок повинен бути просіяний, промитий, продезінфікований.

Для організації ігор з піском стане у нагоді набір іграшкового матеріалу (зберігається в пластикових контейнерах з отворами):

– лопатки, широкі пензлики, ситечка, воронки; формочки для піску та тіста;

– мініатюрні іграшки (висотою 5-10 см) із зображенням людей; різних тварин і рослин; іграшки з «кіндер-сюрпризів»;

– набір іграшкового посуду і іграшкові ліжечка;

– різноманітні будівлі;

– камінці, ракушки, гілочки, палички.

Для розвитку творчих здібностей старших дошкільників можна використовувати пісочницю з підсвічуванням, такий вид пісочниці використовується для малювання піском одного або декількох кольорів.

Крім звичайного піску можна використовувати кінетичний пісок промислового виробництва, або виготовити його самостійно, використовуючи 4 склянки просіяного піску, 2 склянки крохмалю, 1 склянку води. Такий пісок має еластичну фактуру, легко ліпиться, довго не висихає.

У пісочниці можна використовувати інші сипучі матеріали: сіль, манку.

Для розвитку творчості вищезазначені матеріали можна пофарбувати у різні кольори, висушити та дати дітям змогу створювати різнокольорові композиції.

Спостереження за грою дітей показало, що дії з піском можна умовно поділити на три етапи.

Етапи розвитку дій з піском

«Умій думати добре! Умій бути добрим у почуттях і думках» – так наставляв своїх вихованців великий радянський і український педагог-гуманіст Василь Олександрович Сухомлинський. Він по праву вважав доброзичливість однією з основних якостей Справжньої Людини.

Василь Олександрович у своїй праці «Як виховати людину» пише наступне: «Ми часто говоримо один одному: «Бажаю тобі всього доброго», «Бажаю вам добра і щастя» — це не просто вираження ввічливості. У цих словах ми висловлюємо свою людську сутність. Треба мати велику силу духу, щоб уміти бажати добра іншим».

«Для чого ж тут велика сила духу?» — може виникнути запитання. Відомо, що доброзичлива людина — це та, яка завжди готова допомогти ближнім, проявляє увагу до оточуючих людей, не поспішає критикувати їхні вчинки. І, здається, в цьому немає нічого складного, адже бажати добра іншим — це природно і не повинно вимагати якихось особливих зусиль. Так і є. Але, в той же час, чи так вже легко бути позитивно налаштованим до людей, до яких ми звикли ставитися негативно? Адже в ситуаціях, коли наше его чіпляють за живе, буває досить непросто залишитися на позиції доброзичливості. Чому ж ми не завжди пам’ятаємо про доброту в такі ось моменти? Тому що в цей час свої правила нам намагається нав’язати его, а ми самовільно йому підкоряємося, хоча насправді маємо достатньо сил і можливостей для того, щоб позбутися такого впливу. І найвірніший шлях, щоб зробити це — розвивати в собі благородну і необхідну якість — доброзичливість.

Бути відкритими та уважними до оточуючих, готовими допомогти та підтримати, щиро радіти чужим перемогам — значить бути доброзичливими. І в той же час справжня доброзичливість полягає саме в тому, щоб щиро бажати добра людям, незалежно від досвіду спілкування з ними. Про позитивне сприйняття оточуючих Василь Олександрович писав: «Уміння відчувати і бачити по-доброму оточуючих тебе людей — це результат величезної внутрішньої роботи духу». І справді, щоб зуміти змінити своє ставлення до людини, треба спочатку розібратися в собі, проаналізувати та переоцінити власні думки і переживання стосовно неї. Вчинивши так, ми робимо свідомий вибір у бік свого доброго наміру. Таким чином, внутрішня доброта воістину загартовує наше вміння володіти своїми емоціями та свідомо керувати думками. А це, в свою чергу, сприяє утвердженню доброти в зовнішньому світі.

Погодьтеся, інколи уникнути сварки чи конфлікту набагато простіше саме доброзичливим ставленням до людини, яка намагається цей конфлікт розв’язати. Таким чином, утримуючись себе від спалаху гніву, не даючи думкам осуду пустити своє коріння, перемикаючи увагу на позитивні емоції, ми даємо зерну доброти прорости в собі та в оточуючих. Подібні ситуації є яскравим прикладом того, що, щиро бажаючи добра, ми добро і творимо. А творити добро — це найнагальніша потреба Справжньої Людини, формування якої, як стверджував Василь Олександрович, має розпочатися якомога раніше.

Стає очевидно, наскільки важливо закладати основи доброзичливості ще з дитинства. Сухомлинський закликав батьків до граничної уважності й чуйності, щоб не дати зерну невігластва і брутальності прорости в дитячому серці. Навіть якщо суб’єктивно батькові й здаватиметься, що дитина права у своїй негативній позиції щодо якоїсь події чи до людини — не можна дозволити, щоб ця негативна емоція стала в дитині домінуючою — навіть на хвилину. Адже будь-яка ситуація, що відбулася ще в дитинстві, і яка здається дрібницею, згодом може стати фундаментом для формування певної якості майбутньої дорослої людини.

Виходом з подібної ситуації може бути питання в наступному ключі: «А з чого ти взяв, що ця людина погана? Якщо ти через неї засмутився, це ще не означає, що вона погана. Вона може бути хорошою насправді, просто поки що ти цього не помітив. Бажай людям тільки добра, і вони обов’язково віддячать тобі тим же!». Такі слова лише на перший погляд здаються наївними. В. О. Сухомлинський вважав, що істинна доброта виражається в бажанні бачити краще в людині, з якою ти стикаєшся. Очевидно, що не тільки бажати людям добра, а й бачити в них добро — це здатність Справжньої Людини.

Таким чином, закликаючи свою дитину знайти щось хороше і добре в людині, яку вона вважала «поганою», батько формує в ній незамінну якість «Доброзичливість», яка ще не один раз допоможе в житті і дитині, і оточуючим її людям. До речі, щодо спілкування батьків і дітей — прекрасним прикладом цього є соціальний ролик «Сім’я ДоброТи». У ньому наочно продемонстровані мудрі батьківські відповіді на запитання дитини про абстрактні поняття — такі, як думки і бажання. З цього відео стає зрозуміло, що щира і добра відповідь, заснована на глибокому переконанні, здатна зачепити душу дитини.

Повертаючись до праці В. О. Сухомлинського, хотілося б звернути увагу на наступні слова:«Хороші, добрі бажання живуть у душі того, хто вміє віддавати сили своєї душі іншим людям». Педагог справедливо вважав, що бути щасливим від того, що віддаєш іншим частинку своєї душі, — одна з головних наук, якої нам усім варто навчитися і навчити своїх дітей. Хоча може саме в процесі такого навчання ми й самі станемо трішки ближчими до розуміння суті цієї глибокої фрази.

Як же культивував Василь Олександрович це дивне почуття у своїх підопічних? Перш за все, Сухомлинський звертав серця дітей до людей, які потребують допомоги. Переконавшись, що увага дітей цілком прикута до людини, і вони перейнялися її потребами, Василь Олександрович скеровував учнів до дії, показуючи власним прикладом те, як запропонувати і надати допомогу, як підтримати людину. Іншими словами, великий педагог учив дітей тому, як робити добро людям. Та на цьому виховний процес не закінчувався. Після того, як вихованці Сухомлинського завершували свої добрі справи, Василь Олександрович просив їх звернути увагу на свій внутрішній стан. Чуйний педагог запитував учнів про те, що вони відчувають всередині, у своїх душах — після праці, зробленої на благо інших, після надання допомоги ближньому. І діти йому відповідали, ділилися радістю, світлом, трепетом своїх душ. У такі моменти, на думку Сухомлинського, в дітях формувалася одна з найважливіших здібностей Справжньої Людини — вміння відчувати радість від справ, що зроблені на благо людей.

Вражає мудрість слів Сухомлинського, що адресовані не тільки дітям, а й вихователям:«Якщо у твоїй душі заворушилося почуття радості від того, що твій товариш гірший за тебе, — значить, тобі треба ще багато, дуже багато вчитися, виховувати самого себе, виганяти із себе егоїзм, марнославство і легкодухість».

Тож як висновок — завдяки працям генія духу, Людини з великої літери В. О. Сухомлинського ми знаходимо вичерпну відповідь на запитання: що ж таке «доброзичливість»? Перш за все, це образ думок людини, вміння думати про добре, вміння бути добрим у думках своїх і почуттях. Бути доброзичливим — значить у своїх думках радіти успіхам інших, не засуджувати їхні вчинки, вірити в людську доброту і головне — прагнути більше робити хорошого і корисного для людей!

В. О. Сухомлинський зазначав: «Відверте, щиросердне бажання добра невіддільне від самовиховання. Воістину добра людина сьогодні стає кращою, аніж була вчора, а відчуття добрих спонукань їй самій приносить щастя».

Як ви вважаєте, чим відрізняються сьогоднішні діти від дітей попередніх поколінь? Не тільки обізнаністю в електронних новинках. У сучасних дітей більш розвинена раціональна сфера, інколи за рахунок емоційної.

Здебільшого навіть малеча не може утримувати увагу, коли дорослий читає вголос. А на запитання: чому відволікаються, відповідають, що більше люблять мультики або комп’ютерні ігри.

Сучасна дитина часто занурена у світ комп’ютерних ігор, побудованих по типу стрілялок, з відсутністю сюжету, в яких домінує вбивство. Це гальмує нормальний розвиток не тільки дитячої уяви, а й емоційної сфери, і в цілому розуму. Дитина стає неспроможна сприймати літературний сюжет.

Якщо сучасні діти не люблять казок, то це провина зовсім не їхня, а дорослих, які не знаходять часу на спілкування з дитиною. Не знають традицій, не пам’ятають народних казок, не ведуть дитину стежиною народної педагогіки. Здавна український народ виховував дітей не покараннями і вказівками, а мудрістю народної казки.

Знайомство з казкою допомагає дитині зрозуміти оточуючий світ. Будь-яка казка представляє собою розповідь про основні закони, які діють в нашому житті. Це цілий комплекс життєвих ситуацій, розповідь про відносини між людьми. Казка не навантажує дитину складними міркуваннями. Тому її мова доступна малечі.

Також казка не дає дитині прямих настанов, які їй так не подобаються. Життєво важлива інформація засвоюється малечею сама собою, непомітно, тому що образи, які пропонує казка, дуже цікаві для неї. Казки дають приклад вирішення складних життєвих ситуацій та готовий приклад поведінки. При цьому вони залишають малюку можливість самостійно осмислити ситуацію.

Сприйняття казки вимагає особливої роботи розуму та серця. Дитина повинна навчитися бачити за казковим сюжетом та героями протидію сил добра і зла, моральний зміст, мудру настанову.

Чудово, якщо казку читає або розповідає дорослий. Казка об’єднує мову дорослих і дітей. Мовою казки дорослий може розмовляти з душею дитини і вона розуміє. Казка звернена до чистого внутрішнього світу дитини. В ній розповідається про головні людські цінності: істину й любов, достоїнство і віру, добро та зло. Через казку дається головна духовна інформація. Сюжети зберігають в собі моральні постулати і передають їх.

Казкові історії відкривають нові грані життя. Дитина має можливість побачити світ генералізовано, з чіткими кордонами світла та тіні, без напівтонів.

Діти, слухаючи казку, як правило, обирають для наслідування або спів­переживання позитивного героя, що їм особливо сподобався. Банальною причиною цього є те, що негативні персонажі в кінці завжди покарані, а єдина можливість цього уникнути — не бути негативним. Вони переживають події сюжету разом з обраними героями.

Важливо не тільки розповісти казку дітям, а й докладно обговорити сюжет, характери та вчинки героїв, зрозуміти причини їх дій. Це дає можливість дитині вчитись співпереживати, сприймати серцем події з життя улюблених героїв. Обговорення сюжету казки дає можливість дитині розмірковувати, бачити причинно-наслідкові зв’язки і помірковано діяти. А якщо немає обговорення, то отримані знання залишаються пасивним багажем, не стають керівництвом до дії в особистому житті.

Як важливо, щоб казки звучали в сім’ї. Бажано, щоб дорослі не просто читали з дітьми казку, а й обговорювали її. А скільки користі та радості принесе і дорослим, і дітям створення ілюстрації до казки, відтворення вражень на папері. Саме ці спільні дії створюють таке важливе взаєморозуміння між дорослими та дітьми в сім’ї. Так будується ціла система емоцій, думок, взаємовідносин дитини з дорослим, з оточуючим світом.

«Без гри немає і не може бути повноцінного дитячого розвитку. Гра — це величезне світло, через яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять про навколишній світ».

В. Сухомлинський

Дитину від народження оточує світ звуків, яким вона починає цікавитися вже в молодшому дошкільному віці. Важливо якомога раніше навчити дитину правильній вимові, умінню помічати та виправляти мовленнєві помилки, а таким чином — розвивати культуру мовлення дитини.

Дітям інколи важко відразу правильно відтворити почуте слово: чітко вимовити звуки в ньому, не порушити складову структуру слова.

Чіткість та чистота мовлення залежать від багатьох факторів:

• від стану й рухливості артикуляційного апарату;
• розвитку мовного дихання, що забезпечує нормальне звукоутворення;
• розвитку дикції;
• розвитку фонематичного слуху;
• уміння відрізняти одні мовленнєві звуки від інших, зокрема близькі за звучанням.

Прислухаючись до різних слів, «граючись» із ними, діти розвивають свій слух, артикуляцію, покращують вимову.

У дошкільному віці гра є провідним видом діяльності дитини, ефективним методом та однією з форм навчання та виховання, яка стимулює мовленнєву активність дітей.

Ігри зі словом та звуком для дітей є не лише привабливими, а й корисними. Словесні ігри спрямовані на розвиток мовлення у дітей, уточнення та закріплення словника, на формування правильної звуковимови. Водночас вони є підґрунтям для активізації пізнавальної діяльності, розвитку розумових здібностей. У дошкільнят формується вміння висловлювати свою думку, робити висновки, застосовувати нові знання в різних життєвих ситуаціях.

Мовні ігри мають велике значення для розвитку мовлення і мислення дітей; вони активізують, збагачують їхній словниковий запас, покращують фонематичний слух у дітей, прищеплюють цікавість і любов до мови.

Подарунок – справа непроста.

Запитайте у малюка, а що ж таке – подарунок? Якщо ви спеціально не говорили з ним на подібну тему дуже ймовірно, що він не зможе відповісти на це питання. Або скаже щось на кшталт: «Подарунок – це те, що дарують». Так, подарунок дарують. Але для чого це роблять, навіщо? Що говорити про дітей, адже часто навіть дорослі вважають подарунки – лише традицією, ритуалом. І часто ми забуваємо, що подарунок для близької людини – це, насамперед, бажання доставити радість, задоволення, зробити несподіваний і приємний сюрприз.

Уміння робити подарунки не приходить само собою. Малюка потрібно неодмінно цьому вчити. Як? Є багато способів. Перш за все, дитина повинна бачити, що всі члени сім’ї ставляться до вибору подарунка відповідально, з фантазією і творчістю, а не купують чергову дрібничку в сусідньому магазині в останній момент. Добре, якщо тато разом з сином або донькою вирушає в похід по магазинах, щоб вибрати для матусі найкращий подарунок, а потім допомагає дітлахам змайструвати святкову листівку. Здорово, коли мама каже малюку: «Скоро у татуся свято! Давай подумаємо разом, чим ми зможемо його порадувати?».

Радійте подарункам самі і вчіть цього малюка. Донесіть до крихітки важливу думку: цінність подарунка визначається не його вартістю, а увагою того, хто дарує, бажанням порадувати. Часом, навіть дуже дорога річ не доставляє ніякого задоволення, якщо подарована без душі. А крихітні проліски, вирощені на підвіконні в середині зими, можуть стати справжнім дивом.

Покажіть малюкові на власному прикладі, що вибір подарунка – справа непроста, але цікава. Важливо, що б подарунок був оригінальним і відповідав інтересам того, кому ми його даруємо. Навряд чи бабуся зрадіє іграшкової залізниці або вудці (якщо, звичайно, вона не рибачка), а ось дерев’яна дощечка для нарізки овочів, розписана онуком чи онукою стане приємним, красивим і корисним подарунком. Чим частіше ви будете разом з крихіткою готувати подарунки та сюрпризи для близьких і друзів, тим з більшою часткою ймовірності виросте дитина, яка захоче самостійно порадувати оточуючих напередодні чергових свят. Навчіть малюка отримувати задоволення не тільки від отримання подарунків, але і від процесу їх вибору і вручення. А зробити це можна тільки на своєму власному прикладі.