Останніми десятиліттями питанням трудового виховання дітей дошкільного віку в Україні не приділяли належної уваги. Ця негативна тенденція склалася на фоні загальних соціально – економічних негараздів, що розмежували українське суспільство за рівнем матеріальних статків і значно нівелювали духовні, моральні цінності, серед яких і цінність чесної, сумлінної, морально-мотивованої праці. Як наслідок – деформація світосприйняття і світорозуміння дітей, не привчених бачити у праці основу людського існування, самовиявлення, самоствердження, самореалізації і звиклих до споживацької позиції.

Незважаючи на те, що предметно-практична діяльність посідає третє місце серед інших видів дитячої діяльності після ігрової та навчально-пізнавальної, інтерес дошкільників до праці дорослих і самостійного виконання практичних завдань невисокий, навіть у старшому дошкільному віці відмічають тенденцію до його зниження, механічного виконання дій. Це спричинено низкою чинників, як от:

– певна одноманітність трудової діяльності.

– недостатня мотивація дитячої праці, яку діти найчастіше виконують з прагматичних міркувань задля задоволення своїх потреб. Дошкільники не здатні самостійно осягнути значущість праці дорослих для суспільства і користь власної для найближчого оточення.

– підпорядкування дитячої праці авторитетом дорослого, який «тисне» на дитину і примушує її до формального, часто неякісного виконання певної роботи на негативному емоційному фоні.

– недотримання систематичності, поетапності формування предметно-практичних умінь і навичок, внаслідок чого значна кількість дітей до кінця перебування в дошкільному закладі не вміють або не бажають брати участь у запропонованій роботі, нерідко пояснюючи відмову коротко – «не вмію», «не хочу», «набридло», «втомився».

– прагнення дорослих при виникненні навіть незначних труднощів у дітей самим виконати доручену справу, аби зекономити час і не витрачати зайвих емоційно-вольових зусиль на мотивацію, вправляння, допомогу тощо.

– намагання дорослих переробити виконану дітьми роботу у них на очах;

– захвалювання одних і недооцінювання старань і успіхів інших дітей, які ще не можуть якісно виконати трудове завдання через брак досвіду, проте небайдужі до результату і докладають чимало зусиль для успішного виконання дорученої справи.

– нерівномірне залучення дітей до різних видів праці та форм її організації.

Водночас слід відзначити й не аби яку привабливість для дошкільників елементарної праці як виду діяльності, що сприяє задоволенню прагнення малюків до самостійності, інтересу до праці дорослих і спонукає наслідувати певні трудові дії у своїй ігровій та предметно-практичній діяльності. Це поступово, з віком наближує дітей до досягнення продуктивного результату праці, відчуття власної соціальної значущості.