Monthly Archives: Квітень 2016

Методичний центр, Поради батькам

Готуємось до школи

Розвиваємо пізнавальну сферу дошкільнят – готуємось до навчання у школі.

Розумовий процес складається з низки операцій. Найпоширеніші з них — аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення, класифікація. Найчастіше більшість із них не усвідомлюються. Тому для того, щоб дитина активно володіла розумовими операціями, їх треба виділити, довести до рівня усвідомлення і спеціально навчити.
1. Включайте в заняття завдання на:
– порівняння пари предметів або явищ — знаходження подібності й відмінностей між ними;
– класифікацію, узагальнення різних предметів за загальними ознаками;
– знаходження «зайвого» слова або зображення, не пов’язаного загальною ознакою з іншими;
– складання цілого з частин (розрізні картинки);
– послідовне розкладання картинок і складання розповіді за ними;
– усвідомлення закономірностей (розглянути орнамент, візерунок, продовжити його);
– завдання на кмітливість, логічні міркування тощо.

2. Заняття з малювання, ліплення, виготовлення різних виробів повинні не тільки включати копіювання зразка і відпрацьовування окремих графічних навичок, а й розвивати вміння планомірно досліджувати предмети, фантазувати, уявляти.

3. Розширюйте кругозір дітей, їхні основні уявлення про природні, соціальні явища, нагромаджуйте в дітей знання і враження, обговорюючи з ними прочитані книжки, аналізуючи поведінку людей.

4. З метою розвитку мовлення:
• після читання вголос казок, розповідей, просіть дітей переказати почуте, відповісти на запитання, поставити свої;
• розвивайте в дітей уміння будувати розповідь за картинкою, за планом, за темою;
• допомагайте дітям будувати висновки, міркування, робити умовиводи;
• учіть дітей доводити свою думку, виражати її.

Розвиток дрібної моторики перебуває у тісному зв’язку з розвитком мовлення й мисленням дитини. Тому бажано щодня робити якісь вправи:
• катати по черзі кожним пальцем камінчики, дрібні намистинки, кульки;
• розминати пальцями пластилін, стискати й розтискати кулачки, при цьому можна уявляти, начебто кулачок — пуп’янок квітки (уранці він прокинувся й розкрився, а ввечері заснув — закрився, сховався);
• робити м’які кулачки, які можна легко розтиснути й у які дорослий може просунути свої пальці, і міцні, які не розтиснеш;
• двома пальцями руки (указівним і середнім) «ходити» по столі: спочатку повільно, начебто хтось крадеться, а потім швидко, начебто бігти (вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою);
• показувати окремо тільки один палець — вказівний, потім два — вказівний і середній, далі три, чотири і п’ять,
• показувати тільки один великий палець окремо;
• тарабанити всіма пальцями обох рук по столі;
• махати в повітрі тільки пальцями;
• кистями рук робити «ліхтарики»;
• плескати в долоні тихо й голосно в різному темпі;
• збирати всі пальчики в пучку;
• нанизувати великі ґудзики, намистини, кульки на нитку;
• намотувати тонкий дріт у кольоровій обмотці на котушку, на власний палець;
• зав’язувати вузли на товстій мотузці, шнурівці;
• застібати ґудзики, гачки, блискавки, кнопки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки ключиком.

Методичний центр

Формування життєвої компетентності дитини у сім’ї

Здавна триває дискусія, що є важливішим у становленні особистості: сім’я чи суспільне виховання (дитячий садок, школа, інші освітні установи). Так видатний педагог Я. А. Коменський схилявся на користь сім’ї і називав материнською школою ту послідовність і суму знань, яких набуває дитина з рук і вуст матері. З його поглядом на цю теорія погоджувався Г. Песталоцці і пояснював, що «Сім’я є істиним органом виховання”. Сучасна наука також оперує даними про важливість сімейного виховання для повноцінного розвитку особистості дитини, оскільки його сила і вплив не порівнюються з жодним, навіть з дуже кваліфікованим вихованням у дитячому садку чи школі. Психологічні та соціально-педагогічні дослідження дозволяють стверджувати, що сім’я посідає дуже важливе місце серед факторів та соціальних груп, які впливають на формування особистості.

Сім’я – це те середовище, у якому в дитині формується уявлення, де вона приймає перші рішення щодо себе, і де починається розвиток соціальної природи дитини. Немає таких якостей особистості, у формуванні яких не брала б участь сім’я.

Саме з ній формуються найважливіші риси особистості. Досвід, який дитина набуває в родині, визначає її індивідуальну поведінку та формує життєву компетентість.

Життєва компетентність дітей – основа розвитку особистості. Наявність життєвої компетентності у дитини передбачає відповідність її проявів тим обставинам, які пропонує їй довкілля, життя. Компетентність передбачає відповідний віком можливостям та індивідуальній історії життя дитини рівень розвитку особистісних механізмів, зокрема таких, як наслідування, ідентифікація, імітація, емпатії, рефлексія, образ „Я”, совість.

Дуже важливо для формування життєвої компетентності дитини у сім’ї створити умови, в яких поступово формується елементарна життєва мудрість, системність у баченні світу, власного місця в ньому на основі доступних віку уявлень про загальні закони природи, суспільства, людського мислення.

Нажаль не всі батьки спроможні оволодіти спеціальними знаннями, навичками, вміннями щоб правильно здійснювати навчально-виховний процес в умовах сім’ї та послідовно розвивати своє педагогічне мислення.

Тож актуальними завданнями сьогодення є:

– охоплення дошкільною освітою дітей, які не відвідують дошкільні навчальні заклади;

– сприяння особистісному зростанню кожної дитини, розвитку її компетентності;

– залучення до активної співпраці у вихованні та навчанні дітей практично всіх сімей на різних етапах їхнього становлення, розвитку та функціонування, з різними типами родинного середовища, різними виховними можливостями;

– сприяння духовному зростанню батьків, формуванню в них позитивного ставлення до себе та інших, накопиченню досвіду гуманних взаємин.

Повноцінне здійснення завдань розвитку, навчання і виховання дошкільників значною мірою визначається налагодженням взаємодії дітей і дорослих: „педагоги – діти – батьки”. Педагогам і членам родин вихованців слід усвідомити, що і діти, і вони є повноправними учасниками педагогічного процесу, та взаємодіяти на засадах діалогу, довіри, партнерства з правом ініціативи, активної дії, самоконтролю. Від того, наскільки такі взаємовідносини будуть узгоджені, залежить успіх формування особистості в цілому. Саме взаємодія у педагогічному процесі сім’ї та дошкільного закладу здатна здійснювати особистісно-орієнтований підхід, формувати індивідуальність, життєву компетентність, активізувати творчий потенціал.