Мовна особистість формується у конкретному соціумі, існує у просторі конкретної культури, що відображується насамперед у мові, у формах суспільної національної свідомості (побутової, громадянської, наукової, правової і тощо).

Сучасна лінгвістика розглядає мовну особистість як багатокомпонентний набір мовних здібностей, умінь, готовності до здійснення мовних вчинків різного ступеня складності і вчинків, що класифікуються, з одного боку, за видами мовленнєвої діяльності (говоріння, аудіювання, письмо, читання), а з другого — за рівнями мови (фонетика, граматика, лексика).

Мовна особистість не є вродженою, вона формується і розвивається у процесі навчання, виховання, спілкування, тобто в різних видах діяльності. Започатковується формування мовної особистості вже в ранньому віці, з моменту оволодіння дитиною активним мовленням. Що ж виступає провідним чинником формування мовної особистості в ранньому, дошкільному та й шкільному віці? На нашу думку, – це мовленнєве середовище, в якому дитина виховується, навчається, розвивається, відбувається її соціалізація.

Одним із провідних стимульованих чинників впливу на мовленнєвий розвиток дитини в мовленнєвому середовищі, є без сумніву, мовлення дорослих, слово педагога, вихователя, який бездоганно володіє мовою. І в цьому відношенні не можна не погодитись із педагогічним кредом В.О. Сухомлинського: «Слово в певному розумінні є єдиним засобом виховання і розвитку особистості».

Серед стимульованих чинників мовленнєвого розвитку дитини можна назвати й такі: наявність навчальних посібників, національних іграшок, серії дидактичних картин, застосування інноваційних технологій навчання мов тощо.

Сукупність стимульованих чинників розвитку мовлення і навчання мов, постійне перебування дитини від дошкілля до випускного класу школи в активно-стимульованому мовленнєвому середовищі є запорукою формування кінцевого результату навчально-мовленнєвої діяльності мовної особистості громадянина нашої країни.