Співчувати – значить розуміти почуття і думки іншої людини, переживати те, що переживає вона. Здатність до співчуття є однією з властивостей людини як суспільної істоти. Це соціальне почуття обмежує егоїзм людей, дозволяє кожному поставити себе на місце іншої людини, побачити в ній собі подібну.

При вихованні у дитини гуманних почуттів необхідно, насамперед, розвивати здатність до співпереживання і до переживання взагалі. Йдеться про розвиток загальної емоційності дитини. Емоційна людина більш активно сприймає навколишнє, проявляє зацікавленість, у неї з’являється бажання піклуватися про інших, дбайливо ставитися до природи. Емоційна сприйнятливість багато в чому визначає вміння співчувати. Властива маленьким дітям бурхлива емоційна реакція на події довкола, а також потреба постійно контактувати з людьми повинні бути використані для виховання у них чуйності, уваги до однолітків, молодших дітей, дорослих.

В одних і тих же умовах діти поводяться по-різному: одні дбайливі, чуйні, готові негайно ж прийти на допомогу товаришеві, заспокоїти його, пожаліти, інші байдужі, егоїстичні, таких дітей, торкає тільки те, що стосується їх особисто, треті агресивні по відношенню до своїх товаришів, можуть вдарити, образити, відібрати іграшку.

На жаль, дорослі не завжди розуміють, що народження співчуття у маленьких дітей починається з малого, з простих на перший погляд питань дітей: «Тобі боляче?», «Чому ти сумний?», тощо.

Батьки повинні звернути особливу увагу саме на перші, часом непомітні спроби дитини проявити співчуття до оточуючих його людей, вони повинні підтримати його добрі наміри. У період дошкільного дитинства дитина переживає і співпереживає особливо щиро. Щирі та безпосередні його радість, сміх, сльози, здивування, співчуття, печаль. Тому важливо не упустити момент, не дати застигнути дитячій душі, що швидко розвивається.

Благородні, хоча й незначні, вчинки дітей необхідно оцінювати. Схвалення дорослих допомагає дитині переконатися в правильності своїх вчинків, викликає бажання повторювати їх, у малюка пробуджується прагнення бути хорошим, стати ще краще.

Виховуємо та навчаємо через казку

Казка для дитини – це реальне життя її героїв.

Слухаючи казку дитина проживає життя головних героїв. Разом з ними дитина отримує досвід поведінки, дізнається, що можна, а що не можна, переживає реальний страх, випробуваний казковими персонажами, вчиться справлятися з проблемами, шукає шляхи їх вирішення.

Казка розмежовує поняття добра і зла, розвиває фантазію, збагачує мову дитини новими словами, розвиває допитливість.

Казка вчить дитину:

1. Що світ ділиться на добро і зло. Добро завжди перемагає зло.
2. Казка формує образ позитивного героя: доброго, розумного, сильного, вірного своєму слову.
3. Не боятися труднощів, бути дружелюбними.
4. Не судити людей за зовнішнім виглядом.
5. Що гарна справа не з першої проби виходить.
6. Любові і поваги до батьків.
7. Патріотизму.
8. Прихованій, ненав’язливій моралі: не можна обманювати, не можна бути жадібним, не можна зраджувати друзів.

Як навчити дитину бути самостійною

До поняття самостійності відноситься володіння двома групами навичок: здатність справлятися з повсякденними побутовими справами, вміння вирішувати певний ряд проблем без сторонньої допомоги.

До самообслуговування відноситься вміння одягатися, роздягатися, чистити зуби, зачісуватися, прибирати за собою посуд та інше.

Спочатку краще всього зробити потрібну дію з дитиною, а як тільки вона почне справлятися сама, дати їй можливість поринути в самостійну роботу. Так дитина зможе побудувати свою власну модель поведінки з предметами побуту, а не копіювати вас.

Для того, щоб розвинути в дитини самостійність радьтеся з нею з приводу питань, безпосередньо пов’язаних з нею. Наприклад: «Що ти хочеш сьогодні одягнути?» і запропонувати 2-3 варіанти на вибір. Цим ви будете заохочувати малюка до формування своєї власної думки, дитина відчує, що з нею рахуються і її поважають. Це сприятиме вихованню незалежності та впевненості в собі.

Чого не слід робити:

1. Не виправляти дитину постійно без необхідності («Ні, неправильно, роби так..»).
2. Не відбирати у малюка ініціативу.
3. Не квапте дитину.
4. Не опікайте дитину занадто надмірно.